” березн≥ 2002-го року в б≥бл≥отец≥ альманаху У альм≥юсФ вийшла книжка моњх реценз≥й, есењв ≥ л≥тературно-критичних статей УЋ≥тпроцес≥¤Ф. √отуючи њњ, ¤ прекрасно розум≥в ризикован≥сть под≥бного кроку, зважаючи на те, що переважна б≥льш≥сть ум≥щених там матер≥ал≥в належить радше Ц з ус≥ма насл≥дками Ц до жанру л≥тературноњ журнал≥стики. –ефлекс≥йна субТЇктивн≥сть м≥ркувань, евристичн≥сть викладу, Урац≥ональнаФ дов≥льн≥сть д≥браних дл¤ рецензуванн¤ книг Ц ось лише к≥лька рис цього жанру, ¤к≥ в газетному чи нав≥ть журнальному формат≥ вигл¤дають доречними, але мало пасують книжц≥.

“им не менше, на м≥й щирий подив, УЋ≥тпроцес≥¤Ф в≥дбулас¤: низка р≥зновекторних реценз≥й у пер≥одиц≥, неспод≥вано високе м≥сце в есењстичн≥й ном≥нац≥њ конкурсу У нижка рокуФ (друге за результатами першого п≥вр≥чч¤), зац≥кавлен≥сть фахового читачаЕ √адаю, що б≥льшою м≥рою, н≥ж сама книжка, до цього спричинилас¤ л≥тературна ситуац≥¤ з надзвичайно слабо заповненою н≥шею критики й книжкового рецензуванн¤.

Ќа моЇ абсолютне переконанн¤, в≥дрецензованою ¤к м≥н≥мум у спец≥альн≥й пер≥одиц≥ мусить бути кожна книжка. јле на практиц≥ це завданн¤ дос≥ вигл¤даЇ неподоланним, нав≥ть за нашоњ в≥дверто м≥зерноњ к≥лькост≥ назв. ™диний часопис, ¤кий усерйоз працюЇ на цьому поприщ≥ Ц У нижник reviewФ Ц ф≥зично неспроможний закрити собою всю н≥шу; до того ж, це комерц≥йний проект, ¤кий законом≥рно маЇ власн≥ пр≥оритети. «начною м≥рою зор≥Їнтований на критику У альм≥юсФ Ї взагал≥ проектом ентуз≥астичним ≥ маЇ змогу виходити значно р≥дше, н≥ж того хот≥лос¤ б. ” У ритикиФ власний дискурс: вона в≥дстежуЇ не процес, а знаков≥ ¤вища Ц це дещо ≥нша н≥ша. јвторитетн≥ У—учасн≥стьФ ≥ У урТЇр  ривбасуФ, а в≥дтак ≥ оновлений УЅерез≥льФ законом≥рно намагаютьс¤ в≥ддавати перевагу текстам над ≥нтерпретац≥¤ми. ≤нш≥ естетичн≥ завданн¤ ставила перед собою й УокурТЇренаФ УЋ≥тература плюсФ. ј УЋ≥тературна ”крањнаФ, ¤ка маЇ вс≥ можливост≥ дл¤ в≥дстежуванн¤ процесу ≥ на ¤ку теоретично мала би працювати вс¤ критична секц≥¤ —ѕ”, на жаль, змаразмат≥ла всерйоз ≥ надовго. –ешту ж У‘орма(р)т≥вФ, вочевидь, ≥ще марі≥нальн≥ш≥Е «вичайно ж, почасти Уп≥дставл¤Ї плечеФ пер≥одика загальнопол≥тична Ц т≥ ж Уƒзеркало тижн¤Ф, УƒеньФ чи У”крањнське словоФ, Ц але, ¤к видаЇтьс¤, цього не досить.

ћабуть, за такоњ ситуац≥њ мо¤ УЋ≥тпроцес≥¤Ф теж в≥д≥грала роль своЇр≥дного УальманахуФ, ≥ ¤ гадаю, що це несог≥рша роль дл¤ зб≥рника реценз≥й. ј тому зваживс¤ на УЋ≥тпроцес≥ю-2Ф, ¤ку й представл¤ю на суд зац≥кавленому читачев≥ у формат≥ електронному Ц оск≥льки спромога знову вийти на традиц≥йний книжковий формат поки що в≥дсутн¤. —юди ув≥йшли реценз≥њ, есењ, огл¤ди, писан≥ у 2002 ≥ 2003 роках.

«вичайно, тут не все, що ¤ за цей час писав; та й не про вс≥ варт≥ уваги книжки цього пер≥оду вдалос¤ написати. «рештою, ¤ й не ставив перед собою такоњ мети. ћав на уваз≥ ≥нше: вловити Укнижкову атмосферу часуФ. ÷е, зв≥сно, штука довол≥ ефемерна, але таким чином щось та й доскочитьс¤; тим паче, що в нас чомусь под≥бн≥ реч≥ не практикуютьс¤, а вони, вочевидь, можуть чимало поспри¤ти усв≥домленню л≥тературноњ й книжково-ринковоњ ситуац≥њ, а значить, ≥ спричинитис¤ до роздум≥в над тим, куди ≥ ¤к саме рухатис¤ дал≥.

≤ насамк≥нець ще один посутн≥й момент. ” мене склалос¤ ст≥йке враженн¤, що з-пом≥ж нас, б≥льшою чи меншою м≥рою дотичних до л≥тератури людей, чимало тих, хто надм≥ру перейн¤тий власним (≥ не т≥льки) м≥сцем у л≥тпроцес≥. ¬они плачутьс¤ над тим, ск≥льки сил ≥ нерв≥в витрачають на Урозв≥й р≥дного письменстваФ; вони до хрипоти дискутують над хронолог≥Їю покол≥нь ≥, надсадно слин¤чи ол≥вц¤ (або ж проламуючи пальц¤ми клав≥атуру), посп≥хом складають в рамц¤х цих покол≥нь власн≥ У≥коностасикиФ й УфеноменчикиФЕ  удись записують ≥ мене, ще кудись Ц принципово не записують. ¬ жодному раз≥, мен≥ так≥ ≥гри бачатьс¤ довол≥ кумедними, й бавитис¤ в них ¤ не маю жодного нам≥ру. ƒоб≥р персонал≥й у ц≥й книжц≥ Ї справою особистого смаку, обТЇктивних реал≥й л≥тературного процесу, а подекуди нав≥тьЕ випадку.

—ебто, ¤ не укладаю тут н≥¤ких УреЇстр≥вФ, не вдаюс¤ до жодних Упокол≥ннЇвих симул¤кр≥вФ ≥ не займаюс¤ ≥ншою под≥бною дурнею. ћен≥ просто в кайф серйозно, наск≥льки це дозвол¤ють рамки жанру, говорити про украњнську л≥тературу Ц ту, ¤ку ми з вами в м≥ру сил, таланту й талану намагаЇмос¤ творити нин≥. “у, ¤к≥й дуже потр≥бн≥ наша прац¤, наш ≥нтелект, наш≥ почутт¤ й наша ≥нтуњц≥¤; ≥ ¤к≥й глибоко байдуж≥ наш≥ необовТ¤зков≥ балачки за горн¤тком кави з конь¤ком.

ћен≥ просто в кайф читати ≥нших, а не лише бути прочитаним.

я чекав новоњ книжки ¬асил¤ √ерасимТюка. ¬≥рив у нењ ≥Е хвилювавс¤ за нењ. «анадто сильним, занадто ст≥йким ≥ глибоким залишилос¤ моЇ враженн¤ в≥д √ерасимТюкових Уƒ≥тей трепетиФ. ѕопри вс≥ Ув≥¤нн¤ модиФ, пошуки й метанн¤, концепц≥њ та њх в≥дсутн≥сть, останнЇ дес¤тил≥тт¤ украњнськоњ поез≥њ дл¤ багатьох, кому л≥тература направду небайдужа, пройшло п≥д знаком саме ц≥Їњ книжки Ц наст≥льки посутн≥ реч≥ зум≥в у н≥й поет сказати, наст≥льки глибоко проникнув у суть речей в≥чних. ћало того: д≥йсно небайдуж≥, гадаю, охоче погод¤тьс¤, що прот¤гом цього дес¤тил≥тт¤ зТ¤вилас¤ ще т≥льки одна поетична книжка, ознаменована дещо ≥ншими за своЇю природою, але наст≥льки ж глибокими й посутн≥ми художн≥ми в≥дкритт¤ми Ц Уƒ≥ва ќбидаФ ≤гор¤ –имарука.

«в≥сно ж, п≥сл¤ таких твор≥в на поета л¤гаЇ напрочуд т¤жка ноша в≥дпов≥дальност≥ за своЇ слово. Ќе над≥рватис¤, не збитис¤ на конТюнктуру, не потонути в пращ≥ самоповтор≥в, Уутримати планкуФ Ц це давалос¤ дуже небагатьом. ’рестомат≥йних приклад≥в не наводитиму, вони й так ус≥м в≥дом≥. ¬очевидь, ¬асиль √ерасимТюк прекрасно усв≥домлював ц≥ реч≥, ≥ саме тому в≥н майже дес¤ть рок≥в мовчав. Ќ≥, це не було мовчанн¤ —тефаник≥вського чину, Ц його нов≥ твори публ≥куватис¤ в л≥тературн≥й пер≥одиц≥, вийшла книжка вибраного Уќс≥нн≥ пси  арпатФ, в≥дтак нав≥ть зб≥рочка ≥з трьох нових поем у сер≥њ У овчегФ. јле все-таки це було мовчанн¤. ѕоет довго зважувавс¤ на наступну книгу, ¤ка не розчарувала б ан≥ його, н≥ читача. Ќарешт≥ зваживс¤ Ц ≥ ц¤ книга того варта!

Ќайперше, в Уѕоетов≥ у пов≥тр≥Ф в≥дчитуЇмо справд≥ вже посутньо У≥ншогоФ √ерасимТюка. Ќ≥, надривна заглиблен≥сть у гуцульську м≥топоетику залишилас¤ (такий досв≥д н≥коли не проминаЇ), але тепер вона осмислена поетом-≥нтелектуал≥стом, ≥ в≥дчуваЇтьс¤ здеб≥льшого лише в природ≥ пережитих образ≥в. “аке враженн¤, н≥би поет ≥ справд≥ п≥дн¤вс¤ над р≥дними горами в густе пов≥тр¤ вселюдськоњ украњнськоњ культури, сп≥знав ширш≥ мистецьк≥ й нац≥ональн≥ овиди, а в≥дтак його голос, не втративши своЇњ природноњ наснаженост≥ й вистражданост≥, зазвучав на ≥нших Ц тих≥ших, але водночас лунк≥ших (багатолунних) реі≥страх.

“ак, це пов≥тр¤ Ц ц¤ культура Ц не може ≥снувати без дзвона, ¤кий би струшував його в≥дчутою з покол≥нн¤ в покол≥нн¤ безжальною правдою образ≥в. ¬оно кликало в себе поета, ¤кий знаЇ ц≥ну континуальност≥ нац≥онального духу. Ѕо лише збагачений таким генетичним досв≥дом може в пов≥тр≥ без дзвона сказати найпосутн≥ше:

ј в≥дтак звести нарешт≥ порахунок ≥ з самою поез≥Їю:

ѕоет у пов≥тр≥ Ц це метафора вит≥сненн¤ культури в постсучасному св≥т≥. «адумаймос¤: постсучасний Ц це тод≥, коли поет у пов≥тр≥. Ќедарма в часи поголовноњ верл≥бризац≥њ ¬асиль √ерасимТюк структурною основою своЇњ книжки робить УархањчнийФ жанр сонета. Ќ≥, формально в≥льного в≥рша поет теж не цураЇтьс¤, але жанрово ц≥ тексти ¤ означив би ¤к медитац≥њ, а не просто верл≥бри. ÷е теж, мабуть, не зовс≥м точно, але значно б≥льше в≥дпов≥даЇ сут≥ њхньоњ енергетичноњ наснаженост≥.

—тосовно цього не можна залишатис¤ безпристрасним.

¬асиль √олобородько Ц поет нац≥онального страху. “ематично ≥ психоемотивно його твори народжуютьс¤ з хрон≥чного дл¤ украњнськоњ ментальност≥ конфл≥кту народноп≥сенного, м≥толог≥чного начала дитинноњ, нез≥псутоњ нашаруванн¤ми цив≥л≥зац≥њ душ≥ з цин≥змом довколишнього св≥ту. ‘актично, це безконечн≥ рем≥н≥сценц≥њ в≥чного конфл≥кту добра ≥ зла, духу ≥ т≥ла, Ѕога ≥ —атани, ¤к≥ власне й лежать в основ≥ поез≥њ ¤к такоњ. ÷е семантика в≥чного страху бутт¤, страху народжуватис¤ ≥ страху помертиЕ

Еѕроте все на св≥т≥ маЇ здатн≥сть зм≥нюватис¤. ¬≥дчутт¤ творчоњ еволюц≥њ, пошуку все нових ≥постасей себе притаманне кожному справжньому поетов≥. “им разюч≥ш≥ зм≥ни, ¤к≥ зустр≥чаЇмо в ц≥й книжц≥. “ут усе той же потужний ≥ непередбачуваний, ¤к у У«елен-дн≥Ф, ¬асиль √олобородько, ¤кийЕ даруЇ естетичну насолоду. Ѕ≥льше того: тут н≥ т≥н≥ страху, комплекс≥в, Ушоковоњ х≥рург≥њФ, ан≥ всього ≥ншого, що так вабило-в≥дштовхувало в ран≥ших кращих текстах цього автора. Ќатом≥сть тут чуЇтьс¤ розважлива, плавна, дуже дов≥рлива розмова з читачем, ¤ка також стосуЇтьс¤ п≥дсв≥домих нац≥ональних глибин, але вже дещо ≥нших, Ц з ¤ких починаЇтьс¤ краса ≥ в≥дчутт¤ краси, творч≥сть ≥ п≥знанн¤ њњ. Ўирше Ц людина ≥ людське в н≥й.

Ќа перший погл¤д, У”крањнськ≥ птахи в украњнському краЇвид≥Ф справл¤ють враженн¤ УробленихФ текст≥в. ќсобливо Ц УЋелекаФ. Ѕо ж структура в≥рша прочитуЇтьс¤ наст≥льки просто й легко, аж н≥¤ково. ÷е дбайливе ≥ скурпульозне, майже ¤к у добротному п≥дручнику з етнограф≥њ (дос≥, наск≥льки мен≥ в≥домо, так ≥ не створеному нашими науковц¤ми) перел≥чуванн¤ ус≥х присл≥вТњв, приказок, загадок, пов≥рТњв, еп≥тет≥в, пор≥вн¤нь, намовл¤нь, грашок, дражничок, примовок, жарт≥в et cetera, повТ¤заних у народн≥й св≥домост≥ (й п≥дсв≥домост≥) ≥з кожним осп≥вуваним птахом, Ц а про лелек њх особливо багато. ÷е ретельне намаганн¤ дотримуватис¤ стил≥стики й поетики народних замовл¤нь з њх в≥чними й одв≥чними повторами ≥ самоповторами. ÷¤ безневинна приречен≥сть раз ≥ назавжди увТ¤зненоњ зм≥стом формиЕ

—тократне, тис¤чократне повторюванн¤ одного ≥ того ж ритуального д≥йства, але щоразу на ≥ншому Усп≥ральномуФ витку психолог≥чного надриву, Ї нев≥дТЇмною складовою уведенн¤ в екстаз.

самозапоЇм повторюЇ хор, усе глибше ввод¤чи себе в екстатичну красу ≥ твор¤чи фон дл¤ сольного д≥йства шамана:

≥ п≥сл¤ цього хор, сприйн¤вши запропоновану шаманом символ≥ку, в≥дпов≥дним чином потрактовуЇ њњ дл¤ себе:

¬очевидь, таки не про птах≥в розказуЇ нам ¬асиль √олобородько, а про м≥тичн≥ й м≥стичн≥ глибини, ¤к≥ ча¤тьс¤ у наш≥й Ц людськ≥й Ц мов≥, у наших Ц людських Ц ритуалах.

як бачимо, насправд≥ не так уже й багато зм≥нилос¤ в природ≥ √олобородьковоњ поез≥њ, ¤к це видавалос¤ нам на початку. “ак Ц ≥нш≥ тематичн≥ акценти, на ≥нш≥ м≥ти спираЇтьс¤ поетова ≥нтуњц≥¤, плавн≥шою й Уокругл≥шоюФ стаЇ мова. јле Ц все той же принцип Ув≥дл¤катиФ неп≥дготовленого читача ¤к не жах≥тт¤ми, то повторами. ”се та ж глибина проникненн¤ в п≥дсв≥дом≥ тањнства.

¬изначний антрополог  л≥форд √≥рц свого часу блискуче описав церемон≥ю п≥вн¤чих боњв на ≥ндонез≥йському остров≥ Ѕалу. ¬≥дштовхнувшись в≥д найпопул¤рн≥шого, еп≥центрального в тих кра¤х ритуалу, в≥н насправд≥ подав розгорнуту картину звичањв, психолог≥њ, соц≥альних ≥ економ≥чних устоњв цього народу. “ак само √олобородько, уз¤вши за основу пташин≥ пов≥рТ¤ ≥ звичањ, розпов≥в св≥тов≥ про украњнц≥в, надавши, кр≥м ≥ншого, своњм спостереженн¤м ще й природноњ дл¤ нас поетичноњ форми самов≥дчуванн¤ й самоосмисленн¤. я не здивуюс¤, ¤кщо ≥нш≥ народи, забажавши ¤комога б≥льше д≥знатис¤ про нас, перекладуть соб≥ не розлог≥ науков≥ й науково-попул¤рн≥ трактати, а саме цю поетичну книжку. ѕринаймн≥, з нењ вони не просто д≥зналис¤ б чимало посутнього, але змогли б ≥ чимало в≥дчути. ≤ Ц почути. Ѕо що не каж≥ть, а люди таки схильн≥ сприймати одне одного на р≥вн≥ в≥дчутт≥в та почутт≥в. ≤ може воно й на кращеЕ

“им часом нова зб≥рка —ерг≥¤ ѕантюка У÷≥лунок блискавкиФ (ƒонецьк: ¬идавнича аіенц≥¤ ќ—“, б≥бл≥отека альманаху У альм≥юсФ, 2002) черговий раз провокуЇ критик≥в обидвох табор≥в на те, аби схрестити своњ списи, дротики, рогатки чи ≥ншу под≥бну атрибутику. я ж Ц дл¤ УзатравкиФ ≥ задл¤ того, аби залишити њм поб≥льше незіабзованого простору Ц наважус¤ на осмисленн¤ лише одного, але знакового ѕантюкового тексту, ¤кий вважаю ключем дл¤ адекватного прочитанн¤ ц≥Їњ зб≥рки Ц У≈кстатичне накликанн¤ стих≥њФ:

ѕерш за все, навод¤чи тут цього в≥рша, ¤ дозволив соб≥ дещо видозм≥нити авторську текстову граф≥ку Ц дл¤ увиразненн¤. “аким чином краще пом≥тно, ¤к текст розд≥л¤Їтьс¤ на три частини, друга з ¤ких Ї принаймн≥ граф≥чним повторенн¤м першоњ, а трет¤ Ц найкоротша, всього ≥з двох прик≥нцевих р¤дк≥в Ц теж ¤к м≥н≥мум граф≥чно Ц напрошуЇтьс¤ на означенн¤ висновку.

“ака Їдн≥сть протилежностей, що семантично покликана загострити в≥дчутт¤ рецип≥Їнта в процес≥ виголошенн¤ цього накликанн¤-замовл¤нн¤, виразно простежуЇтьс¤ композиц≥йно: на р≥вн≥ обидвох перших частин, ¤к ми вже завважували, а дал≥ на р≥вн≥ в≥дпов≥дних њх строф, ≥ зокрема, њхньоњ ритмомелодики. ѕор≥вн¤ймо, зокрема, ритм≥чну побудову перших строф першоњ та другоњ частин:

/-/--/-/-- --/--/--/--

/-/--/-/- /-/--/--/-

/-/----/-- --/--/--/--

--/-/--/- --/--/--/-

—емантично л≥ва Ї констатуванн¤м, права Ц звинуваченн¤м. јле структурно акцентний в≥рш л≥воњ б≥льше т¤ж≥Ї до хоре¤, а не меншою м≥рою акцентний правоњ Ц до дактил¤. “епер прочитайте ц≥ строфи посп≥ль Ц ≥ ви переконаЇтес¤, що тематично вони радше схил¤ютьс¤ до повторенн¤ чи принаймн≥ продовженн¤ одна одноњ, але за емоц≥йним навантаженн¤м вони виразно протиставлен≥, що й в≥дображаЇ ритмомелодичний граф≥к.

як бачимо, фонетичн≥ повтори й протиставленн¤ вкладаютьс¤ в означену нами загальну схему Уокласиченого шаман≥змуФ, але не т≥льки. «авваживши дом≥нуванн¤ голосного нижнього р¤ду УаФ в перших строфах обидвох частин, ми не можемо не завважити ще б≥льш виразне Ц аж до ч≥ткого в≥дстежуванн¤ асонансу Ц дом≥нуванн¤ голосного верхнього р¤ду У≥Ф в других строфах цих же частин. “аким чином найдетальн≥ший структурно фонетичний р≥вень осмисленн¤ тексту виводить нас на значно ілобальн≥ший (знову це протиставленн¤) р≥вень текстовоњ символ≥ки.

ƒал≥: трет¤ й четверта строфи обидвох частин протиставлен≥ м≥ж собою ще б≥льше виразно Ц ≥ на формальному (дактиль Ц верл≥бр), ≥ на зм≥стовому (екзальтуюче нагн≥танн¤ Ц скепсис; усв≥домлений виб≥р Ц готовн≥сть змиритис¤) р≥вн¤х. “ут маЇмо стих≥њ вогню й води Ц у взаЇмод≥њ: вода гасить вогонь, а вогонь випаровуЇ воду. ѕротиставленн¤ с¤гаЇ апогею, але в т≥м то й справа, що саме з цього апогею води ≥ вогню й народжуЇтьс¤Е гроза. Ќакликанн¤ д≥Ї!

≤ тут зринаЇ ще один посутн≥й момент: третю й четверту строфи, ¤к це було обумовлено на початку статт≥, вид≥лив не автор, а ¤ Ц задл¤ виразн≥шого п≥дкресленн¤ формальних ознак. ” ѕантюка це одна строфа (ще раз наголосимо на умовност≥ цього терм≥на в нашому контекст≥). ћаЇмо парадигму: земл¤-пов≥тр¤-(вогонь-вода). ¬ контекст≥ емоц≥йного сюжету (а дл¤ в≥рш≥в ≥з жанровим визначенн¤м накликанн¤-замовл¤нн¤ дом≥нантний сюжет ≥ не може бути ≥ншим) ц¤ символ≥чна парадигма построфно накладаЇтьс¤ на семантичну таким чином:

1.1. констатуванн¤ Ц земл¤

1.2. констатуюче нагн≥танн¤ Ц пов≥тр¤

2.1. звинуваченн¤ Ц земл¤

2.2. протиставленн¤ й виклик Ц анти-земл¤(пов≥тр¤)

як бачимо, екстатичн≥сть накликанн¤ стих≥њ у ѕантюка Ц штука в≥дносна. ƒл¤ нењ ж бо апр≥ор≥ характерне нагн≥танн¤ елемент≥в безсв≥домого, причому чим дал≥ в текст, тим воно маЇ ви¤вл¤тис¤ виразн≥ше, Ц тут же маЇмо докор≥нно протилежний ефект: перша частина тексту Ї емотивно-екстатичною, УшаманськоюФ, а друга натом≥сть Ї њњ повтором на р≥вн≥ лог≥чному, усв≥домленому. ” ф≥нал≥ першоњ частини неспод≥ваний побутово-припов≥дковий скепсис (Уага, дочекаЇшс¤ з рад≥о правдиФ) позначуЇтьс¤ виходом ≥з трансу самого шамана, але т≥льки його Ц водночас усе племТ¤, дл¤ ¤кого проголошуЇтьс¤ накликанн¤, саме на цьому м≥сц≥ маЇ у транс ув≥йти повною м≥рою. —аме тому тут ≥ зринаЇ ненормативний у контекст≥ ритуалу верл≥бр, ≥ саме тому автор не розд≥л¤Ї третьоњ й четвертоњ строф: вони мають проголошуватис¤ водночас, але трет¤ Ц вголос, дл¤ племен≥, а четверта, верл≥брова (сир≥ч, наближена до звичайноњ розмовноњ мови, ≥ це ще й п≥дкреслено вживанн¤м припов≥дки) Ц про себе.

ƒ≥йство другоњ частини мало би в≥дбуватис¤ н≥бито за умови, що племТ¤ перебуваЇ в екстатичному накликанн≥ стих≥њ, й шаман разом ≥з ним ≥ наперед нього, ¤к ≥ належить шаманов≥, продовжуЇ виконувати ритуал, перебуваючи разом ≥з тим Упри повн≥й св≥домост≥Ф. јле насправд≥ ви¤вл¤Їтьс¤, що не т≥льки жрець (≥ через те у друг≥й строф≥ другоњ частини Ї спроба в≥дриву в≥д стих≥њ земл≥, але немаЇ стих≥њ пов≥тр¤ Ц бо нема п≥дстав дл¤ п≥дн¤тт¤), але й племТ¤ в жодному екстатичному стан≥ не перебуваЇ, а навпаки: Укол≥нкуЇте, лаЇтесь, каЇтесьФ. ” племен≥ Ц Угост≥ непрост≥ (лейба на хвост≥), холост≥ набоњ в запл≥чникахФ, та воно, вочевидь, не п≥дозрюЇ про те, що набоњ Ї н≥бито холостими, й б≥льше схил¤Їтьс¤ до того, аби слухатис¤ гостей, н≥ж одинокого шамана, ¤кий нев≥дь нав≥що викликаЇ дощ (пор≥вн¤йте з аналог≥чною сценою в опов≥данн≥ ƒжека Ћондона У—ин ¬овкаФ). “ому про себе, у верл≥бровому Ц не дл¤ племен≥ Ц фраімент≥ шаман ≥ вол≥Ї, аби блискавка поц≥лувала його Упросто в губиФ, але розум≥ючи, що цього не станетьс¤, в≥н уже погоджуЇтьс¤ у все це д≥йство Увжитис¤, влитис¤Ф, хоча й вважаЇ його орган≥чно чужим.

як бачимо, naratio лише формально, а радше розпачливо повторюЇ exordium. ј тому conclusio, звичайно, верл≥брове Ц про себе. У≈т, ¤к дос≥ не вийшло, то, певне, вже ≥ не вийдеФ, Ц це стосуЇтьс¤ не ст≥льки можливост≥ накликати дощ (¤краз стосовно цього сумн≥в≥в чомусь не виникаЇ), ¤к можливост≥ вивести п≥д цей дощ племТ¤ ≥ разом улаштувати насправд≥ екстатичний ритуальний танок.

“о хто ж от≥, в ≥нтерпретац≥њ —ерг≥¤ ѕантюка, Угост≥ непрост≥ (лейба на хвост≥)Ф? ћен≥ ¤к христи¤нинов≥ випадаЇ не дивуватис¤ з того, що вони, вочевидь, Ц христи¤ни. ’оча про це можна лише здогадуватис¤: до чест≥ автора, в≥н Ц принаймн≥ у цьому текст≥ Ц жодним чином под≥бного не обумовлюЇ. јле ж недарма мен≥ напросилас¤ може й не найвиразн≥ша паралель ≥з опов≥данн¤м ƒжека Ћондона, де автентичний ¤зичницький св≥т ≥нд≥анц≥в конфл≥ктуЇ ≥з привнесеним христи¤нським. ќск≥льки м≥топоетика У≈кстатичного накликанн¤ стих≥њФ ірунтуЇтьс¤ насамперед на дискурс≥ украњнського ¤зичництва, виразн≥шою була би паралель бодай з≥ У—ловом про ≤гор≥в пох≥дФ, де

“а разом з цим Ї ще один класичний ¤зичник, чи¤ присутн≥сть у контекст≥ в≥рша —ерг≥¤ ѕантюка хоч ≥ незрима, але вельми вже посутн¤ Ц јр≥стотель. Ќе втримаюс¤ в≥д спокуси навести базов≥ постулати його У–иторикиФ (а наука поетики, ¤к в≥домо, в античн≥ часи розвивалас¤ в русл≥ риторики), що стосуютьс¤ вимог до п≥дготовки та виголошенн¤ публ≥чноњ промови (у нашому випадку Ц поетичного тексту, але це в античному дискурс≥ аж н≥¤к не суперечить одне одному):

2. dispositio Ц обранн¤ способу (способ≥в) композиц≥йного розташуванн¤ матер≥алу в залежност≥ в≥д р≥зновиду дискурсу, означенн¤ квест≥њ, ¤ка маЇ бути виголошеною наприк≥нц≥; ц≥ реч≥ ми детально обумовили у першому й другому розд≥л≥ статт≥;

3. elocutio Ц застосуванн¤ мовних прикрас та адекватного стилю; про це так само детально йшлос¤ вище;

4. memoria Ц доб≥р елемент≥в, що спри¤ють кращому запамТ¤товуванню тексту; так само обумовлен≥ вже повтори, повтори, повториЕ;

5. actio Ц вм≥нн¤ оратора, що сам мусить виголосити св≥й текст, правильно оперувати голосом, жестами, м≥м≥кою; у того, хто мав добру нагоду чути й бачити, ¤к —ерг≥й ѕантюк читаЇ своњ тексти перед авдитор≥Їю, не може виникнути жодного сумн≥ву стосовно цього пункту.

* * *

Еяк бачимо, коло замкнулос¤. —тих≥йний шаман≥зм ≥ класична впор¤дкован≥сть, ≥з ¤ких ми починали нашу розмову, знову знайшли одне одного. ¬они не ст≥льки суперечать, ¤к взаЇмодоповнюютьс¤ в текст≥ —ерг≥¤ ѕантюка.

јле чи лише в цьому текст≥, чи ц¤ риса характерна дл¤ всього поетичного доробку нашого автора? я спец≥ально залишаю нараз≥ це запитанн¤ без в≥дпов≥д≥.

ƒерзайте, критики!

” контекст≥ посутн≥х розмов про семантику поетичноњ форми (а њх, чесно кажучи, ви¤вив дос≥ х≥ба ¤ку дещицю Ц до ц≥Їњ сфери все ще ризикують доторкатис¤ х≥ба поодинок≥ ф≥лологи-любомудри) ¤ так нараз≥ й не надибав достойних згадок про один ≥з жанр≥в л≥рики, ¤кий, гадаю, був би тут чи не найвиразн≥шою ≥люстрац≥Їю. «рештою, його чомусь нав≥ть не прийн¤то виокремлювати ¤к жанр, хоча структура засв≥дчуЇ, при вс≥й њњ ймов≥рн≥й вар≥ативност≥, достатню ст≥йк≥сть ≥, безперечно ж, самодостатн≥сть. ћаю на уваз≥ восьмив≥рш Ц текст ≥з двох катрен≥в. “акими м≥н≥атюрами, котр≥ здеб≥льшого вибудовуютьс¤ на Їдиному стрижневому образ≥ й дозвол¤ють УсхопитиФ найпосутн≥шу, апогейну мить зм≥ни стану, вславилис¤ свого часу чимало першор¤дних поет≥в, ≥з √айне, ѕлужником ≥ јнтоничем включно.

јле Ї ≥ ще одна визначальна особлив≥сть восьмив≥рша, котра власне й заохотила мене до ц≥Їњ розмови: природа жанру найкраще надаЇтьс¤ до того, аби передати цим текстом певне спостереженн¤. —ебто, триванн¤ описуваноњ д≥њ або взагал≥ не маЇ значенн¤ (вона позачасова), або ж ф≥ксуЇтьс¤ наст≥льки короткий пром≥жок часу, за ¤кий особа (автор, герой, рецип≥Їнт тощо) просто не встигаЇ оволод≥ти ситуац≥Їю ≥ стати центром по-д≥њ, Ц тож ув обидвох випадках њй у текст≥ залишаЇтьс¤ лише спостер≥гати, а психолог≥чно законом≥рне Угомов≥дцентровуванн¤Ф в≥дбуваЇтьс¤ вже поза текстом. —аме в ц≥й опозиц≥њ субТЇкта й д≥њ, ¤к мен≥ видаЇтьс¤, найкраще про¤вл¤Їтьс¤ художн¤ своЇр≥дн≥сть цього жанру.

ќсь характерний приклад такого в≥рша:

як бачимо, головн≥ жанров≥ ознаки збер≥гаютьс¤ Ц опозиц≥¤ строф ≥ всередин≥ них, в≥дсторонен≥сть особи (спостер≥гача) в≥д описуваного процесу тощо. –азом ≥з цим, принцип ≥нтелектуал≥стського спостереженн¤, завд¤ки виключенню фактор≥в ф≥зичного й емотивного реагуванн¤, дозвол¤Ї сприймати описуваний процес не в традиц≥йн≥й чотиривим≥рн≥й систем≥ координат ≥з незм≥нними в н≥й вертикально-оц≥ночними характеристиками (вгору Ц вниз, добре Ц погано, красиве Ц потворне), а в просторов≥й, де вар≥ант≥в напр¤му динам≥чного вектора по горизонтал≥ ≥снуЇ не два, а безконечна к≥льк≥сть. “аким чином, площа д≥њ розширюЇтьс¤ ≥ мимовол≥ вт¤гуЇ в себе й субТЇкта спостереженн¤. ¬ результат≥, в≥н перестаЇ виконувати роль центру системи координат, а отже, горизонтальний ≥ вертикальний вим≥ри н≥велюютьс¤. ћало того: за в≥дсутност≥ центру втрачаЇ сенс саме визначенн¤ вектора руху.

¬очевидь, саме так у постсучасн≥й поез≥њ розмиваютьс¤ жанров≥, а за ними ≥ вс≥ ≥нш≥ характеристики. —постереженн¤ плавно переходить у позажанрове ≥снуванн¤, намагаючись наново здобути Їдино можливу в цьому просторовому вихор≥ точку опори Ц гомоцентричн≥сть. “ак восьмив≥рш у ƒн≥стрового плавно переростаЇ у верл≥бр, ≥ У—постереженн¤Ф може тривати дал≥:

Ќа особливост¤х верл≥брових спостережень (а питома вага восьмив≥рш≥в ≥ верл≥бр≥в у книжц≥ јнатол≥¤ ƒн≥стрового суголосн≥) ¤ вже не зупин¤тимус¤. ћен≥ ц≥каво було вголос поспостер≥гати за самим переб≥гом ц≥Їњ трансформац≥њ. ј вже з висл≥дами њњ в текстах поета вол≥ю залишити читача (≥ себе) сам на сам. јдже власне поез≥¤ не потребуЇ тлумачень.

јле ц≥кава р≥ч Ц ∆адан обираЇ дл¤ перекладу чи не найб≥льше насичен≥ УспецефектамиФ (от уже ц≥ У«ор¤н≥ в≥йниФ!) ’адановичев≥ тексти Ц майже тус≥вочну У олискову дл¤ молодого л≥тератораФ, њдку парод≥ю на ѕушк≥на ≥ не т≥льки УЌасл≥дуванн¤ √орац≥¤Ф, виписану в дус≥ јндруховичевих У рим≥нальних сонет≥вФ УЅармен-сюњтуФЕ Ќ≥чого не скажеш, тексти класн≥, Устьоб заради стьобуФ в них особливо ефектний; легко прочитуЇтьс¤ кайф ∆адана в≥д того, ¤к близьк≥сть мов дозвол¤Ї вправл¤тис¤ в адекватному в≥дображанн≥ прикол≥в. ≤нод≥ ц¤ поз≥рна легк≥сть заколисуЇ, ≥ Уз-п≥д клав≥атуриФ перекладача вистукуЇтьс¤ щось майже зовс≥м несусв≥тнЇ:

якби не до хрускоту на зубах знайомий перший р¤док Уя памТ¤тник зроблю ≥з манускриптуФ, непросто було б збагнути, про ¤кий такий, даруйте, УчленФ ≥детьс¤; а про те, до чого тут УматьФ, ¤ краще взагал≥ промовчу. —казано ж: не Уштука заради штукиФ, а Учлен заради членаФ Ц гасло доморощеного поцмодерн≥змуЕ

Ѕезперечно, мен≥ значно ближчий не лише дещо ≥нший ∆адан, але й дещо ≥нший ’аданович Ц де поза даниною поетичн≥й мод≥ не так в≥дчайдушно губитьс¤ справдешн≥й ментальний б≥ль, де ≥рон≥¤ не наст≥льки привТ¤зана до часовоњ конкретики, а тому виростаЇ до сатири:

«рештою, сатириком ’аданович Ї аж н≥¤к не б≥льшим, н≥ж, прим≥ром, ранн≥й Ќеборак Ц аж до пр¤мих цитат (Ут≥льки не треба мас турбувати / т≥льки не треба мас турбуватьФ). я свого часу писав Ц ≥ нараз≥ не бачу п≥дстав зр≥катис¤ ц≥Їњ думки, Ц що бубаб≥сти виконали в украњнськ≥й л≥тератур≥ функц≥ю такого соб≥ Уконцептуал≥стського грейдераФ, нещадно й цин≥чно (а ¤к же ≥накше!) руйнуючи в нас, њхн≥х читачах, слухачах ≥ критиках, комплекси Учужоњ державиФ. “реба сказати, що цю м≥с≥ю вони виконали з честю, Ц п≥сл¤ них тут, хай пробачить мен≥ Утовариш Ќ≥цшеФ, ≥ справд≥ Уможна всеФ; але саме через це кожен ≥з нас нин≥ сам дл¤ себе визначаЇ, що УможнаФ конкретно йому. ћаю п≥дозру, що јндрей ’аданович Ц св≥домо чи н≥, але певно таки позасв≥домо, сир≥ч орган≥чно Ц задавс¤ ц≥ллю зробити те саме в л≥тератур≥ б≥лоруськ≥й. ¬очевидь, там ц¤ н≥ша прот¤гом девТ¤ностих так ≥ залишалас¤ незайн¤тою, або ж автори, що намагалис¤ њњ зайн¤ти, ¤кихось б≥льш-менш прийн¤тних усп≥х≥в не дос¤гли. јндреЇв≥ вдалос¤ зробити прорив: принаймн≥ в дискурс украњнськоњ л≥тератури в≥н уписавс¤ природно, а в≥дтепер (завд¤ки видавництву У‘актФ, що зважилос¤ на УЋисти з-п≥д ковдриФ) ще й достатньо м≥цно Ц хоч в јсоц≥ац≥ю украњнських письменник≥в приймай. ”писавс¤ не ст≥льки ¤к аполоіет бубаб≥ст≥в ≥ УконкурентФ ∆адана (тут його тексти, на моЇ переконанн¤, лише в≥дт≥нюють проминущ≥сть нашого концептуал≥стського УстьобуФ), а радше ¤к автор прец≥кавих сонетоњд≥в, чудово перекладених ƒзв≥нкою ћат≥¤ш, чи вар≥ац≥й на Уокласичен≥Ф теми в ≥нтерпретац≥¤х ћаксима —тр≥хи.

ј що в Ѕ≥лорус≥ з≥ сприйманн¤м його текст≥в Ц не знаю. ѕросто не знаю Ц ≥ фертик! «вичайно, хочетьс¤ в≥рити,

ЕЕЕЕЕЕ

 ажуть, що кожен поет усе житт¤ пише Їдину книжку, от лише далеко не кожному вдаЇтьс¤ њњ написати. ” когось залишатьс¤ один-два в≥рш≥, а в б≥льшост≥ взагал≥ н≥чого. ≤ щасливий той, кому вдаЇтьс¤ створити бодай невеликий ошатний томикЕ

ѕоез≥¤ јндр≥¤ ќхр≥мовича позначена патосом надривноњ раф≥нованоњ чесност≥ Ц в≥д шл¤хетноњ Учесноти чинуФ нащадка во¤ка ”ѕј до ≥стеричноњ поствинниченк≥вськоњ Учесност≥ з собоюФ. ÷¤ парадигма старанно виписуЇтьс¤ в коло, де безперервний рух напрочуд близьких одна до одноњ ≥дей живить сам себе.  оло його у¤влень, м≥т≥в, образних ≥нтенц≥й ≥ св≥тогл¤дних установок давно й ч≥тко окреслене, Ц можлив≥ коливанн¤ лише в межах заданого дискурсу, ¤к коливанн¤ настрою в залежност≥ в≥д погоди чи ¤коњсь ≥ншоњ побутовоњ бридн≥.

якщо чесно, то мабуть, так воно й маЇ бути насправд≥Е

ћаю п≥дозру, що ≈мма јнд≥Ївська одного щасливого разу таки знайшла соб≥ под≥бну Ун≥шуФ, Ц можливо, не найщедр≥шу з-пом≥ж тих, ¤к≥ назагал бувають, але таки не обезводнену. “а њњ бурхливу творчу натуру, вочевидь, не змогла остаточно задовольнити усе пов≥льн≥ше просочувана з чуркалець живиц¤, Ц хот≥лос¤ буйного джерела, що ц≥лком природньо. ≤ тод≥ поетка спробувала поЇднати обидва способи: жаль було кидати добр¤че вже УнапрацьованогоФ русла колод¤з¤, в ¤кому за кожним новим сантиметром гадалис¤-мр≥¤лис¤ достеменн≥ш≥ води; а водночас уже тиснула на душу самою ж возведена височенна ст≥на, ≥ праглос¤ на ширш≥ простори.

≤з-м≥ж двох св≥ж≥ших поетичних зб≥рок давно шанованоњ мною авторки, Ц У¬≥лли над моремФ й Ујтракц≥они з орб≥тами й безФ, Ц безперечно, значно ц≥кав≥шою вигл¤даЇ друга. ћожливо, саме тому, що сонети јнд≥Ївськоњ (а першу склали виключно вони) ¤ схильний останн≥м часом трактувати у русл≥ згадуваного вище Уколод¤з¤Ф. —вого часу вони сприймалис¤ навдивовижу св≥жими, Ц це запаморочливо приблизне й глибоко приголосне римуванн¤, ц≥ безконечн≥ ланцюжки найнеспод≥ван≥ших ≥ найнепримиренн≥ших асоц≥ац≥йЕ ¬≥дтак гострота сприйн¤тт¤ дещо спала, а сонети множилис¤, асоц≥ац≥њ накладалис¤ одна на одну й зливалис¤ в суц≥льному невсипущому хаос≥. “епер мен≥ ц≥ тексти усе важче дочитувати до к≥нц¤, але ще важче братис¤ за наступний. ≤нод≥ ¤ починаю в≥дверто Уне доган¤тиФ њхньоњ естетики:

≤нша р≥ч Ц верл≥бри. ¬они, ¤к ≥ живопис ≈мми јнд≥Ївськоњ, вигл¤дають мен≥ саме отим згадуваним вище Урозширенн¤м овидуФ. ¬они не прозор≥ш≥ Ц барвист≥ш≥. … не зрозум≥л≥ш≥ Ц жив≥ш≥. ¬они дихають. « ними можна сп≥лкуватис¤, Ц вони в≥дпов≥датимуть. ≤нод≥ глузуватимуть з тебе, ≥нод≥ тулитимутьс¤ лаг≥дно й невинно, ≥нод≥ бурчатимуть ≥ жбурл¤тимуть тар≥лки об п≥длогу. « ними не скучно.

÷≥каво, що це зовс≥м Удомашн≥Ф, ¤к≥сь аж нав≥ть Упобутов≥Ф тексти. “р≥йко музикант≥в у переход≥, що Уграють просту мелюд≥ю, ¤ка д≥лить навк≥лл¤ на кубики, Ц дехто вихоплюЇ один, дехто Ц одразу к≥лькаФ. –екламн≥ пластмасов≥ вишн≥, ¤ких н≥хто не споживаЇ, бо Ухто захоче мати в шлунку частини, нехай нав≥ть найуславлен≥ших шедевр≥в, ¤ких не можна перетравитиФ. –ушниковий дощ, п≥д вагою ¤кого Уназавжди зникаЇ м≥сто, ¤к п≥сл¤ виверженн¤ вулкануФ. „исленн≥ кухонн≥ й прибиральн≥ рем≥н≥сценц≥њ. ”с≥м њм чомусь вперто в≥риш нав≥ть тод≥, коли й не у¤вл¤Їш, нав≥що.

«рештою, ключ до сприйн¤тт¤ своњх текст≥в ≈мма јнд≥Ївська любТ¤зно запропонувала сама Ц у в≥рш≥ У¬ галерењ модерного мистецтваФ, ¤кий ¤ дозволив соб≥ винести еп≥графом до цих завваг.  ожен маЇ вс≥ права й можливост≥ вибрати з-пом≥ж героњв цього в≥рша себе, Ц ¤к, зрештою, й зм≥нювати з часом обрану роль. ’тось Укопатиме вглибФ, хтось Урозширюватиме овидиФ, а хтось просто пройде мимо, ≥ це буде його вибором.

«аконом≥рно, що св≥тогл¤дною основою украњнськоњ л≥тератури стала свого часу саме перипатетика Ц наш≥ м≥тично-поетичн≥ вишнев≥ садки суть ≥деальне м≥сце дл¤ навчанн¤ за јр≥стотелем.

¬≥дтод≥, щоправда, витекло чимало води не лише в Ћопан≥. јвстрал≥йська Ѕарко, ¤кщо в≥рити —ашков≥ ”шкалову, зТ¤вл¤Їтьс¤ т≥льки в сезон ос≥нн≥х дощ≥в, а кињвська Ћиб≥дь, ¤кщо в≥рити власним очам, ≥ в снах не зТ¤вл¤Їтьс¤. ћабуть, ув от≥й кл¤т≥й Ѕарко збереглос¤ трохи б≥льше бароко, н≥ж на майдан≥ Ќезалежност≥ й площ≥ –ози Ћюксембурі, разом уз¤тихЕ “а й узагал≥, ¤к тут не УзаблюзуватиФ, коли вс¤ тепер≥шн¤ перипатетика нав≥ть не пом≥ж трьох сосон (забудьте про вишн≥), лише пом≥ж трьох стовп≥в можлива. Ѕетонних таких, знаЇте, ≥з зал≥зними прожилками всередин≥, ¤к≥ на мов≥ туб≥льного племен≥ кучмач≥в арматурою називаютьс¤Е

„есно кажучи, в наш≥й л≥тератур≥ давненько вже не було наст≥льки орган≥чного ≥ наст≥льки художньо переконливого поетичного дебюту. Уѕерипатетика-блюзФ харк≥вТ¤нина —ашка ”шкалова, направду суперово видана УјктоюФ (одна лише прозора пал≥турка чого вартуЇ!), вводить читача в неп≥знаний нараз≥ св≥т юнацького м≥тотворенн¤ сучасного меіапол≥су. “ут м≥ти народжуютьс¤ на наших очах буквально Уз н≥чогоФ Ц ≥з привнесених Узасобами комун≥кац≥њФ розгерметизованих клапт≥в далеких культур, ¤к≥ незбагненним чином приживаютьс¤ пом≥ж наших Утрьох стовп≥вФ ≥, що взагал≥ дивовижно, оживл¤ють собою питому культуру.

—вого часу пошматована колон≥стами јфрика створила блюз Ц мистецтво туги за природною јфрикою. “епер поет ≥з крањни Унового третього св≥туФ, ¤ку все ще продовжують колон≥зовувати, переймаЇ живий нерв цього мистецтва, аби висловити свою п≥дсв≥дому тугу за природною ”крањною.

јле попри те, що в нас ≥ справд≥, майже за ’вильовим, Уотака бл¤ (романтика)Ф, —ашкова Уѕерипатетика-блюзФ жодним чином не справл¤Ї враженн¤ ¤коњсь приреченост≥ абощо. Ѕлюз насправд≥ Ї напрочуд життЇстверджуючим м≥том.

≥з молодечим запалом декларуЇ поет. ≤ знаЇте, за ним рушати не страшно. Ѕо хоча на цьому шл¤ху буде ще надто багато м≥н, але в≥н ≥де в правильному напр¤мку.

Ќова зб≥рка ќлега —оловТ¤ У ам≥нний шеп≥тФ традиц≥йно дл¤ цього автора витримана в стил≥стиц≥ Уранн≥х двадц¤тихФ Ц на злам≥ урбан≥стичних в≥з≥й, футуристичного патосу й фундаментальноњ поезопсихолог≥чноњ школи ™вгена ѕлужника. Ќедарма —оловей декларуЇ себе Упролетарським письменникомФ. ’оча насправд≥ ц¤ декларац≥¤ маЇ далеко не лише ретроспективний п≥дтекст. Ѕо реал≥њ ƒонецька нин≥шнього, УпозасоловТњногоФ (а про У альм≥юс ≥ його видавц¤ Ц сам пересв≥дчивс¤ Ц у ƒонецьку нав≥ть дотичн≥ до л≥тератури люди знають значно менше, ан≥ж так≥ сам≥ люди в  иЇв≥,  ≥ровоград≥ чи ≤вано-‘ранк≥вську), таки значною м≥рою пролетарськ≥.

¬ласне, головний конфл≥кт поез≥њ ќлега —оловТ¤ пол¤гаЇ, ¤к на мене, в ненаповненост≥ культури. “ут, ¤к Уна передов≥йФ, сход¤тьс¤ два взаЇмовиключних св≥ти, в одному з ¤ких УнудьгуЇ Ѕорис ¬аіау, Ц / в≥н чекаЇ на перший сн≥гФ та Ущось таке стискаЇ знову груди / пожеж≥ й книги стус ≥ мандельштамФ, а в ≥ншому Ц Узвабно посм≥хнетьс¤ пЇдЇраст / вже хворий сн≥дом герпесом чумоюФ й Ув≥дтак ≥снуЇ перспектива, / скаж≥мо, випасти з в≥кнаФ. ≤нод≥ вони перепл≥таютьс¤ в ¤кесь моторошне вариво, де звурдилис¤ Убрудн≥ перони книги водка ≥ ж≥нкиФ, ≥нод≥ т¤гнутьс¤ один до одного позасв≥домо (Уу нас з тобою Ї п≥вл≥тра / ≥ плат≥вка ¤ку написав амадейФ), але част≥ше просто тупо воюють Ув ≥мТ¤ дискурсу бл¤ха ≥ народуФ, ≥ в≥д того Ц Укров≥ кров≥ / здоровий пролетарський орган≥змФ. јдже

÷е, власне, в≥йна культури з позакультурою, ≥ триваЇ вона за душу одн≥Їњ (кожноњ) людини. ≤ Ц в њњ ж таки душ≥. як ≥ в кожн≥й в≥йн≥, тут Ї неспод≥ван≥ жертви (У„итаючи кол¤жного ѕревера: / нудотн≥ дискурси вторинн≥, / ц≥кава т≥льки б≥осфера / у асонансн≥й рим≥Ф), але перемога Ї одночасно ≥ втратою, ≥ оманою, Ц нав≥ть ¤кщо вона взагал≥ коли-небудь можлива:

Ѕезперечно, немаЇ н≥чого нового п≥д сонцем. јле ¤к≥сь добр¤че призабут≥ реч≥ нер≥дко таки проблискують безпардонною новизною Ц бо вчасн≥. «даЇтьс¤, усе те, що робить у далекому й малозрозум≥лому нав≥ть самим його мешканц¤м ƒонецьку ќлег, несе в соб≥ терпкий присмак такоњ добр¤че призабутоњ новизни. —оловей не сл≥дуЇ за л≥тературною модою, а намагаЇтьс¤ диктувати њй своњ умови. —аме в цьому й бачитьс¤ мен≥ феномен —оловТ¤-редактора й —оловТ¤-поета. ‘еномен, що формуЇтьс¤ у ненастанн≥й в≥йн≥, в т≥м числ≥ нер≥дко й ≥з самим собою.

—права житт¤ –омана —киби Ц систематично й методично плекати м≥т про –омана —кибу. Ќа цьому поприщ≥ йому чимало вдалос¤ ≥, спод≥ваюс¤, ще б≥льше вдастьс¤. ѕринаймн≥, вже нин≥ його проекц≥¤ житт¤ на творч≥сть вигл¤даЇ ц≥кав≥шою, н≥ж проекц≥¤ творчост≥ на житт¤.

÷е, зрештою, напрочуд вдало п≥дм≥тила авторка передмови до новоњ його зб≥рки Уќд≥ссе¤ Ц 2000Ф ≤рина —таровойт, завваживши, що Уназва ц≥Їњ книги Ї радше к≥ношта цитата: У2001: A Space OdysseyФ (р≥к випуску 1968, —тенл≥  убрик). Space в даному випадку Ц не т≥льки косм≥чна од≥ссе¤, а просто од≥ссе¤ простору, еп≥чна драма мандр≥в ≥ поверненн¤Ф.

ўоправда, мен≥ в контекст≥ житт¤ й текст≥в цього напрочуд милого й бентежного поета чомусь уперто напрошуЇтьс¤ асоц≥ац≥¤ з дещо ≥ншим м≥том, ¤кий так само позначений непомильним в≥дчутт¤м мандр≥в ≥ пригод, але не переобт¤жений комплексом поверненн¤ (що, зв≥сно, самого поверненн¤ аж н≥¤к не виключаЇ, але не зациклюЇтьс¤ на ньому). ћаю на уваз≥, зв≥сно ж, дона  ≥хота Ц вандровного рицар¤, передостаннього (до —киби) представника чину јдам≥са √альського, дона Ѕель¤н≥са, ѕальмер≥на јнгл≥йського, Ѕернардо дель  арп≥о ≥ “иранта Ѕ≥лого (не плутати з автором пригодницьких роман≥в ƒмитром Ѕ≥лим).

÷е чин поез≥њ, котра в небанальних в≥тр¤ках бачить банальних велетн≥в ≥ котра обовТ¤зково проступаЇ усм≥хом кр≥зь р¤дки, записан≥ похапцем на серветц≥ (клаптев≥ газети) п≥д час пригощенн¤ в замку (корчм≥):

” т≥м то й р≥ч, що в ќд≥ссе¤ ще могли бути справжн≥ пригоди, ≥ справжн≥м воском заливав в≥н вуха своњм справжн≥м гребц¤м, ≥ справжньою мотузкою привТ¤зували його т≥ло до справжньоњ рењ, ≥ справжн≥ сирени сп≥вали йому з≥ справжнього островаЕ ƒонов≥  ≥хотов≥ ж залишилис¤ сам≥ в≥тр¤ки, а вже —киб≥ в≥дтак Ц х≥ба непритомна можлив≥сть у¤вл¤ти,

Ѕоюс¤, що саме це хрон≥чне в≥дчутт¤ несправжност≥ й породжуЇ невгамовну справжн≥сть його поез≥њ Ц нав≥ть ¤кщо вона надр¤пана на серветц≥ п≥д час запою.

” цьому св≥т≥ не ≥снуЇ н≥чого, кр≥м наших в≥дчутт≥в. Ќе ≥снуЇ й самого —киби, але в≥н так старанно в≥рить у те, що ≥снуЇ, Ц аж ми й сам≥ мимовол≥ починаЇмо йому в≥рити. ÷е так давно сказано, щоЕ не виказано н≥коли. Ѕо н≥хто не знаЇ, чи були коли-небудь у принцип≥ бодай с¤к≥-так≥ вандровн≥ рицар≥, але вс≥ знають, що вони були.

ќзначити книжку ѕетра  оробчука ¤к дебютну не зд≥ймаЇтьс¤ рука, Ц здаЇтьс¤, на старенький Microsoft Word в≥д такоњ кричущоњ несправедливост≥ мали б напасти глюки.

“им паче, що п≥д невибагливою, по-дит¤чому зваріаненою обкладинкою У«агального вагонаФ вм≥стилис¤ не одна ≥ нав≥ть не дв≥, ¤к це визначено автором, а дещо б≥льше книжок Ц за тональн≥стю, стил≥стикою, тематикою ≥ нав≥ть структурою. Ѕа, за цими не зреал≥зованими свого часу у в≥дпов≥дному формат≥, але зреал≥зованими в культурному простор≥ книжками можна напрочуд виразно простежувати не лише творчу еволюц≥ю автора Ц поета ѕетра  оробчука, але й значно ширш≥ овиди Ц еволюц≥ю стильових дом≥нант украњнськоњ поез≥њ двох останн≥х дес¤тир≥ч. ј за форматами тужити, вочевидь, не варто: програма житт¤ укладалас¤ не нами, вона все одно в≥дформатовуЇ наш≥ потуги значно посутн≥ше, н≥ж нам би того хот≥лос¤Е

јле Ц про головне, сир≥ч про еволюц≥ю. Уякий же там стиль? батерфл¤й? амф≥брах≥й? брас чи анапест?Ф, Ц допитуЇтьс¤ поет наприпочатку книжки, в текстах, датованих ≥ще 197?-им роком. ј наприк≥нц≥, в текстах 2000-го, його переймають уже зовс≥м ≥накш≥ проблеми: Укуди б ото гепнути щоб не дуже забитис¤Ф. —кажете: це критик отак соб≥ стиха знущаЇтьс¤ над нашим поетом, Ц ≥ помилитес¤. Ќасправд≥, н≥чого под≥бного ¤ й у думц≥ не мав, лише констатував беззаперечне в≥дчутт¤ руху, зм≥н:

∆арти жартами, але в раннього  оробчука й справд≥ найц≥кав≥ш≥ сюжетн≥ побутово-поетичн≥ рефлекс≥њ з≥ спробами акс≥оматичних, але в≥д того не менш ц≥кавих Ц бо по-своЇму сформульованих узагальнень; У≤стор≥¤ ”крањниФ, У¤ знову прин≥с додому маленьку зарплату зарплаточкуЕФ, У оровиФ. “аке подекуди ≥рон≥чне, але част≥ше побутово-л≥ричне життЇпрочитанн¤ привело до усв≥домленн¤ того, що Їсмь

≤з тих, ранн≥х час≥в не менше ц≥кава ѕетрова дотичн≥сть ≥ до ≥ншого Ц в≥зуально-пейзажного дискурсу, теж позначеного усе тим же побутово-л≥ричним шармом, але значно тоншим, ф≥л≥гранн≥шим:

Ќав≥ть неозброЇним око пом≥тно, наск≥льки виг≥дно цей образ в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ћовчанового Увисоковольтн≥ сосни, ¤к антениФ, згодом Уперефл≥бустьЇреногоФ ¤кимось “рифоновим у банальн≥ Увисоковольтн≥ дереваФЕ

≤ взагал≥, приЇмно писати про хороших поет≥вЕ

≤з цим, звичайно, можна, а може й треба сперечатис¤, але мен≥ чомусь уперто здаЇтьс¤, що в≥рш≥ й поез≥¤ Ц це не одне ≥ теж. Ќ≥, жодне з них у так≥й ≥нтерпретац≥њ не краще чи г≥рше, вище чи нижче абощо, та й на р≥зниц≥ загальноприйн¤тих значень цих терм≥н≥в ¤, здаЇтьс¤, розум≥юс¤ Ц не про те мова. ѕросто Ї поети, ¤к≥ твор¤ть поез≥ю, ≥ Ї так само поети, ¤к≥ твор¤ть в≥рш≥, Ц це в≥дчуваЇтьс¤ в процес≥ сп≥лкуванн¤ з самими текстами, або ж не в≥дчуваЇтьс¤ Ц ≥ все тут. ¬асиль —лапчук, ¤к на моЇ сприйн¤тт¤, Ї творцем саме в≥рш≥в, що черговий раз п≥дтвердила його нова зб≥рка з евфон≥чно невдалою назвою У—учок на костур≥ подорожньогоФ.

«рештою, евфон≥чна невдал≥сть ще не означаЇ невдалост≥ текстолог≥чноњ. “ут ¤краз усе напрочуд точно. Ѕо темою, але одночасно й ≥деЇю зб≥рки Ї саме подорож, мандр≥вка, а ¤кщо точн≥ше Ц крокуванн¤, ходьба, кроки. –ух. якщо ж на костур≥ Ї сучок, в≥н здатен намул¤ти не просто мозол≥ Ц рани. “од≥ ритм губитьс¤, збиваЇтьс¤, втрачаЇтьс¤ його силабо-тон≥чна лог≥ка. ≤ Ц починаЇтьс¤ верл≥бр, де лог≥ка ритму зовс≥м ≥накша, ¤кщо вона взагал≥ лог≥ка.

я не м≥г читати перш≥ книжки —лапчука. ¬они здавалис¤ мен≥ апотеотично н≥¤кими. ÷е були глибоко емотивно насичен≥ тексти, але њм аж занадто бракувало формального стержн¤, ≥ в≥д того вони вигл¤дали мТ¤кими, ¤к мокра глина. “епер ¤ розум≥ю чому: там превалювали силабо-тон≥чн≥ в≥рш≥. јле в≥дтак —лабчук ≥ верл≥бр плавно ос¤гали одне одного, ≥ з цього поставав напрочуд ц≥кавий поет.

“ак, в основ≥ тексту —лапчука лежить ситуац≥¤ Ц не ст≥льки внутр≥шн≥й, ментально-емотивний, ¤к саме под≥Ївий, фактолог≥чний сюжет (можна проводити де¤к≥ паралел≥ з ранн≥м √олобородьком). “ому троп≥в тут ≥ небагато, та й найпоширен≥ший ≥з них Ц пор≥вн¤нн¤, а ще зр≥дка, Ц ¤к правило, наприк≥нц≥ тексту, Ц влучно зринають поодинок≥ г≥пербола чи оксюморон (Увирости ≥ стати таким, щоб вони моњх кв≥т≥в бо¤лис¤Ф). —лапчук не поетизуЇ, а Ц опов≥даЇ. ≤ прик≥нцев≥ тропи йому (читачев≥?) потр≥бн≥ ¤к кв≥нтесенц≥¤ опов≥д≥, котра водночас Ї способом погл¤нути на прожиту ситуац≥ю тр≥шки п≥д ≥ншим кутом, а то й повернутис¤ назад ≥ прожити цю ситуац≥ю по-новому, Ц розум≥ючи, що це можливо лише у в≥рш≥, але не в житт≥. ÷ей дидактичний прийом схил¤Ї до ц≥кавого висновку: ¬асиль —лапчук Ї одним ≥з небагатьох сучасних поет≥в, ¤к≥ працюють дл¤ читача. ƒл¤ себе, зв≥сно, теж, але Ц дл¤ себе-читача. ≤ це ¤краз дуже суттЇво дл¤ розум≥нн¤ (переживанн¤) його в≥рш≥в.

«вичайно, у майже двохсотстор≥нков≥й книжц≥ Ї в≥рш≥ р≥зн≥. ™ потужн≥, Ї й прох≥дн≥, а то й зовс≥м прох≥дн≥. јле вони Ц саме в≥рш≥. Ѕо кожен ≥з них (хай нав≥ть той, що зовс≥м) Ц самодостатн≥й текст, ¤кому в принцип≥ не суттЇва ≥ не потр≥бна поез≥¤ ¤к така: в≥н виношений у добр¤че намул¤н≥й (отим сучком, що з костура) душ≥ й виходжений змозоленою рукою спершу зовс≥м не по паперов≥. ÷е в≥дчуваЇтьс¤ з книжки дуже виразно.

якщо буваЇ ж≥ноча поез≥¤, то це Ц вона. якщо ж не буваЇ, то це тим паче вона, бо ж саме слово поез≥¤ у нас все ще ж≥ночого роду. ј стать ≥ р≥д Ц це далеко не одне ≥ те жЕ

’то б що не казав, а насправд≥ людськ≥ в≥дчутт¤ навдивовижу одноман≥тн≥. —ебто, у кожного вони одн≥ ≥ т≥ ж, Ц з ус≥ма њхн≥ми в≥дт≥нками, нюансами, переходами одного в ≥нше ≥ навпаки. ѕроблема лише в тому, що кожна людина маЇ дивовижну здатн≥сть сприймати њх ¤к ун≥кальн≥, лише њй одн≥й притаманн≥. ќсобливо Ц в≥д-чутт¤ по-чутт≥в. ÷е Ї першим, а може й найголовн≥шим випробуванн¤м дл¤ поета: всупереч здоровому глузду довести, що твоњ в≥д-чутт¤, а вже по-чутт¤ тим паче, Ї не такими, ¤к у вс≥х, а Ц ≥ншими. јбо ≥nшими. ѕозав≥дносно до того, кирилицею, латиницею чи ≥ншим ≥Їрогл≥фом написана ота багатооб≥ц¤юче трикл¤та л≥тера всередин≥.

«даЇтьс¤, цю пастку “ет¤на  аплунова оминула, старанно зробивши вигл¤д, н≥би нав≥ть њњ не завважила. Ћише грайливо майнула поруч хвостиком от≥Їњ ≥nшоњ л≥териЕ ѓњ книжка дуже кокетлива, а водночас навдивовижу природна Ц ¤к пасмо в≥тру, ¤к самота, ¤к Уж≥нка й чолов≥к венами течеФ, ¤к Улоша зн¤лось ≥ полет≥ло у вир≥йФ. “ут небагато власне фольклорних рем≥н≥сценц≥й, але стих≥¤ вигл¤даЇ наст≥льки фольклорною, аж нањвно живою.

≤nакш≥сть поета Ц це не т≥льки ≥ не ст≥льки вм≥нн¤ не повторити вже збанал≥зованого ≥ншими, ¤к витворюванн¤ власного св≥ту, максимально гармон≥йного, максимально дотичного до св≥ту зовн≥шнього, але разом з тим самодостатнього. ÷ей власний св≥т “ет¤на  аплунова будуЇ за допомогоюЕ ж≥ночоњ лог≥ки. я б нав≥ть сказав, що це Ц њњ творча метода. “ут кожен текст Ї н≥би дверима в почутт¤, але т≥льки дверима Ц њх треба в≥дчинити, але в≥д них не ≥снуЇ ключ≥в. Ѕ≥льше того: вони всього-на-всьогоЕ незамкнен≥, але в≥дчин¤ютьс¤ всередину, хоча й провокують читача рвати ручку на себе:

«рештою, це не пастка, розставлена авторкою читачев≥, а лише тенд≥тне з ним заграванн¤, провокуванн¤ на д≥ю. Ќайперше Ц читача-чолов≥ка. я б узагал≥ сказав, що це Ц ж≥ноча поез≥¤ дл¤ чолов≥чого читанн¤. Ћомитис¤ у в≥дчинен≥ двер≥ можуть лише чолов≥киЕ У“и мене любиш / ¤ тебе ненавиджу /.../ у нас / конфл≥кт ≥нтерпретац≥йФ. ј ж≥ноча лог≥ка суть н≥що ≥нше ¤к асоц≥ативна ≥нтуњц≥¤:

≤ Ц еротика. ¬ласне. ѕр¤мих еротичних пасаж≥в тут напоз≥р не так уже й багато, але вс¤ книжка прос¤кнута в≥дверто см≥ливим еротизмом Ц на р≥вн≥ почуттЇвому, смаковому, а ≥нод≥ й на р≥вн≥ майже ф≥зичних в≥дчутт≥в. ÷е еротика контекстуальна (недарма все той же цикл мелодик так ≥ зветьс¤ Ц У онтекстиФ). У≈стетичн≥ пошуки, точн≥ше пошуки естетичногоФ. ƒо реч≥, поруч з нею завжди ледь зримо, а ≥нод≥ й зовс≥м зримо присутн¤ ≥рон≥¤, в т≥м числ≥ й само≥рон≥¤. ÷е не дозвол¤Ї зациклитись ≥ сприймаЇтьс¤ напрочуд симпатично.

” “ет¤ни  аплуновоњ виробивс¤ (постав? народивс¤?) власний поетичний голос. Ќе знаю, ≥нший чи ≥nший, але Ц власний. « ним приЇмно см≥¤тис¤ й сумувати, н≥житись ≥ захоплюватись, мр≥¤ти й розм≥рюватис¤. ¬она Ц неголосна, сир≥ч неголосл≥вна поетка, ¤ка вм≥Ї створити головне Ц атмосферу, стиль, стих≥ю Ц св≥т. ≤ навзаЇм вимагаЇ зовс≥м небагато:

¬ласне, “ет¤на своЇю УкрапочкоюФ чи УродимкоюФ вже УпомазанаФ Ц знаком поета. Ќе знаю, на чол≥ чи де≥нде Ц але ц¤ книжка в≥дпов≥дний факт засв≥дчуЇ. ѕ≥д чим, так би мовити, й п≥дписуюсь.

÷¤ книжка претендуЇ на чимало. як м≥н≥мум, на Ув≥дновленн¤ ≥сторичноњ справедливост≥Ф. Ѕо що не каж≥ть, але нев≥дТЇмну актив≥стку вс≥х можливих ≥ неможливих девТ¤тдес¤тницьких тус≥вок, лавреатку чи дипломантку б≥льшост≥ молод≥жних л≥тконкурс≥в, учасницю численних бард≥вських ≥ поетичних фестивал≥в, авторку трьох книжок ≥ членкиню Ќ—ѕ” ћарину Ѕрацило чомусь вперто, систематично, методично ≥ не вельми справедливо оминали увагою укладач≥ антолог≥й ≥ не включали нав≥ть Учерез комуФ до УдевТ¤тдес¤тницького пантеонуФ критики. Ќасправд≥ ж у рол≥ Ун≥би доважкаФ до Ут≥па серйозн≥шихФ митц≥в ћарина в контекст≥ свого покол≥нн¤ н≥коли не була. Ќавпаки Ц њњ Увсеприсутн≥стьФ завжди п≥дкр≥пл¤лас¤ поез≥Їю. ћожливо, тр≥шки ≥ншою, н≥ж це було модно, але Ц поез≥Їю.

ѕроте ћаринин≥ книжки на мене, та й далеко не т≥льки на мене, традиц≥йно справл¤ли враженн¤ сумн≥ше, н≥ж њњ виступи. “ам сумбурно перепл≥талис¤ тексти зовс≥м дит¤ч≥ з настро¤ми занадто дорослими, або навпаки, але так чи ≥накше враженн¤ нав≥ть в≥д найкращих текст≥в чи то затушовувалос¤, чи розмивалос¤ контекстом. ≤ от п≥сл¤ чотирир≥чноњ п≥сл¤ попередньоњ зб≥рки павзи Ц У—онцет¤ж≥нн¤Ф. ƒовол≥ презентабельна понад стостор≥нкова книжка в тверд≥й оправ≥, котра (≥ оправа, ≥ книжка) мала б орган≥чно вивершувати вагу сказаного. якби не бездарн≥ малюнки й де¤к≥ пол≥граф≥чн≥ л¤пи, враженн¤ було б ще Угуст≥шеФ Ц але то вже проблема не авторки, а редактора й видавництва. јвторка ж Ц ≥ це найважлив≥ше Ц зум≥ла тут, ¤к кажуть музиканти, Увикластис¤ на вс≥ стоФ.

ѕерше, що впадаЇ у в≥ч≥ Ц надзвичайна влучн≥сть назви, њњ адекватн≥сть тональност≥ тексту. ÷е вам не УЅлагов≥стФ, ≥ тим паче не Ућелод≥¤ в≥чних прощаньФ. ÷е Ц сонцет¤ж≥нн¤, ≥ воно Ц не Ухвороба ростуФ, а власне р≥ст. ћожлив≥сть його закладена вже в парадигм≥ ≥нтерпретац≥й: т¤ж≥нн¤ Ц туж≥нн¤ Ц тужанн¤. “ри розд≥ли, кожен саме такоњ тональност≥, композиц≥йно Усонцет¤жн≥Ф. “ут вгадуЇтьс¤ старенький, але добротний модерн≥зм Ц без жодного УпостуФ. ѕричому, з≥спертий на не менше добротну традиц≥ю.

ƒруге Ц власне традиц≥¤ Ц панукрањнська ж≥ноча поез≥¤ семи- ≥ восьмдес¤тник≥в Ц Ќ≥ни √натюк, Ќатал≥ ƒавидовськоњ, Ќеон≥ли —тефурак, √анни „убач, ћар≥њ ћат≥ос, ћар≥њ ¬лад, Ћюдмили “аран, зрештою.

÷е поез≥¤, попри всю њњ поз≥рну екстраверс≥ю, неголосна, в сенс≥ Ц некриклива. Ќе≥стерична. «ор≥Їнтована до людини. ¬она не Ї неілобальною Ц вона просто ≥нша, н≥ж ілобальна. ≤ нав≥ть ћаринин≥ Уповертанн¤Ф в ≥стор≥ю, в запор≥зько-козацький, потурнацький та ≥нш≥ дискурси Ц не ілобальн≥, а дуже приватн≥, ¤ б нав≥ть сказав, ≥нтимн≥ пошуки. ƒо реч≥: чи взагал≥ бувають ≥накшими справжн≥ пошуки власного У¤Ф? ≤ що з того, що дискурс У≥нтимноњ ≥стор≥њФ, власних Упаперових санейФ експлуатувавс¤ поетами, в≥дколи св≥т Ц доки цей св≥т ≥снуватиме, в≥н лишатиметьс¤ актуальним.

“ому коли ћарину Ѕрацило ≥нод≥ УпробиваЇ на ілобальност≥Ф (У«емл¤ки моњ! Ѕратчики! ƒ≥ти земл≥!Ф), це вигл¤даЇ не УтужавоФ, а натужно ≥, даруйте, банально. Ќа щаст¤, таких в≥рш≥в у книжц≥ лише два-три. ј б≥льше Ц справжнього, тихого, щирого Уповертанн¤Ф Ц

¬очевидь, це теж Уповертанн¤ в ≥стор≥юФ, але значно тонше Ц живе.

“ретЇ, на чому сл≥д зосередити увагу в контекст≥ У—онцет¤ж≥нн¤Ф Ц мова ≥ авторська техн≥ка. ¬и вже, певно, звернули увагу, що слово УвишеньФ в цитованому фраімент≥ маЇ наголос не на першому, а на другому склад≥. ¬оно звучить тут саме так, ¤к ≥ завжди звучало в украњнськ≥й мов≥ Ц саме так, ¤к ≥ мусить звучати, попри запереченн¤ де¤ких зрусиф≥кованих словник≥в. як на мене, Їдиний цей наголос говорить про поета ћарину Ѕрацило б≥льше, н≥ж ус¤ мо¤ реценз≥¤ та ≥же з нею. Ѕо поет п≥знаЇтьс¤ перш за все тим, ¤к в≥н може чи вм≥Ї працювати з мовою. Ќ≥, зв≥сно, не все так однозначно: Ї в книжц≥ й к≥лька непростимих мовних л¤п≥в, але ж Ї й таке: Ућ≥й батько возить со¤хи надвеч≥р. ќце ≥ Ї серпневий зорепадФ. ј ¤кщо згадати, що авторка Ц родом ≥з м≥ста «апор≥жж¤, зовс≥м по-≥ншому прочитуютьс¤ р¤дки: У”се, що нам лишилось в≥д птах≥в Ц тужавий крик, затиснутий в леген¤хФ. « цим можна погоджуватись чи не погоджуватись, але цього не можна ≥інорувати. ≤ саме на таких кол≥з≥¤х талант авторки не лише проходить випробуванн¤, але й про¤вл¤Їтьс¤ особливо тонко.

“им паче, що Ї в ћарини Ѕрацило ще одна важлива дл¤ поета риса: в≥дчутт¤ ц≥л≥сност≥ тексту, його нерву. —уд≥ть сам≥:

я готовий багато в≥ддати за так≥ тексти!

ѕоетичним гурманам час стрепенутис¤ в≥д л≥тньоњ видавничоњ спл¤чки. «б≥рка в≥рш≥в восьми поет≥в У«нак неск≥нченност≥Ф, ¤ка щойно зТ¤вилас¤ у видавництв≥ У‘актФ, здатна принести справдешню естетичну насолоду. јле, придбавши цю книжку, не посп≥шайте читати, доки не проробите з нею одну-Їдину нехитру ман≥пул¤ц≥ю: густо наквац¤вши клеЇм першу ж таки п≥д обкладинкою кольорову стор≥нку, намертво прил≥п≥ть њњ до обкладинки й забудьте усе, що там бачили.

’очете в≥рте, хочете н≥, але ¤ першим д≥лом зробив саме так, Ц бо не можу стерп≥ти наруги безграмотного художника над пр≥звищем мого улюбленого поета. ÷е, зрештою, тут Їдиний посутн≥й л¤п, ≥ ¤кби не в≥н, то книжку ц≥лком можна було би вважати ≥деальною, Ц зв≥сно, лише наст≥льки, наск≥льки взагал≥ може бути ≥деальною авторська поетична антолог≥¤. ѕогодьтес¤, що кожному захопленому читачев≥ поез≥њ не чужа думка укласти власну антолог≥ю з улюблених текст≥в улюблених автор≥в. ≤ в≥н њњ укладаЇ дл¤ себе на власн≥й книжков≥й полиц≥. ј от знаний видавець Ћеон≥д ‘≥нкельштейн мав змогу зробити це не лише дл¤ себе, ≥ з цього можна лише порад≥ти. Ѕо про художн≥й смак, ¤к в≥домо, не сперечаютьс¤: в≥н або Ї, або його нема, Ц а ц¤ книжка ним безперечно позначена.

«наю наперед, що У«нак неск≥нченност≥Ф критикуватимуть за доб≥р автор≥в. јле ладен побитис¤ об заклад: жоден критик не забажаЇ когось ≥з цих восьми Ув≥дм≥нусуватиФ, а лише пропонуватиме ≥нших, кого в≥н уважатиме достойним. ≤ ¤ тут так само не вин¤ток: свою под≥бну антолог≥ю, ¤кби мав змогу њњ видати, не мислив би без ≤гор¤ –имарука й ќлега Ћишеги. јле не вважаю, що це п≥дстава дл¤ того, аби сперечатис¤ з паном ‘≥нкельштейном про його смаки. «рештою, впор¤дник не наваживс¤ на догоду мод≥ назвати цей том антолог≥Їю, а лише зб≥ркою поез≥й, що ¤к м≥н≥мум св≥дчить про чесн≥сть нам≥р≥в.

” книжц≥ представлен≥ тексти ¬асил¤ —туса, ≤гор¤  алинц¤, ¬асил¤ √олобородька, ¬асил¤ √ерасимТюка, ќксани «абужко, —ерг≥¤ ∆аданаЕ ѕро кожного з цих поет≥в говорити не можна, а Ц треба. јле мен≥ нараз≥ хочетьс¤ виокремити двоЇ ≥нших ≥мен Ц “араса ћельничука й Ѕориса Ќечерди. ѓх п≥сл¤ смерт≥ ¤кось незаслужено призабули. У н¤зь росиФ Ц найпотужн≥ша книжка ћельничука Ц вийшла старанн¤ми ≤вана ћалковича ще 1990 року накладом 6500 прим≥рник≥в, ≥ тепер Ї справдешньою б≥бл≥ограф≥чною р≥дк≥стю. ј п≥сл¤ цього у  оломињ лише тис¤чним накладом виходила його У„аіаФ, Ц ще юнацька стил≥стично книжка, за рукопис ¤коњ поета було увТ¤знено. јле й вона практично не втрапила на всеукрањнський ринок, швидко роз≥йшовшись лише в √уцульщин≥. ћ≥зерними тиражами виходили й У¬ибранеФ (1991) та посмертна Уќстанн¤ книгаФ (1999) Ѕориса Ќечерди Ц поета, талант ¤кого дивовижно розкривс¤ в останн≥ роки житт¤.  ращ≥ тексти ћельничука й Ќечерди конче потребують перевидань, а зТ¤ва доб≥рок цих поет≥в у У«наков≥ неск≥нченност≥Ф, спод≥ваюс¤, посилить читацький ≥нтерес до њхньоњ творчост≥.

Ќазагал же той факт, що у нас починають зТ¤вл¤тис¤ под≥бн≥ книжки, вважаю дуже добрим знаком Ц знаком неск≥нченност≥. Ѕо що не каж≥ть, а доброњ поез≥њ н≥коли не буваЇ багато, ≥ кожна нова книжка лише п≥дтверджуЇ це правило. якби Ћеон≥д ‘≥нкельштейн мав бажанн¤ й змогу розвинути цю ≥дею бодай у к≥лькохтомову сер≥ю Ц це було би чудесно! “им паче, що достойних автор≥в днем ≥з вогнем шукати не треба. ћожу нав≥ть УзльотуФ запропонувати на розгл¤д упор¤дника наступну в≥с≥мку: ≤гор –имарук, ќлег Ћишега, ћикола ¬оробйов, Ѕорис ќл≥йник, ёр≥й јндрухович, ѕавло √≥рник, ћар≥анна  ≥¤новська, ёр≥й ЅедрикЕ

Ѕудь-¤к≥ спроби звести л≥тературу до УсередньостатистичногоФ, Усп≥льного знаменникаФ et cetera в ус≥ часи були приречен≥ на провал. Ѕодай тому, що з-пом≥ж численних автор≥в, ¤к≥ в той чи ≥нший пер≥од у л≥тератур≥ працюють, лише одиниц≥ визначають њњ справжню сутн≥сть, ≥ розглед≥ти цих одиниць здеб≥льшого можна лише з часом Ц чим дал≥, тим пильн≥ше.

«рештою, в УнеповнихФ (за ƒ. „ижевським) л≥тературах з цим ≥нод≥ трапл¤ютьс¤ неоковирност≥ та каверзи, залежн≥ радше в≥д проблем сусп≥льних, ан≥ж мистецьких. ѕригадую, з ¤ким жахом ¤, тод≥ ще зовс≥м УзеленийФ школ¤р, продиравс¤ кр≥зь хащ≥ багатотомових антолог≥й Уукрањнськоњ рад¤нськоњ поез≥њФ, направду Уперелопачуючи сотн≥ тонн словесноњ рудиФ заради двох-трьох добрих в≥рш≥в на кожну грубезну книженц≥ю. ўо не каж≥ть, а тод≥шн≥м укладачам антолог≥й було легше з-пом≥ж к≥лькох сотень Уживих класик≥вФ добирати автуру Ц вони мали перед собою ч≥тк≥ Упарт≥йн≥ вказ≥вкиФ. “епер н≥бито н≥чого под≥бного, на щаст¤, поки що нема (принаймн≥, в л≥тератур≥), але добирати автор≥в ≥ тексти до антолог≥й легше не стало Ц адже к≥льк≥сть Уживих класик≥вФ зросла в геометричн≥й прогрес≥њ. —аме тому ¤ аж н≥¤к не заздрю професору ёр≥Їв≥  овал≥ву, котрий ризикнув укласти Ујнтолог≥ю украњнськоњ поез≥њ другоњ половини ’’ стор≥чч¤Ф, Ц бо п≥дозрюю, що кр≥м його власних естетичних уподобань на процес укладанн¤ впливало ще чимало найр≥зноман≥тн≥ших чинник≥в, котр≥ не належать до категор≥њ естетичного.

«рештою, паном  овал≥вим пророблена таки титан≥чна робота: перелопачено книжки к≥лькох сотень автор≥в, з-пом≥ж ¤ких УдопущеноФ аж 175, а ск≥лькох УнедопущеноФ Ц то вже хтознаЕ “а УшкодаФ мен≥ з-пом≥ж останн≥х х≥ба ќксани «абужко, Ц ¤ також далеко не все в њњ творчост≥ сприймаю, але УдобачитиФ ћиколу —ома чи ¬асил¤ √е¤ ≥ Упрошл¤питиФ вельми вже неперес≥чну поетку непростимо. “а це Їдина заввага стосовно добору автури, ¤ку ¤ соб≥ дозволю, ≥ то виключно через њњ кричущ≥сть. Ќасправд≥ в мене зринають сотн≥, ¤кщо не тис¤ч≥ р≥зноман≥тних завваг, Ц починаючи з того, що коли вже вести мову про украњнську поез≥ю другоњ половини ’’ стор≥чч¤, то починати њњ сл≥д таки ≥з п≥зн≥х пейзаж≥в ћаксима –ильського ≥ УЌ≥чних концерт≥вФ ћиколи Ѕажана. ј продовжувати, мабуть, вишукано-розважливим ф≥лосовуванн¤м Ѕогдана –убчака й найтоншими, на гран≥ неможливого, експериментами ёр≥¤ “арнавського. «ак≥нчувати ж неймов≥рним У“ак о-«≈–ќ ¬-≤ƒ≤…-де Ќј-че —ќЌФ –остислава ћельниковаЕ јле то вже буде навТ¤зуванн¤м мого УдеструктивногоФ баченн¤ поез≥њ!

Ќ≥, це серйозно: передмову до виданн¤ пан  овал≥в розпочинаЇ з≥ скарг на Умолодшу творчу іенерац≥ю, ¤ка не приховуЇ своЇњ вт≥хи в≥д участ≥ в деірадац≥йних процесах, неминучих дл¤ цив≥л≥зац≥њ ¤к присмеркового стану культури, не знаход¤чи сил, а то й бажанн¤ протиставити њм конструктивну альтернативуФ. ѕод≥бними ж скаргами й зак≥нчуЇ. —кладаЇтьс¤ враженн¤, що все, УгайкиФ наш≥й б≥дн≥й л≥тератур≥, довели њњ до ручки молод≥ УагресориФ. ≤ в нет¤мущоњ людини, котра не читатиме н≥чого ≥ншого, окр≥м ц≥Їњ книжки, д≥йсно може скластис¤ таке враженн¤, Ц бо ж ≥з доробку найталановит≥ших молодших автор≥в сюди в≥д≥брано, за малими вин¤тками, найпосередн≥ш≥ тексти, та ще й добр¤че присмачено УшедеврамиФ од≥озних ќксани √оркуш≥, ќлександра ярового та ≥же з ними. “а й чимало справжн≥х шедевр≥в письменник≥в середнього ≥ старшого покол≥нь залишилис¤ Уза бортом ≥стор≥њФ Ц т≥ ж √ерасимТюков≥ У осаФ, Уѕосланн¤ ƒмитра з  ут≥в до √аличанФ, чи –имарукова Уƒ≥ва ќбидаФ, чи јндруховичева У™хиднаФ, чи „убаЇва Ућар≥¤Ф (список сл≥д продовжувати, ≥ не на одному листков≥), без ¤ких серйозно говорити про украњнську поез≥ю другоњ половини ’’ стор≥чч¤, на моЇ глибоке переконанн¤, випадаЇ х≥ба спросонн¤Е ћожна Ц ≥ треба Ц ≥ необх≥дно Ц ≥ дуже легко було знайти значно потужн≥ш≥ тексти у Ќаталки Ѕ≥лоцерк≥вець, —тан≥слава “ельнюка, ¬олодимира ѕ≥дпалого, Ѕориса ћамайсура, Ѕориса Ќечерди, ѕавла √≥рника, ёр≥¤ Ѕедрика, ¬асил¤ ћахна, ≥ ще, ≥ ще, ≥ щеЕ ћожна було, зрештою, покоротити ще к≥лькох графоман≥в, але подати бодай по два р¤дочки ≥нформац≥њ про автор≥в, бо ¤к же отой б≥дний читач, ¤кому так старанно погрожують Удеструкц≥¤миФ, маЇ в цьому всьому бедлам≥ ор≥Їнтуватис¤Е

Е¬очевидь, саме час пригадати про поб≥жно згадан≥ наприпочатку цих завваг У≥нш≥ факториФ, ¤к≥, кр≥м естетичного смаку впор¤дника, впливали на укладанн¤ ц≥Їњ антолог≥њ. якими вони були насправд≥, залишаЇтьс¤ лише гадати. јле ¤ н≥коли не пов≥рю в те, що тексти на кшталт У√оголь пише У“араса ЅульбуФ “ет¤ни яковенко (в≥дкрийте стор≥нку 303 ≥ переконайтес¤ сам≥!) потрапили сюди тому, що в≥дпов≥дають художн≥м смакам ≥ естетичним уподобанн¤м доктора ф≥лолог≥чних наук, професора ёр≥¤  овал≥ва. Ќе пов≥рю Ц ≥ фертик! я високоњ думки про пана професора.

≤ нарешт≥ постскриптум дл¤ надм≥ру допитливих, ¤к≥ звикли у всьому Ушукати іудзаФ: моњ тексти в антолог≥њ присутн≥, й зовс≥м не деструктивн≥ (а що правда, то таки правда: бували в мене й так≥). Ѕ≥льше того Ц своЇю доб≥ркою ¤ ц≥лком задоволений. ј от книжкою загалом, ¤к бачите, н≥ Ц бо не така насправд≥ наша поез≥¤. «анадто не така.

УЌова доба нового прагне словаЕФ „есно кажучи, вже й не пригадую, кому насправд≥ належать ц≥ р¤дки, Ц наст≥льки щедро њх свого часу цитували й наст≥льки ж нагло в≥дтак призабули. “им не менше, маЇмо нарешт≥ нову добу, хоч усе ще переходову; ≥ нав≥ть минула дещиц¤ часу п≥сл¤ струсу, котрий њњ започаткував, так що сприйманн¤ нових житейських ≥ мистецьких ц≥нностей змогло певною м≥рою усталитис¤. «давалос¤ б, саме час зринати на обр≥њ двадц¤тил≥тн≥м дебютантам Ц першому покол≥нню письменник≥в, хоч ≥ народженому ще в окупац≥њ, але чиЇ св≥доме житт¤ плюс формуванн¤ св≥тогл¤ду й позиц≥њ в≥дбувалос¤ вже в нов≥тнЇ дес¤тил≥тт¤. „ас було б говорити про зачатки новоњ л≥тературиЕ

ќтож, за лог≥кою Ума¤тникаФ, оч≥куване покол≥нн¤ мало би бути, вочевидь, максимально екстравертним Ц аж до жанрово-стил≥стичного Уп≥длаштовуванн¤Ф п≥д маскульт; максимально в≥дкритим до сусп≥льних дискурс≥в ≥ нав≥ть залежним в≥д них Ц аж до безпардонного к≥чу; максимально самоствердним Ц аж до позанормативного епатажу, чи то б пак, нахабства.

ј що ж Ї насправд≥ й чи взагал≥ бодай щось Ї? —пробуЇмо зТ¤сувати це на приклад≥ к≥лькох найц≥кав≥ших, на нашу думку, поетичних книжок Уранн≥х двохтис¤чнихФ.

Ќа перший погл¤д, мета творенн¤, а тим паче оприлюдненн¤ таких текст≥в б≥льше н≥ж праіматична Ц пот≥шити власне самолюбство н≥бито причетн≥стю до л≥тератури й, головне, порозважати друз≥в, а перш за все д≥вчат, чимось веселим ≥ прикольним. ќск≥льки ж друз¤м, а тим паче д≥вчатам, до художньо-естетичних ¤костей такого витвору зазвичай байдуже, вони поц≥нують дещо ≥нш≥ його ознаки (певно, все-таки автора, а не твору), Ц то й Унапр¤гатис¤Ф особливо не варто: можна соб≥ дозволити заримувати Ун¤вкаю Ц гавкаюФ (!!!) чи Уроси Ц осиФ, не кажучи вже про хрестомат≥йне Улюбов Ц кровФЕ

≤ лише в≥дтак, прочитавши усю книжку, а то й ≥з подивом перечитавши подекуди, доходиш парадоксального висновку: насправд≥ автор не наст≥льки, даруйте, дурнуватий, ¤ким так старанно намагаЇтьс¤ виставитис¤, а його шк≥ци, доповнюючи один одного, витворюють не те щоб художн≥й, не вельми естетичний, але все ж навдивовижу ц≥л≥сний св≥т, подекуди аж надм≥ру романтичний п≥д личиною нарочитого, та не силуваного к≥чу.

ƒл¤ цього св≥ту характерне усв≥домлене опредмеченн¤, приземленн¤ Уколись в≥чнихФ образ≥в (Уя читав твоњ в≥рш≥ також спередуФ, Ус≥даЇш на дно к≥мнати закутуЇш час в сп≥дницюФ); бравада, але водночас Уодомашненн¤Ф антиестетики (У≥з дошки виповза хробачок / червоний ≥ масний ¤к пац¤ / татусь його хап на гачок / на ньому немаЇ лиц¤Ф, Ухтось викинув ногу на купу см≥тт¤ / набридла зносилась чи в падло помитиФ); жива емоц≥¤ густо пробиваЇтьс¤ кр≥зь нап≥вфольклорний нањв, але тут же старанно УзаштриховуЇтьс¤Ф, маскуЇтьс¤ п≥д максимал≥стський виклик, не бажаючи видатис¤ живою ≥ справжньою (Уочен¤та ¤к чорнички / оч≥ стигл≥ полунички / шийка н≥жна лебедина / щ≥чки пахнуть мов малина / груди не намр≥Їш / впадеш об≥мл≥Їш / дупка кругла ≥ мТ¤ка / ¤ красун¤ ось ¤каФ); причому, в цьому маскуванн≥ автор не гребуЇ нав≥ть елементами ун≥сексу (У¤ плакала в≥тер вуста моњ випивФ), попри те, що вс¤ зб≥рка буквально пронизана г≥персексуальн≥стю юначого еіо, ≥ старенький д¤дечко ‘ройд, ¤к це не банально, запросто в≥днайшов би тут ще к≥льканадц¤ть слин¤вих штрих≥в дл¤ обірунтуванн¤ своЇњ теор≥њ.

ƒесь на околиц¤х “ок≥о

старий козак ћамай

розводить на власн≥й ферм≥

в≥дб≥рних москал≥в

в≥н бТЇ њх в жовтн≥ щоосен≥

≥ виправл¤Ї шк≥ри

≥ шиЇ досить модерн≥

сумки дл¤ школ¤р≥в

як бачимо, не менш ц≥кав≥ й стосунки св≥ту УЎк≥ц≥в (з натури)Ф ≥з пол≥тичними реал≥¤ми ц≥Їњ ж таки УнатуриФ. “ут, зрозум≥ло, УвселенськийФ к≥ч не милуЇ й таких пон¤ть ¤к патр≥отизм, громад¤нську позиц≥ю або що-небудь под≥бне. Ќав≥ть н≥бито випадково приблудний тут в≥рш УЌа в≥дкритт¤ памТ¤тника я. —тецька в “ернопол≥Ф в≥дкриваЇтьс¤ р¤дком: УмаЇш велику голову ≥ ще живу дружинуФЕ јле разом ≥з тим, ¤к це не парадоксально, книжка таки достоту украњнська. «в≥сно, не через те, що наприк≥нц≥ цього в≥рша згадуЇтьс¤, ¤к на м≥сц≥ памТ¤тника —тецьку колись Усто¤в антихристФ (вочевидь, ЋЇн≥н), а в текст≥ Ујндр≥њвським узвозомФ колоритно висм≥юютьс¤ ос≥л≥ там з≥ своњми УшедеврамиФ кацапи. ”крањнськ≥сть њњ в дивовижн≥й орган≥чност≥ св≥тов≥дчутт¤ й мови; к≥ч, що дуже в≥драдно, не зач≥паЇ ц≥Їњ орган≥чност≥, ¤к, до реч≥, не зач≥паЇ й Ѕога. —правжнЇ залишаЇтьс¤ справжн≥м, але воно не випТ¤чуЇтьс¤, навпаки Ц випТ¤чуЇтьс¤ несправжнЇ, награне.

ћожна було б вважати, що це в≥кове, ≥ воно минетьс¤, але мен≥ здаЇтьс¤ ≥накше: не лише в≥кове, а перш за все Ц концептуальне.  лючовими у зб≥рц≥ бачатьс¤ мен≥ так≥ р¤дки:

все нереально швидкоплинн≥сть форм

бажанн¤ й вчинки дик≥ й випадков≥

слова н≥ким не чут≥ сни л¤льков≥

бодун шабаш нудота цьомки шторм

ћаю ст≥йку п≥дозру, що в≥н усе прекрасно розум≥Ї, цей дивний автор. ” т≥м числ≥ не менш прекрасно розум≥Ї й те, що Уукрањнська поез≥¤ стаЇ все кращою, скоро њњ перестануть читати зовс≥мФ. ÷≥ хрестомат≥йн≥ вже тепер слова, ¤кщо пригадуЇте, обронив ёр≥й јндрухович у передмов≥ до першоњ зб≥рки в≥рш≥в л≥тугрупованн¤ УЌова деіенерац≥¤Ф, учасником ¤кого мав щаст¤ бути й автор ц≥Їњ статт≥. “ак, давно вже н≥ дл¤ кого не Ї таЇмницею, що тексти багатьох ≥з нас Ц с≥мдес¤тник≥в, в≥с≥мдес¤тник≥в, девТ¤тдес¤тник≥в Ц можуть повноц≥нно читати нер≥дко лише ф≥лолог≥чно осв≥чен≥ люди; ≥ ми нав≥ть Ц хто потаЇмно, а хто й в≥дверто Ц цим пишаЇмос¤, проникаючи все глибше в тонкощ≥ мови та шл≥фуючи майстерн≥сть. “ой же јндрухович, в≥дтак —ерг≥й ∆адан, а всл≥д за ними й менше пом≥тн≥ автори намагаютьс¤ перервати це Узачарковане колоФ, культивуючи елементи гри на публ≥ку, ≥ це безперечно додаЇ њм читач≥в; але водночас ≥ ёр≥й, ≥ —ерг≥й перш за все Ї вишуканими поетами ф≥лолог≥чного штибу, й нав≥ть вони законом≥рно не можуть, ¤к то кажуть, Уволод≥ти масамиФ Ц бо за природою своЇю ц≥ ≥нтелектуал≥сти не можуть опуститис¤ аж так низько. “ож н≥чого дивуватис¤ з того, що молодше покол≥нн¤ в гонитв≥ за ширшим читачем спробуЇ це зробити.

ƒо мови особливо багато претенз≥й Ц тут ≥ Утрет≥й лишн≥йФ, ≥ незрозум≥ло за ¤ким правописом розставлена л≥тера УіФ (У≥нтегруванн¤Ф, але УівинтикиФ), ≥ ще чортзна що. я наголошую на цьому не задл¤ того, аби зайвий раз тицьнути ≤вана Удискурсом у парадигмуФ, а констатую дуже печальну тенденц≥ю Ц культура мови в багатьох нин≥шн≥х автор≥в, ≥ не лише початкуючих, мТ¤ко кажучи, в≥дсутн¤Е

’аотичн≥сть ф≥лософуванн¤ ≥ Унадщербнут≥стьФ осв≥ти ≤ван Ѕойчук у своњх текстах щедро намагаЇтьс¤ компенсувати неаби¤ким природним даром Ц чутт¤м образу, нервом. —т≥на Ц центральний образ зб≥рки Ц дл¤ нього Ї барТЇром, ¤кий в≥н за будь-¤ку ц≥ну задавс¤ метою подолати. ƒл¤ цього придатн≥ р≥зн≥ способи: перел≥зти Ц а зависоко, проламати Ц а ф≥зичноњ прац≥ сл≥д докласти несп≥вм≥рноЕ «рештою, можна зважитис¤ пройти кр≥зь ст≥ну, Ц от ≥ культуролог≥чний дискурс. —аме цей шл¤х, вочевидь, обрав соб≥ автор, можливо, не зовс≥м даючи в≥дл≥к у тому, що хоч ≥ не ф≥зичноњ, але все ж прац≥ в≥н вимагаЇ ≥ще б≥льше.

ќтут ≥ знадобитьс¤ нерв: наш Ул≥ричний геройФ старанно й методично сто раз≥в посп≥ль розган¤Їтьс¤ ≥ ст≥льки ж раз≥в, не шкодуючи своЇњ голови, щосили гаратаЇ нею об трикл¤ту ст≥ну, котра в≥д цьогоЕ нав≥ть не здригнетьс¤.

≤ду й бачу

вразливе племТ¤ поет≥в

розводить ватру

кидаЇ в нењ представник≥в реал≥зму

творить нову нац≥ю Ц УЕ≥змиФ

шабаш такий

”решт≥-решт, п≥сл¤ сто першоњ спроби, у його голов≥ таки плавно проростаЇ поез≥¤:

ѕром≥жки часу ≥нод≥ створюють в≥чн≥сть.

…де межи горами ¤к межи дол¤ми Ц м≥стом

перший поет Ц ¤к проф≥ль наврочений

з —онцем в≥таЇтьс¤. « ноч≥

≥нш≥ виход¤ть кол≥ньми дорогу ц≥луючи

«авершуЇтьс¤ ж ц¤, даруйте, Улоботом≥¤Ф законом≥рно, з≥ справдешньою будд≥йською, чи то б пак, гуцульською глибинн≥стю:

–озсиплю б≥сер перед ст≥ною

розкладу л≥тери в над- п≥днебесс≥

роздмухаю вогн≥ жертовн≥

а сам сид≥тиму м≥ж ними

Їк молодийЕ

ƒо реч≥, гуцульський д≥алект автор використовуЇ значно доречн≥ше, н≥ж цитати з ‘ройда, цим самим безпомилково виказуючи, що дл¤ нього Ї в≥дчутт¤м, а що Ц лушпинн¤м.

„и знайде його Ѕойчук Ц залежить перш за все в≥д нього самого. ѕринаймн≥, ¤ маю глибок≥ сумн≥ви стосовно того, що йому варто покладатис¤ лише на ≥нтуњц≥ю.

ќчевидно, що авторка старанно й наполегливо вчилас¤ писати в≥рш≥; й т≥, у кого вона вчилас¤, подекуди наст≥льки виразно проступають ≥з њњ р¤дк≥в, що це пом≥тно нав≥ть УнеозброЇним окомФ: УЌас убивають постр≥лами з лука / Ѕо вже на вс≥х не вистачаЇ кульФ (Ћ≥на  остенко), У√алере¤ облич / одне навпроти одного / вишикуван≥ в один р¤д / др≥бн≥ служки ≥стор≥њ / ≤деш галереЇю / у портрет≥в нема очейЕФ ≥ т. д. (¬асиль √олобородько), У¤ виходжу з розломини камен¤ / ≤ глаголю до вас Ц / De profundisФ (≤ван ‘ранко)Е ≤нод≥ зринаЇ ќксана «абужко (лише без екзальтац≥њ), р≥дше Ц ≤ван ћалкович або ћихайль —еменко, але все одно Ћ≥на  остенко Ц поза конкуренц≥Їю.

”чител≥, що не каж≥ть, потужн≥, але в т≥м то й р≥ч, що поза ними губитьс¤ й розгублюЇтьс¤ сама наша авторка. ўе б пак: маючи чудово поставлений голос, хочетьс¤ виповнити його значущими словами, Ц а виходить отаким голосом та на чужий лад. «рештою, не будемо надто картати за це юну поетку, бо ж пер≥од учн≥вства Ї штукою законом≥рною, ≥ вс≥ кр≥зь нього пройшли. Ќам значно важлив≥ше ≥нше: ¤ким чином авторка, сприйн¤вши цей досв≥д, буде випручуватис¤ ≥з-п≥д упливу своњх учител≥в. ≤ перший етап цього випручуванн¤ Ц усв≥домленн¤ залежност≥ Ц  алитко, здаЇтьс¤, долаЇ усп≥шно:

ј от другий ≥спит Ц на витворюванн¤ власних ≥дей Ц поки що не менш усп≥шно провалюЇ:

Ќав≥ть у њњ н≥жному в≥ц≥ вже пора б знати, до чого призвод¤ть под≥бн≥ ≥дењЕ

Ќа в≥дм≥ну в≥д  атерини  алитко, ≈льв≥ра ћолдован ще не розум≥Ї, що слова УбезумстваФ ≥ УбезумноФ не римуютьс¤; вона просто говорить, ¤к в≥дчуваЇ; а в≥дчуваЇ навдивовижу щедро й багато:

’олод, що душу дов≥в до безумства,

¬чора, здаЇтьс¤, зрадивЕ

Ќебо всю н≥ч спов≥далось безумно

—тиглим ¤блукопадом.

«в≥сно, тут теж чимало вплив≥в, але вони не Ї дл¤ авторки визначальними, а радше губл¤тьс¤ серед У¤блукопадуФ дит¤чоњ нањвност≥. —ила-силенна невправностей дратуЇ, але не сл≥д забувати, що ледь не ус≥ ц≥ в≥рш≥ писала ще нав≥ть не студентка, а Ц школ¤рка! У¬ химерному сплет≥нн≥ мокрих нотФ, Ц в≥д такого Ушкол¤рськогоФ р¤дка ≥ ¤ б, знаЇте, не в≥дмовивс¤Е

 алитко Ц апотеоза ratio, а ћолдован Ц безпросв≥тне emotio;  атерина заплутуЇтьс¤ в Уілобал≥зм≥Ф, а ≈льв≥ра зациклена на всесв≥т≥ власноњ душ≥; перша не просто шл≥фуЇ, а Упол≥руЇФ своњ тексти, друга натом≥сть без жодного докору сумл≥нн¤ викарбовуЇ п≥д ними на памТ¤ть дати написанн¤Е «даЇтьс¤, про них обидвох можна було сказати ≈льв≥риними ж таки до теплого болю невправними словами:

якби њх можна було ¤кимось незбагненним чином УсхреститиФ, ¤ка б це була поетка! ќй, мр≥њ, мр≥њЕ

” вих≥дних даних зб≥рника У¬есло словаФ зазначено: У’арк≥в Ц  ињв: —молоскип, 2000Ф, Ц але, суд¤чи з в≥дверто ротапринтно-самвидав≥вського вигл¤ду книжечки, це св≥дчить лише про добру волю й безв≥дмовн≥сть шановного ќсипа «≥нкевича, ¤кий погодивс¤ на таке безцеремонне використанн¤ Уф≥рмового знакаФ.

Ќа жаль,  оцарЇв не переобт¤жуЇ себе елементарною роботою над текстами, Ц так, йому зовс≥м не завадило б знати, що рос≥йське УрельсиФ украњнською перекладаЇтьс¤ ¤к УрейкиФ. јле ¤ з рад≥стю в≥тав би авторську дебютну книжку цього поета, ¤кби вона була витримана принаймн≥ на такому ж р≥вн≥, ¤к Увесл¤чаФ доб≥рка, ≥ ¤кби в н≥й були виправлен≥ под≥бн≥ до згаданого л¤пи. ќск≥льки в≥н став цьогор≥чним лавреатом У—молоскипаФ, Ї над≥¤Е

≤нш≥ ж автори, у пор≥вн¤нн≥ з  оцарЇвим, вигл¤дають зовс≥м уже Увесл¤тамиФ. Ќав≥ть претенз≥йна ¬алер≥¤ ќсипова, ¤ка з неаби¤ким гумором ≥ беззаперечною вправн≥стю вибудовуЇ один з≥ своњх текст≥в на екстраваіантних евфон≥чних асоц≥ац≥¤х ≥мен: УЦ ћ≥кк≥ –урк. / Ц  арл ёні. // Ц ѕатр≥с≥¤  аас. / Ц Ўевченко “арас. // Ц Ўтраус. / Ц Ўт≥рл≥ц. // Ц Ѕонапарт. / Ц –аппопорт. // Ц  р≥ст≥ан ƒ≥ор. / Ц ƒ¤д¤ ‘ьодорЕФ «в≥сно, так можна й до безконечност≥, але принцип суперовий: було би бажанн¤, а вже Уф≥лософське п≥дірунт¤Ф п≥двести п≥д так≥ асоц≥ац≥њ запросто! ќт лише решта текст≥в ц≥Їњ авторки, на жаль, розв≥юють ≥люз≥њ.

ѕро јндр≥¤ Ўавир≥на, “аню «уб, ќксану Ќоскову та √анну яновську не кажу н≥ слова з м≥ркувань, гадаю, зрозум≥лих. ј от про –омана “рифонова не згадати не можна бодай тому, що в≥н, Їдиний з ус≥х Увесл¤тФ, маЇ авторську книжку, про ¤ку ¤ свого часу вже писав; та й тут виступаЇ не лише ¤к автор, але й у ¤кост≥ редактора-упор¤дника. ѕопри те, що саме “рифонов, вочевидь, Ї л≥дером ≥ орган≥затором студ≥њ, це жодним чином не м≥н¤Ї моЇњ думки про його тексти. ќприлюднений у зб≥рнику його цикл У¬исоковольтне деревоФ так само видаЇтьс¤ мен≥ зразком традиц≥йноњ добротно с≥роњ графоман≥њ:

«рештою, не вс≥м же, њй Ѕогу, бути поетами.  оп≥тка й невд¤чна м≥с≥¤ орган≥затора л≥тпроцесу насправд≥ не менше почесна.

ѕодекуди ”шкалова, щоправда, збиваЇ з пантелику захопленн¤ поетикою ∆адана; але ¤ спод≥ваюс¤, що це минетьс¤ швидко, адже вони ¤к митц≥ занадто вже р≥зновекторн≥. «рештою, буде нагода б≥льш посутньо поговорити про тексти —ашка ”шкалова п≥сл¤ того, ¤к видавництво УјктаФ зробить таки давно об≥ц¤ну його дебютну зб≥рку, Ц адже жодн≥ доб≥рки не покажуть поета у вс≥х його плюсах ≥ м≥нусах так, ¤к книжка.

≤, нарешт≥, терноп≥льськ≥ УZв≥рш≥Ф, що ≥снують у формат≥ самвидав≥вськоњ газети та ≥нтернет-проекту старанн¤ми ёр≥¤ «авадського. «-пом≥ж автор≥в сам «авадський ≥ вид≥л¤Їтьс¤ Ц насамперед, невситимою жагою всеможливого експериментуванн¤: Усей св≥т не Ї / сей св≥т нема / а ще н≥коли // бо в≥н н≥¤к / бо в≥н н≥чим / бо в≥н ледь кволий // а ¤к кудись / а ¤к на жаль / а ще в≥дколи // от так кричиш / от так комусь / але дл¤ когоФ. «рештою, в≥н уже нав≥ть пройшов кр≥зь горнило довол≥ жорсткоњ критики, а значить, н≥що б≥льше не страшнеЕ Ќасправд≥ ж, ¤к на мене, неприйн¤тним Ї лише його етапуванн¤ обсцентною лексикою. ј от концепц≥¤ Урадикального аваніардуФ УZв≥рш≥вФ потребуЇ б≥льш пильноњ й безперечно окремоњ студ≥њ.

ѕетров працюЇ на меж≥ постмодерного й метареал≥стичного дискурс≥в, культивуючи УгустуФ метафоричну поез≥ю. ѕодекуди в≥д його текст≥в знову ж таки посутньо в≥Ї поетикою —ерг≥¤ ∆адана (без цього культу в л≥т-юначому ’арков≥ обходитьс¤, вочевидь, х≥ба лише “рифонов), та голос його вже непросто сплутати нав≥ть ≥з ∆адан¤чим:

—лава ѕетров Ц безперечний л≥рик, проте з посутньою аваніардовою дом≥нантою. «в≥дси й головний конфл≥кт його поез≥њ Ц м≥ж генетичним ≥ техногенним, ширше Ц м≥ж emotio й ratio. Ућ≥й бог сьогодн≥ дощ тому, що ¤ вогоньФ. “ут Утрамвањ спл¤ть так само, ¤к кон≥Ф й бачать сни Упро щасливого господа вс≥х трамвањв, що пр¤муЇ в небо трупами пасажир≥вФ. —аме на таких конфл≥ктах ≥ будуютьс¤ Упов≥тр¤н≥ замкиФ художньоњ л≥тератури.

≤ ще, вочевидь, маЇ почутт¤ м≥ри, Ц на в≥дм≥ну в≥д багатьох ровесник≥в, та й старших колеі, котр≥ кожне заримоване слово обовТ¤зково втискають у книжку, за влучним висловом —ерг≥¤ ѕантюка, Увидаючи іросбухиФ.

«в≥сно, —лав≥ ѕетрову Ї над чим працювати Ц над униканн¤м недоречних уплив≥в, витримуванн¤м р≥вноваги м≥ж емоц≥йним та рац≥ональним началами, зрештою, над в≥дм≥нюванн¤м ≥менник≥в (сп≥н≥ніу Ц сп≥н≥ніа)Е јле, за ст≥лькох достоњнств, це реч≥ подоланн≥.

* * *

Ѕезперечно, ¤ св≥домий того, наск≥льки умовними й неадекватними Ї почасти згадан≥ тут ≥нерц≥йн≥ покол≥ннЇв≥ под≥ли; ¤к ≥ жодним чином не збираюс¤ штучно зл≥плювати згадуваних у ц≥й статт≥ початкуючих автор≥в у ¤ке-небудь Унове покол≥нн¤Ф абощо. ѕ≥дстави дл¤ под≥бних аванс≥в нараз≥ ¤кось не прогл¤дають. “ексти наших дебютант≥в виказують х≥ба Їдину посутню сп≥льну рису, котра Ї власне контекстуальною, а не л≥тературною Ц вони надм≥ру залежн≥ в≥д усталених авторських поетик старших колеі, а спроби новац≥й нер≥дко або впираютьс¤ в дозован≥ рефлекс≥њ ( .  алитко, ≈. ћолдован, —. ѕетров, У¬есло словаФ Ц попри всю в≥дм≥нн≥сть поетичних практик), або ж в≥дход¤ть надм≥ру далеко поза дискурс л≥тератури (–. ћалко, ≤. Ѕойчук, УZв≥рш≥Ф).

“им не менше, ц≥ тексти украй потребують пильного серйозного анал≥зуванн¤, ≥ перш за все самими авторами та њхн≥ми навчител¤ми. Ѕо, попри надсадн≥ псевдопокол≥ннЇв≥ рефлекс≥њ, ¤кими так полюбл¤Ї страждати наша доблесна критика (≥ ваш пок≥рний слуга в т≥м числ≥), л≥тературу твор¤ть особистост≥, а њх тут ¤краз ≥ не пом≥тно Ц маЇмо лише два-три ≥мен≥, що традиц≥йно подають над≥њ.

≤ Ц останнЇ, але посутнЇ. Ќехай не ображаЇ молодих автор≥в жорсткуват≥сть у формулюванн¤х, ≥з ¤кою ¤ подекуди п≥дходив до њхн≥х текст≥в. «даЇтьс¤, њх ≥ так надм≥ру захвалюють по домашн≥х довколал≥тературних закутках, ≥ дещиц¤ прохолодного душу п≥де лише на користь.

ƒругу половину девТ¤ностих ¤ нап≥вжартома, а нап≥вусерйоз означував дл¤ себе ¤к Учас замовл¤нн¤ прозиФ. “од≥ надзвичайно густо й на р≥зних р≥вн¤х Уписьменницького жит≥¤Ф говорилос¤ про те, що хоч поез≥¤ у нас н≥бито й непогана, але все ж р≥вень л≥тератури визначаЇтьс¤ прозою, притому великою прозою, ≥ настав час ≥нтенсивно творити саме њњ. «ринула низка хороших ≥ р≥зних конкурс≥в, поети почали масово УстрочитиФ романи, й декому це нав≥ть почало вдаватис¤, хоча й небагатьом. ѕом≥ж тим, поетичний трем плавно згасав, ≥ мен≥ все част≥ше випадало в≥дверто нудитис¤ над новими в≥ршованими р¤дками своњх друз≥в ≥ колег. јле що особливо дивувало, так це, Ц п≥сл¤ перших зб≥рок јндр≥¤ Ѕондар¤, Ћюбомира —тринаглюка й √алини ѕетросан¤к (та й то Ћюбомир ≥ √алина просто не сп≥шили з њх виданн¤м), Ц повна в≥дсутн≥сть ¤скравих поетичних дебют≥вЕ

«в≥сно, в цей час також виходили поодинок≥ неперес≥чн≥ книжки (одна лише –имарукова Уƒ≥ва ќбидаФ чого вартуЇ, а була ж ≥ще вишукана Уѕодорож р≥вноденн¤мФ –остислава ћельникова, так ≥ не в≥дчитан≥ критиками Ућ≥фотворенн¤Ф ћар≥анни  ≥¤новськоњ й У нига пагорб≥в та годинФ ¬асил¤ ћахна, напрочуд енеріетичн≥ УсамвидавиФ ѕавла √≥рника, У«олото ≥нк≥вФ “араса ‘едюкаЕ), та лише минулий 2001-ий р≥к, вочевидь, знову видавс¤ навдивовижу, даруйте, УврожайнимФ Ц ≥ ¤к≥сно, й к≥льк≥сно. Ќов≥ зб≥рки видали ћойсей ‘≥шбейн, —тан≥слав ¬ишенський, Ќазар ‘едорак, ¬асиль —агайдак, ≤гор Ѕондар-“ерещенко, јнна Ѕ≥ла, ќлександр ≤рванець ≥ ще низка неперес≥чних, а то й перес≥чних автор≥в; зТ¤вилис¤ симпатичн≥ томики вибраного ¬≥ктора Ќеборака, ќксани «абужко й нав≥ть одразу два Ц  ост¤нтина ћоскальц¤.

¬ јнатол≥Їв≥й Ужовт≥й ≥мл≥Ф чуЇшс¤ незатишно Ц так Ув≥дкриваютьс¤ оч≥Ф на св≥т, до ¤кого вже безт¤мно звик, аж тут раптом ви¤вл¤Їтьс¤, що в≥н безкрањй, що ми десь посередин≥, й нав≥ть ¤кби поклали на це все житт¤, все одно краю б не д≥сталис¤. ¬≥д цього виникаЇ агрес≥¤, часто поз≥рно УбезпричиннаФ: УЌа балкон≥ сивий чолов≥к, в≥н в≥дламуЇ в л¤льки к≥нц≥вки ≥ кидаЇ собац≥Ф, Уж≥нки народили по три к≥лограми св≥жого мТ¤саФЕ Ќайперше, що видаЇтьс¤ в так≥й ситуац≥њ: в≥д Ужовтоњ ≥млиФ нема пор¤тунку, а значить Ц можна все. ≤ саме тод≥, коли доходиш под≥бноњ думки, на Упор¤тунокФ п≥сков≥ приходить (зверн≥ть увагу: б≥лим в≥ршем) той самий усюдисущий час:

“ак зринаЇ топос колооб≥гу памТ¤т≥, традиц≥йно старанно УрозпрацьованийФ к≥льканадц¤тьма покол≥нн¤ми украњнських поет≥в до Ѕориса ќл≥йника включно. јле ƒн≥стровий не додаЇ до нього своњх УпТ¤ть ірейцар≥вФ, а навпаки Ц орган≥чно вводить у тканину власного поетичного св≥ту окрем≥ його концепти, що найкраще до цього припасовуютьс¤:

јндр≥й Ѕондар культивуЇ раф≥новано красиву поез≥ю. ¬≥н належить до тих автор≥в, ¤к≥ не втратили УдитинноњФ здатност≥ Уздатис¤ на мил≥сть самого словаФ ≥ дозволити йому УвестиФ текст туди, куди заманетьс¤, лише зр≥дка УконтролюючиФ лог≥кою процес. ¬очевидь, дл¤ нього мусить бути орган≥чно чужим пон¤тт¤ Уробити текстФ, Ц це приходить або не приходить, ≥ все тут. Ќапевно, саме тому в≥н украй небагатосл≥вний останн≥м часом. Ѕо ≥рон≥¤, за де¤кими справд≥ орган≥чними вин¤тками, ¤краз ≥ Ї здеб≥льшого тими Уман≥вц¤миФ, куди його слово найчаст≥ше заблукуЇ само; авторов≥ ж надто залежить на тому, аби говорити серйозно.  ажучи символ≥кою јндр≥Ївих же текст≥в: ≥стина або мед.

’оча насправд≥ ≥рон≥¤ тут, навпаки, претендуЇ на роль УоголювачаФ ≥стини:

“ут складаЇтьс¤ враженн¤, що ≥стина за Ѕондарем пол¤гаЇ у поборюванн≥ традиц≥њ, але насправд≥ цей текст походить ще ≥з дуже раннього јндр≥Ївого циклу У—х≥дно-«ах≥дний диванФ. ј в найсв≥ж≥шому з тих, що представлен≥ в книжц≥, цикл≥ У–≥здво 1999Ф ≥стиною Ї вже сама традиц≥¤, возведена в абсолют:

я не м≥г втриматис¤ в≥д спокуси процитувати цей текст повн≥стю Ц в≥н занадто ц≥л≥сний дл¤ того, аби рвати його на Укусники, крихти, кусочкиФ. “ут ≥стина власне ≥ Ї медом, саме на ірунт≥ традиц≥њ вони доход¤ть орган≥чноњ неможливост≥ сп≥в≥снувати одне без одного. «лившись, вони становл¤ть красу, а тому ≥рон≥¤ й випадаЇ: краса Ї п≥ком њхн≥х прагнень, ≥ коли ≥стина й мед кожне своњм шл¤хом долають цей п≥к ≥ зустр≥чаютьс¤ на вершин≥, то х≥ба ц≥Їњ мит≥ вони зважатимуть на ¤к≥сь варт≥ глузуванн¤ др≥бниц≥, що залишилис¤ далеко внизу?

«даЇтьс¤, Ѕондар знайшов таки свою традиц≥ю. …ого поез≥¤ стаЇ все вишукан≥шою, а ф≥лолог≥чн≥ вправл¤нн¤ в н≥й Ц усе доречн≥шими й умотивовано точними. ¬≥н талановито й терпеливо схрещував р≥зн≥ досв≥ди, ≥ нарешт≥ здобув досв≥д, а тому ¤ з особливим нетерп≥нн¤м чекатиму його наступноњ книжки.

–оздивл¤Їшс¤, бичелюЇш

—тару мад¤рську топограф≥чну мапу,

ƒе позначен≥ б≥льш≥ й мен≥ верхи,

≤ видиш меж л≥сом св≥тлозелену смугу,

¬идиш цих довгокосмих косар≥в,

ўо вийшли вдосв≥та на церковний б≥рток

≤ жнуть м≥тлоху косами ≥з

“авром УDyertjanligetФЕ

јби сприймати ћ≥д¤нку, зовс≥м не конче треба знати румунську чи кохатис¤ в тонкощах закарпатських д≥алект≥в, а тим паче додавати до кожноњ його зб≥рки ¤к м≥н≥мум удв≥ч≥ товст≥ший тлумачний словник. ” нього важливе не так значенн¤ слова, ¤к його евфон≥¤ Ц по н≥й нюанси настроњв читаютьс¤ краще, н≥ж Упо нотахФ. …ого семантика м≥нлива й примхлива,

≤ зелем≥нь вс¤ Ц верхова, п≥днебесна Ц

¬трачаЇ реальн≥сть ≥ схожа на м≥т.

ѕом≥ж тим, ѕетро насправд≥ просто опов≥даЇ. ƒо того ж, ≥стор≥њ його тривк≥ й невигадлив≥, а почасти сприймалис¤ би просто банально без цього неймов≥рного евфон≥чно-семантичного шарму. ≤нод≥, на жаль, так воно ≥ Ї: У√ор≥хом грецьким розколовс¤ –”’Е “ут аура в≥тчизни, руська мать, ≤ шастають по горах бл¤дь ≥ татьФ, Ц але насправд≥ цей попсовий л¤п суть лише один з украй небагатьох вин¤тк≥в. Ќ≥, про це в≥н опов≥даЇ теж, але вм≥Ї це робити й ≥накше.

яким же чином ѕетров≥ ћ≥д¤нц≥ вдаЇтьс¤ дос¤гати такого ефекту? √адаю, що в≥дпов≥д≥ на це запитанн¤ не дасть жоден Укаб≥нетнийФ ≥нструментар≥й. ¬≥н просто так живе Ц у цьому своЇму багатор≥вневому паралельному поетичному св≥т≥, котрий щиро сприймаЇ зовс≥м не ¤к паралельний, а ¤к Їдино можливий ≥ справжн≥й св≥т.  ожен його новий текст Ї орган≥чних продовженн¤м попереднього, ¤к ≥ кожна нова книжка.

У“рава √осподн¤Ф, зв≥сно, також не вин¤ток. ¬она лише незайвий раз переконуЇ в тому, що його реальн≥сть Ц так само реальн≥сть, ≥ вона й дал≥ ц≥кава, ≥ навр¤д чи в≥дтак буде ц≥кавою менше. “ут, у пор≥вн¤нн≥ з попередн≥ми ѕетровими книжками, дещо б≥льше наративу, соц≥уму, нав≥ть богемност≥, отож, через нењ особливо гостро в≥дчуваЇтьс¤, що вс≥ ми, Ц позав≥дносно до того, в ¤ких св≥тах обертаЇмос¤, Ц Ї все т≥Їю ж Утравою √осподньоюФ.

—приймати ц≥ тексти, вочевидь, непросто, Ц попри всю њхню пас≥онарну Удоступн≥стьФ, нарочиту ритм≥чну Унеоковирн≥стьФ та еклектичн≥сть римуванн¤.  нижка вимагаЇ в≥дпов≥дного не просто настрою, а Ц стану: душ≥? Ц можливо; думки? Ц напевно; але стану ф≥зично адекватного Ц точно. ћожливо, саме тому тут головн≥ш≥ образи починаютьс¤ перш за все з в≥дчуттЇвих, головним чином зорових ≥ дотикових асоц≥ац≥й: Уƒоторкнись до моњх артер≥й, стережис¤ лише обпектисьФ, У¬≥дбились губи на долон¤х, ¤к проминальн≥сть вс≥х речейФ, Узам≥сть бажаноњ мсти самотн≥сть гадом повзаЇ по спин≥Ф ≥ т. д.

ѕроте Ц т≥льки починаютьс¤. ¬ласне, зв≥дси починаЇтьс¤ сам хадж. ќбраз шукаЇ точн≥шого триванн¤: спочатку в усе тому ж простор≥. јле довк≥лл¤, з ¤ким доводитьс¤ стикатис¤, лише поглиблюЇ наструнен≥сть нерва. ўо не каж≥ть, та урбан≥стичний меіапол≥с, нав≥ть попри залюблен≥сть у специф≥чн≥ рел¤ц≥њ Удвадц¤тницькихФ традиц≥й, нормальн≥й людин≥ нав≥юЇ х≥ба роздратуванн¤ чи, принаймн≥, сп≥вчутт¤:

Ќ≥ вона л¤гаЇ не в тар≥ль, а таки в макабричний УтарельФ. якщо вже неправильно Ц то все маЇ бути неправильно. ÷е, мабуть, ≥ Ї той формальний момент, ¤кий в ќлега прочитуЇтьс¤ найважче, але ж прочитуЇтьс¤.

 р≥зь ус≥ оц≥ терикони в≥дчутт≥в, Упролетарськ≥Ф рел¤ц≥њ, Урелан≥ум в≥д ¬овкиФ й душевн≥ метанн¤ хадж урешт≥-решт таки приводить туди, куди мусить привести поета Ц в дискурс культури. ћабуть, Ї два способи виходу з осен≥: зима або зима. —н≥г, що бодай на ¤кусь дещицю ур≥внюЇ терикони з горбами, ≥ холод душевний, що обовТ¤зково заповнюЇ вакуум п≥сл¤ надм≥ру спалених почутт≥в, заган¤ючи блукальц¤, даруйте, поближче до грубки, горн¤тка кави й найближчоњ книжки. ¬≥дтак, усе прозор≥ше в≥дчитуЇтьс¤ стил≥стика улюбленого ѕлужника, а за ним Уберу «ерова в руки, ≥ √орац≥й встаЇ, мов бажаний фантомФ. ј дал≥ вже не можна не пом≥тити, що Уу кутку Ц засмучений ≤сус, що тулитьс¤ до маминого т≥лаФ. ≤ щойно Ц усп≥шно Ц завершений хадж уже означуЇтьс¤ не ≥накше, ¤к какон≥чною мандр≥вкою б≥бл≥йного …они в черев≥ кита:

≤ останнЇ, що вимагаЇ уточненн¤: до чого вс¤ оц¤ непом≥рно сх≥дна терм≥нолог≥¤? ј насправд≥ все надзвичайно просто: OST, донецьке іеттоЕ —аме там твор¤тьс¤ отак≥ надзвичайно енеріетично насичен≥ тексти. “а й узагал≥: ¤кби ќлег —оловей назвав це не хаджем, а прощею Ц х≥ба б воно не звучало ¤к богохульство?

–≥ч у т≥м, що ∆адан культивуЇ не ст≥льки ефектн≥ образи, ¤к образн≥ ефекти. ¬≥н давно зарекомендував себе ¤к автор, не лише здатний виконувати Уф≥гури вищого поетичного п≥лотажуФ, Ц його тексти без них просто немислим≥. ÷е надзвичайно вм≥ла ≥ тонка Угра на публ≥куФ. —ерг≥й вол≥Ї бути не просто добрим ≥ не просто читабельним, а Ц попул¤рним поетом. ѕричому, шл¤хи до ц≥Їњ попул¤рност≥ в≥н шукаЇ на стику поез≥њ й УзабороненихФ форм житт¤: Улегк≥ наркотики отче що ростуть на њхн≥х городахФ, Ушк≥льне приглушене порноФ, Утатов≥ джинси, мамин л≥фчикФ, УЕосв≥чений монарх. ѕрогресивний такийЕ Ќу да, продвинутий.  ислотний такий, коричнево-зеленийФ, УЧ ¬аш президент п≥дар? Ч Ќаш президент  учмаФ, УЌу, там, чупа-чупс, консервац≥¤, арабська б≥жутер≥¤, хЕн¤ вс¤каФЕ ≤нод≥ це, ¤к мен≥ здаЇтьс¤, переходить меж≥ етичного (¤к у в≥рш≥ У—в¤тий ≤оанн  л≥максФ, Ц хоча —ерг≥й по¤снював мен≥ в≥дтак, що цей текст УвипливФ з випадково п≥дм≥ченоњ ним друкарськоњ помилки), але так буваЇ надзвичайно р≥дко Ц ∆адан майстерно балансуЇ на гран≥, шокуючи й приваблюючи водночас.

≤ так Ц у кожному ∆адановому г≥т≥: Ї строфи чи фраіменти, н≥би спец≥ально запрограмован≥ на спраглий ефект≥в УохлосФ, але в≥дтак зТ¤совуЇтьс¤, що текст насправд≥ зовс≥м не Упро цеФ. ѕричому, ефекти виконують дво¤ку роль: дл¤ Упосв¤ченихФ посилюють враженн¤ в≥д справжнього тексту, а водночас в≥двол≥кають увагу Унепосв¤ченихФ в≥д серйозних речей, даючи можлив≥сть зосередити на ефект≥ своЇ невмируще УтюФ ≥ Уги-гиФ, не переймаючись н≥чим ≥ншим. “ак от, саме тому ¤ й говорю про раним≥сть ∆аданового слова: поет, котрому не вельми залежить на У≥стинност≥ словаФ (терм≥н √.-•. •адамера), не буде його УзамасковуватиФ так старанно!

ѕрикметно, що саме в УЅаладах про в≥йну ≥ в≥дбудовуФ ∆адан наваживс¤ ≥ на розд≥л Утихо-вишуканоњФ поез≥њ, назвавши його У—танси дл¤ автокефальноњ Ѕогородиц≥Ф. ≤ хоч —ерг≥й говорив мен≥, що вважаЇ цей розд≥л найслабшим у своњй книжц≥, Ц насправд≥ це не так. “ут простоЕ ∆адан Убез спецефект≥вФ (√арр≥ ѕоттер Ц це Ћюк —кайвокер сьогодн≥!), ≥ це вельми прикметно, бо засв≥дчуЇ ¤к м≥н≥мум ≥нтуњтивне в≥дчутт¤ того, що пост≥йно Умаскуватис¤Ф не вдастьс¤.  олись доведетьс¤ або заговорити з в≥чн≥стю в≥ч-на-в≥ч, або, ¤к јндрухович, Уперестати писати в≥рш≥Ф (тут знову лапки, бо насправд≥ в≥н, зрозум≥ло, продовжуЇ њх писати, хоча й усе таки вже ≥нш≥, а незабаром напевне й дещо оприлюднить, Ц але свого часу м≥т ≥з Укиданн¤м писати в≥рш≥Ф в≥н роз≥грав вельми вдало). я впевнений, що —ерг≥й говоритиме.

«рештою, чому колись? ќстаннЇ в 2001-му роц≥ число У ритикиФ оприлюднило доб≥рку нових в≥рш≥в ∆адана, де УспецефектиФ практично в≥дсутн≥, але поез≥¤ в≥д того не менше поез≥¤, не менше сучасна (злободенна) й не менш ефектна. Ќавпаки Ц б≥льшеЕ

* * *

Ќапевно, остаточно минули щаслив≥ часи безтурботноњ Угруп≥вщиниФ, декларац≥й, позиц≥юванн¤ й опозиц≥юванн¤. ¬же не ≥накше ¤к з гумором, а то й з≥ справедливо њдкою сатирою сприймаютьс¤ недолуг≥ за¤ви про УфеномениФ. ѕоез≥¤ стаЇ все б≥льше ≥ндив≥дуал≥стичною, творч≥ практики увиразнюютьс¤, авторськ≥ стил≥ стають усе б≥льше вп≥знаваними. ќдним словом, наперед нас постають поети, кожен з ¤ких усв≥домлюЇ свою здатн≥сть творити власний творчий материк ≥ поступово, хоч ≥ не без Ууступ≥вФ, реал≥зовуЇ цю здатн≥сть. ¬очевидь, говорити про Учас поез≥њФ п≥дстав нема, Ц натом≥сть, маЇмо Учас творчих ≥ндив≥дуальностейФ.

≤ ще: книжки 2001-го, на м≥й погл¤д, довели безперспективн≥сть попул¤рного останн≥м часом у багатьох критик≥в под≥лу поет≥в на Угерметик≥вФ ≥ Упопул≥ст≥вФ чи Уконструктор≥вФ ≥ Удеструктор≥вФ. ”се: Упот¤г п≥шовФ, меж≥ розмито. Ќин≥ йдетьс¤ не про м≥тичну Ум≥ру деструктивуФ, а про споконв≥чну м≥ру таланту ≥ його реал≥зац≥њ, котра в кожного сво¤.

 ожен письменник таки все житт¤ пише одну свою Уголовну книгуФ, от лиш не кожному випадаЇ щаст¤ чи нещаст¤ њњ написати. ѕро те, чи стане роман У ров по солом≥Ф головною книгою ¬Т¤чеслава ћедвед¤, говорити заскоро, Ц автор, ¤к то кажуть, у повному розкв≥т≥ сил ≥ можливостей, тож здатен написати ще чимало. јле те, що цей роман уже претендуЇ саме на таке визначенн¤ Ц беззаперечно. Ѕодай тому, що в≥н, ¤к ≥ кожна Уголовна книжкаФ, позиц≥онуЇ себе в ¤кост≥ Урозмови з в≥чн≥стюФ ≥ практично не зважаЇ на смаки та вподобанн¤ сучасник≥в.

ѕевно, р≥ч у т≥м, що кров по солом≥ лише ст≥каЇ, вона не всотуЇтьс¤, вона виб≥гаЇ соб≥ дал≥, ≥ ¤кщо пот≥к колись перерветьс¤, то з часом на солом≥ в≥д нењ не залишитьс¤ й сл≥ду. јле весь сюжет, тема, ≥де¤, структура, мета, метафора й ≥нша л≥тературознавщина цього роману пол¤гаЇ в тому, що кров по солом≥ не припин¤Ї текти. Уќтака ≥стор≥¤ р≥дного народуФ, Ц хоч ≥ до ≥стор≥њ ћедведю д≥ла теж нема, лише до народу.

—аме це, останнЇ, ≥ викликаЇ чимало нар≥кань критики: мен≥ довелос¤ вислухати њх нем≥р¤но, так би мовити, Ув кулуарахФ, але п≥дозрюю, що вони незабаром вихлюпнуть ≥ на шпальти л≥тпер≥одики. «рештою, тв≥р маЇ вс≥ п≥дстави викликати незадоволенн¤ сучасник≥в Ц в≥н п≥дозр≥ло актуальний, ¤к ≥ кожна Уголовна книгаФ в контекст≥ Унедовтраченого народуФ. “ому в нього Ї вс≥ шанси залишитис¤ не просто недочитаним, а Ц непрочитаним. ѕринаймн≥, зараз.

ѕощастить чи не пощастить текстов≥ ћедвед¤ стати Уголовною книгоюФ не лише автора Ц це нин≥ передбачити не дано. јле ¤кщо й ≥нш≥ беззаперечн≥ письменники таки допишуть кожен свою Уголовну книгуФ, то бодай комусь ≥з них точно пощастить.

” Ућ≥сце дл¤ драконаФ Ц другий ≥з девТ¤ти анонсованих том своњх У“вор≥вФ Ц ёр≥й ¬инничук уключив, сказати б, легк≥ страшилки. ≤нопланет¤ни, помилково перетворен≥ на зайц≥в, монстр-кот¤ра, упир≥ в багатоповерх≥вц≥, сов≥цький стукач на кладовищ≥ макулатури, сажотрус ≥ ди¤волиц¤-секретарка, щур≥, врешт≥-рештЕ ‘антаз≥¤, вочевидь, бурхлива до чортик≥в, ≥ саме вона, ¤к в≥домо, найлегше надаЇтьс¤ до розважанн¤ читача.

ўо не каж≥ть, але саме мова найб≥льше ≥мпонуЇ мен≥ у ¬инничукових писанн¤х. “ак, вона напрочуд легка дл¤ сприйманн¤ нав≥ть негаличанами, а галичанами й погот≥в. јле, попри УполегшуФ, вона не втрачаЇ головного достоњнства мови ¤к такоњ Ц соковитост≥. «даЇтьс¤, нав≥ть ¤кби ¬инничук писав про ¤к≥сь абсолютн≥ дурниц≥, ¤кби його фантаз≥њ плавно переросли в хворобливу й безглузду ма¤чню, Ц цього все одно н≥хто б не пом≥тив, бо тексти читалис¤ б так само легко й невимушено, а над стор≥нками його писань так само реготали б або заливалис¤ сльозами не т≥льки цнотлив≥ пан¤нки, а й шл¤хетн≥ панич≥. Ѕо тут удень ≥з прожектором не висколобиш не те що мовного л¤пу, а нав≥ть випадкового, без смислового навантаженн¤, звука. ¬есь кайф письменницькоњ прац≥ пол¤гаЇ в тому, що зовн≥ й прац≥ ¤к такоњ непом≥тно: все гладенько, ¤к пол≥рована дошка, Ц але хтозна, ск≥льки над т≥Їю дошкою пот≥ли з рубанком, в≥дтак покривали лаком, сушили на сонц≥ й знову покривалиЕ

јле в т≥м то й р≥ч, що до своњх сюжет≥в ёр≥й ¬инничук так само ставитьс¤ з неаби¤кою увагою, в результат≥ чого њхн¤ поз≥рна розвагов≥сть ≥ бурхлива фантаз≥йн≥сть постаЇ не самоц≥ллю дл¤ задурюванн¤ читачев≥ голови, а Ц методом дл¤ розкриванн¤ в цьому самому читачев≥ ¤кихось нових, ≥нод≥ й нев≥дчутних дос≥ граней його душ≥.

—уд≥ть сам≥: тих же згадуваних наприпочатку ≥нопланет¤н, що помилково перетворилис¤ не на людей, а на зайц≥в, знищують у результат≥ њхн≥ ж таки одноплем≥нники, Ц п≥сл¤ к≥лькох дес¤тк≥в рок≥в, проведених на чуж≥й планет≥ у чуж≥й шкур≥, цим б≥долахам уже не знаходитьс¤ м≥сц¤ в њхньому ж таки оновленому св≥т≥. ј що вже казати про дракона √рицька ≥з пов≥ст≥, котра дала назву ц≥й книжц≥. ѕо-сут≥, це одна з найзахоплив≥ших, найпечальн≥ших ≥, попри вс≥ фантаз≥йн≥ дискурси, найдостов≥рш≥них розпов≥дей про долю й м≥с≥ю поета на св≥т≥. ¬очевидь, в≥д поета й дос≥ чекають несамовитого рев≥нн¤, виверіанн¤ вогню, втручанн¤ в сусп≥льн≥ процеси, Ц в≥н же, натом≥сть, вол≥Ї з≥ своЇњ печери сп≥лкуватис¤ з≥ св≥том здеб≥льшого в≥ршамиЕ

¬ласне, дуже небагато автор≥в насправд≥ не ст≥льки мусол¤ть стор≥нки своњх книжок власними фантаз≥¤ми, ¤к розпов≥дають читачев≥ про житт¤. ” ¬инничука все починаЇтьс¤ з розваги, а зак≥нчуЇтьс¤ художньою правдою, котра в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д житейськоњ лише авторством. Ќе б≥льше, але й не менше.

«авважу одразу ж: захоплений свого часу У“рьома листками за в≥кномФ ≥ Уƒомом на гор≥Ф (причому, радше журнальними, ан≥ж розт¤гнутими книжковими вар≥антами цих роман≥в), в≥д нових твор≥в ¬алер≥¤ Ўевчука ¤ отримував усе менше читацького задоволенн¤. Ќадм≥ру щедр≥ сексуальн≥ мотиви, здаЇтьс¤, упродовж девТ¤ностих не ст≥льки хвилювали, ¤к н≥велювали в ньому прекрасного письменника. «вичайно, це лише субТЇктивне враженн¤, але все ж, ¤к кажуть пол¤ки, Уцо замноіо, то нЇздровоФ. јдже цей тематичний Усексуал≥змФ усе част≥ше банал≥зував не лише сюжети, а й ≥дењ, плавно п≥дкор¤в њх своњй навТ¤злив≥й вол≥, в результат≥ чого Ўевчукове письмо ставало все менше символ≥чним, образи Ц все одноман≥тн≥шими, а текст Ц структурно все б≥льше УполегшенимФ.

јле прочитавши щойно видане в усюдисущ≥й У альвар≥њФ У—р≥бне молокоФ, ¤ збагнув ще одну Ц можливо, посутн≥шу Ц причину того, чому нов≥ твори улюбленого письменника справл¤ють таке сумбурне враженн¤. ¬она Ц в неадекватност≥ стилю й тематики. –≥ч у т≥м, що кращ≥ тексти ¬алер≥¤ Ўевчука витриман≥й в неймов≥рн≥й бароков≥й стил≥стиц≥, а под≥њ, що в них розгортаютьс¤, ц≥й стил≥стиц≥ орган≥чн≥. «вичайно, Ўевчук не найкраще перекладаЇ сучасною украњнською мовою барокових автор≥в Ц це вже давно акс≥оматично. «вичайно, ≥сторичн≥ рефлекс≥њ в його текстах нер≥дко суперечлив≥, ¤ б нав≥ть сказав, Уавторськ≥Ф Ц на в≥дм≥ну в≥д науковц≥в, в≥н маЇ повне право на так≥ в≥льност≥. јле чого в нього направду не в≥дн≥меш Ц це глибинного, внутр≥шнього, природного чутт¤ барокового св≥ту. Ѕуквально чутт¤ на р≥вн≥ життЇосмисленн¤. ƒл¤ нього протиприродно писати ≥накше. јле сексуальний дискурс вимагав осучасненн¤ м≥ту. Ѕо ж це д≥йство за вс≥х епох однакове Ц просто р≥зн≥ ритуали. “ак от, ритуали сучасн≥ письменник намагавс¤ подавати от≥Їю безт¤мною бароковою стил≥стикою, в≥д чого ≥ д≥йство, й ритуал, ≥ письмо, попри всю його Узозулькуват≥стьФ, посутньо в≥ддавало штучн≥стю.

ќтож, У—р≥бне молокоФ читати назагал приЇмно. ÷е хоч ≥ вельми симпатичне, але все таки Ц чтиво, а ¬алер≥й Ўевчук, ¤к в≥домо, вм≥Ї робити й л≥тературу. Ќ≥, Ї в твор≥ ≥ њњ елементи. —правжнЇ красне письменство, ¤к на мене, починаЇтьс¤ тод≥, коли д¤к √ригор≥й  омарницький, Ц Усаме той, котрий створив п≥сню про б≥даху комара, що оженивс¤ на мус≥Ф, Ц будучи покараний за своњ сексуальн≥ походенки с≥мома роками вовкулацтва, знову здобуваЇтьс¤ на людську подобу ≥ мандруЇ тими ж селами, де в≥н ставав персонажем анекдот≥в, у пошуках Усвого с≥мен≥Ф Ц нащадка; ≥ ви¤вл¤Їтьс¤, що пошуки його марн≥Е Ќа жаль, це Ц т≥льки еп≥лог роману. якби все було навпаки, ¤кби анекдоти були т≥льки прологом, а оц¤ барокова мандр≥вка становила справжн≥й сюжет Ц ¤кий це був би роман! ј так: ц≥каво, приЇмно, кумедно ≥ Ц все.

ћаю ст≥йку п≥дозру, що проза Ѕогдана ѕевного Ї чист≥с≥нькоњ води нацреал≥змом. ”с≥, хто мають цей терм≥н за матюк, можуть заспокоњтис¤ й перегорнути стор≥нку. ј дл¤ ≥нших Ц продовжимоЕ

Ќасправд≥ у пов≥ст¤х Ѕогдана ѕевного йдетьс¤, зв≥сно, не про це. “ут визначний мистець ћихайло Ѕойчук перед розстр≥лом дискутуЇ з≥ сл≥дчим-Умеф≥стофелемФ про постанн¤ нового монументального украњнського мистецтва через засвоЇнн¤ в≥зант≥йськоњ традиц≥њ. јбо √оловного отамана —имона ѕетлюру настигаЇ спроба в≥йськового перевороту, невдало зд≥йснена полковником арм≥њ ”Ќ– ѕетром Ѕолбачаном.

™дине, що насторожуЇ Ц надм≥р У≥нтел≥іентност≥Ф, особливо в пов≥ст≥ про Ѕойчука. ÷е може зашкодити сп≥лкуванню тексту ≥з тим найширшим колом Узвичайних читач≥вФ, ¤ке давно вже скучило за нормальною, доступною ≥ ц≥кавою масовою л≥тературою, перенаситившись порнограф≥чно-псевдодетективними маразмами.

Ќавр¤д чи хтось усерйоз зважитьс¤ опонувати твердженню про те, що письменник Ц це насамперед мова ≥ стиль. —в≥й стиль —тепан ѕроцюк творчо запозичив ≥з декадентськоњ поезопрози початку минулого стол≥тт¤ Ц естетськ≥ рефлекс≥њ, зм≥щенн¤ лексичних пласт≥в, культивуванн¤ невротичного збудженн¤ та ≥нших межових стан≥вЕ Ѕув такий час, коли надм≥ру екзальтован≥ митц≥ в порив≥ псевдотворчого шалу спец≥ально прищеплювали соб≥, прим≥ром, сиф≥л≥с, аби в≥дтак точн≥ше описати своњ розтроюджен≥ в≥дчутт¤ й переживанн¤ п≥д час переб≥гу хвороби. јх ѕшибишевський, ах сексуальн≥ орг≥њ, ах романтикаЕ

Ќ≥, не хвилюйтес¤, нин≥ час уже ≥нший, ≥ митц¤м б≥ситис¤ з жиру не випадаЇ, бо зв≥дки б тому жиров≥ вз¤тис¤; жодноњ зарази прищеплювати соб≥ нема потреби, бо њњ й так у довколишньому св≥т≥ ст≥льки, що черпай Ц не перечерпаЇш. “ому ѕроцюкове рефлексуванн¤ в дус≥ ранньоромантичного дискурсу могло б сприйматис¤ ¤к Ул≥куванн¤Ф своЇр≥дною вербальною Ушоковою терап≥ЇюФ, ¤кби ‘ройд свого часу не дов≥в под≥бну методику до абсурду. У«апросити б њх двох дл¤ маленькоњ груповухи. Ќехай засмердить у пов≥тр≥ гнилизною переступництва, нехай полежать одна б≥л¤ одноњ, чекаючи на прийн¤тт¤ Ц ставати в чергу! Ц його д≥амантового фалоса, нехай обоп≥льно зв≥р¤ютьс¤ (ой, скажи, подруженько, чи бачила мого милого) у най≥нтимн≥ших подробиц¤х пол≥гамного сп≥вжитт¤. ћоже, тод≥ перестануть його мордувати, тикати лицем у болото пом≥ж —ц≥ллою ≥ ’ар≥бдоюФЕ “епер це називаЇтьс¤ психоанал≥з: чорна тро¤нда, червона тро¤ндаЕ У„ервоне Ц то любов, а чорне Ц то журбаФ.

јле найпосутн≥ша, мабуть, причина того, що ¤ так важко сприйн¤в цей текст, пол¤гаЇ в ≥ншому. Ќапевно кожен письменник маЇ не т≥льки право, але й потребу час в≥д часу УвихлюпуватиФ под≥бн≥ рефлекс≥њ. јле коли це в≥дбуваЇтьс¤ пост≥йно, воно в≥дбиваЇ бажанн¤ читати нов≥ твори такого письменника Ц бо наперед знаЇш, що там знайдеш. ѕопри те, що У„еровна тро¤нда, чорна тро¤ндаФ ¤к художн≥й тв≥р виписана, мабуть, краще, н≥ж попередн≥ —тепанов≥ тексти з нервовими рефлекс≥¤миЕ

≤нша р≥ч Ц У рапл¤ ЅерешаФ. ѕереконливо цин≥чне у своњй сут≥ художнЇ досл≥дженн¤ У≥стор≥њ закоханост≥Ф школ¤рки до свого вчител¤. ѕопри ф≥л≥гранну лексичну чистоту й упор¤дковану лог≥чн≥сть монологу героњн≥ пов≥ст≥ ƒаринки (¤коњ Ц чистоти й лог≥чност≥ Ц насправд≥ год≥ чекати в≥д перес≥чноњ школ¤рки), пов≥сть вражаЇ неспод≥ваною глибиною проникненн¤ в п≥дл≥ткову психолог≥ю. “ут немаЇ жодних стил≥стичних невропатолог≥чних Унаворот≥вФ, але натом≥сть в≥дчуваЇтьс¤ подих справдешнього натхненн¤: пов≥сть читаЇтьс¤ захоплююче й легко, н≥би писана одним подихом. ƒе¤к≥ сцени Ц прим≥ром, нап≥вдетективне проникненн¤ ƒаринки в учительську в пошуках омр≥¤ного телефонного номера —еверина ≤вановича Ц просто Уульотн≥Ф, ¤к насправд≥ сказала б —тепанова героњн¤. ≤ це нав≥ть попри те, що авторова симпат≥¤ (а воно пом≥тно нав≥ть неозброЇним оком) на боц≥ не д≥вчинки, а вчител¤, ¤кому вона УрозментрожуЇ душуФ ≥ ¤кого Ц п≥сл¤ того, ¤к Ун≥чого не було, а в≥н, сарака, розмр≥¤вс¤Ф Ц покидаЇ напризвол¤ще, доведеного до в≥дчаю. “ак, тут вам не орг≥њ, Ц тут, попри поз≥рно обТЇктивну н≥бито банальн≥сть сюжету, значно ц≥кав≥шеЕ

ј головне Ц у У рапл≥ ЅерешаФ начисто в≥дсутн≥ надто вже характерн≥ дл¤ попередн≥х ѕроцюкових пов≥стей (≥з У“ро¤ндамиФ включно) псевдол≥ричн≥ в≥дступи в згаданому вище УранньомодерномуФ дус≥. “ут Ї розпов≥дь, розмова, проблема, сюжет, розвиток, д≥¤, а не екзальтац≥¤, нагн≥танн¤, метанн¤, хаос, навТ¤зливо-спов≥дальн≥ рефлекс≥њ. я певен, що майбутнЇ саме за такою ѕроцюковою прозою.

÷¤ книжка не з тих, що зац≥кавлюють, так би мовити, з першого погл¤ду. Ќебагатьом поза “ернополем в≥домий автор. ƒо крайност≥ зањжджена гектарами нов≥тн≥х графоман≥в назва Уƒежа вюФ. Ќевибагливе ≥ не надм≥ру художнЇ оформленн¤. ќт лише заради туфти рецензент ≥ автор передмови ѕетро —орока навр¤д чи ризикуватиме своЇю доброю репутац≥юЕ

Ќ≥, насправд≥ репутац≥њ головного редактора часопису У—оваФ (до кола автор≥в ¤кого конче треба залучити ќлега —оловТ¤ ≥ √алину  рук) н≥чого не загрожуЇ. ѕов≥сть ќлександра ¬≥льчинського Уƒень восьмийФ, центральна в книжц≥, справд≥ надзвичайно ц≥кава. Ќаст≥льки добротноњ екзистенц≥йноњ прози мен≥ останн≥м часом Ц п≥сл¤ УЌев≥домого за в≥кномФ јнатол≥¤ ƒн≥стрового Ц читати не випадало. ќт лише “олю трохи п≥двели мовн≥ л¤пи, а тут нав≥ть ≥з цим усе майже чисто: УзадовбуЇФ лише надм≥ру часто повторювана фраза Упомиливс¤ на останн≥м слов≥Ф. ѕроте за концептуальноњ в≥дсутност≥ сюжетного розвитку самим лише чергуванн¤м д≥алог≥в ≥ розмисл≥в домогтис¤ ефекту д≥њ Ц це, знаЇте, треба вм≥тиЕ

ѕом≥ж тим, ц≥кав≥ в пов≥ст≥ далеко не лише елементи формальн≥. ÷е, перш за все, спроба створити такого соб≥ Угеро¤ нашого часуФ Ц безперечно ж, бомжа ≥ (куди в≥д цього под≥тис¤) ≥нтелектуал≥ста. „и, власне, спроба описати процес його Упримиренн¤Ф ≥з тим несусв≥тн≥м довколишн≥м, ¤ке у нас чомусь зоветьс¤ м≥ським житт¤м, хоча ≥з житт¤м насправд≥ маЇ дуже мало сп≥льного, ≥ нав≥ть миршавим ≥снуванн¤м називати його не хочетьс¤.

Ѕомж ћефод≥й не хоче бути бомжем, у нього Ї дружина й маленький синочок, що живуть далеко в сел≥, ≥ в≥н шукаЇ можливост≥ зн¤ти квартиру, аби перевезти њх назад до м≥ста. јле водночас в≥н саме такого розвитку под≥й п≥дсв≥домо чи не найб≥льше боњтьс¤, Ц бо в такому м≥ст≥, такому сусп≥льств≥, такому св≥т≥ насправд≥ жити не можна. Ѕо це не буде житт¤м, а трив≥альним маразмуванн¤м, н≥велюванн¤м всього живого ≥ справжнього в його глибоко закор≥нен≥й у патр≥архальну с≥льську культуру душ≥. ÷е буде, ¤кщо хочете УомЇтод≥ван≥ЇмФ ћефод≥¤, Ц бо нав≥ть ¤кщо в≥н ≥ не перейде з часом на сп≥лкуванн¤ гидким УгородськимФ суржиком, ≥ не кинетьс¤ поголовно зневажати Уселюк≥вФ та хизуватис¤ своЇю УкультурайФ, ¤к це нер≥дко культивують наш≥ доблесн≥ Утьот≥ ћот≥Ф, то все одно в чомусь обовТ¤зково змушений буде поступатис¤ своЇму Їству: з вовками живучи, вити по-вовчому. ј за малим переступом буде щоразу б≥льшийЕ

Ќе читайте постскриптуму. „итайте пов≥сть. Ѕо л≥тература не маЇ н≥чого н≥кому навТ¤зувати. Ћише допомагати робити виб≥р. ѕравильний. ј ¤кий ≥з них правильний Ц вир≥шувати кожному за себе. ѕравий —орока, стверджуючи в передмов≥, що вс≥ ми тр≥шкиЕ ћефод≥њ.

¬ ќлександра ≤рванц¤ прокинулос¤ Упол≥тичне чутт¤Ф. ¬≥днин≥ його сл≥д вважати письменником актуальним ≥ нав≥ть злободенним.

–ос≥йськ≥ спец≥ал≥сти з продукуванн¤ УконвеЇрного чтиваФ, найперше детективопод≥бного, полюбл¤ють експлуатувати стр≥мко зм≥нювану пол≥тичну конТюнктуру. Ќе встигнули ≥ще, прим≥ром, ущухнути балачки довкола порнограф≥чних пригод одного њхнього високого посадовц¤ в одному навдивовижу мокрому м≥сц≥, а вже на розкладках зТ¤вл¤Їтьс¤ книженц≥¤, де цей сюжетик бодай поб≥чно присутн≥й. ™ кажуть, ¤кась частина читач≥в, дуже ласа на под≥бн≥ ф≥шки, ≥ видавц≥ плавно набили руку на конвертуванн≥ жовтих пристрастей у тверду валюту. ¬ нас же назагал пол≥тична конТюнктура традиц≥йно маЇ ст≥йкий присмак фатальност≥, а видавц≥ здеб≥льшого не наст≥льки поворотк≥. “ак що залишаЇтьс¤ х≥ба покладатис¤ на чутт¤ пол≥тично просунутих автор≥в, здатних передбачати, ¤к≥ саме ≥дењ стр¤сатимуть р≥дний пол≥тикум тод≥, коли на прилавках зТ¤витьс¤ в≥дпов≥дна книженц≥¤.

¬ цьому план≥ ќлександр ≤рванець своњм Ун≥бито романомФ У–≥вне/–овно (—т≥на)Ф утрапив, ¤к то кажуть, Уу ¤блучкоФ. ўо саме спричинило таку безцеремонну ≥нтуњц≥ю автора, нараз≥ нев≥домо. ћожливо, далас¤ взнаки тривала ≥ небезусп≥шна практика заробл¤нн¤ гонорар≥в на римованих пол≥тичних паскв≥л¤х у Уѕ≥ уФ й У√алицьких контрактахФ. ћожливо, були на те ¤к≥сь ≥нш≥, б≥льш м≥стичн≥ причини, ¤к то приналежн≥сть Ўлойми ≈ц≥рвана й ѕавловського-√ельмана до одн≥Їњ масонськоњ лож≥Е “ак чи ≥накше, залишимо ц≥ здогадки б≥ографам, а сам≥ сконстатуймо очевидне: прочитавши журнальну (в У урТЇр≥  ривбасу) публ≥кац≥ю ≤рванцевого роману, рос≥йський, даруйте на нецензурному слов≥, астролог ѕавЇл •лоба прогнозуЇЕ розкол ”крањни, а найн¤т≥ де¤кими нашими (нашими?) пол≥тиками на виборах рос≥йськ≥ ж таки технологи справно починають вт≥лювати цю ≥дею, так би мовити, в житт¤. ≤ саме в розпал њхн≥х ут≥лень ≤рванц≥в роман зТ¤вл¤Їтьс¤ книжкою в усюдисущ≥й У альвар≥њФ. •валт, панове Ц змова!

Е∆арти жартами, а той факт, що пол≥тологи, хай нав≥ть ≥ не зовс≥м чистоплотн≥, Уна повному серйоз≥Ф обговорюють нин≥ ймов≥рн≥сть У≥нкарнац≥њ в д≥йсн≥стьФ описуваних ≤рванцем у своЇму роман≥ под≥й, мусив би спричинити довкола ц≥Їњ книжки справжн≥й читацький бум. ћусив би Ц але нараз≥ не спричинив. ¬очевидь, ≥ще й через те, що реальною УрозкруткоюФ украњнських книжок у нас займаЇтьс¤ один лише У нижникФ, а вс¤ ≥нша пер≥одика нав≥ть под≥бних очевидних ф≥шок просто не вм≥Ї пом≥чати. “ак≥ вже наш≥, даруйте на нецензурному слов≥, пол≥тичн≥ реал≥њ.

ј от сам текст ќлександра ≤рванц¤ ≥з п≥дзаголовком Ун≥бито романФ ≥ потр≥йною назвою У–≥вне/–овно (—т≥на)Ф даЇ, ¤к на мене, значно менше п≥дстав дл¤ серйозноњ розмови, ан≥ж нап≥вм≥стичн≥ перипет≥њ довкола нього. јпр≥ор≥ виграшна ≥де¤ ≥ легк≥сть та динам≥чн≥сть викладу Ц це, власне, ≥ Ї, ¤к на мене, вс≥ його художн≥ достоњнства. Ѕезперечно, дл¤ усп≥ху в невибагливоњ масовоњ публ≥ки цього б≥льше н≥ж досить, тут на сам≥й лише ≥дењ УвињхатиФ можна запросто. –озкроЇне фундаментальною, на кшталт колишньоњ берл≥нськоњ, ст≥ною пров≥нц≥йне м≥стечко. « одного боку Ц хрон≥чний вульгарний совок, що пишаЇтьс¤ власною марі≥нальн≥стю, з ≥ншого Ц Уевропейський дискурсФ, але УсовковськийФ ж таки ментал≥тет. ћожливо, ¤комусь ≥ншому авторов≥ з ц≥Їњ ≥дењ вдалос¤ б зробити навдивовижу моторошний ≥ навдивовижу художн≥й текст, Ц ≤рванець же нараз≥ вол≥в задовольнитис¤ легким ≥ нав≥ть тр≥шечки легковажним Учтивом не без морал≥Ф. «в≥сно, це його авторське право, але не хот≥лос¤ б, аби це були його авторськ≥ можливост≥.

≤ останнЇ, що не можна не завважити Ц блискуча робота видавництва У альвар≥¤Ф. ѕро≥люструвати цю книжку чудернацькою картою з позначенн¤м —т≥ни ≥ реальними фотограф≥¤ми реального –≥вне-–овного Ц це, ¤к то кажуть, УкрутоФ! ќт ще б УрозкруткиФ поб≥льшеЕ

ƒетектив ¤к жанр бачитьс¤ у сучасн≥й л≥тератур≥ ц≥лковито безперспективним, Ц х≥ба детектив ¤к метод. якщо, зв≥сно, розр≥зн¤ти л≥тературу ≥ чтиво.

ќбидва ц≥ романи ≥з детективним сюжетом, ¤к≥ одночасно стали переможц¤ми конкурсу У оронац≥¤ словаФ, зТ¤вилис¤ друком в одн≥й ≥ т≥й же сер≥њ видавництва У альвар≥¤Ф. ÷е, зрештою, ≥ все, що м≥ж ними сп≥льного. Ќасправд≥ ж У–епетиторФ јнни ’оми Ц банальне чтиво, тод≥ ¤к У«радаФ ™вген≥њ  ононенко Ц добротна художн¤ л≥тература.

«рештою, р≥зниц¤ м≥ж ними до банальност≥ очевидна: обоЇ розраховують на Упожиранн¤Ф читацького часу, але дл¤ першого твору Ї важливою лише увага читача в процес≥ сп≥лкуванн¤ з текстом, ≥ не б≥льше. —ебто, дочитавши ≥ закривши таку книжку, читач абсолютно безбол≥сно повертаЇтьс¤ до своњх справ. “од≥ ¤к другий тв≥р покликаний заполонювати не лише увагу, але б≥льшою чи меншою м≥рою й думку, ≥ душу читача, схил¤ти його до пошуку власних суджень ≥ висновк≥в не ст≥льки про читане, ¤к про жите. ≤ одне, й ≥нше вимагаЇ майстерност≥, але Ц кожне своЇњ.

¬очевидь, саме жвав≥сть тексту й спричинила в≥дзначенн¤ тексту Укоронац≥йнимФ жур≥, Ц бо ж усерйоз говорити про що-небудь ≥нше в контекст≥ У–епетитораФ не доводитьс¤. —ин матер≥-одиначки розшукуЇ ненависного йому батька, аби вбити його. јле коли знаходить, ≥ того насправд≥ намагаютьс¤ вбити, син його р¤туЇ, а злочинцем ви¤вл¤Їтьс¤Е чолов≥к матер≥. ¬се це аж занадто в≥ддавало б мильною латиноамериканщиною, ¤кби ситуац≥ю бодай почасти не р¤тували стор≥нки, де герой сп≥лкуЇтьс¤ з≥ своњми братом ≥ сестрою по батьков≥, Ц там (але, мабуть, лише там) жвав≥сть опов≥д≥ п≥дкр≥плена художньою ефектн≥стю.

¬игл¤даЇ так, н≥би ™вген≥¤  ононенко уклала з читачем таку соб≥ неформальну угоду. јх, ти, друже читачу, хочеш детективноњ сюжетноњ завТ¤зки, полюбл¤Їш спостер≥гати за переб≥гом с≥мейних ≥нтриг, бажаЇш авантюрноњ заплутаност≥ сюжету, приправленоњ др≥бкою несанкц≥онованоњ м≥стики, ратуЇш за полегшену доступн≥сть письма Ц будь ласка. јле натом≥сть задумайс¤, будь ласка, над цим житт¤м усерйоз, виваж своњ власн≥ поступки у своњх власних с≥мейних ≥нтригах, зТ¤суй дл¤ самого себе, що таке ота прокл¤туща зрада. «в≥сно, авторка не опускаЇтьс¤ до банального морал≥зуванн¤, але бажанн¤ ненавТ¤зливо п≥дказати читачев≥ ¤к≥сь хорош≥ прописн≥ ≥стини таки в≥дчутне. ≤ ¤ жодним чином не хочу авторц≥ цим дор≥кнути Ц навпаки. ≤деал≥зм насправд≥ прекрасна штукаЕ

ƒл¤ јнни ’оми детектив Ц самоц≥ль. јвторка ним розважаЇтьс¤ й розважаЇ, а тому читати У–епетитораФ можна х≥ба Уна абсолютному безрибТњФ, паралельно переймаючись малорос≥йською горд≥стю за те, що от, мовл¤в, ≥ нашою мовою можна писати несог≥ршу попсу, Ц так н≥би це не довели ще Ќечуй-Ћевицький з ћарком  ропивницьким. “им часом ™вген≥¤  ононенко використовуЇ детектив ¤к метод, твор¤чи насправд≥ постмодерний текст з низкою алюз≥й та ≥люз≥й, котр≥ претендують на статус Удосл≥дженн¤ житт¤Ф Ц одну з одв≥чних прероіатив красного письменства.

„итаючи У≤м≥тац≥юФ Ц попередн≥й роман ™вген≥њ  ононенко Ц ¤ не м≥г позбутис¤ враженн¤, н≥би авторка розтрачуЇ св≥й неаби¤кий талант белетриста на УграшкиФ зам≥сть того, аби давати читачев≥ вартий њњ можливостей ≥нтелектуальний текст. јле вже читаючи У«радуФ ¤ помалу переконувавс¤ в ≥ншому: в нас ≥ так Ї кому плодити прец≥кав≥, але непрочитан≥ ≥нтелектуальн≥ тексти. ƒл¤ розумних бестселер≥в, вочевидь, ≥нтелекту треба не менше.

ћабуть, найпосутн≥шою невиправною вадою белетристики Ї те, що в текстах под≥бного штибу жит≥Ї головн≥ших ≥ не дуже персонаж≥в мусить наст≥льки вже розперехимерно поперепл≥татис¤, щоби в читача не залишалос¤ жодного сумн≥ву в абсолютн≥й несум≥сност≥ житейськоњ й художньоњ правд.

«в≥сно, ¤ даю соб≥ в≥дл≥к у тому, що авторка Ув≥дкоронованогоФ роману УЌазустр≥чФ ќльга  омпан≥Їць розпов≥даЇ про часи, коли не просто могло трапитис¤, а таки трапл¤лос¤ таке, що нав≥ть дл¤ художньоњ правди вигл¤даЇ занадто неймов≥рним. ≤ знаю к≥льканадц¤ть абсолютно реальних ≥стор≥й, котрим н≥защо б не пов≥рив, ¤кби не чув њх ≥з вуст людей, що насправд≥ њх пережили. ћожливо, саме тому ¤ водночас ≥ сприймаю, ≥ не сприймаю тексти, под≥бн≥ до цього роману.

Ќа тл≥ справдешн≥х житейських трагед≥й ≥ драм ƒ≥ани-бабус≥ (котр≥, сл≥д завважити, здеб≥льшого описуютьс¤ або згадуютьс¤ у книжц≥, а не переживаютьс¤ читачами нар≥вн≥ з героњнею) пригоди ƒ≥ани-онуки вигл¤дають фарсом, а то й знущанн¤м. ѕсихолог≥чна схож≥сть, ¤коњ, вочевидь, добивалас¤ авторка, обертаЇтьс¤ психолог≥чним виродженн¤м.

Ќайц≥кав≥ш≥ в роман≥ фраіменти (де бере гору художн¤ правда, а в письм≥ авторки вчуваЇтьс¤ в≥дгом≥н живого натхненн¤), безперечно, повТ¤зан≥ з ƒ≥аною-бабусею: њњ д≥алоги в тюремн≥й л≥карн≥ з приреченою нап≥вбожев≥льною ж≥нкою; њњ взаЇмини з фронтовим медиком Ќ≥ною; врешт≥-решт, њњ конфл≥кт ≥з ∆ераром, посилений зТ¤воюЕ ≥ншоњ ж≥нки. ¬ласне, там, де на шл¤ху ƒ≥ани-бабус≥ постають ж≥нки, опов≥дь авторки набуваЇ живих рис художнього тексту. Ќатом≥сть, наст≥льки схематичних ≥, даруйте, недолугих чолов≥чих образ≥в (окр≥м, можливо, ∆ерара) ¤ давненько вже не зустр≥чав нав≥ть на стор≥нках украњнськоњ белетристики. «алишаЇтьс¤ лишень дивуватис¤, чому ц≥ сильн≥ й розумн≥ ж≥нки ви¤вл¤ють таку залежн≥сть в≥д под≥бних недоумк≥в. ќсобливо страждаЇ на безпросв≥тну схематичн≥сть образ  арпа, Ц того самого, що в ранз≥ оф≥цера Ќ ¬— знищив с≥мТю ƒ≥ани-бабус≥ й кого, вже у ранз≥ декана ф≥лолог≥чного (sic!) факультету, морально знищуЇ ƒ≥ана-онука, показуючи бабусин≥ щоденники. —цена його смерт≥ Уп≥д кущемФ варта УпераФ ¤кого-небудь рос≥йського Уширнепотр≥бникаФ на кшталт ћар≥н≥ноњ чи ЎитоваЕ

Е«рештою, попри вс≥ ц≥ довол≥ р≥зк≥ висновки, мен≥ б дуже не хот≥лос¤ ставити на роман≥ УЌазустр≥чФ велику й соковиту чорнильну пл¤му. Ѕодай тому, що сам факт використанн¤ ≥сторичних под≥й в ¤кост≥ фону дл¤ психолог≥чноњ драми вартий, ¤к м≥н≥мум, насл≥дуванн¤. ≤, зв≥сно ж, тому, що опов≥дь авторки довол≥ жвавенька, не обт¤жена занадто вже характерними дл¤ ≥нших текст≥в под≥бного штибу Утупомудр≥¤миФ, а отже, роман д≥йсно легко надаЇтьс¤ дл¤ Умасового читанн¤Ф, що, вочевидь, ≥ спричинило його в≥дзначенн¤ У оронац≥Їю словаФ. ѕринаймн≥, ≥деолог≥чна користь в≥д сп≥лкуванн¤ з цим текстом дл¤ читача беззаперечна, що так само р≥ч далеко не останн¤. јвторц≥ ж хочетьс¤ побажати, аби в наступних њњ текстах сюжетн≥ перипет≥њ були трохи менше карколомними, а натом≥сть психолог≥чна мотивац≥¤ Ц трохи б≥льше достов≥рною.

«даЇтьс¤, кожна Укнижна душаФ залюбки культивуЇ своњ маленьк≥ прибамбахи, пристраст≥ й слабост≥. ќдн≥Їю з моњх под≥бних слабостей ЇЕ прим≥тки й коментар≥, з ¤ких найчаст≥ше й починаю читати книжки, оснащен≥ ц≥Їю Урозк≥шшюФ. ќт т≥льки, на жаль, дуже р≥дко вони не розчаровують, а зачаровують. “а вже ¤к натрапиш на томик ≥з УживимиФ коментар¤ми, тод≥ носишс¤ з ним, ¤к ≥з писаною торбоюЕ

¬и¤вл¤Їтьс¤, У—ад божественних п≥сеньФ √ригор≥¤ —ковороди окремою книжкою виходив усього лише раз Ц у 1942-ому роц≥ в ѕраз≥ старанн¤ми ƒмитра „ижевського! „ому украњнськ≥ видавц≥ дос≥ ≥інорували таку неймов≥рну нагоду продемонструвати своњ художн≥ й пол≥граф≥чн≥ можливост≥ ошатною подарунковою книжечкою, до котроњ залюбки надаЇтьс¤ цей знаменний текст, Ц можна по¤снювати, але неможливо по¤снити. “ак чи ≥накше, харк≥вське видавництво УћайданФ неспод≥вано ви¤вилос¤ на цьому поприщ≥ п≥онером, удало сприйн¤вши в≥д поета –остислава ћельникова ≥дею сер≥њ УЅ≥бл≥отека слоб≥дськоњ класикиФ. ј в справжн≥й подарунок дл¤ б≥бл≥оф≥ла перетворила цей томик навдивовижу орган≥чна сковородин≥вськ≥й поез≥њ граф≥ка ”л¤ни ћельниковоњ.

Ќу то й що? Ц спитаЇ науковець, учитель чи ≥нший прагматичний читач. Ц “екст У—адуЕФ доступний ≥ в повн≥ших виданн¤х —ковороди, котр≥ Ї в домашн≥й б≥бл≥отец≥ кожноњ осв≥ченоњ людини, не кажучи вже про б≥бл≥отеки публ≥чн≥Е

÷е, безперечно, так, але насправд≥ Ц зовс≥м не так. Ѕо, в≥дкоментована пров≥дним знавцем украњнськоњ бароковоњ л≥тератури професором Ћеон≥дом ”шкаловим, поез≥¤ Умандрованого ф≥лософаФ постаЇ перед нами у зовс≥м ≥ншому, неспод≥ваному й дос≥ майже незнаному св≥тл≥. ”чений не обмежуЇтьс¤ звичним у практиц≥ текстового коментуванн¤ Утлумаченн¤м недов≥домих ≥мен ≥ сл≥вФ, а розгл¤даЇ систему образ≥в У—аду божественних п≥сеньФ у широкому контекст≥ б≥бл≥йноњ герменевтики й Уукрањнського барокового богомисленн¤Ф (так, до реч≥, зветьс¤ останн¤ в час≥ монограф≥¤ Ћ. ”шкалова про —ковороду).

ќтож, натрапивши, прим≥ром, у 2-≥й п≥сн≥ на р¤док У—п≥ши ж во в≥чну радость крыльми умными отсельФ, уважний читач уже не зможе просто проб≥гти його очима й подивуватис¤ туманн≥й загадковост≥ Урозумних крилФ, а д≥знаЇтьс¤, що Ув украњнськ≥й бароков≥й л≥тератур≥ крила мають ц≥лу низку сакральних конотац≥й: —тарий та Ќовий «апов≥ти; персонаж≥ св¤щенноњ ≥стор≥њ, зокрема ≤лл¤ та ™нох; припТ¤т≥ до хресного дерева руки —пасител¤; материнство та пренепорочне д≥вство Ѕогородиц≥; доконечну дл¤ спас≥нн¤ в≥ру та добр≥ вчинки тощоФ. ћало того: дов≥даЇтьс¤ також, у ¤кого саме барокового автора ≥ в ¤кому саме твор≥ про¤вна та чи ≥нша конотац≥¤.

” такому контекст≥ глибшого й достов≥рн≥шого звучанн¤ набувають ≥ в≥дом≥ з дитинства хрестомат≥йн≥ твори —ковороди. “ак, знаменита 10-а п≥сн¤ У¬с¤кому городу нрав ≥ праваФ про¤вл¤Їтьс¤ вже не лише Удухом сатиризмуФ, Ц Ущонайперше то Ї пройн¤та христи¤нським богомисленн¤м метаф≥зична л≥рикаФ. „итачев≥ пропонуютьс¤ паралел≥ з≥ старожитн≥ми л≥рницькими п≥сн¤ми про —трашний —уд, св¤того ћикола¤, хресну муку —пасител¤, а також одою √орац≥¤ Уƒо ћеценатаФ ≥ зворушливою псальмою УЌема в св≥т≥ правди, ѕравди не зиськатиФ. У¬≥дтак, Ц пише професор ”шкалов, Ц послуговуючись старою, ¤к св≥т, риторичною схемою Уодин полюбл¤Ї те, другий Ц те, трет≥й Ц те, ¤ ж кохаюсь ось у цьомуФ, —коворода створюЇ неперевершену набожну п≥сню про екзистенц≥йн≥ Ур≥знопутт¤Ф, а власне Ц про Ул≥вуФ, погибельну, та УправуФ, спасенну, дороги людського житт¤Ф.

ќчевидно, цього досить, аби за≥нтриіувати зац≥кавленого читача. ѕроте на завершенн¤ не можу не проговоритис¤: наск≥льки мен≥ в≥домо, наступною в сер≥њ УЅ≥бл≥отека слобожанськоњ класикиФ видавництво УћайданФ ≥з подач≥ –остислава ћельникова готуЇ зб≥рку вибраних в≥рш≥в несправедливо мало в≥домого нин≥ поета якова ўогол≥ва. ™дине, що з цього приводу хочетьс¤ сказати: н≥вроку!

”м≥нн¤ перманентно переосмислювати класику св≥дчить про зр≥л≥сть культури, здатн≥сть њњ до континуального розвитку ≥ спричинюван≥сть до розвою сусп≥льного. ” наш≥й культур≥ прот¤гом трьох останн≥х стол≥ть под≥бних систематичних зан¤ть не спостер≥галос¤ Ц з причин очевидних ≥ багато в чому не в≥д самоњ культури залежних. “ож нин≥ пора братис¤ й за таке творенн¤. ¬очевидь, саме до цього спонукаЇ нас сер≥¤ книжок У“екст плюс контекстФ в≥д видавництва У‘актФ. —пробуЇмо огл¤нути зос≥бна т≥ с≥м том≥в, ¤к≥ вже зТ¤вилис¤ в ц≥й сер≥њ.

1.

ѕроект ћаксима —тр≥хи У«долавши п≥вшл¤ху житт¤ земногоЕФ (УЅожественна комед≥¤Ф ƒанте та њњ украњнське в≥длунн¤)Ф Ц перший у сер≥њ Ц вигл¤даЇ нараз≥ й чи не найб≥льш уразливим. ≤ далеб≥ не лише тому, що в контекст≥ ƒанте јл≥іТЇр≥ пробувати всерйоз говорити про ќлександра ≤рванц¤ суть профанац≥¤: наск≥льки б тепло вс≥ ми не ставилис¤ до творчост≥ —ашка, вона Ц тр≥шки з ≥ншоњ оперети.

јле головне, зв≥сно ж, не це. —правжн¤ Уах≥ллесова пТ¤таФ книжки в њњ формальн≥й передчасност≥. ѕерекладач виносить на суд читача не працю, а фраімент њњ Ц вочевидь, лише те, що встиг нараз≥ зробити. ќдинадц¤ть перших п≥сень УѕеклаФ не становл¤ть завершеноњ текстуальноњ ц≥л≥сност≥. якби це була журнальна публ≥кац≥¤, не виникало б жодних питань; ¤кби це було все УѕеклоФ Ц тим паче. ј такЕ “≥льки роздражнивс¤ читач, т≥льки Уд≥йшов до кондиц≥њФ, аж тут: ƒанте Удал≥ будеФ, а поки що Ї ≤рванець. „итайте дванадц¤ту п≥сню в У урТЇр≥  ривбасуФ, а про тринадц¤ту можете помр≥¤ти. як м≥н≥мум, це неповага до читача.

ќтож, аби переклад насправд≥, а не лише авансово був найкращим, над ним ≥ще треба добр¤че попрацювати. ѕроект У«долавши п≥вшл¤ху житт¤ земногоЕФ засв≥дчуЇ лише, що ћаксимов≥ —тр≥с≥ це п≥д силу, ≥ ¤ з нетерп≥нн¤м чекатиму в≥д нього книжки ƒанте.

2.

Ќатом≥сть професор ¬≥ра јгеЇва в проект≥ Уѓм промовл¤ти душа мо¤ буде (УЋ≥сова п≥сн¤Ф Ћес≥ ”крањнки та њњ ≥нтерпретац≥њ)Ф не пропонуЇ н≥чого принципово нового. Ќав≥ть передмова упор¤дника до ц≥Їњ книжки УЌеоромантичне двосв≥тт¤ УЋ≥совоњ п≥сн≥Ф Ї розд≥лом ≥з в≥домого досл≥дженн¤ пан≥ јгеЇвоњ Уѕоетеса зламу стол≥тьФ, опубл≥кованого 1999-го року. јле в т≥м то й УцимесФ, що контекст у цьому том≥ д≥брано таким чином, аби читачев≥ було ¤комога легше робити власне в≥дкритт¤ хрестомат≥йного тексту великоњ поетки ≥ драматурга. ј це вже називаЇтьс¤ профес≥онал≥змом упор¤дника.

У–одзинкоюФ проекту Ї малодоступна дотепер статт¤ ¬≥ктора ѕетрова-ƒомонтовича УЋ≥сова п≥сн¤Ф, що походить ≥з виданого у двадц¤т≥ роки минулого стол≥тт¤ кињвськими неокласиками дванадц¤титомника Ћес≥ ”крањнки. ѕТЇса тут розгл¤даЇтьс¤ у контекст≥ Ївропейськоњ модерноњ драматург≥њ.

У“екст заново пишетьс¤ ст≥льки раз≥в, ск≥льки звертаЇтьс¤ до нього читачФ, Ц завважуЇ у вступному слов≥ професор јгеЇва. ÷е виданн¤ ¤краз ≥з розр¤ду тих, що здатн≥ спонукати читача до нових УтвореньФ ген≥альноњ пТЇси.

3.

„есно кажучи, ¤ б не ризикнув зачислити ћарка ¬овчка до кола своњх улюблених автор≥в. “а й б≥льш≥сть твор≥в ц≥Їњ екзотичноњ в украњнському контекст≥ письменниц≥ мають нин≥, ¤к на мене, х≥ба ≥сторико-л≥тературне значенн¤. ѕринаймн≥, сама постать њњ, здаЇтьс¤, значно ц≥кав≥ша в≥д текст≥в. ƒивно лише, чому наш≥ доморощен≥ фем≥н≥стки так заповз¤лис¤ п≥дн≥мати на своЇму Ущит≥Ф вельми скептично до фем≥н≥зму настроЇну Ћарису ѕетр≥вну  осач, але дос≥ впритул не пом≥чали значно доречн≥шу в њхньому дискурс≥ ћар≥ю ќлександр≥вну ¬≥л≥нську.

«а новизною ≥ ¤к≥стю д≥браного матер≥алу ц¤ книжка вигл¤даЇ одн≥Їю з найц≥кав≥ших у сер≥њ У“екст плюс контекстФ. ўоправда, сам матер≥ал, ¤к на мене, мусив би бути ч≥тк≥ше структурованим. ѕринаймн≥ твори ћарка ¬овчка, статт≥ про њњ творч≥сть ≥ б≥ограф≥чн≥ матер≥али краще сприймалис¤ б на стор≥нках У“рьох дольФ не урозсип, а купно.

4.

“рет≥й проект професора ¬≥ри јгеЇвоњ вигл¤даЇ надзвичайно спокусливим з першого погл¤ду, але викликаЇ чимало запитань при ближчому знайомств≥. “ема Уƒон ∆уан у св≥товому контекст≥Ф належить до кола Ув≥чнихФ, а отже, здивувати читача чимось принципово новим тут украй непросто. ќчевидно, таке завданн¤ й не ставилос¤: упор¤дник сумл≥нно з≥брала вс≥ найкращ≥ украњнськ≥ переклади та ориі≥нали найб≥льш знакових твор≥в, завТ¤заних на ц≥й стародавн≥й ≥спанськ≥й легенд≥.

ƒо кола цих твор≥в законом≥рно втрапила драма Ћес≥ ”крањнки У ам≥нний господарФ, ≥ недостатньо переконливо Ц поема ≤вана ‘ранка УѕохоронФ. «вичайно ж, використаний поетом у цьому текст≥ топос гр≥шника, що навертаЇтьс¤ до ка¤тт¤ в≥з≥Їю власного похорону, зринаЇ в ранн≥х легендах про дона ∆уана, але не т≥льки в них. ‘актично, це паралельний Умандр≥вний сюжетФ, а сам образ дона ∆уана в Ївропейськ≥й л≥тератур≥ трактувавс¤ вже в посутньо ≥ншому ключ≥. ƒл¤ досл≥дника зТ¤ва УѕохоронуФ в цьому контекст≥ бачитьс¤ приводом дл¤ ц≥кавоњ розмови про генезу ≥ трансформац≥њ Ув≥чних образ≥вФ, але читача под≥бна зТ¤ва здатна, гадаю, радше спантеличити.

“им не менше, сам факт укладанн¤ своЇр≥дноњ Удонжуан≥вськоњ антолог≥њФ вартий уваги ≥ насл≥дуванн¤ Ц але надал≥ вже ≥з залученн¤м значно ширшого корпусу текст≥в на цю тему, дос≥ майже нев≥домих, а то й зовс≥м нев≥домих украњнському читачев≥.

Ќарешт≥, не можу не в≥дзначити суперову обкладинку ц≥Їњ книжки, виконану художником –остиславом Ћужецьким. Ћ¤лька Ѕарб≥ в контекст≥ дона ∆уана Ц це, ¤к каже нин≥шн¤ юнь, справд≥ круто!

5.

„есно кажучи, впор¤дковану поеткою Ћюдмилою “аран книжку У∆≥нка ¤к текст (≈мма јнд≥Ївська, —олом≥¤ ѕавличко, ќксана «абужко: фраіменти творчост≥ ≥ контексти)Ф ¤ вз¤вс¤ був читати з самопринуки Ц аби, пишучи про сер≥ю, н≥чого не оминати. ƒл¤ мене, переконаного антифем≥н≥ста, розмова про Уж≥нку ¤к текстФ апр≥ор≥ найменше ц≥кава, а то й узагал≥ УгумористичнаФ, Ц проте знав, що глузувати ≥з прац≥ направду шанованоњ мною впор¤дниц≥ не повернетьс¤ ¤зик ≥ не зд≥ймаметьс¤ над клав≥атурою рука. ќтож, доланий такими протир≥чч¤ми, ¤ таки розгорнув книжку ≥Е н≥чого Ц вчитавс¤.

Ќ≥, на фем≥н≥ста ¤ через це не перекинувс¤ Ц не д≥ждетес¤. Ќавпаки: незайвий раз переконавс¤, що н≥¤кого фем≥н≥зму ¤к методу в природ≥ просто не ≥снуЇ Ц х≥ба фем≥н≥зм ¤к спекул¤ц≥¤, але до такого жодна ≥з причетних до ц≥Їњ книжки особистостей не опускаЇтьс¤. ћаЇмо тут ориі≥нальне в≥дчитуванн¤ творчого характеру чотирьох (≥з упор¤дницею включно) митц≥в, напрочуд ц≥каве ≥ неспод≥вано ≥нтелектуал≥стичне.

ѕрикметно, що це чи не Їдина в сер≥њ книжка, на стор≥нках ¤коњ присутн≥сть тексту м≥н≥мальна, а контекст натом≥сть дуже щедро заповнюЇ цю прогалину. “акож це чи не Їдина книжка, в ¤к≥й упор¤дник виступаЇ не в≥ддаленим ≥нтерпретатором, а р≥вноц≥нним учасником. “ака позиц≥¤, вочевидь, багатьом може видатис¤ вразливою, але в н≥й, що не каж≥ть, Ї шарм.

6-7.

≤ насамк≥нець Ц про два проекти, ¤к≥ мен≥ видаютьс¤ нараз≥ вершиною сер≥њ У“екст плюс контекстФ. ќбидва вони Ц Уѕатетичний фрегат (–оман ёр≥¤ яновського Ућайстер корабл¤Ф ¤к л≥тературна м≥стиф≥кац≥¤)Ф ≥ Уƒзеркало (ƒраматична поема Ћес≥ ”крањнки Уќрг≥¤Ф ≥ роман ¬олодимира ¬инниченка У’очу!Ф)Ф Ц впор¤дкован≥ професором ¬олодимиром ѕанченком.

 ожна з цих книжок д≥йсно в≥дкриваЇ читачев≥ знаковий, але дос≥ майже нев≥домий текст, Ц причому, подаЇтьс¤ в≥н ≥нтригуюче, ефектно й ефективно.  ожна порушуЇ перед читачем довол≥ драстичн≥ проблеми взаЇмод≥њ л≥тератури ≥ сучасноњ д≥йсност≥, Ц тут маЇмо ст≥йку Упроекц≥ю на житт¤Ф, котроњ так виразно не вистачаЇ б≥льшост≥ нин≥ написаних твор≥в.

Ќарешт≥, тут дуже влучно п≥д≥брано контекст. ” Уѕатетичному фрегат≥Ф роман ё. яновського оц≥нюЇтьс¤ критиками Узблизька ≥ з в≥дстан≥Ф, що дозвол¤Ї пор≥вн¤ти, наск≥льки, за словами професора ѕанченка, УпомолодшавФ цей тв≥р. Ќатом≥сть у Уƒзеркал≥Ф весь контекст обмежуЇтьс¤ лише передмовою ≥ п≥сл¤мовою впор¤дника, бо ж кожен ≥з представлених у книз≥ текст≥в сам Ї контекстом один одного, ≥ надм≥рне Уобрамленн¤Ф лише заважало б читачев≥.

* * *

ќтож, маЇмо нараз≥ с≥м довол≥ р≥зних, але надзвичайно потр≥бних книжок. ¬иразно пом≥тно, ¤к ≥з кожним новим виданн¤м ч≥тк≥ше викристал≥зовуютьс¤ ≥дењ, добираютьс¤ ц≥кав≥ш≥ твори, доречн≥ше структуруЇтьс¤ контекст. ¬идавець ≥ впор¤дники набувають досв≥ду роботи з≥ специф≥чним матер≥алом, ≥ це дозвол¤Ї спод≥ватис¤ на нов≥ в≥дкритт¤.

ј дал≥ перед У‘актомФ розкриваЇтьс¤ необмежений прост≥р ≥дей, дл¤ реал≥зац≥њ ¤ких не вистачить ≥ дес¤тил≥тт¤. ∆аль т≥льки, що в цього видавництва нараз≥ немаЇ конкурент≥в у царин≥ не просто публ≥куванн¤, а сучасного ≥нтерпретуванн¤ класики. Ќе доросли, мабуть, ≥нш≥ видавц≥ до под≥бноњ спец≥ал≥зац≥њ. јле колись доростуть, ≥ тод≥, напевно, буде ще ц≥кав≥ше. ” нашому письменств≥ так багато знакових речей не осмислено, що роботи вистачить на вс≥х, ≥ще й залишитьс¤.

Ќавр¤д чи можна знайти бодай ¤кесь нањвне виправданн¤ тому, що антолог≥¤ ёр≥¤ Ћавр≥ненка У–озстр≥л¤не в≥дродженн¤Ф надходить бодай таким от м≥зерним тритис¤чним накладом в украњнськ≥ книгарн≥ лише тепер, на дванадц¤тому роц≥ нашоњ (не)залежност≥.

≤ жодним чином не приймаЇтьс¤ ¤к виправданн¤ те, що в≥д часу њњ виходу в 1959 роц≥ книжка була ≥ залишаЇтьс¤ добре в≥домою фах≥вц¤м, а по ”крањн≥ час в≥д часу Угул¤лиФ п≥дп≥льн≥ њњ наклади, супроводжен≥ до того ж УпередмовамиФ декотрих наших горе-вчених, що набиваютьс¤ до пок≥йного Ћавр≥ненка в Усп≥вупор¤дникиФ. Ќавпаки Ц це радше Ї доказом ц≥лковитоњ безпорадност≥ й некомпетентност≥ наших видавц≥в.

ѕрикметно, що потреба ц≥Їњ книжки ¤к п≥дручноњ на робочому стол≥ не лише науковц¤-л≥тератора, а найб≥льше Ур¤довогоФ вчител¤, студента, учн¤ за цей час лише зросла. Ѕо здавалос¤ б: прот¤гом ¤к м≥н≥мум одинадц¤ти рок≥в у нормальн≥й держав≥ нормальна книговидавнича система мусила б запропонувати на виб≥р по к≥лька чи нав≥ть к≥льканадц¤ть видань кожного ≥з сорока представлених ув антолог≥њ ран≥ше заборонених чи куцо трактованих письменник≥в. “а де там: под≥бним чином УпощастилоФ лише ѕавлов≥ “ичин≥, чињ ранн≥ тексти були к≥лька раз≥в перевидан≥; ¬олодимиров≥ —осюр≥, ¤кого буквально наново в≥дкрив нам блискучий двотомник в≥д УЌауковоњ думкиФ; ћайков≥ …огансену, чий томик вибраного видав у У—молоскип≥Ф –остислав ћельник≥в паралельно ≥з ц≥кавим власним досл≥дженн¤м про нього; јркад≥Їв≥ Ћюбченку, прозу ≥ листи ¤кого вдало п≥дготували Ћес¤ ѕ≥знюк ≥ Ћес¤ ƒемська-Ѕудзул¤кЕ

Ѕули також окрем≥ виданн¤ ёр≥¤ яновського, ћиколи «ерова, ѕавла ‘илиповича, “одос¤ ќсьмачки, ћихайла ƒрай-’мари, ћиколи ’вильового, ¬алерТ¤на ѕ≥дмогильного, √ригор≥¤  осинки, Ѕориса јнтоненка-ƒавидовича, ћиколи  ул≥ша, ќлександра ƒовженка та Ћес¤  урбаса. ƒекотр≥ з цих видань нав≥ть дуже симпатичн≥, ¤к от, прим≥ром, Уоснов≥вськийФ том  урбасовоњ спадщини, але б≥льш≥сть усе-таки Ус≥реньк≥Ф, або ж виходили так давно, ¤к двотомник «ерова, ¤кого не те що в книгарн≥, а нав≥ть уже й по б≥бл≥отеках не знайти.

¬ласне, з ц≥Їњ причини Ћавр≥ненкова антолог≥¤ маЇ бути наст≥льною книгою ≥ дл¤ украњнських видавц≥в, чимало з ¤ких просто л≥нуютьс¤ докласти дещицю зусиль ≥ банально заробл¤ти на цих книжках грош≥, Ц адже ≥нтерес до л≥тератури двадц¤тих залишаЇтьс¤ довол≥ високим, ≥ под≥бна Упродукц≥¤Ф на складах не залежитьс¤, принаймн≥ школи розкупл¤ть ≥ ще попрос¤тьЕ

™диною хибою цього виданн¤ Ї те, що Усмолоскип≥вськаФ книжка слово в слово повторюЇ перше паризьке виданн¤ антолог≥њ. як уже в≥дзначали уважн≥ досл≥дники, зокрема —тепан «ахарк≥н, ёр≥й Ћавр≥ненко, перебуваючи в ем≥ірац≥њ, не м≥г мати доступу до вс≥х матер≥ал≥в цього пер≥оду, ¤к≥ здеб≥льшого залишалис¤ на батьк≥вщин≥, до того ж нер≥дко засекречен≥. “ому до його матер≥ал≥в ≥нод≥ законом≥рно вкрадалис¤ помилки, котр≥ нин≥ не можна, а треба виправл¤ти. Ќ≥би на виправданн¤ цього У—молоскипФ та редактор тому, знаний ш≥стдес¤тник ™вген —верстюк навод¤ть своЇ листуванн¤ ≥з паризьким видавництвом У ультураФ, що Ї власником авторських прав на антолог≥ю. ¬ласники справд≥ вимагають н≥чого не зм≥нювати в текст≥, хоча з легк≥стю погоджуютьс¤ на те, аби антолог≥¤ була оформлена фотограф≥¤ми автор≥в та супроводжена п≥сл¤мовою пана —верстюка. Ќе думаю, що вони не погодилис¤ б на те, аби до книжки були також додан≥ ірунтовн≥ науков≥ прим≥тки, завд¤ки ¤ким, не втручаючись у текст, можна було виправити помилки. √отуючи перевиданн¤ (а до цього справа д≥йде, п≥дозрюю, довол≥ швидко), цей момент конче треба врахувати.

У оли л≥рика под≥бна до любовноњ пригоди, то новела нагадуЇ радше комерц≥йний контракт, за ¤ким автор зобовТ¤зуЇтьс¤ розказати щось ц≥каве, а читач погоджуЇтьс¤ цьому пов≥рити й уз¤ти все за реальн≥сть, принаймн≥ на час читанн¤. ќтже, щоб скласти такий контракт, треба мати чим торгувати. —истематично розпов≥дати самого себе, ¤к то робл¤ть л≥ричн≥ поети, в проз≥ не можна, у проз≥ це можна зробити т≥льки один разФ.

¬ажлив≥сть по¤ви на книжковому ринку прози …огансена саме нин≥ очевидна: сучасн≥й украњнськ≥й белетристиц≥, зор≥Їнтован≥й на масового читача, дуже бракуЇ твор≥в, за масштабн≥стю задуму й ориі≥нальн≥стю вт≥ленн¤ р≥внозначимих Уѕригодам ћак-Ћейстона, √арр≥ –уперта та ≥ншихФ чи Уѕодорож≥ ученого доктора Ћеонардо ≥ його майбутньоњ коханки прекрасноњ јльчести у —лобожанську Ўвейцар≥юФ. ѕригодницький сюжет, Ук≥нематограф≥чнаФ стил≥стика, динам≥чн≥сть викладу, ¤скрава ≥ндив≥дуальн≥сть персонаж≥в, захоплююча легк≥сть ≥ часом в≥дверта Урозвагов≥стьФ письма, за котрою насправд≥ криЇтьс¤ неаби¤ке вм≥нн¤ ненавТ¤зливо змушувати читача думати про вельми непрост≥ реч≥Е Уƒл¤ того, щоб нам вибитись на УвеликуФ л≥тературу, нам не вистачаЇ серйозного в≥дношенн¤ до фабульноњ розробки. —татичну прозу дуже любл¤ть вчител≥ словесности (дл¤ диктант≥в), але читач≥ њњ не полюбл¤ютьФ, Ц писав ћайк …огансен. як кажуть, без коментар≥вЕ

ѕершою в започаткован≥й У—молоскипомФ сер≥њ У–озстр≥л¤не в≥дродженн¤Ф була книжка вибраних твор≥в јркад≥¤ Ћюбченка, п≥дготовлена молодою досл≥дницею Ћесею ѕ≥знюк. “епер Ц упор¤дкований талановитим поетом ≥з Уіенерац≥њ девТ¤ностихФ ≥ зд≥бним молодим науковцем –остиславом ћельниковим том ћайка …огансена. ќбидв≥ книжки, гадаю, заслуговують найвищих оц≥нок. «алишаЇтьс¤ спод≥ватис¤, що наступн≥ томи сер≥њ не баритимутьс¤ й будуть ¤к м≥н≥мум наст≥льки ж ¤к≥сними.

Уякщо Ѕог помер, значить можна всеФ. ƒо такого горезв≥сного висновку д≥йшли свого часу недолуг≥ шанувальники ‘р≥др≥ха Ќ≥цше, ≥ в результат≥ накоњли чимало непоправних далеко не лише в контекст≥ культури жах≥ть. У”же не ≥снуЇ народу, дл¤ ¤кого —тус м≥г би стати народним поетомФ, Ц безапел¤ц≥йно резюмуЇ в передмов≥ до ц≥Їњ книжки њњ упор¤дник Ѕогдан ѕ≥дг≥рний. “о що ж, ¤к народу, мовл¤в, нема Ц Уможна всеФЕ ѕрим≥ром, можна назвати книжку про людину, дл¤ ¤коњ було категорично неприйн¤тним гидке кацапське матючч¤, не ≥накше ¤кЕ УЌецензурний —тусФ. ј в≥дтак т≥шитис¤ з того, що така назва Ц ну дуже Укомерц≥йнаФ!

ј ще ж ¤к≥сь не менше важлив≥ записи, вочевидь, прибережено дл¤ другоњ частини книги (бо ж у терноп≥льському видавництв≥ Уѕ≥дручники ≥ пос≥бникиФ вийшов нараз≥, ¤к анонсовано, перший том).

Ќе думаю, що нин≥ на час≥ давати ¤кусь оц≥нку цим матер≥алам. ѕод≥бн≥ реч≥ осмислюютьс¤ довго ≥ мовчки. ¬ажливо те, що вони опубл≥кован≥, Ц а наступн≥ покол≥нн¤ дадуть соб≥ з ними раду.

™дине, що дозволю соб≥ Ц щиру пораду (цитую впор¤дника) Убезкорисливим ≥ см≥ливим видавц¤м ярославу √ринчишину та ярославу √апТюкуФ: панове, заки не весь наклад ще розпродано, терм≥ново зам≥н≥ть обкладинку, чи додайте УсуперФ, чи придумайте ¤кийсь ≥нший технолог≥чний х≥д. ÷е, зв≥сно, витрачанн¤ незайвих грошей, але репутац≥¤ коштуЇ дорожче. Ќу не може там бути цього цин≥чного кретин≥зму УнецензурнийФ! Ќе може Ц ≥ фертик!

У оли украњнець гордо каже Угетьман —агайдачний с≥м раз≥в палив ћосквуФ й п≥драховуЇ, у ск≥лькох знаменитих рос≥¤н була частка украњнськоњ кров≥ (≥ нав≥ть доводить, що саме ц¤ половинка, четвертинка, восьма частинка зробила його великим), то мен≥, украњнцев≥, соромно Ц невже ми аж такий безталанний народ, що треба нам шукати своњх великих серед рос≥¤н? “а коли под≥бне робл¤ть рос≥¤ни, коли вони довод¤ть, що вони гарн≥ (¤ка ж людина, поважаючи себе, буде таке доводити?), що вони вр¤тували, р¤тують ≥ вр¤тують св≥т, що вони най- най- най-Е то стаЇ сумно за њхн≥й народ (¤кий великий, ¤к ≥ вс≥ народи) ≥ до сл≥з см≥шно: ск≥льки њх мучили, ск≥льки вони сам≥ себе мучили, а й соб≥ туди ж Ц ми Убоговибраний народФ.

ЕЌарешт≥ книжка Ћеон≥да ѕлюща У” карнавал≥ ≥стор≥њФ, написана рос≥йською мовою й видана вперше на «аход≥, прийшла, завд¤ки видавництву У‘актФ, до украњнського читача. ’оча, ¤к на мене, мусила би прийти одн≥Їю з перших ≥ще на зор≥ того процесу, ¤кий московськ≥ гумористи свого часу об≥звали УперебудовоюФ. “ак≥ книжки дуже промовисто схил¤ють до переоц≥нки власних суджень, осмисленн¤ комплекс≥в, Упрочищанн¤ м≥зк≥вФ. Ќе випадково в п≥дзаголовку вона названа не спогадами а св≥дченн¤ми. —погади Ц штука субТЇктивна й пристрасна, вони претендують радше на емотивне осмисленн¤ д≥йсност≥, тод≥ ¤к св≥дченн¤ покликан≥ довести чи, навпаки, спростовувати звинуваченн¤. —погади Ц терм≥н приватний, тод≥ ¤к св≥дченн¤ Ц юридичний, безпосередньо повТ¤заний ≥з судовим процесом. ѕеребуваючи п≥д рад¤нським сл≥дством, котре з≥ справжн≥м, ¤к ми вже засвоњли, мало дуже небагато сп≥льного, Ћеон≥д ѕлющ св≥дчень не давав, через що та система й визнала його Усусп≥льно небезпечнимФ наст≥льки, що нав≥ть у тюрм≥ небезпечним, ≥ примусово Ул≥кувалаФ в психушц≥. —таранн¤ми дружини вињхавши на «ах≥д, в≥н залишив нам ц≥ св≥дченн¤, всерйоз мр≥ючи про судовий процес на зразок нюрнберзького, на ¤кому було б дано адекватну оц≥нку злочинам рос≥йсько-сов≥цькоњ системи. ≤ що найб≥льше вражаЇ в цих св≥дченн¤х Ц њхн¤ насправд≥ максимальна безпристрасн≥сть. ” них не знайдете традиц≥йних уже дл¤ т. зв. ≥нтел≥іенц≥њ плач≥в ≥ посипанн¤ голови попелом, а лише тверезий, ≥нод≥ жорсткуватий, але здеб≥льшого надзвичайно люд¤ний анал≥з факт≥в.

’удожньоњ сили цим св≥дченн¤м надаЇ ще один текстовий зр≥з Ц прот¤гом усього твору Ћеон≥д ѕлющ детально викладаЇ студ≥њ довкола психолог≥њ гри, ¤кими тривалий час в≥н займавс¤ разом ≥з дружиною. ÷е додаЇ опов≥д≥ не просто такого модного нин≥ постмодерного шарму, а дозвол¤Ї погл¤нути на реал≥њ сов≥цького пол≥тичного ≥ псевдопол≥тичного дискурсу кр≥зь призму сучасноњ психолог≥чноњ науки. Ќа п≥дстав≥ цих паралелей досв≥дчений псих≥атр, мабуть, може поставити тому сусп≥льству довол≥ точний д≥аіноз, а зац≥кавлений читач Ц уловити надзвичайно тонк≥ нюанси абсурдност≥ бутт¤.

Ќаприк≥нц≥ хочу в≥дзначити добротну роботу дебютантки-перекладачки ƒзвенислави ћат≥¤ш. ѕопри декотр≥ непосутн≥ л¤пи (ƒЅ але геб≥сти, л≥тера і у словах грецького походженн¤ ≥ т. п.), книжка в њњ ≥нтерпретац≥њ читаЇтьс¤ легко й орган≥чно. ј значенн¤ зТ¤ви цього тексту в ”крањн≥ украњнською мовою переоц≥нити непросто.

„и задумувалис¤ ви коли-небудь, дорогий читачу, над тим, чому омр≥¤ний б≥бл≥йний рай Ї не гаЇм чи лугом, ≥ нав≥ть не л≥сом, а Ц садом. ¬очевидь, зовс≥м не через те, що в саду п≥д урожайну пору завжди знайдетьс¤ чим поласувати, Ц у хорошому л≥с≥ теж нер≥дко пожива сама до рук хилитьс¤. √оловне ж ув ≥ншому: сад завжди позначений коп≥ткою працею ƒбайливого —ад≥вника, ≥ краса його Ц в св≥дом≥й ≥ глибинн≥й упор¤дкованост≥. Ќедарма —ад Ц символ ÷еркви ’ристовоњ Ц слив, пор¤д ≥з —ерцем, найулюблен≥шим образом у барокову добу, коли наша л≥тература була ще по-справжньому духовноюЕ

Ећинулого л≥та мен≥ пощастило в≥дпочивати в чудовому слобожанському сел≥  уземин≥, й одне ≥з найст≥йк≥ших вражень справило на мене м≥сце, де був колись панський маЇток (один ≥з будинк≥в донин≥ використовуЇтьс¤ м≥сцевою л≥карнею, ≥ стоњть над≥йн≥ше, н≥ж сус≥дн≥й корпус, збудований за Урозвинутого соц≥ал≥змуФ), а неподал≥к Ц доведений до крайнього запуст≥нн¤, але Ц й дотепер пом≥тно Ц колись надзвичайно розк≥шний сад. ј вже цього л≥та, подорожуючи з≥ своњм другом, поетом –остиславом ћельниковим по ќсколу, ¤ звернув увагу на дивовижн≥ сади, висаджен≥ на вапн¤кових горбах б≥л¤ ƒвор≥чноњ на насипних терасах, Ц њх, ¤к опов≥дав –остик, так само закладали ще м≥сцев≥ пани. ƒл¤ мене, з д≥да-прад≥да гуцула, все це вигл¤дало довол≥ вражаючим, бо ж у горах Уоснови св≥топор¤дкуФ, не кажучи вже про м≥топоетику, дещо ≥накш≥, н≥ж у степу. ѕригадавс¤ омр≥¤ний Ўевченком Усадок вишневийФ, Ц доти ¤ сприймав це ¤к звичайний художн≥й образ, базований на народноп≥сенн≥й традиц≥й, а тут, здаЇтьс¤, в≥дчув його ¤к щось направду зриме, ≥стиннеЕ

јле що не памТ¤таЇ ≥стор≥¤ Ц памТ¤тають люди. ”се ще памТ¤таютьЕ ≤ письменник ≥з ус≥х можливих, а подекуди й неможливих джерел старанно збираЇ в≥домост≥ про цих та ≥нших сад≥вник≥в. ј в≥дтак зТ¤совуЇтьс¤, що вони оп≥кувалис¤ не лише садами й парками, ≥ опов≥дь √усейнова плавно й законом≥рно переходить у ширше русло культури, й зринають ≥мена визначних ≥ скромних, призабутих меценат≥в, ≥сторик≥в, письменник≥в, ботан≥к≥в, краЇзнавц≥вЕ –озпочавшись ≥з ≥стор≥њ одного-Їдиного дендропарку, книга розкриваЇ перед читачем ≥стор≥ю украњнськоњ степовоњ пом≥щицькоњ культури, а в≥дтак м≥ськоњ, сел¤нськоњ та й загалом Ц украњнськоњ культури.

ƒ. ќвс¤нико- уликовський писав: У—утн≥сть спр¤муванн¤ цього ≥сторичного процесу (Узакутковоњ цив≥л≥зац≥њФ) зводитьс¤ до того, щоб житт¤ зростало ≥ самобутньо розвивалос¤ по вс≥х закутках, щоб ц≥ останн≥ не були мерзенн≥стю запуст≥нн¤ ≥ щоб, зрештою, роль всепоглинаючих центр≥в зам≥нилас¤ живими ≥ в≥льними стосунками закутк≥вФ. Ћише не треба плутати ц≥ ≥дењ з Ухут≥рною ф≥лософ≥ЇюФ ѕантелеймона  ул≥ша. ¬ систем≥ еіоцентричного св≥тобаченн¤ ѕанька ќлельковича хут≥р означувавс¤ лише своЇр≥дним придатком до тут-присутност≥ митц¤, а в цих ≥де¤х закладена первинн≥сть духовного розвою саме того справдешнього св≥ту, ¤кий наша-не-наша влада нин≥ так зневажливо обзиваЇ реі≥онами або пров≥нц≥Їю. „и хтось наважитьс¤ стверджувати, що тепер, через майже п≥втора стол≥тт¤ п≥сл¤ њх проголошенн¤, ≥дењ ќвс¤нико- уликвського втратили актуальн≥стьЕ

ѕригадуючи ц≥ враженн¤, ¤ думаю про те, що сади насправд≥ бувають р≥зними, у т≥м числ≥ й такими Ц духовними, де могутн≥ стовбури культури розгалужуютьс¤ кроною знань, в≥дкриваючись до св≥ту живими листками памТ¤т≥. ≤ доки будуть так≥ люди Ц сад≥вники, Ц ¤к √ригор≥й √усейнов ≥ героњ його книги, доти пос≥¤н≥ самим √осподом у цю благодатну землю зерна, попри вс≥ сухов≥њ, проростатимуть, зелен≥тимуть ≥ приноситимуть щедр≥ плоди.

¬ир¤джаючи дочку до школи, ми з дружиною, зв≥сно ж, були певн≥ того, що наш≥й дитин≥, а разом з нею ≥ нам не раз випаде нагода з≥ткнутис¤ з дивовижами Ур≥дногоФ осв≥тництва ≥ некомпетентн≥стю наближених до нього людей, Ц ¤к-не-¤к власний досв≥д навчанн¤ у педагог≥чних УвузликахФ дававс¤ взнаки. “а все ж т≥шили себе над≥Їю, що ц≥ дивовиж≥ почнутьс¤ не одразу, а десь так у клас≥ пТ¤тому-шостому, коли на обр≥њ дит¤чого п≥знанн¤ вигулькуватимуть р≥зноман≥тн≥ ≥дейно-естетичн≥ концепти та њхн≥ трактуванн¤. Ќасправд≥ ви¤вилос¤, що над≥њ наш≥ марн≥, Ц безграмотн≥ видавц≥ за активного потуранн¤ ћ≥н≥стерства осв≥ти ≥ науки ”крањни псують мову ≥ художн≥й смак дитини значно ран≥ше, уже з шестил≥тнього в≥ку.

ƒ≥йти такого кричущого висновку нам УдопомоглиФ звичайн≥с≥ньк≥Е прописи Ц спец≥альн≥ зошити дл¤ навчанн¤ письма ≥ розвитку мовленн¤. «вичайно, добре те, що тепер це не просто банальн≥ зошити в косу л≥н≥йку, ¤к за час≥в нашого дитинства. ѕоруч з≥ спец≥альним розграфленн¤м, ¤ке посутньо допомагаЇ дитин≥ навчитис¤ правильно тримати ручку ≥ виводити перш≥ знаки та л≥тери, тут ум≥щено симпатичн≥ розмальовки, б≥льшою чи меншою м≥рою п≥знавальн≥, а в≥дтак ≥ перш≥ в≥ршики. «азвичай до кожного п≥дручника ≥снуЇ к≥лька вар≥ант≥в пропис≥в, але чомусь склалос¤ так, що клас, у ¤кому навчаЇтьс¤ наша дочка, користуЇтьс¤ вар≥антом, розробленим видавництвом У ≤ћќФ (м.  ињв, проспект „ервоних козак≥в, 21).

ј дал≥ починаютьс¤ казуси. ”же на четверт≥й стор≥нц≥ обкладинки (!) цього виданн¤ чорним по б≥лому значитьс¤: У—кладен≥ у в≥дпов≥дност≥ з програмою ћ≥н≥стерства осв≥ти ≥ науки ”крањни ≥ кращими традиц≥¤ми класичноњ педагог≥киФ. ѕро те, що сл≥д було б сказати УскладенийФ, а не Ускладен≥Ф, оск≥льки цей витв≥р оф≥ц≥йно зветьс¤ усе-таки У«ошитомФ, ¤ залюбки промовчав би, Ц такий недогл¤д непосутн≥й ≥ радше скидаЇтьс¤ на механ≥чний. јле Уу в≥дпов≥дност≥ зФ Ї беззаперечною помилкою Ц калькою з рос≥йського виразу Ув соответствии сФ, ¤кий насправд≥ перекладаЇтьс¤ украњнською ¤к Узг≥дно зФ, р≥дше й занудн≥ше Ц Ув≥дпов≥дно доФ.  р≥м того, жоден ≥з цих вар≥ант≥в стил≥стично не узгоджуЇтьс¤ з другою частиною реченн¤, Ц правильно сл≥д було б сказати: Успираючись на найкращ≥ традиц≥њ класичноњ педагог≥киФ. ј ще краще було б на них просто спиратис¤.

Ќаголос у слов≥ Уд¤дькоФ падаЇ на перший, а не на останн≥й склад, але в≥дгадайте з двох раз≥в, шановн≥ горе-упор¤днику ≥ горе-поете, ¤к це слово у вашому контекст≥ прочитаЇ дитина. я вже промовчу про естетичне ≥ значеннЇве навантаженн¤ першого у житт≥ ц≥Їњ дитини (!) в≥ршика у шк≥льному зошит≥-п≥дручнику, котрий дл¤ нењ Ї авторитетом незаперечним, Ц ви усв≥домлюЇте свою моральну в≥дпов≥дальн≥сть, пан≥ чи панове?!

¬≥дтак знаходимо таку УвисокохудожнюФ строфу: У—онечко кругленьке, / ¤к бублик, колесо. / “очн≥с≥нько таке воно, / ¤к наша буква УќФ. —пец≥ально дл¤ вищеназваних ос≥б (бо вс≥ ≥нш≥ цього навр¤д чи потребують) по¤снюю: слово УколесоФ читаЇтьс¤ рос≥йською мовою ¤к УкалЇсоФ з наголосом на останньому склад≥; украњнською ж читаЇтьс¤ так само, ¤к ≥ пишетьс¤, а наголос падаЇ на перший склад. ¬т¤мили, дорогеньк≥, чи треба повторити?!

ƒал≥ Ц ще ц≥кав≥ше: Уќбережно хитрий лис, / до нори вечерю н≥с. / Ѕ≥г додому л≥сом лис, / шелест≥в над лисом л≥сФ. “е, що кома п≥сл¤ першого р¤дка зайва, Ц ≥ще п≥вб≥ди. “ут серйозн≥ш≥ п≥дозри: щось занадто под≥бне ¤ свого часу читав або у ћиколи ¬≥нграновського, або в ™вгена √уцала. ћоже ви, пане чи пан≥ јндр≥Їнко, не лише графоман, але й плаг≥атор?

’удожньою убог≥стю в≥дзначаЇтьс¤ переважна б≥льш≥сть текст≥в, д≥браних до пропис≥в упор¤дником. ѕриЇмним вин¤тком тут Ї х≥ба Їдиний в≥рш ¬. √ринька про букву У—Ф, ¤ка Ц Умов п≥вбублика смачного. / ≤ чого це в≥н не весь?Ф. ” контекст≥ ≥нших пропонованих текст≥в про в≥дчутт¤ прекрасного, котре не лише батьки, а й школа маЇ прищеплювати дитин≥, можна забути. јле ж принаймн≥ елементарноњ грамотност≥ школа таки приречена вчити. Ќавр¤д чи це можливо з такими покручами: Ујж чотири крилець маЇФ. “ак може сказати х≥ба трир≥чна дитина, але нав≥ть у ш≥сть рок≥в вона вже скаже правильно: Учетверо крилецьФ або Учотири крильц¤Ф. Ќасправд≥ у в≥рш≥ ћар≥йки ѕ≥дг≥р¤нки, з ¤кого вз¤тий цей р¤док, вочевидь був ≥ще один правильний вар≥ант: Учетв≥рко крилецьФ. « ¤кого такого пальц¤, дорогесенький упор¤дничку, вам висмокталос¤, що д≥т¤м не треба знати слова Учетв≥ркоФ?

ќкрема мова Ц про рецензент≥в. ѕ≥д цим витвором ¤кимось дивом п≥дписалис¤ одразу два авторитети: кандидат педагог≥чних наук, старший науковий сп≥вроб≥тник ≥нституту педагог≥ки јкадем≥њ педагог≥чних наук ”крањни ќ. ё. ѕрищепа ≥ кандидат ф≥лолог≥чних наук, доцент Ќац≥онального педагог≥чного ун≥верситету ≥м. ћ. ѕ. ƒрагоманова ћ. ¬.  учинський. Ќапрошуютьс¤ одразу три вар≥анти висновку: 1) вчен≥ ан≥ сном, н≥ духом не в≥дають про зТ¤ву њхн≥х пр≥звищ у такому компрометуючому контекст≥; 2) вони рецензували за старим рос≥йським принципом Уподмахнул негл¤д¤Ф, ≥ тепер сушать соб≥ голову над тим, ¤к це могло статис¤; 3) ц≥ люди так≥ сам≥ безграмотн≥, ¤к ≥ упор¤дник та редактор пропис≥в. ƒуже б мен≥ хот≥лос¤ почути реакц≥ю бодай когось одного ≥з них, а також в≥дпов≥дальних прац≥вник≥в ћ≥н≥стерства осв≥ти ≥ науки ”крањни, чињми старанн¤ми це убозтво отримало оф≥ц≥йний УгрифФ.

јльманах У альм≥юсФ нашим л≥тбомондом, насамперед столичним, спочатку сприймавс¤ ¤к така соб≥ екзотика Ц виходить ж бо у донецькому УіеттоФ, до того ж принципово самвидав≥вський, з м≥н≥мальним накладом, так що й д≥стати його непросто. яке ще виданн¤ може похвалитис¤ тим, що його нин≥ буквально передають з рук у руки Упочитати на одну н≥чФ?

¬≥дтак, зв≥сно, нал≥т екзотичност≥ розв≥¤вс¤, а проте У альм≥юсФ, практично не зм≥нившись (х≥ба потовст≥шав ≥ здобувс¤ на кращу пол≥граф≥ю, але й дал≥ залишивс¤ принципово самвидав≥вським), м≥цно утвердивс¤ серед ч≥льних л≥тературних, та й загалом ≥нтелектуальних украњнських видань, а кожне його число, що так само передаЇтьс¤ з рук у руки, вже з нетерп≥нн¤м оч≥кують поц≥новувач≥. —екрет цього усп≥ху навдивовижу простий напоз≥р, хоча й жодним чином не надаЇтьс¤ до повторенн¤ (Узеп≥гонитиФ його спробував у Ћьвов≥ ќлександр √ордон, створивши У‘орма(р)тФ ≥ нав≥ть залучивши до нього частину специф≥чно У альм≥юс≥вськоњФ автури, але вийшло бл≥до ≥ нец≥каво).

–≥ч у т≥м, що автор, головний редактор ≥ видавець У альм≥юсаФ ќлег —оловей насправд≥ не видаЇ альманах, а буквально живе ним, орган≥чно поЇднуючи насамперед у соб≥, а в≥дтак ≥ в своЇму д≥тищ≥ риси ≥нтелектуальност≥ й андеіраунду. Ўирше Ц архетипн≥ риси Упролетарського поетаФ (так в≥н сам себе декларуЇ) ≥ Умандр≥вного ф≥лософа-пивор≥заФ. ўоправда, мандруЇ цей ф≥лософ не ≥дил≥йними слобожанськими селами, ¤к —коворода, а зачовганою брук≥вкою промислового мегапол≥су, довкруж заводських димар≥в ≥ терикон≥в, в≥д чого його ф≥лософ≥¤ (сир≥ч, житт¤) ≥ маЇ г≥ркуватий пролетарський присмак. ј ще Ц нев≥дворотний лейтмотив суму, що плавно переростаЇ в тугу, а може й у туск. ѕоЇднанн¤ цих непоЇднанних рис творить специф≥чну атмосферу У альм≥юсаФ, ≥ нове його число 1-2 (17-18) не Ї вин¤тком.

¬ розд≥л≥ поез≥њ привертають увагу доб≥рки ≥з майбутн≥х книжок трьох знаних автор≥в ≥з покол≥нн¤ девТ¤ностих: У“≥нь батьк≥вщини на схилах ≥ пагорбах найзелен≥шихФ Узамерикан≥зованогоФ тернопол¤нина ¬асил¤ ћахна, У÷≥лунок блискавкиФ черн≥вецького УхарактерникаФ —ерг≥¤ ѕантюка та У—убмарина дл¤ мар≥нетт≥Ф јнни Ѕ≥лоњ (ƒонецьк-’арк≥в). “ак≥ навдивовижу р≥зн≥ поети!

” традиц≥йно ф≥лолог≥чно вишуканого ћахна в≥д його заокеанських мандр≥в звучить пронизливе, тонке в≥дчутт¤ батьк≥вщини (≥ з маленькоњ, ≥ з великоњ л≥тери), а водночас додаЇтьс¤ ¤кась непримиренна ≥ не в усьому доречна сюжетн≥сть ≥з приреченим напиленн¤м екзотизму. ѕрикметно, що цей автор усе част≥ше починаЇ мислити верл≥брами, ≥ в≥д цього його поез≥¤ стаЇ ≥ люд¤н≥шою, ≥ герметичн≥шою водночас, Ц здаЇтьс¤, то промовл¤Ї сама печальЕ

Ќе губитьс¤ в контекст≥ Уукрсучл≥туФ й статт¤ У¬≥дчитуванн¤ шевченк≥аниФ знаного культуролога й перекладача ќлександра Ѕоргардта, ¤кий рецензуЇ видану в “оронто книжку ≤рини √узар УЎевченко ≥ •етеФ.

ј от хто мене особисто направду пот≥шив, так це критик ™вген Ѕаран. якось так ≥сторично склалос¤, що ¤ здеб≥льшого сприймав його писанн¤ ≥з задавненою ≥рон≥Їю, але тут отримав нарешт≥ справдешн≥й кайф в≥д реценз≥њ У“анцювала риба з ракомФ на видану в ћоскв≥ дивовижно бездарну антолог≥ю ¬олодимира ™шк≥лЇва У—танислав + 2Ф. ¬очевидь, Ѕаран таки може (¤кщо захоче) писати розумно, дотепно ≥ справедливо. ј хоче не завжди: прим≥ром, опубл≥кована тут же реценз≥¤ на УѕостебнюФ ≤гор¤ Ѕондар¤-“ерещенка ¤кщо й маЇ щось хорошого, так це назву Ц У≈не бене раба кв≥нтер ф≥нтерЕ ≤Ѕ“Ф.

≤ вже зовс≥м прикро вразила статт¤ У∆аба на рейкахФ ¤коњсь ƒ≥ани  оштич (маю п≥дозру, що це не справжн¤ авторка, а лише один з псевдон≥м≥в сумнозв≥сного ¬олодимира ™шк≥лЇва, бо дос≥ ƒ≥ана  оштич в≥дзначилас¤ т≥льки к≥лькома п≥дозр≥ло хвалебними реценз≥¤ми на писанн¤ останнього). “е, що ц¤ незрозум≥ла авторка пор≥внюЇ з жабою на рейках украњнську л≥тературу (по тих рейках, вочевидь, маЇ њхати УвЇл≥ка¤ рассЇйска¤Ф!), Ц то ще п≥вб≥ди, нам до бЇл≥нських шамот не звикати. јле те, що ц¤ ≥стота говорить про голодомор (не хочу перепов≥дати, соромно ≥ гидко), це вже остаточна ≥ безповоротна кл≥н≥ка. —пробувала б вона про голокост отак заговорити Ц Їврењ в усьому св≥т≥ таку бучу ц≥лком справедливо п≥дн¤ли б! я десь краЇчком дискурсу розум≥ю, чому —оловей цю ф≥іню опубл≥кував, Ц йому хочетьс¤ скандалу дл¤ УрозкруткиФ журналу. “ут не той скандал, друже ќлеже!

–одзинкою цього числа У альм≥юсаФ Ї новий роман ƒмитра Ѕ≥лого У«аложна душаФ. ” пор≥вн¤нн≥ з УЅасаврюком-’’Ф Ц першим романом цього автора, теж свого часу опубл≥кованим у У альм≥юс≥Ф, а щойно виданим книжкою в У—молоскип≥Ф Ц У«аложна душаФ, на жаль, програЇ. ѕопри те, що сюжет ≥ще насичен≥ший, ≥стор≥¤ в≥дчитуЇтьс¤ ще виразн≥ше, пригоди не менш захоплююч≥, а к≥льк≥сть труп≥в на стор≥нку тексту так само вражаЇ.

—хоже, ƒмитро Ѕ≥лий задавс¤ ц≥ллю створити такий соб≥ украњнський вар≥ант У¬≥д смерканн¤ до св≥танкуФ, з неймов≥рною к≥льк≥стю ≥ ¤к≥стю всеможливоњ нечист≥. якщо так, то все гаразд, Ц але ж у УЅасаврюков≥Ф автор показав, що може писати значно глибше. “ут занадто лубков≥, схематичн≥ персонаж≥, вс≥ до чортик≥в правильн≥ або ж до б≥сик≥в неправильн≥. ј спроба розтасувати њхн≥ пригоди У≥сторичними лекц≥¤миФ натом≥сть в≥дверто в≥ддаЇ занудством.

¬одночас, ¤ не сказав би, що це абсолютний провал. Ќавпаки: роман легко надаЇтьс¤ до того, аби зн¤ти ф≥льм за його мотивами, ≥ це був би, мабуть, справжн≥й х≥т Ц куди тим американським бойовикам. јле в≥д автора, що здатен на б≥льше, б≥льшого й вимагаЇтьс¤, чи не так?

„имало води витекло в ƒн≥пр≥ в≥дтод≥, ¤к поет ≥ митрополит ƒмитро “уптало, майбутн≥й св¤тий ƒимитр≥й –остовський, написав ц≥ г≥рк≥ слова в лист≥ до свого друга, поета ≥ митрополита —тефана яворського. ј н≥чого ж не зм≥нилос¤! ƒав Ѕог ќлександров≥ √ордону сили, талан, енерг≥ю, завз¤тт¤, вм≥нн¤ знайти кошти на те, аби видавати л≥тературний альманах, ≥ що ж Ц ќлександр √ордон видаЇ отакий от, даруйте, У‘орма(р)тФЕ “им паче, що на нашому УбезрибТњФ кожна можлив≥сть л≥тературного виданн¤ Ц уже неабищо, уже под≥¤; ≥ дл¤ того, аби, маючи знану й ц≥каву автуру, наст≥льки зіабзувати ≥дею, треба, њй Ѕогу, докласти неаби¤ких зусиль.

Ќайпершою ≥, мабуть, визначальною помилкою √ордона була в≥дверта, аж до банальноњ вторинност≥, ор≥Їнтац≥¤ його виданн¤ на донецький альманах У альм≥юсФ. ”сп≥ху У альм≥юсаФ Ц самвидав≥вського авторського проекту ќлега —оловТ¤ Ц спри¤ло насамперед непомильне орган≥чне чутт¤ аваніардовост≥ й ор≥Їнтац≥¤ перш за все на формат фаховоњ л≥тературноњ критики, брак ¤коњ гостро в≥дчуваЇтьс¤ в л≥тпроцес≥. √ордон так ≥ не збагнув, що екстраваіантний Уост≥вськийФ флер —оловТЇвоњ особистост≥, ¤ким незм≥нно позначене кожне число У альм≥юсаФ, не можна автоматично УперенестиФ з ƒонецька до Ћьвова, нав≥ть залучивши —оловТ¤ в автори; що формат критики у льв≥вськ≥й традиц≥њ надто вже посутньо в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д нього ж у традиц≥њ донецько-харк≥вськ≥й.

Ќасправд≥ ж іенератором критичних ≥дей у У‘орма(р)т≥Ф виступаЇ зовс≥м не √ордон, а все той же всюдисущий —оловей. ѕогл¤ньмо на св≥же четверте число альманаху: 1) ќлег у статт≥ У≤м≥тац≥¤ та ≥нш≥ переваги окупац≥йного режимуФ ставить проблему соц≥ального роману в сучасн≥й украњнськ≥й л≥тератур≥, в≥дштовхнувшись в≥д знаковоњ У≤м≥тац≥њФ ™вген≥њ  ононенко; 2) ќлег у статт≥ У—проба спинити часФ огл¤даЇ проблему щоденниковоњ прози на приклад≥ книги ѕетра —ороки УѕамТ¤т≥ навпереймиФ; 3) нарешт≥ знову ж таки ќлег у статт≥ У“ро¤нда дл¤ ѕ≥ночетаФ, вступаючи в полем≥ку з≥ знаним своЇю неаби¤кою зааніажован≥стю критиком ™вгеном Ѕараном, анал≥зуЇ проблему концептуального дискурсу в л≥тератур≥ девТ¤ностих.

Ќа останнЇ √ордон таки УкупуЇтьс¤Ф, вм≥щуючи поруч ≥ще три статт≥ н≥бито на розвиток ц≥Їњ ж теми, Ц але насправд≥ лише на њњ профанац≥ю. Ѕо ¤к ≥ще охарактеризувати в≥дпов≥дь —оловТЇв≥ самого Ѕарана, ¤кий, зам≥сть осмислювати тексти й ≥дењ, банально УзТњжджаЇ з темиФ на Ухронолог≥чн≥ рамки л≥тератури девТ¤ностихФ ≥ занудне зТ¤совуванн¤ того, ¤ких автор≥в ув ¤к≥й Уобойм≥Ф сл≥д називати Ц кого серед Упров≥дних поет≥вФ, а кого серед Уп≥онер≥в нового л≥тературного покол≥нн¤Ф.

ƒал≥ Ц б≥льше: јндр≥й ƒарбог (це вперше зустр≥нуте мною ≥мТ¤ занадто змахуЇ на псевдон≥м, Ц чи не самого √ордона?) зам≥сть того, аби розгл¤дати проблему фаховост≥ в л≥тератур≥ девТ¤ностих, ¤к це означено в назв≥ його статт≥, знову ж таки УтасуЇ обоймиФ: хто належить до Уранн≥х девТ¤тдес¤тник≥вФ, хто до Уп≥зн≥хФ, а кому взагал≥ пасуЇ мутантний псевдотерм≥н Упозадес¤тникиФЕ ’лопц≥, ви б тексти з таким запалом анал≥зували, ¤к оце розкидаЇтесь нашими пр≥звищами! “а ба: дл¤ цього треба мати дещицю от≥Їњ самоњ означеноњ —оловТЇм фаховост≥, а њњ у ваших писанн¤х ¤краз зовс≥м непом≥тно.

≤ нарешт≥ сам Унепсевдон≥мнийФ √ордон н≥бито п≥дводить п≥дсумок ус≥й ц≥й балаканин≥, н≥бито розвиваючи ≥дењ посутньоњ статт≥ Ћес≥ ƒемськоњ-Ѕудзул¤к У—правжнЇ обличч¤ л≥тературного покол≥нн¤ девТ¤ностих: спроба ≥дентиф≥кац≥њФ (У урТЇр  ривбасуФ, є 149), але насправд≥ все звод¤чи до того ж занудного Утасуванн¤ обоймиФ. якщо це називаЇтьс¤ Удискус≥Їю ≥з —оловТЇмФ, то слова дл¤ характеристики њњ р≥вн¤ лог≥чно було б добирати ≥з поетичного арсеналу —ерг≥¤ ∆аданаЕ

јле й це ще не все. “ут же Ц У—танси дл¤ (о)ф≥ро-червоних загарбник≥вФ ¤когось јндр≥¤ “ихого (теж уперше зустр≥чаю це ≥мТ¤, що занадто змахуЇ на псевдон≥м, Ц чи не самого √ордона?), зваріанен≥ (бо ¤к ≥ще про таке сказати) у форм≥ н≥бито парод≥њ на ще один в≥домий ∆адан¤чий в≥рш. ћало того, що под≥бного маразму нав≥ть на стор≥нках од≥озноњ УЋ≥тературноњ ”крањниФ не зустр≥неш, Ц тут, окр≥м традиц≥йних уже заздрост≥ й образи, знайшлос¤ м≥сце ще й дл¤ надзвичайно бридких ≥ непор¤дних Унањзд≥вФ на адресу видавництва У—молоскипФ, ¤ке, попри вс≥ його в≥дом≥ вади, таки не одному хорошому письменников≥, дало, ¤к колись казали, Упут≥вку в житт¤Ф. «анадто швидко ви, хлопц≥, забуваЇте доброЕ

≈х, бл≥н! Ућало кому потребные вещи на св≥тъ происход¤тъФ.

 ритика на критику Ц це, вочевидь, нонсенс. јле ¤ таки маю виправданн¤: Уѕол≥т механ≥чноњ зозул≥ над власним гн≥здомФ ¬асил¤ —лапчука. Ѕо даремно ¤ з таким гумором поставивс¤ до У«вичайного читачаФ ™вгена Ѕарана, Ц можна, ви¤вл¤Їтьс¤, й г≥ршеЕ

я давно, хоч ≥ не надм≥ру пильно, стежу за творчою еволюц≥Їю волин¤нина ¬асил¤ —лапчука. ¬≥н не може не ≥мпонувати бодай тим, що зум≥в, без переб≥льшенн¤, Усам себе зробитиФ. ѕочинаючи з в≥дверто графоманських текст≥в, вир≥с у довол≥ ц≥кавого й самодостатнього поета, ≥ це вже багато про що говорить. «в≥сно, ¬асиль дещо здивував причетн≥стю до т. зв. Упозадес¤тник≥вФ, але це ¤краз можна зрозум≥ти, зваживши на брак л≥тературного сп≥лкуванн¤. “а от нова його книжка, де з≥брано Уп≥д одним дахомФ л≥тературно-критичн≥ виступи у пер≥одиц≥, спричин¤Ї аж надто нечленопод≥льн≥ враженн¤.

Ќайперше, обТЇктами його уваги тут стають здеб≥льшого в≥дверто марі≥нальн≥ л≥тературн≥ факти, на фон≥ ¤ких т≥ нечисленн≥ ¤вища, з ¤кими маЇ справу —лапчукове перо, в≥дверто губл¤тьс¤, не отримавши належноњ ≥нтерпретац≥њ. ≤нколи нав≥ть складаЇтьс¤ враженн¤, н≥би автор спец≥ально задавс¤ ц≥ллю њх УзагубитиФ.

ѕрим≥ром, вихвал¤ючи достоњнства нев≥домоњ мен≥ зб≥рки Ќад≥њ √уменюк УќднокрилФ, автор на п≥дтвердженн¤ наводить цитати, ¤к≥ не лише не переконують в цьому, а зовс≥м навпаки:

ƒаруйте, але ¤кщо це поез≥¤, то ¤ справд≥ дечого не розум≥ю.

ƒобре можна писати лише про добр≥ реч≥. јле добре писати про маразми неможливо: л≥тературно-критичний ≥нструментар≥й залишаЇтьс¤ незад≥¤ним, йому нема до чого достосуватис¤, ¤кщо рецензован≥ тексти Упорожн≥Ф. ≤ нехай з Ќад≥Їю √уменюк ¤ помил¤юс¤, суд¤чи лише з цитат ≥ не читаючи самоњ книжки Ц може бути. јле ж книжки —ерг≥¤ ƒзюби, про ¤к≥ з таким захватом пише автор, мен≥ прекрасно в≥дом≥, ≥ при вс≥й моњй до нього велик≥й людськ≥й поваз≥ не можу не завважити: краще б —ерг≥й писав парод≥њ Ц вони в нього, даруйте за каламбур, виход¤ть значно краще.

“а нав≥ть це було б н≥чого, ¤кби тут же поруч ¬асиль —лапчук нањвно не намагавс¤ Урозмазати мис≥ю по древуФ ≥нш≥ в≥дом≥ мен≥ (та й не т≥льки мен≥) книжки: У÷итатникФ —ерг≥¤ ∆адана чи Уѕолюванн¤ на олен¤Ф –остислава ћельникова. ќт де, здавалос¤ б, можна випробувати на повну потугу критичний ≥нструментар≥й, Ц ц≥ книги ¤краз надаютьс¤ до ірунтовного ≥ всеб≥чного анал≥зу. ѕро них можна говорити серйозно, але ж ¬асиль не робить цього посутньо, а в≥дбуваЇтьс¤ дешевою попсовою балаканиною, Ц такою ж, ¤к ≥ стосовно в≥дверто Упорожн≥хФ книжок ќксани √оркуш≥ чи ѕол≥ни ћихайлюк. ƒе ж лог≥ка?

≤ не подумайте, що ¬асиль —лапчук не волод≥Ї критичним ≥нструментар≥Їм. Ќавпаки: прочитайте бодай реценз≥њ на Уќборону душ≥Ф Ћюдмили “аран, У—танц≥йн≥ пасторал≥Ф √ригор≥¤ √усейнова чи У«агальний вагонФ ѕетра  оробчука. “а й УрозмазуватиФ вм≥Ї посутньо: ¤ отримав неаби¤кий естетичний кайф в≥д того, ¤к ефектно в≥н Урозправивс¤Ф з текстом –омана  ухарука УЋюбити хлопчикаФЕ

√адаю, насправд≥ проблема книжки Уѕол≥т механ≥чноњ зозул≥ над власним гн≥здомФ пол¤гаЇ у зовс≥м ≥ншому Ц в приватному ставленн≥ людини ¬асил¤ —лапчука до героњв своњх допис≥в. ѕрипустимо, не знайомий в≥н особисто з тими чи ≥ншими авторами, але чимось не догодило йому видавництво У—молоскипФ, ¤ке њх опубл≥кувало, Ц от ≥ УшандарахаЇФ в≥н њх ус≥х без розбору, позав≥дносно до того, ∆адан це чи √оркуша. јле маЇ автор, ≥мов≥рно, особистий сентимент до јндр≥¤  риштальського, Ц от ≥ хвалить ус≥, мТ¤ко кажучи, тексти, ¤к≥ той понаписував. јбо ризикнув јндрус¤к розкритикувати книжку критики Ц то нехай начуваЇтьс¤, дал≥ будеЕ

«вичайно, вс≥ ми в одному св≥т≥ живемо, до того ж надто вузькому, ≥ приречен≥ сприймати чи не сприймати один одного особисто. я, прим≥ром, так само н≥коли не напишу жодного злецького слова про тексти јнатол≥¤ ƒн≥стрового чи ёр≥¤ Ѕедрика. якщо хтось ≥з них ≥ УзморозитьФ припадком ¤ку дурницю, ¤ все хороше йому в оч≥ висловлю, але не напишу. Ѕо Ц друз≥. “ак само н≥коли наглухо не УнањдуФ на —тепана ѕроцюка, Ц бо ми з ним ≥з одн≥Їњ Удеіенерац≥њФ починали. Ќ≥хто з нас не в≥льний в≥д своњх сентимент≥в ≥ антипат≥й, комплекс≥в ≥ прибамбах≥в, прикол≥в ≥ прокол≥в. јле не можна аж наск≥льки в≥дверто, ¬асилю!

—итуац≥¤, за ¤коњ де¤к≥ рос≥йськ≥ видавництва не просто УзринаютьФ на нашому книжковому ринку, але й пробують видавати книжки украњнською мовою, вигл¤даЇ довол≥ симптоматичною, хоч ≥ не позбавленою глузду. якщо, зв≥сно, цей ринок апр≥ор≥ розум≥Їтьс¤ ¤к украњнський, а не ¤кась там Уілуб≥нкаФ, що трапл¤Їтьс¤ значно част≥шеЕ

ѕерше, що впадаЇ в око нав≥ть при поб≥жному перегл¤д≥ зм≥сту Ц далеко не вс≥ Унайв≥дом≥ш≥ украњнц≥Ф Ї найв≥дом≥шими, а тим паче украњнц¤ми. …детьс¤, з≥сно, не про нац≥ональну приналежн≥сть, а про нерозривн≥сть звТ¤зку з украњнською культурою. ” творчост≥, прим≥ром, Ўолом-јлейхема чи Ћьва Ўестова цей звТ¤зок простежуЇтьс¤ наст≥льки виразно, що њхн¤ присутн≥сть у книз≥ не викликаЇ найменшого сумн≥ву. ¬одночас, Уукрањнськ≥стьФ ћихайла Ѕулгакова, Ќ≥кола¤ Ѕерд¤Їва, јнни јхматовоњ, ≤саака Ѕабел¤, ќлександра ¬ертинського чи ѕавла ЋуспекаЇва (зрештою, ¤к ≥ Ув≥дом≥стьФ декого з них) вигл¤даЇ глибоко сумн≥вною.

“о, може, ¤кийсь ≥нший принцип, в≥дм≥нний в≥д закладеного у назв≥, вз¤ли за основу упор¤дники? ¬игл¤даЇ, що так. ѕричому, цих принцип≥в простежуЇтьс¤, ¤к м≥н≥мум, два: з-пом≥ж нело¤льних до –ос≥њ визначних украњнц≥в обирати лише тих, кого неможливо оминути; тимчасово вважати украњнц¤ми низку б≥льшою чи меншою м≥рою в≥домих рос≥¤н або космопол≥т≥в, ¤к≥ або народилис¤ в ”крањн≥ чи прожили тут ¤кусь частину житт¤. Ќаведемо бодай найб≥льш кричущ≥ приклади.

1) ўо такого визначного дл¤ украњнського розвою зробив активний учасник кривавих м≥жусобних воЇн ёр≥й ƒолгорукий, котрого рос≥йська ≥стор≥¤ памТ¤таЇ лише тому, що той мав необережн≥сть на диких ведмежих болотах заснувати хут≥рець ≥з п≥дозр≥лою назвою ћосква?

2) «в≥сно, визначних автор≥в бароковоњ доби ƒанила “уптала (св. ƒимитр≥¤ –остовського), —тефана яворського ≥ “еофана ѕрокоповича оминати в цьому контекст≥ за жодних обставин не випадаЇ. јле ж нав≥ть рос≥¤нам, гадаю, в≥домо, що вс≥ вони сформувалис¤ п≥д впливом великого Ћазар¤ Ѕарановича, неприсутн≥сть ¤кого серед героњв книги можна по¤снити х≥ба лише тим, що в≥н, на в≥дм≥ну в≥д означеноњ тр≥йц≥, не працював у –ос≥њ. “ак само, ¤к ≥ не менш в≥домий ћануйло  озачинський, котрий долучивс¤ до становленн¤ не рос≥йськоњ, а сербськоњ культури. јбо вчений доби в≥дродженн¤ ёр≥й ƒрогобич, котрий мав неаби¤кий вплив на Ївропейську науку ≥ культуруЕ

3) якщо до сонму найв≥дом≥ших украњнц≥в залучати рос≥йських придворних художник≥в ƒмитра Ћевицького та ¬олодимира Ѕоровиковського, то чому тод≥ забувати про непридворного ≤вана —ошенка? “ак само, в контекст≥ јртем≥¤ ¬едел¤ ≥ ƒмитра Ѕортн¤нського чи припустимо забувати про ћаксима Ѕерезовського?

4) якщо згадан≥ “ерещенки, то чому забули про јлчевських, —имиренк≥в, ’аненк≥в?

5) „им по¤снити в≥дсутн≥сть у книз≥ ≥мен ћихайла  оцюбинського ≥ ¬асил¤ —тефаника?  уди Упод≥вс¤Ф ƒмитро яворницький?

6) ≤ вже абсолютно неприпустимим Ї повне ≥ безцаремонне ≥іноруванн¤ багатющоњ украњнськоњ католицькоњ ≥ греко-католицькоњ традиц≥њ. ѕавло Ѕойма,  ирило “ранкв≥л≥он-—тавровецький, јндрей Ўептицький, …осип —л≥пийЕ No comments!

7) ƒе ѕауль ÷ел¤н?!

8) ƒоб≥р персонал≥й XX-го стол≥тт¤ узагал≥ не витримуЇ жодноњ критики. «в≥сно, присутн≥сть поруч з ≥менами тих велет≥в, кого нав≥ть рос≥¤ни, при всьому њхньому бажанн≥, не можуть оминути (¤к от Ћес¤ ”крањнка, ћихайло √рушевський, ѕавло “ичина, ¬олодимир ¬ернадський, Ћесь  урбас,  атерина Ѕ≥локур чи ¬асиль —тус), ≥мен ƒмитра „ижевського, ≤вана  озловського, ¬≥ктора Ќекрасова чи ћиколи Ѕажана справл¤Ї враженн¤. јле ¤к можна було про≥інорувати —тепана Ѕандеру, ћиколу ’вильового, јндр≥¤ ћельника, ¬Т¤чеслава Ћипинського, ярослава —тецька, ћихайл¤ —еменка, ћиколу «ерова, ≤вана —в≥тличного?.. „ому в≥дсутн¤ бодай згадка про всесв≥тньо в≥дому школу украњнських художник≥в Ц Ѕойчука, ћалевича, Ѕурлюка, ќхр≥менка, ¬оргола, «в≥ринського?.. як можна, включивши до числа Унайв≥дом≥ших украњнц≥вФ ѕавла ЋуспекаЇва, УзабутиФ про ≤вана ћиколайчука та —ерг≥¤ ѕараджанова?! « ¤коњ такоњ радост≥ залучили в контекст ќлександра ¬ертинського, про≥інорувавши ¬олодимира ≤васюка та  ирила —теценка?

¬очевидь, запитанн¤ до добору персонал≥й цим не вичерпуютьс¤.  ожен може сам продовжити њх перел≥к. я ж не можу не звернути увагу ще на к≥лька важливих момент≥в. «окрема, на неповну адекватность де¤ких ≥деолог≥чних оц≥нок (див. бодай статт≥ про —коропадського чи ѕетлюру), що Ї темою окремоњ серйозноњ розмови. ј також Ц на в≥дверт≥ неузгодженост≥ в правопис≥ Ц аж до вживанн¤-невживанн¤ л≥тери і в одних ≥ тих же словах буквально на сус≥дн≥х стор≥нках. “ут розсипана дещиц¤ орфограф≥чних, чимало механ≥чних ≥ безл≥ч пунктуац≥йних помилок. Ќер≥дкими Ї й в≥дверт≥ л¤пи на кшталт такого: УЕчитала з захватом, що аж н≥¤к не личило д≥виц≥ шл¤хетноњ кров≥ ≥з перспективою високого положенн¤ у вищому св≥т≥Ф. ”¤в≥ть соб≥ це Уположенн¤Ф з≥ статт≥ про ќлену Ѕлавацьку, Ц украњнськ≥сть ¤коњ так само, при вс≥й моњй глибок≥й поваз≥ до ц≥Їњ неперес≥чноњ особистост≥, вельми сумн≥вна.

ќтож, зваживши ус≥ за ≥ проти, мушу визнавати цю спробу рос≥¤н працювати на украњнському книжковому ринку в≥дверто провальною. Ќайперше тому, що вона Ї загалом характерною дл¤ рос≥йськоњ ментальност≥ спробою Уприйти з≥ своњм статутом у чужий монастирФ.

≤ досить говорити про те, що У¤к нема кращого, то й це знадобитьс¤Ф! “ак Ц знадобитьс¤, але у ск≥лькох школ¤р≥в (а саме њм, гадаю, найчаст≥ше придастьс¤ дл¤ реферат≥в чи ¤кихось ≥нших студ≥й ц¤ книжка) сформуЇтьс¤ викривлене у¤вленн¤ про украњнство?

ј тепер спробуйте у¤вити соб≥, ¤кою була б книжка з назвою У100 найв≥дом≥ших украњнц≥вФ, ¤кби њњ готували не випадков≥ люди (хай нав≥ть ≥з м≥н≥мальним залученн¤м невипадкових ƒ. —туса чи ћ. √натюка), а справжн≥ енциклопедисти на кшталт ≤вана ƒзюби. ≤, ¤к кажуть у реклам≥, Ув≥дчуйте р≥зницюФЕ ќто ж бо й воно.

Ќу то що, хлопц≥, побавилис¤ в Уукрањнський бестселерФ Ц ≥ досить? ¬сьо ето малоросскоЇ Ц оно, канЇшно, екзот≥чно, алЇ хто Їво ч≥таЇт у нас в ЌЇжинЇ, окром¤ лоховЕ

Е«в≥сно ж,  окотюха Ц це далеко не ¬инниченко. ќдного лише нам≥ру Узавоювати масового читачаФ ¤кось, знаЇте, малувато: нав≥ть ¤кщо нема почутт¤ м≥ри, то Ї ще м≥ра таланту. “им не менше, автор Упершого украњнського бестселераФ (це не см≥шно: воно рекламувалос¤ саме так) УЎлюбн≥ ≥грища жабФ јндр≥й  окотюха переходить у т≥па рос≥йську л≥тературу. Ѕо ¤к ≥ще назвати зТ¤ву в харк≥вському видавництв≥ У‘ол≥оФ його книжки ≥з сер≥њ з ну дуже ориі≥нальною назвою У—упЇрмЇнФ Ц УћЇнтовск≥й іородФ. јвтор тепер може ск≥льки завгодно доводити друз¤м ≥ знайомим, що це н≥що ≥нше ¤к Упереклад з украњнськоњФ (чесно кажучи, ¤ по-людськи не маю п≥дстав јндр≥Їв≥ не в≥рити!), але факт залишаЇтьс¤ фактом: н≥де в УтитрахФ цього виданн¤ н≥чого под≥бного не зазначено.

≤ це лог≥чно Ц Улах≥ в каком-н≥будь –астовЇ ≥л≥ —аратавЇФ переклад з украњнськоњ не читатимуть Ц Упатр≥ат≥зм у н≥х, таво етавоФ. ј от у Улахов в каком-н≥будь ’арькавЇ патр≥ат≥зма нЇмаФ, тому переклад вони тим паче не читатимуть. “а й узагал≥ Ц Укаму ано ≥нтЇрЇсна, пЇрЇвод ≥л≥ нЇт: ілавнаЇ, што Їсть лах≥Ф.

“ак, лохи таки Ї, ≥ немало. ѕерейматис¤ тим, що украњнська л≥тература втратила в УћЇнтовском іородЇФ хороший текст ¤краз безглуздо. Ќавпаки Ц це трив≥альне, довол≥ недбало зваріанене чтиво, де (нав≥ть попри дешеву специф≥ку жанру) бодай с¤кою-такою ≥ндив≥дуальн≥стю головних персонаж≥в не пахне, а персонаж≥в другор¤дних автор узагал≥ дозвол¤Ї соб≥ загубити на п≥вдороз≥ й н≥коли б≥льше про них не згадувати (куди под≥лис¤ так старанно вимучуван≥ на перших стор≥нках УћЇнтовскава іородаФ •ромов ≥ —ашка Ц це одному х≥ба  окотюс≥ в≥домо)Е Ћохи Ї, ≥ под≥бне чтиво ¤краз на њхню безпробудн≥сть ≥ розраховане.

Ѕалачки про те, чим в≥др≥зн¤Їтьс¤ Уукрањнський народФ в≥д Ународу ”крањниФ, а тепер ще й Уукрањнська л≥тератураФ в≥д Ул≥тератури ”крањниФ, њй Ѕогу, д≥стали до глибини душ≥. –оздувати проблему на р≥вному м≥сц≥, заново Увигадувати велосипедФ, створювати неймов≥рне з очевидного, Ц надто вже це по-хохл¤цьки, чи то б пак, Упостколон≥ально-украњнськиФ, ¤к сказали б нин≥шн≥ аполоіети шизофрен≥њЕ

я ще розум≥ю пол≥тик≥в: робота у них така Ц жвинд≥ти. ћовл¤в, Уукрањнський народФ нам не указ, бо на територ≥њ нашоњ держави живуть представники Ур≥зних нац≥й ≥ нац≥ональностейФ (цитата). “ому будемо говорити Ц Ународ ”крањниФЕ ≤ невт¤мки, що в кожн≥й крањн≥, де пол≥тики ратують за власн≥ нац≥ональн≥ ≥нтереси, а не танцюють п≥д дудку сус≥да, культивуЇтьс¤ зовс≥м ≥нший п≥дх≥д. —питайте етн≥чних украњнц≥в, котр≥ живуть у —Ўј, хто вони, ≥ почуЇте у в≥дпов≥дь: Уамериканець украњнського походженн¤Ф. ” нас же маЇмо феномен совка, котрий, ким би з походженн¤ не був ≥ де б не проживав, ≥дентиф≥куЇ себе ¤к Уруссссск≥й чЇлавЇкФ, хоч насправд≥ в≥н Ц ≥стота без корен≥в ≥ культури. ¬очевидь, проблема не в Уукрањнському народов≥Ф чи Ународов≥ ”крањниФ, ¤к це нам намагаютьс¤ навТ¤зати, а в тому, що наша державна пол≥тика апр≥ор≥ зор≥Їнтована на задоволенн¤ невибагливих, а подекуди нав≥ть злочинних запит≥в совка.

ѕрикро, але саме на Усовк≥зац≥юФ намагаЇтьс¤ зор≥Їнтувати нашу л≥тературу ћихайло Ќазаренко, чи¤ статт¤ УћаЇмо теЕ а що маЇмо?Ф в У нижнику-reviewФ. јвтор порушуЇ в н≥й проблему, на перший погл¤д, довол≥ тонку, бо ж ≥детьс¤ про нюанси ≥ндив≥дуальност≥ кожного письменника: чи Ї украњнською л≥тература, створена на територ≥њ ”крањни неукрањнською мовою? јле при цьому, Ц не знаю, св≥домо чи несв≥домо, Ц автор занадто звужуЇ рамки дискурсу, зациклюючись лише на ознаках мови, тематики ≥ територ≥њ. якщо ж вийти поза ц≥ рамки ≥ погл¤нути на проблему ширше, у контекст≥ власне культури Ц зТ¤суЇтьс¤, що й проблеми насправд≥ нема, а Ї лише н≥чим не п≥дкр≥плене бажанн¤ де¤коњ частини нашого л≥тературного совка (Ї й такий, ≥ ви сам≥ чудово це знаЇте) ≥дентиф≥кувати себе з чим завгодно, аби т≥льки УнЇ с ет≥м≥ іал≥мим≥ малароссссам≥ФЕ

ќце тематика, а тепер Ц мова. Ѕагатюща украњнська л≥тература XVI Ц XVIII стол≥ть творилас¤ давньоукрањнською, польською, латиною, а в≥дтак ще й давньорос≥йською. јле це не заважало серйозним досл≥дникам бароко, ≥ не лише доморощеним, а й заруб≥жним (≥тал≥йц≥ —. •рачотт≥, ƒж. Ѕродж≥-Ѕерков, пол¤к ¬. “атаркевич, серб ћ. ѕав≥ч, рос≥¤ни ≤. •олЇн≥щев- утузов, Ћ. —азонова, Ћ. —офронова ≥ т. д.), ≥дентиф≥кувати його власне ¤к украњнське, виход¤чи саме з дискурсу особливостей нац≥ональноњ украњнськоњ культури. ѕричому, пров≥дн≥ тогочасн≥ автори, так≥ ¤к Ћазар Ѕаранович, ≤ван ¬еличковський, —тефан яворський, ƒанило “уптало (св. ƒимитр≥й –остовський), ≥ сам≥ культивували власну приналежн≥сть саме до украњнського культурного дискурсу, ¤ким би терм≥ном в≥н тод≥ не означувавс¤ (руський, малоруський, русинський чи ≥н.). Ќе заперечував це нав≥ть зрусиф≥кований карТЇрист “еофан ѕрокопович, котрий перманентно в≥в ≥з яворським Упозиц≥йн≥ боњФ на пол≥тично-теолог≥чному ірунт≥.

≤ це при тому, що в часи бароко питанн¤ нац≥ональноњ ≥дентиф≥кац≥њ було далеко не першор¤дним, а навпаки Ц радше марі≥нальним. јле риси саме украњнського, а не рос≥йського, польського чи ¤когось ≥ншого барокового дискурсу проступають у творчост≥ наших тогочасних автор≥в наст≥льки виразно, що попри чужу мову, далеку в≥д мирських гризот тематику й в≥ддалене в≥д р≥дних терен≥в м≥сце написанн¤ тексту, сумн≥в≥в у приналежност≥ цього масиву саме украњнськ≥й л≥тератур≥, а не ¤к≥йсь м≥тичн≥й Ул≥тератур≥ ”крањниФ, не залишаЇтьс¤.

«рештою, вс≥ ц≥ нюанси й нюансики не мають заважати нам адекватно поц≥новувати творч≥сть ≥ польськомовного Ївре¤ з ƒрогобича Ѕруно Ўульца, ≥ н≥мецькомовного Ївре¤ з „ерн≥вц≥в ѕаул¤ ÷ел¤на, й ≥спаномовного цигана ‘едер≥ко √арс≥¤ Ћорки, й чеськомовного чехофранцуза ћ≥лана  ундери, й рос≥йськомовного рос≥¤нина з дом≥шками польськоњ та украњнськоњ кров≥ ‘едора ƒостоЇвського, й украњномовного украњнц¤ з-п≥д  иЇва ћаксима –ильськогоЕ ƒитин≥ ¤сно, що л≥тература не може розвиватис¤ без взаЇмовплив≥в ≥ взаЇмопорозум≥нь, не сл≥д на догоду совков≥ зачин¤ти њњ у власному водонепроникному гамаку, в пилюц≥ недоречних дискус≥й зашиваючи грубими червоними нитками виходи, кр≥зь ¤к≥ прориваЇтьс¤ останнЇ сон¤чне св≥тло.

Ќехай соб≥ пол≥тики вигадують своњ шизофрен≥чн≥ н≥сен≥тниц≥, але ми, украњнськ≥ л≥тератори, з украњнською л≥тературою вже ¤кось дамо соб≥ раду!

 он≥, що не каж≥ть, дуже мил≥ ≥стоти. ѕрацьовит≥, спок≥йн≥, наполеглив≥, а ¤кщо котрийсь ≥ не без норову, то й це не завадить Ц у нашому св≥т≥ занадто сумирного зањзд¤ть без т≥н≥ сумл≥нн¤. “ак що цьогор≥чний гороскоп≥чний кон¤ка, не пригадую вже ¤коњ маст≥, пер свого воза чесно й старанно, а ¤кщо ≥нод≥ й вибрикував, так не з власноњ прихот≥, аЕ дл¤ проф≥лактики.

÷е, очевидно, був перший, по тривал≥й перерв≥, р≥к, коли не надм≥ру УвибаранчливийФ украњнський ≥нтелектуал≥ст м≥г соб≥ дозволити нечувану розк≥ш Ц купувати хороших украњнських книжок тр≥шки б≥льше, н≥ж неукрањнських. Ќ≥, статки цього найпосутн≥шого за наших умов Успожирача друкованоњ продукц≥њФ цьогор≥ч аж н≥¤к не помножилис¤ (радше навпаки), але можливост≥ вибору в нього таки поб≥льшало. Ќарешт≥ не вс≥ найголовн≥ш≥ книжков≥ новинки були приурочен≥ до ‘оруму видавц≥в, Ц щось д≥сталос¤ й коніресу украњн≥ст≥в, ≥ неспод≥вано ц≥кав≥шому, н≥ж оч≥кувалос¤, хоча все ще надм≥ру пров≥нц≥йному У нижковому садуФ. јле щось, слава Ѕогу, виходило й просто так, без жодних приурочень, ≥ це т≥шить найб≥льше.

ќчевидно, кожен книголюб на полиц¤х своЇњ домашньоњ б≥бл≥отеки схильний вибудовувати власну У≥Їрарх≥ю ц≥нностейФ, розставл¤ючи придбанн¤ по Ум≥сц¤хФ у њхн≥х Уном≥нац≥¤хФ.  ожен такий УрейтиніФ понадм≥ру субТЇктивний, але й показовий не менше.

ќтож, справжн≥м в≥дкритт¤м року стало дл¤ мене У¬идавництво —тарого ЋеваФ (Ћьв≥в). я вже не раз говорив про те, що на нашому книжковому ринку в≥дчуваЇтьс¤ неаби¤ка потреба доброњ книжки, Ц не лише добре написаноњ й добре виданоњ (це само собою зрозум≥ло), а просто по-людськи доброњ.  нижка Ућал¤там ≥ батькамФ знаноњ кул≥нарноњ майстрин≥ ƒар≥њ ÷вЇк саме така. ѓњ ан≥ на йоту не псуЇ нав≥ть тр≥шки кумедна нин≥ галицька старомодн≥сть Ц навпаки, в н≥й чуЇтьс¤ глибинний дух правдивоњ украњнськост≥. „и не його насправд≥ так гостро бракуЇ в незатишному сьогоденн≥?

” контекст≥ осмисленн¤ класики не можна оминути увагою й новинку в≥д харк≥вського видавництва УћайданФ Ц ошатне подарункове виданн¤ У—аду божественних п≥сеньФ √ригор≥¤ —ковороди, хоч ≥ без Унаворот≥вФ, але з неаби¤ким смаком оформлене художницею ”л¤ною ћельниковою. «вичайно ж, у юв≥лейний дл¤ найб≥льшого украњнського любомудра р≥к сл≥д було б оч≥кувати ширшого зац≥кавленн¤ видавц≥в його творч≥стю. ÷ього чомусь не сталос¤, але науков≥ коментар≥ до У—адуЕФ професора Ћеон≥да ”шкалова (р≥вно ж ¤к ≥ його том У”крањнське барокове богомисленн¤. —≥м етюд≥в про √ригор≥¤ —ковородуФ, виданий тор≥к харк≥вською УјктоюФ) цю прогалину заповнюють достойно.

јле й У альвар≥¤Ф поступатис¤ принципами не збираЇтьс¤. « њњ поетичних новинок в≥дверто УпрокольноюФ вигл¤даЇ т≥льки Уѕ≥вденний сх≥дФ ѕавла ¬ольвача (¤кий, ут≥м, свого невибагливого читача таки маЇ). ј от У олекц≥¤ коханокФ Ћюдмили “аран ≥ У«амкнутий прост≥рФ јндр≥¤ ќхр≥мовича Ц це класна поез≥¤!

≤, нарешт≥, книжка, з ¤кою навр¤д чи зр≥внитьс¤ бодай щось, видане далеко не лише в ”крањн≥ й далеко не лише цьогор≥ч. Уѕоет у пов≥тр≥Ф ¬асил¤ √ерасимТюка, ¤к зрештою й нещодавн¤ Уƒ≥ва ќбидаФ ≤гор¤ –имарука, ≥снуватиме в л≥тератур≥ ст≥льки ж, ск≥льки ≥снуватиме й сама л≥тература, Ц бо книжки наст≥льки високого художнього р≥вн¤, наст≥льки глибинноњ культури слова, наст≥льки тонкого проникненн¤ в суть призначенн¤ людини на земл≥ виправдовують саме ≥снуванн¤ ≥ л≥тератури, й людини.

ќт лише парадокс цього томика, виданого, зв≥сно ж, У альвар≥ЇюФ, пол¤гаЇ в тому, що книжка мусила би бути значно краще оформленою ≥ бодай трохи менше коштувати в книгарн¤х. јле тут видавництво маЇ шанс виправитис¤ Ц бо ж перевидавати Уѕоета в пов≥тр≥Ф, безперечно, доведетьс¤ ще не раз.

« огл¤ду на традиц≥йно потужну в нас поез≥ю, не можна оминути увагою й поетичн≥ дебюти. “ут можна констатувати втрату монопол≥њ кињвським У—молоскипФ. ѕринаймн≥ зб≥рки, видан≥ за результатами конкурсу цього видавництва, мТ¤ко кажучи, не вражали. ј вразила натом≥сть в≥дхилена недостатньо компетентним останн≥м часом Усмолоскип≥вськимФ жур≥ зб≥рка —ашка ”шкалова Уѕерипатетика-блюзФ. Ќею сер≥ю Уѕоез≥¤ новоњ хвил≥Ф започаткувало наукове (!) видавництво УјктаФ (’арк≥в). „удов≥ не лише в≥рш≥, а й саме виданн¤ Ц одна лише прозора пал≥турка чого вартуЇ!

√адаю, що нашим видавц¤м, критикам та ≥же з ними нарешт≥ сл≥д навчитис¤ ч≥тко розмежовувати белетристику ≥ чтиво. ‘ункц≥¤ останнього Ц забавл¤нн¤ читача, Увбиванн¤ часуФ, в той час ¤к белетристика Ї апр≥ор≥ художньою л≥тературою, ¤ка не ст≥льки розважаЇ, ¤к викликаЇ певн≥ естетичн≥ почутт¤, змушуЇ думати. ¬ контекст≥ белетристики привертають увагу зб≥рка давно в≥домих, але в≥д того не менше УмилихФ пов≥стей та опов≥дань Ућ≥сце дл¤ драконаФ ёр≥¤ ¬инничука; довол≥ контраверс≥йний, але навдивовижу сучасний роман —тепана ѕроцюка У≤нфекц≥¤Ф (обидв≥ книжки Ц Уѕ≥рам≥даФ); зб≥рник пов≥стей уже пок≥йного, на жаль, Ѕогдана ѕевного У«моваФ; вельми неоднозначний, але безперечно читабельний роман ¬алер≥¤ Ўевчука У—р≥бне молокоФ ≥, нарешт≥, значно ближчий до чтива, н≥ж до л≥тератури роман ќлександра ≤рванц¤ У–≥вне/–овноФ (ус≥ Ц У альвар≥¤Ф). Ќатом≥сть несправедливо Узагубилас¤Ф У«радаФ ™вген≥њ  ононенко Ц роман, на голову вищий в≥д попсового контексту сер≥њ У оронац≥¤ словаФ, в ¤к≥й в≥н мав нещаст¤ зТ¤витис¤ на св≥т.

“им не менше, ц¤ ж сер≥¤ У оронац≥¤ словаФ (ким видана Ц вгадайте з трьох раз≥в), авторами ¤коњ Ї здеб≥льшого детектив≥сти-аматори, затьмила в своњй Уном≥нац≥њФ Ц чтиво Ц оч≥куван≥ нов≥ романи в≥домих Упопсовик≥вФ ¬асил¤ Ўкл¤ра ≥ ¬асил¤  ожел¤нка. «рештою, рос≥йськомовну монопол≥ю попсового сеімента книжкового ринку праведн≥ зусилл¤ ѕетра ћацкевича й јнетти јнтоненко не вит≥сн¤ть Ц тут потр≥бн≥ ≥н≥ц≥ативи значно ширшого й значно впливов≥шого УкодлаФ. Ќа жаль, декотр≥ ≥нш≥ видавц≥, зам≥сть п≥дтримати льв≥вТ¤н, робл¤ть щось докор≥нно протилежне. “е ж харк≥вське У‘ол≥оФ, прим≥ром, заохочуЇ украњнських детектив≥ст≥в до перекладанн¤ своњх Ушедебр≥вФ рос≥йською, ≥ вже нав≥ть декого видалоЕ No comments!

ј от на ринку дит¤чоњ л≥тератури кињвська Уј-Ѕј-Ѕј-√ј-Ћј-ћј-√јФ так ≥ не набула соб≥ цього року достойного конкурента, Ц попри те, що Уголовний украњнський поттерологФ ≤ван ћалкович видав небагато новинок. јле сер≥¤ Ућаленьке дивоФ таки д≥йшла до кожного села, а √арр≥ ѕоттер забезпечив видавництву ¤к м≥н≥мум хороший п≥ар. “ак що заки ваг≥тна ƒжоан –олл≥ні напише четверту книжку про чар≥вник≥в ≥ маіл≥в, можна розслабитис¤Е

¬еликою Уб≥лою пл¤моюФ так ≥ залишилас¤ в 2002-ому н≥ша науково-попул¤рноњ л≥тератури дл¤ п≥дл≥тк≥в.  р≥м спец≥ал≥зованих математичних пос≥бник≥в ≤саака  ушн≥ра й Ћеон≥да ‘≥нкельштейна (У‘актФ), вартих уваги пропозиц≥й на ринку ¤кось непом≥тно. “¤жко назвати продуктивним банальне перекладанн¤ рос≥йських тематичних нарис≥в, ¤ке практикуЇ кињвське видавництво УЎколаФ, Ц але ж ≥нш≥ взагал≥ страждають на таку методичну дурню, що й у¤вити страшно. “ут роботи непочатий край, ¤к ≥ в царин≥ художнього перекладу з чужих мов, де ¤ не завважив майже н≥чого такого, чого б не читав ≥ще рок≥в пТ¤ть-дес¤ть тому в рос≥йських перекладах.

ќч≥куване довгих одинадц¤ть рок≥в ухваленн¤ ¬ерховною –адою закону про книговиданн¤ (¤кщо, зв≥сно, в≥домому Упочесному ф≥лологов≥Ф не заманетьс¤ його заветувати) дозвол¤Ї дивитис¤ в р≥к 2003-й з б≥льшим оптим≥змом. јле вже очевидно, що наш≥ видавц≥ нав≥ть в умовах Убеззаконн¤Ф працювати навчилис¤. ÷е ще не той обс¤г, ¤кого вимагаЇ майже пТ¤тдес¤тим≥льйонна крањна, але це вже достатн¤ критична маса ¤к≥сного продукту, ¤ка дозвол¤Ї говорити про ринок.

ќтож, кон¤ка 2002-го допер свого воза старанно, ¤к плуга. “епер час ос≥длати барана.  ажуть, що принаймн≥ прудкост≥ й упертост≥ йому не позичати, а це не так≥ вже й поган≥ риси, ¤кщо њх у потр≥бне русло скеровувати. ўоправда, з ≥нтелектом у нього н≥бито проблеми, але зате лобом будь-¤кий мур проламаЇ. ўо ж, мур≥в у нас ст≥льки, що й на стадо баран≥в вистачить. “ак що поњхалиЕ

Ѕажан завжди н≥би Увипадав ≥з дискурсуФ. …ого монструозна глибинн≥сть н≥¤к не вм≥щалас¤ в м≥лкуватих бол≥тц¤х окупац≥йноњ поетики, тому до оф≥ц≥озного тр≥умв≥рату У“ичина Ц –ильський Ц —осюраФ його Уприл≥плювалиФ н≥би четвертим, Ц а лишень ¤к пТ¤те колесо до воза, Ц попри те, що саме в≥н нер≥дко бував значно оф≥ц≥озн≥шим в≥д згаданоњ тр≥йц≥. ≤ в “ичини, ≥ в –ильського, не кажучи вже про —осюру, легко в≥др≥знити власне поез≥ю в≥д ≥деолог≥чноњ мут≥, Ц у Ѕажана ж, такого соб≥ ¬ері≥л≥¤ при ќктав≥ан≥ ¬≥ссар≥оновичу, ≥деолог≥чна муть не випадаЇ в осад, а м≥цно скр≥плена цементом довершеноњ форми, л¤гаЇ в п≥дмур≥вок високоњ й справжньоњ л≥тератури. ÷е протиприродно, так не могло бути, так категорично не повинно було статис¤, Ц але саме таким Ї ћикола ѕлатонович Ѕажан, до ¤кого, з в≥дстан≥ часу й незважаючи на жодн≥ ≥деологеми, визначенн¤ Увеликий украњнський поетФ достосовуЇтьс¤ повною м≥рою.

ƒос≥ ¤ зустр≥чав дуже небагатьох людей, котр≥ б любили поез≥ю ћиколи Ѕажана. «даЇтьс¤, до ц≥Їњ меншости не належать н≥ упор¤дник тому ћикола —улима (¤кий у п≥сл¤мов≥ пише значно трепетн≥ше про —еменка ), н≥ автор передмови ≤ван ƒзюба (¤кий так моторошно розм≥рковуЇ над тим, ¤к Угордо ≥ владноФ Ѕажан Утоптав матер≥ю житт¤, матер≥ю слова, свою долюФ). ћожливо, тут даЇтьс¤ взнаки прохолодне сприйн¤тт¤ шановними вченими не так поета, ¤к людини Ц хтозна. “им не менше, книжку вони зробили з неаби¤кою повагою, Ц залишивши поза рамц¤ми тому лише реч≥, нец≥кав≥ нин≥ насамперед формально (прим≥ром, УЅатьки й синиФ), але не в≥дкинувши нав≥ть такого од≥озного ≥деолог≥чно, але довершеного поетично панег≥рика, ¤к УЋюдина стоњть в зореносн≥м  ремл≥Ф. ÷е чесно: щоразу називати вс≥ твори, ¤к≥ входили до т≥Їњ чи ≥ншоњ зб≥рки поета, але подавати лише т≥ з них, що не втратили своњ художньоњ актуальност≥ або знаков≥ в доробку автора.

¬асиль ћахно завжди був насамперед Упоетом дл¤ поет≥вФ. Ќе знаю, наск≥льки УчистимФ сл≥д трактувати таке мистецтво (бо мистецтво й чистота, по-моЇму, апр≥ор≥ синон≥м≥чн≥ Ц хоча ¤ св≥домий того, що б≥льш≥сть постмодерн≥ст≥в з≥ мною не погод¤тьс¤), але принаймн≥ раф≥нованоњ культури письма йому не займати. ¬ластиво, ¬асиль ћахно, на моЇ може й субТЇктивне сприйн¤тт¤ природи його текст≥в, Ї чи не найповажн≥шим у сучасн≥й украњнськ≥й л≥риц≥ Угерметиком культуриФ (у пор≥вн¤нн≥, прим≥ром, ≥з найповажн≥шим Угерметиком природиФ ќлегом Ћишегою).

÷е насамперед означаЇ, що образна система в поез≥¤х ћахна постаЇ зазвичай ≥з аполоіетичних образних систем в≥дпов≥дних культурних шар≥в чи, даруйте, Узр≥з≥вФ. —ебто, його тексти абсорбують не стих≥ю, художньо впор¤дковуючи њњ засобами поез≥њ, але вже впор¤дкован≥ поважними попередниками системи, ви¤вл¤ючи глибинн≥ тонкощ≥ њхн≥х складних взаЇмод≥й ≥ дошукуючись пом≥ж ними рис чи ознак системи б≥льш глобальноњ. якби йшлос¤ (даруйте за прим≥тивн≥сть пор≥вн¤нн¤, але наводжу його лишень дл¤ певноњ Упопул¤ризаторськоњФ наочности) про системи компТютерн≥, то сл≥д було б сказати, що ћахно працюЇ не з файлами, а з каталогами; одначе йдетьс¤ про творч≥сть, а це значить, що в цього поета ми маЇмо справу з ун≥кальним даром осмисленн¤ Увеликого в маломуФ.

я люблю цього поета (у нас чомусь перестало бути нормою просто любити поез≥ю Ц це сумно), а в≥дтак пильно стежу за його творчою еволюц≥Їю (теж р≥дк≥сне чомусь останн≥м часом на наших л≥тературних теренах ¤вище, де автори зазвичай, раз ос≥длавши ¤кого-небудь стил≥стичного УконикаФ, б≥льше з нього не злаз¤ть). ≤ мен≥ особливо приЇмно констатувати, що зм≥на ним овид≥в географ≥чних (к≥лька рок≥в тому ¬асиль Упром≥н¤вФ маленький затишний “ерноп≥ль на велелюдний ≥ монструозний у наш≥й у¤в≥ Ќью-…орк) лишень розширила його овиди творч≥. ѕ≥дстави дл¤ таких висновк≥в даЇ його нова поетична зб≥рка з виразною м≥тосемантичною назвою Уѕлавник рибиФ.

ќс≥бн≥сть у цьому контекст≥ ћахнових верл≥бр≥в незайво п≥дтверджуЇ й ≥нший визначальний формальний про¤в т¤ж≥нн¤ його нових текст≥в до значеннЇвих узагальнень. ≤детьс¤ про майже виключне художнЇ застосуванн¤ методу колажноњ стил≥зованости р≥зноман≥тних семантичних дискурс≥в у текстах неверл≥брових, дл¤ Урозмежуванн¤-поЇднанн¤Ф ¤ких на письм≥ поет використовуЇ розд≥ловий знак тире:

ƒозволю соб≥ нахабство залишити в≥дчитуванн¤ генеалог≥њ опри¤внених тут код≥в Уна поталуФ ≥ншим досл≥дникам. ћен≥ ж б≥льшою м≥рою ц≥каво не ст≥льки те, ¤к≥ УфайлиФ (посилаюс¤ цим на означене наприпочатку моњх м≥ркувань некоректне пор≥вн¤нн¤) залучен≥ тут, вельми умовно кажучи, Ув≥д јнтоничаФ, Ув≥д јм≥ха¤Ф, Ув≥д –имарукаФ, Ув≥д середньов≥чноњ рицарськоњ поез≥њФ чи Ув≥д старозав≥тн≥х рефлекс≥йФ, Ц а лишень те, ¤ка орган≥чна ц≥л≥сн≥сть картини постаЇ в ћахна з цих метакультурних просочень, ¤к художньо св≥доме розмежуванн¤ дискурс≥в у безсв≥домому (зважте на постфройдистське значенн¤ цього терм≥на) рецип≥Їнта плавно зливаЇтьс¤ в художньо усв≥домлене в≥дчутт¤ м≥толог≥чноњ всечасовост≥ (поза-часовост≥? понад-часовост≥?) означеного д≥йства. ¬ластиво, дл¤ повноти картини тут безперечно сл≥д наводити весь текст, а не лише котрийсь, нехай нав≥ть найпоказов≥ший, фраімент, Ц тож прошу зац≥кавлених дарувати мен≥ безцеремонний нам≥р зекономити журнальну площу, а звертатис¤ безпосередньо до зб≥рки.

ѕроте не можу тут не завважити дещо парадоксальну й нав≥ть контраверс≥йну на перший погл¤д прикмету: на формальному р≥вн≥ назва зб≥рки чомусь уперто прочитуЇтьс¤ мен≥ не ст≥льки в контекст≥ напоз≥р добр¤че УзањждженоњФ вже в контекст≥ христи¤нськоњ культури УрибТ¤чоњФ м≥тосемантики, ¤к у контекст≥ все того ж означеного вище Урозмежовувально-обТЇднуючогоФ тире Ц такого соб≥ майже футуристичного образу Уплавника культуриФЕ

¬се добре в м≥ру, ≥ см≥х теж. Ќаша л≥тература в останнЇ дес¤тил≥тт¤ ¤кось аж занадто старанно см≥¤лас¤. –еготала. « ген≥тал≥й,  учми, Утатових джинс≥в, маминого л≥фчикаФ ≥ нав≥ть ≥з Упчол≥вФ, ¤к≥ чомусь УвЇщФ. ÷е було класно ≥ зовс≥м не страшно, але Ц це було. ј дитинство рано чи п≥зно зак≥нчуЇтьс¤.

≤ що б ви думали: саме зараз “арас ‘едюк, ¤кий зо два дес¤тил≥тт¤ писав добротну метафоричну поез≥ю, серйозну наст≥льки, що аж президентом јсоц≥ац≥њ украњнських письменник≥в став, Ц саме зараз той самий “арас ‘едюк ударивс¤ в ≥рон≥ю! “а ще й ¤ку Ц соковиту, пристрасну, з густим еротичним (але не ген≥тальним) п≥дтекстом.

“ак, епоха нин≥, мТ¤ко кажучи, н≥¤ка. ™зуњтська. —≥робезлика в ц¤точку, наче краватка на чиновницьк≥й шињ. —приймати њњ адекватно т¤жко, неадекватна вона. ј сприймати ¤кось треба Ц загубимось. ќт ‘едюк ≥ р¤туЇтьс¤, але вже не см≥хом, а усм≥шкою.  р≥зь зуби. ≤нод≥ аж злою. “¤жкою такою, скрипучою. ∆орстокою. јдже Уколи ≥ще раз програна в≥йна, √лухе кор≥нн¤ рве холонуча лопатаЕ ≤ще не вмерлаЕ ц¤Е ну, ¤к њњЕ ¬онаФ. «даЇтьс¤, ¤ був Їдиним критиком, ¤кий наваживс¤ пола¤ти попередню ‘едюкову книжку У«олото ≥нк≥вФ Ц за ст≥йкий побутовий флер, за марнуванн¤ його в≥ртуозноњ поетичноњ техн≥ки на Убалачки н≥ про щоФ. ѕро У“аЇмну ложуФ цього вже не скажеш: тут посутн¤, розумна, тонка, печальна розмова про час, котрий Увипав ≥з часуФ, застиг, змал≥в, заметушивс¤ Ц про наш час. ѕро см≥х кр≥зь жах.

Уѕал≥мпсестФ Ц саме така книга. ” н≥й найкращ≥ тексти з ус≥х сформованих самим —тусом зб≥рок, в≥д У«имових деревФ до Уѕтаха душ≥Ф Ц њњ рукопис так ≥ загинув разом ≥з поетом в рад¤нському концтабор≥, дивом ур¤тована лише частина в≥рш≥в. як на мене, трохи замало переклад≥в, найперше ≥з улюбленого —тусового поета –айнера ћар≥њ –≥льке, Ц вони, зрештою, давно потребують окремого виданн¤. јле так чи ≥накше, нарешт≥ —тусов≥ тексти стають приступними широкому читачев≥, тим паче, що й ц≥на, ¤к об≥ц¤ють у видавництв≥, Укусатис¤Ф не буде.

Ѕо що не кажуть, а поет≥в ≥з глибоким л≥ричним даром у нас нин≥, мТ¤ко кажучи, майже нема. ѕавло √≥рник, –оман —киба Ц хто ще?! ≈льв≥ра ћолдован. “ак, њњ тексти ще м≥сц¤ми надто Усир≥Ф, ще емоц≥¤ веде њњ письмо майже неконтрольовано, але:

«ах≥д сонц¤, здаЇтьс¤, наврочили Ц

ћимовол≥ чи, може, на зло.

≤ тепер у вогн≥, у пророчому,

догораЇ пташине крило.

÷ей живий нерв досв≥д п≥дм≥нити не годен Ц х≥ба в≥дгранити. јбо Ц з≥псувати, хоча до цього, спод≥ваюсь, не д≥йде.

 ровот≥чч¤ моЇ, кровор≥чч¤!

—ловоручч¤ моЇ, словопл≥чч¤!

—палахнути,

згор≥ти,

дотл≥ти?..

–озтопити

крихк≥

самоцв≥ти?..

—н≥гоплачч¤ моЇ, сн≥гол≥тт¤!

ƒолез≥рТ¤ моЇ, долецв≥тт¤!

≤ справд≥, ¤к до цього приступитис¤, не спровокувавши живого Укровот≥чч¤Ф? я не знаю. ≤ це заскочуЇ, це хвилюЇ, нервуЇ нав≥ть, дратуЇЕ ÷е Уневправн≥стьФ поета, котрий шукаЇ не вправности, а чогось ≥ншого Ц посутн≥шого, глибшого, справжн≥шого, ≥стинн≥шого, в≥чн≥шого (знов ц≥ неолог≥зми).

јле хто шукаЇ Ц той не обовТ¤зково знаходить. Ќав≥що?! «начно ц≥кав≥ший сам пошук. Ѕо знайти Ц це зупинитись. ј зупинившись, треба наново збиратис¤ з силами, щоб рушити дал≥.

якось зателефонував мен≥ давн≥й при¤тель ёрко ћачуха, колишн≥й сп≥вкоординатор ≥нтернет-б≥бл≥отеки УѕоетикаФ: У≤ване, ти багато про р≥зн≥ книжки пишеш; а про першу зб≥рку казок молодого автора хочеш написати?Ф ћало чого ¤ хочу, Ц кажу. Ц ÷е ж в≥д книжки залежить.

≤ ось прин≥с ёрко книжку. Ќа перший погл¤д, чесно кажучи, довол≥ п≥дозр≥лу.  рикливо-бездарна обкладинка, на ¤к≥й нав≥ть назви прочитати неможливо; надм≥р вл≥зливоњ реклами, до того ж (вершина несмаку) ≥з неодм≥нним фото спонсора; нечленорозд≥льне псевдо автора Ц все це добр¤че таки насторожуЇ. ¬ книгарн≥, вочевидь, жодноњ уваги не нењ не звернув би.

јле, думаю, ¤кщо казки Ц то й судити про них не ст≥льки мен≥, ¤к дочц≥-першокласниц≥. ќтож, ≥ вз¤вс¤ њй увечер≥ читати вголос Ц ¤к сприйматиме. ƒивлюсь Ц кайфуЇ! ¬≥дтак ≥ дружина в≥д своњх справ в≥д≥рвалас¤, й нав≥ть меншенька дон¤, зовс≥м манюн¤, Ц й вона см≥Їтьс¤, н≥би щось розум≥Ї вжеЕ “а й сам, чесно кажучи, не м≥г в≥д≥рватис¤. “ак що тепер ми з дружиною майже всю книжку напамТ¤ть знаЇмо, Ц адже щовечора наше Ћ≥зен¤ вимагаЇ: Уѕочитайте мен≥ У азки села √ородилович≥Ф!

Е’ороших книжок власне дл¤ отакого с≥мейного читанн¤ ≥снуЇ насправд≥, мТ¤ко кажучи, дуже небагато. “а й то це л≥тература здеб≥льшого перекладна, а з в≥тчизн¤ноњ нам так само гарно читалис¤ х≥ба Ќестайков≥ У“ореадори з ¬асюк≥вкиФ. ’оча там дитин≥ вже довелос¤ багато речей по¤снювати Ц про колгоспи, передовик≥в ≥ шп≥ономан≥ю, Ц але тонке в≥дчутт¤ дит¤чоњ психолог≥њ й невимушений гумор не стар≥ютьс¤.

≤з отакого от довол≥ р≥зновекторного дискурсу повизбирував (св≥домо чи несв≥домо) молодий автор своњ концепти, й опрацював њх неспод≥вано вправно. ѕлюс до цього: добротна мова, орган≥чний виклад, ненавТ¤злив≥сть б≥льшост≥ дидактичних рефлекс≥й, чудовий УстьобФ над попул¤рними постмодерними антуражами (маю на уваз≥ блискуче використанн¤ прим≥ток до тексту), суперов≥ ≥дењ (але не вт≥ленн¤) сюжет≥в оформленн¤, котр≥ також належать  ≥нашуЕ

«авд¤ки цьому У азки села √ородилович≥Ф мали б ус≥ шанси здобутис¤ на неаби¤ку попул¤рн≥сть у справжнього (а не лише традиц≥йного дл¤ нас ≥нтел≥іентського) читацького загалу. ћали б Ц ¤кби попул¤ризац≥Їю всерйоз перейн¤лис¤ не лише щир≥ ентуз≥асти на кшталт ёрка ћачухи; ¤кби у вих≥дних даних ц≥Їњ книжки не було зазначено: У« питань придбанн¤ звертатисьЕФ, а дал≥ телефон автора. —ебто, щоб за виданн¤ масовим накладом ≥ поширенн¤ њњ вз¤лис¤ фах≥вц≥, й довели книжку, ¤к ћалковичеву сер≥ю Ућ≥н≥-дивоФ, до кожного украњнського села. ¬она того справд≥ вартуЇ.

ѕопри згадан≥ й незгадан≥ паралел≥, значною м≥рою п≥дказан≥ самим автором, ¤ далекий в≥д думки, що Ућ≥сто упов≥льненоњ д≥њФ Ц це роман-запозиченн¤. јж н≥¤к! ѕросто спиранн¤ на досв≥д л≥тературний сл≥д означити так само, ¤к ≥ на досв≥д фактограф≥чний. ≤ тут доходимо до ще одного зр≥зу п≥онерськости ƒн≥стрового Ц привнесенн¤ в текст нештучного сленіу, котрий побутуЇ в мов≥ реальних УпроблемнихФ п≥дл≥тк≥в, а не вигаданий украй далекими в≥д цього середовища укладачами словник≥в. √адаю, що з часом на матер≥ал≥ цього роману писатимутьс¤ дисертац≥њ Ц тим паче, що йдетьс¤ не лише про елементарне калькуванн¤ з англ≥йськоњ (шЇт) чи рос≥йськоњ (сцикуха), а й про ц≥лу низку лексем, вибудуваних за законами украњнського словотвору (бодай т≥ ж пацики).

ѕочну з констатац≥њ очевидного: рос≥йськ≥ розважники взагал≥ й “ать¤на “олста¤ зокрема н≥коли мене не ц≥кавили й навр¤д чи коли зац≥кавл¤ть, але мене ц≥кавив ≥ продовжуЇ ц≥кавити ќлександр ≤рванець, котрий, попри розважництво, вм≥Ї посутньо говорити про злободенне. ј тому мав ¤ Ув дискурс≥Ф балачки про те, з ¤коњ У ыс≥Ф зочамимрена Уќчамимр¤Ф, Ц тим паче, що леіенда про оболонського зм≥¤ ≥ його поборник≥в побутуЇ тут ¤к м≥н≥мум к≥лька тис¤ч л≥т до Ћьва й јлЇксЇ¤, а про “ать¤ну й говорити н≥чого.

Ејле ¤ка чудова р≥ч натхненн¤ Ц на одному подиху читаЇтьс¤ соковито й з неаби¤ким гумором виписана перша половина пов≥сти, де сюжет лише закручуЇтьс¤, образи вибруньковуютьс¤, атмосфера нагн≥таЇтьс¤Е ј в≥дтак складаЇтьс¤ враженн¤, що авторов≥ все це просто набридло й хочетьс¤ чимшвидше поставити крапку; що автор раптом згадуЇ, н≥бито в читач≥в нин≥ користуютьс¤ попитом сексуально-чорнушн≥ ≥стор≥йки з детективно-пол≥тичним п≥дтекстом, ≥ в≥н починаЇ п≥д цей н≥бито попит п≥дстроюватис¤, Ц ≥ текст розвалюЇтьс¤ на очах, розлазитьс¤ по швах ≥ без шв≥в. Ўкода.

ѕроте залишаЇтьс¤ в≥ра Ц ст≥йка й неминуча в≥ра в те, що рано чи п≥зно знову прийде натхненн¤, ≥ прийде ≥де¤, ≥ вже та ≥де¤ не буде безпечно принесена в жертву газетн≥й мит≥ й псевдосексуальн≥й розмазн≥. ќлександр ≤рванець не просто може в≥ртуозно вивести потужний ф≥л≥гранний художн≥й текст Ц в≥н рано чи п≥зно мусить на це зважитис¤. ” нього просто немаЇ ≥ншого виходу.

 ажуть Ц ≥ то, вочевидь, недарма, Ц що кожен справжн≥й поет творить власну духовну реальн≥сть, м≥крокосм, ц≥л≥сний ≥ самодостатн≥й художн≥й св≥т. Ѕули часи, коли поети, кр≥м власне творенн¤ цього св≥ту, нер≥дко вдавалис¤ й до спроб його, сказати б, Утеоретичного осмисленн¤Ф, ви¤сненн¤ природи мистецтва. «гадаймо бодай критику ≈л≥ота, УЌелекц≥њФ  амм≥ніса, концепц≥њ ѕавнда, не кажучи вже про митц≥в просв≥тництва, бароко чи ренесенсу. Ќин≥ ж, у добу Урозгнузданого постмодерн≥змуФ, коли творч≥сть Уоф≥ц≥йно визнанаФ не б≥льше н≥ж грою, а письменницьк≥ рефлексуванн¤ про природу мистецтва Ц Унапусканн¤м туману задл¤ омани значущост≥Ф, под≥бн≥ реч≥ ¤к м≥н≥мум немодн≥. јле, попри моду, справжнЇ мистецтво все ще далеке в≥д того, аби пок≥рно згодитис¤ розд≥лити долю постмодерних мамонт≥в. ≤ черговим наочним п≥дтвердженн¤м тут бачитьс¤ зТ¤ва ц≥Їњ вкрай незвичноњ дл¤ нашого химерного л≥тпроцесу книжки.

—тан≥слав ¬ишенський, попри його причетн≥сть до ел≥тарноњ У ињвськоњ школиФ, завжди ¤к поет сприймавс¤ дещо ос≥бно. ќдн≥ критики його щиро вважають ген≥Їм, ≥нш≥ Ц мало не шарлатаном. –ецензуючи його поез≥ю, ¤ писав свого часу про те, що акцентний ≥ силабо-тон≥чний в≥рш ¬ишенського, з феЇричними й напрочуд енергетичними метафорами, сприймаЇтьс¤ значно краще, н≥ж його ж таки перенасичен≥ лог≥чними кодами-шифрами й через те дещо Урозмит≥Ф верл≥бри, Ц а разом ≥з тим, декотр≥ ≥нш≥ критики саме верл≥бри в≥дчитували в нього ¤к пр≥оритетн≥ й найц≥кав≥ш≥. “акий р≥зноб≥й думок св≥дчить ¤к м≥н≥мум про те, що ми й справд≥ маЇмо справу з ¤вищем небуденним. ≤ ось тепер поет подарував читачам ≥ критиц≥ чудову нагоду цей р≥зноб≥й ≥ще дужче посилити, виступивши в кињвському видавництв≥ Уён≥версФ ≥з книжкою есењв (у авторському визначенн≥ Ц хрон≥к) УћетастазиФ.

¬≥дштовхнувшись в≥д власних поетичних р¤дк≥в, ¬ишенський так по¤снюЇ в передмов≥ мету своЇњ прац≥: Уƒивитис¤ кр≥зь малюнок чи, радше, у малюнок: з внутр≥шньоњ реальности (коду) в зовн≥шню (господу). ћати мистецтво за модель виходу. ¬≥рити в мистецтво, а отже, канон≥зувати його найбожист≥ш≥ про¤ви ¤к в≥ру. ѕевна р≥ч, м≥ркуючи так, ¤ опонував своњм колегам Ц сущим ≥ спочилим у Ѕоз≥ Ц з њхн≥м переконанн¤м, що штука практичноњ вартости не маЇФ. ¬≥дтак, поет обстоюЇ в книжц≥ м≥ркуванн¤, що мистецький тв≥р Ц то своЇр≥дн≥ л≥ки в≥д, здавалос¤ б, невил≥ковних недуг св≥домости. јвтор переконаний: письменник маЇ в≥дображати лише той внутр≥шн≥й св≥т, ≥снуванн¤ ¤кого не може засв≥дчити н≥хто, й пропонуЇ ориі≥нальну концепц≥ю Уг≥льбертового просторуФ, ¤кий твор¤ть промен≥ кута зору митц¤.

ќчевидно, довкола багатьох нюанс≥в у концепц≥њ ¬ишенського можна Ц ≥ треба! Ц дискутувати. якби це було подано ¤к власне науковий текст, гадаю, под≥бна дискус≥¤ мала би дещо б≥льше шанс≥в опри¤внитис¤ бодай на шпальтах малотиражних наукових часопис≥в. ќск≥льки ж це Увсього лишеФ есењ, наш неповороткий ≥ самозалюблений л≥тпроцес на них навр¤д чи в≥дреагуЇ належно. ¬т≥м, ¤ дуже хот≥в би бодай раз помилитис¤ в под≥бних невт≥шних прогнозах, Ц тим паче, що книжка —тан≥слава ¬ишенського мало не ≥деально надаЇтьс¤ до того, аби в≥дкласти бодай на короткий час балачки про Ужорсткий урбан≥стичний верл≥брФ, Умасовий украњнський романФ чи ≥ншу Уне б≥льше н≥ж модуФ й зат≥¤ти нарешт≥ справжню л≥тературну дискус≥ю.

∆јƒјЌ, я ќ√ќ ћ» Ќ≈ ¬“–ј“»Ћ»

УЅерл≥н, ¤кий ми втратилиФ Ц так називаЇтьс¤ перше з шести опов≥дань, ¤к≥ склади дебютну книжку прози УЅ≥і ћакФ культового поета молодшого покол≥нн¤ —ерг≥¤ ∆адана. —мачн≥, соковит≥, колоритн≥ тексти, ¤ких украњнська л≥тература дос≥ не знала. “ексти про ™вропу, до ¤коњ ми н≥бито ≥нтеіруЇмос¤. “ам море пива, море атональноњ музики; там можна напитис¤ з другом ¬ацлава •авела чи з дв≥йником ƒжона Ћеннона; можна зустр≥ти на вулиц≥ У“овариша …ошку ‘≥шераФ; можна ненавид≥ти не кацап≥в, а турк≥в; можна поговорити про молоко з≥ старим музикантом Ѕаланеску, в ¤кого гнил≥ ¤сна; а можна просто пити пиво ≥ слухати атональну музику, Ц саме цим зазвичай ≥ займаютьс¤ в стареньк≥й ™вроп≥ ∆аданов≥ героњ в перерв≥ м≥ж диким бодуном ≥ не менше дикими ≥мпрезами, сут≥ ¤ких год≥ збагнути. ÷¤ проза читаЇтьс¤ легко, красиво, захопливо, привносить у наше майже вакуумне бол≥тце не те щоби надто св≥жий, але все ж за своЇю суттю зовс≥м ≥нший в≥тер л≥нивоњ вавилонсько-Ївропейськоњ втоми в≥д житт¤ ¤к втоми в≥д розваг. “ак ≥нод≥ можна розслабитись, але так н≥защо не хочетьс¤ жити. “епер, завд¤ки ∆аданов≥, ми знаЇмо, що ™вропа так само буваЇ р≥зною, ≥ знаЇмо, що про вс≥л¤к≥ непотребства так само можна писати суперово, що на них можна залюбки розвивати й в≥дточувати мову ≥ стиль.

јле ¤кби ∆адан писав т≥льки про свою ™вропу з њњ в≥чним пивом ≥ навТ¤зливою атональною музикою, Ц ми втратили б не ™вропу, ми втратили б ∆адана, попри вс≥ його мовн≥ й стил≥стичн≥ знах≥дки. Ќа щаст¤, цього не сталос¤. ∆адана дл¤ нас вр¤тувало... УѕорноФ. ÷е останнЇ, шосте опов≥данн¤ його книжки, позначене вже не награно-бодунним, а таки справжн≥м людським болем; не химерами пересичених розваг, а кривавою усм≥шкою дол≥. ¬оно не про УтойФ, а таки про УнашФ св≥т Ц убог≥ший, нест¤мн≥ший, зациклений на самому соб≥, пров≥нц≥йний, загум≥нковий, марг≥нальний, д≥дько зна ¤кий ≥ще, але Ц справжн≥й. Ѕо гран≥ м≥ж комед≥Їю ≥ трагед≥Їю тут ще не стерлис¤. Ѕо в≥чне тут Ц усе ще в≥чне, а награне видно за версту.

якби в ∆аданов≥й книжц≥, так смачно видан≥й У ритикоюФ, було лише пТ¤т≥рко УситихФ Ївропейських опов≥дань, Ц це була б чудова попсова книженц≥¤, ¤ку солодко прочитати в п≥тн≥й судомн≥й др≥мот≥ ¤кого-небудь прим≥ського дизель-поњзда, ≥ прочитавши, чемно залишити на сид≥нн≥. јле з УѕорноФ Ц це вже не розвага, це високого штибу художн¤ л≥тература. ј воно суть зовс≥м ≥нш≥ реч≥.

„»∆≈¬—№ »…, я ќ√ќ Ќјћ “ј  Ѕ–ј ”¬јЋќ

¬ украњнськ≥й гуман≥таристиц≥ под≥¤ Ц вих≥д у св≥т двотомника ƒмитра „ижевського. ѕершими ваготу ц≥Їњ под≥њ оц≥н¤ть ф≥лософи й досл≥дники давнього украњнського письменства, адже њм аж занадто часто випадаЇ стикатис¤ з майже ц≥лковитою недоступн≥стю першор¤дних наукових джерел.

ћайже та ж ≥стор≥¤ ≥ з фундаментальною монограф≥Їю У‘≥лософ≥¤ —ковородиФ Ц вона вперше побачила св≥т у ¬аршав≥ в 1934 роц≥ ¤к четвертий том праць ”крањнського Ќаукового ≤нституту. —еред наших ф≥лолог≥в, та й то вкрай поодиноких, вона дос≥ Угул¤лаФ здеб≥льшого у вигл¤д≥... ксерокоп≥й, а наших ф≥лософ≥в, ≥з ц≥Їю працею ознайомлених, боюс¤, можна перел≥чити на пальц¤х одн≥Їњ руки.

У√рамотаФ п≥шла шл¤хом укладанн¤ хрестомат≥й, але не Уур≥занихФ, ¤к традиц≥йн≥ шк≥льн≥ п≥дручников≥ хрестомат≥њ, а таких, де твори в≥дбираютьс¤ за часово-тематичним принципом ≥ подаютьс¤ повн≥стю. ÷е дало змогу не Урозм≥нюватис¤Ф на численн≥ невелик≥ за обс¤гом виданн¤, а одразу готувати сер≥ю з к≥лькох (поки що њх с≥м) сол≥дних том≥в, кожен ≥з ¤ких УпокриваЇФ добр¤чий шмат шк≥льноњ програми. “оми у твердих пал≥турках, вигл¤дають ошатно ≥ презентабельно, до того ж, позначен≥ УгрифомФ ћ≥н≥стерства осв≥ти. “ак що на перший погл¤д усе просто чудово, але при ближчому знайомств≥ з цими виданн¤ми вдумливому читачев≥ оч≥ л≥зуть на лоба й мурашки б≥гають по плечах. ≤ все починаЇтьс¤ уже з назв. як ви гадаЇте, хто так≥ У„удов≥ пересм≥шникиФ? јбо зв≥дки беретьс¤ У¬≥длунн¤ покол≥ньФ ≥ чим воно в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д, прим≥ром, Уƒалеких з≥рницьФ або У—помину стол≥тьФ? ≤ чому, нарешт≥, ‘ранка конче треба обзивати У¬еликим  амен¤ремФ, невже не можна бодай ≥нод≥ обходитис¤ без цих оскоминних штамп≥в, ¤к≥ н≥чого не ви¤снюють, лише намертво в≥дбивають д≥т¤м охоту в≥д читанн¤ украњнськоњ класики?

ј чим дал≥ в л≥с Ц тим б≥льше Удроворуб≥вФ. ѕередмовки до хрестомат≥й або ж до представлених у цих хрестомат≥¤х твор≥в куц≥, безбарвн≥, нец≥кав≥, нер≥дко аж кишать помилками, перекрученн¤ми й перетлумаченн¤ми, а головне Ц усе тими ж Ув≥дкочованимиФ з час≥в Урозвинутого соцреал≥змуФ махровими штампами. Ќа щаст¤ не вс≥, бо до поодиноких хрестомат≥й докладали рук ≥ поважн≥ науковц≥, Ц але вже ¤кщо упор¤дником ≥ автором передмови значитьс¤ доктор пол≥тичних (???) наук ј. „≥чановський, значить на читача чекають неаби¤к≥ УрозвагиФ.

ј справдешньою вершиною У√рамотноњФ, мТ¤ко кажучи, безграмотност≥ бачитьс¤ в≥длунн¤Е пол≥тичноњ цензури. —аме так, не дивуйтес¤, а в≥дкрийте лишень том поез≥њ ш≥стдес¤тник≥в (той, де щось про Упокол≥нн¤Ф у назв≥ мимритьс¤) ≥ перечитайте в≥рш≥ ¬асил¤ —имоненка. ѕригадуЇте так≥ його знаменит≥ слова, звернен≥ до ”крањни: У’ай мовчать јмерики й –ос≥њ, коли ¤ з тобою говорюФ? “ак от, в≥рш, у ¤кому мала би бути ц≥ р¤дки, в хрестомат≥њ присутн≥й, але зам≥сть строфи з ними Ц лишень УцнотливаФ трикрапка. —правд≥, чого б то нам через ¤когось там —имоненка з самими јмерикою й –ос≥Їю сваритис¤, писки њм, пан≥маЇш, закриватиЕ ≤ пр≥звище в нього сам≥ розум≥Їте з ¤кою пол≥тичною силою асоц≥юЇтьс¤Е  ак би чЇво нЇ вишлоЕ

ƒо видань УЌауковоњ думкиФ, на щаст¤, под≥бних претенз≥њ наводити не доводитьс¤. ÷е авторитетне видавництво свою сер≥ю УЅ≥бл≥отека школ¤раФ представл¤Ї на ринку ось уже рок≥в с≥м. ” њњ Уактив≥Ф й Ўевченк≥в У обзарФ з≥ спец≥альним вибором представлених у шк≥льн≥й програм≥ текст≥в, ≥ твори ≤. Ќечу¤-Ћевицького (в т≥м числ≥ Ц ура! Ц У’мариФ), ¬. ¬инниченка, “. ќсьмачки, ¬. —имоненка (не Укастрован≥Ф), Ѕ. √р≥нченка (давненько його не було на ринку!), ћарка ¬овчка Ц загалом, здаЇтьс¤, б≥льше двох дес¤тк≥в том≥в. ¬идавництво, очевидно, задалос¤ метою максимально здешевити ц≥ книжки, й економило на всьому Ц на пал≥турц≥, папер≥, оформленн≥, передмовахЕ ” результат≥ книжки й справд≥ вийшли дешевими (в≥д 4 до 8 грн. в книгарн¤х), але зовн≥ ¤кимись Уб≥довимиФ, безбарвними, до того ж невеличк≥ Уцитати-в≥дбивкиФ м≥ж творами й постор≥нков≥ (плюс!) прим≥тки жодним чином не можуть компенсувати в≥дсутност≥ фахових ≥нтерпретац≥йних коментар≥в ≥ передмов, Ц адже йдетьс¤ про школ¤р≥в, ¤ким нин≥ замало просто дати текст, а необх≥дто ще й зац≥кавити њх цим текстом.

¬≥дома ще з час≥в Удонезалежност≥Ф УЎк≥льна б≥бл≥отекаФ не менше авторитетного дит¤чого видавництва У¬еселкаФ в≥дновилас¤ на ринку нещодавно, але вже чимало встигла Ц серед њњ видань твори ќ.  обил¤нськоњ, —. ¬асильченка, ¬. —тефаника, ≤.  отл¤ревського та ≥нших класик≥в. “верда пал≥турка, витримана в традиц≥йно мТ¤ких тонах, справл¤Ї незлецьке враженн¤. “ексти й невелик≥, але зм≥стовн≥ передмови готують до друку здеб≥льшого знан≥ й досв≥дчен≥ ф≥лологи, так що в≥двертих Ул¤п≥вФ тут просто не знайдете, а в≥д механ≥чних клопот≥в н≥хто не застрахований. ќт лише складаЇтьс¤ враженн¤, що УЎк≥льна б≥бл≥отекаФ нараз≥ не зайн¤ла достойного м≥сц¤ серед розмањтоњ продукц≥њ У¬еселкиФ, що у видавництв≥ все ще сумн≥ваютьс¤ в економ≥чн≥й доц≥льност≥ реан≥мац≥њ ц≥Їњ сер≥њ, Ц бо ж новими томами вона поповнюЇтьс¤ нерегул¤рно, та й ч≥ткоњ стратег≥¤ розповсюдженн¤ нараз≥, здаЇтьс¤, непом≥тно.

Ќещодавно свою УЎк≥льну б≥бл≥отекуФ запропонувало школ¤рам ≥ знане столичне видавництво Уƒн≥проФ. ¬идань тут теж небагато Ц ≤. Ќечуй-Ћевицький, ќ. ƒовженко (в т≥м числ≥ знаменит≥ УўоденникиФ!) й ќстап ¬ишн¤ (круто!). ¬они дуже скидаютьс¤ на своњх УколеіФ ≥з УЌауковоњ думкиФ Ц так само Угол≥Ф тексти з постор≥нковими прим≥тками й без коментар≥в, а зам≥сть необх≥дноњ перед- чи п≥сл¤мови дивн≥, ¤к на школ¤рськ≥ виданн¤, Уб≥ограф≥чн≥ дов≥дкиФ, Ц от т≥льки мТ¤к≥ пал≥турки оформлен≥ значно ошатн≥ше. ¬се це так само скидаЇтьс¤, зрештою, лишень на Упробу ринкуФ.

Ќатом≥сть сер≥¤ УЅ≥бл≥отека школ¤раФ, у ¤к≥й нал≥чуЇтьс¤ вже близько двох дес¤тк≥в книжок, маЇ дещо ≥ншу спр¤мован≥сть. ÷е невеличк≥ книжечки, Ц здеб≥льшого заруб≥жних автор≥в, але Ї й У”крањнськ≥ присл≥вТ¤ та приказкиФ, й нав≥ть У нига дл¤ читанн¤ з ≥стор≥њ ”крањниФ, Ц де з≥бран≥ тексти, зор≥Їнтован≥ на школ¤ра молодших ≥ середн≥х клас≥в, насамперед т≥, ¤к≥ шк≥льна програма рекомендуЇ дл¤ додаткового й самост≥йного читанн¤. Ќа дов≥дковий аппарат увага тут звертаЇтьс¤ невелика, бо й сам≥ виданн¤ не того штибу, а все ж коротк≥ ц≥кав≥ передмови ум≥щен≥. ќт лише сер≥йне оформленн¤ ориі≥нальн≥стю й смаком не в≥дзначаЇтьс¤.

÷ьогор≥ч справдешню експанс≥ю на ринку украњнськоњ навчально-художньоњ л≥тератури вчинило молоде харк≥вське видавництво У–анокФ, ¤ке встигло заробити соб≥ ≥мТ¤ й авторитет хрестомат≥¤ми та методичними розробками. ≈кспанс≥¤ Ц це одразу 12 книжок сер≥њ Уѕрограма з л≥тературиФ Ц у тверд≥й пал≥турц≥, ошатно оформлених, ≥з дбайливо п≥д≥браним дов≥дковим апаратом, ≥з витриманими в ц≥лком традиц≥йному, але добротно-традиц≥йному дус≥ передмовами. “ут теж Ї ≤. Ќечуй-Ћевицький, —. ¬асильченко, ¬. ¬инниченко, ¬. —тефаник (але з постор≥нковим по¤сненн¤м д≥алектних сл≥в!!!), але Ї також ≥ ћикола ’вильовий, ћ.  ул≥ш, ѕ.  ул≥ш, √ригор≥й  осинка, ѕанас ћирний, ј. √оловко, ¬. ѕ≥дмогильний, текст≥в ¤ких ≥нш≥ Ушк≥льн≥ б≥бл≥отекиФ не пропонують, ≥ нав≥ть антолог≥¤ Уѕоети Ќью-…оркськоњ групиФ, ¤ка взагал≥ не маЇ аналог≥в на ринку!

Ѕули поодинок≥ спроби й ≥нших видавництв виходити на ринок шк≥льноњ художньоњ л≥тератури. «апамТ¤талис¤, зокрема, з неаби¤ким смаком видан≥ в  ≥ровоград≥ (УЌеопалима купинаФ) Уѕерехресн≥ стежкиФ ≤вана ‘ранка ≥з суперою п≥сл¤мовою професора ¬. ѕанченка, а також У¬ибран≥ твориФ √ригор≥¤  осинки в кињвському видавництв≥ “ќ¬ УЋ“ƒФ з дуже грамотною передмовою ќ. ’оменка. ѕроте нин≥ на ринку одиниц≥ погоду вже не робл¤ть Ц ≥ це вочевидь законом≥рно.

Ќ≥, це не детектив, це д≥агноз, ≥з ¤ким, щоправда, живуть довго, але безпробудно.

ѕригодницький сюжет тут розгортаЇтьс¤ на перехрест≥ двох середовищ Ц театрального ≥ бандитського. ќчевидно, що автор достеменно не знаЇ н≥ одного, н≥ ≥ншого, але ¤кщо типи бандит≥в у нього дал≥ шаблону не розвиваютьс¤, то з акторами справа значно краща. ѕрим≥ром, √уск≥нд у сюжетн≥й канв≥ роману Ї образом другого плану, але виписаний в≥н, ¤к на мене, найпереконлив≥ше. “а й узагал≥, еп≥зодичн≥ образи в —ичевського ц≥кав≥ш≥.

√адаю, ≥з цим детективом автор уз¤вс¤ не за свою справу. ¬ жанр≥ соц≥ального роману в≥н, певно, мав би кращ≥ здобутки.

«рештою, ¤ взагал≥ не бачу сенсу в зТ¤в≥ на украњнському книжковому ринку вс≥х цих (можливо, кр≥м останньоњ) книжок. Ќав≥ть тих, що Унешк≥длив≥Ф. ћожливо, Ї сенс видавц¤м на пал≥турках под≥бних видань робити спец≥альн≥ позначки, ¤к на к≥ноаф≥шах, аби читачев≥ одразу ж було ¤сно, що це Ц УпопсаФ, це Ц Упопса гал≥маФ, а он те Ц взагал≥ Ут≥льки дл¤ совкаФ. ћен≥, њй Ѕогу, шкода грошей, часу, нерв≥в ≥ псих≥ки тих кл≥Їнт≥в У луба сЇмЇйнава дасуіаФ, ¤к≥ здуру передплат¤ть порнуху  л≥мових чи  овалевського.

ƒорог≥ видавц≥! Ќе знущайтес¤ з читача, не перетворюйте його на ≥д≥ота, в≥н вам ≥ще знадобитьс¤Е

ѕерш≥ дв≥ третини 2003-го року на украњнському книжковому ринку минулос¤ спок≥йно, ба нав≥ть занадто спок≥йно. ќбережн≥сть, вич≥куванн¤, насторожен≥сть Ц саме ц≥ слова характеризують ситуац≥ю найб≥льш точно.

¬≥дтак ситуац≥¤ дещо усталилас¤, стар≥ п≥льги продовжили, новий закон Ц а в≥н д≥¤тиме з 2004-го Ц таки ухвалили, ≥ президент його неспод≥вано нав≥ть п≥дписав, але вже очевидно, що час знову втрачено, особливого пожвавленн¤ на ринку не нам≥чаЇтьс¤, ≥ нав≥ть наздогнати минулий р≥к за к≥льк≥стю назв навр¤д чи вдастьс¤. «вичайно, основн≥ заходи й ц≥кав≥ш≥ новинки видавц≥ бережуть на друге п≥вр≥чч¤, насамперед до льв≥вського ‘оруму видавц≥в, але вакуум, що виник у першому п≥вр≥чч≥, певно, таки даватиметьс¤ взнаки, й п≥сл¤ двох рок≥в п≥дйому нас оч≥куЇ хоч ≥ не надто великий, але все таки спад.

” першому п≥вр≥чч≥ 2003-го також увиразнилис¤ минулор≥чн≥ зм≥ни на ринку, повТ¤зан≥ з по¤вою книжкових супермаркет≥в. “епер стало остаточно ¤сно, що Уѕетр≥вкаФ стр≥мко втрачаЇ своњ позиц≥њ. Ќайперше, продавц≥ на цьому ринку змушен≥ були за цей час ч≥тко визначитис¤ з≥ своЇю спец≥ал≥зац≥Їю, причому виразно превалюючоњ спец≥ал≥зац≥њ, ¤кою ще недавно була попсова л≥тература, нин≥ вже не ≥снуЇ. —таб≥льн≥ше Утримаютьс¤Ф ¤тки, що спец≥ал≥зуютьс¤ на дов≥дково-допом≥жн≥й л≥тератур≥ дл¤ школи, науково-консультативн≥й правов≥й та сусп≥льствознавч≥й л≥тератур≥, ф≥лософськ≥й та гуман≥тарн≥й л≥тератур≥, а також бук≥н≥стиц≥. ¬≥двоював соб≥ м≥сце на самому ринку, а не т≥льки на дороз≥ поза ним, ≥ книжковий секонд-генд (це тр≥шки не те саме, що бук≥н≥стика). ” пор≥вн¤нн≥ з книжковими супермаркетами, Уѕетр≥вкаФ може соб≥ дозволити дещо ширший УрепертуарФ вузькоспец≥ал≥зованих рос≥йських наукових видань. «а рахунок цього, а також бук≥н≥стики й секонд-генду, цей ринок ще ¤кийсь час маЇ шанси не перетворитис¤ остаточно на касетно-дисковий та ол≥вцево-зошитовий.

як≥сно новий етап дистрибуц≥њ Ц вих≥д книжки ≥з супермаркет≥в книжкових у супермаркети звичайн≥. ѕринаймн≥ под≥бний експеримент у мереж≥ У‘уршетФ заслуговуЇ на увагу, Ц однак, ≥ще не в≥домо, чи в≥н себе виправдаЇ ф≥нансово. ѕринаймн≥ дос≥ реакц≥Їю пост≥йних в≥дв≥дувач≥в магазин≥в ц≥Їњ мереж≥ був, ¤к ¤ мав нагоду завважувати, лише подив.

ѕроте найб≥льшою, ≥ нараз≥ невир≥шимою, проблемою книжковоњ дистрибуц≥њ залишаЇтьс¤ Уіетто великих м≥стФ. ” м≥ста ж менш≥, не кажучи вже про селища та села, книжка практично не потрапл¤Ї. ѕричина до банальност≥ проста Ц попит там украй невеликий насамперед через те, що б≥льш≥сть людей, ¤к≥ хот≥ли б купити книжку, елементарно не можуть цього соб≥ дозволити. јле це проблема, ¤ку на р≥вн≥ книжкового ринку не врегулювати, хоч би й сто закон≥в про держп≥дтримку ухвалили. «рештою, певна стагнац≥¤ у перпшому п≥вр≥чч≥, ¤кщо в≥рити економ≥стам ≥ пол≥тологам, пом≥тна не т≥льки в книжковому, але й у де¤ких ≥нших, значно розвинен≥ших ≥ прибутков≥ших сеіментах ринку. ј книговиданн¤ й книготорг≥вл¤, ¤к слабший сеімент, де обертаЇтьс¤ значно менше кошт≥в ≥ њх брак через те особливо гостро пом≥тний, може бути х≥ба надчутливим ≥ндикатором загального стану економ≥ки. ≤ цей ≥ндикатор ч≥тко сигнал≥зував: традиц≥йна Ул≥тн¤ спл¤чкаФ, коли р≥зко падаЇ попит на книжки, цього року почалас¤ не в червн≥, ¤к зазвичай, а уже в травн≥ Ц м≥с¤ц≥, ¤кий тор≥к був дл¤ б≥льшост≥ видавц≥в ≥ продавц≥в дуже вдалим. “ут Ї над чим замислитис¤Е

«рештою, ос≥нь ≥ за к≥льк≥стю нових назв, ≥ за об≥гом кошт≥в, ≥ за ≥нтенсивн≥стю рекламно-презентац≥йних заход≥в зазвичай вважаЇтьс¤ б≥льш вдалим. „и буде так ≥ цього року? „и не притримуватимуть видавц≥ своњ Уударн≥ш≥Ф новинки, потенц≥йно виг≥дн≥ш≥ проекти, розкрутку нових перспективних автор≥в до 1 с≥чн¤ 2004-го, коли стане чинним новий закон про книговиданн¤? „и вистачить глузду й бажанн¤ нашим законодавц¤м узгодити вимоги цього закону з можливост¤ми УпореформенногоФ бюджету? як кажуть, поживемо Ц побачимо. јбо не побачимо. “ретього не дано.

≤з-пом≥ж численних памТ¤ток рос≥йсько-сов≥цького окупац≥йного режиму, ¤к≥ коли-небудь втрапл¤ли мен≥ на оч≥, одна з найжахлив≥ших Ц фронтисп≥с до зб≥рки ћаксима –ильського У«нак терез≥вФ ( .: –ух, 1932). Ќа фон≥ ¤дуче задимлених труб опецькуватий Урабоч≥йФ важенною кувалдою притискаЇ до земл≥ шальку терез≥в; а на протилежн≥й шальц≥ беззахисно бовтаютьс¤ над пр≥рвою легесеньк≥, ¤к п≥рТњни, к≥лька небуденних предмет≥в: л≥ра, лавровий в≥нок, ротонда, перо й аркуш паперу. “лумаченн¤, вочевидь, зайв≥.

÷¤ книжка була першою в доробку зламаного ћаксима “адейовича, Ц п≥сл¤ того, ¤к в≥н у 1931-ому в≥дсид≥в к≥лька м≥с¤ц≥в у тюрм≥ й ¤кимось дивовижним чином зум≥в ≥з нењ вийти. “ак само дивом пережив ц≥ роки й художник-гравер ќлександр –убан, автор цього од≥озного оформленн¤. ”чень —оф≥њ Ќалепинськоњ-Ѕойчук, дружини й соратниц≥ знаменитого ћихайла Ѕойчука, в≥н був п≥д ту пору одним ≥з найкращих в ”крањн≥ майстр≥в м≥н≥атюрноњ ксилограф≥њ. ј бойчук≥ст≥в в окупован≥й крањн≥ чекала, ¤к в≥домо, та ж дол¤, що й неокласик≥вЕ «рештою, Уостанньому з мог≥канФ –ильському через тридц¤ть рок≥в ≥ще всм≥хнулас¤ пора Утретього цв≥т≥нн¤Ф, а от –убан ненадовго пережив своњх розстр≥л¤них у 1937-му роц≥ вчител≥в: у вересн≥ 1942-го року його, художника У”крвидавуФ, евакуйованого в —аратов, заарештовують. як зазначалось у вироку, в≥н Увысказывал открыто свое недовольство тем, что в р¤де городов ”краины ( иев, ’арьков, ќдесса и др.) ¤кобы украинскому ¤зыку не отводитс¤ должного места, украинский ¤зык игнорируетс¤, в учреждени¤х и школах разговаривают по-русски, в св¤зи с чем он считал это обсто¤тельство русификаторствомФ. …ого засудили на Утрадиц≥йнихФ 10 рок≥в, ≥ про подальшу долю художника ми б≥льше н≥чого не знаЇмоЕ

≤з-пом≥ж багатогранного доробку бойчук≥ст≥в чи не найкраще збереглас¤ граф≥ка. «вичайно ж, не вс≥ художники систематично працювали в цьому жанр≥: хтось, ¤к —оф≥¤ Ќалепинська-Ѕойчук чи ≤ван ѕадалка, найповн≥ше розкрили св≥й талант саме в гравюр≥ та книжков≥й граф≥ц≥, а хтось, ¤к сам ћихайло Ѕойчук чи ќксана ѕавленко (Їдина з бойчук≥ст≥в, що дожила до 1991-го, дивом зум≥вши перебути страх≥тлив≥ роки репрес≥й уЕ ћоскв≥), зверталис¤ до цього жанру лише еп≥зодично, ¤к допом≥жного. “им не менше, вц≥л≥л≥ роботи ≥ одних, й ≥нших мають нин≥ надзвичайну ц≥нн≥сть, адже дозвол¤ють бодай у рамц¤х одного жанру в≥дстежити художню своЇр≥дн≥сть ≥ творчу еволюц≥ю ц≥Їњ знаменитоњ мистецькоњ школи. ¬ласне, саме такою роботою й спричинений цей в≥дгук: монограф≥Їю професора кафедри ≥стор≥њ й теор≥њ мистецтва ’арк≥вськоњ державноњ академ≥њ дизайну ≥ мистецтв Ћюдмили —околюк У√раф≥ка бойчук≥ст≥вФ.

ƒосл≥дниц¤, в≥дома, зокрема, своњми пор≥вн¤льно-типолог≥чними студ≥¤ми творчост≥ ћихайла Ѕойчука й мексиканського монументал≥ста ƒ≥Їіо –≥вери, дбайливо з≥брала й докладно проанал≥зувала граф≥ку пТ¤ти найвизначн≥ших бойчук≥ст≥в Ц самого ћ. Ѕойчука, —. Ќалепинськоњ-Ѕойчук, ≤. ѕадалки, ¬. —едл¤ра та ќ. ѕавленко, а також к≥лькох дес¤тк≥в њхн≥х найталановит≥ших учн≥в.  нижка м≥стить понад дв≥ сотн≥ (!) ≥люстрац≥й, чимало з ¤ких (що м≥сц¤ми пом≥тно дуже виразно) доводилос¤ буквально в≥дреставровувати, Ц ≥ ц¤ робота виконана блискуче. Ќе будучи компетентним у царин≥ мистецтвознавчого анал≥зу, ¤ не маю права судити про достоњнства чи недол≥ки наукового тексту пан≥ Ћ. —околюк, Ц констатую лишень, що писаний в≥н не лише розумно ≥ доступно, а й (р≥дк≥сть дл¤ монограф≥й) напрочуд ц≥каво. “ак що, ¤к на мене, ц¤ книжка Ц подарунок, ¤кого украњнський читач давно зачекавс¤.

ѕрикметно ≥нше: цей знаменний том видали часопис УЅерез≥льФ ≥ видавництво ћ. ѕ.  оць Ц ¤к зазначено у вих≥дних даних, Укоштом ћар≥ана  оц¤ (—Ўј)Ф. ≤ мен≥ тут же пригадуЇтьс¤ нещодавне рад≥о≥нтервТю кер≥вника ƒержком≥нформу ≤. „ижа, в ¤кому чиновник Урозт≥кашес¤ мис≥ю по древуФ з приводу того, ¤к його в≥домство в рамц¤х державноњ програми п≥дтримки соц≥ально значимих видань проф≥нансувалоЕ виданн¤ книжок к≥лькох махрових графоман≥в (п≥дкреслюю: шановного Ѕориса ќл≥йника, чи¤ книжка поез≥й вийшла в ц≥й же сер≥њ, ¤ жодним чином не маю тут на уваз≥). ќта од≥озна кувалда п≥д рукою неук≥в Ц ≥з гравюри ќлександра –убана Ц й дал≥ втоптуЇ в землю свою шальку терез≥в. „и не пора б уже ту кувалду опустити комусь наЕ ногу?

1.

якось воно так дивно в≥дбуваЇтьс¤, що перш≥ м≥с¤ц≥ року в нас традиц≥йно дуже небагат≥ на книжков≥ новинки. Ћог≥чно мало би бути ¤краз навпаки: нав≥ть наприк≥нц≥ року видану книжку ц≥кав≥ше датувати вже роком наступним ≥ мати змогу ще довго представл¤ти њњ ¤к новинку. јле в нас ось уже тривалий час перш≥ м≥с¤ц≥ вигл¤дають сезоном глибокого затишш¤, й за незначноњ загалом к≥лькости назв це пом≥тно аж занадто виразно. „ому Ц достеменно сказати т¤жко. „и то друкарн≥ п≥д цю пору працюють особливо мл¤во (хоча це, вочевидь, сумн≥вно); чи просто полюбл¤Їмо ми Урозкачуватис¤ ударними темпамиФ й стар≥ к≥нц≥ з новими початками задовго зводимо; а чи (це ¤краз може бути ближчим до ≥стини) наш≥ видавц≥ вже звиклис¤ з тим, що кохана податкова пеклом≥н≥страц≥¤ чи ¤ка ≥нша державна машинер≥¤ десь наприк≥нц≥ лютого Узадн≥м числом ≥з першого с≥чн¤Ф може ¤ку каверзу п≥дсунути, тож ≥ нариватис¤ не квапл¤тьс¤. “ак чи ≥накше, новинки, за малими вин¤тками, прокльовуютьс¤ немовби з першими бруньками, а оск≥льки цього року весна холодна й бруньок дожидати довго, то принаймн≥ з прол≥сками.

ќдначе, огл¤д книжкових новинок почнемо все таки не з Укв≥точокФ, а з книжки, написаноњ п≥встол≥тт¤ тому, проте украњнське њњ виданн¤ ви¤вилос¤ надзвичайно, буквально таки кричуще дочасним. Ќапевно, було би блюзн≥рством говорити про те, що вона Успец≥ально приуроченаФ до початку в≥йни в ≤раку ≥ всесв≥тнього збуренн¤ з цього приводу, котре законом≥рно не оминуло й ”крањни, Ц але ж бувають так≥ сп≥впад≥нн¤! ќсобливо в контекст≥ посутн≥х розмов про ћежир≥чч¤ ¤к сакральну територ≥ю, колиску св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ, надзвичайно щедро опри¤влюваних в останн≥ м≥с¤ц≥ не лише на шпальтах бульварноњ та ≥деолог≥чно перевантаженоњ пер≥одики. ¬ластиво, у прац≥ французького мислител¤ –оже  аюа УЋюдина ≥ сакральнеФ ( .: ¬аклер), котру маЇмо на оц≥, мова йде зовс≥м не про сучасне ћежир≥чч¤, але про саме пон¤тт¤ сакрального. ѕричому, базуючись на дискурсах, сказати б, доцив≥л≥зац≥йних, автор чимало може й найпарадоксальн≥ших стор≥нок присв¤чуЇ саме в≥йн≥, що й робить у наших очах цю книжку такою неспод≥вано УактуальноюФ. «рештою, це таки не сп≥впад≥нн¤: просто, нин≥шн¤ ситуац≥¤ довкола ≤раку Ї н≥чим ≥ншим, ¤к жорстокою (≥накших ≥стор≥¤, ¤к правило, не п≥дносить) ≥люстрац≥Їю м≥ркувань  аюа про Утри типи злочин≥в, ¤к≥ заз≥хають на сакральне й порушують м≥стичну ц≥л≥сн≥сть клану. ÷е поњданн¤ тотема, оволод≥нн¤ УзабороненоюФ ж≥нкою ≥ вбивство члена клануФ. јле падких на метушню читач≥в наперед прошу не розмр≥юватис¤: попри те, що книжка французького ф≥лософа написана й перекладена, так би мовити, Улюдською мовоюФ, себто без надм≥рних терм≥нолог≥чних Унаворот≥вФ ≥ доступно дл¤ осв≥ченого мисл¤чого читача, Ц це все таки серйозна наукова прац¤, актуальн≥сть ¤коњ Ц кому на жаль, а кому на щаст¤ Ц жодним ≤раком не обмежуЇтьс¤.

ќсобливо сл≥д в≥дзначити ще одне серйозне наукове виданн¤, авдитор≥¤ поц≥новувач≥в ¤кого передбачаЇтьс¤ хоч ≥ вужчою, н≥ж у  аюа, але, безперечно, вд¤чною. …детьс¤ про УЌ≥комахову етикуФ јр≥стотел¤ ( .: јкв≥лон-ѕлюс) Ц одну з пров≥дних праць античного ф≥лософа, котра, ¤кщо памТ¤ть мен≥ не зраджуЇ, украњнською дос≥ не зТ¤вл¤лас¤. Ќайвищоњ похвали заслуговуЇ саме виданн¤ Ц ≥з ум≥щеними поруч ориі≥нальним та перекладним текстами, з розк≥шними (юний читач сказав би: суперовими) постор≥нковими прим≥тками.

Ќа жаль, под≥бн≥ виданн¤ Ц й  аюа, й јр≥стотель Ц можлив≥ в нас нараз≥ х≥ба за п≥дтримки м≥жнародних фонд≥в, тут зокрема ћ‘ У¬≥дродженн¤Ф. “ак само, ¤к ≥ ще одна ц≥кавинка Ц досл≥дженн¤ англ≥йського пол≥толога У–оберта ј. ƒал¤ Уƒемократ≥¤ та њњ критикиФ (’.: –ј Ц  аравела), за ¤ке автор у 1990 роц≥ був в≥дзначений щор≥чною прем≥Їю ‘онду ¬удро ¬≥льсона за найкращу книгу, присв¤чену питанн¤м управл≥нн¤, пол≥тики й м≥жнародних взаЇмин. Уѕрац¤ надзвичайно розумна ≥, що зустр≥чаЇтьс¤ дуже р≥дко, надзвичайно мудраФ, Ц читаЇмо на лицьов≥й таки стор≥нц≥ обкладинки в≥дгук –оберта Ќ. Ѕеллаха. ѕоц≥новувач≥ њњ в нас, гадаю, знайдутьс¤, от лише питанн¤, чи будуть серед них люди, котр≥ реально впливають на ухваленн¤ р≥шень? ÷е питанн¤ вочевидь риторичне.

Ќатом≥сть кињвське видавництво У‘актФ, ¤к полюбл¤Ї п≥дкреслювати його головний редактор Ћеон≥д ‘≥нкельштейн, свою резонансну сер≥ю украњнськоњ та св≥товоњ л≥тературноњ класики У“екст плюс контекстФ Ц кращу книжкову сер≥ю за результатами минулор≥чноњ У нижки рокуФ Ц видаЇ без ірант≥в, Уна своњФ. ¬ н≥й в≥д початку року маЇмо вже три новинки. У апр≥йськ≥ сюжетиФ в упор¤дкуванн¤ професора ¬олодимира ѕанченка розкривають читачев≥ м≥топоетику таЇмничого середземноморського острова  апр≥ Ц в контекст≥ його опри¤вленн¤ в украњнському красному письменств≥.  р≥м класичних текст≥в, маЇмо тут надзвичайно ц≥каву Упов≥стьФ, виокремлену з капр≥йських лист≥в ћихайла  оцюбинського, а також можемо розкрити дл¤ себе таЇмницю того, чому в романах та пТЇсах ¬олодимира ¬инниченка навТ¤зливо зринаЇ так моторошно виписаний образ немовл¤ти. У”люблен≥ англ≥йськ≥ в≥рш≥ та навколо нихФ представл¤ють прекрасн≥ переклади ћаксима —тр≥хи низки чудових англ≥йських поет≥в Ц ќдена, ћьюњра, ™йтса, ≈л≥ота, Ћоуренса,  ≥пл≥ніа, ¬айлдаЕ ѕро третю книжку в ц≥й сер≥њ Ц Ућандр≥вник ≥ риболов. ѕрирода в творчост≥ ¬олодимира —в≥дз≥нського й ћаксима –ильськогоФ Ц ¤, ¤к њњ упор¤дник, вочевидь, мусив би промовчати, Ц а ≥мена автор≥в говор¤ть сам≥ за себе.

ј наступну сер≥ю У”крањнськ≥ мемуариФ в≥дкрив упор¤дкований професором ¬≥рою јгеЇвою фундаментальний том У ињвськ≥ неокласикиФ, в ¤кому дбайливо з≥бран≥ й в≥дкоментован≥ найц≥кав≥ш≥ спогади про представник≥в одного з найц≥кав≥ших ¤вищ украњнськоњ л≥тератури минулого стор≥чч¤.

ѕропонуЇ У‘актФ ≥ нову книжку прози ќксани «абужко Ц розк≥шно виданий зб≥рник пов≥стей та опов≥дань У—естро, сестроЕФ. Ѕез коментар≥в Ц пан≥ ќксана, ¤к завжди, екстраваіантна, неповторна й резонансна.

—импатичну сер≥ю п≥д симптоматичною назвою Уѕрограма з л≥тературиФ пропонуЇ й харк≥вське видавництво У–анокФ, продукц≥¤ ¤кого зор≥Їнтована насамперед на потреби школи. У¬ибран≥ твориФ ѕантелеймона  ул≥ша, ћиколи  ул≥ша, ћиколи ’вильового, √ригор≥¤  осинки, ѕанаса ћирного та ¬олодимира ¬инниченка Ц нараз≥ ш≥сть ошатних ≥ недорогих томик≥в, ¤к≥ зазвичай включають не т≥льки тексти, що вивчаютьс¤ в куцих ≥ тенденц≥йних шк≥льних програмах, а представл¤ють, наск≥льки це можливо, взагал≥ найц≥кав≥ш≥ твори класик≥в. «а сп≥вв≥дношенн¤м, ¤к нин≥ полюбл¤ють казати, Уц≥на Ц ¤к≥стьФ ц≥ розрахован≥ на масовий попит книжки ≥деальн≥ дл¤ б≥бл≥отек ¤к шк≥льних, так ≥ домашн≥х Ц Уперес≥чногоФ украњнц¤, ¤кий не маЇ фахових ф≥лолог≥чних зац≥кавлень, але зеленого пон¤тт¤ про л≥тературу не цураЇтьс¤.

«агалом же, поез≥њ серед останн≥х видань чомусь небагато, а доброњ поез≥њ, кр≥м √олобородька й згадуваних класик≥в, тим паче. ѕлюс, зв≥сно ж, том ≥ще одного класика Ц Уѕол≥т кр≥зь бурюФ ћиколи Ѕажана, виданий кињвською У риницеюФ в щойно започаткован≥й сер≥њ УЅ≥бл≥отека Ўевченк≥вського ком≥тетуФ. «наченн¤ ц≥Їњ книжки важко переоц≥нити: нарешт≥ маЇмо змогу переосмислити творч≥сть одного з найпотужн≥ших украњнських поет≥в, тим паче, що тексти професор ћикола —улима д≥брав ≥деально, включивши не лише ген≥альн≥ УЅуд≥вл≥Ф й УЌ≥чн≥ концертиФ чи УпроскрибованихФ У—л≥пц≥вФ ≥ УƒеборуФ, але законом≥рно в контекст≥ творчост≥ майстра не в≥дкинувши й од≥озний панег≥рик —тал≥ну УЋюдина стоњть в зореносн≥м  ремл≥Ф.

ј от новопостале ≥вано-франк≥вське видавництво У√остинецьФ пропонуЇ дуже симпатично видан≥ дв≥ зб≥рочки м≥сцевого автора ёр≥¤ —ултанова Ц рос≥йськомовна У амера-обскураФ та Уя умру не в ѕариж≥ЕФ в перекладах украњнською. ќднак, зм≥стове наповненн¤ в обидвох випадках аж занадто р≥зко контрастуЇ з напрочуд ¤к≥сною версткою й пол≥граф≥ю. “а нав≥ть ц≥ книжки вигл¤дають Увисокою л≥тературоюФ в пор≥вн¤нн≥ з новинкою ≥ншого ≥вано-франк≥вського видавництва Ућ≥сто-Ќ¬Ф Ц книженц≥Їю такоњ соб≥ ≤рени  арпи У«нес паленогоФ, що маЇ п≥дзаголовок Учтиво ≥д≥от≥вФ. Уƒупа ≥ уродка, ≥ншими словами, прибацана тьолка. јмб≥тна й еіоњстична ≥стота. —ре на вс≥х без розбору. “≥па журнал≥стка в т≥па журналах. ‘ронт-ж≥нка оріазмотворчого гурту У‘актично сам≥Ф, Ц так в анотац≥њ справедливо охарактеризовано авторку цього направду ≥д≥отичного маразмуванн¤, в≥д котрого, п≥дозрюю, нав≥ть см≥ттЇвий кошик збридивс¤ б, а нав≥що це ще й видавати, збагнути просто неможливо. ¬ пошуках Уориі≥нальностиФ декотрих наших видавц≥в, ¤к бачимо, почало в≥дверто УзашкалюватиФ, в контекст≥ чого залишаЇтьс¤ лишень спод≥ватис¤, що читач њх таки покараЇЕ гривнею.

÷ього разу огл¤д новинок украњнського книжкового ринку почнемо з≥ словника. ѓх у нас н≥коли не було вдосталь, так що кожна зТ¤ва Ц вже неабищо. “им паче, ¤кщо це УЌовий орфограф≥чний словник украњнськоњ мовиФ, в ¤кому, ¤к зазначено в анотац≥њ, м≥ститьс¤ 43 тис¤ч≥ сл≥в, у тому числ≥ 3 тис¤ч≥ нових, засвоЇних мовою нещодавно, та дв≥ з половиною тис¤ч≥ географ≥чних назв, найперше ≥ноземних, котр≥ н≥хто током не знаЇ, ¤к писати правильно. ѕотреба в такому виданн≥ залишаЇтьс¤ досить гострою, тож автор Ц професор Ћьв≥вського ≥нституту пожежноњ безпеки ћ¬— ”крањни јнатол≥й ≤вченко Ц ≥ видавець Ц льв≥вська У альвар≥¤Ф Ц поц≥лили, ¤к то кажуть, у ¤блучко.

ўоправда, при ближчому знайомств≥ з книжкою овац≥њ ви¤вл¤ютьс¤ не такими гучними. “ак, дещиц¤ нових сл≥в у виданн¤ включена. ѕринаймн≥ УсайтФ ≥ нав≥ть УсерверФ, ¤ких год≥ шукати в ≥нших словниках, тут знайшлис¤; Ї УдисководФ, але нема УдискетиФ; Ї УдискурсФ, не кажучи вже про УпарадигмуФ, але нема Умед≥йФ ≥ Умультимед≥йФ; ≥ Уроум≥ніФ в≥дсутн≥й, хоч Ї Умоб≥лкаФ; ≥ УтемникаФ, ¤ким украњнська УзбагатилаФ мало не вс≥ Ївропейськ≥ мови, теж нема. Ќе встигають мовознавц≥ ув≥гнатис¤ за мовою. Ќатом≥сть Ї Убл¤дьФ Ц у називному й родовому в≥дм≥нках! ѓњ нарешт≥ наздогнали. ƒоводьмо тепер д≥т¤м, що це ненормативна лексикаЕ ™ ще УпесецьФ, але то, певно, тварина.

Ќайб≥льше ж претенз≥й Ц до л≥тери УіФ. —л≥в, що з нењ починаютьс¤, в украњнськ≥й мов≥ насправд≥ Ї ¤к м≥н≥мум утрич≥ б≥льше, н≥ж пропонуЇ ≤вченко. ƒо того ж, ц¤ л≥тера ≥нод≥ зустр≥чаЇтьс¤ й у середин≥ слова, про що упор¤дник, мТ¤ко кажучи, забуваЇ зовс≥м. Ќав≥ть безсумн≥вн≥ У≥ніов≥Ф зак≥нченн¤ тут чомусь залишаютьс¤ У≥нговимиФ.

«рештою, ц≥ л¤пи Ц ще, так би мовити, кв≥точки, й словником ≤вченка ц≥лком можна, ≥ нав≥ть треба користуватис¤, враховуючи ц≥ та ≥нш≥ застереженн¤.

ѕро сер≥ю Уѕрограма з л≥тературиФ (Унегрифовану, до реч≥!) харк≥вського видавництва У–анокФ ми вже писали в попередньому числ≥ У нижкового огл¤дуФ. јле в≥дтод≥ вона поповнилас¤ одразу двома новими томиками. ѕро один ≥з них Ц У¬ибран≥ твориФ ¬асил¤ —тефаника Ц ¤ ¤к його упор¤дник не маю морального права багато говорити. —кажу лишень, що в словах, котр≥ на ѕокутт≥ вживаютьс¤ з≥ звуком УіФ, ¤ намагавс¤ нарешт≥ розставити й л≥теру УіФ. ≤ що принципово включив до цього виданн¤ не лише новели, але й поез≥њ в проз≥ та дещицю лист≥в —тефаника. ≤ що по¤сненн¤ д≥алектних сл≥в у виданн≥ подано не наприк≥нц≥, ¤к зазвичай, а постор≥нково Ц дл¤ зручност≥ юних читач≥в. ј ¤кщо ¤ десь напартачив Ц то лайте мене на вс≥ заставки, бо виданн¤ класики дл¤ школ¤р≥в Ї надзвичайно в≥дпов≥дальною справою, й нав≥ть найменша халтура тут неприпустима.

ј в≥д ≥ншого тому в Уранк≥вськ≥йФ сер≥њ Уѕрограма з л≥тературиФ Ц упор¤дкованоњ професором ќ. јстафТЇвим та письменником ј. ƒн≥стровим антолог≥њ Уѕоети Ќью-…оркськоњ групиФ Ц ¤ взагал≥ кайфую! ÷е виданн¤ не маЇ аналог≥в на нашому книжковому ринку, представл¤Ї юним читачам л≥тературне ¤вище, про ¤ке њм почерпнути ≥нформац≥ю практично нема зв≥дки. ÷е посутнЇ заповненн¤ прогалини не лише шк≥льноњ осв≥ти, але й ц≥нне дл¤ вс≥х любител≥в поез≥њ виданн¤.

ѕоповненн¤ й у сер≥њ дит¤чих енциклопед≥й Уя п≥знаю св≥тФ кињвського видавництва УЎколаФ Ц том У–ел≥г≥њФ. ¬≥н, ¤к й ≥нш≥ книжки ц≥Їњ сер≥њ, перекладений ≥з рос≥йськоњ, й це зле Ц невже в нас немаЇ фах≥вц≥в, здатних попул¤рно розпов≥дати д≥т¤м про розумн≥ й ц≥кав≥ реч≥? ќднак видавництво, на щаст¤, до перекладу п≥д≥йшло досить творчо, войовничу пропаіанду Уруссссскава праваслав≥¤Ф, ¤кою аж киш≥в ориі≥нал, ≥з тому вилучило, ≥деолог≥чно витримало тональн≥сть книжки в дус≥ поваги до вс≥х рел≥г≥й (чого в рос≥йському ориг≥нал≥, зрозум≥ло, також не було), натом≥сть дозволило соб≥ доповнити том к≥лькома розд≥лами про ≥стор≥ю й сучасн≥сть украњнських православноњ й греко-католицькоњ церков. «в≥сно, п≥сл¤ такого перекроюванн¤ залишилос¤ до книжки чимало запитань, але вони принаймн≥ не наст≥льки кричущ≥, ¤кими могли би бути.

—ер≥¤ У’рестомат≥¤ школ¤раФ цього ж видавництва поповнилас¤ томиком Уѕ≥вн≥чних опов≥даньФ ƒжека Ћондона. ÷е добре, зважаючи на те, що Уѕетр≥вкаФ переповнена рос≥йськими перекладами Ћондона, а украњнських Ц ¤к на мене, значно кращих Ц не перевидавали вже бозна ск≥льки часу.

ѕриЇмно здивувала мене льв≥вська У альвар≥¤Ф Ц новою поетичною зб≥ркою “араса ‘едюка У“аЇмна ложаФ. “е, що ‘едюк Ї чудовий поетом, зрозум≥ло, але те, що У альвар≥¤ нарешт≥ в≥дмовилас¤ в≥д своЇю недавньоњ помилковоњ тактики накручуванн¤ ц≥н на поетичн≥ книжки Ц особливо похвально.

ѕот≥шило в≥доме ≥вано-франк≥вське видавництво УЋ≥ле¤-Ќ¬Ф, запропонувавши читачев≥ новий проект “араса ѕрохаська Ц одразу три чудово виконаних томики есењв-≥нтервТю з ёрком јндруховичем, ёрком ≤здриком та ќлегом Ћишегою. ѕод≥бн≥ реч≥ в нашому письменств≥ дос≥ не практикувалис¤, на жаль, Ц ≥ ѕрохаська в рол≥ Упершов≥дкривачаФ вигл¤даЇ досить орган≥чно. ƒл¤ прихильник≥в постмодерного дискурсу в сучасн≥й л≥тератур≥ це справжн≥й Ц ≥ то неаби¤кий Ц подарунок.

∆анр книжки-≥нтервТю ви¤вивс¤ неспод≥вано попул¤рним останн≥м часом. ѕринаймн≥ ще льв≥вськаУп≥рам≥даФ в сер≥њ У”сна ≥стор≥¤ ”крањни ’’ ст.Ф пропонуЇ томик Уќдержим≥сть. ≤нтервТю ёр≥¤ «айцева з ≤горем  алинцемФ. ≤мТ¤ одного з ч≥льних ш≥стдес¤тник≥в говорить саме за себе, а його думки ¤к про л≥тературу, так ≥ про дисидентський рух надзвичайно ц≥кав≥.

ј ще один ч≥льний ш≥стдес¤тник, академ≥к ≤ван ƒзюба в кињвському видавництв≥ У риниц¤Ф видав нову публ≥цистичну працю Уѕастка: “ридц¤ть рок≥в з≥ —тал≥ним. ѕТ¤тдес¤т рок≥в без —тал≥наФ. ѕоважний автор анал≥зуЇ ≥стор≥ю п≥драд¤нськоњ ”крањни, вбачаючи в н≥й корен≥ багатьох наших сучасних проблем.

ќдразу дв≥ нових книжки пропонуЇ молода поетка й досл≥дниц¤ з ”ман≥ ћарина ѕавленко. ўоправда, њњ студ≥¤ У“ичининська формула украњнського патр≥отизмуФ (”мань: јЋћ≤) вигл¤даЇ значно ц≥кав≥шою в≥д њњ ж таки поетичноњ зб≥рки У„ар-папортьФ (Ћьв≥в:  амен¤р).

≤з-пом≥ж найц≥кав≥ших новинок ≥ книга харк≥вського професора-мистецтвознавц¤ Ћюдмили —околик У√раф≥ка бойчук≥ст≥вФ, видана сп≥льно часописом УЅерез≥льФ ≥ нью-йоркським видавництвом ћ. ѕ.  оць. ÷е сол≥дна монограф≥¤, багато ≥люстрована майже недоступними нин≥, ¤к правило, роботами майстр≥в найв≥дом≥шоњ украњнськоњ мистецькоњ школи 20-их рок≥в минулого стор≥чч¤, знищених рос≥йськими окупантами.

ѕривертаЇ увагу й двотомник У ињв Ц св¤та земл¤Ф Ц два спарених числа культуролог≥чного альманаху У’рон≥ка-2000Ф. ћожна, а подекуди й треба в багатьох випадках предТ¤вл¤ти претенз≥њ упор¤дникам стосовно добору декотрих текст≥в (наприклад, сценар≥ю ф≥льму ёр≥¤ ≤ллЇнка Ућолитва за гетьмана ћазепуФ або в≥дверто русот¤пського, з шов≥н≥стичним душком, матер≥алу рос≥йського академ≥ка ƒм≥тр≥¤ Ћ≥хачова Уѕохвала  иЇвуФ), але ц≥кавинки таки значно перевищують л¤пи.

 ињвськ≥ УќсновиФ до 70-р≥чч¤ члена-кореспондента ЌјЌ ”крањни, зав≥дувача в≥дд≥лом давньоњ ≥ класичноњ л≥тератури академ≥чного ≤нституту л≥тератури ќлекси ћишанича видали том його наукових праць УЌа перелом≥Ф. ј ще один том, до ¤кого шановний ќлекса ¬асильович написав передмову, п≥дготувала харк≥вська УјктаФ. ¬ласне, ц≥Їњ книжки, котра Ц знаю, вже вийшла друком, але нараз≥ ще не зТ¤вилас¤ в кињвських книгарн¤х, ¤ чекаю чи не найб≥льше, адже це Ц У”крањнський л≥тературний барокФ ƒмитра „ижевського, одна з найірунтовн≥ших наукових праць про наше бароко, таке принадне й наст≥льки кричуще нев≥доме сучасному читачев≥.

Ћ≥то Ц не найкращий час дл¤ книжкових новинок. „итач масово т≥каЇ з≥ спекотних великих м≥ст, поза ¤кими книготорг≥вл≥ ¤к такоњ в нас практично не ≥снуЇ, Ц а значить, планувати книжков≥ новинки на початок л≥та видавництвам не вельми доречно, краще приберегти њх до серпн¤, або й до вересн¤, до льв≥вського ‘оруму видавц≥в.

’оча, чесно кажучи, все перше п≥вр≥чч¤ 2003-го на книжковому ринку вигл¤даЇ ¤кимось аж надто мл¤вим Ц у пор≥вн¤нн≥ бодай ≥з роком минулим. Ќовинок небагато, ≥ Їдиний оптим≥стичний висновок з цього Ц що справд≥ хорош≥ книжки не губл¤тьс¤ пом≥ж паперовим мотлохом; але вс≥ ≥нш≥ висновки радше песим≥стичн≥. Ќещодавно в конкурс≥ У нижка рокуФ п≥дбивали п≥дсумки п≥вр≥чч¤, ≥ ¤, ¤к експерт у ном≥нац≥њ Уƒит¤че св¤тоФ, був просто нажаханий тим, що нав≥ть дит¤чоњ л≥тератури за цей час у нас вийшло страшенно, просто катастроф≥чно мало. «найшлос¤ лише три книжки, ¤к≥ справд≥ хот≥лос¤ в≥дзначити? Ц от ≥з них ≥ почнемо.

ќстанн≥й незак≥нчений тв≥р французького ф≥лософа ћор≥са ћерло-ѕонт≥ У¬идиме й невидиме. « робочими нотаткамиФ зТ¤вивс¤ друком у видавничому дом≥ У иЇво-ћогил¤нська академ≥¤Ф. јвтор закликаЇ в≥дкинути пон¤ттЇв≥ ф≥лософськ≥ спекул¤ц≥њ, повернутис¤ до самоњ реч≥ й зазирнути в њњ сутн≥сть.

 оментар≥ зайв≥ Ц бо невже не на компТютер≥ набиралис¤ ц≥ лукав≥ р¤дки?

ѕочнемо з того, чого в нашому л≥тпроцес≥ дуже, можливо нав≥ть катастроф≥чно не вистачаЇ Ц з драматург≥њ.  ≥лька рок≥в тому зачароване коло ц≥лковитоњ в≥дсутности сучасних перспективних драматичних текст≥в спробував роз≥рвати кињвський У—молоскипФ, видавши впор¤дковану Ќедою Ќежданою антолог≥ю У” чеканн≥ театруФ. Ќе знаю, чи багато вм≥щених там пТЇс молодих украњнських автор≥в побачили сцену, але в читач≥в антолог≥¤ таки мала усп≥х, ≥ наклад розб≥гс¤ швидко. ќтож, н≥чого дивного, що зараз у У—молоскип≥Ф зТ¤вивс¤ новий вар≥ант Ц У” пошуку театруФ, ≥з майже тим самим колом автор≥в Ц усе ще молодих, але вже значно досв≥дчен≥ших, Ц упор¤дкований так само Ќедою Ќежданою. ј що, може й у нас колись знову повиростають драматурги р≥вн¤ ћиколи  ул≥ша!

ј чи не найб≥льше в контекст≥ драматург≥њ т≥шить книжечка дос≥ нев≥домого льв≥вського видавництва ≥з симптоматичною назвою Уƒобра справаФ. «важившись оприлюднити пТЇсу дл¤ д≥тей молодого автора ≤гор¤ ѕавлюка, знаного ¤к поета ≥ нав≥ть тр≥шки прозањка, видавництво ≥ справд≥ зробило добру справу, адже текст, попри декотр≥ др≥бн≥ прорахунки, вийшов дуже ц≥кавим, кумедним, веселим ≥ справд≥ добрим. якщо ≥ще десь по украњнських школах ≥снують театральн≥ гуртки, ¤к≥ готують аматорськ≥ вистави Ц то це дл¤ них репертуар ≥деальний!

Ќатом≥сть ≥ншу художньо-розвагову книжку, ¤ка нещодавно зТ¤вилас¤ у книгарн¤х, новинкою не назвеш Ц пов≥стю У«елена ћаргаритаФ —в≥тлана ѕиркало дебютувала к≥лька рок≥в тому ¤к лавреат видавництва У—молоскипФ. “а й словник молод≥жного сленіу, укладений —в≥тланою, теж ран≥ше публ≥кувавс¤. ѕроте т≥ наклади давно роз≥йшлис¤, ≥ тексти в≥рноњ посл≥довниц≥ ќксани «абужко (маЇтьс¤ на уваз≥ фем≥н≥стичний фронт) у барвист≥ш≥й пал≥турц≥ тепер перевидали брати  апранови. я б не сказав, що це л≥тература дуже хороша й дуже масова, але молодь, найперше студентська, читаЇ њњ з задоволенн¤м.

ј ринок попси фронтально завойовуЇ нещодавн¤ переможниц¤ У оронац≥њ словаФ ћарина √римич. ѕ≥сл¤ њњ У¬арфолом≥Ївоњ ноч≥Ф респектабельна льв≥вська У альвар≥¤Ф видала ще роман УћагдалинкиФ про те, ¤к чотири членкин≥ самопроголошеного товариства ≥мен≥ ћар≥њ ћаідалини (таки з л≥терою і маЇ писатис¤ це ≥мТ¤, дорога У альвар≥ЇФ Ц до авторки не звертаюс¤, бо в њњ грамотн≥сть в≥рю не дуже), заручившись п≥дтримкою одного педераста, знущаютьс¤ з чолов≥к≥в. ј до всього, льв≥вське видавництво УјверсФ пропонуЇ ще один текст ц≥Їњ ж авторки п≥д назвою У“и чуЇш, ћарго?..Ф (а чи не ћаріо часом ви маЇте на уваз≥?), про ¤кий не скажу н≥чого, бо в рецензент≥в такт, терп≥нн¤ й уважн≥сть так само колись зак≥нчуютьс¤. јле ¤кщо трапл¤ютьс¤ педерасти й членкин≥ ж≥ночих товариств, ¤ким ц≥каво це читати, то нехай соб≥ буде. ’оча, ¤к на мене, то краще вже ¬олодимир Ћис, чий роман У–оманаФ видала У альвар≥¤Ф, а роман Уѕродавець дол≥Ф Ц терноп≥льськ≥ Уѕ≥дручники й пос≥бникиФ. ” цього автора Ї принаймн≥ зелене пон¤тт¤ про стиль письма. ј зрештою, попса Ї попса, ≥ н≥чого в≥д нењ вимагати л≥тератури.  ричали ото на вс≥ заставки, що нам попси треба, що дайош масову л≥тературу л≥тератур≥ в маси, що йоханий бабай (не плутати ≥з золотим) ≥ розтудить його в парадигму Ц ото й маЇмо. „итайте, дорог≥ читач≥, й зачитуйтес¤! ≤ не забувайте при цьому соковите слобожанське словечко У“ю!Ф, ¤ке У альвар≥¤Ф навчилас¤ вимовл¤ти з льв≥вським акцентом. я не жартую, бо У“ю!Ф Ц це ще одна попсова новинка в≥д У альвар≥њФ, роман ћарини ћедн≥ковоњ. « мене, чесно кажучи, достатньо назви, а ви читайте, дорог≥ читач≥, читайте Ц дочитаЇтес¤!

ј взагал≥, ¤кщо й можна що-небудь читати з попси, то х≥ба новий роман ¬асил¤ Ўкл¤ра У ров кажанаФ, виданий усе т≥Їю ж У альвар≥ЇюФ. јвтор епатуЇ ¤кщо не з почутт¤м м≥ри, то принаймн≥ з м≥рою почутт¤; в≥н нагн≥таЇ жах≥тт¤ й порнуху ¤кось нав≥ть фахово-елеіансько; а головне Ц в≥н ум≥Ї писати образно, художньо, стильно й ум≥Ї поза вс≥ма отими попс¤чими пригодами й крим≥нальним маразмом виводити Уакадем≥чноФ ірунтовний соц≥альний п≥дтекст.

Ќайчитабельн≥ший льв≥вський прозањк ёр≥й ¬инничук методично видаЇ в Уѕ≥рам≥д≥Ф багатотомове з≥бранн¤ своЇњ прози. Ќовий том Ц обидв≥ частини його скандального роману Уƒ≥ви ноч≥Ф. ќце справжн¤ попса, суперове чтиво Ц соковите, смачне! ѕринаймн≥ в≥дпочивати з ¬инничуком можна залюбки.

ѕершу зб≥рку своЇњ прози УѕацюкФ пропонуЇ читачам молодий прозањк ≥з ƒн≥пропетровська ƒмитро Ѕондаренко, нањвно хвал¤чись в анотац≥њ, що б≥льш≥сть опов≥дань, ¤к≥ њњ склади, вже друкован≥ в пер≥одиц≥ загальним накладом понад 100 000 прим≥рник≥в. —южети цих текст≥в ≥ справд≥ незл≥, але власного стилю автор нараз≥ не виробив, та й мова його б≥дненька й кантова. якщо вчитиметьс¤ Ц може з нього й вийти добрий прозањк.

≤з перекладноњ прози особливу увагу привертаЇ новинка в≥д У альвар≥њФ Ц томик прози попул¤рного польського автора ™жи яноша ‘онфари У оли зупинилась земл¤Ф. ‘онфара Ц неперевершений опов≥дач кумедних ≥стор≥й, а добротний переклад ƒмитра јндрухова, в≥дредагований таким майстром ¤к ≤гор –имарук Ц це вже запорука ¤кости книжки.

“ерноп≥льське видавництво УƒжураФ пропонуЇ роман ћиколи –уденка У—ин —онц¤ Ц ‘аетонФ ≥ його ж таки в≥доме досл≥дженн¤ У—л≥дами косм≥чноњ катастрофиФ. “ексти в≥дом≥ ще з час≥в авторового дисидентства, але ¤ щось не пригадую, аби вони виходили в ”крањн≥ окремою книжкою, Ц а це справд≥ давно сл≥д було зробити.

ќпов≥данн¤ та пов≥ст≥ знаменитого прозањка старшого покол≥нн¤ јнатол≥¤ ƒ≥марова У«блискиФ зТ¤вилис¤ в кињвському видавництв≥ Уярослав≥в валФ за спри¤нн¤ Ћ≥ги украњнських меценат≥в. ÷е добротна традиц≥йна проза про УмаленькихФ людей Ц тепла, розумна, ≥нтел≥іентна, дов≥рлива, щира. я з дитинства люблю цього прозањка, ≥ гадаю, що нин≥ в≥н в≥дчитуЇтьс¤ не менш ц≥каво, н≥ж рок≥в двадц¤ть тому.

≤з-пом≥ж л≥тературознавчих новинок увагу фахового читача привертаЇ двотомник праць зав≥дувача кафедрою украњнськоњ л≥тератури ƒонецького ун≥верситету професора —тепана ћишанича УЋ≥тературознавч≥ та фольклористичн≥ студ≥њФ.

ј назва новоњ книжки в≥домого кињвського л≥тературознавц¤ старшого покол≥нн¤, професора ћихайла ЌаЇнка ще до њњ виходу викликала усм≥шки, см≥шки, а то й рег≥т Ул≥тературноњ громадськост≥Ф. ѕом≥ж тим, студ≥¤ У≤нтим письменницькоњ прац≥Ф (Уѕедагог≥чна пресаФ,  ињв) на украњнських теренах вигл¤даЇ п≥онерською Ц так≥ ≥нтимн≥ реч≥ дос≥ нашими вченими ще не осмислювалис¤ комплексно.

” неспод≥ван≥й рол≥ перекладача наукового тексту з французькоњ постаЇ в≥домий прозањк Ћеон≥д  ононович. ƒонесена ним до украњнського читача книжка ∆ерара ћере Уѕринцип суверен≥тету. ≤стор≥¤ та основи нов≥тньоњ владиФ. ÷е студ≥¤ над нов≥тньою пол≥тикою кр≥зь призму пон¤тт¤ суверен≥тету. ¬идала том все та ж усюдисуща У альвар≥¤Ф у своњй нов≥й сер≥њ У≈сењ ’’Ф.

«б≥рник статей ≥ нарис≥в за редакц≥Їю ќ. Ћис¤ка УЅродиФ (У¬≥дродженн¤Ф, ƒрогобич), ¤кий розпов≥даЇ про долю див≥з≥њ У√аличинаФ, важливий не лише тим, що прив≥дкриваЇ дос≥ малознан≥ стор≥нки ≥стор≥њ, а й тим, що м≥стить жив≥ спогади ч≥льних ≥ р¤дових учасник≥в тих под≥й.

–езонансний зб≥рник статей американського мед≥Їв≥ста ≈дварда  ≥нана У–ос≥йськ≥ ≥сторичн≥ м≥тиФ, присв¤чений найгостр≥шим дискус≥йним моментам рос≥йсько-украњнських ≥сторичних стосунк≥в. ÷е вже друге виданн¤ книжки, дуже грамотно п≥дготовлене кињвською У ритикоюФ. ¬оно включаЇ також нов≥ студ≥њ Ц У“юркськ≥ лексичн≥ елементи в У—лов≥ о полку ≤горев≥мФ та У«адонщин≥Ф й Ујвакум: ≥стор≥¤ безумстваФ.

ƒв≥ ≥сторичних б≥ограф≥чних монограф≥њ пропонуЇ читачам столичний видавничий д≥м УјльтернативиФ Ц Уƒанило √алицькийФ ћиколи  отл¤ра ≥ Уярослав ћудрийФ ѕетра “олочка. √адаю, ними зац≥кавл¤тьс¤ не лише фахов≥ ≥сторики, а й ширше коло залюблених ≥ ≥стор≥ю читач≥в. “им паче, що мова цих видань вигл¤даЇ ц≥лком доступною.

УЌарис ≥стор≥њ дисидентського руху в ”крањн≥Ф Ѕориса «ахарова, виданий ’арк≥вською правозахисною групою ≥ видавництвом У‘ол≥оФ Ц украй важлива й давно назр≥ла студ≥¤ про м≥сце дисидентського руху в ≥сторичному процес≥, культуролог≥чн≥ аспекти цього ¤вища, розмањтт¤ дисидентських напр¤мк≥в ≥ теч≥й тощо. “им паче, що побудована книжка на св≥жому матер≥ал≥ Ц авд≥о≥нтервТю з учасниками дисидентського руху.

јвторитетне кињвське видавництво Уƒух ≥ Ћ≥тераФ пропонуЇ монограф≥ю ≥сторика ƒанила яневського Уѕол≥тичн≥ системи ”крањни 1917 Ц 1920 рок≥в: спроби творенн¤ ≥ причини поразкиФ. ѕопри те, що автор б≥льше в≥домий публ≥ц≥ ¤к колишн≥й ведучий розваговоњ програми Уѕерший м≥льйонФ на У1+1Ф, в≥н ви¤вл¤Ї себе тут не шоуменом, а серйозним, вдумливим науковцем, ¤кий проанал≥зував чимало дос≥ нев≥домих науковому й читацькому загалу матер≥ал≥в ≥ документ≥в надзвичайно важливого пер≥оду нашоњ ≥стор≥њ, ≥ висновки його в≥дзначаютьс¤ ірунтовн≥стю.

јктуальною в контекст≥ нещодавнього украњнського-польського Упримиренн¤Ф (чи ¤к вам завгодно квал≥ф≥кувати це нац≥ональне позоризько!) бачитьс¤ досл≥дженн¤ ярослава ÷арука У“рагед≥¤ ¬олинських с≥л 1943 Ц 1944 рок≥в. ”крањнськ≥ та польськ≥ жертви збройного протисто¤нн¤. ¬олодимир-¬олинський районФ (≤нститут украњнознавства ≥м. ≤.  рипТ¤кевича, Ћьв≥в). јвтор досл≥джуЇ ц≥ траг≥чн≥ под≥њ на приклад≥ одного конкретного району, ≥ висновки напрошуютьс¤, мТ¤ко кажучи, дещо в≥дм≥нн≥ в≥д тих, що њх нещодавно оприлюднили парламенти наших крањн. ўо ж, у крањн≥, де парламентом керують ≥сторики, ≥стор≥њ, ¤к бачимо, мало хто знаЇ, а вже ≥сторик≥в ≥ взагал≥ н≥хто слухати не хоче.

≤з поетичних книг привертаЇ увагу розк≥шно видана антолог≥¤ У—то поет≥в ¬≥нниччини за сто рок≥вФ (Уѕреса ”крањниФ,  ињв), ¤ка вм≥щаЇ тексти ц≥кавих ≥ не дуже автор≥в, що мали ¤кий-небудь стосунок до цього реі≥ону Ц в≥д класика ќлени ѕч≥лки до молодоњ, але вже знаноњ у вузьких колах прихильник≥в добротноњ поез≥њ авторки  атерини  алитко. ѕопри всю умовн≥сть под≥бних видань, вони, ¤к на мене, дуже потр≥бн≥. ўе одна надзвичайно розк≥шно видана поетична антолог≥¤ Ц Уѕосв¤таФ (У—в≥тФ, Ћьв≥в). ÷ей зб≥рник-альманах приурочений до 190-оњ р≥чниц≥ “араса Ўевченка ≥ включаЇ тексти ¤к класик≥в, в≥д ћарк≥¤на Ўашкевича та ≤вана ‘ранка, так ≥ наших сучасник≥в, насамперед льв≥вських автор≥в. ”пор¤дкував том в≥домий поет старшого покол≥нн¤ –оман Ћубк≥вський. ≤ ще одна розк≥шна поетична новинка в≥д У—в≥туФ Ц поетичний зб≥рник У–уський л≥хтар, або Ќебо лемк≥вФ знаного польського поета ™жи √арасимовича, перекладений украњнським класиком ≤горем  алинцем. ÷е в≥рш≥ та поеми про Ћемк≥вщину Ц храми, природу й людей ≥з траг≥чною долею.

ѕ≥сн≥ на в≥рш≥ рос≥йського поета —ерг≥¤ ™сЇн≥на У™ св≥тла в≥драдаФ видав нев≥домий мен≥ нараз≥ автор ≤гор (не плутайте з ќлегом!)  очевих. ѕро його музику не скажу н≥чого Ц це не в моњй компетенц≥њ, а от виконан≥ ним же украњнськ≥ переклади текст≥в знаного рос≥йського попсового поета не просто поган≥, вони жахлив≥:

√ой ти –усь мо¤ р≥дненька!

’ати Ц в ризах образи.

 рай, к≥нець де тв≥й далекий?

Ѕ≥ль в очах в≥д синизни.

јби не зак≥нчувати на так≥й неоковирн≥й нот≥, згадаЇмо ще дебютну поетичну зб≥рочку с≥льського вчител¤ з “ерноп≥лл¤ ≤вана-ћарка Ћобун¤ У—орокав≥рш, або ѕташина планета людейФ, напрочуд ошатно видану терноп≥льською УƒжуроюФ. ÷е не те, що ми звикли трактувати ¤к Увисока поез≥¤Ф, але в ц≥й книжечц≥ прогл¤даЇ дуже природний, живий, нез≥псований модерн. „ого й вам бажаЇмо!

ќсь ≥ вересень, час купувати книжки. ўо не каж≥ть, а саме п≥д цю пору, у звТ¤зку з початком нового навчального року, в≥д котрого наша книготорг≥вл¤ ¤кось аж надм≥ру залежна, б≥льш≥сть ≥з нас найчаст≥ше й нав≥дуютьс¤ до книгарень та Уѕетр≥вкиФ. ÷≥каву й вельми вже показну статистику з цього приводу оприлюднила нещодавно ≥нформаіенц≥¤ ”Ќ≤јЌ. ¬и¤вл¤Їтьс¤, ¤к зТ¤сувала соц≥олог≥чна служба ц≥Їњ ≥нформаіенц≥њ, 36 в≥дсотк≥в ки¤н купують у середньому одну книгу на м≥с¤ць, 17 в≥дсотк≥в можуть соб≥ дозволити придбати в≥д 5 до 10 книжок прот¤гом року, ст≥льки ж прот¤гом м≥с¤ц¤ Ц трохи б≥льше 4 в≥дсотк≥в, а от б≥льше 10 книг щом≥с¤ц¤ купують лише 2 в≥дсотки респондент≥в.  ожен пТ¤тий ки¤нин нижок не купуЇ взагал≥, а б≥льш≥сть тих, що њх усе-таки час в≥д часу дозвол¤ють соб≥ придбати, з≥зналис¤, що робл¤ть це саме напередодн≥ 1 вересн¤. «авважмо, що це дан≥ лише по  иЇву, де й зароб≥тн¤ платн¤ посутньо вища, й осв≥тн≥й та культурний р≥вень б≥льшост≥ мешканц≥в не докаже пров≥нц≥њ: суд¤чи бодай ≥з того, ¤к останн≥м часом жаливо стрибнули ц≥ни на житло, складаЇтьс¤ враженн¤, що вс≥ б≥льш-менш розумн≥ люди з реі≥он≥в уже тут, а т≥, хто ще не встиг, ≥нтенсивно готуЇтьс¤ Ум≥іруватиФЕ √адаю, що ¤кби котрась соц≥олог≥чна аіенц≥¤ зробила под≥бне загальноукрањнське опитуванн¤, результати були б, мТ¤ко кажучи, значно жахлив≥шими, нав≥ть у вересн≥.

“им часом саме п≥д вересень наш≥ видавництва здеб≥льшого й приурочують вих≥д у св≥т добр¤чоњ к≥лькости ≥нтелектуальноњ й не дуже УсмакотиФ. ўоправда, б≥льш≥сть цих видань Узасв≥чуютьс¤Ф на льв≥вському У‘орум≥ видавц≥вФ ≥ в книгарн≥ ≥нших м≥ст потрапл¤ють дещо п≥зн≥ше, тому наш книжковий огл¤д у наступному числ≥ об≥ц¤Ї бути значно м≥стк≥шим, Ц на ознайомленн¤ з книжками, ¤к в≥домо, також потр≥бен час, Ц а нараз≥ ж коротко огл¤немо лише де¤к≥ новинки, Узасв≥чен≥Ф тр≥шки ран≥ше.

Ѕезперечно, под≥Їю м≥с¤ц¤ можна вважати том вибраного ¬асил¤ —туса Уѕал≥мпсестФ, ¤ким кињвське видавництво У‘актФ продовжило свою резонансну сер≥ю поетичноњ класики, започатковану нещодавно чудовим томом ¬асил¤ √ерасимТюка УЅула така земл¤Ф.

ј дл¤ хрон≥чних консерватор≥в, котр≥ все ще сумн≥ваютьс¤ в необх≥дност≥ таких видань, ¤к≥ н≥бито Укал≥чатьФ нашу УсоловТњнуФ, процитуЇмо шановну авторку: У¬арто вчитатись у з≥бран≥ тут репл≥ки, д≥алоги, тексти, щоби пересв≥дчитис в украњнськост≥ того жаріоновживанн¤, ¤ке, на перший погл¤д, може здатис¤ прероіативою рос≥йських розмовних моделей.  р≥м того, суржикове слово у суто комун≥кативному аспект≥ не завжди св≥дчить про брак мовноњ культури чи незнанн¤ украњнського лексичного в≥дпов≥дника: нер≥дко, особливо в ≥нтел≥іентських дискус≥¤х, чужомовн≥сть п≥дсилюЇ ≥рон≥чне, см≥хове начало, закладене у ц≥й лексиц≥Ф.

„есно кажучи, ¤, попри все, т≥шус¤ цим словником, У¤к д≥дько цвичкомФ, ≥ мр≥ю про под≥бний англо-украњнський ≥ украњнсько-англ≥йський словник.

Ќайц≥кав≥шою серед цих зб≥рочок, безперечно ж, бачитьс¤ Ућала методикаФ Ц неспод≥ваною У≥нтравертноюФ культурою письма, в≥дчитуван¤м Унебуденного у буденномуФ, схильн≥стю до медитативних форм ≥ ¤коюсь глибокою, аж глибинною печаллю, котра споконв≥ку Ї нев≥дТЇмним атрибутом поез≥њ, сказати б, ф≥лософськоњ Ц котра прагне з≥ св≥том не гратис¤ й не загравати, а сп≥лкуватис¤ на р≥вних.  ашка вже в≥домий ¤к прозањк Ц його роман Уƒ≥мФ, опубл≥кований у сучасност≥, справив на серйозного читача неаби¤ке враженн¤, тепер ще й п≥дсилене зб≥ркою поетичною. “акого автора давно пора видавати не Упо чайн≥й ложечц≥Ф, а повноформатно Ц чуЇте, видавц≥?!

ѕетров≥  оробчуку так само не вельми щастило з друком Ц дос≥ в≥д видав лише Їдине вибране У«агальний вагонФ. —под≥ватимемос¤, що У–ецидивФ таки прорве УблокадуФ цього ц≥кавого автора, письмо ¤кого позначене останн≥м часом ¤кимось невиправним ≥рон≥змом Ц у сенс≥ не ст≥льки ≥рон≥зуванн¤м, ¤к г≥ркуватою, але в≥дкритою, доброзичливою посм≥шкою, поза ¤кою, на щаст¤, не причањлос¤ розчаруванн¤.

Ќатом≥сть письмо јндр≥¤ ѕ≥дпалого Ц це суц≥льний жодним чином не контрольований пот≥к нав≥ть не св≥домост≥, а голоњ, н≥чим не прикрашеноњ, п≥дкреслено безцеремонноњ п≥дсв≥домост≥. ѕо-моЇму, це б≥льше ц≥каво ¤к метод, ан≥ж ¤к текст. «важаючи на перманентн≥ терористичн≥ рефлекс≥њ автора, ¤ схильний в≥дчитувати цю книжку ¤к своЇр≥дний юнацький г≥пермаксмал≥зм, возведений в культ внутр≥шньопоетичного тероризму. «важаючи водночас на те, що непом≥рне Увит¤гуванн¤Ф з будь-¤коњ нагоди й без нењ в текст поток≥в крови й бруду мене, мТ¤ко кажучи, л¤каЇ, а перманентно повторюваний образ (чи образ?) поливанн¤ з кулемета кр≥зь в≥кно з енного поверху всього, що ворушитьс¤ внизу, чести авторов≥, ¤к на мене, не робить. ” нас немаЇ здорового тероризму, нав≥ть у поез≥њ, й це, певно, зле Ц бо спричин¤Їтьс¤ до тероризму нездорового, з кулеметом кр≥зь в≥кно.

ƒеф≥цит почутт¤ м≥ри дуже гостро в≥дчуваЇтьс¤ й у л≥тератур≥ гумористично-сатиричного штибу, що незайвий раз засв≥дчила нова зб≥рка екзотичного черн≥вецького сатирика-еп≥грам≥ста —ерг≥¤  овал¤ Уѕ≥рат пера Ц 2Ф. ≤з к≥лькох сотень представлених тут на читацький суд гострих, злободенних, нер≥дко вельми ефектних еп≥грам Ї що обирати: книжка т≥льки виграла б, ¤кби була вдв≥ч≥ тоншою ≥ дешевий псевдогумор про УцицькиФ, Ужид≥вФ тощо був вилучений ≥з нењ ще в процес≥ впор¤дкуванн¤. ѕод≥бн≥ вкрапленн¤ несмаку й ксенофоб≥њ лише псують враженн¤ в≥д направду суперових еп≥грам ≥ парод≥й, почасти жорсткуватих на кшталт Учерговий зТњзд ≥з глузду  ѕ”Ф, але здеб≥льшого мТ¤ко авантюрних.

÷е ж стосуЇтьс¤ й нового зб≥рника парод≥й знаного черн≥г≥вц¤ —ерг≥¤ ƒзюби з вельми соковитою назвою УЋюбов з тролейбусомФ. ќбТЇктами свого поетичного Углузуванн¤Ф автор зазвичай обираЇ найнов≥ш≥ резонансн≥ поетичн≥ зб≥рки своњх друз≥в ≥ колеі, ≥ справд≥ п≥дм≥чаЇ там чимало кумедного. ќт лише на р≥вн≥ опрацювати це кумедне в самодостатн≥й художн≥й текст йому не завжди вдаЇтьс¤, так що проникливому читачев≥ ≥нколи залишаЇтьс¤ х≥ба лише здогадуватис¤, що саме автор мав на уваз≥ в тому чи ≥ншому пасаж≥. ўоправда, уважне читанн¤ таки нер≥дко буваЇ винагородженим, так що УпокайфуватиФ тут можна залюбки.

Ќатом≥сть нова книжка дл¤ д≥тей У√опки дл¤  ракатунчикаФ усе того ж —ерг≥¤ ƒзюби, видана там-таки в „ерн≥гов≥ Уƒесн¤нською правдоюФ, справл¤Ї значно ефектн≥ше враженн¤. ѕов≥стина чи, власне, зб≥рка опов≥дань, поЇднаних одними персонажами ≥ загальним сюжетом, маЇ к≥лька посутн≥х ознак доброњ дит¤чоњ прози: найперше, героњ ориі≥нальн≥, ¤к≥ легко запамТ¤товуютьс¤, а њхн≥ пригоди справд≥ здатн≥ за≥нтриіувати, зац≥кавити дитину. “ут, що не менш важливо, розпрацьована ориі≥нальна Утерм≥нолог≥¤Ф ≥грового штибу, весела, ¤ка легко надаЇтьс¤ дл¤ Удомашнього використанн¤Ф. ¬ сенс≥ с≥мейного читанн¤ так≥ книжки в нас усе ще напрочуд р≥дк≥сн≥ й украй потр≥бн≥. ќт лише хот≥лос¤ б застерегти —ерг≥¤ в≥д незрозум≥лих УатењстичнихФ пасаж≥в, коли Уходить привидФ там, де маЇ ¤вл¤тис¤ образ св¤того, а монахин≥ Ц це Уж≥нки, ¤к≥ не захот≥ли виходити зам≥жФЕ ƒруже —ерг≥ю, ¤кщо ти в чомусь не розум≥Їшс¤, то краще цього не ч≥пай! Ќам ≥з дружиною, люд¤м в≥руючим, довго довелос¤ по¤снювати захоплен≥й книжкою донечц≥, що д¤дько автор у цих питанн¤х, мТ¤ко кажучи, тр≥шки балбес, ≥ напл≥в дурниць не з≥ зла, а не подумавши. “акож сл≥д —ерг≥Їв≥ ƒзюб≥ бути тр≥шки обережн≥шим ≥з сферою сексуального, тонше адаптовуючи њњ до дит¤чого сприйн¤тт¤. “ут ≥нод≥ так само потр≥бн≥ певн≥ застереженн¤, а будь-¤к≥ застереженн¤ у результат≥ п≥дривають дов≥ру дитини до книжки.

Ќарешт≥ почало оприлюднювати книжки своњх минулор≥чних лавреат≥в кињвське видавництво У—молоскипФ Ц Їдине, ¤ке проводить конкурс дл¤ дебютант≥в. ћаЇмо першу зб≥рочку поез≥й харк≥вТ¤нина ќлега  оцарЇва У оротке довгеФ Ц еіоцентричну, рефлекс≥йну, закор≥нену в метакультурний прост≥р сучасного меіапол≥су верл≥бристику. ” молодого автора виразно характеристичне екстравертне, Узовн≥шньо-показовеФ обдаруванн¤, в результат≥ чого ц≥ тексти краще слухати, н≥ж читати. ≤нод≥ надм≥ру виразно в≥дчуваютьс¤ впливи ≤ос≥фа Ѕродського й —ерг≥¤ ∆адана. Ќайповн≥ше ќлег нараз≥ розкриваЇтьс¤, ¤к на мене, в коротких ≥рон≥чних еп≥грамах на кшталт: У“о дощ, то сн≥г, то взагал≥ н≥чогоФ або ж Уѕогл¤нь на —Ѕ”, веч≥рнЇ й млосне. ”с≥ ф≥ранки жовт≥, а одна зеленаФ. –азом ≥з цим в≥дчутний неаби¤кий потенц≥ал молодого автора, ¤кий було б дуже бажано не розгубити на кульб≥тно-ризикованих у сенс≥ форми, але слабо наповнених зм≥стом поетичних в≥ражах.

ј от що непокоњть, так це практична в≥дсутн≥сть у Уј-Ѕј-Ѕј-√ј-Ћј-ћј-√»Ф ось уже прот¤гом мало не дес¤ти рок≥в достойних конкурент≥в. ћалковича це, ¤к бачимо, не розслабл¤Ї, на щаст¤, Ц але все одно хочетьс¤, щоб наш ринок дит¤чоњ книжки к≥льк≥сно насичувавс¤ саме ¤к≥сною л≥тературою, а не дешевою маразматичною порнограф≥Їю, Ц саме так жорстко ¤ схильний називати нашвидкуруч зл≥плен≥ УконвеЇрн≥Ф книженц≥њ, котрими буквально закидають книгарн≥ декотр≥ видавництва, насамперед чомусь харк≥вськ≥ (ви завважили?), й у котрих автори й редактори нав≥ть елементарних мовних помилок виправити не здатн≥, не кажучи вже про Ухудожню дик≥стьФ њхнього УтфорчЇстфаФ.

¬ласне, ¤ все це в≥в до того, що конкурувати з ћалковичем було б реально не в сенс≥ виходу на УйогоФ поле над¤к≥сноњ подарунковоњ книжки, ≥ зовс≥м уже не в банальному контекст≥ Удешево й сердитоФ, а вишукуванн¤м паралельних н≥ш, дос≥ на нашому ринку мало розроблених. Ќасамперед це, очевидно, сучасна украњнська авторська дит¤ча книжка. ¬оно, зв≥сно, вкрай складно, бо з хорошою автурою тут у нас неаби¤к≥ проблеми, Ц той же, ћалкович, прим≥ром, узагал≥ вважаЇ, що њњ практично нема. јле так, певно, не вважаЇ молоде льв≥вське У¬идавництво —тарого ЋеваФ, Ц ≥ його амб≥ц≥њ ¤к м≥н≥мум не можуть не ≥мпонувати. ѕрикметно в цьому сенс≥ й те, що п≥дх≥д до справи тут добре продуманий, аж до спроби створенн¤ власного Ум≥фуФ, спр¤мованого на дит¤че зац≥кавленн¤ й запамТ¤товуванн¤ бренду. ¬ Уј-Ѕј-Ѕј-√ј-Ћј-ћј-√»Ф ц≥ реч≥ давно розроблен≥: вс≥ знають УслоганФ Ув≥д 2 до 102Ф, та й назва, напрочуд вдало позичена в ≤вана ‘ранка, промовл¤Ї сама за себе. ѕро Уф≥рмов≥Ф ж ћалковичев≥ мовн≥ прийоми й говорити н≥чого. ј головний редактор У¬идавництва —тарого ЋеваФ поетка ћарТ¤на —авка знаходить св≥й п≥дх≥д: вона творить казку про мандр≥вника й добр¤ка —тарого Ћева, власника суперовоњ колекц≥њ казок ≥ в≥ршик≥в, ¤к≥ в≥н опов≥даЇ д≥ткам. ѕо-моЇму, це маЇ вс≥ шанси прижитис¤, Ц принаймн≥ ¤кщо видавництво й надал≥ працюватиме активно й роботу художник≥в виразн≥ше позиц≥онуватиме не ¤к Уоформленн¤Ф, а ¤к сп≥втворч≥сть.

∆арти жартами, а пропонован≥ в редагован≥й јндр≥Їм ћокроусовим сер≥њ тексти справд≥ варт≥ пильноњ уваги й потребують де¤кого часу на осмисленн¤. “ак що на поетичних зб≥рках —ерг≥¤ ∆адана, ќлександра ≤рванц¤ ≥ ѕетра ћ≥д¤нки, що зТ¤вилис¤ в У ритичних текстахФ, ¤ дозволю соб≥ зупинитис¤ наступного разу Ц коли вчитаюс¤. ј от про книжки прозов≥ Ц ёр≥¤ јндруховича й знову —ерг≥¤ ∆адана Ц поговоримо нин≥.

я лише у¤вл¤ю соб≥, ¤ке скавул≥нн¤, ¤ке дз¤вкот≥нн¤, ¤ке дике витт¤ зараз наново почнетьс¤ на адресу ц≥Їњ невинноњ дит¤чоњ казочки, всього лише ц≥лком добротно стил≥зованоњ англ≥йською письменницею за вс≥ма законами бестселера. ѕригадуЇте, ¤ких т≥льки несусв≥тн≥х пл≥ток, ¤коњ безпробудноњ дурн≥ не поширювала так звана Уруссссско¤зычна¤ пресссссаФ п≥сл¤ того, ¤к ћалковичеве видавництво Уј-Ѕј-Ѕј-√ј-Ћј-ћј-√јФ презентувало перш≥ украњнськ≥ томи УѕоттераФ, Ц ≥ зТ¤сувалос¤, що бездарн≥ рос≥йськ≥ п≥др¤дники жодним чином непор≥вн¤нн≥ з ¤скравим художн≥м перекладом ¬≥ктора ћорозова, а суперове оформленн¤ ¬ладислава ™рка вигл¤даЇ значно ефектн≥шим нав≥ть в≥д с≥ро-бл¤клого англ≥йського ориі≥налу, не кажучи вже про його тупорилу рос≥йську коп≥ю.

“равл¤ У√арр≥ ѕоттераФ буквально Ц лише в менших об¤гах Ц нагадувала агресивну п≥ар-кампан≥ю де¤ких псевдоукрањнських пол≥тструктур, що спираютьс¤ на УзабугорнихФ технолог≥в. ѕочерк той же: в≥дверта брехн¤ в оч≥. –олл≥ні у них Ц Ув≥дома англ≥йська сатан≥сткаФ, ¤ка в ц≥й казочц≥ н≥бито виклала Уоснови ≥деолог≥њ злаФ, а в результат≥ Уд≥ти всього св≥ту, начитавшись, масово вливаютьс¤ в сатан≥стськ≥ сектиФ. ѕридуркам бульварним журнал≥стам, ¤к≥ це поширювали, ¤ не дивуюс¤ Ц на те вони й придурки. јле ¤кщо под≥бн≥ УдумкиФ на повному серйоз≥ висловлювалиЕ рос≥йськ≥ церковн≥ ≥Їрархи, то з цього можна робити певн≥ висновки Ц але не про книжку, а про саму церкву. Ѕо в часи глобальних телекомун≥кац≥й под≥бн≥ УдезиФ перев≥р¤ютьс¤ дуже легко: випадк≥в не те що УмасовоњФ, а й У≥ндив≥дуальноњФ зм≥ни духовноњ ор≥Їнтац≥њ в результат≥ прочитанн¤ невинноњ дит¤чоњ казочки н≥коли й н≥де заф≥ксовано не було; а про ƒжоан –олл≥ні видано в св≥т≥ достатно матер≥ал≥в, ≥з ¤ких нав≥ть абсолютний ≥д≥от запросто збагне, що вона приблизно така ж Усатан≥сткаФ, ¤к јлЇкс≥й ¬торой Ц магометанин. ўо ж до чар≥вних палочок, маі≥чних заклинань чи л≥танн¤ на м≥тл≥, то скаж≥ть будь ласка, в казках ¤кого народу немаЇ цих чи под≥бних атрибут≥в? “а мало того: чомусь, начитавшись У≤васика “елесикаФ чи У÷ар≥вни-жабиФ, д≥ти УмасовоФ не стають кан≥балами чи зооф≥ламиЕ

¬се це, звичайно, дурн¤. јле з≥знаюс¤ чесно: купуючи кожну нову книжку ц≥Їњ сер≥њ, ¤ не показую њњ д≥т¤м (в≥дберуть!), доки не прочитаю сам. «в≥сно, не тому, що побоююс¤ Учогось тамФ Ц це ж см≥шно, њй-Ѕогу, Ц а лишень тому, що просто ц≥каво. Ќав≥ть мен≥, читачев≥ н≥бито Удосв≥дченомуФ, котрий знаЇ, ¤к робитьс¤ книжка Ц все одно ц≥каво. ™, зв≥сно, ¤к≥сь фахов≥ спостереженн¤: наск≥льки з кожним новим романом авторка т¤жче в≥дшукуЇ нов≥ ≥дењ; ¤к вона в≥ддаЇ стиль на поталу сюжету в друг≥й частин≥; ¤к У≥з перем≥нним усп≥хомФ боретьс¤ з самоповторною Усер≥альн≥стюФ в трет≥й; ¤к хвацько в четверт≥й частин≥ вона ц≥ спокуси нарешт≥ долаЇ.

™ й ≥нше: в переклад≥ ћорозова, ¤к завжди блискуче в≥дредагованому ћалковичем, чуЇтьс¤ справжн¤, жива украњнська мова, а не той гидкий сурогат, ¤кий ми щоденно чуЇмо в телеетер≥ або в≥дчитуЇмо в новочасних книженц≥¤х Ун≥бито дл¤ д≥тейФ, ¤кими здеб≥льше завалена вс¤ ѕетр≥вка й книгарн≥. ≤ це справд≥ проблема Ц у¤в≥ть: коли свого часу вс¤ Уј-Ѕј-Ѕј-√ј-Ћј-ћј-√јФ була зачитана Удо д≥рокФ, ≥ дочка просила чогось УновогоФ, ми з дружиною читали њй Уƒон  ≥хотаФ в переклад≥ Ћукаша, бо все Удит¤чеФ, що було п≥д ту пору на ринку, загрожувало безнад≥йно з≥псувати дитин≥ мову. « УѕоттеромФ ¤ й цього не боюс¤ Ц ¤кщо УнапартачилаФ –олл≥ні, ћалкович њњ поправить.

”крањна в У•≥ннес≥Ф, до реч≥, теж представлена в усьому, скаж≥мо так, розмањтт≥. “ут ув≥ков≥чнено ≥мена ав≥аконструктора ≤гор¤ —≥корського, ¤кий спроектував перший у св≥т≥ багатомоторний аероплан ≥ перший у св≥т≥ запущений у сер≥йне виробництво гел≥коптер; сп≥вака ћарка –ейзена, спортсмен≥в —ерг≥¤ Ѕубки, яни  лочковоњ, ≤неси  равець та ≥нших. ™, зв≥сно ж, ≥ найстрашн≥ша у св≥т≥ авар≥¤ на „орнобильськ≥й атомн≥й електростанц≥њ, ¤ка в≥дразу забрала житт¤ 31 людини, близько 1,7 млн. людей зазнали згубного впливу рад≥ац≥њ, а 135 тис¤ч, за даними укладач≥в книги, були в≥дселен≥ ≥з зони враженн¤. ™ й ще один дещо незвичний украњнський УрекордФ: у нас ж≥нки становл¤ть 53,7% населенн¤, тод≥ ¤к у св≥т≥ в середньому на 1000 ж≥нок припадаЇ 1015 чолов≥к≥в. ¬исновок: берегти нас треба, люб≥ наш≥ украњночкиЕ

÷≥каво, що недавно один льв≥вський поет, чиЇ ≥мТ¤ поза Ћьвовом нав≥ть фах≥вц¤м ≥з л≥тпроцесу говорить небагато, намагавс¤ встановити дл¤ У ниги рекорд≥в •≥ннесаФ ц≥кавий рекорд Ц ск≥лькись (не пригадую точно, але довол≥ вражаюче) годин посп≥ль читав з≥ сцени власн≥ в≥рш≥. «вичайно, в таких УдозахФ нав≥ть дуже ¤к≥сна поез≥¤ здатна набити оскому, але хот≥лос¤ б, аби цей рекорд наступн≥ виданн¤ книги таки ф≥ксували Ц бо ж ”крањна все-таки крањна поет≥в. ƒо реч≥, в книжц≥ вм≥щено правила оф≥ц≥йного поданн¤ за¤вок на реЇстрац≥ю рекорд≥в Ц так що дерзайте, але без УфанатизмуФ!

ј ще видавництво УЎколаФ вдало поповнило свою сер≥ю УЎк≥льна хрестомат≥¤Ф. Ќайперше привертаЇ увагу Уѕортрет ƒор≥ана •ре¤Ф ќскара ¬айлда (УЎколаФ вважаЇ, що сл≥д писати У¬айльдаФ; хвалити Ѕога, хоч не У”айльдаФ! ≤ коли нарешт≥ ми матимемо нормальний украњнський правопис, а не русиф≥ковану маразматику, нер≥дко по-людськи в принцип≥ невимовну!). „удовий переклад одного з найкращих твор≥в св≥тового модерн≥стського письменства, виконаний одним ≥з найповажн≥ших в≥тчизн¤них майстр≥в –остиславом ƒоценком. ј ще Ц У¬ибран≥ твориФ ¬≥ль¤ма Ўексп≥ра, так само в найкращих перекладах: сонети Ц ƒмитра ѕаламарчука, У–омео ≥ ƒжульЇттаФ Ц ≤рини —тешенко, Уƒванадц¤та н≥ч, або як соб≥ хочетеФ Ц ћаксима –ильського, У√амлет, принц ƒанськйФ Ц Ћеон≥да √реб≥нки. ќсоблив≥стю видань ц≥Їњ сер≥њ Ї поданий наприк≥нц≥ кожного тому Уƒодаток до прочитаного, що стане в пригод≥ вчителев≥ та учнюФ Ц б≥ограф≥њ письменник≥в та основн≥ мотиви творчост≥, в≥дгуки критик≥в, прим≥тки до текст≥в ≥ нав≥ть коротк≥ методичн≥ додатки дл¤ вчител≥в ≥з ор≥Їнтовними темами й тезовими планами шк≥льних твор≥в, реферат≥в та усних допов≥дей.

” кињвському видавництв≥ Ујльтер-пресФ зТ¤вилис¤ друком три фундаментальних томи Ћес¤ “анюка У—лово. “еатр. ∆итт¤Ф. ¬≥домий культуролог ≥ театрознавець, народний депутат з≥брав Утекстов≥Ф результати своњ багатор≥чноњ прац≥ в царин≥ культури Ц художн≥ твори, театрознавч≥ студ≥њ, ≥нтервТю, реценз≥њ, спогади. ƒругий том У“еатрФ м≥стить чимало матер≥ал≥в, ¤к≥ зац≥кавл¤ть фах≥вц≥в цього мистецтва; а мен≥ натом≥сть найц≥кав≥шим бачитьс¤ розд≥л переклад≥в у першому том≥ У—ловоФ.

якщо в≥рити, знову ж таки, анотац≥њ, то Уосновним мотивом третьоњ книгиФ УЌа околиц¤х л≥таФ черн≥г≥вськоњ поетки Ќ≥ни “каченко Ї Ул≥рико-ф≥лософське осмисленн¤ людського бутт¤ на «емл≥, розкодуванн¤ за допомогою поетичних прийом≥в широкого спектру почутт≥в Ц в≥д патр≥отичного до най≥нтимн≥шогоФ.  оментувати, вочевидь, зайво, Ц тим паче, що пропонован≥ тексти х≥ба що згаданий Уширокий спектрФ ≥ засв≥дчують. ¬идала цю зб≥рку Уƒесн¤нська правдаФ.

УЌерви ланцюга. ƒвадц¤ть пТ¤ть есењв про свободуФ. ќдин ≥з автор≥в ц≥Їњ книжки, дотепник —ашко ≤рванець скаламбурив на њњ адресу: УЌе рви ланцюгаФ. ≤мена ≥нших автор≥в, зрештою, теж говор¤ть сам≥ за себе: ёр≥й јндрухович, ѕетро ћ≥д¤нка, ёр≥й ¬инничук, —ерг≥й ∆адан, Ѕогдан ∆олдак, ќксана «абужко, ≤гор  алинець, јндр≥й ќхр≥мовичЕ ƒбайливо впор¤дкована в≥домим журнал≥стом —ерг≥Їм ¬асильЇвим ≥ видана спец≥ально до льв≥вського ‘оруму видавц≥в льв≥вським ж таки УЋексикономФ, ц¤ книжка незайвий раз засв≥дчуЇ вельми ц≥кавий останн≥м часом розв≥й есењстичного жанру в нашому письменств≥ Ц не кажучи вже про деф≥цит свободи в нашому ж таки сусп≥льств≥.

ќдразу дв≥ книжки ≤гор¤ ћаленького зТ¤вилис¤ друком у респектабельному кињвському видавництв≥ У‘актФ Ц Ујратта-ведаФ ≥ У¬елик гр≥хФ. ƒруга з них одразу ж привертаЇ увагу невимовним УзвукописомФ Ц  √– Ц уже в назв≥. ѕерша ж маЇ вельми симптоматичний п≥дзаголовок Ц ≥з числа тих, котр≥ зазвичай вважаютьс¤ д≥агнозами: У нига прозр≥нь, одкровень ≥ вид≥нь останнього пророка јратти у натхненному виклад≥ його пожиттЇвого побратима ≥ апостола ≤лхом≥дд≥на ћавлав≥Ф. ћоже ¤, звичайно, чогось у цьому св≥т≥ Уне доган¤юФ, але по-моЇму це н≥що ≥нше, ¤к банальна безпробудна графоман≥¤. ј жаль Ц в ≤гор¤ ћаленького свого часу, наприк≥нц≥ в≥с≥мдес¤тих, були й ц≥лком пристойн≥ тексти. «даЇтьс¤, на поетов≥ вкрай згубно позначилис¤ г≥пертрофован≥ амб≥ц≥њ творити не просто в≥рш≥, ба нав≥ть не просто поез≥ю, а конче Упрозр≥нн¤, одкровенн¤ й вид≥нн¤Ф. —умноЕ

јби не завершувати на так≥й деструктивн≥й нот≥, згадаЇмо нарешт≥ виданн¤, ¤ке стало справжн≥м подарунком ус≥х шанувальникам украњнського письменства Ц суперовий томик УЎпигачокФ ген≥ального ћиколи Ћукаша, просто блискуче виданий кињвським Уярославовим валомФ на кошт Ћ≥ги украњнських меценат≥в. Уѕрот¤гом дес¤тил≥ть ћикола ќлекс≥йович Ћукаш не лише перекладав ≥ творив поез≥њ, не лише писав науков≥ розв≥дки й статт≥, а й розважав себе ≥ друз≥в дотепними колючими еп≥грамами-шпигачками. «а його житт¤ жодна з них не дочекалас¤ на публ≥кац≥ю, хоч де¤к≥ передавалис¤ з уст в уста ¤к справжн≥ фольклорн≥ перлиниФ, Ц читаЇмо в анотац≥њ.

ќтож, не втрачаймо почутт¤ м≥ри й почутт¤ гумору. ≤ взагал≥ почутт¤Е

Ќазва новоњ сер≥њ УрозкодовуЇтьс¤Ф просто: за де¤кими верс≥¤ми, м≥сцем засланн¤ Ц УзониФ Ц ѕубл≥¤ ќв≥д≥¤ Ќазона було саме украњнське ѕричорноморТ¤, ≥ з цього приводу один ≥з райцентр≥в на ќдещин≥, батьк≥вщин≥ “араса ‘едюка, нав≥ть зветьс¤ ќв≥д≥ополем. «вичайно, жити в Узон≥Ф, хай нав≥ть поетичн≥й, зазвичай не вельми приЇмно, але так≥ наш≥ обТЇктивн≥ реал≥њ, зважаючи, кр≥м ≥ншого, ще й на традиц≥йно високу к≥льк≥сть поет≥в на 1 к≥лометр квадратний украњнськоњ територ≥њ (¤к писав свого часу ћихайло —аченко, Угектари поет≥вФ). «в≥сно, з-пом≥ж цих Угектар≥вФ справд≥ добрих поет≥в не так багато, але вони Ї, притому далеко не лише в стольному  иЇв≥. ≤ ¤кщо ки¤ни бодай ≥нколи мають змогу десь Усв≥титис¤Ф, то в реі≥онах ≥з цим далеко не просто. ѕрим≥ром, ƒмитро  рем≥нь ≥з ћиколаЇва к≥лька рок≥в тому став лавреатом Ўевченк≥вськоњ прем≥њ за зб≥рку УѕекторальФ, котраЕ н≥де, кр≥м власне ћиколаЇва, в книгарн¤х не зТ¤вилас¤. ѕричому нав≥ть мен≥ Ц людин≥, котра ц≥леспр¤мовано й посл≥довно намагаЇтьс¤ в≥дстежувати пр≥оритетно саме поетичн≥ новинки Ц цю книжку дос≥ не вдалос¤ нав≥ть у руках потримати, не кажучи вже прочитати. ѓњ наклад, ≥ так м≥зерний, розб≥гс¤ швидко, а про перевиданн¤ чомусь ≥ мови не велос¤. ѕрикро, зв≥сно, але так≥ реал≥њ УзониФ. “епер же у У‘акт≥Ф зТ¤вивс¤ У—инопсисФ ƒмитра  ремен¤, витриман≥ в добротн≥й украњнськ≥й класичн≥й традиц≥њ тексти, й любител≥ поез≥њ скр≥зь, де все таки продаЇтьс¤ украњнська книжка (а У‘актФ, ¤к в≥домо, ≥ в сфер≥ розповсюдженн¤ вм≥Ї працювати активно й фахово), зможуть познайомитис¤ з творч≥стю цього поета.

“ретю ж зб≥рку з п≥онерських у сер≥њ У«она ќв≥д≥¤Ф ¤ схильний вважати радше Упол≥тикоюФ. …детьс¤ про томик рос≥йськомовноњ харк≥вськоњ поетки ≤рини ™вси (¤ка, до реч≥, не Ї членом ј”ѕ) Уќпись имуществаФ. ћожливо, моЇ упередженн¤ повТ¤зане з тим, що ¤ загалом дуже несерйозно сприймаю так звану Усучасну рос≥йськомовну украњнську л≥тературуФ Ц щиро визнаю, що це справд≥ так. јле так само визнаю, що коли серед цього химерного УполкуФ трапл¤ютьс¤ ц≥кав≥ автори з добротними текстами (так само щиро визнаю, що на ≤рину ™всу це визначенн¤ поширюЇтьс¤ повною м≥рою), то чому б ј”ѕу њх не видавати, позав≥дносно до того, що пан≥ ≤рина поки що не Ї членом ц≥Їњ Їдиноњ в ”крањн≥ повноц≥нно творчоњ сп≥лки (з-пом≥ж л≥тературних орган≥зац≥й, зв≥сно).

ƒо реч≥, прив≥дкрию маленьку таЇмницю Ц в наступн≥й Утр≥йц≥Ф плануЇтьс¤ вих≥д новоњ зб≥рки леіендарного Упролетарського поетаФ з ƒонецька ќлега —оловТ¤. ј це значить, що продовженн¤ об≥ц¤Ї бути ц≥кавим. ќт ¤кби ще Ц дозволю соб≥ маленьку УнаводкуФ дл¤ “араса ‘едюка Ц ¬асил¤ —таруна видати. ’ороший поет, а ¤кось несправедливо загубивс¤ в моторошних нетр¤х Ћуганщини. јбо ки¤нина ќлес¤ ≤льченка, книжки ¤кого так само вже давно не виходили, але ¤ читав його нов≥ верл≥бри, ≥ це, скажу вам, потужно!

≤з-пом≥ж ≥нших поетичних видань варто в≥дзначити У–убањФ ќмара ’ай¤ма в≥д кињвськоњ У√рамотиФ, а головне Ц нову зб≥ргу леіендарного ћиколи ¬оробйова У—луга п≥вон≥њФ, видану Уѕросв≥тоюФ.

≤з прозових новинок ¤кось н≥чого на цей раз не впало в око наст≥льки, аби бути ним або надм≥ру захопленим, або ж невпопад в≥д нього дратуватис¤. ѕро Ућальву ЋандуФ найдобротн≥шого масового украњнського письменника ёр≥¤ ¬инничука, видану льв≥вською Уѕ≥рам≥доюФ в нов≥й сер≥њ У‘ест прозаФ, критика вже наговорилас¤ добр¤че й, п≥дозрюю, ще ¤к м≥н≥мум ст≥льки ж говоритиме Ц ≥ заслужено. ўоправда, мен≥ значно б≥льше подобавс¤ журнальний вар≥ант цього роману, опубл≥кований к≥лька рок≥в тому в, здаЇтьс¤, У—учасност≥Ф. Ћьв≥вська таки ж У альвар≥¤Ф пропонуЇ два нових романи з сер≥њ Укоронац≥¤ словаФ Ц У√ра з т≥ннюФ ћихайла “качука та У„орний ≥н≥йФ ¬алентина —трокан¤. ќдне слово Ц пригоди. ўе У альвар≥¤Ф активно пропаіуЇ скандинавськ≥ л≥тератури, що не може не ≥мпонувати. ѕ≥сл¤ шведа “орн≥ Ћ≥ндірена Ц ф≥нн јрто ѕаас≥л≥нна з романом У–≥к зайц¤Ф, витриманим, ¤к сказано в анотац≥њ, в стил≥ Уп≥вн≥чноњ роб≥нзонадиФ. ÷≥каво. “ерноп≥льська УƒжураФ пропонуЇ нову пригодницьку книгу ќлександра ¬≥льчинського УЌеврахована жертва. ¬бивство п≥сл¤ вбивстваФ. «в≥сно, це детектив, але й ¬≥льчинський Ц це вам не  окотюха, в≥н вправно волод≥Ї пером ≥ своњ Ужурнал≥стськ≥ розсл≥дуванн¤Ф (у його детективах головний персонаж Ц журнал≥ст јндр≥й √рабовський) виписуЇ хвацько, ц≥каво й профес≥йно. ÷е стосуЇтьс¤ ≥ його роману У—уто л≥тературне вбивствоФ, ¤кий нещодавно видала Уѕ≥рам≥даФ в сер≥њ лавреат≥в конкурсу У оронац≥¤ словаФ. ” ц≥й же сер≥њ ≥ в цьому ж видавництв≥ зТ¤вилис¤ УѕровинаФ јнни ’оми ≥ У“еор≥¤ тероризмуФ ≤гор¤  озловського. ѕопри шаблонну назву першоњ й агресивно УактуальнуФ Ц другоњ книжки, це звичайн≥ соб≥ детективи.  ињвська У√рамотаФ в сер≥њ УЌова прозаФ пропонуЇ украњнський переклад двотомника найв≥дом≥ших роман≥в јндр≥¤  уркова У≤гри по-доросломуФ. ≤мТ¤ автора й ≥мТ¤ перекладача Ц Ћесь √ерасимчук Ц промовл¤ють сам≥ за себе. ¬ Уѕ≥рам≥д≥Ф зТ¤вивс¤ УЅульварний романФ ћар≥њ ћат≥ос Ц чудовоњ письменниц≥, до ¤коњ, по-моЇму, неможливо ставитис¤ без симпат≥њ, незалежно в≥д того, чи пропонуЇ вона, ¤к у цьому випадку, в≥дверту попсу, чи добротн≥ художн≥ тексти. “а ж Уѕ≥рам≥даФ в сер≥њ У‘ест прозаФ перевидала в≥домий роман ёр≥¤ јндруховича У–екреац≥њФ. якщо перевидала Ц значить, Ї попит, а ¤кщо Ї попит Ц це ж прекрасно! јле зверн≥ть увагу: переважна б≥льш≥сть прозових новинок Ц або попса, або вже Увипробуван≥Ф читацькою увагою тексти. —ерйозну прозу наш≥ видавництва пропонувати не квапл¤тьс¤. –изиковано Ц занадто нест≥йкий ринок. Ўкода, зв≥сно Ц хочетьс¤ почитати чогосьЕ справжнього.

«асв≥тить слово м≥й тремт¤чий голос:

Ѕ≥жить р≥ка. ≤ пахне хл≥бом колос.

… душа Ц ¤к май: весь св≥т у н≥й цв≥те!

„есно намагавс¤ дочитати цю книжку до к≥нц¤ Ц не зм≥г. У«а разговорами о человечестве не видно человекаФ. ўоправда, сп≥ткнувс¤ на таких р¤дках: Уѕечальный альтруист / јскет самовлюбленный / Ќасильный господин / » карьерист но раб / –евнивый импотент / » жизнелюб развратник / —ут¤га-скуперд¤й / » щедрый ветродуй / ƒобр¤к поэт «имин / јнти«имин жлобистый / Ѕедн¤к Ц антисемин / јлкаш Ц антивосьмитЕФ

“им не менше, переклади св≥товоњ класики, виконан≥ поеткою √алиною √ордасевич, дуже ц≥каво читати. «вичайно, декотр≥ з них потребували би правок (прим≥ром, те ж пушк≥нське У¤ не хочу печалить вас ничемФ Ц це аж н≥¤к не У≥ смуток не затьмарюЇ чолаФ). я певен, що авторка ще чимало б тут допрацювала, але, на жаль, њй уже не судилос¤ н≥чого зм≥нитиЕ

8. ≤« УЅќ–ќ¬ќ√ќ  ќ–≈ЌяФ

—ер≥¤ УЅ≥бл≥отека слоб≥дськоњ класикиФ в≥д харк≥вського УћайдануФ поповнюЇтьс¤ р≥дко, але поважно. …шлос¤ про якова ўогол≥ва, та його УвипередивФ ¬асиль Ѕоровий Ц особист≥сть у сучасному л≥тпроцес≥ ун≥кальна, ¤ б сказав, нав≥ть м≥толог≥чна. …ому судилос¤ дебютувати в≥ршами про √олодомор в украњнських виданн¤х окупованого н≥мц¤ми ’аркова; його, вињжджаючи на «ах≥д, марно вигл¤дав серед ем≥ірант≥в ёр≥й Ўерех-Ўевельов; в≥н за згадан≥ в≥рш≥в в≥дбув дес¤тил≥тнЇ увТ¤зненн¤ у страшних Ќор≥льських концтаборах; нарешт≥ його, вже в≥дтак реаб≥л≥тованого, виключали з≥ —п≥лки письменник≥в разом ≥з ћиколою Ћукашем ≥ √ригор≥Їм  очуром, ¤к Упершого в ’арков≥ украњнського нац≥онал≥стаФЕ

”же сам цей Упослужний списокФ, мТ¤ко кажучи, вражаЇ Ц але вражають ≥ тексти ¬асил¤ Ѕорового. ÷е поез≥¤ традиц≥йна Ц в сенс≥ орган≥чноњ причетности до глибинноњ нац≥ональноњ поетичноњ традиц≥њ. УЅорового корен¤Ф, за визначенн¤м самого автора.

9. —ќЌ “≤Ќ≈…

Ќа жаль, У‘ол≥оФ, на в≥дм≥ну в≥д УћайдануФ, з книжкою практично не працювало: помилки, верстка типу Узакинути текстФ, в≥ддалена подоба оформленн¤ обкладинки тощо. ј дарма!

10. ќ—“јЌЌ≤… ≤« ћќ√≤ јЌ

11. √јѕ“”¬јЌЌя ѕќ-Ѕ≤Ћќћ”

¬се дуже р≥вно. Ќ≥ тоб≥ очевидного зблиску, н≥ очевидного л¤пу. Ћегка печаль ≥ печальна вагота.

’оча, можливо, ц¤ ошатно оформлена й таки далеко не графоманська книжка мен≥ просто читалас¤ Уне п≥д тойФ настр≥й. “ак чи ≥накше, Їдине, що мен≥ нараз≥ хочетьс¤ всерйоз в≥дзначити Ц вдала спроба Уреаб≥л≥тац≥њФ б≥лого в≥рша, останн≥м часом на наших теренах чомусь призабутого.

12. У∆”–ј «ј ∆”–ј¬Ћяћ»Ф

„есно кажучи, в контекст≥ цих УсамопальнихФ зб≥рочок ¤ вже хот≥в писати про те, ¤к т¤жко живетьс¤ поетов≥ в пров≥нц≥њ, ¤к р≥дко в≥н маЇ змогу друкуватис¤, ¤к використовуЇ пенс≥ю й р≥дк≥сну нагоду дл¤ того, аби прийти до читача, Ц не одну книжечку п≥д цю нагоду умудр¤Їтьс¤ видати, а ц≥лих чотири. я щиро хот≥в про все це писати, але раптом моЇ око зачепилос¤ за Уперел≥к книг ≤вана ЌизовогоФ в одн≥й ≥з цих зб≥рочок, ¤кий м≥стить сорок пТ¤ть (!!!) позиц≥й, причому за останнЇ дес¤тил≥тт¤ Ц в≥д двох до шести на р≥к (це ж т≥льки у¤в≥ть соб≥ Ц написати ≥ видати ш≥сть зб≥рок на р≥к!!!), ≥ мен≥ стало страшноЕ

“ому ¤ н≥чого не казатиму про ц≥ книжечки ≤вана Ќизового. «овс≥м н≥чого. јбсолютно н≥чого.  атегорично н≥чого.  атастроф≥чно н≥чого. Ѕо вони н≥кому не шкод¤ть, а комусь (≥ перш за все автору), певно, таки помагають у житт≥. Ѕо це ж просто чудово, коли

ќтака от Ужура за журавл¤миФ виходить.

13. ƒќƒ”ћ”¬јЌЌя

Ќайц≥кав≥ше мен≥ в ц≥й книжц≥ Ц розд≥л У« латв≥йського берегаФ, традиц≥йний дл¤ зб≥рок знаного поета й перекладача ё. «авгороднього. ¬т≥м, св≥домо чи н≥, автор добираЇ дл¤ перекладу здеб≥льшого тексти, надзвичайно суголосн≥ з його власними творчими пошуками й знах≥дками. “ут вишептуЇтьс¤ поез≥¤ нав≥ть не настрою, а Ц стану: мТ¤ко в≥дсторонена, притишена, самозаглиблена, ¤кась нав≥ть латентна стосовно все агресивн≥шого зовн≥шнього св≥ту. ÷≥ в≥рш≥ Ц ¤к самого поета, так ≥ перекладн≥ Ц добре (саме так: добре) перечитувати прохолодними л≥тн≥ми вечорами на іанку с≥льськоњ хати, зручно вмостившись у кр≥сл≥ й загорнувшись у теплий коц. Ћегка невимушена печаль, тоненька пульсуюча жилка ≥нтелекту, глибокий людський спок≥й додумуванн¤ несказаного поетомЕ ≤нод≥ це справд≥ потр≥бно.

14. У—“јЌ»—Ћј¬≤¬—№ »… ‘≈Ќќћ≈Ќ ”  јћ≈–≤ ќЅ— ”–јФ

„есно кажучи, мен≥ дуже не хочетьс¤ УнањжджатиФ на ёр≥¤ —ултанова. „олов≥к в≥н, вочевидь, не просто начитаний Ц розумний, ≥ повинен знатис¤ на тому, що поез≥¤ й в≥рш≥ на випадок чи ≥нтелектуальн≥ грашки суть не одне ≥ те ж. ѕопри окрем≥ ц≥кав≥ р¤дки-образи; попри жован≥-пережован≥ алюз≥њ на јндруховича-Ѕ≥лоцерк≥вець-¬альЇхо; попри передмови УсамихФ ѕетросан¤к ≥ ™шк≥лЇва; попри переклади УсамихФ –¤бого й  озлика; попри суц≥льний, прости √осподи, Устанислав≥вський феноменФ в камер≥-обскураЕ ™дине, що мене направду вт≥шило в цих книжках Ц це зТ¤ва в ≤вано-‘ранк≥вську нечуваного дос≥ видавництва У√остинецьФ, ¤ке вм≥Ї видавати поез≥ю, Ц от би ще поез≥¤ дл¤ нього знайшлас¤!

15. У¬≈ ќ¬јя ”—“јЋќ—“№Ф

—к≥льки не намагавс¤ вчитатис¤ в цю книжку Ц не зм≥г. “ексти п≥дмосковноњ поетки здаютьс¤ мен≥ аж занадтоЕ вправно н≥¤кими.

16. Ќј∆»¬ќ

17. —Ћ≤ƒјћ» У »ѓ¬—№ ќѓ Ў ќЋ»Ф

÷¤ книжка ц≥кава насамперед радикальною асоц≥ативн≥стю письма. ћолодий поет  ост¤нтин  оверзнЇв ≥де сл≥дами У ињвськоњ школиФ, але так, що продовжуЇ ≥ водночас заперечуЇ своњх кумир≥в. ≤нод≥ це запереченн¤ вигл¤даЇ банальним модерн≥змом (Ун≥с закохавс¤ ув обличч¤ / грайлив≥сть ¤нгол≥в ≥ увертюра сатани / у ф≥лармон≥њ зрадливих виконавц≥в / маестро зап≥знивс¤ на початок / десь заблукав у символахФ), ≥нколи не менше банальним постмодерн≥змом (Уп≥вгал¤вини д≥д≥вщини / скошено мТ¤сом св≥йських тваринФ), але воно ц≥каве бодай уже тим, що Упостат≥ пастух≥в ≥ тварин / замкнен≥ вписаним у коло трикутником / обл¤гають прадавн≥ звичањ / сп≥лкуванн¤ н≥г ≥ сл≥д≥вФ.  оверзнЇва не можна просто читати Ц з ним треба ла¤тис¤ чи принаймн≥ дискутувати, п≥дкреслювати чи принаймн≥ викреслювати численн≥ нестравн≥ р¤дки в його книжц≥, марно намагаючись зам≥нити њх власними, ще б≥льше нестравними. я люблю мати справу з такими текстами, Ц вони, за малими вин¤тками, не принос¤ть насолоди, але бодай не дають закисати м≥зкам.

18. ѕ–»ѓ’јЋ». „≈–Ќ≤√≤¬Е

 олись ¤ зважус¤ на невелику Ублагод≥йну акц≥юФ: подарую вс≥м в≥домим мен≥ упор¤дникам багатоавторних поетичних зб≥рник≥в словник ≥ншомовних сл≥в. Ѕодай найменшенький словничок, але такий, щоби було в ньому слово Уантолог≥¤Ф. Ѕо читаю оце надзвичайно симпатичний за текстовим наповненн¤м зб≥рничок шести черн≥г≥вських ≥ постчерн≥г≥вських поет≥в-девТ¤тдес¤тник≥в, ≥ не можу, даруйте, Уврубатис¤Ф, чому на його обкладинц≥ написано Уантолог≥¤ сучасноњ украњнськоњ поез≥њФ. якби не це, ≥ не ¤дуче жовта обкладинка, ≥ ще, може, тр≥шки розумн≥ша передмова, Ц то ¤ б не мав жодних претенз≥й до ц≥Їњ книжки. Ќавпаки: з неаби¤ким задоволенн¤м перечитав давно люблен≥ мною чудов≥ поез≥њ ёр≥¤ Ѕедрика, јнатол≥¤ ƒн≥стрового, ќксани  уценко, перевидати ¤к≥ аж н≥¤к не зайво; констатував, ¤к УповиросталиФ п≥сл¤ своњх попередн≥х книжок ќлена —тепаненко й подружж¤ ƒзюб≥в; пошкодував, що не знайшлос¤ м≥сц¤ дл¤ чудових парод≥й —ерг≥¤ ƒзюби.

19. ƒќ  ќЋ≈ ÷≤ѓ

ѕоети-дебютанти мають нараз≥ вкрай небагато можливостей донести своњ тексти до читача, й несог≥рша серед них Ц альманах У олекц≥¤Ф, ¤кий ось уже другий р≥к посп≥ль його редактор ћаксим –озумний готуЇ до фестивалю Ућолоде виноФ. ѕ≥д ц≥Їю симпатично цнотливою обкладинкою з≥бралас¤ дивовижна Усол¤нкаФ: в≥д графоман≥њ в≥двертоњ (ќлекс≥й Ўатирко) до сексуально стурбованоњ (≤рина ÷≥лик, ¤ка з≥знаЇтьс¤, що матиме Удитину в≥д дощуФ, а також Ќатал≥¤ „иб≥сова, ¤ка д≥йшла висновку, що Укохатис¤ з кентавром марна справаФ); в≥д текст≥в довол≥ таки трив≥альних (ярослав √адз≥нський, ёр≥й √аношенко, Ќад≥¤ “рач та ≥н.) до вельми ц≥кавих (јнна ћал≥гон, ќлес¤ ћамчич), а почасти й самодостатн≥х (—ашко ”шкалов). —еред недебютант≥в та ж ≥стор≥¤ Ц в≥д широкоформатного маразмуванн¤ ќксани √оркуш≥ до сенсац≥йного постанн¤ в неспод≥ван≥й рол≥ поета Увсетус≥вногоФ ёр≥¤ ¬. Ќоги; в≥д вкрай нер≥вного ќлес¤  оржа до таких справдешн≥х поетичних перлин, ¤к УЅережанська ћарцил≥наФ јнатол≥¤ ƒн≥стрового й У“ак о-«≈–ќ ¬-≤ƒ≤…-де Ќј-че —ќЌФ –остислава ћельникова.

ќдним словом, д≥браних текст≥в вистачить на вс≥ смаки, й нав≥ть на њх в≥дсутн≥сть. ј У олекц≥¤Ф, здаЇтьс¤, зум≥ла заповнити н≥шу, що спорожн≥ла п≥сл¤ того, ¤к Упочив у Ѕоз≥Ф добре в≥домий старшому покол≥нню л≥тератор≥в альманах У¬≥трилаФ.

20. „≈“¬≈–ќ ¬ ќƒЌќћ” ƒ»— ”–—≤

÷≥ чотири неспод≥вано ошатн≥ книжечки зТ¤вилис¤ друком у „ерн≥вц¤х за результатами конкурсу дл¤ дебютант≥в, присв¤ченого памТ¤т≥ талановитого поета-девТ¤тдес¤тника ¬адима  овала, ¤кий траг≥чно загинув наприпочатку девТ¤ностих. «даЇтьс¤, цей конкурс Ц саме запровадженн¤ ¤кого робить „ерн≥вц¤м честь Ц Їдиний серед реі≥ональних, де переможц¤м видають книжки!

УЌеосутн≥стьФ математика —ерг≥¤ ћаслюченка витримана в стил≥стиц≥ мТ¤кого Упостскиб≥вськогоФ л≥ризму, але з посутн≥ми вкрапленн¤ми латентноњ ≥рон≥њ. јсп≥рант-ф≥лолог ≤ван  иселиц¤ назвав свою зб≥рку довол≥ екзотично: УтоЕ абстиненц≥¤Ф. ” н≥й превалюють експериментальн≥ ≥нтонац≥њ Упостпантюк≥вськогоФ штибу, але витриман≥ в русл≥ традиц≥йноњ форми. ∆урнал≥стка ёл≥¤  ос≥вчук у зб≥рц≥ У” стил≥ достиглого льонуФ культивуЇ УнадхлипноФ-розхристану д≥вочу поетику, присмачену тактовною котоф≥л≥Їю ≥ мТ¤ким еротизмом. ј найц≥кав≥ша, ¤к видаЇтьс¤, черн≥вецька дебютантка ≤ніа  ейван, теж асп≥рантка-ф≥лолог, шукаЇ себе у зб≥рц≥ У—в≥т на дотикФ на багатьох стил≥стичних теренах, а найвишукан≥ше про¤вл¤Їтьс¤ в тональност≥ п≥знього декадансу.

≤мТ¤ ≤вана јндрус¤ка шанувальникам сучасноњ украњнськоњ л≥тератури не потр≥бно представл¤ти, оск≥льки з початку 90-х рок≥в минулого стол≥тт¤ в≥н Ї активним учасником л≥тературного процесу, одним ≥з найб≥льш самобутн≥х представник≥в молодоњ поез≥њ, учасником леіендарноњ УЌовоњ деіенерац≥њФ, а також не менш ориі≥нальним перекладачем, прозањком ≥ л≥тературним критиком. ¬ласне, з його ≥менем асоц≥юЇтьс¤ будь-¤ка розмова про л≥тературне покол≥нн¤ 90-х. ўойно ≤ван зак≥нчив св≥й перший роман У¬ургунФ, про ¤кий хот≥лос¤ б (≥ не лише про це) поговорити.

Ћюдину завжди вт≥шаЇ причетн≥сть до творенн¤ Ц хай др≥бного, недосконалого, але все одно власного. Ѕо √осподь сотворив людину за —воЇю ѕодобою, Ц саме зв≥дси, очевидно, це питомо людське прагненн¤ творити.  ожен, зв≥сно, може його реал≥зовувати у власних масштабах, але ¤краз масштаби, ¤к ≥ форми чи методи, не грають рол≥ Ц важливе саме прагненн¤.

Ч ƒратуЇтьс¤, певно, той, хто Ц св≥домо чи п≥дсв≥домо Ц в≥дчуваЇ свою залежн≥сть в≥д стил≥стики, св≥тогл¤ду когось ≥з попередник≥в. Ѕо впливи б≥льшою чи меншою м≥рою в≥дчуваЇ кожен, це р≥ч ц≥лком нормальна. јле декотр≥ потужн≥ творч≥ особистост≥ мають здатн≥сть буквально УковтатиФ ц≥л≥ покол≥нн¤ наступник≥в, ¤к це було, прим≥ром, ≥з Ўевченком та його еп≥гонами. —вого часу Ћ≥на  остенко багатьох УковтнулаФ, а недавно Ц Ѕродський, п≥д ¤кого Ул¤гли ≥ просютьФ б≥льш≥сть наших постмодерн≥ст≥в.

ƒо реч≥, ц≥каво простежувати в к≥лькох молодших поет≥в моњ впливи. ÷е ≥нод≥ вигл¤даЇ дуже кумедно, а ≥нод≥ й мен≥ в≥д того Ї над чим подумати. Ќормальна нагода погл¤нути на себе н≥би збоку, почерез криве дзеркало, завважуючи, чого сл≥д позбуватис¤Е

ј фундаментальн≥, формуюч≥ впливи Ц вони закладаютьс¤ в юност≥, нав≥ть у дитинств≥. Ќа мене найпотужн≥ший уплив справив ‘ранко. я малим читав страшенно багато й страшенно безсистемно Ц все, що м≥г д≥стати у себе в сел≥, та й що м≥г збагнути самотужки. ј взагал≥, любив поласувати, то мен≥ батьки давали грошей завжди трохи б≥льше, н≥ж треба було на шк≥льний об≥д, Ц ще коп≥йок по 20-30 Уна булочкуФ. ≤ ¤ на тих УбулочкахФ добр¤че таки економив, так що в≥д класу десь шостого ¤к м≥н≥мум раз на м≥с¤ць вибиравс¤ соб≥ п≥сл¤ урок≥в чотири к≥лометри п≥шки до  осова Ц у книгарн≥. ѓх тод≥ в м≥ст≥ аж дв≥ було, причому в ту, що на центральному майдан≥, Угектари поез≥њФ традиц≥йно завозили, ≥ ¤ в тих УгектарахФ пасс¤ пост≥йно. ≤ десь ≥з класу восьмого мене почали Учорти хапатиФ в≥д того читанн¤ Ц в сенс≥ Уу мене й самого не г≥ршеФ. Ѕували, звичайно, вин¤тки, Ц пригадую, прим≥ром, шок в≥д першоњ зб≥рки ≤вана ћалковича, котру ¤ тод≥ всю напамТ¤ть знав, ≥ дос≥ чимало памТ¤таю, Ц але здеб≥льшого було чорне розчаруванн¤.

“ак от, ¤краз тод≥ видавали ‘ранк≥в пТ¤тдес¤титомник, ≥ мен≥ припадком один ≥з том≥в до рук потрапив Ц ≥ все!  ≥лька рок≥в ¤ буквально з ‘ранком л¤гав ≥ з ‘ранком прокидавс¤. ¬≥н мене навчив розум≥ти л≥тературу, навчив њњ читати по-людськи, та певно, й писати навчив. ≤ коли мене у в≥йсько забрили, ¤ вз¤в ≥з собою У« вершин ≥ низинФЕ Ўевченка, до реч≥, ¤ дл¤ себе по-справжньому в≥дкрив значно п≥зн≥ше, вже п≥сл¤ ≥нституту, ≥ дос≥ люблю його лише п≥знього, в≥д циклу У¬ каземат≥Ф починаючи. ј от ‘ранка Ц всього; ≥з проколами, з упередженн¤ми, з в≥дверто слабкими речами, з банальним, сир≥ч дуже небанальним зароб≥тчанствомЕ ÷е, зрештою, надто особист≥ реч≥.

” моњй нов≥й зб≥рц≥ У„асниковий с≥кФ, ¤ка зараз готуЇтьс¤ до друку у видавництв≥ У‘актФ, Ї сонетний цикл УTemporisФ Ц свого роду спроба внутр≥шнього д≥алогу з тими особистост¤ми, ¤к≥ справили на мене посутн≥й уплив, в≥д —тефана яворського до ¬асил¤ √ерасимТюка. јле сонета У‘ранкоФ там немаЇ Ц ¤ не зм≥г його написати так, ¤к в≥дчуваю. ћожливо, поки що не зм≥г, а може й н≥коли не зможу. —правд≥, це дуже особисте.

Ч ÷е так просто не сформулюЇш Ц про щоЕ ћен≥ взагал≥ нец≥каво писати УпроФ. ƒо статей воно х≥ба достосовуЇтьс¤, до есењв, до студ≥й ¤кихось, себто, до Уобслуговуванн¤ л≥тературиФ, але до самоњ л≥тератури Ц принаймн≥ так, ¤к ¤ њњ дл¤ себе мислю Ц н≥. ћен≥ це принципово: л≥тература маЇ говорити УщосьФ, а не Упро щосьФ. якщо УпроФ Ц це попса, котра теж потр≥бна, але з котрою ¤ ¤к автор вол≥ю справи не мати.

”загал≥ ж, те, що Ї моЇю, так би мовити, УпрозоюФ, почалос¤ ¤кось само собою. —вого часу, ще в перш≥й половин≥ 90-х, мен≥ випало на долю працювати в  ос≥вськ≥й районн≥й ком≥с≥њ, котра гучно називалас¤ Уз поновленн¤ прав реаб≥л≥тованихФ, Ц хоча йшлос¤, на жаль, не ст≥льки про реальне поновленн¤ прав, ¤к про т≥ крихти, котр≥ держава н≥бито Ув≥дшкодовувалаФ люд¤м, невинно висланим ≥з р≥дних крањв чи засудженим за п≥дтримку ќ”Ќ-”ѕј. Ѕагатющий матер≥ал, глибинний, ≥стинний Ц про природу людини, про те, ¤ким дивовижним чином ц¤ природа ви¤вл¤Їтьс¤ ≥нод≥ в критичних ситуац≥¤хЕ ƒо того ж, матер≥ал живий, п≥дкр≥плений родинними переказами Ц про взаЇмини з уп≥вц¤ми моњх бабус≥ й д≥дус¤, сп≥лкуванн¤ з д≥дусевою сестрою, котру вивезли в —иб≥р, де в тифозному барац≥ щури зТњли њњ маленького сина, а вона в≥дтак утекла з поселенн¤ й зум≥ла повернутис¤ в  арпатиЕ ќдним словом, матер≥ал не просто пропущений кр≥зь душу, а, ¤к то кажуть, висто¤ний у душ≥.

÷≥ слова мен≥ буквально вТњлис¤ в душу. Ѕо справд≥: ¤ за своЇю природою с≥льський хлопець, котрий не знаЇ н≥чого, кр≥м клаптика земл≥ в сел≥ ¬ербовець  ос≥вського району на √уцульщин≥. ÷е мо¤ м≥фолог≥¤, це мо¤ л≥тература, м≥й дискурс, ≥ парадигма, ≥ симул¤кр ≥з топосом на додачу! ∆оден ≥нший св≥т ≥ жодних ≥нших людей ¤ не зможу розкрити в текст≥ так, ¤к цей св≥т ≥ цих людей. ќбТЇктивно д≥¤ вс≥Їњ моЇњ прози в≥дбуваЇтьс¤ на ¤кихось пТ¤ти квадратних к≥лометрах довкола хати, в ¤к≥й ¤ народивс¤. ќвиди, зв≥сно, можуть розширюватис¤ чи звужуватис¤, але важливо не це Ц важливо те, що на цих пТ¤ти к≥лометрах в≥дбулос¤ ≥ в≥дбуваЇтьс¤ ст≥льки, що дай Ѕоже мен≥ виписати бодай ¤кусь тис¤чну долю. Ѕо це м≥й вургун Ц без лапок, Ц ¤кий сидить у мен≥, вимагаЇ поњти його молоком, а не, скаж≥мо, соком фейхоа, й п≥дсв≥домо значною м≥рою визначаЇ мою повед≥нку й мою долю.

Ч ѕро експериментуванн¤ ¤к таке мен≥ йшлос¤ ¤кнайменше. ’оча, з ≥ншого боку, все, що ¤ намагаюс¤ робити, так чи ≥накше Ї експериментом. Ѕо творч≥сть сама по соб≥ Ц експеримент, ≥накше це попса, а попса Ц це не творч≥сть, а робота. –≥д зан¤тт¤, точн≥ше.

” мене просто був матер≥ал, ¤кий мене Утиснув ≥зсерединиФ ≥ ¤кий ¤ ¤к поет осмислював, так би мовити, образно-символ≥чно. ѕритому розум≥в: цей матер≥ал не те щоб не надаЇтьс¤ до поез≥њ Ц ще й ¤к надаЇтьс¤, але потребуЇ водночас б≥льш Уеп≥чнихФ засоб≥в омисленн¤, сюжетного оформленн¤. “ак, власне, й писалас¤ У–еставрац≥¤ сн≥гуФ, мо¤ перша пов≥сть на цьому матер≥ал≥, ≥ У¬ургунФ теж. ѕричому текст У≥шовФ з мене н≥би УсамФ, обираючи соб≥ форму й ведучи нею мене буквально Уза рукуФ. ¬се, що мен≥ залишалос¤ Ц не стимулювати себе штучно, силувати себе не писати н≥чого тод≥, коли оптимальна форма (¤ це в≥дчував ¤кось ≥нтуњтивно) ще не визр≥ла. ¬ласне, ¤ писав просто роман, а написав роман-новелу, ≥ зрозум≥в це десь тод≥, коли була вже готова половина тексту, ≥ дал≥ в≥д мене б≥льше н≥чого не залежало, ¤к лише заф≥ксувати на папер≥ другу половину.

јле з У¬ургуномФ ¤ трохи в≥дчув, що таке проза. “од≥, коли зрозум≥в, що одного з моњх героњв у роман≥ мус¤ть убити. ≤ десь зо п≥втора року не м≥г виписати сцену вбивства, бо виходило не так, ¤к маЇ бути в мене, а виходила проза. ≤ от ¤кось ≥ду на роботу, купую по дороз≥ У”крањну молодуФ Ц ≥ з газети д≥знаюс¤, що одного з моњх потенц≥йних героњв (а ¤ ж казав, що у мене все в≥дбуваЇтьс¤ на реальних пТ¤ти к≥лометрах квадратних територ≥њ) убили насправд≥! ∆итт¤ саме продовжило творити м≥й роман!!! ѕ≥сл¤ цього ¤ ще п≥втора року не м≥г за це братис¤Е “а й узагал≥ той розд≥л мен≥ видаЇтьс¤ найг≥рше виписаним. јле знаЇш, попри вс≥ умовност≥, попри розум≥нн¤ того, що такоњ взаЇмозалежности просто не може бути, що це банальне сп≥впад≥нн¤, а н≥¤ка не м≥стика, попри знущальницьке самого себе в цьому переконуванн¤, Ц а все-таки десь у закутку душ≥ н≥ та й прошмигне думка: от ¤кби ти, ≤ване, не Утеливс¤Ф, а написав, то людина може би й жилаЕ ƒурн¤, звичайно, але страшноЕ

¬бивцю Ц того, реального Ц так, до реч≥, й не знайшли, а все д≥йсно списали на б≥долаху бомж¤ (саме так у нас кажуть: бомж¤!)  олю, так само виписаного ц≥лковито з натури Ц х≥ба слово У¤видаФ про нього з≥ словника √р≥нченка насправд≥ вз¤лос¤. јле й це не проблема, бо коли ¤ його в сел≥ ¤видою назвав Ц слово прижилос¤! “ак роман почав дотворювати житт¤. ќтака от поез≥¤ ≥ проза виходитьЕ

“ак що в мене, ¤к бачиш, св≥тов≥дчутт¤ не прозањка. ÷е не значить, що колись мен≥ не буде ц≥каво вз¤тис¤ за власне прозовий текст, але зараз ¤ дл¤ цього не бачу сюжету. «даЇтьс¤, сюжет≥в довкола Ц хоч греблю гати, а насправд≥ це дуже в≥дпов≥дально. « У¬ургунаФ могла вийти власне проза, там Ї сюжетн≥ л≥н≥њ, що надаютьс¤ до цього, Ц але тод≥ њх, певно, мав би розробл¤ти не ¤.

Ч Ѕоюс¤, що це Їдино можливий спос≥б ≥снуванн¤ письменника. Ћ≥тературн≥ гурти, друз≥, приналежн≥сть до т≥Їњ чи ≥ншоњ л≥тературноњ орган≥зац≥њ, сп≥впрац¤ з тими чи ≥ншими виданн¤ми чи видавництвами (колись, можливо, й л≥тературними аіентами) Ц це все форми позиц≥онуванн¤ письменника в л≥тературному процес≥. јле з л≥тературою можна бути лише сам на сам. я мав честь належати до л≥тгурту УЌова деіенерац≥¤Ф, тод≥ ми з≥ —тепаном ѕроцюком та ≤ваном ÷ипердюком справд≥ творили щось ц≥каве й неповторне в л≥тпроцес≥; нин≥ ¤ позиц≥оную себе ¤к член јсоц≥ац≥њ украњнських письменник≥в ≥ маю за честь бути в ц≥й орган≥зац≥њ разом з тими письменниками ≥ з тими людьми, ¤ких ¤ шаную, Ц але все одно в л≥тератур≥ ¤ Ї тим, що ¤ пишу, а не тим, до чого ¤ належав чи належу. ¬ контекст≥ УЌовоњ деіенерац≥њФ ми з≥ —тепаном та ≤ваном свого часу це дуже ч≥тко збагнули: ¤кщо й дал≥ триматис¤ гурту, то сл≥д або робити з цього ¤кийсь комерц≥йний проект ≥, грубо кажучи, реЇструвати його в Ум≥нТюст≥Ф чи де там у б≥са таке реЇструють Ц але н≥хто з нас до под≥бних речей орган≥чно не надававс¤; або ж перетворювати все це д≥ло на шоу ≥ з письменник≥в ставати ¤кимись гал≥мими УкавеенщикамиФ абощо Ц це просто см≥шно. “ак що нин≥ УЌова деіенерац≥¤Ф залишилас¤ красивою леіендою, ≥ це, по-моЇму, чудово.

Ч Ѕезперечно. ≤ одразу ж мушу констатувати: ¤ так само, ¤к ≥ майже вс≥ л≥тератори (припустимо теоретично, що десь Ї ун≥куми, ¤к≥ цього не робл¤ть або н≥коли не робили) пер≥одично працюю на конТюнктуру. јле т≥льки в ≥постас≥ журнал≥ста, критика, редактора, упор¤дника, перекладача тощо, Ц бо берус¤ за редагуванн¤, впор¤дкуванн¤, перекладанн¤ текст≥в ≥ за написанн¤ нехудожн≥х текст≥в за винагороду Ц зароб≥тну платню чи гонорар. ќт ≥ все. јле за написанн¤ художн≥х текст≥в на умовах Узамовленн¤Ф чи бодай часових рамок не берус¤! “ак само про ¤кесь прогнозуванн¤ чи нав≥ть обдумуванн¤ Укомерц≥йного усп≥хуФ ¤когось художнього тексту ≥ мови бути не може! я чудово розум≥ю, що це УнесучасноФ, що в постпостмодерному св≥т≥ ≥нш≥ правила гри, що Ї ринок, ≥м≥дж, топ-лист ≥ йоханий бабай, Ц але в т≥м то й р≥ч, що дл¤ мене це не гра, а серйозно. ћожливо, занадто серйозно. ћожливо, це упередженн¤, комплекс Ц нехай. ћен≥ хочетьс¤ зберегти в соб≥ у ставленн≥ до л≥тератури дещицю ¤коњсь св¤тост≥, тањнства.

∆адан, прим≥ром, дивуЇтьс¤, чому ¤ пишу сонети тод≥, коли Увесь св≥тФ давно перейшов на верл≥бри, Ц але ¤к ¤ можу отак от уз¤ти ≥ сказати соб≥: У¬се, ≤ване, гайки, в≥дсьогодн≥ писатимеш с¤к, а не такФ? ≤ не думаю, щоб —ерг≥й колись себе силував, Ц в≥н дл¤ под≥бного надто потужний поет, ≥ пише так, ¤к сам в≥дчуваЇ, а не так, ¤к йому н≥бито замовл¤Ї Увнутр≥шн≥й цензорФ. ѕросто ми в≥дчуваЇмо по-р≥зному, ≥ це нормально, так ≥ маЇ бути.

Ч „есно кажучи, мене добр¤че вимучив У¬ургунФ, та й п≥сл¤ того, ¤к уклалас¤ зб≥рка У„асниковий с≥кФ, ще дуже небагато часу пройшло. “ак що нов≥ тексти, котр≥ потихеньку зринають, ≥ще не становл¤ть ¤коњсь ц≥лости й не готов≥ до оприлюдненн¤. «азвичай мен≥ потр≥бен ¤кийсь час дл¤ того, аби внутр≥шньо в≥д≥йти в≥д писаного ран≥ше й визр≥ти до чогось нового. Ѕо Ц повертаючись до твого питанн¤ про впливи Ц самопересп≥ви, замиканн¤ себе на власних уже розпрацьованих ≥де¤х, тупе Ул¤ганн¤Ф п≥д себе колишнього не менш бридке, н≥ж упаданн¤ в залежн≥сть в≥д когось ≥ншого. ћусить бути ¤кась еволюц≥¤, ≥накше все це стаЇ нец≥каво. Ќе лише моЇму читачев≥, про ≥снуванн¤ ¤кого ¤ теоретично п≥дозрюю, хоча не зациклююс¤ на цьому. Ќец≥каво буде перш за все мен≥, бо ¤ке ж це в б≥са творенн¤, ¤кщо воно вторинне. ÷е латанн¤ виходить, а не творенн¤!

Ч ѕриродности, орган≥чности. ¬нутр≥шнього усв≥домленн¤ того, чим ти Ї ≥ нав≥що тоб≥ саме л≥тература. «а великим рахунком, це значить до всього прислухатис¤, але насправд≥ слухати т≥льки себе Ц але слухати всерйоз.

ј головне: не перейматис¤ цими модними тепер балачками про те, що л≥тература Ц це гра, ≥ в нењ, отже, сл≥д гратис¤. «вичайно, л≥тературу можна ≥ треба осмислювати в контекст≥ гри, але на р≥вн≥ наукового анал≥зу психолог≥чних, м≥фолог≥чних чи ≥нших нюанс≥в. ќпобутовлюванн¤ ж цього п≥дходу, банал≥зац≥¤ його Ц це дл¤ лайдак≥в ≥ л≥нюх≥в, котр≥ таким чином лише силкуютьс¤ прикрити чи виправдати свою бл≥ду нем≥ч.

ѕереднЇ слово

ѕ“јЎ»Ќј јЌ“–ќѕќЋќ√≤я (¬асиль √олобородько)

У –≤«№ ‘Ћёѓƒ» ѕ≈–”Ќќ¬»’ ¬ј“яЌ»’ “ќ¬ўФ (—ерг≥й ѕантюк)

—ѕќ—“≈–≈∆≈ЌЌя «ј “–јЌ—‘ќ–ћј÷≤яћ» ∆јЌ–” (јнатол≥й ƒн≥стровий)

—ћ≤’ ≤«-ѕ≤ƒ ѕќЋ≤“»„Ќќѓ  ќ¬ƒ–» або УЋ»—“»Ф Ѕ≤Ћќ–”—ј ’јƒјЌќ¬»„ј я  –≈ ¬≤™ћ ” –јѓЌ—№ ќћ” ≤–ќЌ≤«ћќ¬≤ (јндрей ’аданович)

ѕќ≈“ ќƒЌ≤™ѓ  Ќ»∆ » (јндр≥й ќхр≥мович)

јЌƒ≤™¬—№ ј « ќ–Ѕ≤“јћ» … Ѕ≈« (≈мма јнд≥Ївська)

‘≈Ќќћ≈Ќ —ќЋќ¬Тя (ќлег —оловей)

— »Ѕј я  ј¬“ќћ≤“ќ“¬ќ–≈÷№, або ж ќƒ≤——≈я ƒќЌј  ≤’ќ“ј (–оман —киба)

У«ј“–≈ћ“»ћќ ¬≤ƒ √ј–ћќЌ≤ѓФ (“ет¤на  аплунова)

УЕўќ Ќјћ Ћ»Ў»Ћќ—№ ¬≤ƒ ѕ“ј’≤¬ЕФ (ћарина Ѕрацило)

Ќј¬«ƒќ√≤Ќ Ќ≈— ≤Ќ„≈ЌЌќ—“≤ (зб≥рка У«нак неск≥нченност≥Ф)

III

 ќЌ“–ј “ ≤« ћј… ќћ …ќ√јЌ—≈Ќќћ

ƒ”’ќ¬Ќ»… —јƒ √–»√ќ–≤я √”—≈…Ќќ¬ј

IV

У–ќ«ѕ≈–≈–ќЅЋ≈Ќ≤Ф ѕ–ќѕ»—»

У јЋ№ћ≤ё—Ф: Ќј Ћ» јЌЌя ƒќў”

јѕќЋќ•≈“» ј ”ѕ≈–≈ƒ∆≈Ќ№

V

Ѕј∆јЌ ѕ≈–≈ƒ Ќјћ»

“»–≈ я  ѕЋј¬Ќ»  (¬асиль ћахно)

—ћ≤’  –≤«№ «”Ѕ» (“арас ‘едюк)

УѕјЋ≤ћѕ—≈—“Ф (¬иданн¤ вибраного ¬асил¤ —туса)

 Ќ»∆ ј, я ќё Ћ≈√ ќ «ј’ќѕ»“»—я (ќлег  ≥наш)

’“ќ «јƒ»— ”“”™ « ¬»Ў≈Ќ—№ »ћ?

∆јƒјЌ, я ќ√ќ ћ» Ќ≈ ¬“–ј“»Ћ»

„»∆≈¬—№ »…, я ќ√ќ Ќјћ “ј  Ѕ–ј ”¬јЋќ

ћј–ћ»«» … ћ≈“јћќ–‘ќ«» УЎ ≤Ћ№Ќ»’ Ѕ≤ЅЋ≤ќ“≈ Ф

ѕќѕ—я“»Ќј

“–»  ¬ј–“јЋ» ≤« —ќћЌјћЅ”Ћјћ»

ѕ–ќ √–ј‘≤ ” ≤Е  ”¬јЋƒ”

VI

 Ќ»∆ ќ¬≤ ќ√яƒ» ” У Ќ»∆ ќ¬ќћ” ќ√Ћяƒ≤Ф

≤¬јЌ јЌƒ–”—я : У—јћ≤“Ќ»÷“¬ќ Ц ™ƒ»Ќќ ћќ∆Ћ»¬»… —ѕќ—≤Ѕ ≤—Ќ”¬јЌЌя ѕ»—№ћ≈ЌЌ» јФ