—в¤тослав Ћќ•≤Ќќ¬

 

”—“»√Ќ”

 

–≥зьб¤р жив у м≥ст≥ на берез≥ р≥ки. ћ≥сто було маленьке, а р≥ка велика, тому з в≥кон будь-¤кого будинку було видно й саму р≥ку, ≥ корабл≥ на н≥й, ≥ синю смугу л≥су на протилежному берез≥. –≥зьб¤р сид≥в у майстерн≥, вир≥зав з б≥лоњ к≥стки вигадлив≥ скриньки дл¤ домовитих господинь, з темного черепахового панцира Ц гребен≥ м≥ським модниц¤м, а з жовтих бивн≥в старих мамонт≥в Ц нож≥ дл¤ розр≥зуванн¤ паперу вченим професорам ≥ б≥бл≥отекар¤м.  оли –≥зьб¤р утомлювавс¤, в≥н дививс¤ у в≥кно на р≥ку, на корабл≥ й вир≥зав корабель. ѕот≥м дививс¤ на л≥с ≥ вир≥зав дивовижних зв≥р≥в, ¤к≥ мали б водитис¤ в др≥мучому синьому л≥с≥. ” цей час розчин¤лис¤ двер≥, вб≥гав хтось ≥з замовник≥в ≥ починав скаржитис¤, що час ≥де, а майстер займаЇтьс¤ зовс≥м сторонн≥ми др≥бниц¤ми, тод≥ ¤к замовлена робота стоњть.

Ц ”стигну, Ц в≥дпов≥дав –≥зьб¤р. Ц ўе маю час.

≤ в≥н справд≥ встигав, тому що був справжн≥м майстром ≥ любив свою справу.

“ой, хто гадаЇ, що майстер був старий, короткозорий ≥ сивовусий Ц неаби¤к помил¤Їтьс¤. «вичайно, вуси в –≥зьб¤ра здавалис¤ б≥лими, але т≥льки через те, що њх густо покривав к≥ст¤ний пил. «ате коли –≥зьб¤р умивавс¤, розч≥сувавс¤ старим благеньким греб≥нцем ≥ виходив на вулицю, то ви¤вл¤лос¤, що вуса в нього зовс≥м не сив≥, а... зрештою Ц несуттЇво ¤к≥. ћен≥ особисто здаЇтьс¤, що руд≥, але ¤кщо вам б≥льше подобаютьс¤ брюнети, то з≥йдемос¤ на солом'¤них, ≥ нехай ус≥ будуть задоволен≥.

–≥зьб¤р спускавс¤ до р≥ки, де жили рибалки й мор¤ки, або п≥дн≥мавс¤ на гору до ун≥верситету Ц у нього скр≥зь було багато друз≥в. јле найчаст≥ше в≥н ≥шов у передм≥ст¤, де жила одна красива д≥вчина. ƒ≥вчина виходила гул¤ти з маленьким братом, ≥ –≥зьб¤р дарував братов≥ р≥зьбленого свистуна або тр≥скачку, щоб брат б≥льше шум≥в ≥ не заважав ц≥луватис¤.

“ак тривало доти, поки ¤кось п≥сл¤ роботи –≥зьб¤р не завважив, що н≥¤к не може в≥дмитис¤. Ќ≥, його вуса й дал≥ були рудими (або, ¤кщо завгодно, солом'¤ними), але одна волосинка ви¤вилас¤ б≥лою, немов њњ густо покрив к≥ст¤ний пил.

 ожен знаЇ, що одна волосина ще н≥чого не вир≥шуЇ, њњ можна просто вирвати й забути про нењ. ѕерший сивий волосок не маЇ жодного стосунку до в≥ку. ЅуваЇ, що й у дес¤тил≥тнього хлопчака прозираЇ в чубат≥й голов≥ сивина. ѕрофесор з ун≥верситету, що на пагорб≥, розкривши том, закладений зам≥сть пап≥рц¤ к≥ст¤ним ножиком, науково по¤снить, що справа не у в≥ц≥, а в недостач≥ мелан≥ну. Ќе скаже лише, де ≥нш≥ беруть цей мелан≥н. ћоже, у браконьЇр≥в купують або з-п≥д прилавка л≥вий товар Ц не знаю.

’ай там ¤к, та ви¤вивши брак мелан≥ну, –≥зьб¤р почав замислюватис¤ про час ≥ бо¤тис¤, що його теж не вистачить. ќсь лише в≥н н≥¤к не м≥г вир≥шити, що в житт≥ найважлив≥ше, ≥ продовжував жити, ¤к жив, витрачаючи час на все п≥др¤д ≥ спод≥ваючись, що встигне все.

≤ ось, коли мелан≥н зак≥нчивс¤ в другому волоску, ≥ –≥зьб¤р стривоживс¤ не на жарт, до нього прийшов ¤кийсь замовник. ÷ей чолов≥к прињхав у м≥сто недавно й зв≥в соб≥ д≥м у балц≥, зв≥дки не було видно р≥ки. Ќе можна сказати, щоб цього чолов≥ка в м≥ст≥ не любили Ц нав≥ть у маленькому м≥ст≥ не можна любити або не любити кожну людину. ƒо б≥льшост≥ не ставишс¤ н≥¤к. ќсь ≥ до замовника не ставилис¤ н≥¤к. ≤ в≥н теж н≥¤к не ставивс¤ до жител≥в м≥стечка, немов њх ≥ не було. јле коли –≥зьб¤р стривоживс¤ не на жарт, в≥н прийшов до нього, поклав на ст≥л р≥зьблену пластину ≥з м≥цноњ слоновоњ к≥стки й сказав:

Ц ћен≥ потр≥бно сто тис¤ч таких пластин. ўоб вони були однаков≥с≥ньк≥ ≥ њх не можна було розр≥знити.

ћайстер присвиснув

Ц ƒобрий чолов≥че, ц≥лого житт¤ не вистачить, щоб виконати твоЇ замовленн¤.

Ц я розплачуюс¤ часом, Цв≥дпов≥в той. Ц «а кожну сотню пластин ¤ даю три роки житт¤. «а цей час ти не зостаришс¤ н≥ на день, н≥ на година, на нав≥ть на хвилину. јле працюватимеш у п≥двал≥ мого будинку.

–≥зьб¤р огл¤нув зразок. —кладний в≥зерунок покривав пластину, його робив справжн≥й художник, ≥ повторити таку роботу було непросто. јле –≥зьб¤р був управним майстром, в≥н не л¤кавс¤ складних замовлень ≥ вм≥в, коли треба, працювати швидко. ƒо того ж, йому об≥ц¤ли платити часом, ¤кого так не вистачало.

Ђ”стигнуї, Ц подумав майстер ≥ сказав:

Ц «годен.

–≥зьб¤р з≥брав ≥нструменти й прийшов у п≥двал, де його чекав ц≥лий штабель дорогоњ слоновоњ к≥стки. „ас тут не рухавс¤, ≥ годинник на ст≥н≥ сто¤в. –≥зьб¤р уз¤в першу пластину й приступив до роботи.

Ќе так це й весело Ц усоте коп≥ювати той же завиток, але –≥зьб¤р не сумував ≥ працював швидко, адже його н≥що не в≥двол≥кало. ¬≥н трудивс¤ день ≥ н≥ч, не стомлювалис¤ н≥ руки, н≥ оч≥. јле все ж, коли сота пластина була готова, –≥зьб¤р побачив, що в≥д зароблених трьох рок≥в залишивс¤ один день. –≥зьб¤р здав роботу, в≥дмивс¤ в≥д б≥лого пилу й вийшов на вулицю. ¬≥н п≥шов у передм≥ст¤ й дов≥давс¤ там, що молодший брат д≥вчини п≥др≥с, ≥ йому б≥льше не потр≥бна н¤нька, а сама д≥вчина вийшла зам≥ж ≥ гул¤Ї тепер з маленьким сином. –≥зьб¤р не засуджував д≥вчину, адже це в≥н зник на три роки, перш н≥ж вона встигла дати йому слово.

¬≥н повернувс¤ в п≥двал ≥ запитав замовника:

Ц Ќав≥що тоб≥ потр≥бно ст≥льки однакових пластин?

Ц ”загал≥, ц¤ не тво¤ справа, Ц в≥дпов≥в замовник, Ц але ти добре працював, ≥ тому ¤ в≥дпов≥м на твоЇ запитанн¤. јле т≥льки на одне. я будую вежу з≥ слоновоњ к≥стки, ≥ ц≥ пластини будуть прикрашати њњ ст≥ни.

≤ знову –≥зьб¤р, не розгинаючись, трудивс¤ три роки й знову виграв день. ¬≥н п≥шов до р≥ки, де жили його друз≥ Ц рибалки й матроси, але не зустр≥в н≥кого. ќдн≥ п≥шли в кругосв≥тнЇ плаванн¤, ≥нш≥ завели родинами, стали розсудливими, ≥ тепер њм було не до давньоњ дружби. ј хтось ≥ потонув.

–≥зьб¤р згадав, ¤к в≥н сам збиравс¤ в кругосв≥тню подорож, ≥ йому стало сумно. јле в≥н ут≥шав себе: ЂЌ≥чого, ¤ не постар≥в на жодну хвилину. ўе встигнуї.

ј повернувшись у п≥двал, запитав у замовника:

Ц ¬ежа вже будуЇтьс¤?

Ц “ак. ” н≥й п'¤тсот л≥кт≥в висоти, ≥ вона буде ще вищою. —лонова к≥стка дуже м≥цний матер≥ал, вежу н≥що не обмежуЇ.

„ерез три роки –≥зьб¤р п≥дн¤вс¤ до ун≥верситету. …ого при¤тел≥, ¤к≥ були студентами, вже стали професорами й могли в≥дпов≥сти на будь-¤ке запитанн¤, кр≥м двох: Ђ уди д≥ваЇтьс¤ час?ї ≥ Ђƒе стоњть вежа з≥ слоновоњ к≥стки?ї. –≥зьб¤р н≥чого не дов≥давс¤ в них.

”вечер≥ в≥н запитав:

Ц “во¤ вежа красива?

Ц ¬она прекрасна, Ц в≥дпов≥в замовник. Ц ¬исока, але гармон≥йна, у н≥й немаЇ жодноњ вади, кожна њњ частина варта подиву, а вс≥ разом вони викликають захват.

ѕоступово в м≥ст≥ забули про –≥зьб¤ра й, захоплюючись його старими роботами, вже не могли назвати ≥м'¤ автора. ј сам –≥зьб¤р, виход¤чи в м≥сто, не шукав стареньких друз≥в, ¤ким не було про що з ним говорити, а йшов у б≥бл≥отеку. «а день в≥н устигав перегл¤нути газети й д≥знатис¤ новини за три роки. —еред цих новин усе част≥ше зустр≥чалис¤ сумн≥ пов≥домленн¤ про смерть колишн≥х друз≥в, але жодного разу не трапл¤лас¤ статт¤ про чудесну вежу.

Ц ƒе стоњть вежа? Ц запитав в≥н, ≥ вперше не отримав в≥дпов≥д≥.

Ц “и не повинен цього знати. ≤ ти н≥коли њњ не побачиш. ƒосить ≥ того, що ти допомагаЇш будувати њњ й отримуЇш найб≥льшу платню, на ¤ку може розраховувати людина.

—початку в сумних зам≥тках звучало г≥рке слово Ђпередчаснеї, пот≥м воно зникло, тому що час, ¤кого н≥хто не чекаЇ, насп≥в. ѕот≥м з'¤вилис¤ слова: Ђу глибок≥й старост≥ї, ≥ нарешт≥ ≥мена друз≥в зникли. ≤ лише –≥зьб¤р н≥трохи не м≥н¤вс¤, ≥ вуса його, коли в≥н мивс¤ перед виходом у м≥сто, були все так≥ ж руд≥ (або чорн≥, ¤кщо вам так хочетьс¤). –обота вже давно не радувала –≥зьб¤р≥в, та ≥ ¤к може радувати неск≥нченне повторенн¤ одного й того ж? Ќе радували й м≥ськ≥ новини. ” газет≥ в≥н читав: збираютьс¤ рубати л≥с, що син≥Ї на протилежному берез≥ р≥ки. ЂЌ≥, Ц думав майстер, Ц ¤ цього не допущу.  оли ¤ прийду наступного разу, ¤ негайно втручус¤ї. јле наступного разу в≥н д≥знававс¤, що л≥с уже зрубаний. ¬≥н дов≥дувавс¤ про руйнуванн¤ старих будинк≥в п≥сл¤ того, ¤к њх знесли, про отруЇнн¤ р≥ки, коли риба вже здохла. ¬≥н не м≥г зм≥нити н≥чого, йому залишалос¤ лише читати газети.

”т≥шала майстра думка, що в≥н своЇю каторжною працею створюЇ красу. ƒесь зд≥ймаЇтьс¤ в небо неймов≥рно прекрасна вежа з≥ слоновоњ к≥стки, ≥ в н≥й Ї частка його прац≥. ≤ вдома теж ще н≥чого не втрачено, адже замовник тримаЇ своЇ слово, ≥ в≥н не постар≥в на жодну секунду, н≥ на Їдиний волосок.

“ого разу майстер зак≥нчив дес¤титис¤чну пластину, й своЇ питанн¤ в≥н задав, не повернувшись увечер≥, а здаючи роботу:

Ц ўо говор¤ть про вежу т≥ люди, ¤к≥ бачили њњ?

Ц ¬еж≥ н≥хто не бачив, Ц сказав замовник. Ц ¬она стоњть там, де немаЇ й н≥коли не буде н≥ Їдиноњ людини.

Ц Ќав≥що тод≥ будувати њњ?

«амовник посм≥хнувс¤.

Ц ÷е вже друге запитанн¤. јле сьогодн≥ ти виконав дес¤ту частку вс≥Їњ роботи, ≥ ¤ в≥дпов≥м.  раса самодостатн¤. ¬ежа, ¤ку ми будуЇмо, прекрасна сама по соб≥. Ќав≥що њй люди?

–≥зьб¤р прийшов у б≥бл≥отеку, вз¤в газети, але сьогодн≥ йому чомусь не читалос¤, ≥ в≥н п≥шов, ≥ блукав по м≥сту, ¤ке стало геть незнайомим. ¬≥н прийшов у колишнЇ передм≥ст¤, де тепер вир≥с центр м≥ста, ≥ там у парку побачив д≥вчину. ¬она гул¤ла з молодшим братом Ц чомусь в≥н одразу зрозум≥в, що це њњ брат. –≥зьб¤р розгладив пальцем руд≥ вуса (що б ви не казали, вуса в нього були руд≥с≥ньк≥!) ≥ п≥шов представл¤тис¤.

Ц ¬и схож≥ на одну мою знайому, ¤ка жила тут триста рок≥в тому, Ц сказав в≥н.

Ц Ќе ≥накше, це була мо¤ пра-пра-прабабц¤, Ц погодилас¤ д≥вчина. Ц јбо ще к≥лька раз≥в Ђпраї. ≤ що ж, вона була красивою?

Ц ƒуже.

–≥зьб¤р д≥став ≥з кишен≥ збереженого ще з тих час≥в к≥ст¤ного свистуна, в≥ддав його малому, ≥ вони п≥шли по дор≥жц≥: д≥вчина, рудовусий майстер, а позаду хлопчак, ¤кий розполохав свистом ус≥х сторонн≥х.

Ц “и тут часто буваЇш? Ц запитав в≥н.

Ц ўодн¤. Ѕатькам н≥коли, тому з братом гул¤ю ¤. ”с≥ гадають, що це м≥й син, ≥ до мене н≥хто не пристаЇ.

Ц Ќу, ¤ ж одразу здогадавс¤, Ц задоволено завважив майстер.

”вечер≥ –≥зьб¤р зайшов у свою майстерню, ¤ка теж не постар≥ла на хвилину, нав≥ть пил не ос≥в на стол≥. –≥зьб¤р думав, що йому час повертатис¤ в п≥двал, зв≥дки в≥н вийде лише за три роки. јле зам≥сть того, щоб п≥ти, в≥н уз¤в шматок кост≥ й почав вир≥зати дивний, без Їдиного в≥трила корабель Ц тепер саме так≥ плавали по р≥ц≥. —к≥нчивши цю роботу, вз¤вс¤ за тр≥скачку Ц подарувати молодшому братов≥ д≥вчини, щоб в≥н не надто заважав.

ЂЌ≥чого, Ц думав в≥н. Ц ќдин день н≥чого не значить. я повернус¤ в п≥двал на день п≥зн≥ше й буду працювати дуже швидко. я встигнуї.

 

ѕереклад ≤вана јндрус¤ка

 нижка фентез≥йних опов≥дань —в¤тослава Ћоі≥нова в переклад≥ ≤вана јндрус¤ка готуЇтьс¤ до друку у видавництв≥ Ђ√ран≥-“ї