¬»ƒј¬Ќ»„»…Е ќ—≤¬?!
“ут, звичайно, Ї чому дивуватис¤: адже в нас далеко не про кожне УобласнеФ м≥сто можна бодай б≥льш-менш усерйоз говорити ¤к про центр книговиданн¤ Ц то ¤ка може бути в цьому контекст≥ мова про м≥ста Урайонн≥Ф? ¬и¤вл¤Їтьс¤, може, ≥ то довол≥ ц≥кава Ц нав≥ть попри очевидний аматорський характер б≥льшост≥ таких видань ≥ практичну неможлив≥сть дл¤ њх видавц≥в ставити перед собою бодай м≥н≥мальн≥ комерц≥йн≥ ц≥л≥.
ѕитанн¤ тут насправд≥ в ≥ншому: ми зазвичай полюбл¤Їмо поговорити про ¤кусь динам≥ку культурного розвою, про формуванн¤ реі≥ональних ринк≥в (нахабно маючи на уваз≥ насамперед ринки збуту) книжок, але чомусь зовс≥м не даЇмо соб≥ в≥дл≥ку в тому, що нав≥ть дл¤ ринку збуту друкованоњ продукц≥њ в реі≥он≥ практично першочергову роль в≥д≥грають м≥сцев≥ ≥нтелектуально-культурн≥ середовища. —аме ц¤ публ≥ка в селах, селищах ≥ м≥стечках Ї основним споживачем на Ув≥льномуФ ринку книжки (поза ринком умовно Уп≥днев≥льнимФ, себто осв≥тн≥м); ≥ саме вона, втративши куп≥вельну спромогу ще наприпочатку девТ¤ностих, лише зараз
дуже пов≥льно прагне повернути соб≥ втрачен≥ позиц≥њ. якщо, зв≥сно, ц≥ середовища дос≥ Увитрималис¤Ф, зум≥ли зберегти бодай м≥н≥мальн≥ основи своЇњ життЇд≥¤льност≥ Ц в умовах, коли вс≥ ми, хто принаймн≥ декларуЇ зац≥кавлен≥сть у формуванн≥ здорового л≥тературного середовища ≥ розгалуженого в≥тчизн¤ного книжкового ринку, не звертали на них нав≥ть м≥н≥мальноњ уваги.¬ласне кажучи, Увитриматис¤Ф ц≥ середовища змогли на б≥льше н≥ж дес¤тил≥тньому УбезрибТњФ лише там, де Ї достатньо глибок≥ культурницьк≥ традиц≥њ. осова ¤к одного з центр≥в гуцульськоњ культури це стосуЇтьс¤ повною м≥рою. ўе б пак: ≥нтелектуально-культурницьке середовище тут довол≥ активне вже майже п≥втора стол≥тт¤, та й сама земл¤ н≥бито Усповнена мистецькими флюњдамиФ Ц досить згадати бодай славетне гуцульське народне мистецтво, шановане в усьому св≥т≥, або ж ц≥лу низку першор¤дних письменник≥в, що Ї вих≥дц¤ми з цього краю.
ѕом≥ж тим, центром книговидавничим ос≥в Ц на в≥дм≥ну в≥д сус≥дньоњ оломињ, де зТ¤вл¤лис¤ ще ‘ранков≥ книжки Ц н≥коли не був. “а й нин≥ про матер≥ально-техн≥чну базу вести мову не випадаЇ. ƒосить сказати, що нав≥ть майже Унеодм≥ннаФ за рад¤нських час≥в районна друкарн¤ тут застар≥ла не лише морально, а й ф≥зично, так що здатна друкувати х≥ба етикетки та (нехай здивуЇтьс¤ „инг≥зхан) ¤рлики. Ћише прот¤гом к≥лькох останн≥х рок≥в п≥дприЇмлив≥ люди, ¤ких у цих кра¤х також не бракуЇ, почали завозити с¤ке-таке пол≥граф≥чне обладнанн¤. ј фактично, Їдиний набуток Ц це ентуз≥азм ≥ авторитет к≥лькох людей, ¤к≥ св≥дом≥ своЇњ прац≥ саме ¤к подвижницькоњ, ≥ власне в цьому ключ≥ знаход¤ть шл¤хи дл¤ реал≥зац≥њ своњх задум≥в.
≤з цього ентуз≥азму м≥сцевого культурницького середовища, про¤вленого спершу в сфер≥ педагог≥ки, постала низка проект≥в на кшталт концепц≥њ гуцульськоњ школи, котра враховуЇ знанн¤ специф≥ки м≥сцевого господарюванн¤ та аз≥в народних ремесел. ј дал≥ Ц газета Уќсв≥т¤нський в≥сникФ, науково-досл≥дна лаборатор≥¤ У√уцульська етнопедагог≥ка ≥ гуцульщинознавствоФ, журнал У√уцульська школаФЕ ¬≥дтак ≥ видавництво, що покликане заповнювати вакуум необх≥дноњ дл¤ ц≥Їњ справи л≥тератури. ¬оно маЇ довол≥ традиц≥йну, ¤к дл¤ цього краю, назву Уѕисаний ам≥ньФ (так зветьс¤ одна з наймальовнич≥ших г≥р у арпатах) ≥ щороку видаЇ дес¤ток-п≥втора ун≥кальних, по сут≥, книжок.
«в≥сно ж, видавництво за таких умов обмежуЇтьс¤ краЇзнавчою тематикою, а також тим, що мовою шк≥льних учител≥в зветьс¤ Ул≥тературою р≥дного краюФ. ќсь, прим≥ром, книжка ¬олодимира —тефТюка У ос≥в Ц м≥сто ≥сторичнеФ з довол≥ химерним п≥дзаголовком Уурбан≥стичний нарисФ. “ут ≥детьс¤ про постанн¤ й розвиток м≥ста, його плануванн¤ й арх≥тектуру, природн≥ та культурн≥ памТ¤тки. ѕо сут≥, це непоганий дов≥дник дл¤ туриста Ц притому, ¤к на мене, значно ц≥кав≥ший, н≥ж власне жанрово туристичн≥ дов≥дники, оск≥льки м≥стить б≥льш детальну ≥нформац≥ю, хоча й не позбавлену Умилих пров≥нц≥йних кумедностейФ (на кшталт т≥Їњ, що назва книжки, ви¤вл¤Їтьс¤, походить ≥з постанови абм≥ну, ¤кою ос≥в визнано У≥сторичним м≥стомФ Ц так н≥би це без постанови не очевидно!).
Ќазва ж пос≥бника Ќиканора рета У√уцульщина л≥тературнаФ промовл¤Ї сама за себе Ц це методична розробка, що маЇ на мет≥ зор≥Їнтувати вчител¤-словесника у вибор≥ теми та добор≥ матер≥алу дл¤ вивченн¤ й анал≥зу на уроках л≥тератури р≥дного краю. ј фольклористи оц≥н¤ть зб≥рник У¬≥нок золоченийФ Ц опис вес≥ль у селах ос≥вщини та ѕокутт¤, записи вес≥льних обр¤дових п≥сень, коломийок, народних присл≥вТњв, приказок, пов≥рТњв, з≥браних педагогом ≥ краЇзнавцем ≤ваном ћисюком. “ак≥ реч≥ видаютьс¤ тепер значно р≥дше, н≥ж сл≥д було б Ц особливо
¤кщо зважити на те, наск≥льки стр≥мко нин≥ нав≥ть у таких етн≥чно УзакритихФ районах, ¤к ос≥вщина, безц≥нн≥ фольклорн≥ перлини втрачаютьс¤ назавжди.“акож ≥з л≥тератури питомо краЇзнавчоњ особливу увагу привертаЇ дов≥дник ≤гор¤ ѕелипейка У ос≥в: люди ≥ дол≥Ф. “ут з≥брано в≥домост≥ про людей, ¤к≥ залишили сл≥д в ≥стор≥њ м≥ста Ц пол≥тичних, громадських, культурних, рел≥г≥йних д≥¤ч≥в, митц≥в, педагог≥в, л≥кар≥в, рем≥сник≥в, представник≥в р≥зних профес≥й ≥ зан¤ть, що Ї прикладом типовоњ дол≥ мешканц≥в краю. ≤нший дов≥дник Уƒосл≥дники та краЇзнавц≥ √уцульщиниФ, укладений усе тим же ≤горем ѕелипейком у сп≥вавторств≥ з ѕетром јрсеничем, подаЇ стисл≥ в≥домост≥ про багатьох учених та аматор≥в, ¤к≥ працювали над вивченн¤м та попул¤ризац≥Їю гуцульськоњ культури прот¤гом останн≥х двох стол≥ть.
√отуЇ Уѕисаний ам≥ньФ ≥ власне навчальн≥ пос≥бники дл¤ студент≥в довол≥ р≥дк≥сних спец≥альностей. ÷е, зокрема, п≥дручник Ућал≥ арх≥тектурно-художн≥ формиФ …осипа ѕриймака, де розгл¤даютьс¤ проблеми проектуванн¤ та виготовленн¤ цих форм на основ≥ використанн¤ елемент≥в ≥ технолог≥чних прийом≥в, ¤к≥ притаманн≥ народн≥й деревТ¤н≥й арх≥тектур≥ √уцульщини. ¬иданн¤ маЇ нав≥ть в≥дпов≥дний УгрифФ м≥н≥стерство осв≥ти. јбо пос≥бник того ж автора Уƒекоруванн¤ вироб≥в з дереваФ, ¤кий хоч ≥ не маЇ УгрифаФ, а проте м≥стить корисн≥ фахов≥ в≥домост≥ про декоруванн¤ на основ≥ використанн¤ орнаментики гуцульськоњ народноњ р≥зьби.
«в≥сно ж, виход¤ть тут ≥ художн≥ книжки. Ќайперше сл≥д виокремити ун≥кальну зб≥рку в≥рш≥в ћар≥њ яремин-÷ицак У≤з дн≥в невол≥ та журбиФ. ÷≥ в≥рш≥ писалис¤ у сов≥цьких вТ¤зниц¤х, концтаборах та на засланн≥ д≥вчиною-≥нвал≥дом з дитинства, ¤ку окупанти пересл≥дували за звТ¤зок ≥з ”крањнською ѕовстанською јрм≥Їю. «в≥сно, це книга-памТ¤тка, ц≥нн≥сть ¤коњ не ст≥льки власне художн¤
, ¤к ≥сторична, але саме заради памТ¤т≥ так≥ реч≥ конче мус¤ть бути видан≥, мус¤ть, ¤к то кажуть, Узалишитис¤Ф, Ц тим паче, що й збереглис¤ вони насправд≥ дивом.ј ще Ц твори сучасних м≥сцевих автор≥в, серед ¤ких не лише традиц≥йн≥ поетичн≥ зб≥рки, а й так≥ р≥дк≥сн≥ жанри ¤к афоризми (Уѕостр≥ли з лукаФ ƒмитра јрсенича, Уƒобре слово Ц соловейко, а недобре Ц воронФ Ѕогдана –адиша), драматург≥¤ (≥нсцен≥зац≥¤ новел марка „еремшини У¬ерховино, св≥тку ти нашФ, виконана ¬асилем —тефТюком); та нав≥ть добротна дит¤ча поез≥¤, в≥д ¤коњ, ¤к на мене, й УстоличнимФ видавництвам було би гр≥х в≥дмовл¤тис¤ Ц зб≥рка ћиколи Ѕлизнюка У„удас≥¤Ф. ¬≥дтак же ще й л≥тературний альманах УјЋ ќ—Ф (не дивуйтес¤, це всього лише абрев≥атура Ц Ујсоц≥ац≥¤ л≥тератор≥в ос≥вщиниФ), до участ≥ в ¤кому редактор, молодий поет ≤ван Ѕойчук намагаЇтьс¤ залучати й митц≥в-гуцул≥в, що нин≥ живуть у столиц≥.
«вичайно, не вс≥ ц≥ виданн¤ виконан≥ на належному фаховому р≥вн≥, Ц це не критика, а констатац≥¤ факту, бо ж ≥детьс¤ про дещо ≥нш≥ вим≥ри й можливост≥. ”же те, що вони виход¤ть, багато про що говорить. “ак само ¤сно, що жодна з цих книжок на кињвськ≥ розкладки не потрапила, та й не скоро, вочевидь, потрапить. јле й тут Ї своЇ УалавердиФ Ц з≥ столичних видань у Уп≥вториФ кос≥вських книгарн≥ або не втрапл¤Ї н≥чого, або втрапл¤Ї таке, що й сором сказати. ÷е направду житт¤ в р≥зних вим≥рах, ≥ книговиданн¤ в р≥зних вим≥рах Ц то чи не пора ц≥ вим≥ри потихеньку УзводитиФ?
≤ван јЌƒ–”—я