ПРИПРАВА ДО СПРИЙНЯТТЯ СВІТУ
Іван АНДРУСЯК.
Часниковий сік. Серія “Зона Овідія”. — К.: Факт, 128 с.(п)Є письменники, які смакують словом і мимоволі змушують до цього читача. Відтак якийсь час дивишся на світ крізь призму чиєїсь творчости і твій світогляд приправлений запахом, смаком автора, який зумів зачепити в тобі щось таке, про що й не здогадувався ніхто.
Марина ПЕРЕГІНСЬКА
Саме такою суґестивною є збірка віршів Івана АНДРУСЯКА Часниковий сік. Як і все, народжене пером (перепрошую — клавіатурою) цього автора, книжка має запаморочливі глибини імпліцитности. Зрештою — не варто глибоко копатись у підтексті, прихованому змісті, досить скористатись порадою мудрих французів і …шукати жінку.
Ліричний Герой Андрусяка від часів “Панночки з блакитними очима” подорослішав, позбувся розгублености, звички чекати, поки доля поверне обличчя до його страждань, але не втратив здатности возвеличувати кохану, “вдихати.., немов повітря і, немов повітря, видихати”.
та перелети мене почерез янголенятонько
почерез кола кириличні в голубій воді над губами
потерчам корабля на долоні янголень моя янголинь
відлунюючи хрестиком понад левадами
щекавицею понад вишиття вуст янголелю
та перелети
Зараз вже й не згадати, хто перший назвав Івана Андрусяка ліриком, мотивуючи це тим, що він, мовляв, найніжніший, найделікатніший у творчості серед “новодеґенераційної” трійці. Зараз — він єдиний із них продовжує жити поезією, тому потреба й доречність порівнянь відійшла в минуле. Та чи, справді, Андрусяк-поет такий ніжний і делікатний? Коли пише про кохання — можливо. Але паралельно із жінками в його Ліричного Героя йде покликання митця. Іноді він намагається це поєднати:
ці тексти як жінки регочуть віддаються
виношують тремтять від дотику руки
а їхній чорний трон на паперовім блюдці
немов старий магніт притягує зірки…
…ти рвав їх на шматки зализував їм рани
леліяв як дітей як потолоку дер
тепер вони твої але чому іване
ти жодного із них не вимовиш тепер
Поезія Андрусяка дійсно така. Зануритися у його світ — означає розгубитися, загубитися. Непередбачувані образи, несподівані висновки. Збірка “Часниковий сік” об’єднує нові вірші й ті, які вже знайомі читачеві з попередніх книг цього автора. Але є в ній щось дуже нове не лише для читача, а й для самого автора, а саме — віра в Бога. Я можу помилятися, але гадаю, що творчий шлях Андрусяка до цього часу був шляхом пошуку. Не стилю, майстерности, способу самовираження (цього автору, на щастя не бракувало), а себе в цьому світі, своєї віри. Цинізм, бравада, претензії на звання язичника, які характеризували “раннього” Андрусяка, здається, безслідно зникли. Андрусяк “пізній” вже знає, хто він і задля чого він тут:
дозволь назвати: кетяги, траву,
ґердани, мислі, висі, озаріння,
печаль незмивну або прощу тлінну…
як не назву — а все Тебе назву
І він називає Ліричний Герой втілюється в Стефана Яворського, Григорія Сковороду, Миколу Зерова, трансформується в Саломею, бо замало жити власним емоціо. Герої тісно переплітаються з власне автором, поезія стає таким букетом чуттєвости й напружености, де вже не відрізниш своє від чужого. У творах Андрусяка немає Оповідача — занадто сильне
ego автора, щоб його Герой виступав відстороненим спостерігачем. Кожний вірш — вміло скиданий стіг навколо остриви власного “я”, проекція погляду на світ крізь себе. Така “внутрішня” поезія захоплює насамперед усвідомленням ризикованости автора, який не втомлюється й не боїться нанизувати світ на власну душу. Адже в інтравертності творчости є небезпека виснаження, вичерпаности. Але наразі дно ще далеко (якщо воно взагалі існує). Збірка “Часниковий сік” — найкращий доказ тому.