ѕ≈ƒј√ќ√≤„Ќ»… –ќћјЌ

 

“ему екстремального п≥дл≥ткового становленн¤ јнатол≥й ƒн≥стровий УзастовпивФ два роки тому романом Ућ≥сто упов≥льненоњ д≥њФ. “од≥ критика насолоджувалас¤ соковитим сленіом у мов≥ персонаж≥в (пацики, мантелепа) ≥ розм≥рковувала про витоки Ухрон≥чного антифем≥н≥змуФ автора. “епер же маЇмо добру нагоду прочитати новий роман ƒн≥стрового на цю ж тему Ц УѕацикиФ. …ого героњ, цього разу терноп≥льськ≥ петеушники к≥нц¤ 1980-х, не втратили здатност≥ висловлюватис¤ смачно й кучер¤во (сам лише Уп≥т на ¤йц¤х бабуњнаФ чого вартуЇ), у стосунках ≥з протилежною статтю так само не надто церемон¤тьс¤, та й займаютьс¤ тим самим, що й героњ Ућ≥стаЕФ Ц ¤к сказали б у м≥л≥цейському в≥дд≥лку, Унеухильним зростанн¤м р≥вн¤ злочинност≥Ф. ќчевидно, через це на презентац≥њ Уѕацик≥вФ у ћогил¤нц≥ поет “арас ‘едюк назвав њх ≥з Ућ≥стомЕФ романами-близнюками, ≥ до певноњ м≥ри мав рац≥ю. јле т≥льки до певноњ м≥ри: бо УѕацикиФ Ц текст б≥льш Узр≥лийФ, краще прописаний, в≥дверт≥ший ≥ динам≥чн≥йший. Ќедарма його жанр визначено ¤к Уконкретний романФ: справа тут не ст≥льки в Упацан¤чих пон¤т≥¤хФ (що радше скидалос¤ б на банальну рекламну ф≥шку), ¤к в адекватному в≥дображенн≥ конкретики житейських реал≥й.

” цьому сенс≥ ƒн≥стровий Ц Уреал≥стФ; в≥н п≥дкреслюЇ, що його сюжети ≥нод≥ досл≥вно списан≥ з Ужитт¤Ф, причому нав≥ть так≥ екстраваіантн≥, ¤к Упубл≥чне покаранн¤Ф ¬алЇр≥¤ ЋЇонтьЇва в одному з терноп≥льських ресторан≥в чи знаменита б≥йка двох район≥в м≥ста Уст≥нка на ст≥нкуФ, дл¤ вгамуванн¤ ¤коњ доводилос¤ терм≥ново звозити м≥л≥цейськ≥ п≥дрозд≥ли ледь не з ус≥Їњ област≥. ÷≥Їњ обставини вже було б достатньо дл¤ попсового нап≥вбойовичка в стил≥ тупорилоњ УЅр≥іадиФ, так що ¤кий-небудь Утюха-цокотюхаФ тим ≥ обмеживс¤ б, ≥ текст можна було би спок≥йно видавати в чергов≥й сер≥њ Уб≥г пес через овесФ, ¤ких у нас останн≥м часом надто багато наплодилос¤, але в≥д ¤ких Ун≥чого псов≥, н≥чого й в≥всов≥Ф. “им часом дл¤ ƒн≥стрового це все Ц не Укомерц≥йщинаФ, а таки житт¤; в≥н пише не дл¤ того, аби когось УрозважитиФ, а обсервуЇ реальн≥сть, намацуючи њњ опри¤влен≥ й затаЇн≥ пружини. ¬≥н сприймаЇ це все так, ¤к воно Ї Ц серйозно, а в≥дтак ус¤ ц¤ метушн¤ дл¤ ƒн≥стрового Ц тло, на ¤кому про¤вл¤ютьс¤ характери.

¬ласне кажучи, УѕацикиФ Ц роман про найпринципов≥шу дл¤ кожного п≥дл≥тка р≥ч Ц дружбу.  лючовий у цьому сенс≥ момент тексту такий: Уѕост≥йно арм≥Їю ходити не будете, неспод≥вано промовл¤Ї старший ћаштал≥р. ÷е у вас такий в≥к зараз дурний, когось в≥дловити, руку зламати, забрати грош≥, а насправд≥Е насправд≥ все буде не так. —аша, не грузи, говори ¤сн≥ше, каже –ин¤: що Уне такФ? я про те, що вас зараз дуже багато, ≥ вс≥ ви не знаЇте, хто на що з вас здатний, в≥н наближаЇтьс¤ через ст≥л до нас ≥ головою киваЇ в б≥к нашоњ компан≥њ, ви подив≥тьс¤ на своњх кЇнт≥в ≥ про себе подумайте, наск≥льки добре знаЇте кожного з них, наск≥льки можете кожному з них дов≥р¤ти, ти вс≥х знаЇш? за кожного даЇш мазу?Ф

як складалас¤ дол¤ присутн≥х при т≥й розмов≥ пацик≥в Ц це ≥ Ї головним у текст≥ ƒн≥стрового. «в≥сно, не в сенс≥ того, що це важко було передбачити. Ќавпаки: так≥ реч≥ й передбачати не треба, бо й так ¤сно, що когось убили, хтось ущент знаркоманивс¤ або спивс¤, хтось вињхав на роботу за кордон, хтось просто одруживс¤, а ще когось поглинула тюрма чи м≥стечкова пол≥тикаЕ —уть, зрештою, не в детал¤х, а в тому, що насправд≥ кожен знайшов те, чого, за великим рахунком, на свою голову (чи ¤кий-небудь ≥нший орган) шукав. “ак буваЇ завжди, але щоразу воно буваЇ по-≥ншому Ц це ≥ Ї той напоз≥р н≥бито й банальний, але насправд≥ ключовий момент, у Унаново доведенн≥Ф ¤кого јнатол≥й ƒн≥стровий ви¤вивс¤ особливо переконливим.

„ерез це УѕацикиФ бачатьс¤ мен≥Е педагог≥чним романом. ясна р≥ч, не в справедливо адекватному дл¤ нас усв≥домленн≥ педагог≥ки ¤к занудного знущанн¤, а в сам≥й орган≥зац≥й тексту. ≤ тут напрочуд доречно пор≥вн¤ти УѕацикиФ з ≥ншим голосним романом останнього часу, ¤кий н≥бито про ц≥ ж сам≥ п≥дл≥тков≥ гормонально-алкогольно-наркотичн≥ ексцеси, ≥ нав≥ть ≥з такою ж концентрац≥Їю ненормативноњ лексики на Уквадратний сантиметрФ тексту Ц Уƒепеш модФ —ерг≥¤ ∆адана. –≥ч у т≥м, що персонаж, в≥д ≥мен≥ ¤кого ведетьс¤ мова в —ерг≥¤, перебуваЇ н≥би всередин≥ текстовоњ д≥њ Ц Утут ≥ заразФ. ¬≥дтак, його п≥дхмелено-прикумарене д≥йство, завд¤ки блискучому стилю автора, вигл¤даЇ надзвичайно привабливим, воно прит¤гуЇ, захоплюЇ, заполонюЇ, н≥би запрошуЇ читача: роби так, ¤к ми, ≥ хай буде все поф≥і.  урни! “рахни! ¬колис¤! Ќапийс¤! «роби бомбу! ≤ що з цього буде Ц те вже буде пот≥м, а зараз Ц не думай! √ерой јнатол≥¤ натом≥сть опов≥даЇ вже з в≥дстан≥ часу, тому його текст жорсток≥ший, в≥н н≥би промовл¤Ї читачев≥: п≥знавай все, але знай м≥ру, переступивши ¤ку, перестаЇш бути людиною. —ебто: що з цього буде Ц думай зараз, доки ще можеш думати.

ясна р≥ч, ≥ фахово, ≥ в очах ц≥льового читача ƒн≥стровий тут опин¤Їтьс¤, пор≥вн¤но з ∆аданом, у н≥бито наперед програшн≥й ситуац≥њ: його стил≥стичн≥ можливост≥ дл¤ самовираженн¤ за такого п≥дходу ви¤вл¤ютьс¤ значно меншими, а ¤кби в≥н мав спокусу скотитись до менторства, однозначно програв би. јле оск≥льки менторства, ¤к ≥ будь-¤коњ ≥ншоњ Удорослоњ штучност≥Ф нав≥ть близько не прочитуЇтьс¤ Ц виграЇ. ѕоступившись стилем, в≥н бере глибиною ≥ достов≥рн≥стю.

ћало того: ¤кби наше сусп≥льство бодай тр≥шечки дбало про себе, тод≥ книжка ∆адана мусила би вийти з грифом Учитати неповнол≥тн≥м забороненоФ, тод≥ ¤к книжку ƒн≥стрового, незважаючи на реально присутн≥й на њњ обкладинц≥ гриф Уувага! ненормативна лексика!Ф, варто було б рекомендувати дл¤ читанн¤ насамперед неповнол≥тн≥м. ћожете вважати мене снобом, але мораль Ц не така вже й безнад≥йна в нашому житт≥ штукаЕ

≤ван јндрус¤к