†У“ќ“≈ћФ Ѕ≈« “јЅ”, јЅќ ‘–ќ…ƒ ѕќƒј¬—я Ѕ ” ƒ¬≤–Ќ» »

” ћогил¤нц≥ презентували скандальний роман —тепана ѕроцюка

 

—кандал Ц руш≥й реклами, але не л≥тератури; у нењ своњ закони ≥ власне св≥тоусв≥домленн¤. “им не менше, де¤к≥ письменники б≥льшою або меншою м≥рою усп≥шно намагаютьс¤ використати скандал ¤к спос≥б чи нав≥ть метод привертанн¤ мед≥йноњ, а в≥дтак ≥ читацькоњ уваги до свого тексту. ѕричому б≥льш≥сть цих скандал≥в, ¤к це не парадоксально, Узациклен≥Ф на сексуальн≥й тематиц≥. ѕ≥онеркою на цьому поприщ≥ в нашому письменств≥ була, ¤к в≥домо, ќксана «абужко з њњ Уѕольовими досл≥дженн¤ми украњнського сексуФ, а в≥дтак естафету перехопила ≤рена  арпа з њњ ц≥лковитою в≥дсутн≥стю тексту ¤к художнього ¤вища, зате оголеними св≥тлинами авторки в чолов≥чих журналах...

ѕредставники ж Умужньоњ половиниФ в≥тчизн¤ного письменства дос≥ скандалили здеб≥льше не так сексуально, ¤к ≥нтелектуально Ц скаж≥мо, ¬асиль Ўкл¤р оголосив про нам≥р в≥дредагувати на сучасний штиб Уѕов≥юФ ѕанаса ћирного, ≥ це спричинилос¤ до зливи обурливих в≥дгук≥в на кшталт Уруки геть в≥д класикаФ.  оли ж в≥н нарешт≥ њњ все-таки в≥дредагував, усе ви¤вилос¤ не так страшно, ¤к запов≥далось, а навпаки: профес≥йно Ув≥дт¤вши зайвеФ Ц текстов≥ занудства, Ўкл¤р надав творов≥ текстов≥ св≥жого диханн¤, не порушивши закладеноњ класиком структури, ≥ ћирного, здаЇтьс¤, п≥сл¤ цього справд≥ стали читати б≥льше.

Ќатом≥сть основоположником першого в сучасному письменств≥ Учолов≥чого секс-скандалуФ став, ¤к це не парадоксально, в≥домий ≥вано-франк≥вський письменник —тепан ѕроцюк. ѕарадоксально Ц бо наприпочатку девТ¤ностих вдало дебютував ¤к поет-аваніардист, але до к≥нц¤ минулого дес¤тир≥чч¤ писав уже поез≥њ з в≥двертим, аж до декларативност≥, христи¤нським ≥ нац≥ональним пафосом. Ќа початку ж дес¤тил≥тт¤ нин≥шнього в≥н зТ¤вивс¤ на суд читача вже в ≥постас≥ роман≥ста, ≥ його У≤нфекц≥¤Ф ви¤вилас¤ чи не першим пом≥тним твором про житт¤ сучасного м≥стечка з його соц≥альними г≥пернегараздами ≥ перманентним депресивним синдромом. «а хрон≥чного браку таких твор≥в У≤нфекц≥юФ сприйн¤ли на ура Ц академ≥к ≤ван ƒзюба нав≥ть висував њњ на Ўевченк≥вську прем≥ю, на жаль, безрезультатно. ¬≥дтак зТ¤вивс¤ естетський роман ѕроцюка У∆ертвопринесенн¤Ф про пошуки й розчаруванн¤ постмодерного мистецького середовища, а тепер нарешт≥ У“отемФ Ц напрочуд жорсткий, м≥сц¤ми до в≥двертих УжитейськихФ вульгарностей, роман, ¤кий розкриваЇ перед читачем жах≥тт¤ сексуальних невроз≥в. Ќа минулому тижн≥ його презентували в  иЇво-ћогил¤нськ≥й академ≥њ за участю автора ≥ видавц¤ Ц молодого, але вельми перспективного ≥вано-франк≥вського видавництва У“≥пов≥тФ, ¤кому не забракло см≥ливост≥ братис¤ за такий текст.

√оловн≥ш≥ героњ У“отемуФ Ц конче чолов≥ки, ≥ конче ¤кщо не надламан≥ псих≥чно чи нервово, то вже точно Унадщерблен≥Ф. ƒекотр≥, ¤к автор≥в УулюбленецьФ (в≥дверта Улюбов-ненавистьФ до цього персонажа простежуЇтьс¤, ¤к кажуть, неозброЇним оком) л≥кар-офтальмолог, просто ман≥¤кальн≥. ∆≥нки тим часом Ц персонаж≥ маловиразн≥, але здеб≥льше мазох≥стичн≥. « фройд≥вським комплексом Удит¤чих настирливих травмФ (р¤док ≥з ѕроцюкового ж в≥рша) тут м≥сц¤ми в≥двертий УпереборФ Ц людей ≥з УнормальноюФ (а що таке норма ≥ хто њњ встановлюЇ Ц лог≥чно запитаЇ допитливий читач, ≥ матиме рац≥ю) псих≥чною орган≥зац≥Їю на стор≥нках У“отемуФ практично не спостер≥гаЇмо. ¬≥дтак житейськ≥ жахи в героњв нагромаджуютьс¤ з ¤коюсь безпросв≥тною посл≥довн≥стю: б≥дн≥сть, жорстокий характер батька, с≥мейн≥ чвари, майже обовТ¤зково хтось ≥з родини дисидент Ц з ус≥ма соц≥альними насл≥дками цього в сов≥цькому сусп≥льств≥. ƒал≥ Ц нещаслив≥ коханн¤, сексуальн≥ неврози, аборти, алкогол≥зм, обраний не до душ≥ фах, заздр≥сно-вороже середовище. ƒо того ж, схильн≥сть героњв до раптових пристрастей, нер≥дко фатальних. ≤ Ц думанн¤, думанн¤, думанн¤Е

“иповий нараз≥ ѕроцюк≥в персонаж Ц передчасно стар≥ючий (незалежно, двадц¤ть йому чи сорок Ц це стан душ≥) ≥нтел≥іент родом ≥з села, над≥рваний, але не в≥д≥рваний в≥д патр≥архального с≥льського Укорен¤Ф (принаймн≥, в≥н прекрасно усв≥домлюЇ, що в сел≥ йому робити вже н≥чого, в≥н н≥коли туди не зможе повернутис¤, але величезна частка його душ≥, та й, зрештою, стар≥ батьки все одно залишилис¤ там, ≥ все це нер≥дко спричин¤Ї дискомфорт). ¬≥н сп≥знав у ранн≥й молодост≥ м≥ських УвольностейФ, але в≥дтак призвичањвс¤ до м≥ста, ¤к до Унеминучого лихаФ, ≥ вс≥ма силами намагаЇтьс¤ в ньому зреал≥зуватис¤ ¤к особист≥сть. ƒо цього сл≥д додати, що цей персонаж Ц людина небезталанна, думаюча (м≥сц¤ми нав≥ть мисл¤ча), дл¤ ¤коњ багато важать морально-етичн≥ ц≥нност≥, але ¤ка њх за першоњ ж нагоди поневажаЇ, в≥дтак жорстко картаючи себе за це. јле водночас це людина здеб≥льшого УнезручнаФ в сп≥лкуванн≥, нервова, амб≥тна, ≥з загостреним почутт¤м справедливост≥. ј справжн≥м, а не просто поверховим, сюжетом роману Ї болючий процес Увростанн¤Ф ц≥Їњ людини в житт¤, њњ Упритиранн¤Ф з житт¤м, намаганн¤ п≥длаштувати себе до нього, але найчаст≥ше Ц його до себе.

„итати це, ¤сна р≥ч, не просто важко, а дуже важко.  опанн¤ в псих≥ц≥, а тим паче в псих≥ц≥ сексуального, ¤кщо ≥нод≥ й вимагаЇ скальпел¤, то вже точно це мусить бути ≥нструмент дуже тонкий ≥ в руках справд≥ майстерного психох≥рурга. ћ≥сц¤ми це ѕроцюку вдаЇтьс¤, але м≥сц¤ми непросто позбутис¤ враженн¤, що автор намагаЇтьс¤ Уперефройдити ‘ройдаФ, ≥ то так, що самому ‘ройдов≥ п≥сл¤ цього залишаЇтьс¤ х≥ба податис¤ в дв≥рники. “им не менше, з У“отемомФ в≥тчизн¤не письменство плавно починаЇ повертати соб≥ досв≥д звертанн¤ до таких УслизькихФ тем, закладений ≥ще, ¤к в≥домо, јгатангелом  римським, ¬олодимиром ¬инниченком ≥ ¬≥ктором ƒомонтовичем. як м≥н≥мум пере скандалити њх ѕроцюку вдалось Ц але от читача його роман потребуЇ все-таки специф≥чного.

≤ван јндрус¤к

†УЌародне словоФ, є 46, 2005