БАЛАДА ПРО СТАЙНЮ
Сказав комісар: “Не потрібен храм,
ось-ось комунізм настане.
Ми будемо в храмах тримати крам,
а в цьому хай буде стайня!”
Сказав – і забігав робучий люд,
розбили вівтар, ікони.
І замість Христа на стіні – хомут,
а згодом пригнали й коней.
А конюх ходив межи них, як дяк.
Упорався він прекрасно:
усіх розмістили неабияк –
у кожного були ясла.
А конюх був пролетарський, наш...
Ворота зранку рипіли –
він коням у ризах носив фураж
і напував їх з купелі.
А іноді конюх у яслах спав,
видихуючи слив’янку.
Вівса під бік з мішків назсипав –
і маєш барліг до ранку.
Гріє горілка – не взяти зимі.
Та тільки одної ночі
прочумився конюх і – Боже мій! –
на лоб аж полізли очі –
чи мало плуга і борозни?
(чи я в сатани в полоні?) –
перед розламані образи
стають на коліна коні?!
І конюх заповз під порожній віз,
немов утікав од згуби.
Чи сп’яну примарилося – дивись! –
великі очі у них – од сліз,
і шепіт рветься крізь зуби.
Моляться коні? Хто дозволяв?
Де? У якім законі?
І конюх звично батіг підняв.
І встали з колін коні.
Немов ошаліли усі гуртом,
і відали, що робили,
і плакав конюх, і копитом
був відкинутий під драбини.
Він гриз, побілілий, як полотно,
іржаві залізні бруси.
З-за хмар, наче повня, дививсь у вікно
світлий образ Ісуса.
Переклав із білоруської Іван АНДРУСЯК