Осип МАНДЕЛЬШТАМ
.
. .
Безсоння. І Гомер. І тужава вітрил.
Я список їх човнів зчитав до середини.
Сей шерег видовгий, сей потяг журавлиний,
Що над Елладою колись-то переплив.
Як журавлиний клин у дальні рубежі, –
На головах царів ся піна вдохновенна, –
Куди ви пливете? Якби ж то не Єлена,
Пощо та Троя вам, ахейськії мужі?
І море, і Гомер – усе живе любов’ю.
Кого ж послухаюсь? І ось Гомер мовчить,
І моря чорнота зміїться і шумить,
І гул її тяжкий уже ув узголов’ю.