такий конклав: н≥хто не помирав

ус≥ хто м≥г добралис¤ уплав

а хто не вм≥в той дошукавс¤ броду

вода загусла ¤к в≥д сл≥в коран

г≥рке повидло з непокритих ран

губилос¤ на жовт≥ н≥гт≥ глоду

м≥сц¤ми прост≥р ливс¤ через край

липким теплом в≥дригувавс¤ чай

≥ спазми п≥дкрадалис¤ до горла

ус≥ жив≥ то нащо цей пох≥д

короткий л≥с застеле б≥лий св≥т

≥ кождого нужденного пригорне

оказ≥¤ заснути п≥д кущем

плече стелити вкритис¤ плечем

обкорувати пересохле т≥ло

розбещена осиплетьс¤ вода

солоний вовк забризне по сл≥дах

≥ крайн≥ упадуть п≥д страхом зв≥ра

хтось переможе першим Ц от ≥ все

нема н≥кого хто смолу несе

не будучи прирученим смолою

а в≥д≥рвати Ц голос потече

≥ вкриЇ н≥ч надкушене плече

хто ж зважитьс¤ лишитис¤ зо мною

¤ не дор≥с до розмови про плаху

сервус озерам ¤к≥ прогор≥ли

пане диктаторе ос≥нь це бахур

що в≥дгризаЇ душу в≥д т≥ла

каплю диктуЇ Ц плод¤тьс¤ зливи

крону диктуЇ Ц кор≥нь з≥в`Їтьс¤

курва, народ наш безмежно щасливий

в парнокопитному ворку провидц¤

може в ¤комусь темн≥м прованс≥

кулю зл≥пити можуть по троЇ

ми ж пережили струси ≥ транси

вс≥ ми паскуди вс≥ ми героњ

нести на плечах маски козач≥

можна х≥ба що кр≥зь заборону

пане диктаторе ос≥нь не плаче

в пазус≥ ос≥нь маЇ корону

лузаЇ с≥м`¤ плодить бацили

ходить по колу лаЇтьс¤ ¤мбом

¤ не прин≥с тоб≥ славу ≥ силу

т≥льки маленьку жовту тро¤нду

хай тоб≥ стане важче в≥д нењ

гордих ж≥нок у холодн≥м палац≥

вчити закону вчити ≥дењ

вчити важкоњ любовноњ прац≥

а коли л¤же холод на груди

серед закон≥в ¤к серед глини

знайдутьс¤ кон≥ знайдутьс¤ люди

та чи зл≥пити њх вистачить слини

пропов≥дуЇш безв≥сть ¤к н≥ч пропов≥дуЇ спрагу

м≥сце скрипу води оповите н≥чийним дощем

споконв≥чна гора зЦп≥д кам≥нн¤ просочуЇ брагу

а до кого та брага до кого та спрага тече

на покатих прогалинах вис¤тьс¤ т≥н≥ мужич≥

≥дол мозку липкий витирати крило об штани

був ти падким на прост≥р так само ¤к падким на звичай

т≥льки м≥с¤ць забувс¤ вхрестити тоб≥ однини

мисл≥ Ц пастки на бдж≥л що по ночах не вм≥ють л≥тати

њм би майже сльозу њм би т≥льки маленький ковток

це житт¤ до питт¤ не в≥дн¤ти але й не додати

що ≥з того що в≥чне ¤кщо йому досить по сто

алері≥¤ на в≥тер жере соловТњн≥ ≥нстинкти

мозок скрес до св≥танку ≥ вже не пригорне н≥хто

ген з≥ свити бог≥в т≥льки жовтий перел¤к простивс¤

а за решту звин¤йте за решту Ц зЦп≥д крана Ц по сто

ще по сто ≥ заснути таке воно зранку н≥вроку

розлипаютьс¤ крила присохлих од в≥дчаю бдж≥л

т≥льки гусне слина ¤к понура бравада пророка

що н≥кому Ц н≥кому Ц н≥ крапл≥ не наворожив

семимильн≥ провини безсил≥ ¤к крони дерев

њм замало пов≥тр¤ аби не зурочити прост≥р

ти т≥кав не в≥д них а в≥д того хто њх забере

т≥льки див самоти в≥дд≥л¤в перемогу в≥д злост≥

знав що св≥ту нема але дос≥ чомусь в≥дд≥л¤в

≥ причини нема а за насл≥дки мертв≥ не встануть

голубим ореолом усе ще св≥тилась земл¤

т≥льки танула тихо ≥ б≥ль њњ в образи танув

майже так ¤к завжди неп≥двладне самому соб≥

лист¤ з неба сочилось ≥ в небо туге опадало

а до чого тут б≥ль ти не знав ≥ спроваджував б≥ль

усе дал≥ за обр≥й все дал≥ за образ все дал≥

Ї пок≥рне прощанн¤ розсипаних в назви ≥мен

що уже не з≥йдутьс¤ безсил≥ пов≥рити в тебе

це усе самота що в≥д нењ й люцифер помер

бо ¤к бога нема то х≥ба в≥н комусь ≥ще треба

дов≥р¤ти невол≥ семи первородних провин

жлукто т≥ла пробачить а безв≥сть уже не поможе

т≥льки знаЇш не сам: ти напевно такий ¤к ≥ в≥н

над овалом прощанн¤ безрад≥сний перехожий

банда грала навил≥т ≥ рос¤н≥ коси губила

на колосс¤ падуч≥ викапував пристр≥т г≥ркий

що сьогодн≥ чекаЇ товаришу степ чи могила

чи поранена птаха припаде до гирла руки

що назавтра погоничу маки в губатих петлиц¤х

т¤тива голуб≥в поб≥л≥ла до горла ≥ вглиб

кусень хл≥ба у торб≥ чепелик чужа молодиц¤

бородатого джуру на св≥т запр¤гають воли

з м≥ста сиплетьс¤ сажа кам≥нн¤ торкаЇтьс¤ броду

поган¤й попри небо де вже кумач≥ зал¤гли

нагорода примхлива хай буде чума в нагороду

вже по горло у воду зањхали наш≥ воли

банда граЇ навил≥т холоне кулеша у схрон≥

перламутровий дим вињдаЇ останн≥х ж≥нок

що назавтра товаришу макових лисин погони

що сьогодн≥ погоничу

рок

остроголосн≥ привиди речей

ще м≥н¤тьс¤ ще несть њм ореолу

¤кого безу прост≥р цей тече

¤ким крилом перегортаЇ тору

мислитель масок викришив п≥сок

сл≥п≥ долон≥ ¤к вершини бруду

ще шов не довершив сьогодн≥ крок

до голосу ¤к до страшного суду

ще небо не торкнулос¤ зм≥њ

ще не вкусило меншого за литку

≥ржав≥ють порадники њњ

оскаржен≥ в одну д≥р¤ву свитку

ще шапку з лоба ≥ чолом до н≥г

злизати з комиша шкоринку бруду

а те що завтра в≥друбають њх

х≥ба важливо те що завтра буде

чи¤ то іою праща несповита

чи¤ по св≥ту лань пустелю пТЇ

нехай до жита докульгаЇ свита

на нењ в московита дружба Ї

не ¤зиком то каменем прилиже

д≥знатис¤ чи зиждетьс¤ душа

а те що залишилос¤ понЇже

то братику схоластика й олжа

а свити свита справити не сл≥чна

прокльон даЇтьс¤ раз ≥ погот≥в

провина Ц пуповина Ц канон≥чна

зЦп≥д древка недоношених житт≥в

була вона чи т≥льки приверзлас¤

про це й бо¤н давно вже не рече

сердез≥ тихо мр≥Їтьс¤ на плас≥

¤к би на плас≥ побувати ще

тож зладитьс¤ лобами лан хрестити

≥ внадитьс¤ керманич при губ≥

а житу що Ц воно ¤к завше жито

¤кому не прощають голуб≥в

≥ самоти береговизна

≥ н≥ч докришена в ук≥с

душа привид≥лась ≥ висне

¤к закривавлений пор≥з

≥ крихти кот¤тьс¤ зп≥вока

категоричн≥ ¤к сл≥ди

пересувна мораль пророка

устань ≥ йди в уста води

голосов≥нн¤ майже наше

м≥сц¤ми сонне дал≥ в лад

прости утоплений монаше

що ¤ дослухавс¤ порад

що видихс¤ що пересилив

соб≥ самого полонить

пор≥з присох укривс¤ пилом

а т≥льки все одно болить

за краплею крапл¤ сповзаЇ п≥д л≥д

обвит≥ губами цибат≥ штативи

ми гордо вивчаЇм цей жад≥бний св≥т

¤к випите з ноч≥ розморене чтиво

нам пити пов≥льно ми випари п`Їм

сльоза упир¤ перестрибне колону

поет не прощаЇ прострац≥њ трону

його пантеону не шкодить об`Їм

йому вистачаЇ чужоњ б≥ди

заломлен≥ веж≥ ¤к промен≥ с≥р≥

йому залишають п≥втрупа на с≥н≥

змирис¤ лишис¤ посуньс¤ прийди

та нин≥ немаЇ н≥ труп≥в н≥ сил

син≥Ї у звивинах тиша пан≥чна

¤ сам супокою цього напросив

нав≥що питаю не знаю нав≥чно...

поц≥лований кожною буквою

розчленованих твоњх сл≥в

¤ терплю в мене губи попукали

Ї сусальна жара в земл≥

Ї потреба випити зайвого

розчахнутис¤ серед трав

Ї шалена потреба заднього

щоб не вила¤в щоб з≥брав

м≥с¤ць стер наш≥ пальц≥ об порох

ворожбу под≥лити встиг

розд≥лю тебе нин≥ пор≥вну

по кел≥шку кожному з них

дам потриматись дам пригубити

кожен порух повторитьс¤ трич≥

д≥ва кара ¤к д≥ва обида

за тобою закриЇ в≥ч≥

а коли з дев`¤ти дзеркал

в тебе випорсне мозок б≥лий

здогадаЇшс¤ ц≥ клав≥ри

не в≥дмиЇ жодна р≥ка

Ї м≥сце де вода не приживаЇтьс¤

гар¤ча цв≥ль не втримуЇ слова

¤к чорний танець гордого китайц¤

його печаль по череву сплива

Ї м≥сце твору Ц ген аж поза титрами

коли фуршетом заф≥ксують шок

поети повипалювали титули

на голих груд¤х в≥дданих ж≥нок

њм легко плисти Ц њм пот¤тим хвилею

уже н≥¤ка мр≥¤ не страшна

коли њх пальц≥ вивернутьс¤ з вир≥ю

ус≥х змете з≥ столу старшина

≥ буде т≥льки м≥сце п≥д портретами

вода не гнетьс¤ п≥нитьс¤ вода

хоруЇ час поетом над поетами

мен≥ не жаль ¤ кожного в≥ддам

зор¤ ¤к дичина пройде пом≥ж р¤дами

судини ≥ к≥стки полуда ≥ лайно

ти вибереш в≥кно ¤к пам`¤тку дл¤ дами

а дама не прийде ≥ лишитьс¤ в≥кно

гортанна т≥нь руки на чорному ф≥ранку

кому њњ в≥ддам сьогодн≥ уноч≥

од¤гнут≥ мерц≥ не в патоку а в рамку

¤ нин≥ сам п≥ду пров≥дати мерц≥в

опукл≥ в≥д ст≥ни в≥дчал¤ть силуети

забут≥ образи ¤к мум≥њ стол≥ть

ти зиму зобразив погл¤нь тепер в замети

меж ними золотий сатанањл стоњть

д≥вчина знаЇ м`¤со з≥йшло з води

холод зайн¤вс¤ за нами ≥ вкривс¤ бризом

холод ¤к пава кигиче устань ≥ йди

але щоноч≥ зринаЇ патруль над безом

мислимо вийти разом з кожного викупу

мислимо пити воду ¤коњ нема

хай забере мене з ноч≥ ц¤ б≥ла вив≥рка

вона не поставить крапку над обома

кров≥ сьогодн≥ замало нав≥ть дл¤ фабули

страта пов≥тр¤ не виповнить д≥рку в гр≥

хто тебе знаЇ ≥сусе у цьому табор≥

хто тоб≥ трич≥ зап≥Ї о ц≥й пор≥

хто тебе нин≥ ≥сусе до в≥тру виведе

хто нагодуЇ шаленц≥в осколком житн≥м

не говори не турбуйс¤ ¤ все вже вив≥дав

м`¤со з≥йшло з води ≥ воно ненаситне

н≥ч ¤к в≥кно на сх≥д мокра ≥ довга

плакати треба вм≥ти сказав професор

¤ не збираюс¤ з вами складати догов≥р

¤ лише хочу щоб ви не ч≥пали весел

в блисках епохи вода н≥ вашим н≥ нашим

кожен безсмертний сьогодн≥ нагадуЇ прищ

¤ ут≥каю подал≥ в≥д цих в≥дображень

але не чую ¤к в мене всмоктавс¤ кл≥щ

м≥ра житт¤ Ц золотий порошок з аптеки

маска житт¤ Ц поет в≥д цементу сивий

може вже цього л≥та мене прокл¤нуть ацтеки

кваптес¤ до св≥танку випити мою силу

маЇте приклад ≥ в≥ру Ц бог бур`¤н≥в воскрес

маЇте землю вроздр≥б Ц кожному по украњн≥

лиш≥ть мен≥ т≥льки стежку ¤кою не ходить пес

лиш≥ть мен≥ т≥льки стежку ≥ ¤ не залишу т≥н≥

складаю ц≥ зал¤кан≥ слова

немов дитина кубики складаЇ

задарма степ т≥катиме з сенаю

його чекаЇ та сама жорства

однак≥ мари у ц≥Їњ мли

з≥йшло в≥кно ≥ пельку мохом вкрило

а ти мен≥ хоч дерева налий

лише такого щоб не говорило

¤ себе посеред ≥кони на дерево пром≥н¤в

≥ н≥ч прилипаЇ до горла холодним вологим лезом

вони справд≥ кожноњ ноч≥ п≥дбирають мен≥ ≥мена

≥ ¤ прикриваю ними св≥й ф≥олетовий безум

легше терп≥ти муку вона вигл¤даЇ старшою

њњ благородн≥ стегна прикрит≥ траурним шовком

¤ прив≥таю кожного кому дорога ц¤ лажа

доки його в п≥дземному не проковтне тусовка

¤ можу терп≥ти кожного третього в цьому св≥т≥

мостити ними дорогу ¤кою прийдуть форел≥

але вони щоранку примушують мене тремт≥ти

повернувшись назад у т≥ло ≥ причинивши двер≥

та Ї межа перевт≥лень старенька самотн¤ земл¤

де серед зливи бог≥в забракло Їдиного бога

постели мен≥ в неб≥ курво ¤ схожий на твоЇ мал¤

мене нема на ц≥м св≥т≥ мене немаЇ н≥кого

Ќе возвод¤ть н≥ мости, н≥ веж≥

псальмоп≥вч≥. як тоб≥ меж ними?

ƒоторкаЇ до волосс¤ веч≥р

¤зиком вологим ≥ незримим.

ƒ≥вчинко, це прор≥зи цв≥туть.

« меду кв≥тка витече в долоню.

ƒл¤ –ахил≥ кожна н≥ч холоне

≥ по груд¤х розт≥каЇ грудь.

ј дл¤ тебе що ¤ принесу?

ƒим рапавий? ћ≥чене кадило?

я тоб≥ в≥ддамс¤, ¤к людина.

ѕристр≥том жертовним поласуй.

¬изволь з домовини цих квартир

марі≥нальн≥ пестощ≥. ј дал≥?

•рал≥ сл≥в. —умн≥ салонн≥ крал≥.

√олуб на бантин≥ Ќе пусти...

меж б≥лих окол≥в кастор ≥ полукс

суд¤тьс¤ за весну

мо повизбируЇм њх по людськи

в одну труну

заради мар≥њ заради ¤сел

заради схованих в п≥рам≥д≥

повит≥кають з проколотих ¤сен

жовт≥ серйозн≥ голодн≥ м≥д≥њ

на гору голоту на гру сенай

на дев`¤ту брову гаутами

паг≥нц≥ мороку посилай

випереджай адама

ликав≥ д≥ти на тл≥ корзин

плавають по болотах

≥ обл≥таЇ з колишн≥х зим

липова позолота

≥ на проколотих колах вух

вивиснуть д≥адеми

палець покора а по¤с дух

лиш дермантин демон

це небо н≥би іиріалиц¤ з рук

розлазитьс¤ в потр≥скан≥ судини

а ми його збирали ≥ садили

на пол≥ бран≥ св≥й порожн≥й звук

не молотом не ломом не кайлом

не помелом на коло в≥трогону

ми просто утекли в≥д забобону

в останнЇ недоступне ремесло

ми голосно вд¤гнули самоту

шахтарських брухтом завтрашньоњ маски

реі≥но поверни мене будь ласка

на висходи в ¤ких лануЇ тур

на нервища на л≥но на пов≥р

де смерть така близька немов сорочка

в≥ддай мене останн≥м поторочам

лиш забери в≥д мене цей клав≥р

гортанний Ц в зах≥д Ц аспера

перистий Ц в прор≥з Ц лист

в≥д патоки до пастора

≥нкубуси сплелись

перетин слова з променем

вирощуЇ церкви

горбатого до повен≥

вивод¤ть з голови

до негра ¤к до пристрою

п≥дключимос¤ ще

населенн¤ не приросту

а простору рече

уже стираЇ кур¤ва

корону й ширину

≥ свастика накульгуЇ

на н≥женьку Їдну

≥ з корен¤ наперстка

вихлюпуЇ душа

червоний Ц в око Ц перв≥сток

засохлий Ц в небо Ц шанкр

сл≥д на кол≥н≥ Ц оздоба

сл≥д у пов≥тр≥ Ц лист¤

л≥н≥й твоњх н≥оба

падаЇ пр¤мовисно

в пружну хвилину мурахи

н розриваЇ а

не порахуЇ бахур

вкраплених в синЇ ар-

-тикул≥в п≥кадора

вибулого на дн≥

л≥керу тиша хвора

смерть в≥ддаЇ мен≥

жовте житт¤ торочить

ниткою ≥удей

б≥ла палата ноч≥

сплюснута до грудей

палець Ц вологий тренер

гнетьс¤ до губ стебло

нащо в чуж≥м катрен≥

тремище в≥дбуло

нащо воно зб≥л≥ло

витекло в≥дгул¤...

...гладиш своЇ кол≥но

н≥би воно немовл¤

≥ обезводнена цим жит≥Їм

духом сахари

кал≥іраф≥чно плетеш битлиЇм

на марі≥нал≥

пахне в≥длучена до кор≥нц¤

н≥ч норовиста

≥ до грудей тоб≥ нитка лиц¤

капле зумисно

≥ викор≥нена з патоки крил

з глин¤них ножен

тихо спиваЇ душа тво¤ пил

жертвоприношень

¤кщо р¤сн≥ють Ц дай њм отрока

¤кщо в≥зьмуть Ц переживи

цей степ загублений у потемку

важлив≥ший в≥д голови

безчест¤ Ц то вершина мр≥њ

(суха ¤к падаль висне мла)

з Їрусалиму до мар≥њ

спокуса босою прийшла

од¤гне гач≥ до сх≥д сонц¤

порозпинаЇ пир≥њ

житт¤ Ц це вигадка масонська

в≥зьми њњ зар≥ж њњ

парадокси розмножень звичайн≥ ¤к др≥т

червон≥ючи св≥т обростаЇ пилком

та западину т≥ла не винести вбр≥д

н≥ веслом розпанаханим н≥ ¤зиком

фарба злущена з диму ≥ риби цв≥туть

≥ регоче примарна дружина р≥ки

але подумки з ноч≥ надточують путь

п≥д моЇ простирадло холодн≥ з≥рки

а ¤к стане зальотна спокуса тво¤

розбивати плафони м≥сити пласти

¤ губами в пов≥тр≥ напишу ≥м`¤

≥ поставлю с≥ну щоб його зберегти

¤кщо н≥хто ¤кщо н≥кого

¤кщо н≥кому доведеш

що вороги пливуть до бога

¤к поц≥лунки на манеж

що корол¤м на ц≥лий веч≥р

розтасувати корол¤

що скатертиною предтеч≥

живе ≥ крутитьс¤ земл¤

де золоченою травою

кошлатих воњн≥в шл¤хи

а хто вернувс¤ за тобою

того зам≥нимо н≥ким

переживемо хвил≥ сонн≥

на прю до веж≥ меч ≥ страх

у корол¤ на п≥дв≥конн≥

холодним мохом сн≥г пропах

свого незбутого чекаЇ

твоЇ поверненн¤ гр¤де

а понад мороком ≥ раЇм

тоненьку ковдру к≥т пр¤де

муркоче скочуЇтьс¤ карта

чи на кол≥на чи на дно

житт¤ воно такого варте

такого зраджуЇ воно

а ¤кщо зупинитись

щоб хмара за хмару зайшла

де сумн≥ упир≥

договор¤ть про волю ≥ в≥ру

омела доросте

до в≥кна до руки до стола

≥ потреба любити

прокинетьс¤ листю ≥ зв≥ру

¤кщо вилити воду

кр≥зь небо ≥ сон ≥ лице

¤кщо падати трич≥

≥ трич≥ вставати у пол≥

то земл¤ ≥ вода

переможно в≥дгон¤ть мерцем

≥ залишатьс¤ нами

назавтра назавжди н≥коли

хвил≥ орд без≥менн≥

л¤клив≥ оскоми потвор

синьоок≥ рел≥кти

у неб≥ на неб≥ п≥д небом

б≥лий бог над губами

≥ ¤нгол≥в камерний хор

≥ розчинен≥ вщерть

хутор≥в засмальцьован≥ ребра

алебардами п≥дпираючи

сонн≥ голови вартов≥

прокидаютьс¤ усм≥хаютьс¤

вже наврочен≥ ще жив≥

за чиЇюсь р¤сною в≥дьмою

сл≥д по небу перетече

сокровенну зорю пров≥даю

доторкаючи за плече

обертаЇтьс¤ а в≥д доторку

б≥ла пл¤ма на три св≥ти

≥ роса по твоЇму котику

прокидаЇтьс¤ щоб рости

вартовими земл¤ зас≥¤на

за хрестами вода ≥ степ

украњною св≥тло-синьою

небо визбиране цв≥те

ополченц≥ виход¤ть хмарами

замикаючи гирла вод

ми не в≥римо ми не маримо

ми сам≥ соб≥ цей народ

¤к вороги на веж≥ проростуть

≥ вкриЇ порох стигми паперов≥

солодкий запах всто¤ноњ кров≥

усьому м≥сту не даЇ заснуть

облогою тримаЇ за рукав

≥ в`Їтьс¤ молодими батогами

≥ на щит≥ чиЇњсь монограми

малюЇ ошелешений триглав

тримаймос¤ приходить смак води

у рот≥ кисне ладаном ≥ постом

стр≥ла перегороджуючи остр≥в

винюхуЇ собаки ≥ сл≥ди

≥ вже н≥хто на жоден схлип б≥ди

не зможе загубитис¤ на св≥т≥

¤к шибениц¤ гасне на соф≥т≥

тоненька ц≥вка талоњ води

тримаймос¤ приходить час ≥кон

безбарвних учн≥в крильц¤ми малюють

за кожен крик на веж≥ ал≥лу¤

за кожен недобитий терикон

шабл¤ми стати волос по мечу

заграЇ марша вкрадену ранету

це вороги на веж≥ це комету

у кожн≥м дом≥ криком засв≥чу

задерев≥ю вит¤гнувши длань

¤к≥ важк≥ самодостатн≥ глиби

за скибку хл≥ба за шматочок риби

тримаймос¤ приходить час питань

зам≥сити краплю на дощ≥

тонко ¤к ≥кону зам≥сити

посеред обори три плач≥

кожен з них ≥з олова в≥длитий

перший каже не пропов≥дай

нащо ворогам тоб≥ пророка

≥го крику викотитьс¤ з рота

≥ постеле попелом курай

другий каже води ≥ мости

знесено ≥ т≥нь тво¤ за ними

пронеси окрушини незрим≥

там де жодних сл≥в не донести

трет≥й каже стань соб≥ ≥ ст≥й

Ї така природа незборима

що у глину кожен витв≥р тв≥й

а душа вона так само глина

сонний голос вс≥вс¤ на плеч≥

тонко-тонко с≥Їтьс¤ донизу

зам≥сити сонце на дощ≥

а тод≥ п≥дкласти жменю хмизу

хто згорить а хто переживе

це уже забава не дл¤ тебе

попри небо с≥Їтьс¤ молебен

≥ додому в голос≥ пливе

прирощуЇш тонку погорду крил

до т≥ла що живе соб≥ п≥вкроку

за пил потоку стоптуючи пил

чужого безпросв≥тного потоку

≥ так тремтиш ¤к голови тремт¤ть

паруючи над пальц¤ми тонкими

що кожен л≥с пот¤того над ними

не доведе розкришувати рать

≥ крихти до потоку не згребе

¤к води в стаю голими руками

за кожен кам≥нь сонце голубе

≥ с≥ль рослин за кожен другий кам≥нь

а що соб≥ попрос¤ть вороги

¤ка тоб≥ до того непокора

ц¤ хвора в≥ть не в≥дала що хвора

≥ вилила собою на сн≥ги

≥ так гр¤де в≥дточуючи крил

водою недор≥зьблене зачатт¤

вирощуючи голову за щаст¤

а за житт¤ даруйте т≥льки пил

на син≥й св≥т птах≥в злет¤тьс¤ ≥нш≥

так само ще неторкан≥ птахи

≥ хтось мен≥ перелистаЇ в≥рш≥

немов перелистаЇ тельбухи

розр≥же пальцем губи дерев`¤н≥

заговори чи не заговори

а т≥льки прост≥р зовс≥м ≥ншим стане

в≥д праведноњ слави ≥ хули

¤йцеголов≥ множатьс¤ твор≥нн¤

немислимо кого або чињ

≥ гадина пролущитьс¤ з нас≥нн¤

дл¤ того аби знищити њњ

прощатис¤ Ц це плескати в долон≥

кохатис¤ Ц це пити теплу кров

але насправд≥ вс≥ слова солон≥

договори договори горо

ст≥льки крику в цих птах≥в

що н≥кому й не пов≥риш

вр¤туватис¤ зум≥в

т≥льки бог в одеж≥ зв≥ра

м≥сто скресло з пелюшок

≥ н≥кого не сховало

перер≥зав греблю шов

та чомусь води замало

н≥би пр≥сна а проте

в≥дмиваЇтьс¤ погано

бог прощатис¤ прийде

≥ н≥кого не застане

поети вт≥кають в≥д знуджених полчищ

њм втомлен≥ кост≥ н≥хто не полоще

заладили знову останн≥ чи перш≥

на гол≥й долон≥ червон≥ черешн≥

губата подушка вкриваЇтьс¤ потом

блукаЇ по св≥ту глобальна скорбота

≥ в≥рить не в≥рить ≥ любить не любить

що в кожного слова покусан≥ губи

поети повинн≥ шукати і¤ура

њм горло надточуЇ птаха похмура

подзьобан≥ гланди ≥ горла роздерт≥

кому дарувати цей шанс на безсмерт¤

цей витв≥р у¤ви ц≥ чари за чару

печально гойдати причинну почвару

платн¤ невелика та й ц≥ни пом≥рн≥

отак на земл≥ й розплодились нев≥рн≥

в≥дпостити всю зиму зам≥сть мене

х≥ба зум≥Ї ц¤ чел¤дина

впаде зв≥зда ≥ оскоромить вени

зелений хруск≥т теплого вина

питво солодке а провадить сушу

на рушникове лист¤ тихо ша

таку плитку таку холодну душу

витравлюЇ спор¤джена душа

њй несть числа ≥ зв≥р њњ неплодний

≥ висне дар над волосом њњ

чел¤дин≥ бракуЇ обезводнень

розщеплених у черев≥ зм≥њ

чий палець вр≥жу кров чи¤ загусне

меж бартками вколошканий п≥сок

зело лел≥ю на велику пустку

озп≥нених на лож≥ подушок

≥ мжичить сонний лоск п≥д образами

позл≥тка зал≥пила образи

а ц¤ душа попукана так само

¤к кошниц¤ з≥ св≥жоњ лози

трава скресла

жовт≥ купини с≥на

прибит≥ долон¤ми ≥ дощем

прогулюютьс¤ п≥д м≥с¤цем

воркують ≥ллю

завтра небо

вкриЇтьс¤ б≥лими спорами

порсне грибами

≥ по вс≥м видноколу

рад≥сн≥ оплески грибар≥в

веселе бурчанн¤ дощу

завтра знайдених

акуратно складатимуть в кошики диму

прикриваючи зверху фустиною

щоб з≥рок не натрусилос¤

маЇш рибу

з б≥лими ц¤точками черемхи

на примружених плавниках

л¤кливу

¤к немовл¤ перед ≥долом

¤кщо розшити нею кептар

перестиглий тонкою вовною трави

вона ген далеко у руц≥

намацаЇ розчавлене дно

усе в холодному намул≥

сон¤чних промен≥в

ти будеш першим њњ пантеоном

виокремленим з глею

кумедн≥ ф≥гурки твоњх рис

торкатимутьс¤ води

≥ стар≥тимуть

майже ¤к риба

приречена вийти з берег≥в

але те що ти будеш

не викликаЇ сумн≥ву

чим б≥льше мурашок

заховано в ц≥й трав≥

тим легше њњ в≥добразити

так н≥би тонк≥ кор≥нц≥ води

прогортають њњ

розчин¤ють затаЇне св≥тло

а тод≥ дал≥

по теплих плодах долонь

жовтий пилок збирають

ти вже великий

ти вже вм≥Їш кусатис¤

п≥дстер≥гаючи власну здобич

блукати осел¤ми рук

незграбними ¤к житт¤

притрушене сухим лист¤м

≥ рибТ¤чою лускою

найсм≥шн≥ше те

що ти йому в≥риш

адже бога не сл≥д бо¤тис¤

особливо ¤кщо в≥н бог

прокидайс¤

м≥сто назване твоњм ≥менем

вже завинило

≥ вкрите найманим шанкром пов≥тр¤

боњтьс¤ дивитис¤ на себе в дзеркало

боњтьс¤ побачити сн≥г

надкушений б≥довими кроками

ти його переживеш

там

трохи нижче

де м≥сто впадаЇ в ≥нш≥

так само невинн≥ м≥ста

ти розкинеш величезну с≥ть пом≥ж берегами

≥ ловитимеш њхн≥ ще тепл≥ провини

ще рожев≥ окрушини розчарувань

бо коли чимало др≥бних голос≥в пост≥каЇтьс¤ докупи

вони можуть перетворитис¤ у велетенську рибину

здатну одним помахом хвоста

розхлюпати твоЇ м≥сто

≥ вижити

повол≥ - так дозволено було -

земл¤ й вода м≥н¤лис¤ м≥сц¤ми

≥ ти не знав оракули чи грами

тоб≥ прогнозували западло

верстав ¤к тать ≥стор≥ю судин

мажорних крил розтрощене суцв≥тт¤

немовби залишаючись один

на ц≥ле неголене п≥дбор≥дд¤

викреслював закони воротт¤

в потребу жити ¤к потребу прози

щоб дерев≥ло в зат≥нку житт¤

¤к струп академ≥чноњ залози

щоб т≥льки зупинивс¤ ≥ тод≥

земл¤ й вода м≥н¤лис¤ м≥сц¤ми

на циркул≥ чужоњ мелодрами

накресленоњ ломом по вод≥

це не в≥чне ¤к птах ≥ вода

не дозволене мохом ≥ рер≥хом

кучер¤вого сл≥ду руда

просуваЇтьс¤ ламаним берегом

так повинно мал≥ти житт¤

з попелюшки на унц≥ю попелу

недоконане передчутт¤

н≥би крик в≥др≥заючи зопалу

так повинна прийти ≥ п≥ти

кожна л≥н≥¤ саду господнього

не дов≥давшись ти чи не ти

стерегти ≥ не втратити жодного

здим≥Ї раптово ≥ напружено

в реверанси зношених осель

те що перетравлюване душами

хлюпот≥ло й п≥нилось Ц усе

викришитьс¤ б≥лим по червоному

на солодку паморозь листа

аі≥оіраф≥чними ≥конами

заростуть покинут≥ м≥ста

еп≥зодом схрещеноњ немоч≥

худорл¤ва содом≥¤ сл≥в

непереосмислен≥ на ревище

ми усе повернемо земл≥

в≥ддамо холодною розплатою

так жорстоко ¤к самим соб≥

золотого бога голу статую

≥ вершини краху голуб≥

одноактовий день в≥дкип≥в ¤к смола

на дорогах безкровних н≥ серц¤ - н≥кого

≥ покручений берег нудний ¤к мулла

заховавс¤ пок≥рно у тем≥нь до бога

але ми ще зривали губату хурму

фасували бархани ≥ оч≥ пороли

об суворе прокл¤тт¤ Ц таке що йому

не судилос¤ певно зд≥йснитись н≥коли

ми сам≥ канон≥чн≥ ¤к розр≥з очей

р¤т≥вна ворожба в≥д п≥длоги до стел≥

а забруднений м≥с¤ць тече ≥ тече

≥ забруднене м≥сто п≥д ноги нам стелить

дов≥рившись тонкому спирту сл≥в

живеш ¤к риба стоптуючи пальц≥

де кратери звикають до земл≥

¤к пастухи до р≥зьбленоњ палиц≥

¤к т≥льки в≥др≥знивши день до дн¤

кусаЇш губи н≥бито збулас¤

збитошних голос≥в ламка стерн¤

≥ карусель знервованого танцю

доба просочень випила ус≥х

зм≥нивши стать доважила природу

≥ њх тонка погорда кришить воду

стурбовано дор≥внюючи њх

такою зимою безкровно неначе потребою

бажаЇш розбити або навпаки замести

вкорочене небо н≥ким випадковим не гребуЇ

коли зам≥сть тебе так л¤чно сух≥ храбусти

коли в≥дступаючи правою з пол¤ до озера

над≥юсь пов≥рити комусь такому ¤к сам

ламкого дощу ¤к пок≥рну дещицю молозива

скрипучого см≥ху розплавити зн≥чений сад

це там де чатують дерева ≥ води розхристан≥

де зн≥чен≥ бильц¤ бадьоро вилизуЇ сум

згортаючи кару ¤к зношену ласку насвистуЇ

¤к зиму цю сам на чотири в≥три рознесу

мандруючи в≥льно ¤к з неба до неба торкнутис¤

¤скраво плестиму свою р¤т≥вну борозну

а крику сьогодн≥ замало ≥ небо не крутитьс¤

≥ сонце пок≥рно звертаЇ себе на весну

прощанн¤ смислу - вирок ≥ пророцтво

словам не доторкнутис¤ до сл≥в

допоки губи вимочивши оцтом

не заговориш: ≥стина - в земл≥

њњ прозорих крил тонка рослина

ще проростаЇ зрошена в соб≥

а ти живеш допоки б≥ль нахлине

прокинешс¤ - на те вона ≥ б≥ль

≥ погл¤ду розтуленим огромом

зриваЇш лист¤ кроплених дощ≥в

не знаючи що справжн≥й шл¤х додому

розрубаний др≥маЇ на меч≥

≥ крила що спираютьс¤ на крила

≥ люди що волають до людей

≥ де на св≥т≥ Ї останн¤ сила

¤ка веде куди вона веде...

здаЇтьс¤ ми перестаЇмо слухати

такою безневинною печаль

скрадаЇтьс¤ вкороченими звуками

в ¤ких живого ≥мен≥ не жаль

код бездор≥жж¤: ребра ≥ вино

триматис¤ ¤к поручень на криз≥

за те що доручити не дано

своњй останн≥й невмирущ≥й книз≥

за те що бог п≥д ребрами з≥йшов

гар¤че лезо а к≥стки холодн≥

за те що не розсмоктуЇтьс¤ шов

у пращу галилейськоњ безодн≥

немислимо нем≥р¤но навспак

губами жертву втомлену вершити

на т≥нь вершини наступити так

немов на горло це несамовите

немов по ребрах крила п≥рТ¤ н≥ж

вино червиве каменем ≥ брудом

неначе в≥н цю ≥стину возн≥с

а кожен л≥с при н≥й лишивс¤ судом

пропов≥даЇ лист¤ ≥ смолу

могилу теплу стеле перегноЇм

≥ кожному пропащому ослу

запов≥даЇ жити п≥д горою

а слухати давно вже перестав

та й ми сам≥ також перестаЇмо

немислимого духу золота

печаль над нами стелитьс¤ незримо

≥ живемо Ц ≥ бог ≥ л≥с ≥ суд

тоненьким швом пом≥чен≥ з безодн≥

њмо се т≥ло ≥ пТЇмо росу

а може й кров вона також холодна

ти деревам шептав

що вони не так≥ ¤к вони

слово ганив за те

що житт¤ суЇтою ославило

на погнутому тл≥

кучер¤воњ гущавини

бачив знуджену т≥нь

недобитого каменем авел¤

означаЇ живеш

упокоривши день ¤к вину

не за страх а за млин

щоб крутити замр≥¤не колесо

розтулити печеру

мечем зруйнувати ст≥ну

≥ в≥ддатис¤ сну

дерев`¤ного ≥дола хроноса

покал≥чен≥ знаки

пос≥¤н≥ в горло трави

м≥раж≥ натщесерце

хвилюють напевно сильн≥ше

ти повинен в≥дчути

¤кий безпардонно живий

на потр≥скан≥й скел≥

уламок печерного в≥рша

ти повинен соб≥

а за ≥ншого кров ≥ к≥стки

≥ щербата сокира

губами натерта до блиску

Ї стриножений берег

чужоњ ¤к безв≥сть р≥ки

але нин≥ чомусь

приступив в≥н занадто вже близько

≥ будеш ти ¤к провидець д≥лити св≥й отченаш

на б≥ле ≥ на червоне на страх ≥ на суЇту

≥ в≥рити в очевидне що демон Ї серед нас

та в≥н забажаЇ ≥нших неволити в цю слоту

печеного диму просить солоним дощем блука

≥ усм≥шка його боса ¤к шибениц¤ тонка

приносити в жертву люд¤м нањвних таких людей

≥ хай його пот≥м суд¤ть в≥н ≥нших соб≥ знайде

поранених не зл≥чити живих не переживеш

за нами ≥ понад нами до в≥к доросла стерн¤

помножити на причаст¤ корон≥ органи веж

≥ груди нехай накриЇ розпукнуте камен¤

несила судити соком х≥ба що сухим стеблом

≥стор≥¤ зависоко ≥ господа замело

≥ м≥с¤ць ¤к парал≥тик кульгаЇ серед золи

≥ ти мен≥ кажеш кв≥ти так≥ сам≥ ¤к воли

≥ просиш пучок прощенн¤ ≥ воду на груди ллЇш

за ≥ншими трумни носиш над ≥ншими бТЇш хрести

≥ кажеш що очевидно наш демон тонкий спориш

чиЇ хут≥рне нас≥нн¤ у рот≥ не донести

ос≥нь веч≥р пора вмирати

голос кришитьс¤ на в≥тру

сон раптовий ¤к ал≥гатор

п≥дкрадаЇтьс¤ угору

теплий м≥с¤ць до ока липне

над пов≥ками нависа

в≥дчувати жага велика

червон≥ти њдка краса

ос≥нь веч≥р пора безлика

≥ н≥кого щоб застер≥г

що немаЇ на св≥т≥ лиха

зрозум≥л≥шого за сн≥г

одержим≥шого за лист¤

присоромлене до г≥лок

правильн≥шого особисто

≥ в≥рн≥шого за курок

небо кришитьс¤ волохате

пальц≥ злизуЇ т≥нь густа

н≥ просити н≥ забувати

не в≥дважуютьс¤ вуста

золотиста скоринка смерт≥

тихо злущуЇтьс¤ з≥ сл≥в

ос≥нь веч≥р пора ≥ фертик

серце тулитьс¤ до земл≥

√ливка псих≥атр≥¤ домагань

не безконечна. ќбсихають банти

розв≥шень наших. Ѕезв≥сти прости.

∆итт¤ ¤к розкурочений наган:

н≥ вц≥лити не здатне Ѕож≥ іранди,

ан≥ в кишен≥ жах його нести.

«ћ≤—“