ПЕРЕДЧУТТЯ

 

У часи великих змін – а передовсім у часи передчуття таких змін – зринає внутрішній запит на особливого чину літературу, котра шукає радше запитань, аніж відповідей, і воліє прозирнути людське в людині як творінні Божому. Простіше кажучи: в часи межові воліє зазирнути в себе – перш ніж зазирати за межу.

Маю сумну підозру, що нині саме такі часи, бо нині знову стає цікаво читати Лева Толстого; притому не лише Толстого-романіста, ніби ж цікавого завжди (принаймні як метод), – а, сказати б, «толстовстуючого» Толстого. Такого звучання тексти російського класика найщедріше перекладалися українською саме на межі XIX і XX століть, коли на перший план також виходили передчуття.

Прикметно, що тоді до перекладів цих текстів передовсім бралися вельми непересічні особистості з тих, котрі, як то кажуть, «працювали безпосередньо з народом», – соціаліст Михайло Павлик, режисер і актор Йосип Стадник, етнограф Володимир Гнатюк, баптист Володимир Тулюпа... Більшість тих видань – нашвидкуруч зшитих із аркушів найдешевшого паперу не так книжок, як брошур – нині посвяченого читача направду розчулюють. Скажімо, «Де любов, там і Бог та инші найкрасші оповіданя ґрафа Лева Толстоя (так в ориґіналі! – І.А.). Зібрав М.М. Белеґай», імена перекладачів і рік видання не зазначені. Або – «Видінє паломника в Єрусалимі і другі оповіданя Л.Н. Толстого і Б. Лепкого (!!! – І.А.)», імена перекладачів не зазначені, навіть не завжди вказано, котре оповідання російського, а котре – українського автора; видано 1916 року у Вінніпеґу, вочевидь, для українських еміґрантів у Канаді...

Відтак, звісно, Толстого перекладали фаховіше й видавали ліпше – проте вже інші тексти...

І ось знову – народні оповідання, перепрочитання яких наново розтроюджує ті запитання без відповідей і відповіді без запитань, котрі старанно «намацував у темряві» (знайшов? не знайшов?) Лев Толстой. Бо ж протягом цих більше ніж ста років життя «людини як людини» дуже суттєво змінилося за формою – але за суттю, здається, не змінилося ні на йоту. І самопізнання, якого так гаряче – слідом за Сковородою!!! – прагнув Толстой, нині (навіть після досвіду Фройда, Юнґа й Лакана!) точнісінько таке ж, як і те, що випливає з трьох смертей із оповідання «Три смерті», де найбезглуздішою і водночас найурочистішою закономірно виявляється третя – смерть дерева...

І ягоди смакують так само – і красиві «ліберальні» балачки про «покращення становища народних мас» так само не смакують (це вже з оповідання «Ягоди»)...

І хтось убиває ведмедя – а когось загризає ведмідь...

І знову Росія не тямить себе на Кавказі...

Боюся, що цей Толстой – із часу непроминального – нині (на жаль? на щастя?) актуальніший, ніж Толстой великих (великих!) романів із часу минулого.

Тому перекладати ці тексти було важко – бо це Толстой, і легко – бо це по-людськи.

Сподіваюся, що й читати ці тексти буде легко – бо це Толстой, і важко – бо це передчуття...

Іван АНДРУСЯК

 

Моя коротенька передмова "від перекладача" до вибраних "Народних оповідань" Лева Толстого, які виходять у видавництві "Грані-Т"

 

Хостинг от uCoz