≤ван јЌƒ–”—я : Ђѕисьменник приречений критично дивитис¤ своњм книжкам не лише в оч≥, а й у значно, даруйте, п≥кантн≥ш≥ м≥сц¤ї

 

¬≥дпов≥д≥ на запитанн¤  атерини Ћисовоњ

 

ќриі≥нал тут: http://liley.sumno.com/post/intervyu-z-ivanom-andrusyakom/

 

 

1.                    ƒе¤к≥ ф≥лологи не без крихти прикрост≥ пом≥чають, що т¤гар ф≥лолог≥чноњ осв≥ти дуже часто заважаЇ висловлюватис¤ Ђнормальної. „и стикалис¤ ¬и ≥з ситуац≥¤ми, коли, здавалос¤ б, висловлюЇтесь довол≥ зрозум≥ло, а сп≥врозмовник не вловлюЇ сут≥, намагаЇтес¤ перефразувати Ц виходить ледь не те саме?

” студентськ≥ роки таке бувало частенько, але довго не протривало Ц може, тому що ¤ ще на пТ¤тому курс≥ п≥шов працювати журнал≥стом, а там под≥бн≥ фокуси, мТ¤ко кажучи, не в≥таютьс¤. ќсь ¤кби ¤ п≥шов у Ђчистуї ф≥лолог≥ю, в науку, Ц то, може, й дос≥ таке б з≥ мною трапл¤лос¤. јле Ђживаї л≥тература завжди мене вабила б≥льше, а журнал≥стика видавалас¤ трохи ближчим до нењ св≥том, н≥ж наука, до ¤коњ ¤, тим не менше, маю величезний п≥Їтет.

Ќу ≥ Ї ще неодм≥нна р¤т≥вна соломинка ≥рон≥њ, котра в таких ситуац≥¤х, певно, буде найдоречн≥шою. —каж≥мо, вс≥ моњ друз≥ знають, наск≥льки пол≥семантичним Ц себто багатозначним J Ц може бути соковите словечко Ђдискурсї. Ќаправду не ≥снуЇ в природ≥ сфери, галуз≥ чи ситуац≥њ, до ¤коњ його неможливо було б Ђпришпандьоритиї. ќто, скаж≥мо, сиджу ¤ соб≥ в туалет≥ й думу думаю, а тут моњй восьмир≥чн≥й дочц≥ теж присп≥чило; то ¤к ви гадаЇте Ц що вона скаже? јвжеж, скаже ≥з-за дверей так: Ђ“ату, вилазь ≥з дискурсу!ї ≤ матиме абсолютну рац≥ю!!! J

2.                  —каж≥ть, будь ласка, ¤ким чином ≥постась поета й ≥постась критика сп≥в≥снують у ¬аш≥й д≥¤льност≥? —ебто, чи можете ¬и назвати себе критиком власних твор≥в? јбо ж ц≥ два Ђл≥тературних обличч¤ї н≥коли не дивл¤тьс¤ одне одному у в≥ч≥?

—ам соб≥ ¤, очевидно, найжорсток≥ший критик, а ≥нколи нав≥ть ≥ цензор Ц зв≥сно, лише в естетичному сенс≥. јле це радше сфера психолог≥њ творчост≥ Ц ну й елементарна вимоглив≥сть до себе, без ¤коњ не зробиш н≥чого путнього, х≥ба випадково...

√адаю, що письменник просто приречений критично дивитис¤ своњм книжкам не лише в оч≥, а й у значно, даруйте, п≥кантн≥ш≥ м≥сц¤. Ѕувають, зв≥сно, ≥нтуњтивн≥ ген≥њ, ¤ким це все Ђдо лампочкиї Ц але ¤ до них обТЇктивно не належу.

”загал≥ ж, ¤ не маю себе за л≥тературного критика Ц в класичному розум≥нн≥ цього терм≥ну, ¤ке не виходить за рамц≥ науки л≥тературознавства. ѕросто, читаючи ту чи ≥ншу Ђне своюї книжку ≥ в≥дстежуючи в≥дтак њњ критичну рецепц≥ю, ¤ ≥нод≥ ви¤вл¤ю, що моњ особист≥ враженн¤ можуть довол≥ радикально розб≥гатис¤ з прочитанн¤м њњ Ђсправжн≥миї критиками. ≤ тод≥ ¤ пишу ¤кийсь текст, покликаний скориіувати критичну в≥з≥ю ц≥Їњ книжки. ѕевно, цей текст так само мусить мати ознаки л≥тературно-критичного, принаймн≥ формальн≥ Ц але насправд≥ в≥н завжди дуже субТЇктив≥стський ≥ надм≥ру емотивний дл¤ того, щоб претендувати на поважн≥ науков≥ характеристики. ÷е радше щось середнЇ м≥ж есењстикою ≥ л≥тературною журнал≥стикою.

ћ≥й старший друг •урам ѕетр≥ашв≥л≥ Ц казкар ≥ поет, ¤кого ¤ дуже люблю, ≥ людина, ¤ку ¤ дуже шаную, Ц вважаЇ, що письменник не може обмежуватис¤ лише рамц¤ми власноњ творчост≥, а мусить Ђпрацювати в л≥тератур≥ї, бути ¤коюсь м≥рою нав≥ть Ђчорноробом л≥тературиї, себто перепускати через себе все те, що коњтьс¤ довкола з≥ св≥том та текстами про цей св≥т, ≥ у власний спос≥б реагувати на все це. ќсь у цьому ключ≥ ¤ своњ Ђкритичн≥ї писанн¤ й сприймаю.

3.                    яке ¬аше ставленн¤ до нещодавно випечених неолог≥зм≥в-дериват≥в, до складу ¤ких вход¤ть р≥зноман≥тн≥ англ≥цизми, на кшталт Ђприконектитис¤ї, Ђзафрендитиї, Ђмесиджуватис¤ї, Ђокейненької й т.≥н.? Ѕруд чи розвиток п≥д впливом технолог≥чного прогресу?

ƒо цього моЇ ставленн¤ принаймн≥ краще, н≥ж до словечок на кшталт Ђт≥паї, Ђвопшеї чи ЂкапЇцї Ц але не менш ≥рон≥чне.

«рештою, мова Ц це живий орган≥зм (це дл¤ мене не просто стандартна фраза, а ¤ в цьому направду щоденно пересв≥дчуюс¤, працюючи л≥тературним редактором), ≥ н≥чого поганого в тому, що вона ≥нод≥ в такий спос≥б ЂвипендрюЇтьс¤ї, ¤ не вбачаю. “им паче, що ц≥ словечка навр¤д чи мають шанс видертис¤ поза рамц≥ свого стилю, а кр≥м того, вони Ц на в≥дм≥ну в≥д ус≥л¤ких ЂкапЇц≥вї Ц Ђвидереватоложен≥ї ц≥лком на украњнський лад, а не Ђ¤зикакнут≥ї.

4.                 ѕод≥л≥тьс¤, будьте ласкав≥, що виникаЇ першим: натхненне бажанн¤ написати щось або ж краплинка загальноњ ≥дењ, що згодом виллЇтьс¤ у поетичне море?

ќ, це дуже конкретне, ¤ б сказав, нав≥ть прагматичне питанн¤! Ќа нього може бути лише така ж конкретна й прагматична в≥дпов≥дь:

- коли ¤к...

5.                  Ќу й наостанок, суто ж≥ноче питанн¤ з апелюванн¤м до суто чолов≥чого розуму. як ¬и гадаЇте, чи не забагато бере на своњ тенд≥тн≥ плеч≥ сучасна ж≥нка? ћожливо, там вже далеко й не ж≥ноч≥ плеч≥Е а купа сталевих мТ¤з≥в?..

√адаю, що ж≥нка бере на своњ плеч≥ лише те, що ми, чолов≥ки, њй дозвол¤Їмо. «в≥сно, не в маскул≥нному сенс≥ Ђдозвол¤Їмої, а просто в житейському.

я людина трохи старожитнього вихованн¤, тож вважаю, що так звана р≥вн≥сть чолов≥ка ≥ ж≥нки в ус≥х сенсах Ц це абсурд. як на мене, сл≥д вести мову передовс≥м про р≥вн≥сть можливостей, та й то лише в одному сенс≥ Ц ≥нтелектуальному. ўо ж до емоц≥йного, то тут ж≥нка зазвичай набагато вища в≥д чолов≥ка; а у ф≥зичному сенс≥ все, ¤сна р≥ч, навпаки.

“ому ¤ в≥в би мову не про р≥вн≥сть, а про гармон≥ю, ¤ка Ц в ≥деал≥ Ц пол¤гаЇ в тому, що чолов≥к береже ж≥нку в сенс≥ ф≥зичному, ж≥нка береже чолов≥ка в сенс≥ емоц≥йному, ≥ вони обоЇ мають однаков≥ можливост≥ дл¤ самовираженн¤ в сенс≥ ≥нтелектуальному.