ТЕКСТ ЯК ПРАКТИКА НАЦІЄТВОРЕННЯ
Поетові “легше” мати справу з історією, ніж громадському діячеві. Поет виступає в ній і відповідає перед нею текстами, тоді як діяч – дією. Якщо для поета текст і є дія, то для діяча – лише спосіб передачі інформації про неї. Утім, саме ця передача інформації є бажаною як для одного, так і для іншого, тому тексти громадських діячів – найперше тих, чий уплив на процеси виявився доволі вагомим – завжди в історії "залишалися", себто з цікавістю сприймалися не лише фахівцями, а й ширшим читацьким загалом.
Саме в такому контексті відчитується нова книжка видатного поета, а в останні півтора десятиліття й не менш видатного громадського діяча, політика, дипломата Дмитра Павличка "Українська національна ідея", яка щойно побачила світ у київському видавництві "Основи". Як зазначає в передмові сам автор, "Українська національна ідея
" – своєрідний звіт письменника й політика за 16 літ діяльності, від виступу за державний статус української мови 1987 року до виступу на святі державного прапора 2003 року. Основна частина книжки – передруки публікацій з газет і видань із відповідними посиланнями в примітках".Закономірно доволі об’ємний том включає виступи Д. Павличка як на публічних, так і на спеціалізованих зібраннях, статті самого автора й декілька – про нього (але таких, що максимально повно висвітлюють його позицію з низки актуальних проблем). Але основа книжки – інтерв’ю, адже цей жанр дозволяє у найпродуктивнішій і найпридатнішій для сприймання формі з’ясовувати позиції та – в контексті історії – інформувати про дії. Слід завважити, що інтерв’ю Дмитра Павличка у всіх його культурницьких, політичних і державних статусах – голови Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, одного з чільних діячів національної революції початку 1990-их, депутата українського парламенту, Надзвичайного і Повноважного Посла України в Словаччині та Польщі – надзвичайно цікаві не лише в сенсі інформативности, а й у сенсі "реконструювання атмосфери часу". Адже Павличко, в якій іпостасі його не сприймай, усе таки насамперед поет, а відтак його бачення, ясна річ, позначене образністю й емоційністю, що в контексті згаданого "реконструювання" історії особливо важливе й цінне.
Утім, поняття історії як тексту й тексту як історії в контексті Павличка видаються майже синонімічними, якщо пригадати бодай той факт, що саме він, як зізнається в одному з уміщених у книжці інтерв’ю, є автором першого речення й редаґування тексту Акту проголошення Незалежності України. Дотичність до такого Тексту – не просто історичність, а сама пані Історія.
І, нарешті, книжка недарма має назву "Українська національна ідея". Попри те, що не знаходимо тут, звісно, політологічних "розробок" з цієї тематики чи подібного наукового дискурсу – це закономірно. Але знаходимо живу практику націєтворення, що чесно кажучи, в нинішніх умовах видається значно важливішим.
Іван Андрусяк