÷¬≤“ яЅЋ”Ќ≤

 

(“арас ѕрохасько. « цього можна зробити к≥лька опов≥дань. Ц ≤вано-‘ранк≥вськ: Ћ≥ле¤-Ќ¬, 2005 / сер≥¤ Ујіресивна б≥бл≥оф≥л≥¤Ф)

 

≤з цього справд≥ можна було зробити к≥лька (дес¤тк≥в, сотень) опов≥дань. јбо роман. јбо два-три романи. јбо й епопею. ќдначе “арас ѕрохасько обмеживс¤ традиц≥йним дл¤ себе нагн≥танн¤м досв≥ду, витриманим у своњй улюблен≥й сугестивн≥й манер≥ письма. ¬≥дтак новому його тексту ≥з симптоматичною назвою У« цього можна зробити к≥лька опов≥даньФ практично неможливо д≥брати жанрового визначенн¤.

¬ласне кажучи, йдетьс¤ про два тексти, перший ≥з ¤кий ≥ дав назву нов≥й книжц≥ ѕрохаська У« цього можна зробити к≥лька опов≥даньФ, що побачила св≥т у смаковит≥й сер≥њ Ујіресивна б≥бл≥оф≥л≥¤Ф ≥вано-франк≥вського видавництва УЋ≥ле¤-Ќ¬Ф. ƒругий же Ц Уяк ¤ перестав бути письменникомФ Ц бачитьс¤ стил≥стичним ≥ нав≥ть тематичним Удв≥йникомФ першого, свого роду Ув≥дображенн¤м у вод≥Ф. ѕро воду, одначе, не дл¤ красного сл≥вц¤ згадано, а лише до того, що обидва тексти ¤вл¤ють собою н≥що ≥нше ¤к еклектичний пот≥к Ц чи, точн≥ше, плин Ц св≥домости. ѕлин точн≥ше тому, що пот≥к передбачаЇ бодай с¤кий-такий нат¤к на Убурхлив≥стьФ, тод≥ ¤к тут маЇмо справу з напрочуд розм≥реною, Укультурно настоЇноюФ теч≥Їю кр≥зьстол≥тн≥х вражень, спогад≥в, спостежень Ц одним словом, досв≥ду; так вода при своњх глибинних Упочатках родуФ, ще п≥н¤чись ≥ буруючи, вириваЇ де з коренем, а де без нього фраіменти д≥йсности Ц артефакти, Ц притому вириваЇ напрочуд густо ≥ старанно, а в≥дтак неодм≥нно зносить њх у долину, де пот≥к зм≥нюЇтьс¤ на плин, ≥ вс≥ ц≥ артефакти так само густо ≥ старанно Ц кожен по своЇму акуратно виваженому руслу Ц плавно пропливають перед очима читача Ц хоч ≥ коротко, але так, аби в≥н встиг оц≥нити њхн≥ найпринадн≥ш≥, найхарактерн≥ш≥ гран≥.

ѕричому милуватис¤ цим плином можна незм≥рно довше, н≥ж триваЇ ѕрохаськова опов≥дь, котру в≥н у першому випадку обриваЇ просто на п≥вслов≥, а в другому Ц в≥ддзеркаленому Ц створюючи лише формальну видим≥сть Узавершенн¤Ф. ¬≥дтак законом≥рно постаЇ питанн¤ про роль автора у всьому цьому плинов≥. —ебто, нав≥що автор виводить його перед читацьк≥ оч≥ без, ¤к очевидно з тексту, жодного художнього Унадзавданн¤Ф? Ќав≥що ж тод≥ взагал≥ в≥н веде цю мову ≥ про що саме? јдже погл¤ньмо: ¤к перший, так ≥ другий тексти Ц У« цього можна зробити к≥лька опов≥даньФ ≥ Уяк ¤ перестав бути письменникомФ Ц Ї не просто схожим, а буквально одним ≥ тим же враженнЇвим плином, там нер≥дко досл≥вно йдетьс¤ про одн≥ й т≥ ж Упливуч≥Ф артефакти; р≥зниц¤ лише в тому, що текст перший представл¤Ї њх суц≥льною т¤гл≥стю (це п≥дкреслено нав≥ть на р≥вн≥ текстовоњ граф≥ки Ц абзацами розбит≥ р≥вном≥рн≥ фраіменти, принципово не узалежнен≥ в≥д будь-чого ≥ншого Ц реченн¤, думки, звТ¤зност≥ мовленн¤ абощо, Ц кр≥м фраіменту ≥нтелектуального простору, ¤кий ф≥зично здатне одномоментно Уохопити окоФ); тод≥ ¤к другий розбитий на чотирнадц¤ть видимо незалежних один в≥д одного самодостатн≥х звТ¤зних фраімент≥в, що представл¤ють пильн≥ше ¤кийсь ≥з опли¤влених у плин≥ артефакт≥в (це вигл¤даЇ ¤к Ук≥лька опов≥даньФ, зроблених ≥з матер≥алу першого тексту).

ќтож, повторимось, що автор прагне показати таким чином? ¬≥дпов≥дь даЇ сам ѕрохасько у другому текст≥ своЇњ книжки: У“реба було прожити так багато ц≥лком незначних рок≥в, щоб нарешт≥ зрозум≥ти, що тим Їдиним теоретичним питанн¤м, ¤ке по-справжньому викликаЇ зац≥кавленн¤, про ¤ке хочетьс¤ розм≥рковувати й говорити, ¤ке час в≥д часу не даЇ спокою, Ї питанн¤ памТ¤т≥. ќчевидно, що власноњФ. ≤ через стор≥нку: Уѕроблема моЇњ памТ¤т≥ пол¤гаЇ в патолог≥чно здеформованому принцип≥ в≥дбиранн¤ ≥нформац≥њФ. Ќе зважаймо на УмансиФ на кшталт Унезначних рок≥вФ ≥ Упатолог≥чноњ здеформованост≥Ф Ц слабинка Унаграноњ н≥щотиФ, зв≥сно, Ї лише Улегкохудожн≥мФ прийомом. ƒл¤ нас важливе саме з≥знанн¤: ѕрохаськова книжка Ц про психолог≥ю творчост≥, про те, з ¤ким матер≥алом письменник a priori маЇ справу ≥ ¤к йому укласти цей матер≥ал у потр≥бну художню форму. ¬ласне, вона про те ж саме, що й У÷в≥т ¤блун≥Ф ћихайла  оцюбинського: У¬се це колись придастьс¤ мен≥ ¤к матер≥алФ.

” висл≥д≥ не можна не завважити, що коли вже сам матер≥ал наст≥льки насичений ≥ Ї таким невичерпним джерелом читацького кайфу, Ц то що вже казати про тексти, ¤к≥ базуватимутьс¤ на ньому. «алишаЇтьс¤ цих текст≥в лише дочекатис¤!

≤ван јндрус¤к