”Ћ№“”–Ќ»… Ућ≈—»ƒ∆Ф У“–ќя ќѓ –”∆≤Ф
Енаша культурна продукц≥¤ витворюЇтьс¤ в≥дпов≥дно до наших потреб, ≥ ми маЇмо набагато б≥льше потреб, кр≥м потреби пост≥йного Упарод≥юванн¤Ф ≥мпер≥ал≥ст≥в.
јрун ѕ. ћукіердж≥. „ий постколон≥ал≥зм ≥ чий постмодерн≥зм?
”се, чим ми ц≥кав≥ сам≥ по соб≥ й, в≥дпов≥дно, ц≥кав≥ св≥тов≥ Ц це наша, ¤к би УбанальноФ дл¤ когось воно не звучало, нац≥ональна самобутн≥сть, етн≥чне кор≥нн¤, глибинна народна м≥топоетика, Ц а зовс≥м не холодна псевдо≥нтелектуальна вихолощен≥сть чи нав≥ть Унайвишукан≥шаФ гра ≥ншокультурними парафразами. Ѕо насправд≥ модерною Ц сучасною Ц Ї та нац≥ональна (≥нших у природ≥ не ≥снуЇ) культура, котра навчилас¤ прищеплювати соб≥ неодм≥нн≥ за вс≥х час≥в, не кажучи вже про добу ілобал≥зац≥њ, зародки чужих архетип≥в орган≥чно
Ц УпропускаючиФ кр≥зь власне св≥тосприйманн¤, базуючись на власн≥й тис¤чол≥тн≥й народн≥й традиц≥њ. ѓй Ѕогу, см≥шн≥ й убог≥ т≥ наш≥ горе-≥нтелектуал≥сти на кшталт од≥озного ¬. ™шк≥лЇва чи окремих персонаж≥в кола У ритикиФ (здеб≥льше, ¤к мен≥ вперто чомусь видаЇтьс¤, достойного), котрих буквально т≥паЇ в≥д самого пон¤тт¤ Унац≥ональна традиц≥¤ФЕ Ќевже й справд≥ потр≥бна була така банальна в сут≥ своњй штука, ¤к перемога –услани на У™вробаченн≥Ф (притому нав≥ть не з п≥снею в питомому розум≥нн≥ цього терм≥ну, а лише з≥ згустком модерно УобточеноњФ народноњ музичноњ енерг≥њ), аби наша Упубл≥каФ принаймн≥ звернула увагу на самоочевиднеЕ“е ж саме ≥ в л≥тератур≥, найперше в глибоко упосл≥джен≥й у нас останн≥м часом Уфундаментальн≥йФ проз≥: перманентн≥ Ушандараханн¤Ф в ринок, у детектив, у Уд≥дька-чортаФ, а з ≥ншого боку Ц в зацикленн¤ на специф≥ц≥ надм≥ру локальних середовищ, у др≥бТ¤зкове самоперепорпуванн¤ вже давно розперепорпаного. —ебто Ц Удайош украњнську попсу попс≥шою в≥д рос≥йськоњФ чи Удайош украњнський постмодерний текст постмодерн≥шим в≥д польськогоФ. “ака Угра на чужому пол≥ й за чужими правиламиФ наперед приречена на поразку Ц на позадництво, Ц це ж ¤сно, ¤к б≥лий день!
“им не менше, твори, в контекст≥ ¤ких можна починати нарешт≥ посутню й адекватну розмову про орган≥чн≥сть ≥ самобутн≥сть украњнськоњ прози, таки зТ¤вл¤ютьс¤. лючовими в цьому сенс≥ текстами останнього часу можна назвати романи УЌепрќст≥Ф “араса ѕрохаська й У“ро¤ка ружаФ ћар≥њ ћат≥ос Ц твори, що постали з одн≥Їњ й т≥Їњ ж гуцульськоњ м≥топоетики, котра однаково орган≥чно Упридалас¤Ф авторам дл¤ вир≥шенн¤ принципово р≥зних художн≥х завдань. —ебто, р≥зними ви¤вилис¤ насамперед шл¤хи, котрими автори УвивелиФ у своњх текстах почерпнут≥ з народних м≥топоетичних пласт≥в образи до р≥вн¤ модерних символ≥в. ѕрохасько УйшовФ переважно через форму Ц формотворенн¤ й формоперетворенн¤, показуючи, ¤к знак, ум≥ло УпереставленийФ в ≥нший, хай нав≥ть дуже близький контекст, може усп≥шно в цьому контекст≥ нав≥ть не розчинитис¤, а буквально зникнути, а може не
менш усп≥шно УзагратиФ недобаченими доти в ньому барвами. Ќатом≥сть ћат≥ос скористалас¤ дуже схожим принципом, але вже на р≥вн≥ зм≥стовому Ц що б≥льшою м≥рою притаманне дискурсу украњнськоњ прози в≥д початку ’’ стол≥тт¤. ¬т≥м, критика вже багато говорила про текст ѕрохаська, тож ми зосередимос¤ саме на У“ро¤к≥й руж≥Ф.ѕ≥д ц≥Їњ назвою роман, що маЇ п≥дзаголовок Уƒрама на три житт¤Ф, публ≥кувавс¤ трьома подачами в У—учасност≥Ф, але книжкою вийшов у льв≥вському видавництв≥ Уѕ≥рам≥даФ ¤к У—олодка ƒарус¤Ф. Ќова назва, попри њњ лог≥чне постанн¤ з тексту ¤к Ушп≥цнаменаФ головноњ героњн≥, бачитьс¤ не б≥льше н≥ж Укомпром≥сомФ з≥ звиклим до попередн≥х писань авторки менш вибагливим читацьким загалом (У‘уршет в≥д ћар≥њ ћат≥осФ, УЅульварний романФ; хоч тут не сл≥д забувати про њњ ж таки ран≥шу книжку УЌац≥¤Ф Ц своЇр≥дну Ухудожню п≥дготовкуФ до створенн¤ значим≥шоњ У“ро¤коњ руж≥Ф). У омпром≥сФ новоњ назви пол¤гаЇ в переключенн≥ читацькоњ уваги з третього, ф≥лософського, на перший-другий, сюжетно-концептуал≥стський р≥вн≥ тексту, що створюЇ своЇр≥дний дисбаланс м≥ж художн≥м завданн¤м ≥ його рецепц≥¤ми.
”т≥м, новаторство в осмисленн≥ традиц≥й про¤вне на вс≥х ¤к м≥н≥мум трьох згаданих р≥вн¤х:
Ц на першому воно в≥дчитуЇтьс¤ в базуванн≥ тексту на жив≥й, природн≥й, але напрочуд слабо опри¤внен≥й у л≥тературному контент≥ (через що поза √уцульщиною вона сприймаЇтьс¤ ¤к екзотика) соц≥ально-побутов≥й матер≥њ;
Ц на другому воно викристал≥зовуЇтьс¤ в Уобережн≥йФ, але усп≥шн≥й, завд¤ки максимальному наближен≥ до орган≥ки, спроб≥ Унаповненн¤Ф мови, притому не лише за рахунок мовленн¤ персонаж≥в; текст ћар≥њ ћат≥ос соковитий, пружний, колоритний, ¤скравий Ц художн≥й, причому дос¤гаЇтьс¤ це не лише за рахунок використанн¤ автентичноњ реі≥ональноњ лексики та смаку (смакуванн¤) евфон≥ко-фонетичного, але й в≥дчутне на глибших шарах Уконструюванн¤Ф Ц морфолог≥чному, синтаксичному, семантичному тощо;
Ц на третьому ж р≥вн≥ маЇмо м≥толог≥чн≥ рем≥н≥сценц≥њ до Утро¤коњ руж≥Ф ¤к глибоко нац≥онального фольклорного первн¤, котрий Ї водночас орган≥чною складовоњ Уілобальноњ в≥дпочатковост≥Ф вселюдськоњ культури, Ц себто те, з чого ми й починали розмову; те, чим ми ≥ Ї ц≥кав≥ сам≥ соб≥ й св≥тов≥.
” цьому контекст≥ не можу не згадати, ¤к хтось ≥з перших рецензент≥в роману вказував на те, що авторка н≥бито св≥домо прирекла св≥й текст на бутт¤ виключно в украњнському культурному простор≥, на Унец≥кав≥стьФ перекладанн¤ його ≥ншими мовами. атегорично з цим не погоджуюсь, оск≥льки дискурс Уперекладаност≥Ф нац≥ональноњ л≥тератури значною м≥рою залежить в≥д пол≥тичноњ конТюнктури. ќск≥льки нин≥шн≥ наш≥ Увладн≥ муж≥Ф украњнськоњ культури УвпритулФ не бачать ≥ жодним чином не зац≥кавлен≥ в њњ нав≥ть Увнутр≥шньомуФ розвитков≥, то й маЇмо ситуац≥ю, коли найц≥кав≥ш≥ тексти невиправдано трактуютьс¤ ¤к Уперекладацький неформатФ, ≥ письменники, котр≥ бажають бути УперекладанимиФ, просто змушен≥ дл¤ цього вписуватис¤ в рамц≥ чужих Уформат≥вФ, зам≥сть витворюванн¤ власного.
ќдин ≥з ключових Умесидж≥вФ класичноњ л≥тератури Ц тих, на котрих, власне кажучи, й УтримаЇтьс¤Ф л≥тература ¤к така Ц очищенн¤ стражданн¤м. Ќаше письменство останн≥м часом, захопившись УвибрикамиФ й вит≥снивши саме себе таким чином на ≥нтелектуальн≥ марі≥неси, у т≥м числ≥ й у контекст≥ згаданого Уформатуванн¤Ф, геть забуло про ключов≥ Умесидж≥Ф, у т≥м числ≥
й про цей. ћар≥¤ ћат≥ос у У“ро¤к≥й руж≥Ф (¤ все-таки саме так називатиму цей роман) робить усп≥шну спробу нам про це нагадати. „и стане цей текст Уласт≥вкоюФ в сенс≥ розвитку новоњ нац≥ональноњ л≥тературноњ традиц≥њ й значно активн≥шого виповненн¤ њњ сучасними конотац≥¤ми, чи так ≥ залишитьс¤ Уусп≥шною поодинокою спробоюФ Ц це вже залежить не в≥д ћар≥њ ћат≥ос, котра свою справу зробила, а в≥д того, чи Ї в наш≥й культур≥ здоров≥ чинники дл¤ орган≥чного самотриванн¤. Ќа мою думку, Ї.≤ван јндрус¤к