—в¤тослав Ћќ•≤Ќќ¬

 

—”ћ»–Ќ»… ∆ј 

 

≤ лицар Ќоель, —еньйор де Ѕрезак, вийшов проти чудовиська й убив його.

≤ √осподь забрав де Ѕрезака.

’рон≥ка луанского лицарства

 

”ноч≥ раз у раз починав хльостати дощ, в≥тер нал≥тав хвил¤ми, але, не зум≥вши набрати сили, гаснув. ќднак до ранку негода стихла, лише кошлат≥ жмути хмар сунули змученим небокраЇм. √оловне ж Ц граду не було, а дощ не зашкодить н≥ хл≥бу, н≥ виноградникам, х≥ба вино цього року вийде ледь кисл≥ше й вод¤нист≥ше, н≥ж зазвичай.

јле ж вином нехай переймаЇтьс¤ пан барон, ∆аков≥ до цього д≥ла нема, а капуст≥, ¤коњ в ∆ака багато, дощ лише на користь.

як звичайно, ∆ак устав засв≥тла й вийшов подивитис¤ на небо. Ќ≥чне буйство ще давалос¤ взнаки, але вже було видно, що день ви¤витьс¤ погожим. —еред плину хмар оч≥ вловили с≥ру блискавку. ѕевно, ≤вона Ц с≥льська в≥дьма пролет≥ла верхи на чорному кот≥ й, розлютована невдалим чаклунством, гухнула в димох≥д своЇњ халупи. ћожна зрозум≥ти лють чаклунки: всю н≥ч накликати бурю й у результат≥ всього лише полити мужицьк≥ городи.

Ќайперше ∆ак п≥шла перев≥рити поле. —тежинка через зарост≥ кропиви й лопух≥в вивела його до пос≥в≥в.

’л≥б цього року вродивс¤ напрочуд багатий.  олосс¤ високо несло важкий вантаж, ≥ дощова волога, що запала м≥ж щетинками вус≥в, здавалас¤ крапл¤ми живого ср≥бла.

∆ак швидко пройшов чуж≥ смуги. …ого клин був останн≥м, ближче до л≥су, й тому особливо часто потерпав в≥д навали непрошених гостей. ќсь ≥ зараз ∆ак зоддал¤ побачив, що його найг≥рш≥ побоюванн¤ справдилис¤.  рай р≥лл≥ був пом'¤тий, потоптаний, поритий.

∆ак п≥дб≥г до пос≥в≥в ≥ став навпоч≥пки, розгл¤даючи землю. ”же добре розвидн≥лос¤, ≥ на потемн≥лому в≥д дощу ірунт≥ було ч≥тко видно сл≥ди кабан≥в. ќтже, не допом≥г над≥йний зас≥б, куплений у перехожого ченц¤, марно в≥н весь день розкидав уздовж меж≥ кв≥ти й кор≥нц≥ майорану, повторюючи, ¤к учив продавець: Ђ√еть, свиното, не дл¤ тебе моњ пахощ≥!ї  абани з легк≥стю переступили ефемерну перешкоду, ≥ тепер з ними н≥чого не вд≥Їш: занадившись, вони приходитимуть щоноч≥, поки не знищать весь урожай. ≤ гнати њх не можна Ц селюк не см≥Ї тривожити шл¤хетну дичину пана барона.

¬ ≥нш≥ дн≥ ∆ак, зц≥пивши зуби, п≥шов би на псарню й передав би догл¤дачам, що з'¤вилис¤ кабани. «розум≥ло, барон не всид≥в би вдома, ≥ хоча мисливська кавалькада витолочила б хл≥б незг≥рше за град, дик≥ свин≥ п≥сл¤ побоњща зареклис¤ б виходити на поле, що належить ∆аков≥.

јле тепер мисливц≥в наполохали чутки про величезного зм≥¤, що облюбував скел≥ ћонфоре. —ам барон сид≥в у чотирьох ст≥нах ≥ тримав м≥ст п≥дн¤тим.

ќтже, з кабанами прийде боротис¤ самому, хоча за це можна й на шибеницю втрапити. “а нав≥ть не на шибеницю Ц браконьЇр≥в в≥шають на дерев≥ в л≥с≥. —трашно, звичайно, але позбутис¤ хл≥ба Ц страшн≥ше. ∆ак готувавс¤ до в≥йни з кабанами в≥д того дн¤, ¤к уперше побачив сл≥ди, хоча й спод≥вавс¤, що майоран в≥джахне розб≥йник≥в.

ѕовернувшись ≥з пол¤, ∆ак пройшов за будинок, де дим≥лас¤ на ранковому сонц≥ гнойова купа, ¤ка прибер≥гаЇтьс¤ до ос≥нньоњ оранки. ≤з сам≥с≥нькоњ њњ середини ∆ак вит¤г довгий ледь вигнутий ц≥пок. ÷≥пок ¤к ц≥пок, ≥з двома карбами по кра¤х. ≤з ним можна пройти через усе село, ≥ н≥хто не зап≥дозрить н≥чого поганого. —пробуй визнач кр≥зь шар бруду, що в≥н витесана ≥з серцевини старого клена, ≥ спробуй дов≥дайс¤, дл¤ чого потр≥бн≥ два карби. ѕросто йде людина з ц≥пком, а закону, ¤кий заборон¤Ї сел¤нам мати зброю, Ц н≥хто не порушуЇ.

”дома ∆ак обмив роз≥пр≥лий у гною стрижень, обережно з≥гнув його й прив'¤зав жилу, обмотавши њњ по карбах. √отовий лук в≥н залишив сохнути на горищ≥ неподал≥к в≥д теплоњ п≥чноњ труби.

«а день кленова деревина висохла й розпр¤милас¤, туго нат¤гнувши т¤тиву. “акий лук не кожному п≥д силу з≥гнути, зате постр≥лом з нього можна пробити закованого в броню латника. —екрет лука разом ≥з леіендою про латника ∆ак д≥знавс¤ в≥д батька, ¤кий брав участь у ¬еликому бунт≥. “епер секрет придавс¤.

—тр≥ли ∆ак збер≥гав удома п≥д борошн¤ним кулем. ѓх усього дв≥, зате це справжн≥ кипарисов≥ стр≥ли з≥ сталевим чотиригранним наконечником ≥ густим оперенн¤м. ¬≥н знайшов њх у л≥с≥ п≥сл¤ одн≥Їњ з ос≥нн≥х облав, на ¤к≥ з'њжджалос¤ двор¤нство вс≥Їњ округи.

∆ак загорнув зброю в м≥шковину й, коли стемн≥ло, п≥шов на поле.

Ќа краЇчку л≥су р≥с величезний бук. ∆ак умостивс¤ на розвилц≥ товстих г≥лок ≥ чекав. Ќ≥ч була безв≥тр¤ною й теплою. Ќа краю земл≥ часом спалахували блискавиц≥, але тут було тихо. ≤вона, стомившись минулоњ ноч≥, певно, спала, ≥ разом з нею на ¤кийсь час заснули б≥ди й нещаст¤.

—ела ∆аков≥ не було видно, зате замок чорним громадд¤м темн≥в на берез≥ озера. ¬ одному з в≥кон гор≥ло св≥тло, здавалос¤, що замок дивитьс¤ червоним оком на злочинц¤, що затањвс¤. ѕташиний хор, ¤кий переповн¤в л≥с увечер≥, поступово затих, зате розсп≥валис¤ цикади й коники. ќсобливо цикади Ц ср≥бн≥ бубонц≥ њхн≥х голос≥в розбурхували кров, нав≥вали думки про щось давнЇ, молоде, втрачене назавжди.

Ќад волохатими в≥д л≥су горами пов≥льно п≥дн¤вс¤ жовто-жовтогар¤чий м≥с¤ць. ÷≥Їњ ноч≥ в≥н був бездоганно круглий ≥ чистий. ћ≥с¤ць п≥дн≥мавс¤, блищав усе дужче, св≥тло залило долину, з≥рки злет≥ли вгору, а червоний пром≥нь у в≥кн≥ веж≥ сполотн≥в ≥ вже не вдивл¤вс¤ так пильно.

ƒзв≥н на с≥льськ≥й церкв≥ пробив першу. Ќад застиглим полем прон≥сс¤ в несамовитому танц≥ розпластаний кажан. ѕот≥м, не толочачи колоск≥в ≥ не приминаючи трави, поле перетнула нап≥впрозора ф≥гура, що не оформлена.

Ќав≥ть не розглед≥ти, зв≥р це чи людина. ¬ид≥нн¤ пройшло, не залишивши сл≥ду, ≥ вже за секунду ∆ак, ¤кий утиснувс¤ в дерево, не м≥г визначити, чи то була примара, чи все це просто привид≥лос¤ втомленим очам в оманному м≥с¤чному с¤йв≥.

∆ак хот≥в перехреститис¤, але завмер, не дон≥сши руки до чола. …ого слуху торкнувс¤ ч≥ткий ≥ давно оч≥куваний звук. Ўурхнули кущ≥, почулос¤ тихе попискуванн¤ й хриплувате рохканн¤ ватажка. ƒо пол¤ вийшло стадо кабан≥в. ѓх було не менше дюжини: свиней, оточених худими смугастими порос¤тами, галасливих п≥дсвинк≥в р≥зного в≥ку, молодих кабан≥в, ¤ких ватажок терп≥в, оск≥льки вони ще не вв≥йшли в силу. ¬≥в череду величезний с≥кач, з виду немов чорна кам≥нна брила. ¬игнут≥ нож≥ ≥кл≥в б≥л≥ли при св≥тл≥ м≥с¤ц¤.

¬епр зупинивс¤ на краю ниви, к≥лька раз≥в мотнув головою, принюхуючись, ≥ хрокнув, даючи дозв≥л. —вин≥ висипали на поле, чавл¤чи колосс¤, п≥дриваючи землю, голосно чавкаючи. ¬атажок трохи посто¤в б≥л¤ кущ≥в, але заспокоЇний тишею, теж рушив на год≥влю.

...ј тим паче суворо заборон¤Їтьс¤ л¤кати дичину на год≥вл≥ криками й вогнем ≥ метанн¤м кам≥нн¤ й деревини...

∆ак наклав стр≥лу, приц≥ливс¤.  оротко свиснувши, стр≥ла встромилас¤ п≥д л≥ву лопатку зв≥ра. Ќоги його п≥дломилис¤, ≥ в≥н, не хрокнувши й не пискнувши, уткнувс¤ мордою в чорнозем.

ЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ.

 

ѕереклад ≤вана јндрус¤ка

 нижка фентез≥йних опов≥дань —в¤тослава Ћоі≥нова в переклад≥ ≤вана јндрус¤ка готуЇтьс¤ до друку у видавництв≥ Ђ√ран≥-“ї

“екст повн≥стю читайте в книжц≥.