√ќ¬ќ–»“» ѕ–ќ √ќЋќ¬Ќ≈

(Ќавздог≥н юв≥лею ћихайла —идоржевського)

 

ћихайло —идоржевський ум≥Ї говорити про головне. ўо не каж≥ть, а ц¤ риса в наш час р≥дк≥сна, а може, й ун≥кальна. Ѕо час нин≥ такий, коли говор¤ть ус≥ Ц ≥ часто, ¤к то кажуть, без просипу, Ц ≥ кожен править своЇ. ’то крикне голосн≥ше, нахабн≥ше, вересклив≥ше, дурн≥ше Ц того й почують. ’то при цьому ще й плюне комусь межи оч≥, або скрутить Ђвишукану комб≥нац≥ю з трьох пальц≥вї, або матюкнетьс¤, або в≥дригне, або зробить ще щось непристойне чи ≥д≥отське Ц того почують тим паче. ѕопсн¤, іламур, мода, бр¤зкальц¤ й блиск≥тки Ц що в пол≥тиц≥, що в журнал≥стиц≥, а що вже й у л≥тератур≥Е ” цьому гармидер≥ Ц бардаку Ц треба мати не лише розум, а силу духу, характер, талант ≥ Ц мужн≥сть, щоби говорити про головне. Ќе репетувати, не корчити з себе нев≥дь що, а просто соб≥ спок≥йно, наполегливо, вперто Ц говорити. ћихайло —идоржевський говорить саме так Ц ≥ т≥, хто ще не втратив здатност≥ слухати, його чують.

” л≥тературу в≥н не Ђув≥рвавс¤ї, ≥ не Ђзаповз кр≥зь кватиркуї (знаю й таких персонаж≥в), а просто й упевнено ув≥йшов уже ц≥лком зр≥лою особист≥стю Ц сказати б, Ђвир≥сї з≥ сфери сум≥жноњ, з журнал≥стики. «наю, що по зак≥нченн≥ журфаку  ињвського ун≥верситету йому Ђпророчилиї незлецьку карТЇру л≥тературного критика Ц мав-бо до т≥Їњ хай ≥ не завжди вд¤чноњ, але дуже потр≥бноњ справи неаби¤к≥ задатки, Ц проте не склалос¤. ѕросто час тод≥ був Ђгар¤чийї Ц к≥нець 1980-х, боротьба за в≥дновленн¤ ”крањнськоњ державност≥, Ц й ћихайло Ђвдаривс¤ї в пол≥тичну журнал≥стику, а почасти ≥ власне в пол≥тику, видавав у ∆итомир≥ напрочуд гостр≥ нац≥онально ор≥Їнтован≥ газети, був нав≥ть м≥сцевим депутатом одного з перших демократичних скликань, одне слово, Ђвтонув ≥з головоюї в справах напрочуд важливих, але в≥д л≥тератури н≥бито далеких. ѕот≥м Ц редаіуванн¤ низки пров≥дних нац≥онал≥стичних ≥ культуролог≥чних видань уже в  иЇв≥Е  ритика й тод≥ часом писалас¤, але р≥дко й б≥льше принаг≥дно. ѕроте неаби¤кий журнал≥стський ≥ редакторський досв≥д, помножений на критичне мисленн¤, не м≥г не даватис¤ взнаки, тож —идоржевський законом≥рно прийшов до публ≥цистики Ц жанру, ¤к в≥домо, не менш невд¤чного ≥ не менш складного, н≥ж критика, але в нин≥шн≥ постмодерн≥ часи принаймн≥ так само важливого. ј публ≥цистика Ц це н≥би складова журнал≥стики, але така, що в найкращих зразках ц≥лком спроможна Ђвиростиї в л≥тературу. ≤ в≥н ЂвироставїЕ

“им не менше, л≥тературний дебют ћихайла —идоржевського неспод≥вано ви¤вив¤ не критичним ≥ нав≥ть не публ≥цистичним, аЕ поетичним. ¬и¤вилос¤, що в≥домий уже на ту пору редактор ≥ публ≥цист весь цей час УховавФ у соб≥ поета! ѕроте першу ≥ нараз≥ Їдину поетичну зб≥рку ЂЌавп≥л м≥ж обома св≥тамиї зваживс¤ видати аж наприк≥нц≥ 2004-го.

ѕом≥тно, що ц≥ тексти давалис¤ непросто, Ц вочевидь, саме тому вони дуже ц≥л≥сн≥, мовби Ђвипливаютьї ≥з одного подиху, в≥рн≥ше, видиху. —ебто, вдих Ц насиченн¤ ц≥Їю енергетикою Ц був тривалим ≥ нер≥дко болючим, а ще довше вона в Ђлеген¤хї настоювалас¤, гн≥тилас¤, компресувалас¤, аби в одну мить вирватис¤ вже готовим текстом Ц плавно, т¤гуче ≥ напоз≥р дуже легко Ц але т≥льки напоз≥р, на р≥вн≥ форми. “ому це законом≥рно верл≥бр, але не Ђрубанийї, евристичний, ≥ не д≥алог≥чний, ≥ не Ђприкучер¤вленийї, ¤к≥ ото зараз в мод≥, а ¤кийсь аж Ђеластичнийї, дуже пружний, ≥нод≥ з над≥рваними кра¤ми, але насправд≥ Ц всередин≥ Ц м≥цний, Ђз≥ стержнемї.

“ак можна писати лише абсолютно щиро Ц самому соб≥, орган≥чно не зважаючи на будь-¤к≥ прийоми, зач≥пки, шл≥фовку чи ≥нш≥ Ђпрофес≥йн≥ штучкиї, так≥ соб≥ маленьк≥ письменницьк≥ Ђбожкиї, ¤ким зазвичай (нехай ≥ п≥дсв≥домо) в≥ддають данину з огл¤ду на те, що текст в≥дтак потр≥бно публ≥кувати, чи оприлюднювати, чи пускати в св≥т (це вже ¤к у кого). —идоржевський на цих Ђбожк≥вї узагал≥ не звертаЇ уваги, њх дл¤ нього просто не ≥снуЇ. ¬≥н вихлюпуЇ св≥й текст лише тому, що текст вихлюпуЇтьс¤ Ц ≥ цього достатньо. «а ≥нших обставин просто не вихлюпуЇ Ц або вихлюпуЇ в ≥ншому жанр≥, Ц ≥ через це йому банально в≥риш, цим в≥н проймаЇ. ћоже, не завжди захоплюЇ, не ЂперевертаЇї, не Ђд≥стаЇї Ц але ж в≥риш, а це найголовн≥ше.

¬≥риш ≥ще й тому, що поет говорить про реч≥ не просто зрозум≥л≥, а по-справжньому близьк≥ кожн≥й нормальн≥й людин≥. ѕро те, ¤к Ђхолодн≥ джерела / пробиваютьс¤ нагору / кр≥зь товщу земноњ кори / ≥ струмен¤ть, / нав≥ть у найспекотн≥ш≥ дн≥, / холодною ¤к л≥д / ≥ чистою ¤к сльоза водоюї; ¤к Ђнавздог≥нц≥ проростають жили / ≥ здиблюютьс¤ р≥киї; ¤к Ђоб≥йн¤ти лист¤чком своњм / цей незбагненний, неогортаний св≥тї. Ќарешт≥, про те, що Ђпереб≥гаЇ час в≥д Ђбудеї до Ђбулої, / а ти Ц навп≥л м≥ж обома св≥тамиї. “аке розполовиненн¤ сучасного житт¤ переймаЇ поета найдужче, Ц а кого воно не переймаЇ? ѕроте це ¤краз ≥ Ї розмова про головне. √оворити про головне даЇтьс¤ далеко не кожному поетов≥ Ц а ћихайлов≥ —идоржевському, ¤к бачимо, далос¤ вже в дебютн≥й книжц≥!

Ќаступна його книжка була вже з царини публ≥цистики, проте ви¤вилас¤ не менш емотивно наснаженою. ¬оно й не дивно Ц адже то був ун≥кальний, надзвичайно емотивний пер≥од нашоњ ≥стор≥њ, ¤кий, ще й не ставши вповн≥ ≥стор≥Їю, ув≥йшов до п≥дручник≥в. «даЇтьс¤, сам≥ т≥ емоц≥њ, та пережитт¤ й стали в ≥нтелектуальн≥й б≥ограф≥њ ћихайла —идоржевського поштовхом дл¤ Ђвиростанн¤ї з публ≥цистики журнал≥стськоњ, газетноњ до публ≥цистики ¤к л≥тературного жанру. ѕригадуЇте вересень 2004-го? ¬≥н прин≥с замах на житт¤ ¬≥ктора ёщенка, ¤кий переконав ус≥х небайдужих, що пол≥тика в наш≥й крањн≥ зак≥нчилас¤ ≥ почалас¤ гра не на житт¤, а на смерть. ј ще Ц в≥домий Ђ¤Їчний терактї, п≥сл¤ ¤кого стало зрозум≥ло, що коло́с таки на глин¤них ногах ≥ його ц≥лком можливо звоюватиЕ см≥хом. ј вже за р≥к Ц демарш колись найрадикальн≥шоњ опозиц≥онерки, а на ту пору (¤к, до реч≥, й зараз) далеко не найусп≥шн≥шого премТЇр-м≥н≥стра зруйнував в≥ру дуже багатьох людей у те, що так усерйоз, насправжки перед тим завТ¤зувалос¤. ¬сього за р≥кЕ јле ж ¤ка неймов≥рна, максимально концентрована к≥льк≥сть ≥ ¤к≥сть переживань за той час Ђпереварилас¤ї в наших головах!

“ож не дивно, що под≥¤м у ширших чи вужчих рамц¤х саме цього пер≥оду присв¤чено нараз≥ дес¤тки книжок Ц ≥ що дал≥, то б≥льше њх буде. Ѕо революц≥њ потребують осмисленн¤, насамперед ≥нтелектуального. “ож за той-таки р≥к Ђуклалас¤ї добр¤ча полиц¤ книжок на цю тему: скрупульозн≥, до найдр≥бн≥ших деталей, в≥дтворенн¤ на папер≥ найгар¤ч≥ших революц≥йних дн≥в, розк≥шн≥ й не дуже альбоми з≥ св≥тлинами найб≥льш памТ¤тного, зб≥рники Ђмайданного фольклоруї та Ђмайданного гуморуї, стил≥зован≥ п≥д туристичн≥ сувен≥ри конТюнктурн≥ аі≥тки, б≥льш-менш вдал≥ науков≥ розв≥дки й нараз≥ геть нездал≥ Ђхудожн≥ї твори, ба нав≥ть нашвидкуруч Ђзл¤панийї горе-детективний порнороман ¤когось французького попсовикаЕ ¬се це зазвичай дуже ¤скраве пол≥граф≥чно, так що на згадан≥й полиц≥ довол≥ скромний нав≥ч зб≥рник публ≥цистичних статей ћихайла —идоржевського Ђ«двигї, ¤кий побачив св≥т у 2005-му, дуже легко м≥г загубитис¤. ѕроте не загубивс¤ Ц бо це ¤краз та ситуац≥¤, коли п≥д зовн≥ неприм≥тною обкладинкою ховаютьс¤ жив≥ адекватн≥ думки, актуальн≥сть ¤ких не лише дочасна.

’ронолог≥чно Ђ«двигї охоплюЇ пер≥од ≥з 17 червн¤ 2004-го до 28 кв≥тн¤ 2005-го. ÷е своЇр≥дна ≥нтелектуальна б≥ограф≥¤ украњнського громад¤нського здвигу, творена, ¤к то кажуть, Ђпо гар¤чих сл≥дахї. ѕостала вона дл¤ автора ц≥лком орган≥чно Ц н≥бито з рубрики ЂЌа тижн≥ї, ¤ка, за його власним з≥знанн¤м, добрих п≥втора дес¤тка рок≥в, коли ћихайло —идоржевський працюЇ в пол≥тичн≥й журнал≥стиц≥, ЂмандруЇї ≥з ним з виданн¤ у виданн¤, до ¤ких причетний. ÷е, власне кажучи, анал≥з тижневих пол≥тичних под≥й, проте не банальний констатуюче-журнал≥стський ≥ нав≥ть не претенз≥йний псевдопол≥толог≥чний, чим щедро гр≥шать нин≥ б≥льш≥сть газетних огл¤дач≥в. ћихайлов≥ матер≥али Ц це тверезий погл¤д украњнц¤-≥нтелектуал≥ста на найболюч≥ш≥ точки перетину громадських процес≥в, погл¤д орган≥чно причетного Ц ≥з середини сусп≥льного виру, а не з Ђкулуар≥в будуаруї. ¬≥дтак в≥н добачаЇ справд≥ важливе не в наносних пол≥тичних ≥грищах, а в процесах, котр≥ штовхають пол≥тик≥в на т≥ чи ≥нш≥ рол≥; у цьому ж важливому вичленуЇ Ђукрањнську л≥н≥юї, тримаючись њњ не тому, що це в ¤к≥сь моменти Ђмодної, Ђкорисної чи ЂконТюнктурної, а за самою природою особистоњ причетност≥ до цього культурного, ≥нтелектуального, психолог≥чного дискурсу.

ясна р≥ч, зведенн¤ тижневих поточних огл¤д≥в п≥д сп≥льну книжкову обкладинку Ц штука довол≥ ризикова, нав≥ть ¤кщо йдетьс¤ про знаков≥ ≥сторичн≥ пер≥оди. ѕринаймн≥ в нас ¤ не пригадую такого прецеденту Ц бо мало кому вдаЇтьс¤ переступати через газетну конТюнктурщину. ѕ≥дозрюю, що б≥льшост≥ огл¤дач≥в буваЇ елементарно соромно згадувати своњ Ђвелемудр≥ї висновки вже за два-три тижн≥ п≥сл¤ њх оприлюдненн¤, ≥ залишаЇтьс¤ х≥ба вт≥шати себе тим, що газетний в≥к навзагал недовгий. “ой факт, що ћихайло —идоржевський своњ рефлекс≥њ оприлюднив ≥з легк≥стю, св≥дчить не лише про його фаховий р≥вень Ц це ¤кось само собою зрозум≥ло. Ќасамперед це вказуЇ на згадане вже Ђвиростанн¤ї його публ≥цистики з вим≥ру газетного у вим≥р ≥нтелектуальноњ д≥агностики сусп≥льних процес≥в кр≥зь культурну призму. ѕрикметно, що писалис¤ ц≥ тексти саме дл¤ культуролог≥чного виданн¤ Ц ЂЋ≥тературноњ ”крањниї. ¬≥дверто кажучи, ц¤ газета в останнЇ дес¤тил≥тт¤, на жаль, дещо втратила в≥дчутт¤ ритм≥ки в≥тчизн¤ного л≥тературного пульсу, вперто залишаючись рупором надм≥ру архањстичних письменницьких к≥л ≥ т¤жко недобачаючи здорового духу, безперечно присутнього ≥ в нов≥тн≥х мистецьких процесах. ќдначе публ≥цистична традиц≥¤ цього виданн¤, де ћихайло —идоржевський був п≥д ту пору заступником, а зараз виконуЇ обовТ¤зки головного редактор, на щаст¤, ви¤вилас¤ довол≥ м≥цною, ¤к ≥ його консервативна нац≥ональна дом≥нанта. “ож в≥дродженн¤ в≥тчизн¤ноњ публ≥цистики ¤к жанру л≥тератури починаЇтьс¤ саме на шпальтах Ђл≥тературкиї, Ц ≥ це справд≥ довол≥ симптоматично.

јдже ключовий момент у книжц≥ Ђ«двигї саме публ≥цистичний. Ѕо справд≥ ц≥кавим у н≥й Ї не Ђпереб≥г под≥йї, хай нав≥ть сто раз≥в ≥сторичних Ц ≥з цим усп≥шно справуютьс¤ й ≥нш≥ виданн¤; не нюанси пол≥тичного позиц≥юванн¤ Ц це загалом вельми умовн≥ Ђф≥шкиї, до ¤ких читачев≥, ¤кщо в≥н не Ђзак≥нчений пол≥тологї, д≥ла нема; найц≥кав≥ше тут Ц саме в≥дчутт¤ житт¤-¤ким-воно-Ї, в≥дчутт¤ душевного, а в≥дтак ≥ духовного здвигу, напрочуд люд¤не в сам≥й своњй основ≥.

Ќав≥ть у дочасному говорити про в≥чне Ц це даЇтьс¤ небагатьом, а вдаЇтьс¤ взагал≥ одиниц¤м. ¬≥дтак Ђ«двигї бачитьс¤ не просто сентиментальним св≥дченн¤м про надзвичайно енергетичний час, коли ми в≥дчували себе по-справжньому людьми, Ц в≥н Ї важливим св≥тобаченн¤м того, ¤к в≥дчувати себе по-справжньому людиною, незважаючи на час. “ому дл¤ читач≥в-≥нтелектуал≥ст≥в ц¤ скромно видана книжка стала значно адекватн≥шим революц≥йним ЂжиттЇтекстомї, н≥ж найрозк≥шн≥ш≥ Ђпоказушно-туристично-помаранчев≥ї томи.

†“е саме стосуЇтьс¤ ≥ Ђ“уги за свободоюї Ц наступноњ публ≥цистичноњ книжки ћихайла —идоржевського. ÷≥ тексти, вибран≥ статт≥ з 2000 по 2007 роки, теж поход¤ть Ђ≥з газетиї, Ц однак, працюючи на вельми хистк≥й меж≥ журнал≥стики, пол≥толог≥њ ≥ власне л≥тератури, автор намагаЇтьс¤ зТ¤сувати не лише те, до чого д≥йшло наше сусп≥льство, але насамперед те, куди йому розвиватис¤ дал≥. —имптоматично, що книжка вийшла в р¤мц¤м проекту Ђ≤нша л≥тератураї Ц тут публ≥цистика бачитьс¤ повноц≥нним л≥тературним жанром. Ќедарма-бо Ђвпередзор≥ючимї назвав публ≥циста у передмов≥ —ерг≥й ѕлачинда Ц у випадку з ћихайлом —идоржевським це ¤краз напрочуд точне визначенн¤.

ѕрикметно, що письменник подав своњ статт≥, писан≥ прот¤гом такого тривалого часу, практично без зм≥н (за вин¤тком законом≥рних техн≥чно-редакторських правок), Ц цей факт промовл¤Ї сам за себе. Ђ лючемї тут Ї те, що автор системно в≥дчитуЇ сусп≥льн≥ процеси кр≥зь призму ≥деолог≥њ украњнського нац≥онал≥зму, ≥ це не лише структуруЇ його мисленн¤, але насамперед ≥нтелектуально ЂозброюЇї його. ¬≥дтак Ђ“угу за свободоюї читати ц≥каво не лише в сенс≥ ретроспекц≥њ сусп≥льного розвитку, а насамперед у сенс≥ перспективи. Ђ” верем≥њ неспок≥йного сьогоденн¤, коли дороговкази загубилис¤ в ≥мл≥, духовн≥ поводир≥ змал≥ли, а поводир≥ перевелис¤ на пси, Ќац≥¤, заблукавши на геопол≥тичних роздор≥жж¤х ≥ опинившись на середохрест≥ часу ≥ простору, зупинилас¤, розгублена, у своЇму сусп≥льному поступ≥, не знаючи, куди пр¤муватиї, Ц констатуЇ непросту ситуац≥ю ћихайло —идоржевський. ѕроте ключов≥ його висновки хоч ≥ тривожн≥, але оптим≥стичн≥: вих≥д, на його думку, Ї, ≥ в≥н Ц в повноц≥нному самоусв≥домленн≥ украњнц≥в ¤к Ќац≥њ, в наверненн≥ до основоположних, засадничих нац≥ональних ц≥нностей, бо лише вони дають людин≥ в≥дчутт¤ орган≥чност≥ в процес≥ поступу.

Ќещодавно ћихайло —идоржевський в≥дзначив перший у житт≥ Ђсерйознийї юв≥лей Ц пТ¤тдес¤тир≥чч¤. ƒл¤ публ≥циста це ¤краз той в≥к, коли житейський досв≥т та ≥нтелектуальний багаж уже повною м≥рою накопичений, а перо ще достатньо легке дл¤ того, щоби Ђзапалюватиї своњх читач≥в не лише аріументами, а й ≥де¤ми. ¬≥н не лише Ђзнайшовї, але й м≥цно зайн¤в Ђсвою н≥шуї в украњнському ¤к журнал≥стському, так ≥ л≥тературному дискурс≥, Ц тож нам залишаЇтьс¤ й надал≥ чекати в≥д нього от≥Їњ Ђрозмови про головнеї, ¤ка так потр≥бна нин≥ украњнському сусп≥льству. Ѕо дл¤ сусп≥льства дуже важливо, щоби хтось казав йому правду Ц не голосно, зате переконливо.

Ѕо насправд≥ це не каламбур, а факт: головне те, що в≥н говорить про головне!

≤ван јЌƒ–”—я