ГРА В РАДІСТЬ
У нашому світі – так уже повелося – причини для радості трапляються рідко, й здебільшого випадає задовольнятися приводами. Але, за великим рахунком, і привід приводу не рівня, та й знайти його буває вельми непросто. Утім, є одна хороша гра, котрої, за бажання (а інколи й мимо волі), вас навчить одинадцятилітня дівчинка Поліана. Коли її мама вже була янголом, і дівчинка жила зі своїм батьком, священиком-місіонером, на далекій Півночі, їй замість омріяної ляльки благодійна допомога надіслала… милиці. Звісно,
дівчинка була страшенно розчарована, але тато пояснив їй, що навіть у такій дикій ситуації можна знайти привід для радості. Наприклад, порадіти з того, що ці милиці тобі не потрібні…Про таких дітей кажуть: “невиправні оптимісти”, – не задумуючись над тим, чому оптимізм конче потрібно “виправляти”. Та навпаки – плюс на мінус лише в математиці дає мінус, а в житті все частіше буває навпаки. Навіть якщо в оптимізм просто гратися. Головне, щоб ця гра була щирою.
Знаменитою повістю американської письменниці Елеонор Портер “Поліана”, про яку йде мова, ось уже майже століття зачитуються діти в усьому світі. Годі збагнути, чому її досі українською не перекладали, адже твір про життєрадісну позавідносно до найскладніших обставин дівчинку направду захоплюючий. Мало того – ця книжка, одна з небагатьох із подібною долею в світовому письменстві, спричинилася свого часу до створення цілої мережі “клубів Поліани”, в які гуртувалися люди, котрі також хотіли, як і героїня повісті, гратися в радість. Це насправді дуже “заразлива” гра – досить пояснити її правила чи принаймні переповісти історію про милиці, й людина мимоволі починає мислити у відповідному руслі. Чесно, сам пробував.
Утім, трапляються не лише приводи, а й причини для радості. Наприклад, перше українське видання “Поліани”, яке щойно побачило світ у “Золотій бібліотеці” київського видавництва “Школа”. Переклала повість Богдана Гора (звісно, псевдонім – це дебют молодої перекладачки), а вийшов цей переклад під редакцією авторитетного Леся Герасимчука.
Отож, читайте й радійте. От уже точно – чого не буває забагато, так це радості.
Іван Андрусяк