ѕќЅ”“ќЅ”““я УћјЋ≈Ќ№ ќ√ќ ” –јѓЌ÷яФ

«а хорошою сучасною украњнською прозою ми скучили давно ≥ майже безнад≥йно. ’≥ба раз чи дв≥ч≥ на р≥к, а то й ≥ще р≥дше, видавц≥ зважуютьс¤ пот≥шити в≥тчизн¤ного читача, попри чергов≥ мильн≥ бульки невдатних бестселер≥в, чимось життЇстравним ≥ життЇствердним, що схил¤Ї не лише до перманентного споживанн¤ чорних л≥тер ≥з б≥лого паперу, а найперше до розмислу про св≥т ≥ людину в ньому. ¬≥дколи безпросв≥тна попса подаЇтьс¤ в нас за Увисоке мистецтвоФ, в≥дтод≥ все р≥дше можна в≥дчути насолоду в≥д сп≥лкуванн¤ з новою украњнською художньою прозою, адекватною ¤к до форми й зм≥сту, так ≥ до часу. “ому кожне нове виданн¤ такого штибу вже саме собою сприймаЇтьс¤ ¤к под≥¤, Ц ≥ саме так сприймаЇтьс¤ зараз роман ¬≥ктора  оренчука УЋицар тихого полюванн¤Ф, ¤кий побачив св≥т у сер≥њ У–об≥тн¤Ф кињвського видавництва Уƒ≥окорФ.

÷¤ книжка маЇ трохи дивну, але вельми показову ≥стор≥ю.  ≥лька рок≥в тому автор подав њњ рукопис на конкурс У оронац≥¤ словаФ. “ак трапилос¤, що саме того року мене запросили в жур≥ цього конкурсу, ≥ УЋицар тихого полюванн¤Ф ви¤вивс¤ Їдиним текстом, ¤кий мене по-справжньому вразив. “им не менше, сталос¤ з цим рукописом не так, ¤к гадалос¤, а так, ¤к виг≥дно. ѕропозиц≥њ к≥лькох л≥тератор≥в у жур≥ Ц в≥д патр≥арха ёр≥¤ ћушкетика до УнаймолодшогоФ автора цих р¤дк≥в (така суголосн≥сть представник≥в пол¤рно р≥зних л≥тературних покол≥нь уже вельми показова!) Ц в≥дзначити УЋицар¤ тихого полюванн¤Ф першою прем≥Їю конкурсу розбилис¤ об категоричне його несприйн¤тт¤ видавц¤ми, ¤к≥ так само суголосно за¤вили про його Унекомерц≥йн≥стьФ. —кандалу, ¤сна р≥ч, не було Ц тв≥р усе одно в≥дзначили, хоч ≥ не іран-пр≥, проте Укомерц≥онал≥зован≥Ф видавц≥, ¤к≥ сп≥впрацюють ≥з У оронац≥Їю словаФ, видавати його книжкою, мТ¤ко кажучи, не квапилис¤. ≤ воно й добре Ц бо у висл≥д≥ видав УЋицар¤Ф Уƒ≥окорФ, ¤кий не ган¤Їтьс¤ за попс¤тиною, а шукаЇ ¤кост≥. ƒл¤ посв¤ченого читача це дуже ч≥ткий сигнал, посилений ще й тим, що блискуче в≥дредагував книжку авторитетний ќлесь Ўевченко.

“о що ж ми маЇмо ≥ чого не маЇмо в цьому УЋицар≥Ф? Ќе маЇмо жодного нат¤ку на таку любу тепер поз≥рну Угостросюжетн≥стьФ, за ¤кою насправд≥ криЇтьс¤ лише ≥нтенсивн≥сть Упересуванн¤Ф персонаж≥в по Усцен≥Ф. ∆одноњ Уп≥столетщиниФ ≥ Узлегка порнограф≥чност≥Ф, без ¤коњ легше об≥йтис¤, н≥ж њњ виправдати. ∆одного Упафосного занудстваФ, ¤ке останн≥м часом стало майже нев≥дТЇмною ознакою прози, так би мовити, У≥нтелектуальноњФ (хоча насправд≥ такоњ, де гармон≥йним ≥нтелектом ≥ не пахне, х≥ба хаотичною Усумою знаньФ). Ќатом≥сть Ц м≥сц¤ми довол≥ вТњдливе, м≥сц¤ми Ухитро ≥рон≥чнеФ, м≥сц¤ми нестерпно УбогошукацькеФ, але напрочуд живе й довол≥-таки соковите письмо, у ¤кому знайшли орган≥чний в≥дгом≥н, а ≥нод≥ нав≥ть спробу осмисленн¤ насущн≥ кождоденн≥ проблеми Умаленького украњнц¤Ф (¤к полюбл¤в колись казати наш ѕрезидент). ѕро цього Умаленького украњнц¤Ф, про його св≥тосприйн¤тт¤ ≥ Уборотьбу за виживанн¤Ф на належному р≥вн≥ художньоњ адекватност≥ сьогодн≥ не пише практично н≥хто Ц а це вже п≥дстава дл¤ того, аби сприйн¤ти текст ¬≥ктора  оренчука б≥льш н≥ж серйозно.

Ќайц≥кав≥ш≥, ¤к на мене, стор≥нки Ц т≥, де описано Уживий орган≥змФ базару ≥ Унестерпну легк≥стьФ (за ћ≥ланом  ундерою) побутобутт¤ сучасного сел¤нина. Ќайменш ц≥кав≥ Ц пер≥одичн≥ екскурси в Упол≥тл≥кнепФ ≥ спроби ≥рон≥зувати з нюанс≥в сучасноњ УвзаЇмод≥њ влади ≥ народуФ. јле це, зв≥сно, субТЇктивно, Ц тим паче, що без под≥бних екскурс≥в побутобутт¤ в нас, ¤к не крути, насправд≥ й не в≥дбуваЇтьс¤, а горезв≥сн≥ УдепутатиФ давно стали, на жаль, частиною фольклору.

“ак чи ≥накше, ¤к пише автор, Уможна кл¤сти в п≥тьм≥, а можна в п≥тьм≥ св≥тити св≥чкуФ. ¬≥н пробуЇ св≥тити, ≥ нер≥дко довол≥ вдало. “ож хочетьс¤, щоб ц¤ книжка д≥йшла не просто до читача, а до УсвогоФ читача Ц отого Умаленького украњнц¤Ф, з ¤кого вона списана ≥ ¤кому насправд≥ адресована.

≤ван јЌƒ–”—я