НІЧНІ УКРАЇНЦІ
Дивний ми народ – українці. Точнісінько мов сови, чи коти, чи кажани, чи які-небудь інші аналоги в тваринному світі – нічний народ. Себто, у той час, коли всі інші народи працюють, мислять, виховують дітей, розважаються тощо – ми, вочевидь, спокійнісінько собі спимо. І лише тоді, коли всі інші відпрацюють, упораються з рештою своїх занять і вкладуться до сну, – аж тоді нарешті ми прокидаємося і беремося до роботи, до розмислу, до виховування дітей, до розваг і до всього решту, коло чого всі інші люди зазвичай пораються вранці, вдень та увечері. Нам же для всього цього є лише ніч – у тім числі, звісно, і для перегляду телепередач. І головне те, що наше телебачення залюбки йде нам назустріч і старанно пристосовується до наших нічних умов життя.
Хороше в нас телебачення – старається для рідного українського народу. Відомо ж бо, що в Україні проживають представники багатьох національностей – тож для них усіх є ранкові, денні й вечірні передачі; а ось для нас, українців, зважаючи на наш нічний спосіб життя, – винятково нічні!
Ось погляньмо краєм ока, скажімо, на телепрограму лише одного нашого загальнонаціонального телеканалу – бодай «Нового» – лише на один-єдиний день, точніше, ніч – бодай на 15 листопада. О 03 год. 05 хв. нам пропонують переглянути надзвичайно корисну й важливу для інтелектуального розвитку телепередачу – «Невідома Україна». Про те, скільки на нашій рідній землі є цікавущих пам’яток природи, культури, історії, мало кому, на жаль, відомих. Щойно по її закінченні о 03 год. 50 хв. демонструється документальний телефільм «Запорозька Січ. Витоки», і далі ціла серія подібних історичних картин: о 04.05 – «Козацький флот», о 04.20 – «Зоряний час козацтва», о 04.40 – «Козацтво. Руїна»… Годі й казати, що нашим дітям надзвичайно цікаво буде про все це довідатися, та й нам теж воно зовсім не завадить…
Ось лише маю проблему. Серйозну проблему. Мушу поскаржитися своїм шановним читачам, що я, певно, якийсь геть нетиповий українець. Неправильний. Не вписуюся у «формат». Бо хоча я нібито й «сова» за так званим біологічним годинником, себто вечірні й нічні години для мене теоретично мусять бути значно продуктивніші, ніж ранкові, – проте я чомусь ніяк не можу всидіти біля «голубого екрана» до того часу, коли там почнуться нарешті телепередачі для мене, українця. Не можу – і край! Очі злипаються, позіхаю так, що аж щелепа тріщить, і як не крути – засинаю раніше…
Утім, воно й не дивно. Бо перегляну я, скажімо, о 04.40 цікавущий документальний фільм «Козацтво. Руїна», і закінчиться він десь так о 05.00, – а вже щонайпізніше о 07.00 я мушу встати, помитися, поголитися, поснідати (а моя дружина – ще й сніданок принаймні розігріти), вдягнути дітей, вдягнутися самому, відправити до школи старшу дочку, на 08.00 провести до садочка меншу дочку і піти на роботу, де написати бодай оцю статтю. Ви уявляєте, ЩО я напишу, поспавши перед тим дві години?! Та редактор мене звільнить того ж таки дня – і справедливо! (Звільню, звільню... – Ред.).
Ні, виходить, що не для мене, українця, українське телебачення!
І не для моєї дружини, котрій теж зранку треба на роботу, і перед тим незле було б виспатися; і не для моїх батьків, котрі хоч і пенсіонери вже, але живуть у селі, тримають сяку-таку домашню живність і мусять устати зранку бодай задля того, щоби її нагодувати й напоїти; і не для моєї сестри, котра працює в кулінарному цеху і не ночами, а таки зазвичай зранку пече свої смачнющі тістечка, котрі мусять розкупити протягом дня, доки свіжі; і не для моїх родичів, друзів, знайомих, сусідів, у котрих теж удень повно справ, щоби впорати які, слід як мінімум добре виспатися вночі…
А для кого ж тоді? Може, для українців Америки? Аякже, у них день якраз тоді, коли в нас ніч – і вони можуть спокійнісінько дивитися через інтернет наші телепередачі, якщо захочуть. А що можемо дивитися увечері, прийшовши з роботи і прагнучи сякого-такого відпочинку, ми? Телесеріал «Кадєти» з пропаґандою «сіли руссского оружія»? Чи телесеріал «Мая прєкрасная няня» з пропаґандою «малоросійської тупості»? Чи телесеріал про Ґєну Букіна з пропаґандою тупості як такої?
Ні, я краще викину телевізора.
Хоча не викину – діти не дозволять. Їм, бачте, інколи
мультики переглянути хочеться…
Іван АНДРУСЯК