Іван АНДРУСЯК

 

 

.   .   .

 

коли дощі зрікаються води

а день себе зрікається повільно –

я усміхну затаєне повітря

лиш подихом

                          – і аж тоді сліди

примружаться і стануть майже білі

немовби сніг паде заради них

– а то лише нічийний вітер стих

щоб зберегтися в місячному тілі