ДРУГЕ ДИТИНСТВО РОМАНА СКИБИ

 

Органічно наївна евристичність мислення; нарочито зримі – візуальні – парадоксальні образи; наголошено «пісенна» ритмомелодика; добре продумана евфонія, яка виключає надміру складні для вимови конструкції, а водночас активно містить елементи звуконаслідувань; текст зазвичай побудований на одній ключовій гіперметафорі, а всі інші присутні в ньому метафори лише «розгалужують», доповнюють чи «огранюють» її; напрочуд щедра і активно «світла» колористика; майже неодмінно присутній не лише «внутрішній» – ліричний, а й зовнішній – «подієвий» сюжет, який дає змогу «переказати» текст «своїми словами»; і сюжет, і образна система, й евфонія «зосереджені» на досягненні ключового концептуального ефекту – подивувати…

Усе це – неодмінні риси добротної поезії для дітей. А водночас усе це – не менш неодмінні риси «дорослої» поезії Романа Скиби, від оприявненої вже майже два десятиління тому найпершої збірки «Мене назовуть листопадом» з її дитинно вражаючим «я живу в телефонній буді, інколи мені дзвонять…» – і до найновішого томика «зібрано-вибраного» «П’ятизнак, або Життя і нежить», який перипетіями концептів урешті-решт приводить читача до такої ж по-дитячому парадоксальної «серветкової лірики» з її захоплююче наївним перетворенням міту про Одіссея на казку про Скибу.

…Ось лише справа в тому, що насправді всі ми, хто давно й безнадійно вражений Романовою поезією, всі, хто з дитинною радістю «дзвонять, і питають, що далі буде, і чому листопад на скронях», – чудово розуміємо, що це… пастка. Що хоча, починаючи від збірки «Тінь сови» (1995), Романів вірш набув трохи більшої «мускулистості», а від «Зорі Аркади» (1997) – трохи виразнішої міфологічності, та за великим рахунком він – не мінявся. Він вражаюче, катастрофічно, безпросвітно «застиглий»! Перше зібрано-вибране «Хвороба росту» (1998) – це був органічний підсумок поетики такого штибу, який сповідує Скиба; далі продовжувати в тому ж дусі – це тупик; далі такий Скиба все одно залишається кайфовим, але – не має розвитку. Такий Скиба вичерпався – і друге зібрано-вибране «П’ятизнак, або Життя і нежить» (2008) переконливо це доводить. Фактично, ця книжка – повне представлення вже класичного явища сучасного українського літературного процесу, зорієнтоване насамперед на нових читачів, які за ці десять років «підросли». Але ж далі мусить постати новий Скиба – радикально інший, – якщо він прагне й далі залишатися цікавим своєму читачеві… Чи здатен на це Роман?

Виявляється, здатен!

І при цьому маємо вражаючий парадокс: Роман Скиба умудрився радикально змінитися, хоча насправді його поетика жодних суттєвих змін не зазнала. Усі перелічені наприпочатку риси їй і далі повною мірою притаманні…

Виявляється, часом для того, щоби радикально змінитися, достатно просто змінити амплуа. Саме це й зробив наш поет у своїх нових збірках «Кожному по скибці» (2007) і «Кольоровинки» (2008) – він став повноцінним дитячим поетом. Кайфовим, соковитим, вражаючим, концептуалістичним дитячим поетом! Скиба знову геній, усе гаразд, усе так, як і має бути…

Плаче свинка у калюжі,

Бо до неї всі байдужі…

…Бо чомусь ніхно на світі

Не дарує свинкам квіти, –

такі тексти чудово сприймаються не лише дітьми, але й традиційними Скибиними «дорослими» читачами. Запорукою їхнього успіху є те, що поет хвацько «переносить» на дитячу лірику образоформуюючі, стилістичні й евфонічні прийоми, а також метафорику, притаманну його «дорослим» текстам. Відтак це дає підстави говорити про нове слово в українській дитячій поезії – а водночас і про відкриття «другого дихання» прекрасного поета Романа Скиби.

Іван АНДРУСЯК