Ц «наЇш, ¤ дос≥ не певен у тому, що пишу саме прозу. ≤нколи мен≥ здаЇтьс¤, що це всього лише дуже довг≥ поез≥њ, Ц принаймн≥ ритмомелодичн≥й орган≥зац≥њ тексту ¤ й тут прид≥л¤ю максимум уваги. ≤ взагал≥, спос≥б мисленн¤, характер письма в мене все одно залишаютьс¤ поетичними. ѕрирода образ≥в, особливост≥ мовиЕ Ћише кр≥м внутр≥шнього, енергетичного сюжету, без ¤кого в поез≥њ, на мою думку, робити н≥чого, зТ¤вл¤Їтьс¤ паралельно ще й сюжет зовн≥шн≥й, ≥ ¤ лише ускладнюю соб≥ житт¤, узгоджуючи ц≥ сюжети. ≤ страшенно т≥шус¤, коли це вдаЇтьс¤.

Ц ≤ абсолютно не провокац≥йна в≥дпов≥дь: р≥зною. ѕочинаючи в≥д елементарного чтива дл¤, ¤к у нас кажуть, Уц≥льовоњ авдитор≥њФ й зак≥нчуючи найхимерн≥шими, ба нав≥ть найзанудн≥шими експериментами.

ƒавай говорити в≥дверто: все це насправд≥ н≥що ≥нше, ¤к ман≥пул¤тивна технолог≥¤. ” масову св≥дом≥сть намагаютьс¤ втовкмачити тезу, що текст ц≥кавий Ц це автомативно текст попсовий, що Унайвищою в≥дзнакоюФ дл¤ письменника, Увершиною попул¤рностиФ Ї стан, коли його книжки читають у метро. ј по-моЇму це, навпаки, д≥агноз. ≤ мене найб≥льше дивуЇ, що нав≥ть де¤к≥ серйозн≥ письменники схильн≥ цьому п≥ддаватис¤ й намагатис¤ писати Уп≥д метроФ. ћен≥ свого часу було страшенно шкода ™вген≥њ  ононенко Ц блискучоњ новел≥стки, ¤ка активно гробить св≥й талант Уфем≥н≥стичними детективамиФ. ¬асил¤ Ўкл¤ра, скаж≥мо, не шкода Ц в≥н, здаЇтьс¤, в новому жанр≥ орган≥чн≥ший, н≥ж у попередн≥х писанн¤х, ≥ це добре, коли письменник знаходить себе. јле коли втрачаЇ Ц це страшно. “ой же —ерг≥й ∆адан, ¤кого ¤ страшенно люблюЕ …ого Уƒепеш модФ, ¤кщо в≥дверто, х≥ба дл¤ читанн¤ в метро й годитьс¤. ≤ це справд≥ бол¤че, тому що його попередн≥ книжки ¤ не просто читав по-людськи, а не раз перечитував, кайфувавЕ “ам справд≥ можна було кайфувати в≥д л≥тератури, а не в≥д слова УгуйФ у множинност≥ конотац≥й.

≤ це не лише прози стосуЇтьс¤, до реч≥. „ому, наприклад, на прочитанн¤ нових поетичних зб≥рок ёр≥¤ јндруховича й јндр≥¤ Ѕондар¤ ¤ витратив р≥вно ст≥льки часу, ск≥льки потр≥бно на промацуванн¤ очима л≥тер, а натом≥сть нову зб≥рку ¬асил¤ ћахна смакую вже трет≥й тиждень? Ѕо у ¬асил¤ тут Ї над чим помислити, а в ёрка й јндр≥¤ цього разу вс≥ думки лежать на поверхн≥: ковтнув Ц ≥ п≥шов соб≥ спок≥йн≥с≥нько займатис¤ власними справами.

ѕричому все це нав≥ть близько не означаЇ, що ¤к≥сь ≥з згаданих тут автор≥в ≥ текст≥в у л≥тератур≥ бути повинн≥, а ¤кихось не повинно. Ќавпаки Ц в л≥тератур≥ мусить бути все, притому значно б≥льше в≥д того, що Ї нараз≥ в нас. ћаксимально р≥зного Ц ≥ попси в тому числ≥. Ќав≥ть ¬олодимир ™шк≥лЇв чи ћикола Ћук≥в, ¤к≥, по-моЇму, Ї апотеотичними графоманами ≥ в писанн¤х ¤ких ¤ не те що л≥тератури чи попси, а взагал≥ н≥чого не вбачаю. ≤ хай би р≥зний читач сам визначав, що йому б≥льшою чи меншою м≥рою ц≥каве. я лише проти ман≥пулюванн¤ читачем, п≥дсовуванн¤ йому маразматики п≥д соусом Удос¤гненьФ. ѕроти зацикленн¤ на чомусь одному, ¤к це в нас останн≥м часом в≥дбуваЇтьс¤.

÷ього року ¤ був у жур≥ льв≥вського ‘оруму видавц≥в, ≥ найприкр≥ше враженн¤ (попри ц≥лу низку прекрасних вражень) справила саме сучасна украњнська проза. ¬ ц≥й ном≥нац≥њ практично не було чого в≥дзначати, Ц Їдиним вартим уваги романом ви¤вилас¤ У“ро¤ка ружаФ, себто, у книжковому вар≥ант≥, У—олодка ƒарус¤Ф ћар≥њ ћат≥ос. –ешту Ц або попса, або н≥чого! ÷е лише у¤вити соб≥: наск≥льки наш≥ видавц≥ зациклилис¤ на попс≥, що за р≥к спромоглис¤ аж на одну нормальну книжку! ∆ах!

Ц ўе стародавн≥ греки в≥др≥зн¤ли мову художньоњ прози в≥д мови, так би мовити, Упрози житейськоњФ. ћи ж останн≥м часом вперто розучуЇмос¤ в≥др≥зн¤ти одне в≥д ≥ншого, ще й подекуди хизуЇмос¤ цим. ѕо-моЇму, Їдине, що насправд≥ маЇ сенс у наших писанн¤х Ц це мова. ” текстах ¤к своњх, так ≥ чужих ¤ перш за все звертаю увагу саме на нењ. Ќаск≥льки вона багата, ¤скрава, соковита, наст≥льки перш за все ц≥кавий мен≥ текст. “им паче, що ресурси, закладен≥ в сам≥й природ≥ нашоњ мови, не просто далеко ще не вичерпан≥ Ц до них мало хто й п≥дступав усерйоз.

јле Ї ще одна надзвичайно важлива р≥ч, безпосередньо з мовою повТ¤зана Ц орган≥чн≥сть, природн≥сть тексту. Ќ≥хто не скаже, наприклад, що в ћихайла —тельмаха мова не соковита, Ц але ж наск≥льки силуваний у нього текст (за вин¤тком х≥ба дит¤чих пов≥стей), ск≥льки там недоречних УкрасивостейФ, стильових Унаворот≥вФ, н≥чим у твор≥, кр≥м авторського бажанн¤ писати саме так, не обумовлених. як експеримент це ≥нод≥ також незле, але без возведенн¤ в культ.

÷е, власне, ключов≥ реч≥. –ешту Ц детал≥, але л≥тература така штука, в ¤к≥й детал≥ нер≥дко теж мають першор¤дне значенн¤.

Ц я не виокремлював би спец≥ально прозањк≥в, бо не думаю, що дл¤ л≥тератури так уже принципово, в ¤кому вид≥ чи жанр≥ працюЇ письменник. ¬ажливо, що ≥ ¤к в≥н своњми текстами висловлюЇ. ¬изначальними дл¤ мене Ї тексти, здатн≥ справл¤ти катарсисний вплив. ÷е твори й автори надзвичайно р≥зн≥ Ц здеб≥льшого, звичайно, поез≥¤, але Ї й —тефаник, ≥ –ансмайр, ≥ ћаркесова Уќс≥нь патр≥архаФ, ≥ У„умаФ  амю, ≥ Ћукашев≥ переклади УƒекамеронаФ та Уƒон  ≥хотаФ, ≥ „ехов, ≥  ортасаров≥ У√ра в класикиФ та У»нше небоФ, ≥ три новели ¬асил¤ ѕорт¤ка, ¤к≥ ¤ взагал≥ вважаю найб≥льшим дос¤гненн¤м сучасноњ украњнськоњ прози, ≥ ще багато чогоЕ јле найб≥льший уплив на мене ще в дитинств≥ справив ‘ранко, а дит¤ч≥ впливи, ¤к в≥домо, завжди довол≥ суттЇв≥.

Ц ѕо-моЇму, дл¤ людини, котра знаЇ, ¤к робитьс¤ художн≥й текст, саме пон¤тт¤ Уулюблений л≥тературний геройФ звучить тр≥шки гумористично.

ј взагал≥Е ѕамТ¤таЇш мультик про њжачка в туман≥? ќтой ледь вловимий процес блуканн¤, ≥ т≥ голоси: Уѓжачо-о-ок!Ф, У¬едвежа-а-атко!ФЕ јбо найкращий мультик ус≥х час≥в ≥ народ≥в У∆ив був песФ:

≤ дитинча, котре іуіукаЇ в пащ≥ вовкаЕ јбо ‘ранкову Уѕритчу про житт¤Ф, ≥ двох мишей, чорну й б≥лу, ¤к≥ невтомо гризуть кор≥нн¤ деревц¤, за ¤ке ти вчепивс¤ над пр≥рвою, ≥ ковточок джмелиного медуЕ

ћен≥ здаЇтьс¤, що героњ Ц це далеко не найважлив≥ше дл¤ справжнього мистецтва. ≤ не найпотр≥бн≥ше. ™ мит≥, колосальн≥ мит≥ житт¤, ¤к≥ вловлюютьс¤ ≥нод≥ надзвичайно тонко, глибоко, ≥стинно Ц це ≥ Ї л≥тература. ƒоторк до в≥чност≥, випадкове в≥длунн¤ доброго голосу в туман≥. –ешту, в тому числ≥ й героњ Ц матер≥ал, на ¤кому цього ефекту можна або не можна дос¤гти.

Ц ћоњ героњ характерн≥ лише тим, що це абсолютно реальн≥ люди, ¤к≥ живуть або жили в цьому св≥т≥, причому живуть або жили так, що давали мен≥ змогу вловлювати Ц краще чи г≥рше Ц оц≥ мит≥ художньоњ ≥стини. ћало того: переважна б≥льш≥сть њх виведен≥ ¤к у пов≥ст≥ У–еставрац≥¤ сн≥гуФ, так ≥ в роман≥ У¬ургунФ п≥д своњми справжн≥ми ≥менами й пр≥звищами. јле ¤ спод≥ваюс¤, що вони н≥коли не прочитають моњх текст≥в, бо ≥накше мали би п≥дстави сказати, що все насправд≥ було зовс≥м не так Ц незважаючи на те, що в жодному з≥ своњх текст≥в ¤ практично н≥чого не вигадав.

—каж≥мо, Ѕер≥њха Ц це мо¤ тета ¬асюта, д≥дусева сестра, старшого сина ¤коњ справд≥ звали ¬асилько, ≥ його справд≥ зТњли щури в тифозному бараку десь п≥д ¬оркутою. јле чи сталос¤ це в нењ на очах, чи н≥ Ц цього ¤ не знаю, бо саме про це тета Ќ≤ ќЋ» не говорилаЕ ј чолов≥к њњ справд≥ був зовн≥ схожий на Ѕер≥ю, ≥ його справд≥ вбили кацапи, хоча й не зовс≥м за тих обставин, ¤к≥ виведен≥ у У¬ургун≥Ф Ц обставини поход¤ть уже в≥д иншоњ людини.

“ак що ц≥ люди Ц н≥¤к≥ не Унос≥њ ≥дейФ чи тому под≥бноњ ф≥ін≥. ¬се це значно глибше ≥ серйозн≥ше. ≤ про цих людей ¤ можу розпов≥дати годинами, хоча ¤к письменник шукаю лише мит≥. ћожливо, в цьому пошуку митей ≥ Ї м≥й найб≥льший кайф, але водночас ≥ найб≥льша проблема. Ѕо ¤кби ¤ розказав усе, що знаю Ц це була би бомба! јле цей пошук забираЇ страшенно багато часу й енерг≥њ, ≥ ¤ боюс¤, що встигну розказати лише ¤кусь дещицю.

Ц ѕо-перше, деструкц≥¤, на щаст¤, давно позаду. ¬важаю, що в≥ддав њй данину молодости, ≥ не шкодую, бо молод≥сть завжди вимагаЇ данини.

јле й У≥деолог≥¤Ф Ц це зовс≥м не те, що прийшло на зм≥ну деструкц≥њ. ѕринаймн≥ цього б мен≥ дуже не хот≥лос¤, бо де починаЇтьс¤ ≥деолог≥¤, там зак≥нчуЇтьс¤ мистецтво.

“ак чи ≥накше, ≥деолог≥¤ не була головним, що ¤ хот≥в сказати своњм текстом, але тут об≥йтис¤ взагал≥ без нењ було би ¤к м≥н≥мум п≥дло стосовно тих людей, про ¤ких ¤ в≥в мову. ≤, зрештою, т≥ ≥деолог≥чн≥ концепти, ¤к≥ прочитуютьс¤ на марі≥несах У¬ургунаФ, так само рано чи п≥зно хтось мусив висловити Ц то чому б не ¤?

јле знаю, що в наступному моЇму твор≥ вже н≥чого под≥бного не буде, Ц бодай тому, що про це ¤ вже сказав усе, що думав.  азати б≥льше було би ¤к м≥н≥мум нерозумно.

Ц я сп≥впрацюю не з виданн¤ми чи видавництвами, а з людьми, ≥ жодних спец≥альних умов, Ц кр≥м того, що мен≥ ≥мпонуЇ та чи ≥нша людина, Ц не маю. ћоже, через те неіативний досв≥д надо мною не т¤ж≥Ї, а проблеми ¤кщо й виникали, то х≥ба в контекст≥ проЇкт≥в комерц≥йних, котр≥ Ї не ст≥льки творч≥стю, ¤к роботою, ≥ до теми не достосовуютьс¤.

ћо¤ проза окремою книжкою дос≥ не виходила, а поез≥¤ в нас штука специф≥чна. ’оча мен≥ на видавц≥в щастило Ц в≥д ¬асил¤ ƒобр¤нського в ≤вано-‘ранк≥вську, де вийшла УЌова деіенерац≥¤Ф, й нараз≥ до таких абсолютних Уантипод≥вФ ¤к √алина ‘едорець ≥ Ћеон≥д ‘≥нкельштейн, ¤к≥ видали Уƒерева ≥ водиФ та У„асниковий с≥кФ. јле ¤, очевидно, багато кого здивую, ¤кщо з≥знаюс¤, що найб≥льше насолоди мен≥ принесла зб≥рка Уѕоверненн¤ в •алапаіосФ, ¤ку видав ќлег —оловей у б≥бл≥отец≥ альманаху У альм≥юсФ. ÷е зовс≥м не УпрезентабельнаФ книжечка, зроблена маленьким накладом ≥ без жодних Унаворот≥вФ, вона кардинально в≥др≥зн¤Їтьс¤ ¤к в≥д шикарного Уакт≥вськогоФ виданн¤, так ≥ в≥д респектабельного Уфакт≥вськогоФ. ћ≥й сентимент до нењ глибоко особистий, ≥ в≥н залежить зовс≥м не в≥д ¤кости виданн¤, а в≥д важливих под≥й у житт≥, ознаменованих ц≥Їю зб≥ркою.

ўо ж до журнал≥в, то УмоњФ редактори Ц √ригор≥й √усейнов (У урТЇр  ривбасуФ), ≤гор –имарук (У—учасн≥стьФ) ≥ ¬олодимир Ќауменко (УЅерез≥льФ). ѕана Ќауменка ¤ взагал≥ вважаю своњм Ухрещеним батькомФ у л≥тератур≥, бо саме завд¤ки йому в 1991-ому зТ¤вилас¤ мо¤ дебютна публ≥кац≥¤ в тод≥ ще Уѕрапор≥Ф.

Ц ” перш≥й половин≥ девТ¤ностих ¤ працював у  ос≥вськ≥й районн≥й ком≥с≥њ з питань поновленн¤ прав реал≥б≥тованих. ≤ запасс¤ там сюжетами, ¤к то кажуть, на все житт¤.

јле моЇю найб≥льшою мр≥Їю Ї про≥нтерпретувати колись на сучасному матер≥ал≥ б≥бл≥йний сюжет, причому не Ївангельський, а старозав≥тний. ”т≥м, ¤ не кваплюс¤ з цим, бо на так≥ реч≥ треба зважуватис¤ всерйоз. ÷е робитьс¤ або раз у житт≥, або не робитьс¤ н≥коли. —под≥ваюс¤, що рано чи п≥зно в≥дчую в соб≥ таку силу.

«араз же читачам У нижкового клубу плюсФ хочу запропонувати один ≥з геть неспод≥ваних дл¤ мене текст≥в, написаний у жанр≥ символ≥стичноњ Указки дл¤ дорослихФ.