≤ван јЌƒ–”—я 

 

“≤Ќ№ ¬ќƒ»

 

 

1.

 

не знаю де ми але десь ми Ї

можливо нав≥ть зовс≥м недалеко

ось т≥льки сонце з≥́йде з-за смереки

≥ викаже пристанище своЇ

 

або не з≥́йде Ц зрине крадькома

мигне тихцем не виказавши броду

про те що врешт≥ маЇм насолоду

побути там де нас уже нема

 

 

2.

 

з пов≥тр¤ з≥йшли ≥ в пов≥тр¤ зайшли

м≥ж пальц≥в дощу њм коротка пора Ї

в≥дколи на лав≥ слова постелив

†††† Ц поез≥¤ в≥дпочиваЇ

 

в≥дколи придумав сам≥ в≥дчутт¤

з ¤ких не постане не перехрестившись

на маков≥м денц≥ колишн≥х звит¤г

тоненький матрацик словесноњ тирси

 

њй на́твердо спати не вперше мабуть

у тепл≥м шинку́ чи в холодн≥м сарањ

хай вош≥ кусають чи миш≥ шкребуть

†††† Ц поез≥¤ в≥дпочиваЇ

 

що при́йде н≥ким не призначений час Ц

пов≥рити год≥ бо часу немаЇ

на наших д≥дах на батьках ≥ на нас

†††† Ц поез≥¤ в≥дпочиваЇ

 

на замков≥й веж≥ годинник не бТЇ

≥ д¤дько пушкар не ладуЇ гармату

за слово ¤ке вже давно не моЇ

не зводить н≥хто ан≥ спалюЇ хату

 

у жменю холодне пов≥тр¤ беру

пов≥льно стискаю Ц пручатись не варто

поез≥¤ спитьЕ усм≥хаЇтьс¤ варта

†††† Ц продовжуЇ гру

 

 

3.

 

житт¤ перестаЇ здаватис¤ житт¤м

його тоненький зблиск позбавлений означенн¤

м≥н¤Їтьс¤ усе Ц а отже т≥н≥ втрачен≥

м≥н¤Їтьс¤ н≥що Ц на зм≥ну в≥дчутт¤м

 

заст≥й тотальних зм≥н поглинув Ц ≥ стоњть

п≥двладний не соб≥ а вищому застою

(м≥н¤Їтьс¤ усе) немов у сухостоњ

(м≥н¤Їтьс¤ н≥що) в≥трисько шарудить

 

ув узгол≥вТњ сну не рухаютьс¤ мертв≥

втонули ≥ мовчать на золотому дн≥

комета мчить у н≥ч Ц понуро ≥ уперто

висп≥вуЇ п≥сн≥ Ц ви сп≥ву Ї п≥ сн≥Е

 

 

4.

 

к≥нцем твого усм≥хненого св≥ту

уже стаЇ не вибух ≥ не схлип

а скрипи гарб що рухаютьс¤ вглиб

трухл¤вого, старого запов≥ту

 

¤кий хрусткий вантаж солоних риб

у землю йде нест¤мою з≥гр≥ту

незмащен≥ ¤чать колеса м≥ту Ц

здаЇтьс¤ що ≥ плакати могли б

 

погонич пошукаЇ тютюну

пов≥льно скрутить запашну цигарку

зат¤гне п≥сню довгу ≥ сумну

 

іедзь ворухнетьс¤ у вола на карку

др≥бна пташина зойкне з полину

к≥нц¤ немаЇЕ зирка день у шпарку

 

 

5.

 

¤кщо вода не в≥дкидаЇ т≥н≥

то певно й т≥нь не в≥дкидаЇ воду

Ц природа про́зору саму природу

†††† обмежуЇ дзеркальним мерехт≥нн¤м

 

немов переливаЇтьс¤ Ц або

†††† лише чекати доки переллЇтьс¤ Ц

на лиц¤х що скидаютьс¤ на лиц¤

†††† Ц ≥ жоден кол≥р не д≥жде обох

 

у простор≥ немаЇ кольор≥в

Ц лише у час≥ ¤к у коловерт≥

†††† (хамелеон почервон≥в

†††† аж п≥сл¤ смерт≥)

 

†††† отак ≥ йди

†††† у т≥нь води

†††† Ц

†††† веди вид≥нн¤

†††† водою т≥н≥

 

почерез в≥тер з ¤кого вийшов

останн≥й в≥дл≥к в обличч¤ в≥рша

почерез наскр≥зь

†††† Ц де т≥нь солона

†††† (прощальний насм≥х

†††† хамелеона)

 

 

6.

 

ще повернулис¤ н≥зв≥дки

покликан≥ Ц але не т≥

≥ржа давно поњла кл≥тки

¤к≥ здавались золот≥

 

та лиш безпом≥чною т≥нню

снуютьс¤ наш≥ голоси

про самовите покол≥нн¤

ненатуральноњ краси

 

вже ми й побавились завз¤то

рвучи задихан≥ дроти

≥ дал≥ треба небагато Ц

лиш в≥д≥рвис¤ ≥ лети

 

та т≥льки плоть не в≥дд≥лити

в≥д всюдисущоњ ≥рж≥

≥ в≥д душ≥ з ¤кою квити

коли немаЇ н≥ душ≥

 

коли чудноњ т≥н≥ т≥нню

висновуютьс¤ ≥з п≥тьми

не ми а наш≥ покол≥нн¤

Ц мов покол≥нен≥ не ми

 

 

7.

 

це час почутий зоддал¤

немов у ньому нас немаЇ

≥ затуманена земл¤

н≥муЇ а не обн≥маЇ

 

немов рослини замал≥

њњ укрити ≥ з≥гр≥тиЕ

нам залишились т≥н≥ сл≥в

щоб заховатис¤ од св≥ту

 

формулювати т≥н≥ т≥л

¤ким залишено над≥ю

що може хтось ≥з них зум≥Ї

зненацька вимовити т≥нь