—осюра ≥ сер≥ал
(¬≥ктор остюченко. Ѕ≥ль аж до краю дорогиЕ: ≈се. Ц .: ѕульсари, 2004)
—вого часу, дес¤тил≥тт¤-п≥втора тому, жанр л≥тературно-критичного нарису був довол≥ таки затребуваним, так що видавц≥ нав≥ть напрацювали певну художньо-пол≥граф≥чну стил≥стику таких книжок, ¤ка робила њх легко вп≥знаваними на полиц¤х книгарень. ≤з пом≥ж останн≥х цього типу видань пригадую нариси Ћариси ћороз про √ригора “ютюнника ≥ ћихайла ЌаЇнка про √ригор≥¤ осинку, Ц вт≥м, було й чимало ≥нших. “ож не дивно, що нин≥ видавництво УѕульсариФ, готуючи под≥бний томик про ¬олодимира —осюру, скористалос¤ напрацьованою попередниками стил≥стикою, Ц це вказуЇ на хоч ≥ несм≥лив≥, але все-таки початки становленн¤ певних традиц≥й у в≥тчизн¤ному книговиданн≥.
”т≥м, студ≥¤ ¬≥ктора остюченка УЅ≥ль аж до краю дорогиЕФ означена не л≥тературно-критичним нарисом, а все-таки есеЇм, Ц цей жанр у нас набув, здаЇтьс¤, аж занадто широкого потрактуванн¤. Ќасправд≥ йдетьс¤ про б≥ограф≥чний нарис ≥з невеликими л≥тературно-критичними вкрапленн¤ми. якщо зважити на те, що —осюра нин≥ Ї чи найменш досл≥дженим з-пом≥ж поет≥в рад¤нського канону, потреба в так≥й книжц≥ очевидна. «рештою, ¤к законом≥рною Ї ≥ њњ пр≥оритетна б≥ограф≥чн≥сть, Ц бо хоч у кожного письменника цього канону сво¤ У≥стор≥¤ ламанн¤Ф, але тут вона особливо показова.
я не сказав би, що ¬олодимир —осюра належить до кола особливо люблених мною автор≥в. Ќадм≥ру Ур≥дкеФ письмо, навТ¤злива одноман≥тн≥сть ритмомелодики, занудне переповторюванн¤ одних ≥ тих же ключ≥в-лексем до УдверейФ тексту, де давно й безнад≥йно виламан≥ вс≥ замки. ј ще Ц справжн≥с≥нький огром написаного, включно ≥з щедро розсипаними по шпальтах тод≥шньоњ пер≥одики гектарами нашвидкуруч заримованих Узароб≥тчанськихФ маразм≥в ≥з будь-¤коњ нагоди, ¤к≥ н≥хто н≥коли не збирав ≥ навр¤д чи коли-небудь повизбируЇ. ќдним словом, майже ≥деальний автор дл¤ т≥Їњ категор≥њ читач≥в, ¤ка вважаЇ, що Упоэзи¤ должна быть глуповатойФ (сам≥ знаЇте, чињ це слова). ѕроте рано чи п≥зно хтось таки мусить ус≥ ц≥ завали порозгр≥бати лишень задл¤ того, аби сформувати Їдиний томик вибраного, з ¤кого читач ≥ в≥дкриватиме дл¤ себе призабутого за останнЇ дес¤тил≥тт¤ поета ¬олодимира —осюру.
нижка пана остюченка ¤краз ≥ бачитьс¤ одним ≥з перших крок≥в до цього томика, бо вона дозвол¤Ї нам вивести —осюру з канону, побачити в ньому людину. Ѕагато в чому неприЇмну, але Ц живу. –обитьс¤ це насамперед через висв≥тленн¤ його с≥мейноњ драми, причому образ дружини поета ћар≥њ автор в≥дверто демон≥зуЇ. “о вона меркантильна др≥бТ¤зкова м≥щаночка, ¤ку не ц≥кавить н≥чого, кр≥м гонорар≥в свого чолов≥ка; то моторошна аіентша
Ќ ¬ƒ, ¤ка старанно УстукаЇФ мало не на все украњнське письменство, ≥ на чолов≥ка найпершеЕ јтмосфера, погодьтес¤, дл¤ житт¤ непридатна, а дл¤ житт¤ поета взагал≥ мерзотна, Ц ≥, тим не менше, саме Ум≥щаночц≥-аіентш≥Ф ћар≥њ поет увесь цей час не втомлюЇтьс¤ присв¤чувати найзворушлив≥ш≥ своњ поез≥њ, ¤к≥ й стануть, вочевидь, основою майбутнього томика вибраного. олись на цей сюжет напишуть к≥лька роман≥в, зн≥муть ф≥льм, а може нав≥ть сер≥алЕ я не УприколююсьФ Ц матер≥ал справд≥ УбомбовийФ, тло дл¤ нов≥тнього м≥тотворенн¤ майже ≥деальне: питомо украњнський поет, орган≥чно залюблений в ”крањну, але на диво безвольний чолов≥к, чию залюблен≥сть т¤жко не под≥л¤ли вдома, де, за напол¤ганн¤ми дружини, нав≥ть сп≥лкуватис¤ було прийн¤то виключно рос≥йською. „и пот≥бен нам такий м≥т про —осюру? ј чому б ≥ н≥! ѕотр≥бн≥ ж нам, урешт≥-решт, хоч ¤к≥сь м≥тиЕќдин словом, книжка варта уваги, ≥ зроблена незле. ћогла би, зв≥сно, бути ще л≥пшою, Ц ¤кби автор не так часто повторювавс¤ (прим≥ром, трет≥й розд≥л видавс¤ мен≥ н≥чим ≥ншим, ¤к Упересп≥вуванн¤м уже висловлених у другому розд≥л≥ думок), ≥ ¤кби л≥тературно-критичний елемент був принаймн≥ р≥вноц≥нний елементов≥ б≥ограф≥чному. јле це вже, ¤к то кажуть, детал≥.
Ќасамк≥нець к≥лька заслужено добрих сл≥в на адресу видавництва УѕульсариФ. ¬дала Уреан≥мац≥¤Ф потр≥бноњ сер≥њ, блискуче художнЇ оформленн¤, критичний м≥н≥мум помилок, добрий видавничий смак Ц так≥ реч≥ нин≥ не можна не в≥дзначати. ј ще Ц оснащенн¤ книжки нав≥ть покажчиком ≥мен, що в под≥бного типу виданн¤х загалом не прийн¤то, але насправд≥, мТ¤ко кажучи, зовс≥м не зайве. ≤ хоч тут не об≥йшлос¤ без де¤ких прокол≥в (скаж≥мо, обставини смерт≥ ¬олодимира —в≥дз≥нського таки в≥дом≥: спалений енкаведистами п≥д час етапуванн¤ з ’аркова), але добр≥ нам≥ри видавництва сл≥д в≥тати.
≤ван јндрус¤к