м≥сцем прирощенн¤ крил до стебла

м≥сцем прирученн¤ маски до миски

дуже кортить аби кара була

хоч на дещицю несхожа на вишк≥л

дуже кортить аби сонце було

примхою ката ув опочивальн≥

≥ над лобами гн≥здилось тавро

пер≥одичного каменуванн¤

в оправ≥ озера неначе

в чуж≥й держав≥ риби й риби

з обвалу п≥н¤тьс¤ гар¤ч≥

н≥чних ≥стот п≥дшк≥рн≥ глиби

≥ т≥нь пророцтва випадкова

з ламкоњ водорост≥ н≥би

з ¤коњсь дон≥моњ мови

задихано руйнуЇ н≥мби

≥ порскаЇ в нудотний плин

беззахисне волосс¤ мозку

¤ка р≥зниц¤ нащо плив

важливий т≥льки прор≥з маски

д≥рки дл¤ ока ≥ дл¤ сну

дл¤ проростанн¤ ≥ дл¤ втеч≥

запрограмованих в≥дречень

спивати фарбу запашну

душити мертвих њсти кашу

учитись господи прости

на приспан≥й могил≥ вражень

перевертаючи хрести

проживемо цю н≥ч ¤к собаки на мерзлих плотах

порозбризкуЇм т≥н≥ по колу - на кого цей жереб

вибирай соб≥ хату де п≥нитьс¤ морок ≥ страх

а тод≥ розливай свою муку по син≥х фужерах

т≥льки напис ≥вритом на стел≥ або на земл≥

що ст≥на не поможе ≥ м≥с¤ць з в≥кна не настане

ниточками п≥дв≥шен≥ платт¤ ж≥нки корабл≥

розпорошен≥ дебр≥ у висохлу пращу омани

це краса перестрибувань з мертвих у мертв≥ т≥ла

малах≥ти опали обриган≥ губи тунел≥в

лиш холодна ¤к пристр≥т росте п≥д крилом омела

розр≥заЇш - а кров њњ п≥нитьс¤ запахом хмелю

потворн≥ дощ покора ≥ спас≥нн¤

потворний сад де вигуки ≥ зграњ

≥ самота що лузаЇ нас≥нн¤

над т≥лом молодого самура¤

≥ вершники що обран≥ з п≥всв≥та

м≥сити гн≥й коронного узвозу

чотири дн≥ немов чотири л≥та

напружено змагаютьс¤ за розум

бо зрада це лише початок в≥рша

≥ обереги кот¤тьс¤ мов крила

б≥л≥Ї живота стареча н≥ша

що дл¤ меча героњку розкрила

це п≥хви дол≥ - ув≥тни ≥ станеш

перес≥чним над голими богами

¤к вершить на дощ≥ останн≥й танець

рел≥ктовий передос≥нн≥й гаман

¤к виживають сповнен≥ оріазму

книжкопродавц≥ з ложем по кол≥на

≥ тихо розт≥каЇтьс¤ по хазах

н≥ким не присилене покол≥нн¤

≥ люди ≥ оч≥ ≥ води ≥ зор≥ ≥ там

де звук розпаш≥в на зеленому вовчому мор≥

немаЇ н≥кого хто вив≥в би голосно сам

д≥Їзи й бемол≥ зараза д≥Їзи й бемол≥

≥ зливи неначе прищ≥ на брунатному тл≥

марудн≥ й понур≥ ¤к джинси на т≥л≥ декарта

≥ вже голоси моњ з неба судомн≥ ¤к кварта

зринають в долон≥ розм≥рено ¤к дриіл≥

зимуЇмо разом ≥ по ф≥г каштани цв≥туть

коб≥ти ≥ ноги дими ≥ пропален≥ скельц¤

розбризкана навп≥л ≥з пл¤шки сумна каламуть

до серц¤ доходить зараза доходить до серц¤

жуЇ сентименти випльовуЇ м≥раж≥

коханн¤ й масарство макартн≥ або мар≥коне

на бархатн≥й бойн≥ н≥чого не важать нож≥

лиш люди ≥ оч≥ ≥ води ≥ зор≥ ≥ кон≥

невже повбивав би невже постелив би зерн¤

в розм≥рену й теплу розлиту по в≥нц¤ гидоту

лиш т≥н≥ зараза минають холодн≥ на дотик

≥ знову ображено дивл¤тьс¤ в оч≥ кон¤

чого мен≥ дал≥ чекати ж≥нки ≥ вода

п≥ски ≥ дерева в руц≥ череватого будди

≥ тихий коханець пок≥рно ≥де по сл≥дах

цитуючи коло за колом лукав≥ талмуди

≥ день вимиваЇ розморен≥ шпальти млина

гартоване мливо розсовуЇ в б≥л≥ тераси

≥ глина неначе дружина пок≥рна й сумна

чуж≥ корабл≥ вимальовуЇ з ≥коностасу

чому ¤ тод≥ забуваю ¤к дихаЇ сн≥г

листи зупин¤ю губами не плачте не гр≥йте

полуда дл¤ мене ¤к сад ≥ покора ¤к гр≥х

≥ жодного замку в ¤к≥м прижилос¤ б пов≥тр¤

визбирую пальц≥ чекайте гербати з небес

цв¤хую полотна чи буде меж ними загата

≥ голос неначе старий розкуйовджений пес

притрушуЇ значенн¤ спертого слова кохати

≥ дос≥ ≥стор≥й ¤к чорного хл≥ба катма

шал≥йте в≥ками героњ моњх в≥дображень

в≥дважую зиму а знов поза нею зима

вивищую ж≥нку а слово мал≥Ї на сажень

розморене небо жируЇ в профур≥ в≥кна

благаю губити а олово важче в≥д роду

поставлю ст≥ну понад краЇм нехай ц¤ ст≥на

хоча б на хвилину заступить ≥ землю ≥ воду

за розк≥шним притоном брудноњ ¤к св≥т арагви

т≥нь стола одинока чи поп≥л загублених маг≥в

жовте право на в≥тер де бритва на спомин ¤гве

ут≥каЇ ≥з лаку ¤к з ножен в ¤ких комахи

в≥дкладаючи ¤йц¤ прилипли ж≥нки ≥ пальц≥

роз≥мкнути вечерю а дал≥ не шкло не шкалка

дерев≥й ≥ вода пережован≥ ¤к скитальц≥

≥ душа помаранч≥ губата ≥ мокра калька

ут≥кати з ≥дењ ¤к шанц≥ б≥жать з полону

перестрибують риб що безр≥дн≥ ≥ чорнобрив≥

≥ дорогу на сх≥д перед себе немов ≥кону

учорашн≥ дощ≥ розгортають на тепл≥й глин≥

а де глибше безсмерт¤ ¤к поп≥л струмуЇ з пальц¤

кундал≥н крематор≥й четверта коронка в зуб≥

розпадаЇтьс¤ час в≥д над≥њ що час розпавс¤

осипаЇтьс¤ злива немов алича на зруб≥

≥ немаЇ меж нас ан≥ присмаку н≥ причини

жовте небо проходить кр≥зь линву немов кр≥зь мене

¤ шукав самоту розр≥заючи цю мачину

а знайшов лише сонце ¤к пл¤ма нудне й зелене

вим≥рювати запахом чи кроком

своЇ безумство зважишс¤ чи н≥

шкалу ридань ¤к пута за пророком

карби перегортають вод¤н≥

розсердитись не стане звол≥кань

втекти не встигнеш лишитьс¤ забути

та ж катов≥ котрий тавруЇ длань

н≥ грама не пролиЇтьс¤ цикути

¤ постелю скорботу край чола

нехай живе обом на розгов≥нн¤

казали що безумство це бджола

не мучтес¤ пришийте њй кор≥нн¤

чому мерц≥ назовн≥ не ростуть

чому шовкова арм≥¤ не снитьс¤

чому питань зеленоока ртуть

не розТњдаЇ перехожим лиц¤

чому вони з очей моњх н≥мих

себе не пошматують ≥д≥оти

¤ знаю кару а вона на дотик

тепл≥ша ≥ над≥йн≥ша в≥д них

звит¤жц≥ станули живими

а с≥ль з≥йшла ≥ все з≥йшло

≥ не вм≥щалос¤ жало

щоб виправдовувати ними

осел¤ ближче до тепла

до гриж≥ в мозку (до презумпц≥њ)

поп≥д деревами просунутись

≥ випити - оце хвала

оце гидота (чир ≥ блаж

коб≥т захланних ремиіанн¤

кот≥в сорочинц≥) загальний

шинок пов≥тр¤ - кул¤ й раж

≥ замах з в≥рою в сатрапа

мерзотника богатир¤

на два ура з≥йшла зор¤

≥ в≥дгукнулас¤ на запах

(еротика) забутий раз

впустити демона (простити)

≥ трич≥ кр≥зь жаргонне сито

(прос≥¤них) родити нас

це потреба бути - все одразу

сплюснути розпечене лице

нид≥ти хвор≥ти псор≥азом

пахнути дешевим ¤л≥вцем

вибирати з кожного по жмен≥

сол≥ пор¤тунку ≥ ж≥нок

≥ стирати звивини шален≥

доки не зачинено шинок

осене таке твоЇ ристалище

чорна ≥ коричнева сльота

статис¤ допоки все не сталос¤

здатис¤ допоки самота

≥ не хл≥бом - синьою вервечкою

безконечних д≥дових церков

тихо зупинитис¤ над реченн¤м

≥ перечекати руб≥кон

вода ≥ дощ - ≥стоти невмолим≥

жива њх с≥ль ≥ мова њхн¤ ранн¤

потрапили такими молодими

оскомами на наш≥ поњданн¤

заходьте в д≥м а в дом≥ н≥ краплини

заходьте в сад надокучати осам

заходьте в дно насипано людини

по горло там по гору там по ос≥нь

нас не минути п≥зно бути просто

стирати букви вгризен≥ в кам≥нн¤

коли ржав≥ють голови на кроснах

р≥зновелик≥ чи однокор≥нн≥

коли миршавим легше ≥ невинно

коли красивим довго ≥ нестерпно

коли змивають в сутем≥нь лавини

держав ≥ жаб н≥кчемно б≥ле терн¤

дано не нам то будьмо разом з ними

скуйовджен≥ романтики з барлога

вода ≥ дощ кораблики ≥ рими

≥ т≥нь знадсв≥ту жовта ≥ волога

по ≥нерц≥њ крик по ≥нерц≥њ постр≥л з лука

≥ розпука ¤к гроно ¤к грижа ¤к гра розпука

перед ранком житт¤ опустошена перед ранком

де с≥дати навхрест в позолочений млин вечер≥

в ретушований прост≥р обвислоњ горлом њж≥

розривати потвору ковтаючи кожен череп

пересадкою шк≥ри тихцем вигр≥вати криж≥

милий пасторе будн≥в з≥йди над горою злаку

понад казку р≥лл≥ костомахою сходить м≥с¤ць

вибираю себе перед вибором за ознаку

вибираючи млин за живу пересадку м≥сц¤

проступаю обманом кр≥зь гори обл≥злим лисим

розпанахую мальви малиновим есперанто

по ≥нерц≥њ марив лимарив лел≥¤в мислив

≥ розливс¤ живцем перемелений перед ранком

не зимою не син≥м вил¤ском

сином виразки крони й корен¤

перестрибнути або вирости

м≥сце камен¤ м≥сце комина

обриваючи т≥н≥ липов≥

саду голого мерзл≥ хр¤щики

в≥д великого до великого

наступаЇш на силу ¤щ≥рки

корувата вода вертаЇтьс¤

плодом реготу к≥нським посл≥дом

що в≥д радост≥ ≥ в≥д старост≥

залишаЇтьс¤ т≥льки постити

наврочили - ¤ пас чужих д≥тей

≥ зиму в≥дгороджував в≥д стайн≥

≥ т≥льки сад де ≥грища летальн≥

переступали - вабив золоте

мережив клин - за грабл≥ за русло

¤к босоногий (тиша в пальц≥ коле)

≥ так воно сочилось до миколи

(до никола¤) м≥чене сусло

не хмелю з пива - жому наварив

сухого чиру чи барди рудоњ

коли замало в оберемку фоњ

не витерпиш народженн¤ кори

не пересолиш - брага то св¤те

н≥ лист¤м не притрушене н≥ мором

а ти живеш ≥ верби ход¤ть хором

≥ н≥ц тоб≥ не вимовл¤ть на те

в брутально-б≥лий часопрост≥р

весна пручаЇтьс¤ - ≥ все

дорога сполучаЇ кост≥

недоруйнованих осель

≥ стел¤тьс¤ пробит≥ гн≥зда

крикливими птахами крил

що дочекатис¤ над м≥стом

на нас повинен т≥льки пил

за сонцем схован≥ квартали

собак ≥ мух собак ≥ риб

ми не розтанули ми стали

зубато просуватись вглиб

ст≥йка в≥дсутн≥сть божев≥лл¤

м≥сити глину по вод≥

дорога сполучаЇ т≥ло

не залишаючи сл≥д≥в

так в≥траж≥ кохаютьс¤ - колись

вуста закрию виторгую оч≥

≥ теплий погл¤д сн≥гу на обоч≥

¤к м≥зансцена викотитьс¤ вниз

так з пастки пТють вуаль або вино

чорн≥ючи над л≥сом безпорадним

≥ дерево неначе дом≥но

заплутаЇтьс¤ в с≥т¤х ар≥¤дни

так виживаю мила - озар≥нь

весела маска кришитьс¤ додолу

≥ запах що вм≥щаЇтьс¤ в стодолу

тоненький ≥ обскубаний ¤к т≥нь

мовчу тебе люблю тебе терплю

тебе в соб≥ ¤к б≥лу рибу в плавн¤х

а дн≥ ст≥кають знуджено ≥ плавно

вистежуючи кроплену смолу

чи дочекаюсь - день на в≥тражах

розмазаний розгублений розбитий

любити сад любити св≥т любити

а т≥льки сонц¤ стомленого жаль

син≥Їш син≥м плачеш босим

д≥тей годуЇш волохатих

допоки братис¤ за розум

на прип≥чку чужоњ хати

миром казали - так ≥ нин≥

опока сиплетьс¤ ≥з глини

≥ не чекаючи пришест¤

житт¤ триваЇ проти шерст≥

≥ з платон≥чноњ мороки

¤к з глини що з≥йшла ≥ стала

ш≥стнадц¤ть оловТ¤них крок≥в

до вироку або до слави

вошивий замах на пороги

≥ титло висмоктане з ноч≥

годуЇш в≥ршами н≥кого

≥ слово в пазус≥ толочиш

миром говориш - ≥ донин≥

живим живеш син≥Їш син≥м

≥ не чекаючи пришест¤

волочиш душу проти шерст≥

≥стинно кажу тоб≥ - зима

так ≥ час переступаЇ трич≥

≥ н≥кого в≥чного нема

нин≥ понад нами чолов≥че

все воно з-п≥д немоч≥ росло

≥ кришились хмари на дорогу

мислити - останнЇ ремесло

ми його прощатимемо богу

скрипти на старий п≥сенний лад -

мушлю чи п≥стол¤ чи тремб≥ту

на п≥всв≥ту гл¤нути назад

≥ переконатись на п≥всв≥ту

≥ нести ¤к гадину в руц≥

кв≥тку цю кропиву цю дитину

≥стинно кажу тоб≥ - синц≥

будуть в≥чно ц≥лувати спину

порозсипавши сут≥нки ≥ шкло

порозбиравши веж≥ ≥ залоги

ми ви¤вл¤ли що життт¤ було

точн≥шим в≥д своЇњ перемоги

воно трималось ч≥пко за полу

воно пов≥льно дерлос¤ до горла

≥ цю крањну темну ¤к золу

запов≥дало мат≥рним монголам

≥ знуджено сушити сухар≥

просилис¤ мисливц≥ ≥ д≥вчата

≥ термосали небо димар≥

над привидом розгорбленоњ хати

сам≥ соб≥ землею ≥ лайном

живцем ≥ жорном лезом ≥ зал≥зом

передчували що житт¤ було

таким ¤к ми вологим ≥ обл≥злим

≥ ми носили крихти голубам

≥ церемонно скаржились навил≥т

що кожен день в≥дпущений не нам

≥ кожну н≥ч подужати не в сил≥

визбируючи сут≥нки ≥ шкло

ми руйнували веж≥ ≥ залоги

ми виживали

а житт¤ було

сильн≥шим в≥д своЇњ перемоги

рис твоњх до шкла не завернути

це в≥дбиток а житт¤ тонке

у скутар≥ крику гони скель

чути а не видко - ≥ не чути

м≥нитьс¤ паруЇ (шелест шкла)

¤ збиравс¤ жити кличу зв≥ра

шелестить - а то земл¤ прийшла

канцерогенний сад кр≥зь мармур ≥ нейлон

розстелюЇ тоб≥ циганськ≥ простирадла

≥ жовтопалий день ¤к глина за селом

розчинений дл¤ нас меж простору ≥ падла

ми жертвами були ми випали з зерна

кульгавий термоп≥л старенька сарана

¤к лист¤ восени довкола нас л≥тали

ми н≥жними були кр≥зь п≥ну проростань

ми плакали за тим що не спливе з оброку

≥ м≥с¤ць ¤к живий перер≥зав цей стан

≥ залишав житт¤ ¤к мученика збоку

ми будемо сам≥ дл¤ лука ≥ с≥дла

розшитий мохом плащ ≥ грива з реп`¤хами

перкаль чи малах≥т гербар≥й чи смола

до кожного тепла ти доторкнеш руками

≥ зглибить ≥ прорве ≥ викапаЇ в сад

≥ нав≥ть на зор≥ немов гриби отруйн≥

на в≥тер на росу на голови на сам

розм≥рений листок нагадуЇ котурни

на прост≥р з рушника на вигоранн¤ скал

з переситу в≥кон накритих ворожбою

на мармуровий сн≥г на пещений оскал

≥ дике небутт¤ насичене тобою

за димом за струпом невидим≥ ≥нш≥ стих≥њ

хоруЇ над хором розгорнута кара нудьги

учора сказали вертайте голобл≥ на кињв

сьогодн≥ мовчали у степ розгортайте сн≥ги

≥ дн≥ непок≥рн≥ ¤к пр≥сн≥ водойми довкола

понуро ≥ довго блукають л¤кають бредуть

вд¤гати попруги заучено мимрити рол≥

≥ коней пускати в заплаву коли проростуть

безбожноњ твар≥ надихано в пору блавату

¤ знаю ¤ витерплю ¤ заверстаю шл¤хи

бо дим над карпатами вищий в≥д слова карпати

але розкопати цю карму оскалом ¤ким

подужати м≥с¤ць чи р≥к чи житт¤ чи стих≥ю

знеславити землю ¤ка не над нами з≥йшла

учора сказали вертайте голобл≥ на кињв

сьогодн≥ мовчать бо до рота нал≥зла зола

≥ пр≥сно ¤к присмак ≥ просто ¤к небо в корал¤х

на довгому шкл≥ замет≥лей на хвищ≥ думок

забрали зотл≥ли зомл≥ли згор≥ли заграли

≥ мозок ≥ мова ≥ в≥чн≥сть ≥ карма ≥ рок

≥ стомлено н≥би на прощу вальдшнепи над м≥стом

≥ крила гудуть ¤к наструЇн≥ нерви гудуть

над киЇвом гори њх суджено нам запов≥сти

вертаймо голобл≥ панове у небо у путь

≥ днище соловТ¤ сповите в павутину

≥ горло в≥тр¤ка покинуте на в≥тер

≥ день що не з≥йшов перегортати св≥том

¤к папороть плести марк≥тний прор≥з тину

прозорий лист зерна в колисц≥ з омов≥нн¤м

≥ вирвиц¤ сумна далеко за богами

терп≥нн¤ Ї житт¤м ≥ іарувати нами

прислужуЇ своњм обмеженим терп≥нн¤м

≥ диво Ї одне в тонесеньк≥й крас≥

≥ Ї одне крило воно народить крила

живи на цих дощах мо¤ тенд≥тна сило

тулис¤ до душ≥ тулис¤ до душ≥...

пок≥рно розпаш≥ла пуща злак≥в

на тл≥ зими

дими над м≥стом с≥р≥ ≥ н≥¤к≥

а все дими

торгуючись над формою ≥ зм≥стом

де туск ≥ грим

рослинко ти готова в≥дпов≥сти

¤к пахне дим

¤ка сльоза просочитьс¤ з обоч≥

туга ¤к в≥ск

¤ка покара привид≥в ≥ збочень

цю душу њсть

¤ких п≥ск≥в хурделиц¤ р≥здв¤на

русло мести

кого покличеш ≥менем ≥вана

чи знаЇш ти

...г≥ркого диму китиц¤ незрима

вгору бреде

невже це ми невже колись були ми

коли ≥ де...

димом теменним андр≥йку

ос≥нь ≥ прал≥с ≥ просто

вилити в прор≥з в≥кон

озера син≥й прост≥р

лист¤м стелити кволим

брами ≥ брили змокл≥

ободом н≥би коливом

горлом ловити окрик

св≥том слутим андр≥йку

вернутьс¤ ≥ насп≥ють

вр≥зати п≥д л≥н≥йку

звивисте т≥ло зм≥¤

покотом жити нин≥

зимне чоло накривши

м≥с¤ць в≥д пуповини

в≥дмежувати в≥ршем

т≥льки на млосн≥м іл¤нц≥

випукл≥ н≥би видри

т≥ що мен≥ не сн¤тьс¤

т≥ що тоб≥ обридли

гангстер≥в голих дв≥йко

постр≥ли серед хати

- ƒоброго дн¤, јндр≥йку!

- —пати...

л≥вим берегом живучи

правим берегом накриваючись

чи буваЇ що на плеч≥

в≥дбиваютьс¤ лапи за¤ч≥

озираЇшс¤ - а н≥хто

зупин¤Їшс¤ перед ранком

на розковзаному плато

наступити на першу бранку

≥ стинаючи кол≥зей

на приречен≥сть сатурн≥чну

ти не в≥риш що морок цей

не загрожуЇ бути в≥чним

ти прирощуЇш ¤к мечеть

цю посудину до аллаха

та буваЇ що на плече

в≥дпочити с≥даЇ птаха

≥ згадавши про б≥лий дар

не присилуваний до св≥ту

ти роздмухуЇш лист¤ хмар

щоб могла вона долет≥ти

спи мо¤ кохана засинай

все минетьс¤ нав≥ть н≥ч минетьс¤

голосом пролившись через край

т≥нь мо¤ до тебе доторкнетьс¤

пригорнувшись втомленим крилом

до твоњх ласкавих очен¤ток

т≥нь мо¤ осв¤чена теплом

буде б≥л¤ тебе засинати

будуть кучер¤витись з≥рки

≥ мо¤ ласкава колискова

то в≥дпустить то пригорне знову

≥ не в≥дпускатиме в≥ки

неймов≥рно легко уноч≥

жити нам що ц≥лий св≥т забули

спить кохана на моњм плеч≥

заздрить бог так солодко заснула

причетно рубали л≥с

виступали з полону ¤к

пересушен≥ храми а

корч≥ не сохли росли

дал≥ росли ширше ≥

ширше ≥ терп≥ти њх було

важче н≥ж сонцю

важче н≥ж

магомета

а тод≥ прийшли чорн≥

люди ≥ дихали димом ≥

казки про зм≥¤ горинича не

л¤кали нав≥ть д≥тей бо

д≥ти вмирали швидше н≥ж

народжувались казки

а то все погрудд¤

б≥лого ¤сена на припон≥

б≥лого ¤к мистецтво жити з

н≥мою що в≥тер њњ

прин≥с

мати причину сердитись ≥

плодити кущ≥

жили з богами

жили з мамонами

з корабл¤ми жили

гадали що перестане хоч

м≥с¤ць а в≥н

загубивс¤

≥ нас≥нн¤ ¤к с≥ль

у вод≥ розчинилос¤

≥ прийшли чорн≥

люди ≥ жити про

силис¤ а вода не

приймала

д≥вчину поверни казала

дереву що горить

ворона поверни казала

м≥с¤цю хрещенн¤

а собака не буде просити

трави в≥д урок≥в

ст≥льки ж≥нок в

ц≥й земл≥ що

плоди нос¤ть а

жодна не випускаЇ

в≥дпустила б каже а

¤чать а

прос¤тьс¤

так багато чорних лю

дей ми не ви

живем

донес≥ть нас до глини синьоњ

неба чорного

краще ховатись тут

ан≥ж в замках ≥ скел¤х

чи ж тоб≥ кел≥¤

воду на св≥т принесе

неотруЇну

чи ж мороз по шк≥р≥

це не той мороз

що в земл≥

а жити з м≥с¤ц¤

¤к гора на воскову плаху

що мирро приносить

а д≥вчат бурувати ка

м≥нн¤м ≥ крик виривати

¤к з мум≥й з

губатого виводку

бродити п≥д сипунами

на лист¤ падкими

а лиц¤ хай закривають

тому що вони ж≥нки

оступис¤

марево моЇ осмомисле

т≥ що на сход≥

нема њм прощенн¤

в≥д пастви черствоњ

т≥ що на п≥вдн≥

њх амулети порожн≥

в≥д гри ц≥ан≥ду

а т≥ що на заход≥

перстенем своњм

подавл¤тьс¤

тиха зима з

п≥вноч≥ гола зима з

п≥вноч≥

а до осен≥ дамбу

дощ≥ вигризли

проклинаю цих мовчазних

бо вони не в≥д того дракона

кухул≥н њм краса

≥ сила њм не в≥д плоду

а ви народ≥ть

житло помаранч≥

≥ дерево касти

рубайте г≥лл¤

але стовбур нехай росте

не т≥ собаки

по воду ходили

не т≥ ж≥нки

постоли плели

а коли недалеко до

мерви то х≥ба

сус≥ди зб≥жатьс¤

аби подивитис¤

а ¤ теленок нар≥жу

та й п≥ду по зруб≥

душу рости

а душа ¤к м≥д¤нка

п≥д с≥ном живе

≥ не вернетьс¤

а т≥ що пос≥¤ли

жито з грибами

т≥ мишей пожнуть

бо так багато чорних

людей п≥д п≥длогою

≥ на покут≥

а ж≥нки що

носити не зможуть

народ¤ть дерево

але в землю воно ростиме

бо ж≥нкам

кор≥нн¤ мил≥ше

с≥ю цих жевжик≥в

л≥сом та

полем та

берегами

а десна все м≥л

к≥ша м≥л

к≥ша в≥д касти

мармон≥в ≥

н≥ч усе ближча до

берега а

берег в≥д води

все дал≥

ми в≥рили в те що

з≥рки велик≥ а

вони ¤к бджоли

не втеплиш вулик на зиму

≥ виздихала поез≥¤

проголос≥ть богами

хоч тарган≥в а

вони все одно таргани

дозвольте ж≥нкам по

мирати з плодами в черев≥

дозвольте вовкам вити на

м≥с¤ць ¤кого

нема

дозвольте чорним

люд¤м жити де њм

захочетьс¤

дозвольте поетам мо

читис¤ п≥д парканом

плечиста д≥во чи

груди твоњ немит≥

хоч самоту нагодують

перш н≥ж ув

ополонку

першими р≥зати

не корол≥в а

сел¤н

њхн¤ кров

найчист≥ша

одружувати красунь

з голими чорними прутн¤ми

що обр≥зан≥

плекати кал≥к

сиф≥л≥тик≥в

≥ прокажених

хай винос¤ть на вулиц≥

смердюч≥ своњ

обрубки

дозволити гом≥кам

ц≥луватись на вулиц¤х

без презерватив≥в

а тод≥

жийте сп≥вайте

люб≥ть мр≥йте

≥

мол≥тьс¤

нехай прийде

сила тво¤

нехай буде

кара тво¤

безбарвна

н≥мого водити

на пов≥дку

¤к на прощу

така тоб≥ кара

з берега

а захочеш

страву гасити

миром з болота

носити у кокон≥

бо

м≥сце води

нав≥ть пов≥тр¤

не виповнить

коли

жабуринн¤

на денц≥

прощенн¤

з в≥тру до в≥тру

це буде не так

тисни

≥ витиснетьс¤ тоб≥

на долоню

гноЇм ≥ мирром

причест¤ зд≥йснили

гноЇм ≥ ваксою

≥ сан

в п≥сок

така це

природа струпа

один витиснеш

дес¤ть насп≥Ї

≥ тиснеш

≥ тиснути

хочетьс¤

ще

мертвому

за погонича

богомази

частуЇш њх голодом

а п≥ст

не приходить

лиш чорн≥

люди по

в≥ку повзуть

¤к прощен≥

≥ з губ шершавих

волосс¤

росте

нема тоб≥ синього

≥ нев≥рного

нема тоб≥ голого

≥ побожного

на бадилл≥

вр≥ж ко вени картавоњ

д≥вчини божев≥льноњ

а кишки жертовн≥

собац≥ винеси

не покори прошу

не кров≥

краси ножа

у червон≥й калюж≥

бульбашки

на сльоту