ёл≥¤ Ћогвиненко (—уми)

 

“¬ќ–„ј ≈¬ќЋё÷≤я ≤¬јЌј јЌƒ–”—я ј

(Ќј ћј“≈–≤јЋ≤ «Ѕ≤– » "ƒ≈–≈¬ј ≤ ¬ќƒ»")

 

ќстанн¤ за часом зб≥рка ≤вана јндрус¤ка маЇ назву "ƒерева ≥ води". Ћ.”шкалов у статт≥ "—ол≥локв≥й про дерева та води", жанр ¤коњ визначений ¤к "покрайн≥ записи", доходить виснов≠ку, що "...јндрус¤ков≥ дерева ≥ води народжен≥ п≥д знаком перем≥н".

„итач, переконаний у тому, що поез≥¤ повинна передус≥м приносити естетичну насолоду, знайомл¤чись ≥з ранньою творч≥стю цього поета, маЇ в≥дчувати неаби¤кий дискомфорт. ≤.јндрус¤к нер≥дко шокуЇ, змушуЇ погл¤нути на св≥т ≥ншими очима, в≥н проникаЇ у п≥дсв≥дом≥сть, п≥д≥ймаЇ нагору те, що людина вол≥ла радше б забути, не в≥дчувати. якщо ран≥ше поез≥¤ бачилас¤ йому способом самовираженн¤, в≥дмежуванн¤ в≥д загалу, то в останн≥й зб≥рц≥ ≤.јндрус¤к н≥би знайшов себе - зникли епатаж, скандальн≥сть, натом≥сть маЇмо роздуми людини-ф≥лософа над протир≥чч¤ми сучасност≥. ” поетичних текстах "ƒерев ≥ вод" немаЇ ≥дей-штамп≥в, це дозвол¤Ї кожному читачев≥ по-своЇму трактувати твори, але не в≥дхил¤тис¤ в≥д са≠моњ сут≥ зб≥рки. „итач сам заглиблюЇтьс¤ в поез≥ю, розкриваЇ семантику слова, зм≥ст образ≥в, ритмомелодику в≥рша. Ќайперше хочетьс¤ в≥дзначити побудову зб≥рки. якщо ран≥ше в≥рш≥ ав≠тора ¤к елементи зб≥рки представл¤ли радше мозањку, ¤ку вже сам читач складаЇ в орган≥чну ц≥л≥сн≥сть, то "ƒерева ≥ води" мають ч≥тку структуру, де кожен в≥рш зач≥пл¤Їтьс¤ за наступний словом, реченн¤м, символом, думкою ≥ так витворюЇтьс¤ Їдина система. ÷е п≥дтверджуЇ об'Їднанн¤ к≥лькох в≥рш≥в у своЇр≥дн≥ цикли.

≤ван јндрус¤к - поет украњнськоњ ментальност≥. “ематично й психоемотивно його твори пов'¤зан≥ з характерним дл¤ украњнц¤ конфл≥ктом прим≥тивного, м≥фолог≥чного, народ≠ноп≥сенного начала, нез≥псутоњ цив≥л≥зац≥Їю душ≥ з цин≥змом навколишньоњ д≥йсност≥. ‘актич≠но це безк≥нечн≥ ≥нтерпретац≥њ в≥чного, за «.‘рейдом, конфл≥кту: ≥ррац≥онального, генетично первинного, б≥олог≥чно-вродженого "¬оно" ("≥д"), посередника м≥ж вродженим ≥ вимогами се≠редовища "я" ("его") та джерелом моральних почутт≥в, контролюючим ≥ керуючим агентом "Ќад-я" ("супер-его").

ѕочинаючи з≥ зб≥рки "ќтруЇнн¤ голосом" (1996), поез≥¤ ≤.јндрус¤ка стаЇ л≥ричн≥шою, св≥тл≥шою й трохи терпкою, не втрачаючи водночас своЇњ р≥зкост≥ намаганн¤ шокувати читача. јвтор по-новому розкривс¤ в ≥нтимн≥й л≥риц≥, зосередивс¤ на внутр≥шньому св≥т≥, на розмовах з Ѕогом, ¤кий "мовчав" у попередн≥х зб≥рках.

благословить не бог, а босх

рукою в≥дгорнувши іражди

≥ ми п≥дем в іалапаіос

спок≥йно гордо ≥ назавжди...

(«б≥рка "ƒепресивний синдром", 1992)

я помираю вас. “ака печаль.

“ака зор¤ над в≥ком перестане.

√оворить Ѕог: ѕрости мен≥, ≤ване,

прости мен≥ за те, що ¤ мовчав.

(«б≥рка "ќтруЇнн¤ голосом", 1996)

“ворча еволюц≥¤, пост≥йний пошук притаманний, напевне, кожному справжньому мит≠цев≥, тим разюч≥ш≥ зм≥ни, ¤к≥ простежуютьс¤ в≥д зб≥рки "ƒепресивний синдром" до зб≥рки "ƒе≠рева ≥ води". “ут усе той же потужний ≥ не передбачуваний ≤.јндрус¤к, але тут н≥ т≥н≥ страху, комплекс≥в, "шоковоњ х≥рург≥њ" - всього, що так вабило/в≥дштовхувало в ранн≥х творах. Ќа≠том≥сть розважлива, плавна, дов≥рлива розмова з читачем про красу ≥ в≥дчутт¤ краси, творч≥сть ≥ п≥знанн¤ њњ, ширше - про людину ≥ людське в н≥й. ¬очевидь, таки не про "дерева ≥ води" розка≠зуЇ автор, а про м≥стичн≥ глибини св≥домост≥. ѕоет ориг≥нально й майстерно трактуЇ несказане ≥ несказанне кр≥зь призму власного св≥тосприйн¤тт¤.

«б≥рка насичена м≥фами, символами, образами, що разом твор¤ть њњ енергетику. ѕоет —ерг≥й ѕантюк доречно зауважив: "≈нергетично насичен≥ в≥рш≥ д≥ють на нерви, тому у великих дозах не сприймаютьс¤. –ан≥ше поети це розум≥ли ≥ видавали книжки в≥дпов≥дно ≥з 15-25 речей. «араз чомусь полюбили іросбухи" [2; 6]. ≤нтелектуально насичен≥ твори ≤.јндрус¤ка мають од≠ну характерну рису: автор ум≥Ї одним лише називанн¤м потр≥бного йому культуролог≥чного ¤вища чи контексту вводити його в тканину власного твору, таким чином цитуючи не образи, а витворюван≥ цими образами емоц≥њ:

на погнутому тл≥

кучер¤воњ гущавини

бачив знуджену т≥нь

недобитого каменем авел¤...

("ти деревам шептав")

дмухаЇш на метелика

щоб не обпектис¤ бо ¤кщо Ї метелик

то поблизу маЇ бути вогонь ≥ ¤кою Ї камень

то поблизу маЇ бути с≥з≥ф пом≥шаний на цьому камен≥

("р≥ка-2")

–ац≥ональна природа поез≥њ ≤.јндрус¤ка нер≥дко зумовлюЇ р¤дки, ¤к≥ нагадують афориз≠ми: "¬≥чними не будемо н≥коли мертвими не станемо нав≥ки", "ћова кара - њй потр≥бен отв≥р", "ћаЇш голос щоб перет≥кати ним з крила на крило". ÷¤ зб≥рка - спроба говорити про те, що в≥дбуваЇтьс¤ саме нин≥, спроба максимально в≥добразити ту реальн≥сть, ¤ка ще в процес≥, а тому й осмислити њњ в ц≥лост≥ не можливо.

вартовими земл¤ зас≥¤на

за хрестами вола ≥ степ

украњною св≥тло-синьою

небо визбиране цв≥те

ополченц≥ виход¤ть хмарами

замикаючи гирла вод

ми не в≥римо ми не маримо

ми сам≥ соб≥ цей народ

("облога")

÷е семантика в≥чного страху бутт¤, страху народженн¤ ≥ страху смерт≥:

ти винен

ти народивс¤ ≥ значить ти винен

майже ¤к гор≥х

вкритий др≥бним ароматом

("р≥ка-1")

ѕрирода - це, з одного боку, щось "≥нше", в≥дм≥нне, це довк≥лл¤, в ¤ке людина вдив≠л¤Їтьс¤, вчуваЇтьс¤, ос¤гаючи, п≥знаючи його, узгоджуючи його закони з умовами свого ≥снуванн¤. « ≥ншого боку, це дзеркало, в ¤кому прагнемо вп≥знати й збагнути самих себе. ¬≥дображенн¤ людини у св≥чад≥ природи, перенесенн¤ його в художн≥й текст - складний пси≠холог≥чний процес. ÷е не механ≥чне в≥дзеркаленн¤, а пор≥вн¤нн¤, в≥дчуванн¤ себе через приро≠ду й навпаки, ≥ водночас в≥дчуванн¤ чогось третього, "непромацуваного", неос¤жного ≥, мабуть, най≥стотн≥шого - краси, в≥чност≥, гармон≥њ. ѕрирода у творах ≤.јндрус¤ка справд≥ виразна й са≠модостатн¤, тут можна зустр≥ти "нитку трави з перер≥заним горлом", "сонц¤ пересто¤ного л≥ки", "дотик рослини до земл≥", "за птахами ≥ в≥тром буде в≥тер ≥ птах", "притихл≥ т≥н≥ гепар≠да", "гриби б≥л≥ ¤к немовл¤та", " черв'¤к великий ≥ ситий",

т≥льки з кожним надр≥зом

л≥с в≥дступаЇ

≥ все важче стаЇ

вполювати живиц≥

на њжу

("р≥ка-1")

ѕрирода - людина - вища сила ≥ гармон≥¤ - ц≥ три ¤вища надають зб≥рц≥ "ƒерева ≥ води" натурф≥лософськоњ наповненост≥. Ќав≥ть пейзаж тут ≥з п≥дтекстом, з алюз≥Їю, ¤ка легко прочи≠туЇтьс¤. ¬ останн≥й зб≥рц≥ поета зросла також роль символу, причому символи здеб≥льшого т¤ж≥ють до спокою, сталост≥. Ќаприклад, автор використовуЇ дерева-символи, характерн≥ дл¤ украњнського фольклору: "ти знаЇш ¤к сп≥ють вишн≥...", "...голос≥в подален≥л≥ верби...". Ќе раз у творах трапл¤Їтьс¤ образ осики ¤к символу приборканн¤ демон≥чних сил: "≥ моторош де б ока не розверз / дрижав ¤к в горло встромлена осика"; "так ≥ залишусь листом осиним / криком со≠виним привидом".

” "ƒеревах ≥ водах" в≥дшукуЇмо античн≥ мотиви, б≥бл≥йн≥ символи: "...≥ ¤кщо Ї кам≥нь / то поблизу маЇ бути с≥з≥ф пом≥шаний на цьому камен≥..."; "бачив знуджену т≥нь / недобитого каменем авел¤...". ѕричому один ≥ той самий символ може трактуватис¤ по-р≥зному ≥ в кожно≠му окремому в≥рш≥ несе зовс≥м ≥нший в≥дт≥нок значенн¤. ќдин ≥з найц≥кав≥ших у зб≥рц≥ багато≠гранний ≥ багатозначний образ р≥ки. ÷е плин житт¤: "тонкого сну зникоме в≥дображенн¤ / на дн≥ р≥ки- чи доживеш до дна"; "за дощами ≥ димом / ¤к безодн¤ тонка / разом з нами ≥тиме / ку≠чер¤ва р≥ка". ÷е ≥ образ фатуму, дол≥: "а що у тебе голубе в руц≥ / невже р≥ка ≤ вона прийшла за нами".

¬ода виступаЇ ¤к ≥нвар≥ант образу р≥ки. ÷е н≥би сам час, ¤кий ст≥каЇ кр≥зь пальц≥, ≥ ск≥льки пальц≥ не стулюй, усе одно не зловиш жодноњ зайвоњ чи потр≥бноњ мит≥. ¬ода м≥стить у соб≥ зерно ≥стини: "≥ що кожен ≥з нас / Ї могильником власного щаст¤ / зам≥шаного на вод≥". ¬о≠да - це час: "кумедн≥ ф≥гурки твоњх рис / торкатимутьс¤ води ≤ ≥ стар≥тимуть". ¬ода - дзеркало всесв≥ту: "ти в≥дпустила його до води ≤ ≥ вода тебе / в≥добразила". ¬ода - це елемент бутт¤, це прожитий момент: "ти знаЇш дерева ≥ води ≤ не вернутьс¤ вже н≥коли". ¬ода - це в≥дплата за гр≥хи: "тримаймос¤ приходить смак / води". ¬ода - це такий самий рухливий символ, ¤к ≥ ф≥зична речовина. ¬ода - основа житт¤, ≥ поет це повн≥стю стверджуЇ.

÷≥кава також мова твор≥в зб≥рки, включно з пунктуац≥Їю. —постер≥гаЇтьс¤ в≥дсутн≥сть ве≠ликоњ л≥тери у власних назвах ≥ на початку реченн¤, Їдиний розд≥ловий знак у зб≥рц≥ - тире. ” ранн≥х зб≥рках ≤.јндрус¤ка досить часто мова поез≥њ визначалас¤ класичним протисто¤нн¤м "традиц≥йне - нове". ¬ останн≥й зб≥рц≥ в≥н н≥би шукаЇ золоту середину, в≥н уже не спростовуЇ поез≥ю, не вибухаЇ раз у раз гучним скандалом, а торкаЇтьс¤ куди глибших ф≥лософських р≥вн≥в. ѕоет нер≥дко вдаЇтьс¤ до ≥накомовленн¤: "≥ насто¤на хво¤ / наш≥ сни обплете"; "≥ будеш ти ¤к провидець / д≥лити св≥й отченаш / на б≥ле ≥ на червоне / на страх ≥ на суЇту".

ƒл¤ ≤.јндрус¤ка слово - зас≥б комун≥кац≥њ, зв≥дси переважанн¤ ≥менних категор≥й, ¤к≥ ха≠рактеризуютьс¤ найб≥льшою смислонавантажен≥стю. ѕор¤д ≥з загальновживаною лексикою нер≥дко трапл¤ютьс¤ архањзми: "на прю до веж≥ меч ≥ страх"; "твоЇ поверненн¤ гр¤де"; "заде≠рев≥ю вит¤гнувши длань"; "давай разом скуштуЇм сењ кари". ≤ндив≥дуально-авторськ≥ не≠олог≥зми збагачують поез≥ю своЇю образн≥стю: "тонкоокого св≥ту теч≥¤ золота". ќдинокий

вульгаризм у зб≥рц≥ ужитий, на нашу думку, дл¤ епатажу - стьобнути обивател¤ тим, до чого в≥н ≥ сам у повс¤кденн≥ охочий, а от ≥з вуст поета чути це незвично:

... ≥ загорнувшись в лист¤ ≥ сушу

в гори ≥ води

в сад ≥ зело

виригну душу

виплюну душу

все

в≥дл¤гло...

("текст ¤к в≥дмазка - живеш ≥ листаЇш")

јнал≥зуючи тропењчну систему зб≥рки "ƒерева ≥ води", в≥дзначимо насамперед важливу роль метафори: "њх душ≥ ламк≥ ≥ гр≥шн≥ / вкриваютьс¤ спозарана", "ти знаЇш ¤ка природа / воли що до риб прилипла", "це небо ≥ це пов≥тр¤ / тебе зупинити хочуть", "ти знаЇш дерева й води / не вернутьс¤ вже н≥коли" ("ти знаЇш ¤к сп≥ють вишн≥"); "дощ ¤к пересто¤не мовчанн¤ / вкри≠ють до зажмуреноњ жмен≥ / т≥льки голоси немов прочани / сухо об≥йматимуть долон≥" ("в≥чними не будемо н≥коли"). Ќайчаст≥ше природа в автора маЇ людськ≥ органи, звички. ѕерсон≥ф≥кац≥¤ надаЇ њй характеру, ≥нтелекту, ставить њњ на один щабель ≥з gomo sapiens: "хризантема ≥ в≥н пом≠руть", "в≥тер прогортатиме купини хмар", "≥ нитка трави з перер≥заним горлом", "т≥льки з кож≠ним надр≥зом л≥с в≥дступаЇ", "≥ м≥с¤ць / що побачив тебе / знепритомн≥в". ƒл¤ поез≥й характерн≥ також еп≥тети: "тоненьким туманом", "њх душ≥ ламк≥ ≥ гр≥шн≥", "печаль њњ благородна", "спрага тонка ≥ квола", "хвил≥ сонн≥". јвтор б≥льше вдаЇтьс¤ до зображувальних або описових еп≥тет≥в, н≥ж до пост≥йних.

ќкремо в поез≥¤х ≤.јндрус¤ка сл≥д в≥дзначити вживанн¤ кольор≥в дл¤ змалюванн¤ навко≠лишнього св≥ту.  ольорова гама, пор≥вн¤но з першою зб≥ркою, дещо зм≥нилас¤, додалос¤ багато б≥лого кольору, в≥дсутн≥ ¤скрав≥ кольори, ¤к≥ могли викликати агрес≥ю: "б≥лий Ѕог на губами", "обертаЇтьс¤ а в≥д доторку / б≥ла пл¤ма на три св≥ти", "украњнок) св≥тло-синьою / небо визбира≠не цв≥те", "ламк≥ комахи з б≥лого човна / ур≥зноводь", "до виводу на крони б≥лих вив≥рок / ¤ких \ -†††††††† у сн≥ - прощаЇ р≥зноводь", "веч≥р колише б≥лу сторожу / ≥ загорожу б≥лу пр¤де".

якщо в ранн≥х зб≥рках поета рима й римуванн¤ бачилис¤ ¤к ц≥каво орган≥зований синтак≠сис, то останн¤ маЇ ч≥тк≥шу систему римуваннн¤. —пос≥б римуванн¤ найчаст≥ше перехресний, рима також пост≥йно на¤вна у в≥ршах. јвтор р≥дше використовуЇ окситон ≥ пропарокситон, т≥льки всум≥ш ≥з ≥ншою римою. Ќайчаст≥ше ф≥гуруЇ парокситон:

в≥чними не будемо н≥коли

мертвими не станемо нав≥ки

ос≥нь ¤к останню непокору

збережуть поети ≥ кал≥ки

ѕовна рима поступаЇтьс¤ контурн≥й, причому можна зустр≥ти нарощену риму ("палючий -††††††††††† круч≥"). ўодо строф≥ки ≥ в≥ршуванн¤, то автор показав, ¤кого розмањтт¤ може дос¤гнути поет у межах одн≥Їњ зб≥рки.

«б≥рка ≤.јндрус¤ка "ƒерева ≥ води" р≥вна й ц≥л≥сна, в н≥й немаЇ текст≥в, ¤к≥ б виривалис¤ з контексту своЇю чи то особливою ¤скрав≥стю, чи недостатн≥стю зображенн¤. ¬ластиво, поет веде неквапну, в м≥ру емотивну ≥ в м≥ру дидактичну, а головне - дуже орган≥чну, ф≥лософ≥чну розмову про бутт¤. –озмову наст≥льки доречну, що вона ще в≥длунюватиме довго.

 

Ћ≥тература:

јндрус¤к ≤. ƒерева ≥ води. - X., 2002.

ѕантюк —. ¬олодар вогню. - „ерн≥вц≥, 2000.