ДОСВІД ДІДУСЯ СТЕПАНА

 

Коли поважний “дорослий” поет зненацька усвідомлює себе батьком або й дідом і береться за творення чого-небудь соковито-дитячого, нерідко це виглядає напрочуд цікаво. Скажімо, “Почапали каченята та по чаполоті” Вінграновського цінується аж ніяк не менше, ніж “У синьому небі я висіяв ліс”; а чудове Павличкове “Хтось постукав уночі”, по-моєму, взагалі непорівнянне з його ж таки моторошно неадекватними “Покаянними псалмами”.

 

Іван Андрусяк

 

Відтак, беручи до рук дуже тепло й лагідно видану тернополянами (“Навчальна книга – Богдан”) збірку дитячих віршів Степана Пушика “Зелена Борода”, я теж передчував щось подібне – і не прогадав. Розкрилено-розхристаний і завжди трохи авантюристичний Пушик, здається, сам у собі тут відкриває несподівано “добрезного дідуся Степана”, котрий, добряче свого часу навоювавшись аж ген у понадхмар’ї з різноманітним громами й блискавицями та накричавши звідтам луною щось дуже схоже на “не пийте, діти, Вкраїна просить”, знайшов нарешті себе в милому дзюрчанні дитячих голосів і лагідному тупотінні дитячих ніжок по широкій зморшкуватій долоні…

Випав сніг по вуха зранку,

Зайчик плигати не зміг

І у пошуках сніданку

Плив снігами, а не біг.

Знав, що тут росла капуста,

Поряд – морква запашна,

А тепер лиш біла пустка

І прекрасна, і страшна.

Щось до нього крук балакав,

Міг підкрастись хитрий лис –

У снігах той зайчик плакав

І лозовий прутик гриз.

Що не кажіть, а такі тексти направду зворушують, – попри те, що його тональність (не кажучи вже про рядок “і прекрасна, і страшна”) відверто “зчитана” з Олександра Олеся. Подібних “зчитувань”, до речі, у збірці чимало, але сприймаються вони не як плагіатичні запозичення, а радше як “досвід дідуся Степана”, котрий, як відомо, набувається звідусіль, але при цьому трансформовується у щось цілковито своє, домашнє, рідне.

У “Зеленій Бороді” є дуже добрі тексти – “Казочка”, “Маленьке пташеня”, “Горличка”, “Господар Чорної Гори”; є тексти, цікаві насамперед своєю, так би мовити, “кумедністю” – “Ковбаса”, “Коти” (дитячий переспів цілком дорослого анекдота про “кота-методиста”), “Дорога”, “Обід”; є, звичайно, й цілком “прохідні”, себто “правильні” віршики, котрі діткам так само бувають і цікаві, й корисні. Все це перевірено співставленням моєї реакції на кожен текст із реакцією моїх дочок, яким загалом книжка так само дуже сподобалася.

Проте іноді трапляється й те, чого, на моє розуміння, в дитячих книжках бути не повинно: неадекватні рими (“кошенят-мишенят”, “простого-одного”, “робили-вили-пили”), збиті наголоси (невидИмим, подУшка), невимовні конструкції (“на захіД ЙДеШ, ЩоБ СВітити”), ба навіть граматичні помилки (“запахом повіяло по селі” замість “по селу”). Всього цього, на щастя, в книжці не рясно, – проте все одно редактору й автору слід бути уважнішими!

Хочеться відзначити дуже миле оформлення Ростислава Крамара – веселе, з добрим гумором і добре продуманим співвідношенням малюнка, тексту й “повітря” на сторінках книжки.

А від “Навчальної книги – Богдана” чекаємо нових якісних дитячих видань українських авторів. Роботи тут непочатий краї: перманентні переклади вже починають приїдатися, а від засилля на ринку безграмотної харківської “ходосятини” верне надто давно, аби й далі це терпіти. Вперед, тернополяни!