Іріна Півоварова

Про що думає моя голова

Розповіді Люсі Синиці,

учениці третього класу

Переклад Івана Андрусяка

ПРО МОЮ ПОДРУГУ Й ТРІШКИ ПРО МЕНЕ

Двір у нас був великий. У нашому дворі гуляло багато різних дітей – і хлопчиків, і дівчаток. Але найдужче я любила Люську. Вона була моєю подругою. Ми з нею жили в сусідніх квартирах, а в школі сиділи за однією партою.

У моєї подруги Люськи було пряме жовте волосся. А очі в неї!.. Ви, певно, не повірите, які в неї були очі. Одне око зелене, як трава. А інше – жовтюсіньке, з коричневими цятками!

А в мене очі були якісь сірі. Ну, просто собі сірі, та й усе. Геть нецікаві очі! Та й волосся в мене було неправильне – кучеряве й коротке. І величезне ластовиння на носі. І взагалі, все в Люськи було краще, ніж у мене. Ось лише зросту я була вищого.

Я жахливо цим пишалася. Мені дуже подобалося, коли нас у дворі звали «Люська велика» і «Люська маленька».

І раптом Люська виросла. І стало незрозуміло, хто з нас велика, а хто маленька.

А потім вона виросла ще на півголови.

Ну, це було вже занадто! Я на неї образилася, і ми перестали гуляти разом у дворі. У школі я не дивилася в її бік, а вона в мій, і всі дуже дивувалися й казали: «Між Люськами чорна кішка пробігла», і приставали до нас, чому ми посварилися.

Після школи я тепер не виходила у двір. Мені там не було чого робити.

Я тинялася по квартирі й не знаходила собі місця. Щоб не було так нудно, я нишком, крізь фіранку, дивилась, як Люська грає в гилку з Павликом, Петрусем і братами Караманами.

За обідом і за вечерею я тепер просила добавки. Давилася, а все з’їдала... Щодня я притискалася потилицею до стіни й відзначала на ній червоним олівцем свій зріст. Але дивна річ! Виходило, що я не лише не росту, але навіть навпаки – зменшилася майже на два міліметри!

А потім настало літо, і я поїхала в пластунський табір.

У таборі я весь час згадувала Люську й нудьгувала за нею.

І я написала їй листа.

Привіт, Люсю!

Як ти поживаєш? Я поживаю добре. У нас у таборі дуже весело. Поруч із табором тече річка Ворскла. У ній вода блакитна-блакитна! А на березі є мушельки. Я знайшла для тебе дуже гарну мушлю. Вона кругленька й зі смужками. Напевно, вона тобі сподобається. Люсю, якщо хочеш, давай дружити знову. Нехай тебе тепер називають великою, а мене маленькою. Я однаково згодна. Напиши мені, будь ласка, відповідь.

Із пластунським привітом!

Люся С и н и ц я

Цілий тиждень я чекала відповіді. І все думала: а раптом вона мені не напише! Раптом вона більше ніколи не захоче зі мною дружити!.. І коли від Люськи нарешті прийшов лист, я так зраділа, що в мене аж руки трішечки тремтіли.

У листі було написано ось що:

Привіт, Люсю!

Спасибі, я живу добре! Учора мені мама купила чудові тапочки з білим кантиком. Ще в мене є новий великий м’яч, просто супер! Скоріше приїжджай, а то ж Павлик із Петриком такі бевзі, з ними нецікаво! І мушельку не загуби.

Із пластунським салютом!

Люся К о с и ц я

Цього дня я аж до вечора носила з собою голубий Люсьчин конвертик. Я всім розповідала, яка у мене є в Києві чудова подруга Люська.

А коли я верталася з табору, Люська разом із моїми батьками зустрічала мене на вокзалі. Ми з нею кинулись обійматися... І тут виявилося, що я переросла Люську на цілу голову.

«СЕКРЕТИКИ»

Ви вмієте робити «секретики»?

Якщо не вмієте, я вас навчу.

Візьміть чисте скельце й вирийте в землі ямку. Покладете в ямку фантик, а на фантик – усе, що у вас є гарного.