ћ≈ƒ¬≤ƒ№ я  јЌј‘ќ–ј

 

¬Т¤чеслав ћедв≥дь. Ћови: ¬ибран≥ твори. Ц Ћьв≥в: ѕ≥рам≥да, 2005. Ц 212 с. / —ер≥¤ Уѕриватна колекц≥¤Ф

 

¬Т¤чеслав ћедв≥дь належить до того вузького, хоч ≥ нет≥сного кола письменник≥в, ¤кому проіресуюча останн≥м часом бульварна св≥дом≥сть усе активн≥ше намагаЇтьс¤ доточити частку УнеФ. У“а його ж неможливо читати!Ф Ц чуЇш припадком в≥д попул¤рного суржикомовного детектив≥ста, ¤кий без помилок ум≥Ї написати х≥ба власне пр≥звище. У÷≥ сел¤нськ≥ рефлекс≥њ н≥кому не ц≥кав≥ в ™вроп≥Ф, Ц кривить губи переобт¤жена Умогил¤нським ≥нтелектуал≥змомФ модна критикеса. У÷е все постмодерн≥ витребеньки. ј що в≥н написав дл¤ народу?Ф Ц вторить њй Уз≥ своЇњ дзв≥ниц≥Ф замш≥лий сп≥лчанський ортодокс.

“им не менше, нав≥ть т≥ видавц≥, котрих т¤жко зап≥дозрити в альтруњзм≥, аж н≥¤к не цураютьс¤ текст≥в ¬Т¤чеслава ћедвед¤. ћало того: УзльотуФ т¤жко нав≥ть сказати, ¤кий тв≥р сучасного украњнського письменника знав останн≥м часом б≥льше передрук≥в, н≥ж ћедвед≥в роман УЋьохФ. ћабуть, сумарним накладом «абужчин≥ Уѕольов≥ досл≥дженн¤ЕФ й переважать Ц але к≥льк≥стю перевидань точно н≥. ѕринаймн≥ книжки цього письменника, нав≥ть вит≥снен≥ модою на задв≥рки книгарн¤них полиць, зовс≥м на них не залежуютьс¤ Ц њм усе ще знаходить читач, хоча вони й не вбивають час, а потребують часу. ≤ ц≥ обставини св≥дчать ¤к м≥н≥мум про те, що далеко не все з ц≥Їю прозою так просто, ¤к вигл¤даЇ на перший упереджений погл¤д.

ќсь ≥ новий зб≥рник ћедведевого вибраного УЋовиФ (з п≥дкресленим наголосом на першому, ¤сна р≥ч, склад≥), що побачив св≥т у смаковит≥й сер≥њ Уѕриватна колекц≥¤Ф льв≥вського видавництва Уѕ≥рам≥даФ, так само починаЇтьс¤ з УЋьохуФ Ц цього немилосердного г≥мну першого статевого досв≥ду, старанно зам≥шаного на сеч≥; цього безцеремонного визначенн¤ ц≥лоњ епохи, на ц≥й же сеч≥ зам≥шаноњ. јбо статевого досв≥ду дозр≥ванн¤ епохи, де сеча нав≥ть (страшно сказати) набувала сакральних конотац≥й: Ујж см≥шно зробилось ѕетров≥, Ц то це вже й друга кон¤ка робила калюгу, де не так було вибито, ≥ в сн≥гу аж п≥на скипала. “а пл¤ма мов трохи б≥льша була, ≥ що дзюркот≥ло довше, н≥ж перш, то та калюга напливала на другу ≥ таким п≥н¤вим в≥ночком њњ об≥ймала. —онечко з морозом так вгр≥вало ≥ к≥нське волосс¤, ≥ калюги п≥д к≥ньми, одну, ¤к руденький чайок, що њм у шк≥льн≥й њдальн≥ дають, а другу аж золотаву, ¤к хрести на церкв≥ФЕ

”т≥м, цей тв≥р добре в≥домий ≥ не раз анал≥зований критиками Ц у т≥м числ≥ й в УуринотерапевтичномуФ контекст≥ очищенн¤. ѕрисутн≥сть його у ћедведевому вибраному законом≥рна Ц дивно було б, навпаки, ¤кби його там не ви¤вилос¤. ќдначе, кр≥м УЋьохуФ, книжка м≥стить ≥ще т≥льки дв≥ невеличк≥ новелки та цикл поезопрози, а решту, практично дв≥ третини обс¤гу Ц есењстика. ÷¤ обставина ¤краз досить неспод≥вана, бо таке превалюванн¤ у книжц≥ вибраного вказуЇ на те, що саме есењстику автор вибираЇ нин≥ своњм ключовим жанром.

ўо ж це за тексти? У√алерник ≥ нагл¤дачФ (л≥тери і Уѕ≥рам≥даФ Ц чи автор Ц чомусь не знаЇ) ¤к в≥дчитуванн¤ фраіменту ≥стор≥њ, ¤кому не судилос¤ стати м≥том, хоча й мав дл¤ цього н≥бито вс≥ шанси. Уƒоба стил≥зац≥њФ ¤к м≥стиф≥кац≥йний диспут сп≥втворенн¤ з ≤ваном ‘ранком про феномен в≥тц≥вськоњ хати, з ¤коњ походить феномен. У„отири ≥нш≥ новелиФ ¤к студ≥¤ про специф≥ку с≥льськоњ й м≥ськоњ ритуальности або спроба Уз≥ткнути лобамиФ ¬асил¤ —тефаника з ћихайлом  оцюбинським. У” присмерку в≥к≥вФ ¤к реал≥стична картинка з пов≥тового житт¤ першоњ чверти XVIII стол≥тт¤, що могла би стати основою ц≥л≥с≥нького роману ћедведевого земл¤ка ¬алер≥¤ Ўевчука, а в самого ћедвед¤ слугуЇ УлишеФ п≥дставою дл¤ м≥жр¤дкових розмисл≥в про те, що все на св≥т≥ м≥н¤Їтьс¤ Ц а не зм≥нюЇтьс¤ н≥чого. Ќарешт≥ У„уже м≥стоФ ¤к добр¤чий шмат книжки (чомусь) мемуар≥в з гучною назвою У∆итт¤ ≥ правдаФ, котра при ближчому розгл¤д≥ ви¤вл¤Їтьс¤ зб≥рником напрочуд (здеб≥льшого) влучних новел, ¤ких ≥з Ужитт¤мФ ≥ УправдоюФ повТ¤зують лише реальн≥ ≥мена декотрих персонаж≥в. ѕом≥ж ус≥м цим н≥би спец≥ально загублений один ≥з найв≥дом≥ших ≥ найболюч≥ших ћедведевих психоанал≥тичних текст≥в У—ело ¤к метафораФ, жанр ¤кого, ¤к майже завжди в цього письменника, лише асоц≥ативно сп≥вв≥дноситьс¤ з назвою, а назва Ц з текстом.

ўо хот≥в сказати письменник кожним ≥з цих текст≥в, було, здаЇтьс¤, зрозум≥ло ще з першопубл≥кац≥й. ќднак цей доб≥р, ¤к бачитьс¤, спец≥ально зроблений таким чином, аби закцентувати увагу на де¤ких напрочуд ц≥кавих моментах. Ќеважко пом≥тити, ¤к часто й пристрасно Ц ≥нод≥ аж досл≥вно Ц повторюютьс¤ тут у р≥зних текстах одн≥ ≥ т≥ ж сюжетн≥ ходи, навТ¤злив≥ образи (скаж≥мо, згадана вже сеча, про ¤ку в поезопроз≥ повторено ледь не слово в слово з УЋьохуФ), неминуч≥ акценти, необережн≥ цитати. “о що ж в≥н хоче до нас донести нин≥ саме таким анафоричним добором вибраного?

як на мене, найперше те, що тепер≥шнЇ украњнське письменство д≥йшло кризи факту, розриваючи звТ¤зок перспективи з ретроспективою. ўо Упостмодерн≥зуватиФ на власному ретроспективному матерТ¤л≥ можна несог≥рше, н≥ж на будь-¤кому иншому Ц принаймн≥ це завжди матиме хоч ¤кийсь сенс. ўо сечу з орган≥зму треба пер≥одично випускати, аби не отруњтис¤ уриною. ўо село Ц не лише не в≥дпрацьований, а нав≥ть толком ≥ не розпрацьований матерТ¤л нашоњ культури Ц ¤к, ут≥м, ≥ м≥сто. ўо кожному в≥льно робити те, до чого йому лежить душа Ц ≥ смачн≥с≥нько чхати на вс≥ на св≥т≥ моди разом уз¤т≥. ўо частка УнеФ в контекст≥ л≥тератури достосовна лише в одному Ц вона недоречна.

≤ван јндрус¤к