Іван Андрусяк

 

.   .   .

 

живучи – живи і бійся

спостерігши голос бісів

доки час іще не збився

від незрячих компромісів

 

доки вичавлені смисли

вздовж по звивинах стікають

і немовби ненавмисне

набухають на-бу-хають

 

це живуть інакші люди

ніби поруч ніби близько

в них ні страху ані суду

ані мами ні колиски

 

бо вони на нас лиш схожі

але все у них інакше –

ані бачити не можуть

ані чути смерті наші

 

і коли вони вмирають –

що тоді стається з ними?

я не знаю... за синаєм

засинає час незримий

 

він прокинеться колись ще

підійде до мене ближче

і на цілий Божий день

приведе до цих людей

 

що я їм сказати зможу?

лиш помножу тишу Божу

і у тій останній тиші

існувати їх залишу