Тетяна Щербаченко
Іван
Андрусяк. Звіряча абетка. – К.: Грані-Т, 2008. – 72 с.
Здавалося б, що ще можна придумати в жанрі «абетки»? Можна змінювати,
шукаючи ориґінального рішення, зовнішні атрибути –
літери-витинанки, колажі з зображень речей та істот, додавати прописи... Але
для справжнього поета зробити Абетку явищем літератури не важко. Слід просто
сісти й написати.
Іван Андрусяк не боїться анаконд, павучків, гризунів у пиріжках, ґрізлі, єхидни, крокодилів, іхтіозавра і діти теж їх не
боятимуться. Адже «алфавітні» розповіді про них – це цілі історії про маленькі
й затишні світи. Саме про такі світи, якими живуть і в яких мешкають малюки,
яким купують Абетки.
А оця вічна морока з м’яким знаком?! Нема й не можна уявити в «Звірячій
абетці» багаторічно заїжджених «кінЬ» та «тінЬ»... Педагоги сказали б про новаторський підхід поета.
Знайдений ним яскраво образний «метод загадки-перевертанки»
полегшить розуміння маляти цієї «дивної букви, яку не можна вимовити, тоді
навіщо вона».
Ьнело
дивився в укір.
Дивно йому було,
що там за звір.
А ріка легка
забавлялася –
відобразила оленя
й усміхалася.
Іще одна проблемна буковка, яку не вимовляє
багато абетників-початківців. Л-л-л-л... Ой, р-р-р-р.
(...) Ні, сказало левеня, –
я селдитий
звіл.
Хто мене облазить хоце,
тому галкну «р-р-р-!»
Загалом же збірочка наповнена ніжності й теплих посмішок дорослого до
дитини, що надає особливого флеру книжці, автор якої – чоловік.
Недоліком книжки є власне накреслення літер. Воно тяжіє до декоративності,
натомість втрачається впізнаваність графічного знаку
для дитини, яка тільки починає його запам’ятовувати.
Ориґінал тут : http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2011/04/02/111647.html