... –ј“≈–

Уѕубл≥чниЇ люд≥Ф

≤ван јЌƒ–”—я 

Ќещодавно одне сумл≥нне (а таких у нас, на жаль, небагато) видавництво замовило мен≥ в≥дредаіувати дит¤чу книжку одного з ду-уже попул¤рних тепер Ђмолодих та ранн≥хї попсовик≥в. ≤з тих, знаЇте, котр≥ нин≥ називаютьс¤ Упубл≥чниЇ люд≥Ф й Уморду л≥цаФ котрих кожен Уповажно-жовтушнийФ журнальчик вважаЇ за необх≥дне на обкладинку випхати й У≥нтервТ¤миФ засипати Ц що воно њло, де воно спало, в кого вд¤галос¤, а ще краще, розд¤галос¤...

«амовили Ц то й добре. „итаю. „и то б пак, редагую. «в≥сно, без вогнику Ц н≥чого там нема особливого, опов≥данн¤чка ¤к опов≥данн¤чка, банальн≥ пригоди вс≥л¤к≥ Ц ¤к завжди. ќтак, поз≥хаючи, й в≥дредагував би, Ц де-не-де мову поправив, де-не-де в≥дверту дурню поприбирав, Ц та й по всьому. јж н≥! Ќатикаюс¤ раптом серед отоњ писанини на такий Утв≥рФ, що мен≥ в≥д нього аж мурашки поп≥д шк≥рою поб≥гли!

ќтож, у¤в≥ть соб≥, що ви купили своњй дитин≥ книжку Умодного автораФ Ц ≥ ваша дитина вичитуЇ в т≥й книжц≥ опов≥дку про те, ¤к маленька д≥вчинка захвор≥ла, ≥ лежить вона соб≥ вдома у л≥жечку, ≥ њй сумно, аж тут вона раптом чуЇ чийсь голос, ¤кий так само скаржитьс¤, що йому сумно, ≥ пропонуЇ погратис¤. ƒ≥вчинка, ¤сна р≥ч, питаЇтьс¤ в того голосу, ¤к до нього потрапити, Ц ≥ в≥н пропонуЇ њй... запхати два пальц≥ в розетку!

ўо б ви думали, було дал≥? ƒал≥ д≥вчинкаЕ запхала два пальц≥ в розетку Ц ≥ потрапилаЕ в дивовижно прекрасний електричний св≥т, у ¤кому живе дуже милий електричний собака, з ¤ким так гарно й весело гул¤ти по мереж≥!!!

No comment!!!

—л≥в нема!!!

...ясна р≥ч, цей текст друком не вийшов. ≤ не вийде. Ќ≥коли.

јле сам факт Ц б≥льше н≥ж показовий. —ам факт Ц дуже серйозний сигнал нам ус≥м. Ѕо це ж знаход¤тьс¤ Упубл≥чниЇ люд≥Ф, у котрих УклепкаФ в голов≥, ви¤вл¤Їтьс¤, в≥дсутн¤ в принцип≥, котр≥ н≥чого в цьому житт≥ не смисл¤ть узагал≥ Ц абсолютно! ¬оно ж бо нав≥ть не подумало, що видавництво може ви¤витис¤ несумл≥нним, пустити отаке в друк Ц а д≥ти, вони ж дов≥рлив≥...

я нав≥ть думати боюс¤ про те, що могло статис¤.

јле подумати сл≥д ус≥м нам, ≥ ось про що. ћолодь за вс≥х час≥в потребувала, потребуЇ й потребуватиме у своЇму становленн≥ прикладу. ≤ ¤кщо особистим прикладом завжди були, Ї ≥ будуть насамперед батьки, то функц≥ю прикладу сусп≥льного в стаб≥льн≥ часи зазвичай виконують духовн≥ особи, письменники (не попсовики, а справжн≥ письменники Ц тепер це вже доводитьс¤ уточнювати!), ф≥лософи, вчен≥, педагоги Ц одним словом, мислител≥ (у де¤ких народ≥в нав≥ть юродив≥ Ц так би мовити, Ђнестандартн≥ мислител≥ї, але все одно ключовою дл¤ них Ї функц≥¤ розмислу). ” часи ж непевн≥, коли попередн≥ способи мисленн¤ вже не знаход¤ть належного в≥дгуку в серц¤х людей, а нових, адекватн≥ших до ситуац≥њ, ще не вироблено, Ц тод≥ функц≥ю прикладу самов≥льно перебираЇ на себе те, що Ђспливло на вод≥ п≥д час бур≥ї, що спок≥йн≥с≥нько гнило соб≥ на дн≥, де йому й м≥сце, а тут його винесла хвил¤, ≥ воно, вт≥шившись у своЇму нев≥гластв≥, прагне Ђпоказати себеї. ќтаким чином... ќтакою ц≥ною!

≤ нам усе, що залишаЇтьс¤ Ц криком кричати: Ћёƒ»!!! —“≈–≈∆≤“№—я Уѕ”ЅЋ≤„Ќ»’...Ф!!!