ПРАВИТЕЛЬ РЕПТИЛІЙ

драматичний етюд

Пролог

Я хотів посадити слона і послухати, як буде слон говорити про вічність на наших болотах. Я хотів цілувати бетон у нагрудній кишені, але там залишилося кілька дрібних юанів. Постоли промокали, і я складав у них гальку. Ліси відійшли у неспокій і залишилися кола. Короткими перебіжками рухалися вони до центру моєї криниці. На глибині 400 метрів цвіли черешні.

Дійові особи:

Всесвітній Потоп. Хлопчик. Жебрак у Фраку. Бог з Машини. Юс Великий, юс малий і здохлий кіт. Йонеску. Хрест.

На сцені - Всесвітній Потоп. У воді плаває безліч дрібних предметів, серед яких таблички зі старослов'янськими літерами і книжки. Посередині - камера від Т-150, накрита листом фанери. На ній - Хлопчик.

Хлопчик: Плаває парабелум. Щойно втекли ацтеки і взяли з собою діда. Він пручався, як теля, якого відлучають від мами. (Витягає з води Юса Великого). Ці також не дожили. Померли від спраги. Як гарно плаває ця історія. (Користується Юсом як веслом).

Скільки культур та епох в цьому мотлосі. Скільки моїх голосів посплітали ці дебрі. Але тепер я великий і можу читати Ловренса. (Виймає з води книжку, жадібно припадає до малюнка на обкладинці).

Бог з Машини (появляється згори на рухомому пульті): Тобі не до шмиги ця книжка. Ти ще не вмієш онанувати і ніколи не бачив голої дівчинки.

Хлопчик: Неправда, бачив! І книжку не віддам - то моя здобичі

Бог з Машини: Книжка - то здобич ворона, а ти - тільки мишеня.

Хлопчик (замахується Юсом Великим): Я не мишеня, я бог з машини!

(Бог з Машини вихоплює Юса Великого і зникає вгорі).

Хлопчик (спересердя): Лінгвіст!.. (Проте пливе далі, збирає книжки, роздивляється, пробує читати по складах, наспівує). Одна мені турбота давалася взнаки засилля бегемота на терені ріки ві лі ль ям ше к с п пір гам гм гам лет на терені ріки со л л бе л л ло у ух ти. (У цей час крізь глядацьку залу театрально випливає на каное Жебрак у Фраку, бубонячи під ніс сури з Корану).

Хлопчик (продовжує): ліси і бандеролі чорнилом ого! мар сель пру с т пруст! поросли мішечок бараболі не виїли осли потрібно менше спати фра франц ка ф ка у чорних шкарбунах і голі водоспади напісяють на страх.

Жебрак (підпливаючи до Хлопчика): Махабхарата!

Хлопчик (у відповідь, ввічливо): Рамаяна!

Жебрак (виймаючи з води юса малого): Це ти?

Хлопчик: Ні, це бог з машини.

Жебрак (роззираючись): Яка тут галактика?

Хлопчик: Це руїни людського духу.

Жебрак: Тут подають милостиню?

Хлопчик: Ні, тут все беруть самі.

Жебрак: Себто крадуть?

Хлопчик: Майже. Тут вчаться красти. Коли я був маленький, мені читали казку. Про колобка. Його так само накрила хвиля, як оцю книжку. (Виймає з води за хвіст розмоклий труп кота). Пояснювали, що треба бути чемним, і тоді мені дістанеться найбільше. (Вкладає кота в простягнутий Жебраків капелюх). Але Сюзі не слухала їх, і їй завжди діставалося найбільше цілунків.

Жебрак: Природа влаштована дуже мудро. Тобі слід було цілувати Сюзі, а не колобка. (Вмощує капелюх з котом і юса малого на носі каное). Але ти цілував кота, і тепер тобі відкриється все заборонене. Ти можеш читати найкращі книжки, бо не прочитав їх раніше. (Бог з Машини нечутно появляється згори і забирає кота разом з капелюхом і юсом малим).

Хлопчик (не реагуючи на Бога з Машини):

Це політика, а насправді... Ти вчора пропливав над Швецькою Королівською Академією. Там, в глибинах, присуджували чергового Нобеля. Ти дивився в підводну льорнету і заздрив. Тому ти не маєш права на власну думку.

Жебрак: Але я маю право просити думок у тебе.

Хлопчик: Я ще сам не напасся.

Хлопчик (виймає підводну льорнетку і вдивляється в глибини): Ти бачив велику труну?

Жебрак: Мене не цікавлять мерці. Вони не подають милостині.

Хлопчик: Але вони дарують любов.

Жебрак: Вони користають з любові.

Хлопчик: Великі мерці завжди великодушні.

Жебрак: Великі мерці роздуті. Вони коли-небудь тріскають, і з їхнього черева бризкає вода. Найкращий мрець - земля. Вона вже не воскресне.

(Павза. Хлопчик спостерігає. Вода починає спадати).

Хлопчик: Знаєш, вони йдуть до храму.

Жебрак: Вони маленькі мерці.

Хлопчик: Вони справді йдуть молитися.

Жебрак: У храмі вони не моляться. Це така ж розвага, як і цілунки.

Хлопчик: Хіба цілунки - розвага?

Жебрак: Не знаю, може й молитва.

(Павза. Хлопчик спостерігає. Вода спадає).

Хлопчик: Вони нагадують ляльок. Мені здається, я навіть бачу ниточки, якими вони присилені до неба. Але де їхнє небо?

Жебрак: Ми.

Хлопчик: Хіба ми боги?

Жебрак: Ну, для них...

Хлопчик: Ми - дух?

Жебрак: Ні, ми духи. Інколи вони нас викликають, аби позабавлятися. Ти хочеш знати своє майбутнє? Або своє минуле? Або що буде, як тебе не буде? Я не хочу. Єдине, чого я ще хочу, - ступити коли-небудь на сушу.

Хлопчик: Чого ж не йдеш?

Жебрак: Я хочу, аби суша прийшла до мене.

Хлопчик: Вода спадає.

(Вода спадає).

Жебрак: Це ненадовго. Це місячні. Або тижневі. Або чортзна-які. А я хочу справжніх. Моя посудина занадто надійна. Вона - ковчег. Тут збереглися шкури усіх рептилій, які вимирають під водами. Хочеш поміряти? (Виймає з каное вишиту вкраїнську сорочку і шаровари). Не хочеш? І не треба. А я приміряю. Часто. Коли сам.

Хлопчик: То вдягни зараз.

Жебрак: Ні, на людях вони втрачають свої властивості.

(Павза).

Хлопчик (спостерігаючи за рептиліями): Цікаво, якого кольору в них кров?

Жебрак: Ти не зрозумієш. Треба сотень рептилій, аби наточити келішок крові.

Хлопчик: А якщо вони почнуть битися?

Жебрак: За цим діло не стане. Але їхня кров розчиняється у воді. Ми не можемо її скуштувати.

Хлопчик: Тому серед нас нема упирів?

Жебрак: Чому нема? Є. Але вони споживають не кров, а дух.

Хлопчик: Бог з Машини?

Жебрак: Ні, звичайно. Добрий старий проказник, він не чіпає книжок.

Хлопчик: А хто ж тоді?

Жебрак: Твоя фанера повна ними по вінця:

Шекспір, Кафка, Пруст...

Хлопчик: А Йонеско?

Жебрак: Ось і Йонеску, спитайся у нього!

(На сцену випливає невеликий пліт. На плоті - Йонеску, але глядачі його не бачать. Він прозорий).

Хлопчик: Доброго дня, пане Ежене!

Жебрак: Дякуємо, що завітали до нас!

Хлопчик: Пливіть он сюди (показує на центр сцени), тут найкраще місце.

(Йонеску слухняно пливе).

Жебрак: Тут усі голомозі.

Хлопчик: Тут у всіх голі мізки, і ні в кого нема черепів.

Жебрак: Під вами стада рептилій. Вони живуть і плодяться, вони щирі і войовничі, їм нема що від людей ховати.

Хлопчик: Під вами їхній храм, і до вас ведуть усі ниточки.

Жебрак: Під вами рептилії, і вони моляться вам.

Хлопчик: Ви їхній правитель! Смикайте за ниточки!

Жебрак: Смикайте за ниточки!

Хлопчик: Смикайте за ниточки!

Разом: Та смикайте ж!!!

(Появляється Бог з Машини. Раптово підлітає до плота, бажаючи, певно, вознести невидимого Йонеску в своє небо, але - пролітає наскрізь (!), і розчаровано розвівши руками, зникає вгорі. Проте пліт раптово здригається і при-піднімається. Вода спадає, і з глибини помалу виступає якийсь гострий предмет).

Хлопчик: Він вознісся.

Жебрак: Він потонув.

(Вода спадає. Пліт Йонеску поволі тоне, а з глибин на його місці виростає Хрест на куполі храму).

Хлопчик: (після павзи): Їх уже видно неозброєним оком. Це найпоширеніші рептилії, і їх тут досить багато. Вони ще не дивляться вгору і не звертають на нас жодної уваги. Вони зайняті своїми забавами. Співають, але я не можу розчути слів.

Жебрак: Знаєш, вони красиві... Я ніколи не міг подумати...

Хлопчик: Вони добрі, і я не бачу ниточок.

Жебрак: Невже ними ніхто не править? А кому ж вони тоді моляться?

Хлопчик: Вони не моляться. Це така ж розвага, як і цілунки.

Жебрак: Хіба цілунки - розвага?

Хлопчик: Не знаю, може й молитва.

(Хрест великий і розцяцькований. Ось він уже над водою, і вода припиняє спадати. З глибини чутно глухе, як з бочки, калатання дзвона).

Жебрак: Ні, це місячні. Або тижневі. Або... Інколи у воді бувають такі видіння. Вони згодом щезають. Все буде як завжди, і не треба буде звикати жити з рептиліями. До речі, вони подають милостиню?

Хлопчик: Ти чого налякався?

Жебрак: Я не хочу вмирати...

Хлопчик: То живи.

(Бог з Машини появляється згори, швидко підлітає до Хреста з наміром забрати його з собою, але не втримує рівновагу і залишається на Хресті. Машина зникає вгорі).

Жебрак (після короткої павзи): Ну от, святе місце порожнім не буває!

(Хлопчик, ніби нічого не трапилось, починає гортати книжку і наспівувати ту ж пісеньку, яку співав спочатку. Бог без Машини панічно роззирається, його розпирає спочатку подив, потім страх і врешті, - коли усвідомив, куди він втрапив, - дике, беззвучне, страшне ридання. Жебракові стає ніяково, він пробує заговорити до Бога, навіть відкриває рота, але йому заважає Хлопчикова пісня, і він не може дібрати потрібних слів. Він так і застигає з відкритим ротом. Ця міміко-пластична сцена триває якомога довше, аж доки Хлопчик, перервавши пісню на півслові, бадьорим голосом вигукує).

Хлопчик: Дозвольте вас познайомити!

(Бог раптово уриває ридання і, витираючи сльози кулаком, витріщається на Хлопчика. Його обличчя - як в ображеної дитини. Жебрак продовжує стояти з відкритим ротом. Недовга, але вагома павза).

Хлопчик: Це- Бог, а це - Жебрак.

(Бог і Жебрак полегшено зітхають і ввічливо обмінюються поклонами. Жебрак говорить, а Бог у цей час розсіяно мацає очима стелю, шукаючи свій пульт).

Жебрак (улесливо): Я дуже радий. Мені ніколи не доводилося бачити бога, але я часто просив у нього подаяння. Хоч ніколи і не отримував.

Бог: Немає...

Жебрак: Що немає? Бога?

Бог: Машини...

(Павза).

Хлопчик: 3 Машиною ти був богом. А зараз ти хто?

Бог: Жебрак...

Жебрак: У кожному жебракові живе бог. На паперті цього храму сидять королі духу. Їхні пальці вологі від поту, їхні ноги штукатурені брудом. Але серця у них великі і чисті...

Бог (обірвавши): Ти мене агітуєш?

Хлопчик: Ні, він мріє. Він ніколи не був справжнім жебраком. Він шукав красу в помийниці, а тому став банальним.

Бог: А я?

Хлопчик: Ти був усім, себто нічим. Зараз ти вернешся до рептилій і житимеш з ними довго і щасливо.

Жебрак: А ти?

Хлопчик: А я буду вашим правителем.

(Згори появляється Машина, підхоплює Хлопчика і зникає. Бог у розпачі маліє, але скоро оговтується. Жебрак спокійно бере льорнету і дивиться вниз. Вода починає прибувати).

Жебрак (після павзи): Поглянь, вони моляться тобі.

Бог: Уже не мені. Юний князь знову втопив Перуна.

Жебрак: Але вони моляться.

Бог: Вони ніколи не знають, коли молитися.

(Павза).

Жебрак (знімає фрак і простягає його Богові):

Тепер ти - справжній жебрак. А мені личитиме твоя одіж.

Бог: То одіж блазня.

Жебрак: Тому й личитиме.

(Перевдягаються).

Бог (тепер уже Жебрак): А знаєш, може, воно й краще, коли богом є хлопчик. Може, полегшає...

Жебрак (тепер уже Блазень): Легше не буде. Буде страшно. А це головне.

Жебрак (котрий був Богом): Ні, він не вернеться. Йому там добре.

Блазень (котрий був Жебраком): Зрештою, тепер він бог, і ми мусимо вірити...

Жебрак: Тоді вертаймось у віру.

Блазень: Мені страшно.

Жебрак: Тут все ще досить мілко. Ми допливемо безпечно. Ступим на землю, а там... Там треба жебраків і блазнів. Там усі занадто веселі.

Блазень: Там подають милостиню?

Жебрак: Там цілують в уста.

(Жебрак простягає Блазневі руки, і той, повагавшись хвилю, згоджується. Пірнають. По воді довго котяться хвилі. Потому згори із грюкотом падають і поринають Юс Великий, юс малий і здохлий кіт).

Западає тривожна тиша.

Ані бога, ані рептилій... Завіса.

Завваги уявному режисерові:

1) Хлопчик - актор літ двадцяти. Але хлопчик...

2) Після сцени “випадання” Бога з Машини і аж до сцени “вознесіння” Хлопчика гра уявних акторів повинна бути нарочито, позірно штучною. В позах римських патриціїв вони -як у п'єсах Грінченка - мають проголошувати “високі” ідеї так, гейби до них ці ідеї нікому не спадали на думку.