я довго пручавс¤. я знав, що слова не повинн≥ це означати. јле вони все одно приходили, ≥ ¤ вимовл¤в њх пошепки, губив њх перед в≥тринами супермаркет≥в, дарував њх цьому бетонному м≥стов≥ Ц йд≥ть в переходи, ц≥луйте вуста њхн≥х коротких сп≥дничок, ¤ не пан ваш ≥ не пророк, в≥дчеп≥тьс¤, Ц але вони прогортали хащ≥ передчасних д≥тей ≥ Ц поверталис¤. “од≥ ¤ знову намагавс¤ сплавити њх на пап≥р, збутис¤, закувати Ц хай њх читають ≥нш≥, Ц але вони, ¤к д≥ти з переход≥в, пручалис¤, аж червон≥ли в≥д болю й лют≥, ≥ ¤, розгублений на п≥вфраз≥, замовкав. “аке воно, це прокл¤тт¤ в≥д першоњ жертви, ц≥ с≥з≥фов≥ потуги Ц збираЇш кам≥нц≥, а вони висипаютьс¤ тоб≥ кр≥зь пальц≥, жбурл¤Їш ними зо злост≥ зус≥б≥ч Ц а вони повертаютьс¤ тоб≥ в голову, й так триваЇ безт¤мно.

јле тепер ¤ зум≥ю дати соб≥ з ними раду. я ловитиму ц≥ слова, не пальц¤ми. я поверну на них нашу безт¤мну цив≥л≥зац≥ю. Ѕуду њх лише вимовл¤ти Ц принаймн≥, це вони мен≥ не заборон¤ть, Ц а касета хай крутитьс¤, хай њх ловить вона. ≤ ¤кщо ¤ колись розшифрую ц≥ записи Ц що ж, тод≥ й цив≥л≥зац≥¤ чогось варта...

1.

…ой ¬асилю ¤к т≥нь по земл≥ не страшись мене ¤ плакав ≥ бивс¤ об л≥д ¤к т≥нь по земл≥ а що то поможе ¤ жив у ц≥й хат≥ котом ще тод≥ коли њњ будували то най би був хоч котом це ¤ ще можу а вони зарубали на мене ≥ ¤ знову мушу м≥н¤тис¤

коти мають бути товст≥ й л≥нив≥ мають ц≥лий день вилежуватис¤ на канап≥ смачно розт¤гнувшись а тепер ц≥ дивани холЇра на канап≥ мн¤іше було то лежатиму хоч п≥д порогом смачно розт¤гнувшись най мене переступають все одно дал≥ рости не буду

коли робили верх ¤ лежав на дошках коло майстр≥в вони мене гладили й переставл¤ли на ≥ншу коли њм треба було тоњ дошки ≥ ¤ дал≥ лежав коло них смачно розт¤гнувшись ≥ вони плювали трич≥ й казали н≥вроку аж доки не поклали кв≥тку а тод≥ все одно зарубали на мене на кота зарубали певно люд¤м не можна подобатис¤ х≥ба своњм іаздам а ≥накше зависть а проти зависти ¤ безсилий

так ¤ став когутом червоним став когутом ¤ њв њхню пшеницю й топтав курок ≥ вони неслись ≥ неслись ¤к скажен≥ ¤ топтав њх рок≥в зо двадц¤ть ≥ іаздин¤ р≥зала мене кождого року казала що затоптував але ¤ все одно в≥дроджувавс¤ тим самим червоним когутом ≥ так було вс≥ ц≥ роки ¤ топтав бо ≥нш≥ не могли њх так запл≥днити ≥ лише того року коли вмер іазда ≥ іаздин¤ плакала ¤к дитина ¤ вродивс¤ б≥лим когутом ≥ не топтав н≥кого

тепер коли це все вже не маЇ значенн¤ ¤ спод≥ваюсь ¬асилю що хоч ти переставиш цей верх ≥ поробиш нов≥ зарубки бо ≥накше ким ¤ буду з тобою ¤к не тобою самим

2.

Ќа сьомому поверс≥ сн≥г.  оли довго дивитис¤ кр≥зь в≥кно, в≥н стаЇ майже невидимим на фон≥ присохлого неба, Ц так н≥би тонесенька с≥точка растру наклалас¤ на житт¤, Ц й тод≥ хочетьс¤ просто перегорнути стор≥нку шкла, хоча поза нею й дал≥ брин¤ть незахохан≥ ще стор≥нки й множитьс¤ налиплий на душу прост≥р.

≤нколи здаЇтьс¤, що там, он там, ген аж там, де вже н≥чого не видно, де вже не в≥дбуваЇтьс¤ нав≥ть руху растрових крапок по замерзл≥й стор≥нц≥, Ц ген аж там тоненько проступають мохнат≥ контури не≥снуючих г≥р. ≤ тод≥ ¤ зриваюс¤ з пошматованого тишею п≥дв≥конн¤, ≥ розсовуючи столи, ст≥льц≥, теки ≥ рулони факс-паперу, натужно гуркочу туди, де ще н≥коли не був, туди, де не було ще н≥кого, туди, на восьмий або дев'¤тий, там за в≥кном розкуйовджен≥ кучер≥ сонц¤ й гори на обр≥њ, гори ж бо вищ≥ в≥д хмар, чи не правда? Ц але коли, встеливши позаду себе золоте верб'¤, дориваюсь таки до кл¤мки, чую раптово з протилежного кута к≥мнати спок≥йний ≥ розм≥рений голос —лавка  остельника:

- ¬асилю, зн≥ми контакт на ƒ-8, ≥накше в тебе Удес¤ткаФ провалитьс¤.

≤ мен≥ н≥чого не залишаЇтьс¤, ¤к понуро доплентатис¤ до свого н≥мого стола, розсовуючи дорогою по р≥зних насуплених м≥сц¤х столи, ст≥льц≥, дерева, будинки, автомоб≥л≥...

3.

“ак розкошуючи в гортанних розка¤нн¤х цього передчасного листопада, ¤ знову вертавс¤ в своЇ розпаш≥ле п≥дземне царство. Ќаст¤ водила мене колись тут за руку, немов дитину до школи, й розказувала. я т¤жко читав ту науку. Ќ≥, ¤ старанно стежив за кожним порухом губ, за лезом њњ ¤зика, що зблискувало мимох≥дь з-поза вологоњ брами, але слова ловив лиш губами, а губи пам'¤тають не зм≥ст, а смак. я чекав найменшоњ павзи, а тод≥, нашвидкуруч заковтуючи вимовлен≥ нею слова, ловив т≥ губи своњми, випивав роз≥мл≥л≥ потоки немовлених звук≥в навперем≥ш ≥з кров'ю, бо розпаш≥ле лезо розпанахувало мен≥ рот. —мак тих звук≥в ≥ смак власноњ кров≥ ¤ пам'¤таю добре, але слова розситилис¤, перебродили, й лиш захмел≥лий в≥дгом≥н њх ≥нколи дол≥таЇ до мене кр≥зь пущу.

¬≥д'њжджаючи, ¤ колихав на губах њњ вологе ≥м'¤, воно тремт≥ло й ман≥жилос¤, см≥¤лос¤ й загравало, ≥ ¤ дивувавс¤, чому в њњ безберегому св≥т≥ називали њњ ≥накше.

Ч я виростала з полону, а тепер сама буду вовчицею, Ц ≥ ¤ см≥¤вс¤, ревнував, але Ц в≥рив. Ѕо в ц≥м п≥дземелл≥ водилось чимало зв≥р¤т, але вовчиц¤ була одна.

“епер ¤ блукаю межи них, вп≥знаю одинок≥ пристан≥ й розгойдан≥ веж≥, ма¤ки над лиманом ≥ розмазан≥ типаж≥, вп≥знаю мог≥кан, що прийшли з глибини, де тунель пробуравив њхн≥ житла, простак≥в-онан≥ст≥в, де кишен¤ в руц≥ ворушитьс¤, панкуватих митц≥в, що з≥йшли ≥з петарди в≥кна, некроф≥л≥в, милостин¤ ¤ким немила, гопник≥в з перебитими м≥зками ≥ њхн≥х д≥вчат з покал≥ченим лоном, пустельних пророк≥в, кара ¤ким житт¤, ≥ перехожих, житт¤ ¤ким Ц кара. я п≥знаю њх ус≥х, ¤ все-таки був непоганим учнем нав≥ть тод≥, але себе тут вп≥знати з кожним вечором усе т¤жче, бо сн≥г сюди не зал≥таЇ, т≥льки вирван≥ з коренем клапт≥ розмоклоњ глини понуро розчовгуютьс¤ невидющими парами сумного взутт¤.

4.

ѕочинати сл≥д зв≥дси, з цього серпантинового жаху, з ц≥Їњ млост≥ прикмет чи ≥дей, порослих ¤рами ≥ к≥нським щавелем. ≤нод≥ ¤ виходжу сюди оп≥вноч≥ кр≥зь в≥кно й намагаюсь повернутис¤. ÷е не завжди вдаЇтьс¤. ѕрост≥р понуро проникаЇ п≥д серце, ≥ стримувати його марно Ц житт¤ триваЇ в сонм≥ совиних крик≥в, у захмел≥лому коловорот≥ жаб ≥ тритон≥в, у мороц≥ потоплених у ставку кошен¤т, чињ розман≥жен≥ трупики не вир≥знити з-пом≥ж водоростей.

 оли на ц≥й мочер≥ копали стави, пригадували, що зовс≥м недавно, ¤кихось тридц¤ть чи сорок рок≥в тому, пот≥к ще був ц≥лком пристойним, Ц принаймн≥, зачепившись погл¤дом за обронене стебельце, можна було впевнитис¤, що вода тече; зв≥дси п≥взакутка носили повн≥ холодного прóзору в≥дра, а раптом усе поросло так швидко, що н≥хто не встиг пом≥тити, просто п≥сл¤ котроњсь зими, коли повит≥кали сн≥ги, залишилас¤ лише обросла сл≥паками й лопухом заглибина, що окреслювала п≥дмочен≥ контури минулор≥чного русла; ≥ от, коли через тридц¤ть чи сорок рок≥в у цьому затхлому царств≥ соромливих вуж≥в копали ставки, отод≥ й знайшли причину висиханн¤ поток≥в, але причина та була невимовна г≥рким поруд≥лим страхом.

“епер, продираючись кр≥зь принишкл≥ в≥д мого безкрилого вторгненн¤ кущ≥, безбарвн≥ серед ноч≥, ¤к погасл≥ в≥трини в п≥дземному переход≥, ¤ вже знаю, чого в —орохановому б≥льше не живуть люди ≥ чого воду з переповненого ставками „ернЇтина не п'Ї нав≥ть виселена в них риба, Ц бо, певно, таки правду казали перед наглою смертю т≥, хто, копаючи стави, д≥йшов аж до джерела, з ¤кого починавс¤ „ернЇтин, а там... н≥, к≥ст¤ки не раз доводилос¤ виймати з губатих об≥йм≥в м'¤коњ ¤к пам'¤ть земл≥, ≥нколи на тих к≥ст¤ках нахабно тел≥палис¤ перетл≥л≥ в≥д в≥чност≥ рештки с¤коњ-такоњ одеж≥ або хал¤ви колишн≥х чоб≥т, ≥нколи в хребт≥ понуро гойдалис¤ цв¤хи чи клапт≥ колючого дроту, цим н≥кого вже не здивуЇш, таке в нас њдр≥ його мать житт¤, але щоби —ерце, таке ¤к живе, сука, —ерце в кл≥тц≥ протрухлих ребер залишилос¤ ст≥льки рок≥в недоторкнуте н≥ ≥ржею, н≥ цв≥ллю, н≥ будь-¤ким ≥ншим синон≥мом часу Ц це вже було занадто. ѕ≥сл¤ цього ¤ не боюс¤ ходити тут нав≥ть остаточно глупоњ ноч≥, термосати нањвними кроками п≥дземну тишу тутешн≥х байдужих кущ≥в ≥ знати, що нав≥ть ¤к з-поза котрогось ≥з них шугне в пустку чи¤сь недоречна т≥нь, то нею буде в кращому випадку сова, а в г≥ршому хтось ≥з хлопц≥в  остельника, що мл≥ючи в≥д страху, вистежують тут невидиму н≥жн≥сть моњх побачень з≥ смертю, не без п≥дстав гадаючи, що приходжу ¤ сюди оп≥вноч≥ недарма, але х≥ба њм дано ви¤снити, нав≥що.

5.

ѕочинати сл≥д саме зв≥дси, з цього розгорнутого сонмища завод≥в ≥ жител, покропленого р≥дкою короз≥Їю бажанн¤. “ут можна жити. “ак само, ¤к ≥ скр≥зь на нижн≥х поверхах суЇти, сн≥г сюди ще не допáдав, а њдк≥ переливи с≥рчаних дощ≥в повињдали землю п≥д ногами, й причетники м≥с¤ть глину, прот¤гом ц≥лого дн¤ вперто ≥ напружено м≥с¤ть глину, чвакають вигор≥лим взутт¤м у нев≥домому напр¤мку т≥льки дл¤ того, аби знову вернутис¤ в зачакловане коло води й глини, в розтроюджене царство м≥сива, що всмоктуЇ з кожним днем усе глибше й глибше, змушуючи докладати пекельних зусиль до цього знервованого пересуванн¤. ћ≥с¤ть глину Ц так зат¤то й приречено, н≥би вс≥ разом задумали звести ¤кусь велетенську будову, ¤кусь вавилонську вежу, що мала б рости вгору, туди, куди дол≥таЇ сн≥г, або й вище, де розман≥жене сонце ковзаЇ по сн≥гу розс≥¤ним погл¤дом, твор¤чи тоненьку прозору шаріу, або ще вище, туди, де сонце ≥ сн≥г Їдин≥, ще не розд≥лен≥, а тому цв≥туть.

“ак, ми м≥симо глину, додаючи в нењ зам≥сть соломи своњ гнучк≥ ефемерн≥ т≥ла, своњ ще тепл≥ в≥д натуги к≥стки, а глина усе ще не готова, усе ще рано загр≥бати њњ в форми ≥ л≥пити з нењ вáльки, роботи ще непочатий край, треба м≥сити, м≥сити, м≥сити...

6.

¬асилю ¬асилю ¤ ж тоб≥ не в≥рю зрубав Їс калину зламав Їс д≥вчину н≥кого ти не зламав бл≥н ти ж не хот≥в ти ж любиш њњ курва мать

7.

Ћюбити Ц це майже так само, ¤к вмирати. ѕригадую, перший раз ¤ вмирати страшенно бо¤вс¤. Ќатужно роками лежав, ч≥пл¤ючись погл¤дом за вутл≥ розколини знебарвленого св≥ту, й чекав, ц≥пен≥ючи в≥д жаху. —крипне ф≥ртка, завайлують собаки з-перед л≥су, заметушитьс¤ сова перед м≥с¤цем глупоњ ноч≥ Ц ≥ ¤ вже шал≥ю, впиваючись тањнством чеканн¤: невже вона? ¬ п≥тному демон≥ короткого св≥танкового сну торкавс¤ припадком рукою холодного туску ст≥ни й дерев≥в: прийшла. «атул¤в м≥шками з п≥ском ображен≥ в≥кна, оббивав зашкарублим металом мишин≥ д≥ри в кутках, затул¤в холодом каглу, щоб не проникла кр≥зь нењ, накривавс¤ з головою, забившись в найдальший закуток л≥жка, й задихавс¤, слухаючи, ¤к вона просочуЇтьс¤ водою кр≥зь найтонш≥ п≥щини, не знаючи, що вона вже в мен≥, вс≥лас¤ на покут≥ душ≥ й нахабно регоче в сам≥с≥ньк≥ в≥ч≥, але не квапитьс¤ братис¤ до роботи, насолоджуЇтьс¤ моњм добров≥льним жахом, кайфуЇ моњм нестерпним чеканн¤м, мучить мене, вињдаЇ в мен≥ рештки мене до останку, аж доки ¤ не заб'юс¤ в конвульс≥¤х посеред хати, ламатиму головою п≥длогу, гризтиму њњ мокр≥ сл≥ди, бабратис¤ в мороц≥ й блювотин≥, доки сам не скажу њй, не крикну, не зареву:

¬≤«№ћ»!

ѕотому було легше. « кожним наступним разом ¤ все глибше знав, що смерть Ц вона зовс≥м не страшна, лише неминуча, але все одно вернус¤, ¤ все одно просочус¤ водою кр≥зь найтонш≥ щ≥лини, бо ск≥льки того житт¤, на один раз замало, а чим б≥льше триваЇ, тим глибше засмоктуЇ, ≥ нав≥ть смерть не поможе; тому ¤ й жив так, ¤к живуть ≥нш≥, м≥сив свою глину, не думаючи про те, коли настане час в≥дпочити, й в≥н наставав непом≥тно, ≥ ¤ в≥дходив з посм≥шкою, забувайте мене, забувайте мене, гади, чимшвидше, бо ран≥ше забудете Ц ран≥ше й повернус¤.

ј тепер ¤ нарешт≥ чекаю так само, ¤к перший раз, але вже не смерт≥ чекаю, бо що таке смерть у пор≥вн¤нн≥ з нею Ц лише коротка мить в≥дпочинку.

Ќатом≥сть ¤ весь час натикавс¤ на одне ≥ те ж д≥вчисько, тоненьке ≥ незворушно красиве, невинне таке маленьке д≥вчисько у найкоротшому в св≥т≥ зовс≥м дит¤чому платт¤чку, з н≥жками, струнк≥шими в≥д житт¤. ћасн≥ погл¤ди  остельникових ¤нгол≥в-хоронител≥в пост≥йно замикалис¤ на тих н≥жках, ≥ ¤ встигав загубитис¤ в натовп≥, але через к≥лька хвилин знову здригавс¤, наткнувшись на червоне платт¤чко уже в зовс≥м ≥ншому к≥нц≥ переходу. ќн вона п'Ї джин-тон≥к, л¤л¤каючи з подругами, он розгл¤даЇ кольорово сумн≥ театральн≥ аф≥ш≥, он за столиком кав'¤рн≥ листаЇ рожевий журнал, он серед зграйки п≥дл≥тк≥в конкретно зат¤гуЇтьс¤ б≥ломориною, ≥ де вони, бл≥н, добувають кос¤к, ц≥ д≥тлахи, њй пасувала б тоненька тро¤нда в долон≥, а не набита планом цигарка, але мен≥ що до того, в п≥дземному царств≥ кожен живе ¤к бажаЇ, а Ќаст≥ нема, ≥ ¤ так проблукав весь веч≥р, ц≥л≥с≥ньку н≥ч, ≥ лиш перед ранком вийшов з т¤гучого диму п≥дземки в т¤гучий дим посолов≥лого м≥ста, й п≥шов св≥т за оч≥, туди, де Ќаст≥ так само нема, ¤к ≥ тут, бо в ц≥й метушлив≥й п≥дземц≥ житт¤ без вовчиц≥ загасло.

Ќе знаю, ¤к довго блукав ¤ ображеним м≥стом, не знаю, де ¤ блукав, бо була зо мною одна лише порожнеча, нав≥ть  остельниковим хлопц¤м усе це набридло, й вони повт≥кали спати або ще кудись, д≥дько њх знаЇ, нехай живуть. ѕам'¤таю лишень, що от¤мивс¤ ¤ раптово й моторошно посеред величезних руњн порослого сл≥паками ≥ к≥нським щавелем л≥тнього театру, от¤мивс¤ в≥д раптового р≥зкого стогону за нап≥вобваленим рогом ≥ нечутно п≥д≥йшов до краю, аби гл¤нути, хто розбудив мене в св≥т, ≥ жахнувс¤: червоне д≥вчисько, невинна тоненька пелюстка, мл≥ло в≥д тваринного задоволенн¤ дол≥лиць на великому камен≥, а над нею бивс¤ в хм≥льних конвульс≥¤х бичого вигл¤ду самозадоволений гопник. ≤ ¤ раптом зрозум≥в, де зараз Ќаст¤ ≥ що з нею, зрозум≥в, що вона вернулас¤, бо ск≥льки того житт¤, а п≥дземелл¤ в≥чне.

—ходило сонце. ѕромен≥ налипали на лист≥ тоненькою колючою шкоринкою, слизькою ≥ невидимою на дотик.

8.

√оворила сова до сови налови мен≥ совен¤т на дорогу та розтермосай цю пустку на чортнадц¤ть земель нехай дихаЇ ¤ вибиратиму тих дл¤ кого любов нас≥нн¤ ≥ проситиму пастора загубити його пом≥ж трав ¤к пом≥ж пропов≥дей бо ≥стина вона така ж ¤к ус≥ вона не буваЇ зеленою

¤ блукав цим м≥стом ¤к межи очей ≥ благав щоби вони зрослис¤ але росло лише число њх а сам≥ др≥бн≥ли ≥ ¤ падав очима в зацв≥лу калюжу й моливс¤ богов≥ з чотирма обличч¤ми загубленому перед дверима готелю а тод≥ т≥кав т≥кав лавру мен≥ лавру

натом≥сть н≥кого з семи зброЇносц≥в ≥ кучер т¤гаЇ гантел≥ з п≥двалу в п≥двал ≥ м≥с¤ць над м≥стом сивий ¤к борода пророка ≤сањ

так вони накладаютьс¤ м≥сто на м≥сто око на око слова на слова вони тонуть ≥ њм стаЇ страшно й веж≥ на них нема а ¤ збираю присипан≥ садовиною сомбреро й рахую на пальц¤х дн≥ до в≥дходу пов≥тр¤

¬асилю ¬асилю ¤ тоб≥ не в≥рю зламав Їс калину насипав Їс пороху на дочен≥нЇ а си гримну ≥ си стерплю ≥ н≥ц

казали мама іудзувати слова а тогди пускати на в≥тер бо що заіудзуЇш то тЇжче стаЇ ≥ на землю вернеси

а ще казали будуть на цвинтар¤х пиво пити ≥ в футбол грати

9.

...що вони зробити з тим —ерцем Ц н≥хто про це не признавс¤. ¬оно й зрозум≥ло Ц про в≥чне тепер не говор¤ть.

ќдного ¤ не розум≥ю Ц чого розказую тоб≥ це все по думки, а в листах завжди пишу просто, ¤ку житт≥: прив≥т, мо¤ маленька чар≥вна ƒ≥вчинко, у мене все класно, працюю помалу, монтуЇмо з  остельником ¤кийсь чудернацький апарат, ¤кий хоч н≥чого в цьому св≥т≥ не зм≥нить, але нас принаймн≥ пот≥шить. ј головне, що сьогодн≥ розсунулис¤ нарешт≥ хмари, ≥ заспане сонце визирнуло на св≥т, н≥би зл¤кавшись його тремтливоњ б≥лизнú, ≥ в≥д нього залишилас¤ на сн≥гу шаріа, отож, ≥дучи з роботи, ¤ насолоджувавс¤ легеньким прозорим хрускотом п≥д ногами. ј вдома зустр≥в мене м≥й добрий павук, ул≥гс¤ на комин≥ й мовчав, задивившись у в≥ч≥, Ц випитував, чи не збираюсь ¤ знову кудись вињжджати.

 олись Ц пам'¤таЇш? Ц ¤, старанно обминаючи п≥дземн≥ переходи, показував тоб≥ оте дивне м≥сто, без ¤кого посеред г≥р мен≥ стаЇ сумно й т¤гуче нав≥ть з≥ своњм павуком; ¤ прив≥в тод≥ тебе Ц пам'¤таЇш? Ц до самотнього й беззахисного ¤зичницького ≥дола; там, зовс≥м поруч, будували ¤кийсь к≥лькасотповерховий готель, ≥ ¤, Ц пригадуЇш? Ц ла¤вс¤ з цього приводу, бо т≥ гади винищують у м≥ст≥ все, що лише можна винищити; ≥ тепер цей незворушно добрий бог такий маленький ≥ тенд≥тний посеред суЇти. …ого знайшли там само, на „ернЇтин≥, коли копали стави, знайшли одразу п≥д —ерцем, ≥ ¤ дос≥ не знаю, хто кого обер≥гав.

“епер його виставили посеред м≥ста, н≥би на посм≥ховисько, але його чотири сумних обличч¤ незворушн≥ у своњй глибинн≥й в≥ков≥й сил≥.  оли ти торкнулас¤ його своЇю маленькою доброю долонькою, мен≥ здалос¤, що вс≥ чотири його обличч¤ на мить усм≥хнулис¤. “ак ти подружилас¤ з богом, ≥ ¤ люблю вас обох, ≥ н≥що нам тепер не страшне. ћожна жити, пок≥рно м≥сити свою непок≥рну глину, м≥н¤ти перегор≥л≥ контакти в недопа¤ному апарат≥ й чекати, коли з протилежного кута к≥мнати пролунаЇ буденний голос —лавка  остельника:

Ч ¬асилю, тебе до телефону.

ј тод≥ стиснути в долон≥ трубку ¤к найц≥нн≥шу рел≥кв≥ю, дочекати з≥ слухавки твоЇ тенд≥тне Уприв≥тФ ≥ видихнути у в≥дпов≥дь:

Ч ƒиво...