Міхась СКОБЛА

 

РЕКВІЄМ КНИЖЦІ ДРУГА

 

Едуарду Акуліну

 

Не в кострище, що посеред сонму

площі інквізитор розклада,

не в середньовічний тридцять сьомий,

не в спецхран, де пил би осідав,

 

не у саван, в білу скатертину

огорнули – змовкни і лежи...

Книгу кинули на ґільйотину

під сліпі нагострені ножі.

 

               Безборонний і тендітний вірш –

                                                              під ніж.

               Край, де дощ гуляє босоніж, –

                                                              під ніж.

               Сож зеленоокий, Бесядь теж –

                                                              під ніж.

               Місяцю, безсоння не тривож...

                                                              Під ніж.

 

Не свята, а поминки понурі

у поета. Що є слово звиш?

Сорок кілограм макулатури,

де гніздо зів’є рудава миша.

 

А святкує яничар поганий,

що, немов півмісяці, узяв

й над батьківським словом ятагани

у руці безпам’ятній підняв.

 

               Зради вуж під серце не заліз –

                                                              під ніж.

               Не дзвенить у тайстрі юдин гріш –

                                                              під ніж.

               Служиш Білорусі? Ось тобі ж!

                                                              Під ніж!

               Порубали вздовж і впереміш –

                                                              у кіш.

 

Небо опритомніє, заплаче,

паволок дощу не розірвеш.

При диявольській січкарні скаче,

наче півень, безголовий вірш.

 

 

Переклав із білоруської Іван Андрусяк