—“–ј’

 

жорстка чолов≥ча гра Ц

голитис¤ небезпечною бритвою,

 

довго пуцувати њњ

об шк≥р¤ний рем≥нь,

довго на милювати

п≥дбор≥дд¤,

медитуючи перед дзеркалом

на судорожн≥ передчутт¤

адамового ¤блука,

 

р≥зким холоднокровним рухом

п≥дносити лезо

до горла,

кожною порою т≥ла

в≥дчувати, ¤к шкрумот¤ть

др≥бн≥ волоски,

¤к пищать ≥ скручуютьс¤

найтонш≥ шматочки

стесаноњ в трем≥

шк≥ри,

 

а тод≥

старанно мити руки,

старанно мити обличч¤,

старанно мити лезо,

старанно заламувати бритву,

старанно ховати њњ у футл¤р,

футл¤р Ц у скриньку,

скриньку Ц в шухл¤ду,

шухл¤ду Ц на ключ,

ключа Ц до кишен≥,

 

подал≥ в≥д д≥тей

≥ гр≥ха

 

 

ЅјЋјƒј

 

орда переможц¤м ≥ сир≥сть конечним полкам

з короз≥њ воЇн щити ц≥ хоч пальцем пробити

на ранок знайдетьс¤ ¤кийсь сердобольний полкан

≥ пута роз≥рве ≥ вилиже рани невмит≥

 

сповземось докупи до ватри до загорди з п≥к

щитами в≥д неба затулимо голови шклен≥

в≥н зв≥сно собака а все ж не чужий чолов≥к

шматок сухар¤ в≥дкоркуЇ з д≥р¤воњ жмен≥

 

а дал≥ ненатл≥ уже не настарчить на вс≥х

до кого вставати про кого писати прокльони

бо хоч в≥н собака а все-таки знаЇте пс≥х

когось та й облаЇ комусь розгризе панталони

 

а те що опричник то краще ¤кби нар≥кав

прогнати до л≥су або присилити до буди

орда переможц¤м ≥ сир≥сть конечним полкам

а жаль що й сьогодн≥ н≥хто нападати не буде

 

 

.†† .†† .

 

тонкий ¤к вересень удав

сьогодн≥ все-таки приснитьс¤.

тонка ≥стор≥¤ на лиц¤х

водою писана.

†††††† ††††††††††††††††††вода

ще п≥д≥ймаЇтьс¤ спроквола,

немов гидуЇ цим теплом.

солодких знань пустел¤ гола,

¤к л≥тописана Ц по колу,

≥ лиш м≥сц¤ми Ц напролом.

 

≥ доки снитиметьс¤ Ц ти

на шк≥р≥ лист¤н≥й читаЇш

про те, ¤ка тонка ц¤ стар≥сть Ц

≥стор≥ю переповзти

 

 

.†† .†† .

 

Ц ≥ цю громаду на меду Ц ¤к волоком Ц

Ц через руду переведу Ц поволеньки Ц

Ц за голоси перенесу Ц аж св≥титьс¤ Ц

Ц на урочисто-син≥й сум Ц погр≥тис¤ Ц

 

Ц не задовл≥Їш цю руду Ц зарадити Ц

Ц коли громаду на меду Ц громадити Ц

Ц по волосу перенесу Ц по волоку Ц

Ц невтолену њњ красу Ц на толоку Ц

 

Ц на толку перенесу Ц толочити Ц

Ц на золотисто-син≥й сум Ц зурочений Ц

Ц на н≥м руда ¤к молода Ц аж св≥титьс¤ Ц

Ц а де ж громадонька руда Ц озв≥тес¤ Ц

 

††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††† ††††††††††††††††22.01.05

 

.†† .†† .

 

це розкольники арм≥й, з ¤ких не стекла ще вода.

майже ломом розлит≥ њх лиц¤ на линв≥ атаки.

майже слин¤тьс¤ губи, поросл≥ причинками млаки

по сл≥дах, за ¤кими не кришитьс¤ нав≥ть слюда.

 

це вони Ц н≥кудишн≥ на ц≥лому поприщ≥ вен,

попри гони артер≥й њх винними зробитьс¤ кожен.

об≥ймаЇш зерно ≥ виймаЇш барв≥нок ≥з ножен Ц

≥ прощен Їси в краплю, ¤к словом Їдиним прощен.

 

т≥льки кул¤, що сл≥пне Ц вона ще до всього й глуха,

≥ не ворога кличе, а ворона з м≥ркою в дзьоб≥.

ст≥льки пороху, брате Ц аж верби ворушатьс¤ проб≥,

≥ дорога стиха, ¤к одна лиш дорога стиха.

 

≥ не знаЇш, до чого ц¤ ближче приступлена синь,

ц¤ блакить, голуб≥нь, барв≥нкова луна при крињвц≥,

крайка неба у торб≥, окраЇць кишен≥ на пл≥вц≥,

плазом верби, ≥ в≥вц≥, ≥ в≥йська по в≥нц¤ Ц ≥ л≥нь

 

26.05.05

 

.†† .†† .

 

св≥тишс¤ словом в≥дбитим

(чи в≥дображеним), н≥би

квапишс¤ тих в≥длюбити,

що затул¤лис¤ н≥мбом.

 

н≥би приставивши скроню,

чутимеш холод пекучий.

н≥би н≥кого (навпром≥нь)

ц¤ оскорома не мучить.

 

н≥би знайшовс¤ Ц ≥ винен

кожному в≥чного краЇць,

≥ через те в домовин≥

будеш самотн≥м, ¤к палець,

 

будеш проситис¤ трич≥ Ц

жодноњ кари не впросиш,

м≥с¤цечолов≥че

(ось в≥н!)

 

27.05.05

 

.†† .†† .

 

на майже природжених, майже природних пол¤х,

коли обертаЇшс¤ в кречета, чечета, вовка,

коли промовл¤Їш на св≥й р¤т≥вний перел¤к

примовку на в≥тер, на в≥ру, на в≥чн≥сть примовку, Ц

 

тод≥ й починаЇтьс¤ мовленн¤ тихе й чудне,

що майже промовисте, майже повисне в пов≥тр≥,

≥ майже пов≥рТ¤, з ¤кого н≥що не мине,

ховзне м≥ж словами у зовс≥м ≥накше пов≥рТ¤ Ц

 

пол¤ми навколо, кругами навкам≥нь, навзрид,

навзл≥т однокрилим, що також зовутьс¤ словами,

усл≥д чи то вовку, чи йнакшому вовку усл≥д Ц

аби не за нами, примовко, аби не за нами, Ц

 

бо т≥, що за нами, Ц т≥, знаЇте, просто ≥дуть,

≥ св≥тить њм сонце, ¤к св≥тить њм сонце в дороз≥,

≥ ноги њх бос≥, ≥ руки, ≥ звуки њх бос≥

вовкують на в≥тер забуту ≥ зранену лють

 

 

 .†† .†† .

 

ще б ск≥льки того сонного спокою,

аби тебе пробрало до к≥сток,

аби усе, що коњв ≥ не коњв

(уз¤ти трою, в≥дпустити трою),

миналос¤, немов саме собою

за крок до слави, до неслави крок,

 

до сивого пустирника, кр≥зь пальц≥

¤кого й дос≥ сиплетьс¤ п≥сок,

лиш силует мурашки, що присох

до середину голосу скитальц¤,

тут чуЇтьс¤, немовби сам зоставс¤

≥ все туг≥ше ст¤гував пасок;

 

уже й не знати, де була та тро¤,

не знати, де пустирник ≥ п≥сок Ц

чотири кроки вл≥во Ц за тобою

зелено-с≥ра мр¤ка супокою,

де знову загубивс¤ трет≥й крок

 

 

.†† .†† .

 

простиб≥, св≥те Ц ¤ тоб≥ завд¤чую

холодним потом, усм≥шкою зр¤чою,

г≥рчинкою на висохлих губах;

¤ сам тоб≥ вколишу колисковоњ,

присплю тебе в пуделику л¤льковому,

втечу тебе, щоб св≥том не пропах;

 

≥ хай тоб≥ т≥каЇтьс¤, ¤к пишетьс¤ Ц

дорога однорога св≥том пишнитьс¤,

луною несусв≥тньою луна, Ц

ти будеш м≥й, ти майже непробачений;

простиб≥, св≥те Ц ¤ тоб≥ завд¤чую

≥ в≥дпускаю до самого дна

 

 

ѕјѕ≈–ќ¬»… —ќЌ≈“

 

—л≥в≥ на невимовнол≥тт¤

 

в≥дчитувати зрощенн¤ словес

(але не сл≥в) у тексти самовит≥Е

так ≥ пап≥р у простодушн≥м св≥т≥

¤к не п≥д н≥ж потрапить, то п≥д прес.

 

в≥н л≥пше зжовкне, щоб не бронзов≥ти,

≥ викашл¤Ї пил на марі≥нес Ц

в≥н добре знаЇ, де межа чудес,

через ¤к≥ пап≥р за все в одв≥т≥.

 

а вже коли й оправа не мине,

≥ клей його утримаЇ в оправ≥ Ц

куди тод≥ под≥тис¤ з словами?

 

до сонних сл≥в, до золотоњ слави,

котра собачим хвостиком миіне Ц

≥ знову все залишитьс¤ так самоЕ

 

14.02.06

 

 

.†† .†† .

 

д≥ти вил≥тали з води

вс≥далис¤ р¤дочком на мис≥ човна

≥ сушили п≥рТ¤ на сонц≥

 

ми гребли тихше

≥ намагалис¤ не розмовл¤ти

хтось нав≥ть

розчуливс¤ ≥ прост¤гнув њм

окраЇць хл≥ба

 

але вони ¤к д≥ти

хлюпот≥ли босими ногами в озер≥

жартуючи обливали одне одного бризками

а до хл≥ба не признавалис¤

 

наступного ранку

¤ прихопив з дому

велику рибину

з приреченими очима

але д≥ти б≥льше не прил≥тали

 

в≥дтод≥ рибина

поселилас¤ у човн≥

бо чим ¤ ще зможу њњ

пригостити

 

 

.†† .†† .

 

ти все зробив

що м≥г

що мусив могти

що мусив зробити

що мусив

¤кби зробив

¤кби м≥г

могти

 

≥ тепер ц¤ птаха

нав≥ть не вчитьс¤ л≥тати

нав≥ть не птаха

нав≥ть не ц¤

 

просто де¤к≥ птахи

≥нод≥ вчатьс¤ л≥тати

¤кщо можуть

¤кщо мус¤ть

¤кщо де¤к≥

 

нав≥ть

 

 

.†† .†† .

 

≥ т≥ що обл≥тають

≥ т≥ котр≥ облет≥ли

ще тримаютьс¤

 

за горбик земл≥

за китицю в≥тру

скинуту з верхотури

 

хоч за власну голову

а тримаютьс¤

так н≥би та голова

ще може њх вр¤тувати

 

так н≥би в них Ї голова

њй Ѕогу

 

 

.†† .†† .

 

л≥чилки

¤к зачаЇн≥ личинки

ось-ось розпукнутьс¤

кожна своЇю ≥стотою

липкою

й б≥лою ¤к пап≥р

 

Ц ось тоб≥ й маЇш

знову це житт¤ Ц

промовить ≥стота

 

й зажмуритьс¤

 

 

ƒ∆ј«

 

душу цю проберу

брижами на в≥тру Ц

а притулись, душе!

марно ¤ посп≥шав:

тулитьс¤ Ц не душа,

кост≥ сам≥ та шерсть.

 

може, й не задушу Ц

визв≥р¤тьс¤ на шум

бриж≥ ≥ голоси.

т≥лькиЕ повзуть з душ≥

пальц≥в, напевно, ш≥стьЕ

чуЇте? то баси!

 

23.03.2007

 

 

.†† .†† .

 

на крайчику криги

там де в≥ддушина

птахи рибал¤ть

 

хоч би тоб≥ мартини

а ж то н≥

сам≥ голуби

 

≥ ще ворона м≥ж них

одна

чорна

 

так н≥би њм

н≥¤к не об≥йтись

без ворони

 

 

.†† .†† .

 

очима сл≥в побачити …ого

очима вуст торкнутис¤ одеж≥

очима серц¤ об≥ймати —в≥тло

¤ке не сл≥пить Ц просто з≥гр≥ваЇ

мов сонце бечкуЕ

†††††††††††††††††††† так усе й почнетьс¤ Ц

з очей ¤кими в≥рити навчивс¤

≥ з вуст ¤кими мовити про в≥ру

≥ще не вм≥Їш Ц ≥ не говориЕ

 

слова Ц не те що мовлене

††††††††††††††††††††††††††††† а те

що народилось ≥ заговорило

саме́ до тебе Ц

†††††††††††††††††††† сталос¤ словами

з ¤кими ти незчувс¤ ¤к прозр≥в

 

≥ т≥льки г≥лка бечки у долон¤х

така гар¤ча ¤к тво¤ осанна

 

 

12.04.09, Ѕечкова нед≥л¤

 

 

.†† .†† .

 

про дуже складн≥ реч≥

можливо говорити

лише дуже прозоро

майже без сл≥в

 

говорити так

н≥би щойно все почалос¤

≥ ти вийшов надв≥р

≥ почув пташку

 

що може бути

прост≥ше в≥д пташки?

що може бути

складн≥ше в≥д пташки!

 

лише ¬≥н

 

ну бо ¬≥н почасти

також людина

 

12.04.09