Іван АНДРУСЯК

 

ДЕНЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Міракль-«заказуха»

 

 

 

ЗАСПІВ

 

Перший Янгол:

 

По Вкраїні ходить вечір,

вербам коси заплітає.

Це ж сьогодні вся малеча

жде святого Миколая.

 

Це ж в серпанку золотому

кучеряве небо нині.

Це ж від дому і до дому

ходить радість по Вкраїні.

 

Ось і тут, у цій господі

сяють усмішки діточі.

Мов зірки яскраві сходять –

так палають ваші очі!

 

Назріває мить щаслива,

світла радість назріває…

Кожен хай спізнає диво

від святого Миколая!

 

 

СЦЕНА ПЕРША

 

Сонце, Місяць

 

Сонце:

 

Ой, Місяцю-князю,

поглянь ізгори:

багацько зійшлося

сюди дітвори!

 

В цій дивній країні

суцільні дива –

та тільки чи ж віра

у них ще жива?

 

 

Місяць:

 

Жива іще віра –

сама подивись!

Бо ж діти

з цілої Вкраїни зійшлись!

 

Багато страждань

пережив їхній край –

та щастя несе їм

святий Миколай!

 

Сонце:

 

Тож, братику, ми

проженімо пітьму,

разом освітімо

дорогу йому!

 

Місяць:

 

Ще й Вітра покличмо,

хай хмари жене –

нехай усміхається

небо ясне!

 

Кличуть Вітра, залучаючи до цього процесу Хор – дітей із ансамблю. Відтак з’являється Вітер.

 

Вітер:

 

Ге-е-ей, а хто-о-о мене-е-е зове-е-е?

 

Хор:

 

Все живе́!

 

Вітер:

 

А куди-и-и це я прили-и-инув?

 

Хор:

 

В Україну!

 

Вітер:

 

Руйнува-а-ати чи твори-и-ить?

 

Сонце:

 

Друже, цить!

 

Руйнували цю країну

сотні літ –

дивувався і жахався

цілий світ!

 

Але бачиш –

не зуміли зруйнувать,

якщо в ній

дитячі очі так горять!

 

Місяць:

 

Є, щоправда,

й нині тут руйнівники –

розривають Україну

на шматки, –

 

та нічого в них не вийде,

так і знай, –

бо її святий боронить

Миколай!

 

Вітер:

 

Що ж, тоді я радісно дмухну,

темні хмари тихо розжену.

 

В чистім небі хай заграють промінці –

бо вже йдуть від Миколая посланці…

 

Вітер розгонить хмари, Сонце і Місяць «виграють промінцями», долучаються діти з ансамблю, – одне слово, режисер має тут свободу хореографічної творчости.

Посеред цього дійства раптово на сцену вламується захекане Чортеня – таке враження, що воно мчало сюди звідкись іздалеку й з усіх ніг, щоб устигнути першим і видати себе за «посланця». Грьопнувшись посеред сцени, підвівшись, обтрусившись і трішки відхекавшись, Чортеня – не звертаючи уваги на дійство – урочисто стає посередині, підводить руку й набирає в груди повітря, ніби збирається виголосити промову… Однак Вітер завважує це й сердито дмухає на Чортеня, як на спасівчану муху, – і його виносить цим подувом за куліси. Вітер докірливо хитає головою і продовжує чинити свій «розхмарювальний» ритуал.

 

 

СЦЕНА ДРУГА

 

Першим з’являється Найменше Янголятко зі дзвіночком.

 

Найменше Янголятко:

 

Дінь-дінь!

Світло, а не тінь

провіщає мій дзвіночок

всім, кого не стрінь!

 

Тіль-лі!

Свято на землі!

Ждуть святого Миколая

діточки малі!

 

Ждуть, авжеж,

і дорослі теж!

Ти святого Миколая,

певно, також ждеш?

 

Останнє звертання – до когось дорослого у залі.

Тим часом на сцену виходять четверо Янголят.

 

Перше Янголя:

 

Оце, здається, і прийшли ми

в чудовні землі ці, якими

опікується Миколай –

бо це благословенний край.

 

Друге Янголя:

 

А й справді – адже в цьому краї

є все, чого душа бажає:

розкішні землі, добрі люди,

краса і затишок усюди…

 

Третє Янголя:

 

Проте нема у душах миру.

Вони змінили правду щиру

на кілька правдочок дрібних –

і перегризлися за них.

 

Четверте Янголя:

 

Чужим богам молитись стали,

Чужі провадять ритуали…

Звичайно, що не всі – одначе

таких я теж багацько бачу.

 

Перше Янголя:

 

А все ж таки, яка чудова,

яка в них соковита мова

і співи янгольські які –

я сам би мріяв про такі…

 

Третє Янголя:

 

Але вони – ти ж бачиш, брате, –

воліють мову забувати.

Чужа ж бо мова – знаю я –

хороша, але не своя…

 

Друге Янголя:

 

Так, це великий гріх, братове!

Але ж не всі забули мову,

й не одцуралися вони

од Батьківщини, од народу –

адже повстали за свободу

в недавні ще осінні дні…

 

Четверте Янголя:

 

Отак, зі скрипом, у натузі

вони свої проходять, друзі,

випробування чималі.

Та провідник у них допіру

таки велику має віру.

Тож хай щастить оцій землі!

 

На словах Четвертого Янголяти з-поза сцени скрадливо видибує Чортеня. Роззирається довкола, чи нема де Вітра, та завваживши лише п’ятірко Янголят, смілішає, стає собі руки-в-боки і з єхидним виглядом слухає репліку Четвертого, хитаючи головою: ну-ну, мовляв…

Відтак вистрибує наперед і собі береться до слова.

 

Чортеня:

 

Ха-ха! Кого я бачу! Посланці від Миколая!

Чи ви гадаєте, що хтось вас тут чекає?

 

Я, бачте, тут добряче встиг попрацювати,

тож вам нема чого на цій землі шукати!

 

Про Миколая тут забули всі давно.

Вже їм чи віра, чи невіра – все одно.

 

Я, щоб ви знали, пояснив їм з ходу,

що Миколай – це опіум народу,

 

а щоб нормально в цьому світі жити,

потрібно ближнього чимшвидше обдурити.

 

Отож, тікайте краще звідси, чуваки!

Ніхто не слухатиме ваші тут казки.

 

Науку зла вони сприйняли дуже гарно:

обдурять навіть вас елементарно!

 

Янголята на слова Чортеняти лише сміються. Тут з’являються Сонце, Місяць і Вітер і теж заходяться сміхом.

 

Сонце:

 

Ото, Антипку, розсмішив!

Ото загнув!

                       І ти гадаєш,

що  ми повіримо?

 

Місяць:

 

            О, ні!

Когось ти, може, й спокусив,

когось і досі спокушаєш, –

та навіть у страшному сні

того ніколи не буває,

щоби святого Миколая

забули люди!

 

Вітер:

 

Не-е-е мені-і-і

ти можеш бре-е-ехні ці каза-а-ати…

 

Перше Янголя (до Найменшого Янголяти):

 

А де ж це твій дзвіночок, брате?

 

Друге Янголя:

 

Дзвони! Скликай дітей на свято!

 

Третє Янголя:

 

Хай заведуть свої пісні!

 

Четверте Янголя:

 

А цей хай щезне день на дні!

 

Вітер (єхидно, показуючи на Чортеня):

 

Бої-ї-їться він пісе-е-ень співа-а-ати…

 

Наперед виходять Найменше Янголя. Дзвонячи у свій дзвіночок, повільно, але сміло наближається до Чортеняти, на ходу виголошуючи свій віршик-пісеньку. Чортеня з острахом задкує від нього, відступає все далі й далі, а наприкінці – на словах «хто не вірує» – обертається і – на слові «ховайтеся» – прудко дає драла.

 

Найменше Янголя:

 

Дінь-дінь!

Світло, а не тінь

провіщає мій дзвіночок

всім, кого не стрінь!

 

Тіль-лі!

Дорослі і малі,

на свято Миколаєве

збирайтеся!

 

Дзень-дзень!

Чудовий нині день!

І тільки хто не вірує –

ховайтеся…

 

Тут виходить ансамбль, заводить пісні і все інше, що нафантазує режисер.

Одне слово, починається свято…

 

 

СЦЕНА ТРЕТЯ

 

По піснях на сцені залишаються Сонце, Місяць, Вітер і п’ятірко Янголят.

 

Вітер:

 

А ба-а-ачте: не чорта-а-ам суди-и-ити,

що  люблять украї-ї-їнські ді-і-іти!

 

Місяць:

 

Авжеж бо, друзі, – тут і близько

не можна підпускать чортиська!

 

Сонце:

 

Та він і сам боїться їх –

бо з ними щастя, з ними сміх,

отож йому й тремтять колінця…

 

Перше Янголя:

 

Погляньте, скільки українців

на клич святого Миколая

зійшлося із усього краю!

 

Друге Янголя:

 

І всі такі чудові діти!

Красиві всі, талановиті!

 

Третє Янголя:

 

А головне – з усіх усюд

зібрався юний творчий люд!

 

Четверте Янголя:

 

О, бач – Андрійко із Полтави.

Він до комп’ютерної справи

великий, друзі, має хист…

 

Перше Янголя:

 

А ось Оленка із Донецька,

до математики незлецька!

 

Друге Янголя:

 

А онде і Сашко – артист

майбутній, родом він зі Сміли.

 

Третє Янголя:

 

А онде, бачте, зорить сміло

Юрко, майбутній офіцер,

він родом з Бахмача. Тепер

ази військової науки

освоює він не з принуки.

 

Четверте Янголя:

 

Ось хімік з Калуша – Микола.

 

Перше Янголя:

 

Надійка, що найкраще в школі

зна біологію – вона

чорнобильські бажає пущі

перетворить на сад квітучий.

Вона з Житомирщини, звісно.

 

Друге Янголя:

 

А Славця має хист до пісні

і скоро мріє заспівати

у Львівськім опернім театрі.

 

Третє Янголя:

 

А ось з духовної родини

Дмитро із Криму – він вже нині

священиком бажає стати,

вкраїнську церкву об’єднати!

 

Четверте Янголя:

 

Тут діти є з усіх усюд!

 

Перше Янголя:

 

З Охтирки…

 

Друге Янголя:

 

            …з Самбора…

 

Третє Янголя:

 

                       …з Волині

зійшлись до Миколая нині…

 

Четверте Янголя:

 

…з Одеси…

 

Перше Янголя:

 

            …з Києва…

 

Друге Янголя:

 

                       …із Сум…

 

Третє Янголя:

 

Ростуть на радість, на красу…

 

Четверте Янголя:

 

…на гордість рідній Україні!

 

Вітер:

 

Вони збуду-у-ують на віки-и-и

найкра-а-ащі в сві-і-іті літаки-и-и!

 

Сонце:

 

Нову енергію відкриють

і космос підкорить зуміють!

 

Місяць:

 

Такі ростуть таланти нині

в благословенній Україні!

 

Тут знову з’являється Чортеня і відчайдушно кидається «в останній бій»!

 

Чортеня:

 

Ха-ха! Розмріялись! Цьому не бувати!

Я понаставляю скрізь гральні автомати

 

і принесу наркотиків, тютюну й горілки –

будуть діти причмилені і кумарні тільки…

 

Я під кайфом добре вмію в космос відправляти –

в мене й не такі таланти вчилися літати…

 

А хто й цьому не піддасться, заплачу їм гроші –

хай літають за кордоном, раз такі хороші…

 

Усі присутні зустрічають слова Чортеняти дружним реготом. Побачивши, що всі його прокази марні, Чортеня похнюплено саме бреде собі за сцену – його вже ніхто не проганяє, воно просто безсиле…

 

Вітер (коли Чортеня вже сховалося за фіранкою):

 

Чорти-и-исько, ба-а-ач, не уявля-я-яє:

це кра-а-ай свято-о-ого Микола-а-ая!

 

Місяць:

 

На всі оці дрібні спокуси

ведуться тільки боягузи

і несусвітні слабаки –

а ви тут бачили таких?!

 

Сонце:

 

Таланти справжні мусять знати:

найперше діло – працювати,

творити й мислити –

                                   і цим

здобудеш щастя собі – і всім!

 

Перше Янголя:

 

Лиш та країна буде жити,

де є талановиті діти!

 

Друге Янголя:

 

Лише та країна процвіта,

де віра в дітях є свята!

 

Третє Янголя:

 

Повік щасливим буде той край,

де владарює святий Миколай!

 

Четверте Янголя:

 

А як зоветься та країна?

А нумо, хором!

 

Усі:

 

У-КРА-Ї-НА!!!

 

Найменше Янголеня (дзвонячи у свій дзвіночок):

 

Дінь-дінь!

Світло, а не тінь

провіщає мій дзвіночок

всім, кого не стрінь!

 

Знай, знай –

це щасливий край!

Бо довіку буде з нами

добрий Миколай!

щедрий Миколай!

мудрий Миколай!

 

 

ФІНАЛ

 

На фінал виходить Перший Янгол з фотоапаратом.

 

Перший Янгол:

 

По Вкраїні ходить вечір,

вербам коси заплітає…

Для дорослих і малечі –

Світле свято Миколая!

 

Всім, хто вірує у Бога,

він завжди допомагає, –

тож надіймося на нього,

на святого Миколая!

 

Всім, хто рідну Україну

у душі і серці має –

їм повік сприяння буде

від святого Миколая!

 

Не відмовить він ніколи

тим, хто прагне світ любити.

Тож огляньмося довкола:

може, серед нас він, діти?

 

Налаштовує фотоапарат.

 

А щоб його впізнати, ми зараз усі разом сфотографуємося! А тоді роздивлятимемося фото – і впізнаємо…

 

Всі стають до спільної світлини – а на цьому нашій казочці –

 

КАПУТ!