я  ћјЋё¬ј“» ѕќ≈«≤ё

 

„≥льний представник знаменитоњ  ињвськоњ поетичноњ школи Ц сформованого наприк≥нц≥ ш≥стдес¤тих гурту андеіраундових митц≥в ≥з ц≥лком особливим св≥тогл¤дом Ц ћикола ¬оробйов не звик до слави. ƒос≥ найб≥льшим формальним пошануванн¤м його творчост≥ було іран-пр≥ минулор≥чного ‘оруму видавц≥в. ≤ ось тепер в≥дзначена ‘орумом книжка У—луга п≥вон≥њФ ц≥лком справедливо пошанована ще й Ўевченк≥вською прем≥Їю. —ам же поет тихо й скромно живе на околиц≥  иЇва, багато пише й малюЇ, передруковуЇ нов≥ поез≥њ на стареньк≥й друкарськ≥й машинц≥, ≥ Ц залишаЇтьс¤ культовою постаттю дл¤ ось уже к≥лькох покол≥нь митц≥в.

ј от читати ¬оробйова непросто. ÷е зовс≥м не та поез≥¤, котру Уковтають запоЇмФ, вона вимагаЇ тихого спок≥йного розмислу, перечитуванн¤, неодноразового поверненн¤ до найб≥льш значущих р¤дк≥в. «найомл¤чись ≥з нею, сл≥д памТ¤тати про одне довол≥ неспод≥ване, але неухильне правило: не намагайтес¤ текст зрозум≥ти! …ого конче треба в≥дчути, перейн¤тис¤ ним, пропустити кр≥зь власну душу, зрештою Ц домислити його самому, стати сп≥втворцем в≥рша.

“ак Ц це не постмодерн≥зм, тут нема такоњ звичноњ дл¤ УмоднихФ автор≥в гри цитат, псевдо≥нтелектуал≥стичних перегук≥в чи ≥ншоњ Уметушн≥Ф. Ѕеручись читати таку поез≥ю, сл≥д максимально зв≥льнитис¤ в≥д клопот≥в, турбот, цив≥л≥зац≥йних нашарувань, Ц ви майже не знайдете там н≥ Угромадськоњ позиц≥њФ, н≥ ¤коњсь ≥ншоњ под≥бноњ реакц≥њ на зовн≥шн≥й св≥т-подразник. ¬и просто струшуЇте з себе всю оцю довколишню УшкаралущуФ й стаЇте тим, ким Ї насправд≥ Ц маленькою часточкою великоњ таЇмничоњ природи. ¬и не УцарФ њњ й н≥чого принципового не можете зм≥нити в њњ законах, Ц ви просто спостер≥гаЇте за кожною найдр≥бн≥шою зм≥ною њњ, найтоншим порухом листка, змахом лапки мурашки, танцем пилинки на в≥тру, а разом ≥з цим в≥дчуваЇте, ¤к природн≥ зм≥ни в≥длунюють у ваш≥й душ≥, ¤к непом≥тно разом ≥з ними м≥н¤Їтес¤ й ви сам≥Е јбо ж навпаки: ловите тоненьку, ледь чутну зм≥ну в соб≥ й спостер≥гаЇте за тим, ¤к вона в≥длунюЇ в природ≥Е якщо ви готов≥ п≥ддатис¤ цьому станов≥ Ц бер≥тьс¤ читати ¬оробйова! ¬≥д цього ваша душа незм≥рно збагатитьс¤.

≤ ще: дл¤ ћиколи ¬оробйова ключовими Ї саме зоров≥ образи. ¬≥н не ст≥льки пише поез≥ю, ¤к малюЇ њњ. ј малювати, вочевидь, можна не лише пензл¤ми чи ол≥вцем, а й словами. ¬се, що в≥дбуваЇтьс¤ в його в≥ршах, в≥дбуваЇтьс¤ перед очима ≥ вловлюЇтьс¤ насамперед зором, а вже через з≥р Ц душею.