ПРАВИТЕЛЬ РЕПТИЛІЙ
драматичний етюд
Пролог
Я хотів посадити слона і послухати, як буде слон говорити про вічність на наших болотах. Я хотів цілувати бетон у нагрудній кишені, але там залишилося кілька дрібних юанів. Постоли промокали, і я складав у них гальку. Ліси відійшли у неспокій і залишилися кола. Короткими перебіжками рухалися вони до центру моєї криниці. На глибині 400 метрів цвіли черешні.
Дійові особи:
Всесвітній Потоп. Хлопчик. Жебрак у Фраку. Бог з Машини. Юс Великий, юс малий і здохлий кіт. Йонеску. Хрест.
На сцені - Всесвітній Потоп. У воді плаває безліч дрібних предметів, серед яких таблички зі старослов'янськими літерами і книжки. Посередині - камера від Т-150, накрита листом фанери. На ній - Хлопчик.
Хлопчик: Плаває парабелум. Щойно втекли ацтеки і взяли з собою діда. Він пручався, як теля, якого відлучають від мами. (Витягає з води Юса Великого). Ці також не дожили. Померли від спраги. Як гарно плаває ця історія. (Користується Юсом як веслом).
Скільки культур та епох в цьому мотлосі. Скільки моїх голосів посплітали ці дебрі. Але тепер я великий і можу читати Ловренса. (Виймає з води книжку, жадібно припадає до малюнка на обкладинці).
Бог з Машини (появляється згори на рухомому пульті): Тобі не до шмиги ця книжка. Ти ще не вмієш онанувати і ніколи не бачив голої дівчинки.
Хлопчик: Неправда, бачив! І книжку не віддам - то моя здобичі
Бог з Машини: Книжка - то здобич ворона, а ти - тільки мишеня.
Хлопчик (замахується Юсом Великим): Я не мишеня, я бог з машини!
(Бог з Машини вихоплює Юса Великого і зникає вгорі).
Хлопчик (спересердя): Лінгвіст!.. (Проте пливе далі, збирає книжки, роздивляється, пробує читати по складах, наспівує). Одна мені турбота давалася взнаки засилля бегемота на терені ріки ві лі ль ям ше к с п пір гам гм гам лет на терені ріки со л л бе л л ло у ух ти. (У цей час крізь глядацьку залу театрально випливає на каное Жебрак у Фраку, бубонячи під ніс сури з Корану).
Хлопчик (продовжує): ліси і бандеролі чорнилом ого! мар сель пру с т пруст! поросли мішечок бараболі не виїли осли потрібно менше спати фра франц ка ф ка у чорних шкарбунах і голі водоспади напісяють на страх.
Жебрак (підпливаючи до Хлопчика): Махабхарата!
Хлопчик (у відповідь, ввічливо): Рамаяна!
Жебрак (виймаючи з води юса малого): Це ти?
Хлопчик: Ні, це бог з машини.
Жебрак (роззираючись): Яка тут галактика?
Хлопчик: Це руїни людського духу.
Жебрак: Тут подають милостиню?
Хлопчик: Ні, тут все беруть самі.
Жебрак: Себто крадуть?
Хлопчик: Майже. Тут вчаться красти. Коли я був маленький, мені читали казку. Про колобка. Його так само накрила хвиля, як оцю книжку. (Виймає з води за хвіст розмоклий труп кота). Пояснювали, що треба бути чемним, і тоді мені дістанеться найбільше. (Вкладає кота в простягнутий Жебраків капелюх). Але Сюзі не слухала їх, і їй завжди діставалося найбільше цілунків.
Жебрак: Природа влаштована дуже мудро. Тобі слід було цілувати Сюзі, а не колобка. (Вмощує капелюх з котом і юса малого на носі каное). Але ти цілував кота, і тепер тобі відкриється все заборонене. Ти можеш читати найкращі книжки, бо не прочитав їх раніше. (Бог з Машини нечутно появляється згори і забирає кота разом з капелюхом і юсом малим).
Хлопчик (не реагуючи на Бога з Машини):
Це політика, а насправді... Ти вчора пропливав над Швецькою Королівською Академією. Там, в глибинах, присуджували чергового Нобеля. Ти дивився в підводну льорнету і заздрив. Тому ти не маєш права на власну думку.
Жебрак: Але я маю право просити думок у тебе.
Хлопчик: Я ще сам не напасся.
(Павза
)Хлопчик
(виймає підводну льорнетку і вдивляється в глибини): Ти бачив велику труну?Жебрак: Мене не цікавлять мерці. Вони не подають милостині.
Хлопчик: Але вони дарують любов.
Жебрак: Вони користають з любові.
Хлопчик: Великі мерці завжди великодушні.
Жебрак: Великі мерці роздуті. Вони коли-небудь тріскають, і з їхнього черева бризкає вода. Найкращий мрець - земля. Вона вже не воскресне.
(Павза. Хлопчик спостерігає. Вода починає спадати).
Хлопчик: Знаєш, вони йдуть до храму.
Жебрак: Вони маленькі мерці.
Хлопчик: Вони справді йдуть молитися.
Жебрак: У храмі вони не моляться. Це така ж розвага, як і цілунки.
Хлопчик: Хіба цілунки - розвага?
Жебрак: Не знаю, може й молитва.
(Павза. Хлопчик спостерігає. Вода спадає).
Хлопчик: Вони нагадують ляльок. Мені здається, я навіть бачу ниточки, якими вони присилені до неба. Але де їхнє небо?
Жебрак: Ми.
Хлопчик: Хіба ми боги?
Жебрак: Ну, для них...
Хлопчик: Ми - дух?
Жебрак: Ні, ми духи. Інколи вони нас викликають, аби позабавлятися. Ти хочеш знати своє майбутнє? Або своє минуле? Або що буде, як тебе не буде? Я не хочу. Єдине, чого я ще хочу, - ступити коли-небудь на сушу.
Хлопчик: Чого ж не йдеш?
Жебрак: Я хочу, аби суша прийшла до мене.
Хлопчик: Вода спадає.
(Вода спадає).
Жебрак: Це ненадовго. Це місячні. Або тижневі. Або чортзна-які. А я хочу справжніх. Моя посудина занадто надійна. Вона - ковчег. Тут збереглися шкури усіх рептилій, які вимирають під водами. Хочеш поміряти? (Виймає з каное вишиту вкраїнську сорочку і шаровари). Не хочеш? І не треба. А я приміряю. Часто. Коли сам.
Хлопчик: То вдягни зараз.
Жебрак: Ні, на людях вони втрачають свої властивості.
(Павза).
Хлопчик (спостерігаючи за рептиліями): Цікаво, якого кольору в них кров?
Жебрак: Ти не зрозумієш. Треба сотень рептилій, аби наточити келішок крові.
Хлопчик: А якщо вони почнуть битися?
Жебрак: За цим діло не стане. Але їхня кров розчиняється у воді. Ми не можемо її скуштувати.
Хлопчик: Тому серед нас нема упирів?
Жебрак: Чому нема? Є. Але вони споживають не кров, а дух.
Хлопчик: Бог з Машини?
Жебрак: Ні, звичайно. Добрий старий проказник, він не чіпає книжок.
Хлопчик: А хто ж тоді?
Жебрак: Твоя фанера повна ними по вінця:
Шекспір, Кафка, Пруст...
Хлопчик: А Йонеско?
Жебрак: Ось і Йонеску, спитайся у нього!
(На сцену випливає невеликий пліт. На плоті - Йонеску, але глядачі його не бачать. Він прозорий).
Хлопчик: Доброго дня, пане Ежене!
Жебрак: Дякуємо, що завітали до нас!
Хлопчик: Пливіть он сюди (показує на центр сцени), тут найкраще місце.
(Йонеску слухняно пливе).
Жебрак: Тут усі голомозі.
Хлопчик: Тут у всіх голі мізки, і ні в кого нема черепів.
Жебрак: Під вами стада рептилій. Вони живуть і плодяться, вони щирі і войовничі, їм нема що від людей ховати.
Хлопчик: Під вами їхній храм, і до вас ведуть усі ниточки.
Жебрак: Під вами рептилії, і вони моляться вам.
Хлопчик: Ви їхній правитель! Смикайте за ниточки!
Жебрак: Смикайте за ниточки!
Хлопчик: Смикайте за ниточки!
Разом: Та смикайте ж!!!
(Появляється Бог з Машини. Раптово підлітає до плота, бажаючи, певно, вознести невидимого Йонеску в своє небо, але - пролітає наскрізь (!), і розчаровано розвівши руками, зникає вгорі. Проте пліт раптово здригається і при-піднімається. Вода спадає, і з глибини помалу виступає якийсь гострий предмет).
Хлопчик: Він вознісся.
Жебрак: Він потонув.
(Вода спадає. Пліт Йонеску поволі тоне, а з глибин на його місці виростає Хрест на куполі храму).
Хлопчик: (після павзи): Їх уже видно неозброєним оком. Це найпоширеніші рептилії, і їх тут досить багато. Вони ще не дивляться вгору і не звертають на нас жодної уваги. Вони зайняті своїми забавами. Співають, але я не можу розчути слів.
Жебрак: Знаєш, вони красиві... Я ніколи не міг подумати...
Хлопчик: Вони добрі, і я не бачу ниточок.
Жебрак: Невже ними ніхто не править? А кому ж вони тоді моляться?
Хлопчик: Вони не моляться. Це така ж розвага, як і цілунки.
Жебрак: Хіба цілунки - розвага?
Хлопчик: Не знаю, може й молитва.
(Хрест великий і розцяцькований. Ось він уже над водою, і вода припиняє спадати. З глибини чутно глухе, як з бочки, калатання дзвона).
Хлопчик (не помічаючи, що вода зупинилася): Твоя мрія скоро здійсниться. Вода спаде -і ми ступимо на землю.
Жебрак: Ні, це місячні. Або тижневі. Або... Інколи у воді бувають такі видіння. Вони згодом щезають. Все буде як завжди, і не треба буде звикати жити з рептиліями. До речі, вони подають милостиню?
Хлопчик: Ти чого налякався?
Жебрак: Я не хочу вмирати...
Хлопчик: То живи.
(Бог з Машини появляється згори, швидко підлітає до Хреста з наміром забрати його з собою, але не втримує рівновагу і залишається на Хресті. Машина зникає вгорі).
Жебрак (після короткої павзи): Ну от, святе місце порожнім не буває!
(Хлопчик, ніби нічого не трапилось, починає гортати книжку і наспівувати ту ж пісеньку, яку співав спочатку. Бог без Машини панічно роззирається, його розпирає спочатку подив, потім страх і врешті, - коли усвідомив, куди він втрапив, - дике, беззвучне, страшне ридання. Жебракові стає ніяково, він пробує заговорити до Бога, навіть відкриває рота, але йому заважає Хлопчикова пісня, і він не може дібрати потрібних слів. Він так і застигає з відкритим ротом. Ця міміко-пластична сцена триває якомога довше, аж доки Хлопчик, перервавши пісню на півслові, бадьорим голосом вигукує).
Хлопчик: Дозвольте вас познайомити!
(Бог раптово уриває ридання і, витираючи сльози кулаком, витріщається на Хлопчика. Його обличчя - як в ображеної дитини. Жебрак продовжує стояти з відкритим ротом. Недовга, але вагома павза).
Хлопчик: Це- Бог, а це - Жебрак.
(Бог і Жебрак полегшено зітхають і ввічливо обмінюються поклонами. Жебрак говорить, а Бог у цей час розсіяно мацає очима стелю, шукаючи свій пульт).
Жебрак (улесливо): Я дуже радий. Мені ніколи не доводилося бачити бога, але я часто просив у нього подаяння. Хоч ніколи і не отримував.
Бог: Немає...
Жебрак: Що немає? Бога?
Бог: Машини...
(Павза).
Хлопчик: 3 Машиною ти був богом. А зараз ти хто?
Бог: Жебрак...
Жебрак: У кожному жебракові живе бог. На паперті цього храму сидять королі духу. Їхні пальці вологі від поту, їхні ноги штукатурені брудом. Але серця у них великі і чисті...
Бог (обірвавши): Ти мене агітуєш?
Хлопчик: Ні, він мріє. Він ніколи не був справжнім жебраком. Він шукав красу в помийниці, а тому став банальним.
Бог: А я?
Хлопчик: Ти був усім, себто нічим. Зараз ти вернешся до рептилій і житимеш з ними довго і щасливо.
Жебрак: А ти?
Хлопчик: А я буду вашим правителем.
(Згори появляється Машина, підхоплює Хлопчика і зникає. Бог у розпачі маліє, але скоро оговтується. Жебрак спокійно бере льорнету і дивиться вниз. Вода починає прибувати).
Жебрак (після павзи): Поглянь, вони моляться тобі.
Бог: Уже не мені. Юний князь знову втопив Перуна.
Жебрак: Але вони моляться.
Бог: Вони ніколи не знають, коли молитися.
(Павза).
Жебрак (знімає фрак і простягає його Богові):
Тепер ти - справжній жебрак. А мені личитиме твоя одіж.
Бог: То одіж блазня.
Жебрак: Тому й личитиме.
(Перевдягаються).
Бог (тепер уже Жебрак): А знаєш, може, воно й краще, коли богом є хлопчик. Може, полегшає...
Жебрак (тепер уже Блазень): Легше не буде. Буде страшно. А це головне.
Жебрак (котрий був Богом): Ні, він не вернеться. Йому там добре.
Блазень (котрий був Жебраком): Зрештою, тепер він бог, і ми мусимо вірити...
Жебрак: Тоді вертаймось у віру.
Блазень: Мені страшно.
Жебрак: Тут все ще досить мілко. Ми допливемо безпечно. Ступим на землю, а там... Там треба жебраків і блазнів. Там усі занадто веселі.
Блазень: Там подають милостиню?
Жебрак: Там цілують в уста.
(Жебрак простягає Блазневі руки, і той, повагавшись хвилю, згоджується. Пірнають. По воді довго котяться хвилі. Потому згори із грюкотом падають і поринають Юс Великий, юс малий і здохлий кіт).
Западає тривожна тиша.
Ані бога, ані рептилій... Завіса.
Завваги уявному режисерові:
1) Хлопчик - актор літ двадцяти. Але хлопчик...
2) Після сцени “випадання” Бога з Машини і аж до сцени “вознесіння” Хлопчика гра уявних акторів повинна бути нарочито, позірно штучною. В позах римських патриціїв вони -як у п'єсах Грінченка - мають проголошувати “високі” ідеї так, гейби до них ці ідеї нікому не спадали на думку.