—в¤тослав Ћќ•≤Ќќ¬

 

«јЋ≤«Ќ»… ¬≤ 

 

ћаркграф –аймунд ƒругий був, мабуть, з ус≥х коронованих ос≥б найближчим до св≥тлого образу ѕлатонового Ђ√осудар¤ї. ≤стор≥¤ про двох алх≥м≥к≥в, ¤ку ¤ тут розпов≥м, напрочуд виразно п≥дтверджуЇ це. ”з¤то цей анекдот ≥з мемуар≥в достопам'¤тного Ќ≥кол¤ ѕфальца, прозваного за мудр≥сть ≥ нелицем≥рство ‘еррар≥усом, ≥ тому в≥н заслуговуЇ на повну дов≥ру, чого не можна сказати про чимало ≥нших вигадок дозв≥льних ≥сторик≥в.

¬еликий –аймунд, Ц пише ‘еррар≥ус, Ц один день у роц≥ присв¤чував геть незайвому зан¤ттю: вислуховував кожного, хто прийде пов≥домити йому щось важливе. —уворо заборон¤лос¤ в той день приходити з доносом, скаргою й наклепом; ослушникам погрожували батогом, однак людська природа така, що чимало прохач≥в таки отримували добр¤чого прочухана.

” такий день з'¤вилис¤ до двору двоЇ алх≥м≥к≥в: якоб —ептимус ≥ ѕетр Ѕері. Ѕ≥льш несхожих людей важко було у¤вити. ѕерший пройдисв≥т був низького зросту й лисий, в≥двисл≥ щоки ≥ в'¤ле п≥дбор≥дд¤ геть ховали шию, опускаючись просто на плеч≥, а стара мант≥¤, у ¤ку був од¤гнений алх≥м≥к, завжди була засаленою в≥д цього неприЇмного сус≥дства. ƒругий прохач був високий, жилавий ≥ похмурий. Ќав≥ть у палац≥ в≥н не зн¤в пропаленого робочого фартуха, може, дл¤ того лише, щоб хоч трохи прикрити те, що було п≥д ним.

≤ ось ц≥ н≥кчемн≥ ≥стоти, ¤к≥ радше нагадували некрофаг≥в, н≥ж шл¤хетний людський р≥д, оголосили, що волод≥ють древн≥м секретом вит¤гати ≥з земл≥ небесний метал, ≥ на п≥дтвердженн¤ цього подали правителев≥ ¤кийсь злиток, у ¤кому графський ювел≥р одразу ж визнав справжнЇ й неп≥дроблене зал≥зо.

≤стор≥¤ стара ¤к св≥т, ≥ вона однаково сумно зак≥нчувалас¤ за вс≥х час≥в! јле коли правитель запитав, що бажають алх≥м≥ки одержати за св≥й секрет ≥ чому, ¤кщо вони тепер найбагатш≥ люди у св≥т≥, вони не придбали цього без його допомоги, то почув у в≥дпов≥дь те, що змусило де¤кого з наближених до влади людей засумн≥ватис¤, чи справд≥ шахрањ сто¤ть перед ними.

Ц Ќам потр≥бно спок≥йно працювати, Ц сказав —ептимус. Ц ћи шукаЇмо заступництва великого –аймунда, щоб уникнути тривожних турбот ≥ погроз ≥нших сильних заздр≥сник≥в. «вернутис¤ ж до тебе, пресв≥тлий правителю, нам порадила поголоска, ¤ка називаЇ тебе наймудр≥шим ≥з кн¤з≥в.

Ц Ќам потр≥бно м≥сце на берез≥ р≥ки, дозв≥л палити вуг≥лл¤, потр≥бне кам≥нн¤, глина й право брати руди у вс≥х р≥ках ≥ болотах графства, Ц пробасив Ѕері.

Ц ј чи багато потр≥бно вам смарагд≥в ≥ берил≥в, адже, ¤к в≥домо, зал≥зо можна одержати, т≥льки перенаситивши бронзу самоцв≥тними камен¤ми? Ц вкрадливо запитав граф.

Ц —марагди нам не потр≥бн≥ зовс≥м, Ц в≥др≥зав Ѕері, ≥ тод≥ батоги, уже приготовлен≥, прибрали, а проханн¤ задовольнили.

Ц ÷≥ двоЇ або дуже досв≥дчен≥ шахрањ, або шл¤хетн≥ безумц≥, Ц по¤снив –аймунд своЇму синов≥, ¤кого вже в т≥ роки навчав державноњ мудрост≥, Ц ≥ в одному, ≥ в ≥ншому випадку буде ц≥каво подивитис¤, що вони робитимуть.

Ѕагато тижн≥в посп≥ль на берез≥ р≥чки, що прот≥кала неподал≥к в≥д ћаркенбуріа, чувс¤ стук≥т ≥ скрег≥т, зд≥ймалис¤ до с¤ючого неба чорн≥ стовпи диму. ¬елетень Ѕері на плечах носив камен≥, розжарював њх у багатт≥, бракуючи непридатн≥, а з тих, що залишилис¤, складав п≥ч. —ептимус, немов казкова жаба, шастав по найб≥льш смердючих болотах, черпав бруд ≥з бездонних тр¤совин, сушив його й прожарював у ювел≥рному тигл≥.

ƒосв≥дчений у своњй справ≥ шпигун, приставлений до алх≥м≥к≥в, доносив –аймунду, що њхн≥ вчинки позбавлен≥ будь-¤кого сенсу й що нещасних варто визнати б≥снуватими й замкнути в кл≥тку.

јле правитель баривс¤ й чекав. Ќевдовз≥ алх≥м≥ки представили йому ще один дорогоц≥нний злиток ≥ запропонували прињхати й огл¤нути печ≥. ѕравитель под¤кував, прив≥тав з удачею, радив продовжити так щасливо почату справу, але н≥куди не поњхав.

ѕрибув же в≥н у л≥гвище алх≥м≥к≥в зненацька й не попередивши н≥кого, нав≥ть найближчих радник≥в.  артина, що постала перед ним, давно була знайома йому з докладних донос≥в. Ќебо застел¤в дим, —ептимус, у мант≥њ, ще б≥льш брудн≥й, н≥ж завжди, верт≥вс¤ коло печ≥, щось п≥дкидав у вузький отв≥р, над ¤ким колихавс¤ димний султан, ≥ в той же час ногою натискав на велике хутро, прилаштоване збоку, ≥ при кожному натиску султан плавно здригавс¤. Ѕері, сто¤чи неподал≥к, страшними ударами величезного молота плющив на обвуглен≥й колод≥ с≥рий безформний шматок. ƒзеньк≥т розносивс¤ далеко довкруж.

”се це було б дуже схоже на печ≥ дл¤ виплавки м≥д≥, але коли граф, ¤кого супроводжували всього лише два охоронц≥, п≥д'њхав ≥ сп≥шивс¤, в≥н побачив таке, що подив його граничив ≥з жахом. ћолот у руках Ѕерга був не з м≥д≥ й не з м≥цного каменю. “о не була й тесл¤ча ки¤н¤ з переплетеноњ п≥вн≥чноњ берези. ” руках обшарпанц¤ шл¤хетно с¤¤в зал≥зний молот. ¬≥н розм≥рно п≥дн≥мавс¤ й опускавс¤, ≥ при кожному удар≥ з-п≥д нього лет≥ли ≥скри.

ј поруч, просто на гол≥й земл≥, вал¤лос¤ к≥лька великовагових злитк≥в, ≥ –аймундов≥ не потр≥бний був ювел≥р, щоб зрозум≥ти, що лежить перед ним. як заворожений дививс¤ в≥н на могутн≥ розмахи дорогоц≥нного ≥нструменту.

ѕ≥д≥йшов, витираючи брудн≥ руки краЇм мант≥њ, —ептимус.

Ц „и задоволен≥ ви, ваша величносте, нашою ретельн≥стю? Ц тихо запитав в≥н.

Ц ќ-о!.. Ц прост¤гнув граф, не знаючи, що сказати, а бр¤зк≥т удару перервав його, виручивши розгублену думку.

”ражений маркграф мовчав, а молот у руках Ѕеріа звучав усе тих≥ше, нарешт≥ в≥н стукнув останн≥й раз, уже не гримот¤чи, а прот¤жливою сп≥вучою нотою, ≥ Ѕері, виштовхнувши в пил черговий шматок зал≥за, стер ≥з чола п≥т ≥ теж наблизивс¤ до правител¤.

Ц „и багато металу ви встигли виготовити? Ц запитав маркграф, намагаючись не вимовл¤ти фатальноњ назви.

Ц ћало! Ц буркнув Ѕері.

Ц ћи одержали всього двадц¤ть два шматки вагою в≥д п'¤ти до семи фунт≥в кожний, Ц в≥дпов≥в —ептимус. Ц “епер нам потр≥бн≥ пом≥чники й п≥дмайстри, щоб виконувати просту роботу й учитис¤ майстерност≥. ћи ж хот≥ли б продовжити пошуки й досл≥дженн¤ болотних руд...

Ц я розгл¤ну ваше проханн¤, Ц кинув граф, п≥дхоплюючись у с≥дло, Ц а ви поки що передайте весь метал скарбников≥ й приготуйте ≥нструмент до в≥дправленн¤ в палац. Ќе виключено, що вам доведетьс¤ перењхати туди.

ѕовернувшись у палац, государ в≥ддав де¤к≥ накази. ¬ол¤ ж великого –аймунда виконувалас¤ наст≥льки швидко й точно, що часом бувала виконана ран≥ше, н≥ж висловлена. Ќе дивуйс¤ цьому, простодушний читачу, але знай, що предки наш≥ були мудр≥ш≥ в≥д своњх нащадк≥в.

“ак що вже за дв≥ години, з≥йшовши крученими сходами в п≥дземн≥ каземати, маркграф знайшов там ≥ викуван≥ шматки зал≥за, й ≥нструмент, ≥ самих алх≥м≥к≥в, зв'¤заних по руках ≥ ногах, ≥з кл¤пами, вбитими в розт¤гнут≥ роти.

ЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ.

 

ѕереклад ≤вана јндрус¤ка

 нижка фентез≥йних опов≥дань —в¤тослава Ћоі≥нова в переклад≥ ≤вана јндрус¤ка готуЇтьс¤ до друку у видавництв≥ Ђ√ран≥-“ї

“екст повн≥стю читайте в книжц≥.