УЎ≈¬„≈Ќ ќ ≤ ѕќ ЋќЌЌ» »Ф
” кожного з нас своњ УпорахункиФ з Ўевченком, ≥ ось уже майже п≥втора стол≥тт¤ ми њх УзводимоФ, хто ¤к ум≥Ї. —ебто Ц кому ¤к дозвол¤Ї його власний ≥нтелект, сприйн¤тт¤, настр≥й, контекст, художн≥й смак, а то й сов≥сть. Ўевченко-м≥ф, бренд, слоіан, дискурс ≥ симул¤кр; ген≥й, пророк, нац≥Їфундатор, њњжтакикодовиразник ≥ нервоподразник; вовкулака, вурдалака, мочеморд≥Ї, ликеролюб, олдр≥джоф≥л, киргизоман, опозиц≥онер, соц≥ал-демократ (о) ≥ взагал≥ повний м≥фотворець, Ц нам так хочетьс¤, аби в≥н був под≥бен до кожного з нас (зв≥сно ж, у м≥ру власноњ розпущеност≥), що тут уже, њй Ѕогу, не до Ўевченка. ќт ≥ плодитьс¤ останн≥м часом на шпальтах ус≥л¤ких УвЇдомостЇйФ, УтЇлЇірафавФ чи Ул≥тукрањнФ така р≥зноголоса бридн¤, що пор¤дн≥й людин≥ й подумати було б сором, не те що писати. Ќаправду так ≥ хочетьс¤ ≥нод≥ криком кричати чи в пику зањхати одному з другим (а то й соб≥ м≥сц¤ми): хлопц≥, ви ж не про нього пишете, ви ж про себе пишете! ј в≥н спричинивс¤ до всього цього лише тим, що нас ус≥х передбачив!
Е„и не всоте ¤ все це передумував цими дн¤ми, читаючи украњнський переклад Ўевченкового щоденника, ¤кий напередодн≥ юв≥лею побачив св≥т у кињвському видавництв≥ УЎколаФ. Ѕо саме щоденник Ц приватн≥ записи, ≥нтимна розмова з самим собою, не призначена дл¤ читацького загалу, х≥ба що дл¤ найближчих друз≥в Ц в≥дкривають перед нами Ўевченка-людину, особист≥сть значно глибше, доречн≥ше, ≥стинн≥ше, н≥ж будь-що ≥нше. ∆иву людину, осв¤чену, але й обт¤жену своњм ген≥Їм. Ћюдину, котра не бачить довкола себе н≥кого, хто м≥г би обТЇктивно, ба нав≥ть критично оц≥нити њњ тексти (а кожен митець маЇ в цьому законом≥рну внутр≥шню потребу), ≥ шкодуЇ, що поњхав за кордон ул≥ш, котрий Їдиний м≥г сказати про них правду. Ћюдини, котра водночас розум≥Ї, що тому самому ул≥шев≥ про його тексти ¤краз н≥коли не можна казати правди, ¤кщо хочеш зберегти з ним добр≥ стосункиЕ Ћюдини, котра вс≥ ц≥ реч≥ добре розум≥Ї, хоча й не в≥льна в≥д власних пристрастей та упереджень, ¤к ≥ кожен ≥з нас; котру переймають природн≥ людськ≥ потреби й бажанн¤, але котра разом ≥з ус≥м цим Ц ген≥й. ≤ з тексту щоденника це в≥дчутно напрочуд виразно нав≥ть дл¤ людини, котра (припустимо, Ї так≥ на б≥лому св≥т≥) не знаЇ, що Ўевченко ген≥й, а просто вз¤лас¤ читати його записи.
÷е виданн¤ Ўевченкового щоденника особливе ще й тим, що воно Ї по сут≥ першим повним украњнським перекладом тексту. ¬ласне кажучи, використано тут перший переклад ќлександра ониського, зроблений ≥ще з рукопису у опубл≥кований у льв≥вському журнал≥ УѕравдаФ в 1893 Ц 1894 роках Ц в≥н найдоречн≥ший точн≥стю передач≥ атмосфери мови, однак там були де¤к≥ пропуски, а також туди не ув≥йшли в≥рш≥ р≥зних автор≥в, ¤к≥ Ўевченко переписував до свого нотатника. Ќин≥шнЇ виданн¤ в≥дтворюЇ украњнською все, включно з цими в≥ршами Ц њх спец≥ально переклав в≥домий письменник ¬алер≥й Ўевчук, а його брат јнатол≥й Ўевчук зробив повну зв≥рку й наукову редакц≥ю тексту. ”крањнською в≥н, ¤к на мене
, читаЇтьс¤ орган≥чн≥ше, н≥ж в ориі≥нал≥ Ц ≥ це природно в контекст≥ Ўевченка. якби хтось зум≥в так само адекватно перекласти його рос≥йськ≥ пов≥ст≥, вони, гадаю, так само сприймалис¤ б орган≥чн≥ше.™дине в цьому контекст≥, що ¤ дл¤ себе поки що не можу по¤снити Ц чому в≥н усе таки в≥в щоденника рос≥йською? ™ стосовно чимало верс≥й, але поки що жодна з них мене особисто по-справжньому не задовольн¤Ї. ј отже, щоб збагнути, буду знову перечитувати Ўевченка Ц бо н≥хто, кр≥м нього самого, мен≥ ан≥ це, ан≥ ≥нше не витлумачить.
ј ви?
≤ван јЌƒ–”—я