«ВПІЗНАЙДА»

 

Нещодавно почув дивну фразу – «попсове мислення». Нібито звичайнісінький оксюморон, як «гарячий сніг» чи «суха вода». Таких оксюморонів у нас останнім часом розвелося стільки, що й по вулиці спокійно не пройдеш – обов’язково спіткнешся. На них уже й уваги ніхто не звертає – «замулили око».

Чи знаєте ви, скажімо, що “головне в житті”? Я донедавна поняття не мав. Десь там поміж сім’єю-дітьми та творчістю щось “проблискувало” іноді, але особливо перейматися ніколи було – роботи багато, не до розмислів на банальні теми. Зате аж тепер я точно знаю, що все на світі дурня, бо “головне в житті” – це офісні меблі, причому не будь-які, а конкретної “хвірми”. Мало того: я навіть знаю, з чого “починається успіх” – виявляється, з мобільного телефону певної марки. Оскільки ж у півукраїни мобілки саме цієї марки – “успіху” всім нам чекати, певно, вже недовго! Як, зрештою, й щастя. Адже “бути щасливим так легко” – досить лише відкрити пакет соку певного виробника, і все одразу стає “чікі-пікі” (кумедний такий лексикон виходить – пташиний!).

Це, зрештою, лише квіточки – для початківців. Але якщо ви вже остаточно певні у тому, що “справжні цінності” – це цигарки однієї марки, а “прикрасити собою життя” можна лише в тому разі, якщо курити цигарки марки іншої, – отже, як казав персонаж ось уже мало не півстоліття популярного фільму, “клієнт созрєл”. Тоді для вас “казковим новорічним подарунком” є... (я не жартую – так стверджує реклама!) біотуалет, і тоді ви можете навіть “задовільнити свою жабу”, придбавши карточки для виходу в інтернет. Мало того: тоді для вас “простором для розумних рішень” стане мережа супермаркетів техніки, і ви будете певні, що єдина в цьому світі річ, яка “витримає все”, – це “новий глазурований ГРЕС” (хоча я, приміром, так досі й поняття не має, що означає ця, вочевидь, абревіатура; головне, що вона “витримає все”).

...Ні, я таки знаю, врешті-решт, хто насправді “витримає все”. На це здатна тільки жива людина, якій усі оці “финдиклюшки”, як казав герой іншого так само вже півтоліття популярного фільму, “до лампочки”. Жива людина, яка здатна вимкнути телевізор одразу ж, як завважить на екрані рекламу “без слів” – оту, де якась мультиплікаційна істота-не-істота грьопається у щось схоже на сніг і видає при цьому щось таке, що рекламодавець вважав за необхідне прикрити “цензурним свистом”.

І радіо вимкнути, коли почує з нього “пєсєнку”, автори якої зробили унікальну спробу схрестити слова “впізнаю” і “знайду” в якийсь абсолютно невербальний гібрид, який в устах юної “пєвічкі” доволі красномовно звучить не інакше як “впізнайду тебе”.

Хоча жити, звичайно, можна і в цих умовах. Якщо, скажімо, вмикати телевізор не раніше ніж о третій ночі – тоді натрапляєш на справді шедевральні речі. Такі, як дивовижний документальний фільм грузинського поета, казкаря й режисера Ґурама Петріашвілі про українського поета і прозаїка Миколу Вінграновського (канал “Культура”). І ще на чимало інших справдешніх цікавинок натрапляєш, які не розкажуть тобі нічого “в лоб как по лбу”, а лише тихо й ніжно підштовхнуть тебе до ненав’язливих, зате вічних людських розмислів про те, що головне в житті і які вони, справжні цінності... 

А головне – жодну “впізнайду” в цей час ніхто вже не крутить.

Іван АНДРУСЯК