ВІД АВТОРА
НЕ ДЛЯ ЧИТАННЯ!
Іван АНДРУСЯК, поет
Кажуть, Леонід Кучма написав книжку. Товстеньку таку… «Після Майдану» називається.
Знайшов в інтернеті коментарі політологів. Знайомлюся. Один стверджує: не читатиму я, мовляв, тієї книжки, бо зовсім не Кучма її писав, а «кімнатні» політологи на замовлення. Ось якби, – каже, – сам Кучма написав, тоді можна було б і почитати, бо ж цікаво, що думає (а головне – додамо – як думає!) людина, котра десять років країною правила… Тим часом інший політолог коментує: аякже, прочитаю обов’язково, це ж так цікаво, тим паче, – каже, – що сам Кучма її й писав…
Гай-гай, – думаю собі, – ото інтригу закрутили: писав, не писав… Пригадується почутий у глибокому дитинстві анекдот: Лєонід Брєжнєв (молодше покоління, до речі, вже навіть Лєніна тяжко ідентифікує, а про цього персонажа і сном-духом не відає) запитує у «таваріща» Суслова:
– Ти чітал маі кніґі «Малая зємля», «Вазраждєніє» і «Цєліна»?
– Канєшна, очень харошиє кніґі.
– Вот-вот. Всє хвалят. Можєт, і мнє пачітать…
…Також пригадується, що Леонід Кучма уже був колись книгу теє то як його… написав. «Україна – не Росія» звалася. Її, між іншим, теж російське видавництво видавало, і теж російською мовою, – симптоматично, чи не так?
Із тією книгою, між іншим, цікава історія трапилася. Розказував знайомий, котрий тоді «у верхах»працював, що втрапив йому до рук український переклад тієї книги, в якому несподівано віднайшлося покликання на академіка Паломника. Оскільки чолов’яга він недурний, то одразу ж і насторожився – про такого академіка нічого не чув… Зателефонував до Академії наук. Там кажуть: справді, не було ніколи такого академіка! Він тоді до «першоджерела», сиріч до російського тексту – і справді: мова йшла про академіка… Богомольця!
Симптоматичний приклад, правда ж? Одразу розумієш, навіщо існує в природі комп’ютер, а в ньому – програма автоматичного перекладу з російської на українську «Плай». Я колись тим «Плаєм» здуру «пройшовся», а тоді довго реготав: у тексті згадувався француз Роже де Костер, якого «переплаїло» на Пику де Багаття…
…Іще кажуть, що Віктор Янукович нову книгу написав. Щось там про «рік при владі». Не знаю, хто з його помічників якою програмою користувався, але на обкладинці український прапор зобразили… жовтим догори, а синім донизу. Народ одразу ж анекдотом відреагував: чим Україна Януковича від України Ющенка відрізняється? Тим, що у прем’єра все «догори дриґом» – навіть прапор!
…І взагалі – чогось я давненько нових книжок Володимира Литвина у книгарнях не зустрічав. Ось коли він був спікером, тоді мало не щомісяця в нього «свіжачок» виходив… І нічого, що провідні українські історики потім із жахом виявляли в тих книгах «зліплені докупи» свої статті – зате вони так і залишилися істориками, а пан Литвин уже давно не просто академік, а віце-президент НАН України…
…Якщо зайти в Національну наукову бібліотеку імені академіка Вернадського, куди мусить втрапляти кожна як мінімум видана в Україні книжка, й попрацювати з каталогами – очі на лоба полізуть! Мало не кожен депутат, міністр, екс-депутат або екс-міністр бодай раз у житті «спокусився» на те, щоби «написати» книгу! Притому геть усі подібні книженції видані з неабияким шиком – ім’я і прізвище «автора» золотим тисненням на обкладинці, мало не натуральна шкіра оправи, щедре й барвисте ілюстрування, закордонний друк… Класиків так не видають, як депутатів!
А наклади, наклади… Голова обертом іде! Здається, в Павла Загребельного із сучасних українських класиків книжки найбільшими накладами виходять – але «депутатські» навіть йому не снилися…
…Відпочивав я оце нещодавно в одному хорошому селі на Слобожанщині. Зайшов, звісно, в сільську бібліотеку. Бібліотекарка скаржиться: книжок класики не вистачає; діти в черзі вичікують, щоби програмові твори, задані вчителями на літо, прочитати; нові книжки майже не надходять…
– А оце хтось читає? – показую на полицю з «депутатськими» книженціями, яких, певно, зо два десятки вже «понасилали».
– Та кому воно треба?! – дивується бібліотекарка. – Це як колись Лєнін мусив на видному місці стояти, так і оце тепер стоїть. А ні одне, ні інше ніхто ніколи читати й не пробував.
Бо що ж там читати?! Га?..