ќ— ј– ¬ј…Ћƒ ’’I —“ќЋ≤““я

 

” кожноњ справи, ¤к в≥домо, Ї своњ плюси й м≥нуси. ” справи л≥тературноњ, хоч-не-хоч, теж.  оли тривалий час редагуЇш ≥ рецензуЇш чуж≥ тексти та ще й подекуди, ¤к стаЇ наснаги, пишеш своњ, в тоб≥ ¤кось помалу, непом≥тно щось УзамулюЇтьс¤Ф, ≥ ти втрачаЇш здатн≥сть по-справжньому вражатис¤. ѕригасаЇ оте малозбагненне в≥дчутт¤, коли, зустр≥вшись в≥ч-на-в≥ч ≥з живим твором, у ¤кусь мить мимовол≥ забуваЇшс¤ в≥дстежувати, наст≥льки профес≥йно виписана та чи ≥нша деталь, той чи ≥нший стратег≥чний або тактичний х≥д, а просто проживаЇш ≥з книжкою добр¤чий шмат власного-таки житт¤.

 ожен р¤туЇтьс¤ в≥д цього, зв≥сно, ¤к може. Ќайчаст≥ше Ц час в≥д часу перечитуючи т≥ тексти, ¤к≥ колись уз¤ли за живе, й оновлюючи в соб≥ таким чином здатн≥сть до справжн≥х в≥дчутт≥в. як правило, це спрацьовуЇ, але злить Ц невже тексти, ¤к≥ твор¤тьс¤ нин≥, наст≥льки поголовно безпорадн≥, що в≥д них год≥ чекати нав≥ть нормального Уструсу м≥зк≥вФ, не кажучи вже про живий нерв? як це не прикро констатувати, але найчаст≥ше саме так ≥ Ї, Ц ≥ вт≥шаЇ лише той елементарний факт, що так, власне кажучи, було завжди.

ќдначе пишу ¤ все це зовс≥м не дл¤ того, аби Упоскаржитис¤Ф чи Упоф≥лософствуватиФ, а лишень дл¤ того, аби под≥литис¤ рад≥стю. ƒивовижною, майже невимовною. Ѕо лише такою й буваЇ кожна зустр≥ч з≥ справжн≥м художн≥м твором, ¤кий в≥д надпопул¤рноњ останн≥м часом попси, ¤к в≥домо, в≥др≥зн¤Їтьс¤ тим, що торкаЇтьс¤ в≥чност≥ в душ≥ кожного, хто наважитьс¤ з ним посп≥лкуватис¤. ј тим паче таким буваЇ в≥дкритт¤ автора, здатного творити справжн≥ тексти. ƒл¤ мене таким в≥дкритт¤м став •урам ѕетр≥ашв≥л≥ Ц грузинський письменник, ¤кий ось уже к≥лька рок≥в живе й працюЇ в ”крањн≥.

¬се почалос¤ з того, що р≥к тому директор молодого в≥нницького дит¤чого видавництва У“езаФ ¬олодимир Ѕриск≥н запропонував мен≥ стати членом жур≥ л≥тературного конкурсу, започаткованого цим видавництвом. —еред конкурсних рукопис≥в, неспод≥вано напрочуд ¤к≥сних, ви¤вивс¤ ≥ один справдешн≥й шедевр Ц пов≥сть •урама ѕетр≥ашв≥л≥ У≈л≥ та –аруФ. —южет надзвичайно простий, на перший погл¤д нав≥ть трив≥альний Ц д≥вчинка ≈л≥ дуже любить слона –ару ≥ нав≥ть ум≥Ї з ним розмовл¤ти, але злий ƒиди, що розшифровуЇтьс¤ ¤к Удиректор директор≥вФ, хоче продати слона мандр≥вному зв≥ринцев≥, тож д≥вчинка його викрадаЇ... ƒал≥ в≥дбуваЇтьс¤ ц≥ла низка карколомних пригод за участю багатьох хороших ≥ поганих людей, доки не зд≥йснюЇтьс¤ запов≥тна мр≥¤ слона Ц в≥н повертаЇтьс¤-таки в јфрику, на свою батьк≥вщину. ”с≥ персонаж≥ при цьому ¤к≥сь н≥би мультипл≥кац≥йн≥ Ц вони вималюван≥ дуже ¤скравими, щедрими, але напрочуд густими мазками, без деталей, без виразних св≥тлот≥ней Ц так може малювати т≥льки сама дитина, з виразною дом≥нантою колосального доброго нањву. јле найголовн≥ше, що кожен персонаж, попри таку поз≥рну схематичн≥сть, насправд≥ ви¤вл¤Їтьс¤ ц≥лим св≥тогл¤дом, ф≥лософською системою, поданою не просто через зрозум≥л≥ дитин≥ пон¤тт¤ й образи, а через присмак надзвичайно тонкого, глибоко зворушливого щему. “ут кожен персонаж насправд≥ проходить кр≥зь дуже складний ≥ м≥сц¤ми вельми болючий, але дуже ¤скравий процес духовного переродженн¤; тут люди шукають ≥ Ц головне Ц знаход¤ть своЇ не м≥сце, а Ц м≥с≥ю в житт≥. ≤ дитина проходить це душевне переродженн¤ водночас ≥з кожним з цих персонаж≥в, невимушено, орган≥чно, природно, але надзвичайно глибоко проникаючи в таЇмниц≥ п≥знанн¤ добра ≥ зла, а головне: у найб≥льшу таЇмницю св≥тоустрою Ц ¤к добро ≥ зло розр≥зн¤ти.

“рич≥ ¤ перечитував цю пов≥сть, ¤ка вийде незабаром у видавництв≥ У“езаФ в переклад≥ ќлекси —иниченка. —першу читав ¤к член жур≥ конкурсу, а в≥дтак, коли вона беззастережно в цьому конкурс≥ перемогла, Ц уже ¤к редактор книжки (≥ страшенно пишаюс¤ тим, що саме мен≥ видавництво дов≥рило цю надзвичайно в≥дпов≥дальну, але страшенно захоплюючу роботу; бо за свою, ¤к тепер модно казати, карТЇру ¤ в≥дреагував б≥льше п≥всотн≥ р≥зних книжок, у т≥м числ≥ й таких, за ¤к≥ мен≥ соромно, Ц але тепер боюс¤, що навр¤д чи ще коли працюватиму з таким чудовим твором!). ќтож, трич≥ ¤ њњ перечитував Ц ≥ щоразу ¤, старий цин≥к, ¤кий знаЇ, здаЇтьс¤, все про те, ¤к робитьс¤ книжка ≥ ¤кий прийом у н≥й на зад≥¤нн¤ ¤кого почутт¤ розрахований, Ц не м≥г стримати сл≥з! Ќе тоњ банальноњ вологи, ¤ку вичавлюють ≥з сердешних бабусь фабриканти тупорилих сер≥ал≥в Ц а живих сл≥з очищенн¤, сл≥з катарсису в питомому, ≥ще давньогрецькому значенн≥ цього слова! “ому ¤ й пишу про цю книжку, глибоко начхавши на те, що назагал не прийн¤то, аби редактор писав про книжку, з ¤кою в≥н працював.

ѕот≥м було ще одне в≥дкритт¤ Ц У азки ћаленького ћ≥стаФ •урама ѕетр≥ашв≥л≥, ¤к≥ вийшли вже к≥лька рок≥в тому у видавництв≥ У¬еселкаФ в переклад≥ —тан≥слава –епТ¤ха, але дос≥ чомусь (певно, через божев≥льню нашоњ системи книгорозповсюдженн¤) не потрапл¤ли мен≥ на оч≥. “ут той же принцип ф≥лософськоњ притч≥, ¤кий сотню рок≥в тому розпрацював неперевершений ќскар ¬айлд, ≥ дос≥ н≥хто не м≥г до нього нав≥ть наблизитис¤. “ут т≥ сам≥ глибинн≥ узагальненн¤, т≥ сам≥ сльози катарсису, той же несум≥сний з ≥снуванн¤м, але нев≥дд≥льний в≥д житт¤ ≥стинний щем... У—крипаль ≥ пташкаФ, де скрипаль шукаЇ особливого дерева дл¤ своЇњ скрипки, щоб вона могла грати так, аби люди нарешт≥ його почули, ≥ знаходить те, що шукав, зовс≥м не в деревин≥, а у в≥дчутт≥ живоњ душ≥ маленькоњ пташини, ¤ка мр≥¤ла злет≥ти аж до сонц¤... ћал¤та з казки УЎапкарФ, що отримують ≥з рук шапкар¤ свою першу шапочку, в ¤к≥й ночували птахи ≥ залишили своњ сни, ≥ виростають пот≥м ц≥ мал¤та чуйними, щирими, н≥жними, дов≥рливими... ¬они, без жодного сумн≥ву, онуки чи вже правнуки тих мал¤т, ¤к≥ гралис¤ свого часу в саду ¬елетн¤-—амолюбц¤, ≥ хтозна Ц можливо, серед них Ї й те ™дине ƒит¤, ¤ке розтопило колись л≥д у серц≥ ¬елетн¤ ≥ на ручках ≥ н≥жках якого в≥н побачив в≥дтак сл≥ди цв¤х≥в...

√оворити про ¬≥чне мовою ¬≥чност≥ дано дуже небагатьом письменникам. ќдиниц¤м. ќдинакам. —ьогодн≥ це Ц •урам ѕетр≥ашв≥л≥. „итаймо його! „итаймо його ≥ своњм д≥т¤м, ≥ Ц соб≥! ¬≥н говорить про те, що нам, люд¤м, насправд≥ болить. ≤ так, ¤к нам болить. якщо ми все ще люди...

≤ван јЌƒ–”—я