Ѕќ “ќ ”ƒ»?
¬ ≤вана ‘ранка Ї поемка, що в р≥зних редакц≥¤х зветьс¤ УЅотокудиФ чи У¬≥ст≥ з краю ботокуд≥вФ Ц напрочуд жорстка сатира на тогочасну галичанську громадсько-пол≥тичну гризню:
¬ крањ т≥м жиють прикуп≥
¬сум≥шку тро¤к≥ люди:
Ќепри¤зн≥ елементи,
Ѕидло й прав≥ ботокуди.
”становивши, що ботокуд≥в натворив ¬стид≥он, коли напав Удивний іедзень на народиФ, ‘ранко наст≥льки смачно воздав кожн≥й твар≥ по пар≥ теплих сл≥в Ц аж дос≥ дух перехоплюЇ! “а попри те, що сьогочасн≥ Увстид≥ониФ гризутьс¤ помежи собою не менше, н≥ж тогочасн≥, а моТ й б≥льше, Ц поемка ¤кось н≥би загубилас¤ в стотомов≥й вирв≥ ‘ранковоњ спадщини. ј дарма: по-новому перечитати њњ сьогодн≥ корисно й ц≥каво не ст≥льки через гризню, детал≥ котроњ повс¤кчас т≥ сам≥ (У¬≥чно нас манить ≥ т¤гне ¬ р≥дн≥м бабратись болот≥Ф), ск≥льки через справдешню кафк≥анську абсурдн≥сть текстових перипет≥й, помножену на буквально постмодерну гру вТњдлив≥стю.
¬ласне, цим ≥ займаЇтьс¤ јндр≥й ћалащук Ц письменник ≥з м≥ста ‘ранкових мук оломињ, Ц подаючи на читацький дискурс (бо про суд у постмодерному св≥т≥ вести мову вже ¤кось непристойно) свою першу книжку прози, хоча перед тим ≥ зажив доброњ слави поета. ≤ р≥ч тут зовс≥м не про те, що в одн≥й ≥з јндр≥Ївих пов≥стей так само зринають справдешн≥ ботокуди Ц ≥стинн≥, чистокровн≥; ба нав≥ть не в тому, що автор дозвол¤Ї соб≥ пригадати, з ¤кого латиноамериканського симул¤кра вивудив ‘ранко це колоритне й напрочуд влучне в украњнськ≥й традиц≥њ (бо то куди?) словечко. —уть у тому, що ћалащук нахабно вивудив у самого ‘ранка Узолотий ключикФ його сатири Ц вТњдлив≥сть.
“ак, јндр≥й ћалащук Ц напрочуд вТњдливий письменник. ÷¤ риса мистецького характеру (власне кажучи, специф≥ка таланту) т¤жко надаЇтьс¤ до розкритт¤ поетичними засобами, хоча в јндр≥Їв≥й поез≥њ вона також про¤вл¤Їтьс¤, Ц зате вже в проз≥ в≥н, ¤к тепер модно казати, Ув≥д≥рвавс¤ на повнюФ (синон≥м: вити на м≥с¤ць). ” тих же УЅотокудахФ найдужче д≥стаЇтьс¤ в≥д нього знаменит≥й своЇю гризлив≥стю письменницьк≥й брат≥њ, Уколеіам по цехуФ Ц в цьому сенс≥ пов≥сть дещо нагадуЇ в≥домий УпЇрЇстроЇчнийФ ф≥льм про шапки, ¤к≥ Усоп≥лка п≥сатЇлЇйФ отримала дл¤ своњх, прости √осподи, член≥в ≥ розпод≥л¤ла Уза м≥рою внеску в л≥тературуФ. јле јндр≥й посуваЇтьс¤ значно глибше, не зациклюючись на сам≥й лише цехов≥й гризн≥, а витворюючи злу, жорстоку, безцеремонно хльостку парод≥ю на сусп≥льство некроф≥льських псевдоц≥нностей, у ¤кому т≥льки з лайна й твор¤тьс¤ в≥рш≥ Ц ≥накше њм братис¤ нема з чого. ¬с¤ оц¤ Унекроф≥л≥Ї, дульче мелод≥ЇФ (чи не так колись сп≥вала, даруйте на нецензурн≥й згадц≥, —оф≥¤ Ќос¤ру?) наст≥льки червом вгризлас¤ в украњнську, ще раз даруйте, ментальн≥сть, що њњ т≥льки так Ц вТњдливою, буквально зневажливою сатирою Ц й можна з-п≥д сердець повиколупувати.
“а, попри це, јндр≥й ћалащук Ц не Упсихотерапевт пераФ. ¬≥н Ц усього лише гравець, ≥ гра його надзвичайно азартна Ц л≥тература. јдже це справд≥ неаби¤кий азарт Ц говорити про в≥чн≥сть ≥з тими, кому до в≥чност≥, ¤к свин≥ до неба. —ебто, з нами, шановн≥ читач≥. ѕричому говорити це в лоб, але не скочуватись до хамства. ѓй Ѕогу, суц≥льний адренал≥н! “ак можуть грати лише т≥, кому Уоднаково, чи буду Ц ой, не однаково мен≥Ф. ” цьому сенс≥ ћалащук Ц постмодерн≥ст, але не у вульгарному терм≥нолог≥чному визначенн≥ цього УзТ¤вищаФ, а в ≥стинно ф≥лософському усв≥домленн≥ того, що п≥сл¤ сучасност≥ будеЕ так само сучасн≥сть, лише дещо цин≥чн≥ша. —ебто, за ‘ранком:
ƒ≥л њх ¤кось не видати,
Ћиш страшн≥њ чути в≥сти,
ўо вс≥х правих ботокуд≥в
¬они рад≥ б в каш≥ зТњсти.
Ѕидло Ц що сказать про нього?
« маст≥ с≥ре, њсть невпинно
(як Ї що), спить, робить, родить,
Ќу, ≥ Ѕогу душу винно.
÷е особливо ц≥каво про¤влене в перманентних
ћалащукових звертанн¤х до (не см≥йтес¤) в≥чних сюжет≥в, зокрема, в Утрипов≥ст≥Ф
У”рињл ≥ три кола печал≥Ф, де ≥стор≥¤ культури в≥дчитуЇтьс¤ не ≥накше ¤к
≥стор≥¤ УкодлаФ, ¤ке в≥чно Уклубитьс¤Ф на одному ≥ тому ж м≥сц≥ одн≥Їњ й т≥Їњ ж
сучасности (сучоњ ¤сности). У≤ т≥льки
«емл¤, ц¤ невпокорена й покарана планета, торохт≥ла небесами, мов перехн¤блений
в≥з, залишаючи на своЇму сл≥ду багр¤н≥ китиц≥ФЕ
ќт уже ц≥ в≥чн≥ сюжети, ц≥ альтернативн≥ ≥стор≥њ, ц≥ покаран≥ планети, дурноголов≥ –омео, наглухо простуджен≥ в склеп≥ ƒжул≥њ, що повиростали з прищавих ƒжульЇт, ц≥ ботокуди, ц≥ коти, в ¤ких так солодко перевт≥люватис¤ ж≥нкам, ц¤ сучасн≥сть, цей колоб≥г житт¤ в природ≥ тексту, адренал≥н Ц л≥тература... ќстанн≥м часом вона старанно намагаЇтьс¤ переконати вс≥х на св≥т≥, що њњ нема, Ц та все одно знаходитьс¤ јндр≥й ћалащук, ¤кий не в≥рить у смурн≥ казочки черговоњ сучасноњ сучасност≥ ≥ все починаЇ спочатку. “ак само, ¤к ≥ колись Ц лише трохи цин≥чн≥ше...
≤ взагал≥: чудово, коли поети час в≥д часу починають братис¤ за прозу Ц без них там було би страшенно скучно.