≤ван јндрус¤к: Ућожна й за дв≥-три ноч≥ Ц але нав≥що?Ф
Ц ≤ване, за ¤кийсь там дес¤ток рок≥в вже стало традиц≥Їю серед молодих поет≥в обТЇднуватис¤ в угрупуванн¤ й гуртом доросл≥шати, Удозр≥ватиФ в прозањк≥в або переставати писати. ќск≥льки УЌова деіенерац≥¤Ф Ц ¤скраве п≥дтвердженн¤ вже сказаного, то по¤сни, ¤к ≥ чому колишньому УноводеіенератуФ вдалос¤ залишитись поетом?
Ц Ќе думаю, що все це так просто. ≤ не думаю, що УЌова деіенерац≥¤Ф чи ≥нш≥ гурти першоњ половини девТ¤ностих були всього лише такими соб≥ У≥нкубаторамиФ дл¤ Удозр≥ванн¤Ф. ѓхн¤ м≥с≥¤ пол¤гала радше в тому, аби показати, наск≥льки украњнська поез≥¤ може бути насправд≥ р≥зною Ц п≥д ту пору це було довол≥ актуально. јле нин≥ час ≥нший, ≥ потреба ≥нша Ц показати, наск≥льки р≥зною може бути украњнська проза. “ому поез≥¤ може дозволити соб≥ нарешт≥ н≥чого не УпоказуватиФ, а просто жити, ¤к њй заманетьс¤. √адаю, що це не найг≥рший час дл¤ розвитку поез≥њ.
”загал≥ ж, проблема вибору чи УпереходуФ з поез≥њ в прозу Ц штука виключно ≥ндив≥дуальна. ¬она залежить в≥д внутр≥шн≥х задатк≥в людини, в≥д њњ психолог≥њ, св≥тов≥дчутт¤. —каж≥мо, —тепан ѕроцюк ≥ в поез≥њ завжди був таким же надривно-евристичним, ≥дењ в нього б≥гли наперед форми, а ≥нод≥ њњ й перестрибували, так що в проз≥ йому, ¤сна р≥ч, розкриватис¤ зручн≥ше. я ж ≥ в проз≥ передус≥м поет Ц мене У¤кФ ц≥кавить б≥льше, н≥ж УщоФ, а в≥д вдалого поЇднанн¤ звук≥в отримую кайф, н≥ з чим ≥ншим не зр≥вн¤ний. ўо ж до Ув≥дкатуФ ≤вана ÷ипердюка в журнал≥стику, то ¤ усе ще вперто спод≥ваюс¤, що св≥й роман (але саме роман, а не поетичну зб≥рку) в≥н рано чи п≥зно все таки напише.
Ц Ќаск≥льки в≥дчутним дл¤ “ебе Ї належн≥сть до покол≥нн¤ УдевТ¤ностник≥вФ? „и ≥снуЇ конфл≥кт м≥ж поетами 90-х ≥ 2000-х?
Ц ћен≥ просто комфортно з цими людьми, ¤ в≥дчуваю себе в цьому товариств≥ УсвоњмФ. Ќе б≥льше, але й не менше. Ќав≥ть ≥з тими, з ким наш≥ творч≥ шл¤хи геть розб≥глис¤, Ц скаж≥мо, з јндр≥Їм окотюхою, до ¤кого ¤ надзвичайно тепло ставлюс¤ ¤к до людини, хоча б≥льш≥сть його писань сприймаю з гумором.
ўо ж до молодших, то тут усе залежить в≥д того, наск≥льки вони мен≥ ц≥кав≥. —ебто, наск≥льки њхнЇ бажанн¤ в≥др≥знитис¤ п≥дпор¤дковане бажанню вир≥знитис¤. Ќа тих, хто всього лише вир≥зн¤Їтьс¤, ¤ просто не звертаю уваги, але натом≥сть активно ц≥кавлюс¤ тими, хто в≥др≥зн¤Їтьс¤ Ц ќлегом очевих, —ашком ”шкаловим, ќлегом оцарЇвим, ¬ерон≥кою авун, ≤ллЇю —троніовським, “ет¤ною ƒерюгоюЕ
Ц як “и взагал≥ оц≥нюЇш р≥вень сучасноњ поез≥њ. „и мають реальн≥ шанси њњ творц≥ не загубитис¤ серед графоманського натовпу й бути згаданими, скаж≥мо, рок≥в за дв≥ст≥?
Ц ќц≥нюю дуже високо, принаймн≥ на фон≥ польськоњ, б≥лоруськоњ та рос≥йськоњ поез≥њ, з ¤кими маю змогу знайомитис¤ безпосередньо. ” жодн≥й ≥з них, скаж≥мо, ¤ не бачу поет≥в р≥вн¤ ¬асил¤ √ерасимТюка чи ћиколи ¬оробйова. ћало того: сама украњнська мова маЇ величезний ресурс поетичних можливостей, ≥ нин≥ Ї добрих два дес¤тки автор≥в, у т≥м числ≥ й мого покол≥нн¤, ¤к≥ цей ресурс активно розробл¤ють.
Ц „ому сучасн≥ поети так бо¤тьс¤ стати хрестомат≥йними?
Ц ÷е очевидно, ¤кщо пригадати той маразм, ¤кий творивс¤ довкола Ухрестомат≥йност≥Ф в сов≥цьк≥ часи. ѕоез≥¤ у принцип≥ не визнаЇ канону, ≥ роль хрестомат≥й насправд≥ Ц лише зац≥кавлювати читача творч≥стю того чи ≥ншого автора, а не Уроздавати шапкиФ, ¤к у в≥домому ф≥льм≥ перебудовчих час≥в. я, скаж≥мо, саме в одн≥й американськ≥й хрестомат≥њ вперше прочитав тексти камм≥ніса, ≥ в≥дтак почав розшукувати ≥нш≥ й перекладати. “аких Ц але саме таких Ц хрестомат≥й нам дуже бракуЇ. Ќав≥ть б≥лоруси мають " расу ≥ с≥лу" ћ≥хас¤ —кобли, а в нас нараз≥ немаЇ жодного такого виданн¤.
Ц ўо зм≥нилос¤ в п≥дход≥ до творчости, у стил≥ написанн¤ ≤вана јндрус¤ка з часу виходу першоњ серйозноњ книжки УќтруЇнн¤ голосомФ?
Ц ” стил≥, здаЇтьс¤, н≥чого революц≥йного не в≥дбулос¤. Ѕ≥льше дисципл≥ни, менше текстовоњ порожнеч≥ Ц нормальний процес самовдосконаленн¤. ј загалом багато чого зм≥нилос¤. я, так би мовити, Узаспокоњвс¤Ф, УперевоювавФ, ≥ почуваюс¤ нин≥ значно б≥льше налаштованим на гармон≥ю, на Ув≥чн≥стьФ, а не на психоф≥з≥олог≥чну УсмиканинуФ. ќчевидно, головна зм≥на Ц набутт¤ в≥ри. ÷е справд≥ багато в чому зм≥нюЇ не лише текст, а й саму людину. ≤ мен≥ подобаютьс¤ ц≥ зм≥ни.
Ц ƒе¤к≥ з “воњх текст≥в УмандруютьФ ≥з книжки в книжку. ÷е тому, що “и њх так любиш, чи справа в нестач≥ нових твор≥в?
Ц «азвичай поетична книжка пишетьс¤ два-три роки. ясна р≥ч, можна й за дв≥-три ноч≥ Ц але нав≥що? я н≥коли не силую себе до писанн¤. ≤ радше ≥нтуњтивно в≥дчуваю, коли з маси розр≥знених текст≥в поступово усталюЇтьс¤ щось, варте бути з≥браним п≥д одн≥Їю обкладинкою. “ому це завжди б≥льше, н≥ж просто зб≥рка в≥рш≥в Ц певний етап у житт≥, у св≥топ≥знанн≥ й св≥тов≥дчутт≥. нижка маЇ в≥дкривати щось нове у мен≥, нове насамперед дл¤ мене самого Ц ≥накше вона не маЇ сенсу. “акож ≥нод≥ виникаЇ бажанн¤ перегл¤нути щось ≥з написаного ран≥ше, хай нав≥ть дл¤ того, аби поставити його в дещо ≥нший контекст. ѕроте ¤ намагаюс¤ под≥бними речами не зловживати.
≤нша р≥ч, що наш≥ книговидавнич≥ реал≥њ не завжди зб≥гаютьс¤ з авторськими бажанн¤ми. —каж≥мо, ¤ свого часу був уже певен, що зб≥рка Уƒерева ≥ водиФ св≥ту не побачить, ≥ тому включив до наступноњ зб≥рки Уѕоверненн¤ в •алапаіосФ дек≥лька текст≥в ≥з нењ. оли ж зТ¤сувалос¤, що Уƒерева ≥ водиФ все-таки вийдуть, мен≥ аж н≥¤к не хот≥лос¤ розривати ц≥л≥сн≥сть ц≥Їњ книжки, через що й сталос¤ дублюванн¤. јбо ≥нша ≥стор≥¤ Ц ¤к одне видавництво запропонувало мен≥ видати невелике вибране, ≥ ¤ уклав рукопис УќвидаФ, проте з т≥Їњ ≥дењ н≥чого не вийшло. ј коли через два роки готувалас¤ до друку нова мо¤ зб≥рка У„асниковий с≥кФ, зТ¤сувалос¤, що формат сер≥њ У«она ќв≥д≥¤Ф передбачаЇ б≥льший обс¤г, ≥ тому до книжки й ув≥йшов окремим розд≥лом УќвидФ.
«рештою, поетичн≥ книжки у нас нер≥дко по видавництвах лежать довше, н≥ж пишутьс¤, а виход¤ть здеб≥льшого такими накладами, що навр¤д чи варто закидати поетам нањвн≥ спроби бодай декотр≥ тексти донести до ширшого читацького кола. Ќав≥ть тим поетам, ¤к≥ справд≥ под≥бними речами ≥нод≥ зловживають.
Ц “и сьогодн≥ Ц в≥домий поет, прозањк, журнал≥ст, перекладач, критик. «в≥дки таке бажанн¤ ун≥версальности? ≤ куди зникло переконанн¤ у тому, що справжн≥й митець повинен уникати пол≥тиканства?
Ц я не належу до того типу людей, котр≥ вважають, що поет маЇ харчуватис¤ амброз≥Їю ≥ ночувати п≥д зор¤ми, накрившись тро¤ндовою пелюсткою. як ≥ не под≥л¤ю думки, що поет маЇ бути похмурим, худим ≥ нещасним. Ќавпаки: хтось ≥з льв≥вських друз≥в, не бачивши мене к≥лька рок≥в ≥ зустр≥вши на ‘орум≥ видавц≥в, завважив, що ¤ вигл¤даю усм≥хненим, товстим ≥ щасливим. ѕритому зовс≥м не через те, що займаюсь пол≥тиканством Ц аж н≥¤к, в≥д ц≥Їњ ф≥ін≥ ¤ так само далекий, ¤к ≥ в≥д в≥дсутности проблем. ѕросто ¤ не знаю в цьому св≥т≥ жодноњ людини, котра жила б на гонорари в≥д своњх поез≥й. У” мируФ поет просто приречений бути кимось ≥ншим Ц скаж≥мо, викладачем л≥тератури, редактором абощо. ¬икладач ≥з мене був би н≥кудишн≥й, редакторством усього не виповниш, тому ¤ й Уухитр¤юс¤Ф заробл¤ти всього лише на висловлюванн≥ того, що думаю Ц хай нав≥ть про пол≥тику. Ќе бачу в цьому н≥чого страшного, оск≥льки працюю не з тюремщиками й не з падлюками, а з нормальними ≥нтел≥іентними людьми. “ак, ¤сна р≥ч, багато не заробиш, Ц нав≥ть житла власного все ще не маю, Ц але принаймн≥ з власною душею живу в мир≥ й творч≥сть в≥д зароб≥тчанства в≥др≥зн¤ю ч≥тко.
÷е щодо мене ¤к Ужурнал≥стаФ, а в ≥нших названих тобою У≥постас¤хФ ¤ все одно всього лише поет, нав≥ть у проз≥.
Ц „ому вз¤вс¤ перекладати саме едварда естл≥на кам≥ніса?
Ц я не Ї перекладачем у традиц≥йному розум≥нн≥ ≥нтерпретуванн¤ всього, Ущо рухаЇтьс¤Ф. ѕоет, ¤кого мен≥ хот≥лос¤ би перекладати, мусить чимось доповнювати мене самого. —каж≥мо, јнджей Ѕурса вив≥льн¤Ї в мен≥ стих≥йного ≥рон≥ста, ¤ким ¤ нер≥дко Ї в житт≥, але Ц так склалос¤ Ц дуже р≥дко в поез≥њ. ј камм≥ніс натом≥сть вив≥льн¤Ї ф≥лолога, експериментатора. ” мовознавств≥ мен≥ завжди найближчою була фонетика, ¤ з особливим п≥Їтетом ставлюс¤ до звукопису, ≥ камм≥ніс тут багато чого може навчити.
Ц ѕерекладацький дует ≤ван јндрус¤к Ц атерина Ѕорисенко ви¤вивс¤ напрочуд вдалим. як в≥дбуваЇтьс¤ розпод≥л прац≥ м≥ж вами? „и Ї вже нов≥ ≥дењ щодо перекладу?
Ц ћен≥ багато людей казали, що дивуютьс¤, ¤к можна перекладати вдвох. јле ¤ натом≥сть дивуюс¤, ¤к м≥г сам, до зустр≥ч≥ з атрусею, перекладати так≥ складнющ≥ тексти, ¤к у камм≥ніса! ѕроцес в≥дбуваЇтьс¤ елементарно Ц через обговоренн¤, дискутуванн¤ буквального кожного звука в текст≥. ќт лише там, де питанн¤ стосуЇтьс¤ точности, УостаннЇ словоФ за атрусею, ¤ка л≥пше в≥д мене знаЇтьс¤ на англ≥йськ≥й, а там, де мова йде про поетику, УостаннЇ словоФ за мною ¤к за б≥льш Удосв≥дченимФ у ц≥й сфер≥. ≤ так доти, доки все не Уз≥йдетьс¤ФЕ
ўо ж до Унових ≥дейФ, то переклали мою улюблену поему “омаса —тернза ≈л≥ота Уѕорожн≥ людиФ ≥ к≥лька улюблених атрусиних казок ќскара ¬айлда. амм≥ніса теж напризвол¤ще не залишимо Ц будемо працювати дал≥, там величезне поле дл¤ вдосконаленн¤. я ж тим часом доводжу до путт¤ зб≥рку переклад≥в з пол¤ка јндже¤ Ѕурси У ат без маскиФ, Ц спод≥ваюс¤, що вона побачить св≥т на початку наступного року.
”загал≥ ж, наша з атрусею мр≥¤ Ц виданн¤ поез≥й —тефана яворського. јле там багато треба перекладати не лише з давньоукрањнськоњ та польськоњ, а й з латини, ¤коњ н≥хто з нас не знаЇ. Ѕудемо вчитис¤.
Ц „и ≥снуЇ зараз реально мистецька богема? яка, на “вою думку, роль клановости, створенн¤ феномен≥в, проштовхуванн¤ молодих метрами в сучасному л≥тературному св≥т≥?
Ц ќт уже що в≥д мене зараз страшенно далеке, так це богема! ўодо УклановостиФ, то тут теж б≥льше см≥шного й надуманого, по-моЇму. ¬загал≥, не моњ це теми Ц мен≥ вистачаЇ справд≥ ц≥кавих речей, а на ф≥іню часу не лишаЇтьс¤.
–озмовл¤ла ћар≥¤ риштопа