Іван АНДРУСЯК

 

ЧУПАКАБРА

 

Мама й тато куплять фабру.

Намалюю чупакабру!

Фабра фарбою зоветься?

Це нічого. Це минеться…

 

В чупакабрів – мами й тата –

будуть чупакабренята.

Їх у хащі серед лісу

намалюю, може вісім,

 

може, п’ять – це теж багато.

Як би їх порахувати?

Від весни і до весни

чупакабряться вони.

 

А сестричка – от нахабна! –

тільки гляне навмання

й скаже: – Де тут чупакабра?

Це ж собака чи свиня!

 

 

ЩЕ ПРО ЧУПАКАБРУ

 

У темному лісі сумна чупакабра

самотньо і тихо жила.

Були в її хаті лиш віник і швабра,

півмиски, шматочок стола…

 

У хащі у дикій гуляла півночі,

шукаючи здобич, вона.

А інших півночі на гнізда сорочі

понуро дивилась з вікна.

 

А зранку зламавши і віник, і швабру,

і ледь не зваливши димар,

навідав самотню сумну чупакабру

самотній сумний чупакабр.

 

І тем для розмови було в них багато,

і трапеза спільна була –

любісінько двоє взялись догризати

півмиски, шматочок стола…

 

Хоч часу відтоді пройшло небагато,

а вже голоси в них дзвенять,

вже сум де й подівся – бо в них повна хата

маленьких чупакабренят.

 

 

ДОБРЕ ЗНАТИ ІНОЗЕМНІ МОВИ

 

Чупакабра – лютий звір –

причвалав до нас у двір.

 

Він принипав зоддаля –

хоче знямати кроля.

 

Ми кроля не віддамо,

крикнемо: «Иди домой!»

 

Адже монстри й змії

так лиш розуміють.

 

Правда ж, це чудово,

дорогі малята, –

іноземні мови

досконало знати?!