ЅезЋемно...

Ex physicali positione vita impossibilis est, quod erat demonstrandum. ≤з позиц≥й ф≥зики житт¤ неможливе, що й сл≥д було довести. ” нашому, ¤к це не см≥шно звучить, б≥лому св≥т≥ на такий висновок могла спромогтис¤ лише одна-одн≥с≥нька людина. Ѕо лише ц¤ людина мала на нього моральне право. Ѕо лише в устах ц≥Їњ людини воно звучить адекватно Ц з мТ¤кою, ледь прихованою в кутиках вуст ≥рон≥Їю, з тонким знущанн¤м, ≥з ¤коюсь аж несусв≥тною н≥жн≥стю, котра не межуЇ з любовТю лише тому, що сама нею Ї.

“а ж задумаймос¤: житт¤ взагал≥ неможливе! ≤ не лише з погл¤ду ф≥зики Ц воно неможливе, зв≥дки б на нього не гл¤нути. ’≥ба основн≥ закони б≥олог≥њ не звод¤тьс¤ до банального Ухочеш жити Ц ум≥й викручуватис¤Ф? ’≥ба х≥м≥¤ не розкладаЇ наше безпросв≥тне vita на так≥ складов≥, що й подумати страшно? ’≥ба ≥стор≥¤ не виказуЇ понад усе одного-Їдиного жаху: ц≥ моторошн≥ сап≥Їнси за ст≥льки тис¤чол≥ть лише вбивати одн≥ одних ≥ навчилис¤ Ц тод≥ чому, ¤ким дивом вони дос≥ не скопитилис¤ вс≥ поголовно? ј що вже казати про пол≥толог≥ю, а тим паче так звану Упрактичну пол≥тикуФ Ц ц≥ збоченн¤ неможлив≥сть житт¤ довод¤ть уже самою можлив≥стю свого на б≥лому св≥т≥ ≥снуванн¤...

—правд≥: оце, так би мовити, людство, ¤ким воно було у вс≥ часи, Ї донин≥ й, боюс¤, буде надал≥, оце, зараза, туполобе, затуркане, закомплексоване, безбожне, н≥кудишнЇ, несусв≥тне, неймов≥рне, безбереге, ол≥гофрен≥чне, банальне, ѕќѕ—ќ¬≈ людство н≥защо в св≥т≥ не могло би нав≥ть мр≥¤ти про благодать житт¤ Ц не заслужило! ≤ ¤кщо воно й дос≥ з ¤когось диве живе Ц то це заслуга отих к≥лькох (може, по одному на низку м≥ль¤рд≥в н≥кчем) божев≥льних одинак≥в, ¤к≥ своњм житт¤м Ц своњм ћ»—Ћ≈ЌЌяћ Ц виправдовують затрати на утриманн¤ в≥чно ремиіаючого стада.

ќдним ≥з них був —тан≥слав Ћем. Ѕув. ≤ще к≥лька дн≥в тому Ц був. Ќин≥ його з нами вже нема. Ќин≥ в≥н уже в≥д≥йшов на св≥й —ол¤р≥с Ц планету ≥дей, ц≥кав≥шу й ц≥нн≥шу в≥д планети людей. ƒивно, але в≥н до самоњ смерт≥ був переконаний, що п≥сл¤ смерт≥ н≥чого немаЇ...

¬≥н був останн≥м фантастом у св≥т≥ фентез≥. “≥, хто читав його романи (а покаж≥ть-но мен≥ пальцем, хто њх не читав), бодай на ¤кусь мить свого житт¤ Ц жив. ѕросто жив Ц фантастично. “епер њх увели в шк≥льну програму Ц невже скоро перестануть читати, ¤к усе, що в шк≥льну програму введено...

” св≥т≥ фентез≥ йому було незатишно. ¬≥н тихо ненавид≥в √арр≥ ѕоттера ≥ в останн≥ роки писав уже не романи, а... реценз≥њ на ненаписан≥ книги. Ќенаписан≥ не лише ним, а Ц людством. Ќа книги, ¤к≥ людство мусило б написати, але так цього й не зробило Ц бо не народилис¤ т≥, хто повинен був в≥ддуватис¤ за к≥лька м≥ль¤рд≥в н≥кчем, а ¤кщо й народилис¤, то њх проковтнула всесв≥тн¤ попса, оштукатурила, вир≥вн¤ла м≥зки... Ќедарма в≥н так гостро виступав проти клонуванн¤ Ц адже наш ≥з вами, панове, середньостатистичний сучасник уже сам собою клон, зл≥плений попсою. «айво казати, що стил≥зована п≥д латину фраза, згадана припочатку, належить саме —тан≥славу Ћему й походить ≥з цих реценз≥й на нестворене Ц очевидн≥ реч≥ ми давно вже розучилис¤ п≥дм≥чати...

«в≥сно, в≥н був польським ЇвреЇм, а не украњнцем, хоча й народивс¤ ≥ вир≥с у Ћьвов≥, Ц та ¤кийсь ледь уловимий украњнський продих завжди в ньому в≥дчувавс¤. ћожливо, через те, що д≥алектною украњнською УлемФ Ц це У¤кбиФ, УколиФ, УдокиФ...

—вого часу ћихайль —еменко дуже влучно завважив: Ућен≥ сьогодн≥ так нудно, н≥би докупи з≥йшлис¤ ќлесь, ¬ороний ≥ „упринкаФ. Ќин≥ доречно його перефразувати: у св≥т≥, де немаЇ —тан≥слава Ћема, стаЇ так нудно, н≥би докупи з≥йшлис¤ “олк≥Їн, ƒжоан –олл≥ні ≥ ћарина та —ерг≥й ƒ¤ченки. ’то розум≥Ї, про що ¤ Ц дл¤ того ще не все в цьому житт≥ втрачено...

≤ван јндрус¤к