Уј–’≈ќЋќ√≤я  –ќ¬≤ ≤ —Ќ”Ф

 

(ќлександр ’оменко. ¬о¤цьк≥ сп≥льноти. Ц “ерноп≥ль: ƒжура, 2005)

 

¬ражаЇ те, чого не спод≥ваЇшс¤. ÷е, власне кажучи, акс≥ома, але щоразу, з≥ткнувшись ≥з њњ, так би мовити, Упрактичним потвердженн¤мФ, не перестаЇш дивуватис¤. ≤ неспод≥ванок мистецьких це стосуЇтьс¤ чи не б≥льшою м≥рою, н≥ж житейських.

¬≥д ќлександра ’оменка в цьому сенс≥ можна було багато чого спод≥ватис¤ на поприщ≥ л≥тературознавчо-критичному Ц на це давали п≥дстави його розв≥дки про творч≥сть √ригор≥¤  осинки та ѕавла ћовчана, а в≥дтак ≥ чи не найц≥кав≥ша нараз≥ Ув природ≥Ф комплексна огл¤дова студ≥¤ про украњнське письменство 1990-х п≥д симптоматичною назвою Уƒес¤ть рок≥в довкола озераФ. “ож зТ¤ва в≥д досл≥дника чого-небудь нового Ув тому ж дус≥Ф, ¤сна р≥ч, була би сприйн¤та з ≥нтересом, але не здивувала б. «ате зТ¤ва поетичноњ книжки ќлександра ’оменка, та ще й напрочуд ц≥кавоњ поетичноњ книжки Ц оце вражливо, бо неспод≥вано. “им не менше, факт залишаЇтьс¤ фактом Ц скромно, але ошатно видан≥ терноп≥льською УƒжуроюФ У¬о¤цьк≥ сп≥льнотиФ увод¤ть автора в нет≥сне, але доб≥рне коло поет≥в, ¤к≥ немовби УвитеклиФ з≥ специф≥чноњ мистецькоњ орган≥ки  ињвськоњ школи (це, нагадаю, поетичний гурт постш≥стдес¤тник≥в з неповторним ≥нтровертним, себто зверненим Уу себеФ художн≥м мисленн¤м Ц най¤скрав≥шими УперсонажамиФ його Ї митець св≥тового визнанн¤ ¬асиль √олобородько й цьогор≥чний лавреат Ўевченк≥вськоњ прем≥њ ћикола ¬оробйов).

Ѕлизьк≥сть поез≥й ’оменка до  ињвськоњ школи насамперед стил≥стична Ц це поз≥рна Ускуп≥стьФ мовленн¤, формальний м≥н≥мал≥зм, поЇднаний з максимальною асоц≥ативною насичен≥стю Ц справжн≥м багатством асоц≥ац≥й. ѕрикметно, що природа асоц≥ац≥й в ќлександра здеб≥льше нац≥онально-ретроспективна Ц себто, його тексти н≥би реконструюють перед очима вдумливого читача найтонш≥ нюанси споконв≥чно украњнськоњ душ≥ (Увт≥кають зв≥р≥ ≥ люди в ¤йце-райцеФ). «даЇтьс¤, вони ¤вл¤ють собою своЇр≥дну Уархеолог≥ю кров≥ ≥ снуФ, в≥дчитуючи первинний, архетипний мистецький прадосв≥д Уукрањнц¤-¤ким-в≥н-ЇФ. ÷им поетика ќлександра ’оменка близька до ¬алер≥¤ ≤лл≥, проте тут молодий автор, ¤к на мене, ц≥кав≥ший в≥д свого, вочевидь, учител¤ тим, що виразно не в≥ддаЇ переваги ¤комусь одному аспектов≥ свого в≥дчитуванн¤ (в ≤лл≥ цей ключовий аспект Ц поганство), а працюЇ у рамц¤х Умистецькоњ археолог≥њФ комплексно, знаход¤чи УсвоњФ ментальн≥ образи на р≥зних шарах ≥сторичного зр≥зу нац≥ональноњ памТ¤т≥:

розтин тривкого наг≥рТ¤

полишаючи ощадлив≥сть г≥рського пасма

мал¤рство чуттЇвих ж≥нок ≥ плод≥в

на склеп≥нн¤х печери з≥ —ходу

губами густого вина

виблагали жнивний добробут

у смерканн≥ оливноњ барви мистц≥в

торг≥вельн≥ шл¤хи ”л≥ссењ.

ясна р≥ч, незвиклому до такого типу письма читачев≥ поез≥¤ ’оменка може видатис¤ всього лише УнеобробленимФ нагромадженн¤м образ≥в, Ц але в т≥м то й р≥ч, що нав≥ть незвиклий читач, ¤кщо в≥н водночас ≥ неупереджений, не може не визнати, що з-м≥ж цього поз≥рного Унагромадженн¤Ф дуже виразно Увиловлюютьс¤Ф думки, котр≥ автор вол≥Ї донести читачев≥, водночас запрошуючи його множинн≥стю асоц≥ац≥й до сп≥вмисленн¤ й сп≥втворчост≥. ÷е тим паче важливо тому, що матер≥¤ нац≥ональноњ душ≥, Уархеолог≥¤Ф ¤коњ так переймаЇ автора, ≥ справд≥ ледь уловима, ≥ррац≥ональна, нестатична, тут немаЇ готових формул ≥ рецепт≥в Уна вс≥ випадки житт¤Ф. јле ц¤ матер≥¤ хвилюЇ не одне покол≥нн¤ митц≥в ≥ досл≥дник≥в, причому не лише в≥д ≤вана Ќечу¤-Ћевицького й ѕантелеймона  ул≥ша, а ще в≥д “ранкв≥л≥она-—тавровецького й —ковороди, ¤кщо не глибше Ц ≥ ¤сна р≥ч, вона не може не хвилювати нас, украњнц≥в сучасних. ќлександр ’оменко зб≥ркою У¬о¤цьк≥ сп≥льнотиФ пропонуЇ власний шл¤х проникненн¤ в њњ Уархеолог≥юФ Ц ≥ це ¤к м≥н≥мум справл¤Ї враженн¤.

≤ван јндрус¤к