–ќћјЌ
WITHOUT –ќћјЌЕќтже, роман. —аме на цьому жанр≥ сходитьс¤ нин≥ будь-¤ка адекватна ромова про сучасний л≥тпроцес. ¬очевидь, закладен≥ в сам≥й природ≥ роману виражальн≥ можливост≥ найкраще надаютьс¤ до того, аби художньо в≥дображати час нин≥шн≥й, Ц так само, ¤к у добу, прим≥ром, романтизму своЇр≥дною Уцарицею л≥тературиФ була поема, нин≥ присутн¤ в л≥тпроцес≥ м≥н≥мально й у вигл¤д≥ зазвичай суттЇво
трансформованому.Ќа ключову роль роману в тепер≥шн≥й л≥тератур≥ вказуЇ й найкращий ≥ндикатор книжкового ринку Ц читацький попит. ѕричому це ¤вище далеко не лише в≥тчизн¤не, на св≥товому ринку книги така тенденц≥¤ втримуЇтьс¤ вже не одне дес¤тил≥тт¤. ќдначе в≥тчизн¤ний зародковий ринок реагуЇ на нењ вочевидь аж занадто своЇр≥дно. Ќаст≥льки, що саме час задатис¤ питанн¤м, чи ≥снуЇ взагал≥ украњнський роман? ≤ в≥дпов≥дь лежить на поверхн≥: ¤к ¤вище л≥тератури безперечно так, але ¤к сеімент ринку Ц категорично н≥.
–≥ч у т≥м, що прот¤гом к≥лькох останн≥х рок≥в, у контекст≥ ¤ких можна починати розмову про с¤кий-такий Ур≥стФ украњнськоњ книжки, видавц≥ керувалис¤ в≥дпочатку хибною установкою Ц наситити ринок текстами ¤комога нижчого жанру. ‘ормально це, зв≥сно, мусили бути романи, але ж насправд≥ роман романов≥ не р≥вн¤. Ќадивившись на засилл¤ завезених ≥з –ос≥њ детектив≥в УнизькогоФ штибу, ≥ зазвичай також низького сорту, наш≥ видавц≥ нањвно вир≥шили, що сл≥д УнаводнюватиФ ринок такими самими низькоштибними детективами. ’ай ц¤ детективн≥сть (дефективн≥сть?) у ньому буде суто формальною, хай наполовину, на чверть, на дещицю Ц але Ун≥ кроку без нењФ.
ј в≥дтак, ¤кщо Ї Упопит видавц¤Ф (про попит читача нараз≥ не будемо), то зТ¤вл¤Їтьс¤ й пропозиц≥¤ письменника. «Т¤вл¤Їтьс¤, прим≥ром, чудова новел≥стка ™вген≥¤ ононенко, майстер тонких ≥ влучних психолог≥чних сцен, обдарована ун≥кальним ум≥нн¤м п≥дм≥чати художн≥ детал≥; або соковитий стил≥ст ¬асиль Ўкл¤р; або автор ориі≥нального експериментального роману ќлекса ¬≥льчинський; ≥ ще хтось, ≥ ще Ц й ус≥ вони (хто жартома, а хто й усерйоз) старанно впр¤гають в плуга Упоголовноњ детектив≥зац≥њ украњнськоњ прозиФ. ” результат≥ маЇмо ц≥лу низку довол≥ ¤к≥сних текст≥в, котр≥Е суттЇво в≥дб≥гають в≥д задекларованих наприпочатку вимог низькоштибност≥ (бо њй Ѕогу, не можуть дозволити соб≥ розумн≥, осв≥чен≥, талановит≥ люди писати, ¤к безграмотний јндр≥й окотюха). јле разом ≥з тим ц≥ тексти, при вс≥й њхн≥й добротност≥, все-таки нев≥дворотно позначен≥ Усоромом жанруФ Ц розвагов≥стю, а отже, претендувати на серйозне осмисленн¤ часу, на увагу УневагонногоФ читача можуть значно меншою м≥рою, н≥ж романи ≥ншого, адекватн≥шого власне художн≥й л≥тератур≥ штибу. √рубо кажучи, це тексти, котр≥ мають ус≥ п≥дстави зТ¤витис¤ на полиц¤х багатьох приватних книгозб≥рень, але не мають практично жодних п≥дстав на цих полиц¤х збер≥гатис¤ й бувати час в≥д часу перечитаними (чи не це Ї той елементарний, УповерхневийФ фактор, ¤кий в≥др≥зн¤Ї художню л≥тературу в≥д попси?)
я розум≥ю, що вищеназван≥ й вищененазван≥ автори можуть з цими м≥ркуванн¤ми категорично не погоджуватис¤ (особливо јндр≥й окотюха, до ¤кого ¤ по-людськи ставлюс¤ дуже тепло ≥ дружно, але чињ книжки не рекомендую читати н≥кому, в кого пом≥чаю бодай дещицю смаку). ¬ласне кажучи, ¤ тому й формулюю ц≥ м≥ркуванн¤ достатньо контраверс≥йно, аби спровокувати когось ≥з них на дискус≥ю: ¤к на мене, експлуатуванн¤ ними формату т. зв. Умасового жанруФ (наск≥льки в≥н насправд≥ УмасовийФ Ц це ще питанн¤) Ї н≥чим ≥ншим, ¤к лиш марнуванн¤м таланту, незалежно
в≥д того, наск≥льки Уусп≥шнимиФ не сприймалис¤ б т≥ чи ≥нш≥ њхн≥ под≥бн≥ тексти.«агалом, м≥фи, що побутують пер≥одично в нашому л≥тературно-видавничому середовищ≥, ≥накше ¤к см≥шними й нањвними назвати т¤жко. Ќаприпочатку девТ¤ностих, прим≥ром, це середовище за основу л≥тератури сприймалоЕ в≥дверто експериментальн≥ тексти молодих автор≥в. “епер ц≥Їю основою сприймають чомусь детективи, Ц не зважаючи нав≥ть на те, що п≥сл¤ вс≥х Уреволюц≥йнихФ пертурбац≥й на ринку, супроводжуваних не менше Уреволюц≥йнимиФ пертурбац≥¤ми читацьких пр≥оритет≥в, останн≥м часом усе ст≥йк≥ше пом≥чаЇмо Уунормальнюванн¤Ф читацького попиту (ось ми й д≥йшли нарешт≥ до нього).
ожен, здатний пом≥чати, давно пом≥тив, що з Уѕетр≥вкиФ позникали безконечн≥ Удетективн≥ р¤диФ, що нав≥ть у наших ≥нерц≥йних ≥ неповоротких книгарн¤х л≥тература такого штибу давно УунормованаФ в зовс≥м не Уг≥пертрофованихФ в≥дд≥лах. ўо сферу читацького попиту законом≥рно, ¤к це традиц≥йно буваЇ в б≥льш-менш сталих сусп≥льствах, усе б≥льше заполонюЇ Усередн≥йФ роман Ц ¤кий не безпробудно УгрузитьФ ≥ водночас не безпросв≥тно УбавитьФ, ¤кий пропонуЇ вар≥анти в≥дпов≥дей на питанн¤ насущн≥, не цураючись одночасно доторканн¤ до питань в≥чних. ” контекст≥ саме такого попиту, здавалос¤ б, мусить нарешт≥ настати УрайФ дл¤ наших видавц≥в Ц адже рос≥йська л≥тература, поглинута системною кризою (саме л≥тература, а не видавнича сфера!), останн≥м часом ф≥зично неспроможна запропонувати под≥бн≥ тексти. јле рос≥¤н у цьому контекст≥ УвиручаЇФ перекладацька ≥ндустр≥¤. ¬они буквально,
за њхн≥м же анекдотом, перекладають Уусе, що рухаЇтьс¤Ф, ≥ наш читач, зв≥сно ж, тепер активно на це Уприс≥даЇФ. ≤ невт¤мки йому, украњнському читачев≥, що саме наша л≥тература маЇ величезн≥ потенц≥йн≥ можливост≥ творенн¤ таких текст≥в Ц невт¤мки, бо наш видавець њх або не пом≥чаЇ впритул, або зазичай нев≥рно позиц≥онуЇ.—проби виходу на Усередн≥йФ роман, хоч нараз≥ й довол≥ несм≥лив≥, зробили нараз≥ два видавництва Ц У‘актФ ≥ Уѕ≥рам≥даФ. «адавши тон сер≥њ У
Exceptis excipiendisФ гострим романом јнатол≥¤ ƒн≥стрового Ућ≥сто упов≥льненоњ д≥њФ, У‘актФ пер≥одично то Уопускав планкуФ до детектив на кшталт У ультурного шаруФ ёр≥¤ ћакарова, то знову Уп≥дн≥мавФ њњ до м≥стичного У—л≥пого дощуФ ¬асил¤ —лапчука й молод≥жного роману ћарини —окол¤н, то тепер наново збираЇтьс¤ УопускатиФ њњ на також молод≥жн≥, але значно Удешевш≥Ф писанн¤ —в≥тлани ѕиркало. Уѕ≥рам≥д≥Ф натом≥сть бракуЇ системного п≥дходу Ц видавши гостропроблемну У≤нфекц≥юФ —тепана ѕроцюка, достатньо контраверс≥йний ≥ злободенний тв≥р, льв≥вТ¤ни не подбали про адекватне позиц≥онуванн¤ ц≥Їњ книги на ринку, ≥ роман у результат≥ в≥дбувс¤ сам по соб≥ лиш ¤к факт Увнутр≥шньол≥тературнийФ, не спровокувавши рефлекс≥њ ширш≥, на ¤к≥ мав п≥дстави претендувати. «рештою, поза √аличиною в≥дверто недостатн¤ промоц≥¤ нав≥ть ключового автора Уѕ≥рам≥диФ ёр≥¤ ¬инничука, тексти ¤кого зазвичай довол≥ хвацько балансують м≥ж УнизькимФ ≥ Усередн≥мФ реі≥страми, але до Удефективност≥Ф не опускають¤ н≥коли. ≤нш≥ ж спроби виходу на це поле, так≥ ¤к УЅасаврюкФ ƒмитра Ѕ≥лого в У—молоскип≥Ф, взагал≥ вигл¤дають Уеп≥зодично-необовТ¤зковимиФ Ц в сенс≥ не текстовому, а саме видавничому.«алишаЇтьс¤ х≥ба подивуватис¤ ≥нтуњц≥њ ёр≥¤ јндруховича, ¤кого останн≥м часом стало мало не Ухорошим тономФ ла¤ти за Уƒванадц¤ть обруч≥вФ Ц знову ж таки, насамперед через позиц≥юванн¤. «даЇтьс¤, це через те, що ми вбили соб≥ в голову, н≥бито в≥д јндруховича сл≥д чекати виключно постмодерного роману, такоњ соб≥ Уукрањнськоњ рецепц≥њ ѕЇлЇв≥наФ. ј в≥н уз¤в та й довол≥ безцеремонно розв≥¤в цей м≥ф, запропонувавши натом≥сть класичний Усередн≥й текстФ. «в≥сно, з поЇднанн¤м р≥зних стильових елемент≥в Ц але саме це ≥ Ї характеристичною ознакою Усереднього романуФ.
≤з цього випливаЇ ще ¤к м≥н≥мум два н≥бито УнероманнихФ питанн¤. ѕо перше, чому наш≥ видавництва ви¤вл¤ють незрозум≥лу схильн≥сть до рекламуванн¤ Уторгових марокФ зам≥сть промоц≥њ своњх автор≥в-роман≥ст≥в ≥ перетворенн¤ на Уторгов≥ маркиФ њхн≥х ≥мен? –оль вин¤тку з цього дивного правила пробувала грати У альвар≥¤Ф Ц згадаймо ¬асил¤ ожел¤нка, ћар≥ю ћат≥ос чи Улипову з≥рочкуФ Ћюбка ƒереша, Ц але завжди зупин¤лас¤ на п≥вдороз≥. ≤ друге: з ¤коњ радост≥-гадост≥ наш≥ видавц≥ так уперто недооц≥нюють читача? „ому њм так хочетьс¤ прилучити до своЇњ продукц≥њ люмпен≥в, котр≥ не читають не тому, що читають рос≥йське, а тому,
що не читають Ц ≥ все тут? «адумавшись над цими питанн¤ми, ми так само неодм≥нно УвийдемоФ на проблему все того ж Усереднього романуФ Ц ¤кщо захочемо задуматис¤.≤ван јндрус¤к