Ћ№ќ—

(Ѕорис √уменюк. ЋукТ¤н≥вка. Ц  .: ‘акт, 2005)

 

≤сторична м≥с≥¤ ≥нтелектуал≥ста Ц рефлексувати. ¬ цьому немаЇ н≥чого, ¤к бачитьс¤ Уч≥татЇл¤мФ бульварних роман≥в, злецького, Ц ¤к ≥ немаЇ н≥чого, ¤к бачитьс¤ хрон≥чним занудам, незлецького. ÷е просто факт, ¤кий ≥снуЇ незалежно в≥д нашоњ вол≥ чи невол≥. ¬≥дтак найкращим м≥сцем дл¤ рефлексувань Ї замкнутий прост≥р Ц незалежно в≥д того, чи це прост≥р постколон≥альноњ нац≥ональноњ культури, чи просто тюремна камера.

ѕисьменнику Ѕорисов≥ √уменюку випало рефлексувати в≥дразу в обох цих крайнощах, ≥ це в≥дкрило перед ним неаби¤ку можлив≥сть показати нин≥шню д≥йсн≥сть такою, ¤к вона Ї Ц зсередини. ¬≥рн≥ше, з глибини, котра, ¤к в≥домо, не завжди буваЇ серединою, але завжди напрочуд показова. —вого геро¤ ќлес¤  алинюка Ц Упол≥тичного дисидентаФ, ¤кого, ¤к це водитьс¤ за нов≥тн≥х час≥в, пересл≥дують за Уеконом≥чн≥ злочиниФ Ц автор наприпочатку буремних тис¤ча девТ¤тсот девТ¤ностих Упосел¤ЇФ в камеру попереднього увТ¤зненн¤ леіендарноњ кињвськоњ ЋукТ¤н≥вськоњ вТ¤зниц≥. ≤з цього постаЇ роман ≥з Уп≥дозр≥лоюФ назвою УЋукТ¤н≥вкаФ, ¤кий нещодавно побачив св≥т у попул¤рн≥й сер≥њ УExceptis excipiendisФ (сир≥ч, Уусе, кр≥м того, що сл≥д вилучитиФ) столичного видавництва У‘актФ.

”т≥м, Уп≥дозр≥л≥стьФ назви непосв¤ченому читачев≥ мало про що промовить. ѕринаймн≥ нею т¤жко будуть розчарован≥ т≥, хто п≥д УошатноюФ (≥з зображенн¤м смачно прибитоњ до п≥длоги м≥ф≥чноњ тюремноњ табуретки) обкладинкою спод≥ваютьс¤ знайти щось на кшталт в≥тчизн¤ноњ верс≥њ чергового УбЇшЇногоФ чи Увора в законЇФ, ¤кими ≥нтенсивно насичують наш ринок досв≥дчен≥ в таких справах п≥вн≥чн≥ сус≥ди. √уменюкова УЋукТ¤н≥вкаФ Ц не тюремна попса, а претенз≥¤ на вже майже призабуту л≥тературу, котра ¤к м≥н≥мум змушуЇ читача замислитис¤, а ¤к максимум Ц мислити. ¬ цьому сенс≥, здаЇтьс¤, мав рац≥ю автор≥в колеіа јнатол≥й ƒн≥стровий, ¤кий свого часу висловив побажанн¤ в≥дправити б≥льш≥сть украњнських прозањк≥в або на в≥йну, або в тюрму Ц зв≥сно, лише на ¤кийсь час, але щоби гострота њхн≥х вражень могла перелитис¤ на пап≥р.

—аме це Ц неп≥дробна гострота вражень Ц найц≥кав≥ше в роман≥ Ѕориса √уменюка. ¬ основ≥ твору не ст≥льки опов≥дь про тюремн≥ УпригодиФ його геро¤ (хоча ≥ њх вистачаЇ), ск≥льки рефлекс≥њ ≥нтелектуал≥ста (у словТ¤нському вим≥р≥, читай, ≥нтел≥іента), що раптово й напрочуд гостро з≥ткнувс¤ з ц≥лковито чужим йому св≥том ≥ мусить на нього реагувати адекватно. ¬≥рн≥ше, з численними св≥тами, характеристичн≥ виразники ¤ких Ц ƒЇд,  остиль, —ур≥к, ЅЇн¤, ћикола тощо (ба, м≥сц¤ми, здаЇтьс¤, нав≥ть сам, хоч ≥ неназваний, —атана) Ц поперем≥нно й водночас увТ¤зан≥ з ќлесем в один ≥ тих же Учотирьох ст≥нахФ.

«рештою, найц≥кав≥ший тут сам образ усепроникноњ, в загальносусп≥льному вим≥р≥, “юрми. Ќе новий Ц згадаймо бодай У•ратован≥ сонетиФ ≤вана —в≥тличного Ц але в √уменюка напрочуд переконливий ≥ ц≥л≥сний. ћовл¤в, м≥н¤ютьс¤ режими, форми й методи, але “юрма ¤к сто¤ла, так ≥ стоњть. ≤ жорстока ƒол¤ (‘ранко, пригадаймо, казав хльостк≥ше Ц Ћьос!) ¤к бавилас¤ людиною, так ≥ продовжуЇ бавитис¤. ≤ зарадити цьому може лише сама людина, та й то не завжди.

ќдним словом, рефлекс≥њ Ѕориса √уменюка варт≥ того, аби њх ¤к м≥н≥мум прочитати. ’оча б тому, що в≥д тюрми ≥ в≥д суми, ¤к то кажуть, не зар≥каютьс¤. ј вже в≥д “юрми тим пачеЕ

≤ван јндрус¤к